МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

ІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО МАЙБУТНЄ

07/30/2001 | samsobi
Теодор Качинський

ІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО МАЙБУТНЄ

Публікується тільки постановка проблеми

Найкраще смакує з Загравиною "Глобалізацією нації"
http://maidan.org.ua/news/index.php3?bn=maidan_lib&action=view&key=994078562

Відповіді

  • 2001.07.30 | samsobi

    ВСТУП

    ВСТУП
    1. Індустріальна Революція та її наслідки були нещастям для людства. Вона збільшила тривалість життя для тих, хто живе у "розвинених" країнах, але й вона ж дестабілізувала суспільство, зробила життя беззмістовним, підкорила зневірі, розповсюдила психологічні страждання (а в країнах Третього світу також і фізичні) та спричинила серйозні збитки живій природі. Подальший розвиток технології ще більше погіршить ситуацію. Це спричинить ще більшу зневіру людей та паплюження живої природи, це ймовірно призведе до більших соціальних потрясінь та психологічних страждань і це може призвести до збільшення фізичних страждань навіть у "розвинутих" країнах.

    2. Індустріально-технологічна система може вижити, а може і зламатися. Якщо вона збережеться, вона МОЖЕ, у кінцевому рахунку, зменшити психологічні та фізичні страждання людей можна зменшити, але для цього доведеться пройти через довгий і дуже хворобливий період реорганізації, через період істотного спрощення людей й інших живих організмів до рівня промислових продуктів та звичайних гвинтиків соціальної машини. Крім того, якщо система виживе, наслідки будуть неминучі: немає ніякого шляху перетворення чи зміни системи, щоб запобігти позбавленню людей гідності та самостійності.

    3. Якщо система зламається, наслідки теж будуть дуже болісними. Чим більша система тим більш згубні наслідки вона спричинює своїм розвалом. Але їх можна буде пережити. Тому якщо ламати систему, то краще зробити це якнайшвидше.

    4. Ми тому і виступаємо за революцію проти індустріальної системи. Ця революція може відбуватися з використанням насильства, а може і без нього: це може бути раптовий процес, а може, і поступовий, що охоплює декілька десятиліть. Ми не в змозі передбачити це. Але ми окреслимо загальні засоби, які треба використовувати тим хто ненавидить індустріальну систему, тим хто торуватиме шлях для революції проти цієї форми суспільства. Ця революція не буде ПОЛІТИЧНОЮ. Її мета не в скиненні урядів, а у зміні економічних і технологічних підстав існуючого суспільства.

    5. У цій статті ми звертаємо увагу тільки на деякі з негативних наслідків спричинених індустріально-технологічною системою. Деякі ж наслідки ми згадуємо тільки коротко чи взагалі ігноруємо. З цього не випливає, що ми розцінюємо ігноровані наслідки як незначні. Просто за практичним розумінням ми повинні обмежити наше обговорення областями, що мають недостатню суспільну увагу або ми можемо сказати дещо нове. Наприклад, з деякого часу поширилися екологічні та природоохоронні рухи але ми небагато напишемо про занепад навколишнього середовища або руйнацію дикої природи, незважаючи на їх надзвичайну важливість для нас.
  • 2001.07.30 | samsobi

    ПСИХОЛОГІЯ СУЧАСНОГО ЛІВАЦТВА

    ПСИХОЛОГІЯ СУЧАСНОГО ЛІВАЦТВА
    6. Майже кожний погодиться, що ми живемо в глибоко занепокоєному суспільстві. Один з найбільш широко розповсюджених проявів божевілля нашого світу - лівацтво, так що обговорення психології лівацтва може розглядатися, як обговорення проблем сучасного суспільства взагалі.

    7. Що таке лівацтво? Протягом першої половини 20-ого сторіччя лівацтво могло бути фактично прирівняним до соціалізму. Сьогодні лівий рух фрагментовано, і не ясно, хто може називатися істинно лівим. Коли ми говоримо про ліваків у цій статті, ми маємо на увазі головним чином соціалістів, колективістів, прихильників "політкоректності", феміністок, захисників гомосексуалістів та захисників інвалідів, а також активістів захисту прав тварин і тому подібних. Не кожний, хто пов'язаний з одним з цих рухів - лівак. Нас цікавить не стільки самі рухи та ідеологія, скільки психологічний тип або більше спільні риси типів. Таким чином те, що ми називаємо "лівацтвом", стане більш зрозумілим під час нашого обговорення лівацької психології (Див., також параграфи 227-230)

    8. Навіть у цьому випадку, наша концепція лівацтва буде не такою ясною, як нам хотілося б але ми не знаємо як зарадити цьому. Усе, що ми спробуємо зробити – позначити грубим і приблизним способом дві психологічних тенденції, що, як нам вважається, є головною рушійною силою сучасних лівацтва. Ми ні в якому разі не стверджуємо, що розповімо тут УСЮ правду про ліву психологію. Також наше обговорення стосується, насамперед, сучасних лівих поглядів. Ми залишаємо відкритим питання про психологію лівих 19 і початку 20-го сторіччя.

    9. Дві психологічних тенденції, що лежать в основі сучасних лівих поглядів, ми назвемо "меншовартість " та "надсоціалізація". Меншовартості характерна для сучасного лівацтва у цілому, в той час як надсоціалізація характерна тільки для деякої частини сучасного лівацтва; але ця частка є високовпливовою.
  • 2001.07.30 | samsobi

    МЕНШОВАРТІСТЬ

    МЕНШОВАРТІСТЬ
    10. "Меншовартість" це не тільки власне меншовартість, а й цілий спектр споріднених рис: самозневага, почуття безсилля, депресивні тенденції, пораженство, почуття провини, самоненависті і т.д. Ми доводимо, що сучасні ліваки мають тенденцію сповідувати саме такі почуття (можливо більш-менш придушуванні ними), і що ці почуття є вирішальними у визначенні напрямку сучасних ліваків.

    11. Коли хтось вважає принизливим що-небудь що кажуть стосовно нього (або стосовно груп з якими він себе уособлює), ми впевнені, що він відчуває свою меншовартість або низьку самоповагу. Ця тенденція явна серед захисників прав меншин, безвідносно до приналежності до груп меншин, чиї права вони захищають. Вони надчуттєві до тих слів, що означають меншину. Такі терміни "негр", "жовтий", "каліка" або "баба" для африканців, азіатів, інвалідів або жінок, в оригіналі, не несуть зневажливого змісту. Негативний зміст був привнесений у ці терміни безпосередньо самими активістами по захисту їхніх прав. Деякі захисники прав тварини дійшли до того, що вимагають називати домашніх тварин "тваринами компаньйонами". Лівацькі антропологи уникають розмов про примітивні народи узагалі, щоб чимось ці самі народи не скривдити. Вони хочуть замінити слово "примітивні" словом "безписемні". Вони виглядають майже параноїками стосовно того що примітивні культури нижчі за нашу (Ми не хочемо переконати усіх, що існуючі сьогодні примітивні культури гірші за нашу. Ми просто говоримо про гіперчутливість лівацьких антропологів.).

    12. Ті, хто найбільш чуттєві до "політично некоректної" термінології – це не середній чорний мешканець гетто, не азіатський іммігрант, не принижена жінка чи інвалід, але це купка захисників їхніх прав, багато хто з яких навіть не належать ні до яких "пригноблених" груп, ї навіть навпаки, належать до привілейованих верств суспільства. Політкоректність спирається на середовище університетських професорів, що мають постійну і добре оплачувану роботу, ба більш того, гетеросексуалів, білих чоловіків з буржуазних родин.

    13. Багато ліваків ототожнюють себе з проблемами груп які зображуються як слабкі (жінки), переможені (індіанці), відразні (гомосексуалістами) або інакше гноблені. Значить вони самі відчувають, що ці групи - нижчі. Вони ніколи не визнали б, що мають такі почуття. (Ми не пропонуємо, що жінки, гомосексуалісти й індіанці Є нижчими; ми тільки розповідаємо про лівацьку психологію)

    14. Феміністки запекло прагнуть довести, що жінки настільки ж сильні, настільки ж здібні, як і чоловіки. Ясно, що вони побоюються, що насправді жінки не можуть бути настільки ж сильні і настільки ж здібні, як і чоловіки.

    15. Ліваки мають тенденцію ненавидіти будь-що, визнане сильним, гарним і успішним. Вони ненавидять Америку, вони ненавидять Західну цивілізацію, вони ненавидять білих чоловіків, вони ненавидять раціональність. Але причини їхньої ненависті не відповідають приводам ненависті лівих. Вони ГОВОРЯТЬ, що вони ненавидять Захід, тому що це войовниче, імперіалістичне, жонофобське, етноцентричне суспільство. Але коли ті ж самі схильності виявляються в соціалістичних країнах чи у примітивних культурах, ліваки знаходять цьому виправдання чи, у кращому випадку, НЕОХОЧЕ визнають, що всі ці речі існують. При цьому ліві з ЕНТУЗІАЗМОМ указують (і часто дуже перебільшують) ці помилки в різних проявах у Західної цивілізації. Таким чином, ясно, що ці помилки - не реальні причини ненависті лівих до Америки і Заходу. Вони ненавидять Америку і Захід, оскільки Америка і Захід сильні й успішні.

    16. Слова типу "самовпевненість", "самодостатність", "ініціатива", "заповзятливість", "оптимізм" не грають ролі в лівацькому і ліберальному словнику. Лівацький антиіндивідуалістичний колективіст хоче, щоб суспільство вирішило проблеми всіх і піклувалося про усіх. Він не та людина, яка має віру у власні сили та здатна вирішити свої власні проблеми і задовольнити свої власні потреби. Ліваку відразлива концепція суперництва, тому що, глибоко середині вони відчувають себе невдахами.

    17. Мистецтво формує привабливість сучасних лівацьких поглядів, має тенденцію зосереджуватися на бридоті, поразці й розпачі або, інакше, бере несамовитістю відкидаючи контроль розуму, начебто не залишилося надії виконати що-небудь розсудом і лишається єдине - заглиблення у чуттєвість.

    18. Сучасні лівацькі філософи схильні заперечувати причину, науку й об'єктивну дійсність та наполягати, що все є "культурно відносним". Звичайно, можна ставити серйозні запитання щодо основ наукового знання і про те, чи узагалі може об'єктивна реальність бути визначена. Але очевидно, що сучасні лівацькі філософи не просто холоднокровні логіки, що систематично аналізують основи знання. Вони глибоко емоційні у своїх нападках на об'єктивну дійсність. Заперечувати об'єктивну реальність – їх власна психологічна потреба. З однієї сторони, це – спосіб для виходу їхньої ворожості до успішності як рушію моці. Більш важливо те, що ліваки ненавидять науку і раціональність тому що вони вважають деякі переконання вірними (тобто успішними, вищими), а інші переконання помилковими (тобто невдалими, нижчими). Почуття лівака настільки глибокі, що він не може припустити, що існують деякі речі успішні й вищі, чи невдалі та нижчі. Саме це лежить в основі того, що багато ліваків не згодні з концепцією розумових хвороб і корисності ПОКАЗНИКА ІНТЕЛЕКТУ. Ліваки налаштовані проти генетичних пояснень людських здібностей чи поведінки. Тому що такі пояснення деяких людей виставляють нижчими чи вищими до інших. Ліваки воліють в обдарованості чи нездібності особи звеличувати або звинувачувати суспільство. Таким чином, якщо людина "ниця", - це не її лихо, а помилка суспільства, що не виховало належним чином цієї людини.

    19. Типовий лівак не належить до того типу людей, яких почуття меншовартості робить хвальком, індивідуалістом, хуліганом, самозакоханим, безжалісним конкурентом. Він не до кінця зневірився в собі. Він відчуває нестачу власної сили та гідності, але він усе ще усвідомлює себе людиною, здатною до сильних учинків, і його спроби робити такі вчинки призводять до неприємної для оточуючих поведінки [1]. Але лівак зайшов занадто далеко. Меншовартість так укоренилося в ньому, що він не може усвідомлювати себе як сильну індивідуальність з високою самооцінкою. Звідси - колективізм ліваків. Вони в змозі почувати себе сильними тільки як члени великої організації чи масового руху, з яким себе ототожнюють.

    20. Зверніть увагу на мазохістську тенденцію в тактиці ліваків. Вони протестують, лягаючи під колеса транспорту, вони навмисне провокують поліцію чи расистів на насильство у відношенні до себе і т.п. Така тактика часто-густо виявляється ефективною, але багато ліваків користуються нею не як останнім засобом, а через те, що вони ВІДДАЮТЬ ПЕРЕВАГУ мазохізму. Самобичування - це характерна риса ліваків.

    21. Ліваки запевняють, що їхні дії мотивовані співчуттям чи моральними принципами, і справді, моральний принцип відіграє деяку роль для ліваків надсоціалізованого типу. Але співчуття та моральні принципи не можуть бути головною спонукою дій ліваків. Ворожість - надто очевидний компонент поведінки ліваків; так само як і прагнення до влади. Крім того, багато в чому, поведінка ліваків ніяк не розрахована, з раціональної точки зору, на користь людям, яким вони, за їхнім твердженням, допомагають. Наприклад, якщо хто-небудь вважає, що система "акцій утвердження" є благом для чорного населення, то чи треба проголошувати ці дії за допомогою ворожих і догматичних гасел? Очевидно, що більш продуктивним було б використати дипломатичний та примирюючий підхід, щоб принаймні зробити символічні поступки білому населенню, яке вважає систему "акцій утвердження" дискримінаційною і спрямованою проти нього. Але лівацькі активісти не використовують такий підхід тому, що це не задовольнило б їхні емоційні потреби. Допомога чорному населенню не є їхньою реальною метою. Замість цього, расові проблеми служать для них виправданнями, які дозволяють виплеснути свою ворожість і дріб'язкову тягу до влади. Діючи так, вони насправді шкодять чорному населенню, бо ворожа поведінка цих активістів до білої більшості підсилює расову напруженість.

    22. Якби наше суспільство не мало ніяких соціальних проблем узагалі, ліваки ВИНАЙШЛИ б такі проблеми, щоб забезпечити собі виправдання того галасу, що вони зчиняють.

    23. Ми підкреслюємо, що все вищенаведене не претендує на точність опису кожного, хто міг би вважатися ліваком. Це тільки приблизна оцінка основних тенденцій сучасного лівацтва.
  • 2001.07.30 | samsobi

    НАДСОЦІАЛІЗАЦІЯ

    НАДСОЦІАЛІЗАЦІЯ
    24. Психологи використовують термін "соціалізація" для визначення процесу, шляхом якого дітям прищеплюються навички мислити і діяти відповідно до вимог суспільства. Людина, як вважається, соціалізована, якщо вона вірить та притримується морального кодексу свого суспільства, а також функціонує як невід'ємна частина цього суспільства. Може здатися безглуздим, твердження про те, що багато ліваків надсоціалізовані, оскільки вони виглядають бунтарі. Проте, воно може бути обґрунтоване. Багато ліваків зовсім не такі бунтарі, якими здаються.

    25. Вимоги морального кодексу нашого суспільства такі, що ніхто не може думати, відчувати та діяти в повній відповідності з ними. Наприклад, вважається, що ми не повинні ненавидіти ближнього, однак майже кожен кого-небудь коли-небудь ненавидів, незалежно від свого бажання. Деякі люди настільки високо соціалізовані, що спроба думати, відчувати та діяти згідно з мораллю, стає для них непосильною ношею. Для уникнення почуття провини, вони змушені постійно обманювати себе стосовно своїх власних мотивів і шукати моральні пояснення для почуттів і дій, що у дійсності такими не є. Ми використовуємо термін "надсоціалізовані", щоб описати таких людей [2].

    26. Надсоціалізація може призвести до низької самооцінки, почуттю безсилля, пораженства, провини і т.п. Одним з найбільш важливих засобів, за допомогою якого наше суспільство соціалізує дітей, полягає в прищепленні почуття сорому за слова чи вчинки, що суперечать суспільним вимогам. Якщо у цьому перестаратися, чи якщо яка-небудь дитина особливо чутлива до таких почуттів, то вона кінець-кінцем встидатиметься САМОЇ СЕБЕ. Крім того, думки та дії надсоціалізованої людини більше обмежені суспільними вимогами, ніж думки та дії слабко соціалізованої. Більшість людей досить часто поводиться неслухняно. Вони брешуть, займаються дрібними крадіжками, вони порушують правила дорожнього руху, ледарюють на роботі, ненавидять когось, злословлять, хитрують щоб вирватися вперед. Надсоціалізована людина не може робити таких учинків, або ж, якщо вона їх робить, це викликає у неї сором та ненависть до себе. Надсоціалізована людина не може не відчувати провини, якщо її думки чи почуття, суперечать загальноприйнятій моралі; вона не може мати "нечистих" думок. Соціалізація стосується не тільки питань моралі; ми соціалізовані для того, щоб відповідати багатьом нормам поведінки, що не попадають у розряд моральних. Таким чином, надсоціалізована людина знаходиться на психологічній "прив'язі" та існує у рамках встановлених суспільством. У багатьох випадках це приводить до відчуття примусу та безсилля, що спричинює серйозні труднощі. Ми вважаємо надсоціалізацію однією з найбільш серйозних жорстокостей, що люди можуть заподіювати один одному.

    27. Ми доводимо, що найважливіша та найвпливовіша частина сучасних ліваків надсоціалізована і що ця надсоціалізація серйозно впливає на вибір напрямку сучасного лівацтва. Надсоціалізовані ліваки, в основному, належать до інтелектуалів чи є представниками вищого і середнього класів. Зверніть увагу на те, що університетські інтелектуали (3) складають найбільш високосоціалізовану частину нашого суспільства і також крайнє крило лівих.

    28. Лівак надсоціалізованого типу намагається порвати зі своєю психологічною залежністю і затвердити власну самодостатність бунтом. Але звичайно він не настільки сильний, щоб бунтувати проти основ суспільних цінностей. Взагалі кажучи, цілі сьогоднішніх ліваків НЕ суперечать прийнятій моралі. Навпаки, ліваки користуються загальноприйнятими моральними принципами, привласнюючи їх, щоб потім звинувачувати загал в порушенні цих принципів. Приклади: расова рівність, рівність статей, благодійність, миролюбність, ненасильство взагалі, свобода слова, доброта до тварин. Більш узагальнено - обов'язок особи в служінні суспільству, а обов'язок суспільства в турботі до особи. Усе це давно і міцно укорінені цінності нашого суспільства (чи, принаймні, його середнього та вищого класів (4)). Ці цінності явно чи неявно виражені, або маються на увазі, у більшості матеріалів, що постачаються, основними засобами масової інформації та системою освіти. Ліваки, особливо надсоціалізованого типу, не повстають проти цих засад, але виправдовують свою ворожість до суспільства закидами (і де в чому це правда) про те, що суспільство не відповідає цим засадам.

    29. Ось ілюстрація того, як надсоціалізований лівак насправді виявляє свою прихильність загальноприйнятим положенням, у той же час претендуючи на роль бунтаря, що повстає проти них. Багато ліваків виступають за систему "акцій утвердження" для того, щоб відкрити для чорного населення дорогу до високопрестижних робочих місць, для того, щоб поліпшити якість освіти в чорних школах і виділити для цих шкіл більше грошей; те, як живуть представники чорного "нижчого класу" представляється їм ганьбою для суспільства. Вони хочуть інтегрувати чорної людини в систему, зробити його бізнесменом, юристом, ученим, точнісінько як білих громадян, що належать до середнього і вищого класу. Ліваки говорять, що їх кінцевою метою є зробити чорну людину копією білої; однак, вони хочуть зберегти афроамериканську культуру. Але що ж означає збереження афроамериканської культури? Від неї залишається лише негритянська кулінарія, негритянська музика й одяг, а також архітектура церков і мечетей для негрів. Іншими словами, таке збереження виражає себе тільки в поверхневих речах. В усіх ІСТОТНИХ аспектах більшість ліваків надсоціалізованих типів хоче змусити чорну людину відповідати ідеалам середнього класу білих. Вони хочуть, щоб вона вивчала техніку, ставала клерком чи вченим, витрачала своє життя на підйом кар'єрною драбиною для того, щоб довести, що чорне населення таке ж гарне, як і біле. Вони хочуть зробити чорних батьків "відповідальними", вони хочуть, щоб чорні банди відмовилися від насильства і т.п. Але все це в точності цінності індустріально-технологічної системи. Цю систему не турбує якого роду музику слухає людина, який одяг вона носить чи яку релігію сповідає, поки вона добре вчиться в школі, займає респектабельну посаду, піднімається по службовим сходам, "відповідально" відноситься до батьківських обов'язків, не заподіює нікому насильства і так далі. У дійсності, надсоціалізований лівак, хоча він часто намагається це заперечувати, хоче інтегрувати чорну людину в систему та змусити прийняти її цінності.

    30. Ми не стверджуємо безумовно, що ліваки, навіть надсоціалізованого типу, НІКОЛИ не повстають проти фундаментальних цінностей нашого суспільства. Очевидно, вони іноді це роблять. Деякі надсоціалізовані ліваки зайшли так далеко, що виступають проти одного з найбільш важливих принципів сучасного суспільства з застосуванням фізичного насильства. За їхніми власними твердженнями, насильство для них є формою "звільнення". Іншими словами, використовуючи насильство, вони звільняються від психологічних обмежень, що були їм прищеплені. Оскільки вони надсоціалізовані, то ці обмеження ними відчуваються більш сильно, ніж іншими; звідси і виникає потреба звільнитися від цих обмежень. Але ліві звичайно пояснюють свій бунт у термінах загальноприйнятих цінностей. Якщо вони застосовують насильство, то стверджують, що боролися проти расизму або чогось подібного.

    31. Ми розуміємо, що вищенаведений начерк психології ліваків може дати привід для багатьох заперечень. Реальна ситуація складніша, і більш докладний опис потребує багатьох томів, навіть якщо будуть доступні всі необхідні дані. Ми тільки намагалися грубо окреслити дві найбільш важливі тенденції в психології сучасних ліваків.

    32. Проблеми ліваків показові, як приклад проблем нашого суспільства в цілому. Меншовартість, депресивні тенденції та пораженство не обмежуються тільки лівацтвом. Хоча ці проблеми найбільш помітні в середовищі ліваків, вони досить поширені в суспільстві в цілому. Сьогоднішнє суспільство намагається соціалізувати нас набагато сильніше, ніж будь-яке попереднє. Експерти вказують що нам їсти, як займатися фізичними вправами та коханням, як ростити наших дітей і так далі.
  • 2001.07.30 | samsobi

    ПОТУГА

    ПОТУГА
    33. Люди мають потребу (імовірно біологічної природи) у деякому стані, що ми будемо називати "потуга". Цей стан близько зв'язаний з потребою у владі (яка широко визнана), але не тотожній їй. Потуга складається з чотирьох елементів. Три найбільш яскраво виражені ми називаємо метою, зусиллям та досягненням мети. (Кожному потрібно мати цілі, досягнення яких вимагає зусиль, а також необхідно досягати хоча б деяких з них.) Четвертий елемент визначити більш важко, і він не обов'язково необхідний кожному. Ми називаємо його самодостатністю та обговоримо нижче (розділи 42-44).

    34. Розглянемо гіпотетичний випадок людини, яка має все, що забажає. Така людина має силу, але вона зіткнеться із серйозними психологічними проблемами. Спочатку вона отримуватиме масу задоволення, але поступово гостро занудьгує та деморалізується. На сам кінець вона отримає клінічну депресію. Історія демонструє нам, як розбещені аристократи ставали декадентами. Це не стосується активної аристократії, яка повинна була боротися та діяти задля підтримки своєї влади. Але розбещені, ледачі аристократи, яким не потрібно було напружуватися, звичайно ставали стомленими деморалізованими гедоністами, навіть за наявності у них сили. Це вказує на те, що однієї сили недостатньо. Потрібно мати мету задля реалізації сили.

    35. Всі мають цілі; задля забезпечення фізичних потреб: вода, їжа, одяг і житло відповідно до клімату. Але розбещений аристократ досягає цього без зусиль. Звідси його стомлення та деморалізованість.

    36. Неможливість досягти важливих цілей призводить до смерті, якщо вони відносяться до розряду життєво необхідних, та до розпачу, якщо їхня недосяжність не пов'язана з виживанням. Постійна недосяжність цілей призводить до пораженства, меншовартості чи до депресії.

    37. Таким чином, для того, щоб уникнути серйозних психологічних проблем, людина потребує цілей, досягнення яких вимагає зусиль, і розумна частина їх повинна бути досяжна.
  • 2001.07.30 | samsobi

    СУРОГАТНА ДІЯЛЬНІСТЬ

    СУРОГАТНА ДІЯЛЬНІСТЬ
    38. Але не кожен ледар аристократ стає стомленим і деморалізованим. Наприклад, імператор Хірохіто, замість опускання у декадентський гедонізм, присвятив себе морській біології, й у цій області отримав визнання. Коли людям не потрібно напружуватися для того, щоб забезпечити фізичне виживання, вони часто ставлять перед собою штучні цілі. У багатьох випадках, вони прагнуть досягнення цих цілей з такою ж енергійністю та пристрастю, начебто вони знаходяться в пошуках засобів до фізичного існування. Відомо, що аристократи Римської Імперії намагалися займатися літературною діяльністю; багато європейських аристократів кілька століть назад витрачали масу часу й енергії на полювання, хоча очевидно, у них не було нестатку в м'ясі; інші аристократи змагалися один з одним у розкоші; і нарешті, деякі, подібно Хірохіто, зверталися до науки.

    39. Ми користуємося поняттям "сурогатна діяльність" щоб означити рід занять, спрямованих на досягнення штучної мети, що людина ставить перед собою просто для того, щоб мати хоч яку-небудь мету, чи, інакше, заради "повноти життя", що вона одержує, прагнучи до цієї мети. Існує просте правило, що дозволяє розпізнати сурогатну діяльність. Візьмемо особистість, що присвячує основний свій час і енергію для досягнення мети Х, і запитаємо себе: якщо ця людина буде витрачати більше свого часу та сил для того, щоб задовольнити свої біологічні потреби, і якщо ці зусилля зажадають від неї використовувати свої фізичні і розумові здібності різноманітно і цікаво, чи буде вона серйозно пригнічена, якщо не досягне мети Х? Якщо відповідь негативна, то активність у досягненні мети Х безумовно сурогатна. Очевидно, що заняття Хірохіто морською біологією відносяться до сурогатної діяльності, оскільки дуже мало імовірно, що якби Хірохіто витрачав би свій час на цікаву, не зв'язану з наукою роботу, що забезпечувала б його життєві потреби, він навряд чи був би пригніченим через те, що нічого не знає про анатомію і життєві цикли морських тварин. З іншого боку, все, що зв'язано із сексом та любов'ю (наприклад) не є сурогатною діяльністю тому, що більшість людей, навіть якщо їхнє існування у всіх інших відносинах задовольняє їх, почуває себе пригнічено, якщо життя проходить зовсім без близьких відносин із протилежною статтю. (Але погоня за надлишковими сексуальними стосунками, більше, ніж це реально необхідно, може бути сурогатною діяльністю).

    40. У сучасному індустріальному суспільстві необхідні мінімальні зусилля для задоволення фізичних потреб. Досить закінчити які-небудь курси, щоб освоїти деякий набір технічних навичок, приходити вчасно на роботу, та прикладати мінімум зусиль для збереження робочого місця. Єдині вимоги - помірний інтелектуальний рівень, і головне - звичайна СЛУХНЯНІСТЬ. Якщо людина робитиме так, то суспільство піклуватиметься про неї від колиски до могили. (Так, існує прошарок покидьків, які не в стані забезпечити своє фізичне виживання, але ми говоримо тут про більшість суспільства). Таким чином не дивно, що сучасне суспільство сповнене сурогатною діяльністю. Сюди відносяться заняття наукою, спортивні досягнення, гуманітарна діяльність, заняття мистецтвами та літературою, підйом службовими сходами, заробляння грошей та матеріальних благ, що вже давно не приносять якого-небудь додаткового фізичного задоволення, суспільна діяльність, що спрямована на проблеми, що не є важливими для активіста особисто, як наприклад у випадку білих активістів, що борють за права небілих меншостей. Це не завжди є сурогатною діяльністю в чистому вигляді, оскільки багато людей можуть бути частково спонукувані потребами, відмінними від простої потреби мати хоч яку-небудь мету. Наукова праця може бути частково обумовлена питаннями престижу, мистецька діяльність - потребою виразити почуття, войовнича суспільна діяльність - ворожістю. Але для більшості людей, у багатьох випадках ці заняття являються сурогатною діяльністю. Наприклад, більшість учених напевно погодиться, що почуття "вдоволення", що вони отримують від своєї роботи, важливіше для них, ніж престиж та гроші, які вони заробляють.

    41. Для багатьох, якщо не для більшості людей, сурогатна діяльність приносить менше задоволення, між переслідування реальних цілей (тобто, цілей, яких люди продовжували б прагнути, якби їхня потреба у потузі вже була б задоволена). Першою ознакою цього факту служить те, що люди, глибоко залучені до сурогатної діяльності ніколи не задоволені, завжди занепокоєні. Багатій прагне заробити все більше і більше грошей. Учений, ледь вирішивши одну проблему береться за наступну. Спортсмен змушує себе бігти далі та швидше. Багато людей, зайняті сурогатною діяльністю, скажуть, що вона дає їм набагато більше задоволення, ніж "приземлена" робота заради задоволення своїх біологічних потреб, але це тільки тому, що в нашому суспільстві зусилля, необхідні для задоволення біологічних потреб зведені до мінімуму. Більш важливим є те, що в нашому суспільстві люди не можуть задовольняти свої біологічні потреби САМОДОСТАТНЬО, а тільки лиш функціонуючи як частини величезного соціального механізму. Навпаки, люди більш самодостатні у своїй сурогатній діяльності.
  • 2001.07.30 | samsobi

    САМОДОСТАТНІСТЬ

    САМОДОСТАТНІСТЬ
    42. Самодостатність, як частина потуги не є необхідною для кожної особи. Але більшість людей потребує більшого чи меншого ступеня самодостатності у процесі досягнення своїх цілей. Їх зусилля повинні починатися за їх власною ініціативою та повинні бути під їх власним спрямуванням та керуванням. Однак більшість людей не мають такої ініціативи, спрямування та керування, як окремі особи. Звичайно буває досить діяти як член МАЛОЇ групи. Тобто, якщо з півдесятка людей обговорює загальну мету та успішно поєднує зусилля в досягненні цієї мети, то їхня потреба в потузі буде задоволена. Але якщо вони працюють згідно твердих розпоряджень, надаваних згори до низу, що не залишає їм простору для власних рішень і ініціативи, то їхні потреби в потузі не будуть задоволені. Те саме залишається вірним і у випадку, коли рішення приймаються на колективній основі в групі, настільки великий, що роль кожного її члена мізерна. [5]

    43. Вірно, що деякі люди здається потребують дуже мало самодостатності. Або їхня потреба в потузі слабка, або вони задовольняють її ототожнюючи себе з деякою могутньою організацією, до якої вони належать. А також існують бездумні, твариноподібні різновиди, яким здається, вистачає чисто фізичної потуги (добрий вояк, що черпає силу розвиваючи свої бойові навички, які потім з повним задоволенням використовує у сліпій покорі старшим).

    44. Але для більшості людей саме за допомогою потуги відбувається цілеспрямування, здійснюючи САМОДОСТАТНІ зусилля та досягнення, здобувається самоповага, впевненість у собі та відчуття сили. Коли в людини немає відповідних можливостей здійснювати потугу, то наслідками цього стають (у залежності від індивідуальних особливостей і від способу руйнування потуги), нудьга, деморалізованість, меншовартість, почуття неповноцінності, пораженство, депресія, занепокоєння, почуття провини, ворожість, насильство в родині, зажерливість, ненормальне сексуальне поводження, безсоння, порушення апетиту, тощо [6].
  • 2001.07.30 | samsobi

    ДЖЕРЕЛА СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

    ДЖЕРЕЛА СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ
    45. Довільний з вищенаведених симптомів можна знайти в кожнім суспільстві, але в сучасному індустріальному суспільстві вони присутні у величезному масштабі. Ми не перші, хто помітив, що сьогоднішній світ божеволіє. Такий порядок речей не є нормальним для людських суспільств. Є багато причин думати, що первісні люди менше страждали від стресу та пригніченості і були більш задоволені своїм життям, ніж сучасні. Вірно і те, що в первісних суспільствах аж ніяк не було все прекрасно та радісно. Насильство в родині досить звичайне для аборигенів Австралії, транссексуальність добре відома серед деяких племен американських індіанців. Але зрозуміло, що ГОВОРЯЧИ ВЗАГАЛІ, ті проблеми, які перераховано в попередньому параграфі були набагато менш властиві примітивним народам, ніж нашому сучасному суспільству.

    46. Ми приписуємо соціальні і психологічні проблеми сучасного суспільства тому факту, що в ньому людина змушена жити в умовах, що радикально відрізняються від умов, за яких еволюціонувала людська раса, і поведінка її при цьому вступає в конфлікт із поведінковими взірцями, виробленими людством у давні часи. Це зрозуміло з того, що ми вже написали, що ми вважаємо втрату можливості достойно випробувати потугу як найбільш важливу з тих ненормальних умов, у які сучасне суспільство поміщає людей. Але це не єдина умова. Перш ніж розглянути руйнацію потуги, як джерело соціальних проблем, ми обговоримо деякі інші джерела.

    47. Серед ненормальних умов сучасного індустріального суспільства, головними є: надлишкова щільність населення, ізоляція людини від природи, висока швидкість соціальних змін та розпад природних малих громад, таких як великі родини, села чи племена.

    48. Загальновідомо, що скупченість збільшує стрес і агресивність. Рівень скупченості, який існує сьогодні та ізоляція людини від природи є наслідками технічного прогресу. Усі доіндустріальні суспільства були переважно аграрними. Індустріальна революція значно збільшила міста і частку міського населення, а сучасна сільськогосподарська технологія уможливила утримання на Землі набагато більшої щільності населення, ніж колись. (Також, технологія загострює вплив скупченості, оскільки вона дає в руки людей руйнівні засоби зростаючої ефективності. Наприклад, різні шумливі пристрої: газонокосарки, радіоприймачі, мотоцикли, тощо. Якщо не обмежувати використання цих пристроїв, то люди бажаючі тиші і спокою будуть пригнічені шумом. Якщо ввести обмеження, то пригнічені будуть власники цих механізмів... Але якби ці пристрої ніколи не були винайдені, то не було б і конфліктів і пригніченості, ними викликаних).

    49. Для примітивних суспільств природний світ (який звичайно змінюється неквапом) забезпечував стійке оточення а значить відчуття безпеки. У сучасному світі все навпаки - людське суспільство домінує над світом природи, і саме дуже швидко змінюється через прогрес технологій. Таким чином стабільного оточення більше немає.

    50. Консерватори - дурні: Вони скиглять про розпад традиційних цінностей, але в той же час вони з ентузіазмом підтримують технічний прогрес та економічне зростання. Очевидно до них ніяк не дійде, що ви не можете робити швидких і рішучих змін у технології та економіці суспільства не викликаючи в той же час швидких змін у всіх інших аспектах суспільства, і що такі швидкі зміни неминуче руйнують традиційні цінності.

    51. Руйнування традиційних цінностей до деякої міри припускає розрив зв'язків, що зміцнюють традиційні малі соціальні групи. Розпад малих соціальних груп також полегшується тим, що сучасні умови часто вимагають чи підштовхують людей до зміни місць, відділяючи їх від їх спільнот. Крім того, технологічне суспільство ПОВИННЕ послабляти сімейні зв'язки та місцеві спільноти, якщо хоче ефективно функціонувати. У сучасному суспільстві особа повинна бути спочатку лояльний до системи, і тільки в другу чергу до малої спільноти, оскільки якщо лояльність до малої спільноти буде сильніше, ніж до системи, то вона стане вирішувати свої власні задачі за рахунок системи.

    52. Припустимо, що державний чиновник чи керуючий компанії приймає на роботу свого брата, друга чи одновірця, замість того, щоб віддати перевагу більш кваліфікованій людині. Він дозволив своєї особистої лояльності замінити лояльність до системи, і допустив "кумівство" або "дискримінацію", обидва є жахливими гріхами в сучасному суспільстві. Індустріальні суспільства, які погано попрацювали над підпорядкуванням персональної або групової лояльності до лояльності системі звичайно мало ефективні (Гляньте на Латинську Америку). Таким чином, розвинуте індустріальне суспільство може терпіти тільки малі співтовариства, що вихолощені, приручені та перетворені в інструменти системи. [7]

    53. Скупченість, швидкі зміни та руйнування спільнот є широко визнані джерелами соціальних проблем. Але ми не вважаємо, що цього досить для пояснення існуючих сьогодні проблем.

    54. Деякі міста доіндустріальної епохи були дуже великими і скупченими, однак їхні жителі здається не страждали від психологічних проблем у такому ж ступені, як сучасні люди. У сучасній Америці усе ще є тихі сільські райони, і там ми знаходимо ті ж проблеми, що й у містах, хоча й не такі гострі. Таким чином скупченість не є вирішальним чинником.

    55. У ході освоєння американського континенту в 19 столітті мобільність населення ймовірно розвалила великі родини та малі спільноти так само, як і сьогодні. Дійсно, багато окремих родин жили в такій ізоляції, що в них не мали ніяких сусідів на багато миль довкіл, так що вони не належали ні до якої спільноти взагалі, однак, у них унаслідок цього не виникало проблем.

    56. Крім того, зміни в суспільстві американських поселенців були дуже швидкими й глибокими. Людина могла народитися та провести дитинство у фургоні, жити поза дією законів і порядку та харчуватися переважно дичиною; але в час своєї старості вона могла працювати на постійній посаді та жити в упорядкованому суспільстві з ефективно діючими законами. Це більш глибокі зміні, ніж ті, котрі відбуваються в житті сучасної людини, однак вони не призводили до психологічних проблем. Фактично, Американське суспільство 19 століття було оптимістичним і впевненим у собі, що зовсім не схоже на те, що ми бачимо сьогодні.[8]

    57. Різниця, стверджуємо ми, полягає у тому, що сучасна людина відчуває (і це здебільш виправдано), що зміни НАВ'ЯЗАНІ їй, у той час, як поселенець 19 століття відчував (також здебільш справедливо), що він створює ці зміни сам, за своїм вибором. Піонер поселявся на земельній ділянці, обраній їм самим і перетворював її у ферму своїми зусиллями. У ті часи ціле графство могло нараховувати не більше двох сотень жителів, і було набагато більш ізольованим і самодостатнім, ніж теперішнє. Тому, фермер-піонер як член відносно малої групи, брав участь у створенні нового, упорядкованого співтовариства. Можна сумніватися, чи було створення такого суспільства зміною на краще, але в будь-якому випадку це задовольняло потребу піонера в потузі.

    58. Можна було б привести приклади інших суспільств, у яких швидкі зміни та/або втрата близьких суспільних зв'язків не приводили до таких масових відхилень у поведінці, як у сучасному індустріальному суспільстві. Ми стверджуємо, що найбільш важливою причиною соціальних і психологічних проблем у сьогоднішньому суспільстві є той факт, що люди не мають достатньої можливості здійснювати свою потугу нормальним шляхом. Ми не хочемо сказати, що наше суспільство є єдиним, у якому потуга була зруйнована. Ймовірна більшість, якщо не всі цивілізовані суспільства так чи інакше стикалися з потугою. Але в сучасному індустріальному суспільстві ця проблема стала особливо гострою. Лівацтво у своїй сучасній формі (друга половина 20 століття) є зокрема ознакою часткової втрати пошани до потуги.
  • 2001.07.30 | samsobi

    РУЙНУВАННЯ ПОТУГИ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

    РУЙНУВАННЯ ПОТУГИ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
    59. Ми розділяємо людські потреби, що спонукують до дії на три групи: (1) ті, котрі можуть бути задоволені з мінімальними зусиллями; (2) ті, котрі можуть бути задоволені тільки ціною серйозних зусиль; (3) ті, котрі не можуть бути задоволені, скільки б зусиль не докладалося. Потуга - це процес задоволення потреб другої групи. Чим більше потреб відноситься до третьої групи, тим більше пригніченість, гнів, та кінець-кінцем пораженство, депресія, тощо.

    60. У сучасному індустріальному суспільстві природні людські потреби мають тенденцію потрапляти у першу та третю групи, а друга група складається зі зростаючої кількості штучних потреб.

    61. У примітивних суспільствах фізичні потреби звичайно відносяться до другої групи: їх можна задовольнити тільки ціною серйозних зусиль. Але сучасне суспільство йде до того, щоб гарантувати засоби фізичного виживання кожному [9] ціною лише мінімальних зусиль, тобто фізичні потреби попадають у першу групу. (Можуть бути розбіжності щодо того, які зусилля для збереження роботи вважати "мінімальними", але звичайно для посад нижчого та середнього класу єдиним зусиллям є проста слухняність. Ви сидите чи стоїте, там де вам вказали сидіти чи стояти і робите те, що вам наказали, і як вам сказали. Іноді вам потрібно докласти серйозних зусиль, але в будь-якому випадку, навряд чи у вас є яка-небудь самостійність у роботі, так що потреба в потузі не задоволена належним чином).

    62. Соціальні потреби, такі як секс, любов та суспільний статус часто залишаються в сучасному суспільстві в групі 2, у залежності від індивідуальних обставин [10]. Але, за винятком тих людей, у яких особливо висока потреба в суспільному статусі, зусилля, що потрібні для задоволення соціальних потреб залишаються недостатніми, щоб відповідно задовольнити потребу в потузі.

    63. Таким чином, були створені деякі штучні потреби, що попадають у групу 2, а значить обслуговують потребу в потузі. Рекламні та маркетингові технології розроблені для того, щоб змусити людей повірити в те, що їм потрібні речі, про які їхні бабусі та дідусі навіть не мріяли. Це потребує серйозних зусиль, щоб заробити досить грошей для задоволення цих штучних потреб, значить вони потрапляють до групи 2 (але див. параграфи 80-82). Сучасна людина повинна задовольняти свою потребу в потузі в значній мірі досягаючи штучних цілей, створених рекламною та маркетинговою індустрією [11], а також через сурогатну діяльність.

    64. Здається, що для багатьох людей, можливо для більшості, цих штучних форм потуги недостатньо. У дописах критиків суспільства другої половини 20 століття постійно присутня тема відчуття безглуздості життя, що притаманна багатьом людям у сучасному суспільстві. (Це відчуття часто називається інакше, наприклад "беззмістовність" чи "порожнеча середнього класу".) Ми кажемо, що так звана "криза ідентичності" є в дійсності пошуком відчуття мети, часто для наповнення відповідної сурогатної діяльності. Можливо екзистенціалізм є відповіддю на беззмістовність сучасного життя [12]. Дуже широко в сучасному суспільстві розповсюджений пошук "повноти життя". Але ми думаємо, що для більшості людей діяльність, головною метою якої є повнота життя (тобто, сурогатна діяльність) не приносить повного задоволення. Іншими словами, вона не в повній мірі задовольняє потребу в потузі. (див. параграф 41). Така потреба може бути цілком задоволена тільки такою діяльністю, що здійснюється для досягнення деякої зовнішньої мети, таких як фізичне виживання, секс, любов, статус, помста, тощо.

    65. Крім того, коли переслідування мети здійснюється шляхом заробляння грошей, підйому службовими сходами чи функціонування як частини системи яким-небудь іншим способом, більшість людей не в змозі досягти свої мети САМОДОСТАТНЬО. Більшість працівників служать комусь іншому, і, як ми вказали в параграфі 61, повинні проводити свій час роблячи те, що їм скажуть. Навіть ті, хто працює сам на себе, мають досить обмежену самостійність. Підприємці малого бізнесу постійно скаржаться, що їхні руки зв'язані надмірним державним регулюванням. Деякі з цих регуляторів безумовно зайві, але велика їхня частина є неминучими складовими нашого надзвичайно складного суспільства. Велика частка малого бізнесу сьогодні діє в рамках франчайзової системи. У "Вол Стріт Джорнел" кілька років назад повідомлялося, що більшість з франчайзерів вимагають від претендентів пройти персональний тест, який розроблений так, що ВИКЛЮЧАЄ тих, хто має творчі схильності та ініціативність, оскільки такі люди недостатньо слухняні, щоб підкорятися вимогам франчайзової системи. Такий підхід виключає з малого бізнесу тих, хто схильний до самодостатності.

    66. Сьогодні люди живуть за рахунок того, що система робить ДЛЯ них або ЗАДЛЯ них, ніж за рахунок того, що вони роблять для себе. І те, що вони роблять для себе все більше й більше робиться шляхами встановленими системою. Можливості зробити щось надаються системою, вони повинні використовуватися відповідно до правил [13], а експерти пропонують методики, яким треба користуватися для досягнення успіху.

    67. Таким чином потуга в нашому суспільстві руйнується через нестачу реальних цілей та нестачу самостійності в досягненні цілей. Але вона також руйнується через ті людські потреби, що попадають у групу 3: потреби які не можуть бути відповідно задоволені, скільки б зусиль не докладалося. Однією з них є потреба в безпеці. Наші життя залежать від рішень, прийнятих іншими людьми; ми не маємо контролю над цими рішеннями і звичайно навіть не знаємо тих, хто їх приймає. ("Ми живемо у світі, в якому відносно небагато людей - можливо 500 чи 1000 приймають важливі рішення" - Пилип Б. Хейман, Гарвардська Юридична Школа, цит. за Ентоні Льюіс, Нью Йорк Таймс, Квітень 21, 1995). Наші життя залежать від того, чи підтримуються належним чином стандарти безпеки на атомних електростанціях; від того, в якій кількості пестицидам дозволяється попадати в нашу їжу, і наскільки забрудненим може бути наше повітря; від того, наскільки кваліфікований (чи некомпетентний) наш лікар; утратимо, чи навпаки отримаємо ми роботу внаслідок рішень державних економістів чи керівників корпорацій, і так далі. Безліч людей не в стані забезпечити себе від цих загроз. Отже, особа не знаходить тієї безпеки якої шукає, що приводить до відчуття безсилля.

    68. Можна заперечити, що примітивні люди фізично менш захищені, ніж сучасні, на що вказує їхня менша тривалість життя, а отже сучасна людина страждає менше та існуюча ступінь незахищеності є нормальною для людей. Але психологічна безпека не співвідноситься прямо з фізичною безпекою. Відчуття безпеки дає нам не скільки об'єктивна безпека, скільки наша впевненість у власній здатності піклуватися про себе. Первісна людина, на яку нападали звірі, чи яка страждала від голоду, могла боронити своє життя чи подорожувати в пошуках їжі. Вона не мала впевненості в успіху своїх дій, але вона ні в якому разі не була безпомічною перед небезпеками, з якими зіштовхувалася. Навпроти, сучасний індивідуум часто зіштовхується з проблемами, протистояти яким він нездатний; Ядерні аварії, канцерогени в їжі, забруднення навколишнього середовища, війни, зростаючі податки, вторгнення сторонніх організацій у його приватне життя, загальнонаціональні соціальні чи економічні явища, що можуть зруйнувати його звичний спосіб існування.

    69. Очевидно, що первісна людина безсила перед деякими небезпеками, які загрожують їй, наприклад перед хворобами. Але вона може переносити ризик занедужати. Це в природі речей, це не чиясь помилка, хіба що підступ деякого безособового уявлюваного демона. Але небезпеки для сучасного індивідуума здебільшого ШТУЧНОГО походження. Вони не є результатами його вибору, але НАВ'ЯЗАНІ йому іншими людьми, на чиї рішення, він як індивідуум не здатний впливати. Тому він почуває себе пригнобленим, приниженим і озлобленим.

    70. Таким чином, первісна людина тримає велику частину своєї безпеки у власних руках (як індивідуум чи як член МАЛОЇ групи), у той час як безпека сучасної людини в руках людей чи організацій, які занадто віддалені від неї чи занадто великі для неї, щоб він особисто міг на них впливати. Отже, потреба сучасної людини в безпеці потрапляє до груп 1 чи 3; у деяких областях (їжа, житло і т.ін.) її безпека досягається ціною малих зусиль, а в інших областях вона НЕ МОЖЕ досягти безпеки. (Вищенаведене значно спрощує реальну ситуацію, але тут загалом показано, чим відрізняються умови життя сучасної і первісної людини).

    71. Люди мають багато минущих потреб чи бажань, які з необхідністю придушуються в сучасному житті, й отже потрапляють до групи 3. Можна розлютитися, але в сучасному суспільстві заборонене насильство. У багатьох ситуаціях не дозволяється навіть словесна агресія. Комусь треба квапитися, іншому подобається повільна їзда, але в них немає вибору, всі повинні підкорятися потоку транспорту та сигналам світлофора. Можна хотіти виконувати роботу по-своєму, але звичайно треба працювати тільки відповідно до вказівок свого роботодавця. В багатьох інших випадках сучасна людина скута мережею правил і постанов (явних чи неявних), що придушують більшість її бажань і у такий спосіб впливають на потугу. Більшість з цих правил неможливо усунути тому, що вони необхідні для функціонування індустріального суспільства.

    72. Сучасне суспільство в деяких ділах надзвичайно поблажливе. В усіх питаннях, що не стосуються функціонування системи ми взагалі можемо робити що завгодно. Ми можемо сповідувати будь-яку релігію, яка нам подобається (доти, доки вона не призводить до поведінки, небезпечної для системи). Ми можемо кохатися з ким завгодно (доти, доки практикуємо "безпечний секс"). Ми можемо робити все, що нам подобається, доки це НЕВАЖЛИВО. Але у всіх ВАЖЛИВИХ питаннях система все більше й більше регулює нашу поведінку.

    73. Поведінка регулюється не тільки через явні правила та не тільки державою. Контроль часто здійснюється через непрямий примус, психологічний тиск чи маніпуляції, здійснювані організаціями які не мають стосунку до держави чи всієї системи в цілому. Найбільші організації використовують деякі форми пропаганди [14] для маніпуляції суспільними стосунками або поведінкою. Пропаганда не обмежується рекламою, й іноді вона навіть не усвідомлюється як пропаганда тими людьми, що її роблять. Наприклад, розважальна індустрія є могутньою формою пропаганди. Приклад непрямого примусу: не існує закону де говориться, що ми повинні ходити на роботу щодня та дотримуватись розпоряджень нашого роботодавця. За законами ніщо не може заборонити нам відправитися жити в дикі необжиті місця чи відкрити власну справу. Але насправді диких місць залишилося дуже мало, а в економіці є місце тільки для обмеженого числа власників малого бізнесу. Тому більшість з нас може вижити тільки наймаючи до когось на роботу.

    74. Ми вважаємо, що нав'язливе прагнення сучасної людини до довголіття, при збереженні фізичної сили і сексуальної привабливості до самої старості є ознакою нестачі потуги. "Криза середини життя" - це така сама ознака. Такого ж роду і відсутність бажання мати дітей, так широко розповсюджене в сучасному суспільстві й майже невідоме у примітивних культур.

    75. У примітивних суспільствах життя - це послідовність етапів. Потреби і бажання одного етапу задоволені, і перехід до наступного відбувається без особливого небажання. Юнак набуває потуги стаючи мисливцем, полюючи не заради спорту чи повноти життя, а щоб здобути м'ясо, необхідне для їжі. (Для дівчини цей процес більш складний, зі значним ухилом у соціальну сторону; ми не обговорюватимемо його тут). Коли цей етап успішно пройдений, юнак не противиться тому, що повинен створити сім'ю та піклуватися про неї. (Навпаки, сучасні люди відкладають обзаведення дітьми на невизначений час, тому що вони дуже зайняті пошуком якоїсь "повноти життя". Ми вважаємо, що та повнота, яка їм потрібна - це адекватний досвід потуги, з реальними цілями замість штучних та сурогатної діяльності). А в примітивному суспільстві людина, успішно виростивши своїх дітей, забезпечивши їм засоби до фізичного існування і тим самим реалізувавши потугу, відчуває, що її робота закінчена, і вона готова прийняти старість (якщо вона доживе до неї) та смерть. З іншого боку, багато сучасних людей, пригноблені очікуванням смерті, що видно з тих зусиль, які вони докладають для підтримки свого фізичного стану та здоров'я. Ми стверджуємо, що це стається у наслідок того факту, що вони, до сьогодні, ніколи не користалися своєю фізичною силою, ніколи не спробували потугу серйозно використовуючи себе. Примітивна людина використовує своє тіло щодня для практичних потреб, вона не боїться старості, як сучасна людина, що користається своїм тілом тільки для того, щоб пройти від машини до будинку. У першої потреба в потузі задоволена всім її життям, вона краще підготовлена до прийняття її кінця.

    76. У відповідь на аргументи, приведені в цьому розділі хто-небудь може заперечити: "Суспільство повинне знайти спосіб, щоб дати людям можливість пройти шляхом потуги". Для таких людей цінність цієї можливості руйнується тим самим фактом, що її їм дає саме суспільство. Все що їм потрібно - знайти чи створити свої власні можливості. Доки система ДАЄ їм їхні можливості, вона тримає їх на прив'язі. Щоб досягти самодостатності вони повинні порвати цю прив'язь.
  • 2001.07.30 | samsobi

    ЯК ДЕЯКІ ЛЮДИ ПРИСТОСОВУЮТЬСЯ

    ЯК ДЕЯКІ ЛЮДИ ПРИСТОСОВУЮТЬСЯ
    77. Не кожний в індустріально-технологічному суспільстві страждає від психологічних проблем. Деякі люди навіть стверджують, що вони цілком задоволені суспільством, таким як це. Зараз ми обговоримо деякі причини, по яких люди так відрізняються у своїх відповідях про сучасне суспільство.

    78. Спочатку, безсумнівно є розходження в інтенсивності потреби в потузі. Індивідууми з незначними бажаннями сили можуть мати відносно малу потребу в потузі, чи принаймні, відносно малу потребу в самодостатності в потузі. Вони - слухняні типи, які бувають щасливі як чорні раби старого Півдня. (Ми не збираємося глузувати з "рабів на плантаціях" старого Півдня. До їхньої честі, більшість рабів не погоджувалися зі своїм рабством. Ми глузуємо з людей, які ЗГОДНІ зі своїм рабством).

    79. Деякі люди можуть мати особливі бажання, задовольняючи які вони задовольняють потребу в потузі. Наприклад, ті, хто мають сильне прагнення до соціального статусу можуть провести ціле життя здіймаючись ієрархічними сходами без втоми від цієї гри.

    80. Люди розрізняються у своїй сприйнятливості до рекламних та маркетингових технологій. Деякі з них настільки чутливі, що навіть якщо вони заробляють багато грошей, вони не можуть задовольнити свою постійну жагу до сяючих нових іграшок, якими маркетингова індустрія розмахує перед їх очима. Так що вони завжди почувають себе у матеріальній скруті та розпуці, навіть якщо їхній доход великий.

    81. Деякі люди мають низьку сприйнятливість до реклами. Це ті люди, яких не цікавлять гроші. Матеріальний добробут не вдовольняє їх потреби в потузі.

    82. Люди із середньою сприйнятливістю до реклами та маркетингових методів здатні заробити досить грошей, щоб задовольнити своє прагнення до речей і послуг, але тільки ціною серйозних зусиль (включаючи надурочну роботу, беручи сторонню роботу, просуваючи по службі і т.ін.) Отже, матеріальні досягнення служать їм у задоволенні потреби в потузі. Але з цього не обов'язково випливає те, що їхня потреба цілком задоволена. У них може бути недостатньо самодостатні в потузі (їхня робота може полягати у віддаванні розпоряджень) і деякі з їхніх прагнень можуть бути пригноблені (такі як безпека, агресія). (Ми завинили спрощеннями в параграфах 80-82, тому, що вважали, що прагнення до матеріальних благ є цілком продуктом рекламної та маркетингової індустрії. Звичайно, все не так просто.)

    83. Деякі люди частково задовольняють свою потребу в силі ототожнюючи себе з могутньою організацією чи масовим рухом. Індивідуум відчуваючий нестачу мети або сили, приєднується до організації чи руху, приймає її цілі як власні і потім працює для досягнення цих цілей. Коли деякі з цих цілей досягнуті, індивідуум, навіть якщо його особисті зусилля грали незначну роль у досягненні цих цілей, почуває (через ототожнення себе з рухом чи організацією) себе так якби він реалізував власну потугу. Це явище експлуатувалося фашистами, нацистами та комуністами. Наше суспільство теж його використовує, тільки менш грубо. Приклад: Мануель Норьєга дратував США (мета: наказати Норьєгу). США вторглися в Панаму (зусилля), та покарали Норьєгу (мета досягнута). США здійснили потугу і багато американців, що ототожнюють себе зі США також опосередковано реалізували потугу. Звідси - широка суспільна підтримка вторгнення в Панаму, це дало людям відчуття сили [15]. Ми спостерігаємо те ж саме явище в арміях, корпораціях, політичних партіях, гуманітарних організаціях, релігійних чи ідеологічних рухах. Зокрема, ліваки залучають людей, що мають потребу в задоволенні своєї потреби в силі. Але для більшості людей ототожнення себе з великою організацією чи масовим рухом не цілком задовольняє потребу в силі.

    84. Іншим способом, яким люди задовольняють свою потребу в потузі є сурогатна діяльність. Як ми пояснювали в параграфах 38-40 сурогатна діяльність спрямована до штучної мети, до якої індивідуум прагне заради почуття "повноти життя", що він одержує, переслідуючи мету, а не тому, що ця мета реально потрібна йому. Наприклад, немає ніякого практичного мотиву для нарощування величезних мускулів, закидання маленького м'яча в отвір чи збирання серій поштових марок. Однак безліч людей у нашому суспільстві з пристрастю присвячує себе бодибілдингу, гольфу чи колекціонуванню марок. Деякі люди більш "повернуті", ніж інші, і тому з більшою готовністю западають на сурогатну діяльність, оскільки інші навколо них розглядають її як важливу чи тому, що суспільство вважає її такою. Саме тому деякі люди дуже стурбовані зовсім звичайними заняттями, такими як спорт, бридж, шахи, тайнознавство, у той час, як інші, більш розсудливі ніколи не сприймають ці речі інакше чим сурогатну діяльність, і отже ніколи не надають їм такої важливості, щоб задовольняти свою потребу в потузі такими способами. Залишається тільки підкреслити, що в багатьох випадках той спосіб, яким людина заробляє собі на життя теж є сурогатною діяльністю. Не ЧИСТОЮ сурогатною діяльністю, оскільки частина мотиву до дії тут полягає в необхідності забезпечити фізичні потреби і (для деяких людей) суспільний статус і предмети розкоші, нав'язані рекламною індустрією. Але багато людей вкладають у свою роботу набагато більше зусиль, ніж необхідно для заробляння грошей і статусу, що їм необхідний. Такі зайві зусилля є сурогатною діяльністю. Ці зусилля, разом із супровідним їхнім емоційним внеском є однією з найбільш могутніх сил, що працюють на постійний розвиток і вдосконалення системи з негативними наслідками для особистої волі (див. параграф 131). Для найбільш творчих вчених та інженерів робота стає сурогатною діяльністю. Цей момент настільки важливий, що заслуговує окремого обговорення, яке ми зараз почнемо (параграфи 87-92).

    85. У цьому розділі ми пояснили, як більшість людей у сучасному суспільстві намагається задовольнити свою потребу в потузі з більшим чи меншим успіхом. Але ми думаємо, що для більшості людей потреба у потузі цілком не задоволена. По-перше, до вдоволених відносяться в першу чергу особистості з нездоровою тягою до суспільного статусу, поглинені сурогатною діяльністю чи ті, хто ототожнює себе з досить сильною організацією або рухом. Вони є виключеннями. Інших людей не зовсім задовольняє сурогатна діяльність чи ототожнення з масовими організаціями (див. параграфи 41, 64). По-друге, система надмірно контролює людей за допомогою явного регулювання чи соціалізації, що призводить до нестачі самодостатності та до пригніченості через неможливість досягти деяких цілей та необхідність стримувати занадто багато бажань.

    86. Але навіть якби більшість людей в індустріально-технологічному суспільстві була цілком задоволена, ми (FC) і тоді протистоятимемо системі тому, що (серед інших причин) вона принижує потугу кожної людини, підмінюючи її сурогатною діяльністю чи ототожненням з організаціями, а не досягненням реальних цілей.
  • 2001.07.30 | samsobi

    МОТИВИ ВЧЕНИХ

    МОТИВИ ВЧЕНИХ
    87. Наука й техніка представляють найбільш важливі приклади сурогатної діяльності. Деякі вчені стверджують, що ними рухає "цікавість" чи бажання послужити благу людства. Але легко побачити, що жодне з цих спонукань не може бути основним мотивом учених. Що до "цікавості" - це твердження просто абсурдне. Більшість вчених працюють над украй вузькими, спеціальними проблемами, які не є предметом нормальної цікавості. Наприклад, чи цікаві астроному, математику чи ентомологу властивості ізопропилтриметилметану? Звичайно ж ні. Ці властивості цікавлять тільки хіміка, і тільки тому, що хімія - це його сурогатна діяльність. Чи цікава хіміку правильна класифікація нового виду жуків? Ні. Таке питання займає тільки ентомолога, і тільки тому, що ентомологія є його сурогатною діяльністю. Якби хіміку й ентомологу довелося б докладати серйозних зусиль, щоб забезпечити собі фізичне виживання, і якби ці зусилля вимагали цікавого для них застосування їхніх здібностей, але не в науковій області, хіба не послали б вони подалі проблеми ізопропилтриметилметану чи класифікації жуків? Припустимо, що відсутність фондів на освіту привело до того, хімік став страховим брокером. У цьому випадку його могли б займати проблеми страхування, а не ізопропилтриметилметан. У будь-якому випадку, зовсім не є нормальним вкладати в роботу стільки сил і часу, скільки це роблять учені через просту цікавість. Це пояснення не витримує критики.

    88. "Благо людства" не пояснює ситуацію краще. Деякі наукові дослідження не мають помітного впливу на добробут людської раси - наприклад велика частина археології чи порівняльної лінгвістики. Деякі інші області науки очевидно небезпечні. Хоча вчені в цих областях виявляють ентузіазм у відношенні своєї роботи, наприклад ті з них хто розробляє вакцини чи вивчає забруднення повітря. Розглянемо випадок доктора Едварда Теллера, з ентузіазмом пропагуючого атомні електростанції. Чи ґрунтується його ентузіазм на бажанні облагодіяти людство? Якщо так, чому б доктору Теллеру не одержати ті ж емоції від інших "гуманітарних" винаходів? Якщо він такий гуманіст, навіщо він допомагав розробляти водневу бомбу? Як і з багатьма науковими досягненнями, питання про те, чи приносять благо людству атомні станції залишається відкритим. Чи переважує дешевина електрики нагромадження відходів і ризик аварій? Доктор Теллер бачить тільки одну сторону питання. Зовсім ясно, що його емоційна залученість до проблеми атомних станцій виникла зовсім не з бажання "блага людству", а з особистого почуття повноти життя, що він отримує від своєї роботи та застосування її результатів на практиці.

    89. Це ж саме вірно у відношенні вчених взагалі. За рідкими можливими виключеннями їхніми мотивами не є ні цікавість, ні бажання блага людству, а тільки їхня потреба в потузі: мати мету (наукова проблема, яку потрібно вирішити), робити зусилля (дослідження) та досягати мети (рішення проблеми). Наука є сурогатною діяльністю, оскільки вчені працюють в основному для відчуття повноти життя, одержуваного ними від самої роботи.

    90. Звичайно, все не так просто. Інші мотиви також відіграють роль для багатьох учених. Гроші та статус, наприклад. Деякі вчені можуть бути особистостями того типу, у яких існує нездорова тяга до статусу (див. параграф 79), і це, в основному, може забезпечувати мотивацію їхньої діяльності. Безсумнівно, що більшість вчених, як і більшість населення, більш-менш сприйнятливі до реклами та потребують грошей для задоволення прагнення до товарів і послуг. Таким чином, наука не є ЧИСТОЮ сурогатною діяльністю, але в значній мірі вона нею являється.

    91. Також, наука і техніка складають масовий могутній рух, і багато вчених задовольняють потребу в потузі, ототожнюючи себе з ним (див. параграф 83).

    92. Таким чином наука крокує сліпо вперед, не зважаючи на реальне благо людської раси чи на який-небудь інший орієнтир, підкоряючись тільки психологічним потребам учених, урядових чиновників та власників корпорацій, які забезпечують фонди для досліджень.
  • 2001.07.30 | samsobi

    СУТНІСТЬ ВОЛІ

    СУТНІСТЬ ВОЛІ
    93. Ми збираємося довести, що індустріально-технологічне суспільство не може бути реформоване без того, щоб запобігти істотне звуження сфери людської волі. Але оскільки слово "воля" може бути витлумачене багатьма способами, ми спочатку повинні якою волею ми переймаємось.

    94. Під "волею" ми розуміємо можливість здійснювати потугу з реальними цілями, а не штучними сурогатної діяльності, та без втручання, маніпуляції чи нагляду з якого завгодно боку, особливо з боку великих організацій. Воля означає контроль з боку особистості (індивіду чи члена МАЛОЇ групи) життєво важливих питань існування - їжі, одягу, житла і захисту від навколишніх небезпек. Воля означає володіння силою; не силою для контролю над іншими людьми, але силою для контролю обставин власного життя. Особа не є вільною, якщо хтось інший (особливо велика організація) має над нею владу, не має значення, наскільки м'яко і терпимо ця влада здійснюється. Важливо не змішувати волю з простою поблажливістю (див. параграф 72).

    95. Говорять, що ми живемо у вільному суспільстві, оскільки в нас є визначена кількість конституційно гарантованих прав. Але вони не так важливі, як здаються. Рівень особистої свободи, що існує в сучасному суспільстві, більше визначається економічною і технологічною структурою цього суспільства, ніж його законами чи формою правління [16]. Більшість індіанських націй у Новій Англії були монархіями, а більшість міст часів Італійського Відродження контролювалися диктаторами. Але при знайомстві з історією цих суспільств, створюється враження, що особистої свободи там було більше, ніж у нашому. Зокрема тому, що були відсутні ефективні механізми для здійснення волі правителя: не було сучасних добре організованих поліцейських сил, систем далекої комунікації, камер спостереження, чи інформаційних досьє про життя звичайних громадян. Тому уникнути контролю було відносно легко.

    96. Що стосується наших конституційних прав, розглянемо для приклада свободу преси. Ми звичайно не збираємося заперечувати наявність цього права: це дуже важливий інструмент для обмеження концентрації політичної влади та впливу на тих, хто цією владою володіє шляхом публічного розгляду їхніх промахів і помилок. Але свобода преси дуже мало використовується рядовим громадянином. Засоби масової інформації в основному знаходяться під контролем великих організацій, які інтегровані в систему. Хто завгодно, у кого є трохи грошей, може дещо надрукувати, поширити в Інтернет чи ще як-небудь, але те, що він хоче сказати буде поховано величезною кількістю матеріалу, який продукується засобами масової інформації, і отже, не буде мати ніякого практичного ефекту. Таким чином, впливати на суспільство словом стає майже неможливим для більшості осіб чи малих груп. Взяти за приклад нас (FC). Якби ми силою не змусили видавці ніколи не опублікували б наш маніфест. А якби і надрукували, то не привернули уваги великої кількості читачів, тому що більшість читає заради забави, і читає газети та журнали, а не серйозні видання. Навіть якби цей маніфест мав би велику аудиторію, люди швидко забули б усе, що вони тут прочитали. Тому що їхні розуми заповнилися б масою інформації, пропонованої їм ЗМІ. І щоб опублікувати наше повідомлення та на деякий час привернути увагу людей, ми повинні були вбивати.

    97. Конституційні права у деякій мірі корисні, але вони не можуть гарантувати більшого ніж це розуміється під буржуазною свободою. Відповідно до буржуазної концепції, "вільна" людина є істотним елементом суспільної машини, і має лише обмежений набір запропонованих і обмежених свобод; свобод, які розроблені так, щоб краще задовольняти потреби суспільної машини, аніж особи. Так, буржуазно "вільна" людина має економічну свободу, оскільки це забезпечує зростання та прогрес; вона має свободу преси, оскільки суспільна критика стримує сваволю політичних лідерів; вона має право на справедливий суд, оскільки позбавлення волі за правом сильного було б поганим для системи. Це в точності позиція Симона Болівара. Для нього, народ заслуговує свободу тільки тоді, коли використовує її для творення, прогресу (прогресу, як його розуміють буржуа). Інші буржуазні мислителі мали подібну точку зору на свободу, як на засіб для досягнення колективних цілей. Честер Тан, "Китайська політична думка в 20 столітті", стор. 202, пояснює філософію гомінданівського лідера Ху Ханміна: "Права даються індивідууму, оскільки він є членом суспільства, і його громада має потребу в цих правах. Під громадою Ху розуміє ціле суспільство чи націю." А на стор. 259, Тан стверджує, що згідно з Карсум Чангом (Чанг Чунмай, глава Державної Соціалістичної Партії Китаю) свобода повинна бути використана в інтересах держави і всього народу. Але про яку свободу може йти мова, якщо людина може робити тільки те, що їй запропоновано кимсь іншим? Концепція свободи FC відрізняється від концепцій Болівара, Ху, Чанга та інших буржуазних теоретиків. Проблема цих теоретиків у тому, що вони зробили створення та застосування соціальних теорій своєю сурогатною діяльністю. Відповідно, ці теорії розробляються для того, щоб служити потребам цих теоретиків, а не потребам людей, яким не поталанило настільки, що вони живуть у суспільстві, де ці теорії застосовуються в житті

    98. Ще одне зауваження в цьому розділі: не варто було б припускати, що людина має достатньо свободи лише тому, що вона ГОВОРИТЬ про це. Свобода обмежується почасти несвідомим психологічним контролем, а багато суспільних ідей, з яких складається поняття волі впроваджені у свідомість людей усталеними суспільними установками, а не реальними потребами. Наприклад, очевидно багато надсоціалізованих ліваків могли б сказати, що більшість людей, включаючи їх самих, швидше недостатньо соціалізовані, ніж надто. Однак надсоціалізований лівак сплачує надмірну психологічну ціну за свій високий рівень соціалізації.
  • 2001.07.30 | samsobi

    ДЕЯКІ ПРИНЦИПИ ІСТОРІЇ

    ДЕЯКІ ПРИНЦИПИ ІСТОРІЇ
    99. Вважатимемо історію як суму двох компонентів: випадковий компонент, який складається з непередбачуваних подій, що не підпорядковані ніякій закономірності, та регулярний компонент, який складається з довготермінових історичних тенденцій. Тут ми цікавитимемося саме цими тенденціями.

    100. ПЕРШИЙ ПРИНЦИП. Якщо зроблене МАЛА зміна, яка впливає на довгостроковий історичний процес, то ефект цієї зміни буде майже завжди минущим - процес незабаром повернеться до свого початкового стану. (Приклад: реформістський рух, спрямований на очищення суспільства від політичної корупції найчастіше має короткостроковий ефект; рано чи пізно реформатори розслаблюються і корупція виповзає знов. Рівень політичної корупції в даному суспільстві має тенденцію залишатися постійним, або мінятися дуже повільно, разом з еволюцією суспільства. Політичне очищення буде постійним, тільки коли супроводжуватиметься широкими соціальними змінами; МАЛОЇ зміни буде недостатньо). Якщо мала зміна в довгострокових історичних процесах є постійною, то тільки тому, що ця зміна діє в тому напрямку, у якому рухається цей процес. У такий спосіб вона не змінює його, а лише підштовхує на крок уперед.

    101. Перший принцип - майже тавтологія. Якщо процес не стабільний через малі зміни, він скоріше змінюється випадково, ніж рухається у визначеному напрямку; іншими словами він не є довгостроковим процесом.

    102. ДРУГИЙ ПРИНЦИП. Якщо зроблена зміна достатньо значна, щоб постійно змінювати довгостроковий історичний процес, то вона змінює суспільство в цілому. Іншими словами, суспільство є системою, у якій усі частини взаємозалежні, і ви не можете постійно змінювати одну з його важливих частин, зовсім не торкаючись при цьому інших.

    103. ТРЕТІЙ ПРИНЦИП. Якщо зроблена зміна достатня значна, щоб змінити довгостроковий процес, то її наслідки для суспільства в цілому непередбачувані. (Якщо тільки інші суспільства не проходили через ті ж самі зміни й усі зазнали тих самих наслідків. У такому випадку на емпіричній основі можна передбачувати, що інше суспільство, яке проходить через ті ж зміни отримає ті ж наслідки).

    104. ЧЕТВЕРТИЙ ПРИНЦИП. Новий тип суспільства не може бути спроектований на папері. Тобто ви не можете планувати нову форму суспільства, потім втілити його й очікувати, що воно буде функціонувати, як задумано.

    105. Третій та четвертий принципи випливають зі складності людського суспільства. Зміни в поведінці людини стосуються економіки суспільства та її психологічного середовища. Економіка пов'язана з психологічним середовищем та навпаки, а зміни в них обох змінюють поведінку людини складним непередбаченим чином і так далі. Мереживо причин і наслідків занадто складне, щоб його розплутати і зрозуміти.

    106. П'ЯТИЙ ПРИНЦИП. Люди не можуть свідомо і раціонально вибирати форму свого суспільства. Суспільства розвиваються шляхом процесів соціальної еволюції, яка не підкоряється людському контролю.

    107. П'ятий принцип - наслідок чотирьох попередніх.

    108. Проілюструємо викладене. Відповідно до першого принципу, узагалі кажучи, спроби соціальних реформ діють або в тому напрямку, у якому суспільство розвивається і без цього (так що вони просто прискорюють зміни, що все одно відбудуться), чи ж мають тільки тимчасовий ефект, так що суспільство знову сповзає в стару колію. Щоб зробити тривалі зміни в напрямку розвитку будь-якої важливої суспільної галузі потрібна революція, а не реформа. (Революція не обов'язково застосовує збройне повстання чи скинення уряду.) Відповідно до другого принципу, революція ніколи не змінює тільки одну сторону суспільства, і відповідно до третього принципу, зміни, що відбуваються - зовсім не ті, яких очікували чи бажали революціонери. Відповідно до четвертого принципу, коли революціонери чи утопісти створюють нове суспільство, воно ніколи не функціонує так, як планувалося.

    109. Американська революція не є контрприкладом. Це була не "революція" у нашому сенсі цього слова, а була війною за незалежність, супроводжуваною далекойдучими політичними реформами. Батьки-засновники не змінили напрямок розвитку американського суспільства, і не прагнули цього зробити. Вони лише звільнили розвиток американського суспільства від стримування британським правлінням. Їхня політична реформа не змінила нічого в основних процесах, а тільки підштовхнула американську політичну культуру в напрямку її природного розвитку. Британське суспільство, з якого виросло американське протягом довгого часу рухалося в напрямку до представницької демократії. І перед самою війною за незалежність у американців існував високий рівень представницької демократії в колоніальних асамблеях. Політична система, встановлена Конституцією була створена на основі британської системи та колоніальних асамблей. Зміни все-таки були великі, немає сумнівів що Батьки-засновники зробили важливий крок. Але це був крок тією дорогою якою вже рухався англомовний світ. Доказом цього є те, що Британія та всі її колонії, населені в основному народом британського походження, створили системи представницької демократії, подібні до встановленої у Сполучених Штатах. Якби Батьки-засновники відмовилися підписати Декларацію Незалежності, наш спосіб життя не був би принципово іншим. Можливо б ми мали більш тісні зв'язки з Британією, та мали б Парламент і Прем'єр-Міністра замість Сенату і Президента. Це не важливо. Таким чином, американська революція представляє не контрприклад нашим принципам, а навпаки добре їх ілюструє.

    110. Проте треба користатися здоровим глуздом під час застосування цих принципів. Вони виражені неточною мовою, що дає простір для інтерпретацій, і з них можна знайти виключення. Так що ми привели ці принципи не як непорушні закони, а як деякі загальні мисленні орієнтири, які являють собою протиотруту від наївних ідей стосовно майбутнього нашого суспільства. Ці принципи треба постійно мати на увазі, і якщо хтось прийде в результаті своїх висновків до протиріччя з ними, він повинний переглянути свої думки, та зберегти ці висновки за наявності надійних підстав.
  • 2001.07.30 | samsobi

    ІНДУСТРІАЛЬНО-ТЕХНОЛОГІЧНЕ СУСПІЛЬСТВО НЕ МОЖЕ БУТИ РЕФОРМОВАНЕ

    ІНДУСТРІАЛЬНО-ТЕХНОЛОГІЧНЕ СУСПІЛЬСТВО НЕ МОЖЕ БУТИ РЕФОРМОВАНЕ
    111. Вищенаведені принципи допомагають показати, наскільки безнадійно важко було б реформувати індустріальну систему так, щоб запобігти прогресуючому звуженню нею сфери нашої свободи. Існує постійна тенденція, яка йде принаймні з часів Промислової революції, відповідно до якої технологія зміцнює систему, а ми розплачуємося за це своєю особистою свободою та самостійністю. Отже, будь-які зміни, спрямовані на захист свободи проти технології суперечили б фундаментальним основам розвитку нашого суспільства. Тому такі зміни будуть, або тимчасовими - незабаром їх згладить історія, або якщо вони досить значні, щоб стати постійними, то вони змінять усю природу нашого суспільства. Це випливає з першого і другого принципів. Крім того, оскільки змін у суспільстві не можна передбачити (третій принцип) існує великий ризик. Зміни, досить масштабні, щоб зробити довгострокові зміни на користь свободи не можуть бути початі через усвідомлення того, що це може серйозно зруйнувати систему. Так що будь-які спроби реформ були б занадто боязкими, і неефективними. Навіть якщо зміни, досить масштабні, щоб створити тривалі зрушення, були б початі, від них незабаром довелося б відмовитися, коли проявляться їхні руйнівні ефекти. Таким чином, постійні зміни на користь свободи можуть бути початі тільки особистостями, готовими до радикальних, небезпечних і непередбачених змін у цілій системі. Іншими словами революціонерами, а не реформаторами.

    112. Люди, що прагнуть врятувати свободу, не позбавляючись при цьому переваг, що даються технологією, будуть пропонувати наївні способи деякої нової форми суспільства, котрі примирили б свободу з технологією. Незалежно від того факту, що люди, які висувають такі теорії рідко пропонують практичні засоби, якими можна створити нову форму суспільства, але й як випливає з четвертого принципу, що навіть якщо нова форма суспільства була б створена, вона або колапсує або дасть результати, дуже відмінні від тих, що очікувалися.

    113. Так навіть, із самої загальної точки зору, представляється вкрай малоймовірним, що може бути знайдений спосіб зміни суспільства, який примирить свободу та технологію. У наступних декількох розділах ми приведемо більш чіткі причини, які пояснюють несумісність свободи і технології.
  • 2001.07.30 | samsobi

    ОБМЕЖЕННЯ СВОБОДИ НЕМИНУЧЕ В ІНДУСТРІАЛЬНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

    ОБМЕЖЕННЯ СВОБОДИ НЕМИНУЧЕ В ІНДУСТРІАЛЬНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
    114. Як показано в параграфах 65-67, 70-73, сучасна людина зв'язаний складною системою правил та інструкцій, і її доля залежить від дій людей, занадто віддалених від неї, на чиї рішення вона не в змозі впливати. Це не випадковість і не наслідок примх якихось зарозумілих бюрократів. Це необхідно та неминуче в будь-якому технологічно розвинутому суспільстві. Система ПОВИННА детально регулювати поведінку людини, для того, щоб функціонувати. Працюючі люди роблять те, що їм говорять, інакше виробництво може прийти в хаотичний стан. Бюрократи ПОВИННІ КЕРУВАТИ відповідно до твердих правил. Якщо дати нижчестоячим бюрократам істотну свободу дій, це може зруйнувати систему і привести до обвинувачень у несправедливості через розбіжності, якими обумовлена свободи дій окремих бюрократів. Вірно і те, що деякі обмеження нашої свободи можна усунути, але ВЗАГАЛІ КАЖУЧИ, регуляція нашого життя великими організаціями необхідна для функціонування індустріально-технологічного суспільства. Результатом цього є почуття безсилля у середньої людини. Однак, можливо, що формальні правила можуть бути згодом замінені психологічними методами, які змусять нас хотіти того, що від нас вимагає система. (Пропаганда [14], техніки навчання, програми "психічного здоров'я", тощо).

    115. Система ПОВИННА змушувати людей поводитися так, що їхня поведінка все далі відходить від стійких природних стереотипів людської поведінки. Наприклад, системі потрібні вчені, математики та інженери. Без них вона не може функціонувати. Так виникає сильний тиск на дітей, щоб призвати їх у ці сфери діяльності. Для підлітка не природно витрачати масу часу на те, щоб сидіти за столом, занурившись у навчання. Нормальний підліток хоче проводити свій час в активному контакті з реальним світом. Серед примітивних народів ті навички, яким навчають дітей гармоніюють з природними людськими бажаннями. Наприклад, серед американських індіанців хлопчиків навчають активній роботі поза будинком - це те, що подобається хлопчикам. Але в нашому суспільстві дітей змушують учити технічні предмети, якими більшість з них займається неохоче.

    116. Через постійний тиск системи на людину, щоб змінити її поведінку, спостерігається поступове зростання числа людей, які не можуть чи не хочуть підкорятися вимогам суспільства: дармоїди, які живуть за рахунок державної допомоги, члени молодіжних банд, послідовники культів, антиурядові заколотники, радикальні прихильники екологічних рухів, відщепенці та бунтівники різного роду.

    117. У будь-якому технологічно розвинутому суспільстві доля індивіда ПОВИННА залежати від рішень, на які він значною мірою не впливає. Технологічне суспільство не може бути розділене на малі самