МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Я – грузин. Але готовий померти за Україну

03/18/2001 | Technar
<blockquote><i>16 березня. Рівно півроку, як немає Гії. Його більше з нами немає. Але ми можемо читати його статті, слухати його голос, бачити його усмішку на відео. Ми позабули вже якими були його виступи на радіо "Континент" – просто політичні проповіді. Той, хто разів чув Гію по радіо, запам'ятає це назавжди. Особливо його виступ перед президентськими виборами. Читаєш його і мурашки по тілу - це його заповіт всім нам. І якщо, прочитавши це, у Кучми повернеться язик принести клятву на Біблії, що він не бажав йому поганого… І якщо прочитавши цей заповіт, ти зможеш сказати собі "я можу миритися з такою владою"… І якщо прочитавши крик душі Георгія, хтось зможе залишитися байдужим до його долі… Це означає, що він байдужий до своєї долі. Це означає, що не йому призначалися Гійкини слова…</i>
</blockquote>


<b>Я – грузин. Але готовий померти за Україну</b>

Георгій Гонгадзе


Я ваш покірний слуга Георгій Гонгадзе. Сьогодні не буде "Голосу Америки". Ми приносимо вибачення всім слухачам, які чекали на цю програму... Сьогодні перед мікрофоном... не журналіст, а просто громадянин цієї держави.

Я буду відповідати чесно на ваші запитання, якщо вони будуть. Чому я залишився сьогодні тут - щоб сказати свою точку зору. <b><i>Я знаю я, мабуть, не є великим авторитетом, але принаймні я хотів би, щоб мою точку зору почули всі, хто сьогодні розмірковує над своєю долею і долею своєї держави. </i></b>Цей місяць ми робили цю програму з надією, з вірою, що ми можемо щось змінити.

Знаєте, за цей час у мене було таке відчуття, яке я відчував у 1989 році, коли вперше виходив із грузинським прапором на центральну вулицю Шота Руставелі. Нас було небагато. Потім це було у Львові. І, знаєте, таке відчуття, як тоді, 10 років тому. І воно, з одного боку, тішить мене, з іншого - засмучує. На душі моїй е невеликий гріх. Ми в 1989 році боролися за незалежність і хотіли, щоб вона принесла щастя всім людям, які живуть у цій державі, і ми щиро цього прагнули. На жаль, ця боротьба закінчилася тим, що на моїй Батьківщині була війна, лилася кров. Так само я відчуваю вину, мабуть, і перед усіма, тому що брав участь за незалежну Україну - і ми щиро будували цю державу, де всі будуть щасливі.

Сьогодні, за десять років, я кажу, що ми хотіли, але в нас не вийшло. Я не знаю, хто винен у цьому, мабуть, ми самі. І сьогодні я буду звертатися до вас, як людина до людей. Я з вами разом буду думати, розмірковувати. Шановні, я хвилююся. Перший раз я... сиджу без тої журналістської маски, яка повинна бути в нас, без емоцій.

Що ж, у нас є слухач. Ви в ефірі, говоріть, будь ласка.

<b>- Алло, Георгію, таке запитання. А що ви будете робити як опозиційний журналіст, коли Кучма переможе?</b>

- Я не знаю, я втомився боротися за ці прості ідеали, в які я вірю. Я готовий боротися, але часом виникає думка поїхати. Я вимушений був поїхати зі своєї Батьківщини не з політичних міркувань. Я знайшов тут другу Батьківщину, яку люблю. За 10 років, які живу в Україні, я завжди думав, що сьогодні, завтра, кожний день життя зміниться, але всі мої зусилля марні. Сьогодні ми перетворилися на вигнанців у цій державі. Я ніколи не боявся труднощів у цьому житті, але буває втома.

<b><i>Я хотів би сказати, що я не хочу більше боятися, не хочу, щоб у цій державі думали так, як я думаю зараз. Я втомився працювати на наших політиків, яким я пишу матеріали: переконую, додаю душу. Я хотів писати матеріали, підписуючись своїм прізвищем, щоб люди могли оцінити мою роботу. На жаль, такої можливості немає.

Ми повинні змінити нинішній стан речей. Так далі не можна, адже сьогодні думаю не лише про себе, Бог зі мною. Я готовий був покласти на вівтар незалежності свою молодість і навіть своє життя. Я хотів би, щоб ми мали гарантоване життя для своїх дітей, для тих, хто буде після нас, але цей "режим", я вживаю цей термін, він не дозволяє цього робити, і тому можете вважати, що це мій крик душі. Я хотів би, щоб ми змінили післязавтра це життя. Ми повинні це зробити, і ми це зробимо, я переконаний.</i></b>

<b>- Алло, добрий вечір. Таке запитання. Як, на вашу думку, чи не була зрежисована участь Ткаченка у виборах Суркісом і Медведчуком. І ще, знову ж таки, наскільки розійшовся з Суркісом і Медведчуком Марчук?</b>

-По Ткаченку і Марчуку. Мені прикро, я теж, скажімо так, маю симпатії до Євгена Кириловича, але те що сталося, на мій погляд, є невиправною помилкою. Я не хотів би вірити в те, що хтось міг примусити або купити Євгена Кириловича. Ми повинні знайти в собі сили й вибрати, пізніше будемо розбиратися, часу немає. Знаєте, коли тоне корабель, немає часу зважати, хто був винен у тій пробоїні. Треба затикати її всім, чим можна. Щурі вже біжать з корабля, але на цьому кораблі нам пливти. Вони куплять квиток і від'їдуть звідси, а ми залишимося на дні цього глибокого моря, ім'я якого життя.

Помітьте, на дні не має жодної перспективи, і сьогодні я закликаю всіх затикати своїми задами дірки в нашому кораблі! І це єдиний спосіб врятувати цю державу - прийти на вибори і проголосувати. Це єдиний сьогодні шанс змінити життя. <b><i>Я звертаюся до всіх тих, хто збирається голосувати за чинного Президента. Я усвідомлюю те, що кажу. Нинішній режим не має ніякого права залишатися сьогодні при владі. Люди мали всі можливості змінити життя. Вони цього не зробили, вони за 5 років зробили з нас рабів, моральних рабів. І це найтяжчий гріх.</i></b> Усе можна пробачити, але знущання з народу пробачити не можна. Тому я всіх вас закликаю - знайдіть того, хто вам до вподоби. Знайдіть цю людину. Це єдиний шанс. Потім буде пізно.

Аргументи "накрався, вже більше не буде" - це нонсенс, це нереально. Тому ми повинні прийти и змінити цей режим. І кожна людина наступного разу буде знати, ніякий спосіб бездіяльності не буде залишений без уваги, завжди буде кара. Так було всю історію людства, і завжди це підтверджувалося. <b><i>Нині діюча влада, ці люди вважають, що вони схопили Бога за бороду й можуть робити все, що вони хочуть. Цьому треба покласти край, бо тоді ми закінчимося як нація, як держава. Ми сьогодні живемо в Білорусі з синьо-жовтим прапором і тризубом, ми вже без держави, залишилася лише оболонка. Але згубити цю оболонку - це справа часу, і наступні дії цієї влади закінчать цю справу.</i></b>

<b>- Алло, добрий вечір. Георгію, мені здається, що ви трохи похмуро вимальовуєте картину. </b>

- Я реалістично малюю картину.

Повірте мені, корупція завжди є і була у всіх державах незалежно від устрою: демократичного, тоталітарного чи будь-якого іншого, Проблема в іншому. Є певні рамки, в яких вона може існувати. Цього процесу не можна позбутися, він є в Америці, є в будь-якій іншій демократичній країні. Але ми повинні зробити все, щоб ці рамки були максимально вузькими. Сьогодні люди не бояться того, що крадуть гроші, і це найстрашніше. Подивіться на наші вулиці - мерседеси, шикарні будинки. Ви вважаєте, що своєю чесною працею ви можете заробити на це?

<b>- Ні. Але кожна західна демократична держава пройшла дуже довгий шлях до демократії. </b>

- Вас не лякає, що ми можемо бути на місці Камбоджі - країни, яка так і не вийшла з цього стану?

<b>- Вона йшла по шляху, пробачте, комуністичному.</b>

- Ми теж ішли по комуністичному шляху.

<b>- Мене лякає ще те, що майже всі кандидати, окрім правих, орієнтовні на Росію. Я із задоволенням голосувала б, наприклад, за Удовенка чи за Костенка, чи за Ржавського. Але я не вірю, що ці люди можуть керувати державою. Людина повинна мати якийсь досвід, щоб керувати держаною. </b>

- Який досвід? Кучма має досвід. Такий влаштовує?

<b>- Можливо, що ні. Але він його має. На відміну від того ж Мороза, якого я чула по вашому радіо. Мені сподобався цей кандидат, але я не вірю в те, що він кардинально змінить ситуацію.</b>

- Розумієте, як можна вірити або не вірити. Це суб'єктивне поняття. Повірте мені, немає жодної гарантії, що людина, яку ви любите й кохаєте, вас не зрадить. Але не можна жити з цією думкою, що от я закохався, я люблю що людину, а післязавтра вона o мене зрадить.

- Звичайно, саме тому голосуватиму за Кучму, тому що, мабуть, треба повірити людині в те, що вона мусить навчитися керувати державою.

- 5 років. Президентство - це не школа, де можна вчитися.

<b>- Так, але Маргарет Тетчер прийшла до влади у Великобританії не в таку країну, яку прийняв Кучма. </b>

- Кучма прийняв нормальну країну, абсолютно нормальну - нерозвалену, з потужною економікою. Сьогодні фактично держава вже не існує економічно. Я сам професіонал і не можу терпіти дилетантів, які претендують на певні ролі в цьому житті і в роботі. От ви працюєте для того, щоб переконати, що ви краще або добре знаєте предмет, мусите довести це своїми першими кроками і своїми діями.

Треба карати тих, хто вже цього не зробив або зробив навпаки. Розумієте, тут момент відповідальності за кроки. Люди, які сьогодні йдуть до влади, не зможуть сперечатися з керівництвом. Це правда. Але ми вже маємо наочний приклад - людина не впоралася - і це двійка.

Ні в якому документі не можна випести відповідальність перед своєю совістю, перед собою і перед людьми, котрі живуть навколо тебе. У документах цього немає, і ти повинен мати совість перш за все перед собою і перед людьми.

У нас слухач. Слухаю.

<b>- Добрий вечір. Георгію, дуже приємно, що ви є в Україні. Дуже
дякую, що ви, як журналіст, маєте сміливість в прямому ефірі говорити про свою позицію, громадянську велику позицію людини.</b>

- Я хочу жити вільно, не ховатися, хочу податки платити, хочу, щоб мене не обдирали, хочу, щоб мене поважали. Сьогоднішня влада цього не робить, і я вважаю, що саме тому її треба змінити...

<b>- Добрий вечір. Георгію, дуже приємно чути таку принципову, громадську, духовну й гуманну позицію. Тільки незрозуміле, ви так щиро, відверто кажете "геть Кучму!", але кого замість? </b>

- Є загальні цінності, які треба відстоювати, цінності життя і смерті. Раніше чи пізніше наступить час, і ми підемо з цього життя, і вже на наших могилах не б-де написано "був він комуністом" чи "був він націоналістом"... Буде просто прізвище. А залишаться наші діти, наші нащадки, які будуть ходити біля наших плит на цвинтарі, дивитись і згадувати: "Чи були ці люди, які жили до нас, тими, за кого вони себе видавали? Чи зробили вони все, щоб вони жили щасливо?".

Я був би щасливою людиною, якщо б у другому турі змагалися Марчук і Мороз. Тоді б ми голосували не проти, а за. Ми повинні голосувати за, і тоді ми переможемо. Нинішня влада вважає нас за ідіотів, і я цього не потерплю, і не хочу, щоб це терпіли мої діти в першу чергу. Тому зараз я говорю це в ефір.

<b>- Добрий вечір. Ми пізно почали все це робити. Зараз люди бачать і не розуміють, що воно повинно бути краще... </b>

- Я якось сидів на "Епіцентрі" з Президентом. Ви, певно, бачили цю програму. Усі там сиділи такі стрункі й тихенькі. Я вам скажу своє відчуття: першу половину мені було соромно за цього Президента і за те, що я живу в державі, яку очолює цей чоловік. Я готував питання, які, мабуть, гостріші, але потім зрозумів, що немає сенсу... Другу половину мені було трохи страшно, тому що не знав, що буду робити, якщо він залишиться. І коли тобі соромно за твою владу, це катастрофічне. Я хочу пишатися тим, що в нас є Президент, я хотів би за нього голосувати й вірити, якщо треба критикувати, а не лише відчувати сором. Це страшно, коли ти соромишся свого Президента, людини, яка уособлює націю. Це неприпустимо для всіх нас, бо ми тоді не розвиваємося. Лише яскрава особистість може дозволити нам рухатися вперед, а зараз ми вимушені вибирати між гіршим і ще гіршим.

<b>- Добрий вечір. Цікаво, що ми ділимо всіх на правих, лівих. Чому Марчук правий чи Мороз лівий? Правильно сказав у вашій програмі Степан Бандера, що треба дивитися в очі людині, якщо вона ховає, то це вже погано. Цікаво, яке враження у людей з інших країн про те, що відбувається в нас? </b>

- Шановні, я дійсно хочу, щоб ми перестали ділитися на червоних і жовто-синіх. Ми всі українці. У нас є Чорнобиль, у нас є багато проблем, які треба вирішувати. Режиму дуже вигідно, щоб ми ділили все на лівих і правих. Ми всі українці. <b><i>Я - грузин, але, якщо потрібно, я віддам життя за цю державу.</i></b>

<b>- Алло. Добрий вечір. Мені зрозумілі ваші надії, ваш оптимізм. Я повинен сказати зараз ці жорстокі слова: "Було, як було, буде, як було, не буде нічого". Надії в нас нема, й нам ніщо не світить...</b>

- Але розмова про інше, здатні ми чи нездатні - ось про що мова. Пам'ятаєте Чорнобиль, коли приїхали пожежники й загасили вогонь ціною свого життя. Вони не думали, чи здатен хтось потім щось зробити, вони просто взяли й загасили.

<b>- Нині теж є чесні люди серед політиків. Ось Чорновіл теж був чесним політиком. Чим закінчилося? Його вбили.</b>

- Подивіться на ті роки. Ми взяли й обрали того, хто був, - Кравчука. А потім помстилися йому й обрали Кучму. Це був вибір проти. Але мова про інше. Чи зможемо ми зараз проголосувати за? Чи зможемо ми зараз зробити так, щоб влада змінювалася завдяки нашим бажанням раз на 5 років. Це буде найбільшою гарантією, що той, хто прийде наступного разу, буде вести себе по-іншому. Влада повинна знати, що вона залежить від нас і що вона боїться нас. Сьогодні влада нас не боїться - і в цьому проблема.

<b>- Добрий вечір. Ситуація в нашій державі залежить від свідомості наших людей, і змін в Україні не буде доти, доки не зміниться свідомість наших людей, доки вони не отримають віри в майбутнє.</b>

- Якщо лідери-кандидати в президенти не знайшли в собі сили переконати людей в тому, що вони зможуть зробити, не їхня вина. Час лицарів, які керували за власною силою, минув. Вони змушені боротися із своїми комплексами й зняти свою кандидатуру в ім'я України поки що не можуть... Ми живимо владу своїми діями, лише ми дозволяємо політикам бути тим, ким вони хочуть бути. <b><i>Якщо народ дозволяє бути політику слабким безвольним алкоголіком, то він буде таким. Ми допустили до того, що Кучма перетворився на ходячий муляж президента. Якщо б ми обурилися в якийсь спосіб три роки тому, все було б по-іншому. Але ми терпляче мовчали. Ми повинні знайти в собі сили змінити світ, допомогти тим, хто може піднятися вгору. У цьому є запорука нашого спасіння...</i></b>

<b>- Добрий вечір. Я сьогодні бачила, як студенти університету закликали голосувати за Кучму. Я запитала: "Ви будете голосувати за Кучму?". Вони сказали, що будуть, тому що Кучма не зачинить кордони і вони зможуть виїхати з України. У мене здригнулося серце, що молодь збирається виїхати з України.</b>

- Уявляєте собі аргументацію? Це страшно. <b><i>За 5 років ця влада не зробила нічого, щоб підвищити роль, престиж цієї держави, щоб працювати тут, жити й відчувати себе українцем було престижно.</i></b>

...Я намагався бути максимально відвертим, 31 -го ми зробимо вибір, який вплине не лише на наше життя, а й на життя всіх поколінь прийдешніх. <b><i>Я єдине скажу, що все в наших руках. І це доведено історією.</i></b> Я вам дуже вдячний.

<b><i>Вибачте нам за наше нахабство говорити свої думки в ефір, але я вважав, що по-іншому не можна було зробити. Це все, що я міг зробити для вас. Тримайтеся, я вірю, що ми побудуємо ту державу, на яку заслуговуємо. І це ПРАВДА.</i></b>

P.S. Текст подано з неначними скороченнями за газетою "ЧАС"

<!--A Href="http://www.pravda.com.ua/?10316-14-1"--><!--A Href="http://www.pravda.com.ua/?10316-14-1"--><A Href="http://www.pravda.com.ua/?10316-14-1"><A Href="http://www.pravda.com.ua/?10316-14-1">http://www.pravda.com.ua/?10316-14-1</A></A><!--/A--><!--/A-->

Відповіді

  • 2002.01.12 | НеДохтор

    Георгій проти Звіада


    http://www.pravda.com.ua/?2014-1-new
    ------------------------------------

    <b>Георгій проти Звіада</b>

    Вахтанг Кіпіані, для УП , 4.01.2002, 14:36


    <i>Тбілісі, 1992 рік
    Десять років по тому в столиці Грузії закінчився "демократичний путч"

    "Заколот не може кінчитися успіхом, У іншому разі його звуть інакше"… На жаль, не знаю точно, хто написав цей рядок. Його приписують і Роберту Бернсу, і Едварду Ліру. Але в нашому випадку це й не важливо. Адже рівно десять років тому у столиці Грузії завершився військовий переворот, внаслідок якого влада перейшла від президента Звіада Гамсахурдіа до колективної Державної ради. Через кілька днів Держрада закликала "на царство" Едуарда Шеварднадзе. Колишній перший секретар республіканського ЦК, один з "виконробів перебудови" жив тоді в Москві і, як здавалося, вже й не мріяв про повернення на історичну батьківщину. </i>

    <b>Георгій</b>

    Зараз про Гонгадзе відомо все. А тоді він був простим вчителем англійської мови в 12-й середній школі Львова, студентом-заочником і активістом Студентського братства. За два роки до цього він приїхав на Галичину як представник інформаційного центра Народного фронту Грузії. Та так й залишився.

    Я познайомився з Георгієм в серпні 1991 р. на запорізькій "Червоній руті", потім бачилися у Львові. І тому, коли в січні 1992 р. побачив на першій сторінці газети "Post-Поступ" велику фотографію Гії в касці та з "Калашниковим" на тлі напівзруйнованого "тбіліського Хрещатику" - проспекту Руставелі - відчув шок. Рядом провокаційний, фірмово-поступівський, заголовок "Він стріляв у президента...". Виявляється, Гонгадзе прийшов в редакцію в формі національного гвардійця: "Гамарджоба! Я тільки-но з Тбілісі, хлопці!", а журналіст Ігор Ткаленко вчасно натиснув кнопку "rec" на диктофоні. Так вийшло величезне, на розворот, інтерв'ю.

    Гія з'явився в Тбілісі не випадково. Його батько Руслан Гонгадзе був відомою в Грузії творчою особистістю - архітектор, режисер, депутат парламенту. Активний учасник національного руху, що входив в близьке коло його безперечних лідерів Мераба Костава і Звіада Гамсахурдіа. Але через деякий час, після того як батоно Звіад став спочатку головою Верховної Ради Грузії (1990 р.), а потім і президентом республіки (1991 р.), країна жахнулася. Гамсахурдіа виявився другим Сталіним - дріб'язковим, жорстоким та підозрілим.

    Центральна грузинська преса друкувала списки "агентів Кремля", "шовіністів" тощо. Стати "ворогом нації" було не важко – варто було одного разу висловити думку, що відрізнялася від президентської, й тебе тавровано назавжди. У одному з таких списків під № 28 йшов і Руслан Гонгадзе. У країні, яка щойно проголосила незалежність, з'явилися перші політв'язні. Перебої з папером (пригадайте, початок 90-х!) привели до того, що опозиційна преса виходила мізерними тиражами, а популярну "Молодь Грузії" президент і зовсім закрив.

    Я вже не говорю про повний непрофесіоналізм нових міністрів, багато з яких мали неповну середню освіту, і пов'язаної з цим безпрецедентної бідності і пустими полицями. Вінцем "реформ а-ля Гамсахурдіа" стало перейменування "радгоспів" в "національні господарства". Як зазначає політолог, професор Тбіліського університету Гія Нодіа, "збереження (або в деяких випадках відновлення) старої системи добре відповідало його автократичним спрямуванням".

    І тому, коли опозиція зважилася на силове повалення режиму Гамсахурдіа, Георгій виявився поруч з батьком. Ось що згадує про ті дні його мама, Леся Теодорівна:

    - Не дивно, що вже в грудні 1991-го в Тбілісі почалося повстання проти Гамсахурдіа. З жахом згадую ті дні. Світла немає. Води також немає. Голод. Всі, хто міг втекти з міста, зробили це.

    Мій син в той час жив у Львові. Раптом стук у двері. Я злякалася, тому що можна було чекати будь чого. На порозі стоїть мій син в білому маскхалаті та з автоматом. Говорить: "Мама, я приїхав захистити честь та ім'я мого батька. Я на грузинів руки не підніму. Буду санітаром". Я також була серед опозиціонерів: готувала їжу для Кітовані та Іоселіані (згодом - керівники Держради: міністр оборони і голова Ради безпеки - В.К.), мила підлоги, доглядала за пораненими.

    Дійсно, в перші дні повстання Гія був "медбратом", але після того як загинули кілька його нових друзів, взяв до рук автомат. "Кілька снайперів сиділи під куполом церкви Кашветі з приладами нічного бачення. Вони обстрілювали парк (перед Будинком уряду - В.К.) і готель "Тбілісі", де знаходився штаб опозиції. Судячи з усього, це були найманці, тому що в Грузії немає таких фахівців. Всі кулі потрапляли точно в лоб або область вуха. У першої ж ночі загинули 6-7 осіб" (з інтерв'ю в "Post-Поступі").

    Відтак ми не раз дискутували, чи правильно було розгортати справжні бойові дії в самому центрі стародавнього міста. Адже за знищення частини історичного проспекту Руставелі пряму відповідальність несуть не тільки президентські сили, а й опозиція. На початку 90-х рр., я, не буду приховувати, симпатизував колишньому дисиденту Гамсахурдіа, Георгій - проклинав його останніми словами (на касках ополченців, в т.ч. і Гонгадзе, було білою фарбою написане - "Звіад - лайно").

    Гія гарячкував - ти не розумієш, в Грузії зараз неможливо жити, у всіх нормальних людей один шлях - поїхати з країни, в якій телебачення, бажаючи догодити першій особі, показує дівчинку, яка читає віршика про тридцять ворогів народу, для яких вже відлили тридцять куль...

    <b>Звіад</b>

    Дослідження феномена Гамсахурдіа ще й не розпочато. 9 квітня 1991 р., у другу річницю трагічних подій на площі перед Будинком уряду (коли саперними лопатками і БТРами Радянської Армії були вбиті 20 людей, що вимагали незалежності), він був обраний першим президентом Республіки Грузія. За нього тоді висловилися 87% громадян, що прийшли на вибори.

    Син видатного письменника, сам інтелектуал і дисидент (правда, з підмоченою репутацією - "органам" вдалося його примусити виступити з публічним каяттям), блискучий трибун отримав величезний кредит довіри. І не зміг ним розпорядитись. Це було надто непрофесійне правління. Як розповідають тбілісці, Гамсахурдіа, навіть коли став главою держави, не відмовився від опозиційної звички скликати за будь-якої потреби велелюдні мітинги. Країна котилася у прірву, а свої укази глава держави підписував ледве не на спинах вірних земляків-мінгрелів. Коли через півроку його скинули, більшість грузинів зітхнули з полегшенням і надією.

    Путч проти законно обраного президента був проведений в ім'я… демократії. Як це не дивно звучить. Проти нього об'єдналися раніше непримиренні опоненти - від лібералів до націонал-радикалів, значна частина номенклатури, певне сприяння надавали частини Радянської Армії. Принаймні, зброю загони "Мхедріоні" і національні гвардійці захопили саме на її складах, причому "окупанти" особливо і пручалися. Згодом це дозволило екзальтованим прихильникам Гамсахурдіа, так званим "звіадістам", звинуватити в розв'язанні бойових дій "третю силу", тобто Москву.

    А все почалося так. Зранку 22 грудня 1991 р. опозиція призначила черговий мітинг. Частина "протестантів" відмовилася йти на ніч з проспекту Руставелі. Вранці з'явилися автоматники. Пролилася кров. Опозиція засіла в готелях "Іверія" і "Тбілісі", і через голови городян цілила в Будинок уряду. Щоб було зрозуміло, поясню на київському прикладі. Не дай Бог, звичайно, але це виглядало б так: з готелю "Україна" (екс-"Москва") - прямим наведенням по мерії.

    Вже згадуваний професор Нодіа називає такі причини політичного кінця Гамсахурдіа: "Поштовхом до політичної кризи послужили два моменти. По-перше, це непослідовна, боягузлива або, згідно з деякими оцінками, зрадницька поведінка Гамсахурдіа під час серпневого путчу 1991 р. Він не зміг дати путчу якої-небудь політичної оцінки і спробував перетворити Національну гвардію, потенційне ядро майбутньої грузинської армії, в підрозділ, підлеглий МВС, щоб тільки не дратувати Москву.

    По-друге, це поліцейська розправа з мирними демонстрантами 2 вересня того ж року, коли декілька осіб було поранено. Поведінка Гамсахурдіа в першому випадку була розцінена Національною гвардією як акт національної зради. Другий крок призвів до масових мітингів політичної опозиції з вимогами відставки Гамсахурдіа. 22 грудня, після ще одного кривавого інциденту перед будівлею уряду, Національна гвардія знову вступила в місто і розпочала останній штурм".

    Бої в місті тривали близько десяти днів. Напередодні Різдва 1992 р. звіадістів вибили з приміщення уряду. Переможці великодушно дозволили їм покинути Тбілісі. Частина захисників президента закріпилися в Західній Грузії, на батьківщині "месії". Інші віддали перевагу політичній еміграції -- в Чечню, Росію, Україну, Польщу.

    Сам Звіад виїхав спочатку до Вірменії, але президент Левон Тер-Петросян ввічливо, але твердо вказав на двері. Тоді залишався лише єдиний шлях - у Грозний, "в прийми" до бунтівного Джохара Дудаєва. Там же стали проводити свої "сесії" члени парламенту, що не визнали переворот. Якщо спочатку вони мали майже конституційну більшість, то згодом пересварилися - "хто більше любить дорогого батоно Звіада" - і перетворилися в маргіналів. У цій якості "легітимна Верховна Рада" діє і до цього дня.

    Найсерйозніша спроба повернути владу Гамсахурдіа була зроблена в 1993 р. Тоді озброєні загони його прихильників на декілька місяців захопили владу в Зугдіді, Сенаки, Поті, Абаша та інших містах Мінгрелії. Одночасно загострилася ситуація на абхазькому фронті. Злі язики стверджували, що екс-президент уклав негласний договір з лідером самопроголошеної Абхазької республіки Владиславом Ардзінбою. Мовляв, ми вам визнання де-юре незалежності, існуючої де-факто, а ви нам - сприяння в ліквідації "злочинної кліки". У цей момент загони "польового командира" Вахтанга Кобаліа не пропускали транспорти військового призначення, який прямував на боротьбу з сепаратистами…

    Тоді ж голова Держради Шеварднадзе зробив хід конем. Він добився термінового прийняття Грузії до СНД і запросив Росію розмістити свої військово-морські сили в порту Поті. Цим самим “сивий лис” вибив козирі з рук абхазів та отримав конче необхідну підтримку для повернення бунтівного регіону під владу офіційного Тбілісі. А в січні 1994 р. Звіад Гамсахурдіа загинув за обставин, до кінця ще не з'ясованих - швидше за все, наклав на себе руки. Похований у чеченській столиці.

    <b>Автомат, що висить на стіні, стріляє</b>

    У середині 90-х рр. Руслана Гонгадзе не стало. Невиліковна хвороба як наслідок кривавої міжусобиці на палко любимій батьківщині і вимушеної еміграції. На сороковій день після смерті батька Гія поїхав до Сухумі. Він давно хотів зняти документальний фільм про війну в Абхазії. Грошей не було, і мама продала автомат, який лежав в домі з часів повалення Гамсахурдіа, одному бізнесмену. На отримані гроші Георгій купив відеокамеру і знімав матеріали для фільму "Біль моєї землі". На передовій, недалеко від Сухумі, попав під обстріл. Лікарі нарахували у нього на тілі 26 поранень. Що було далі, ви вже знаєте.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua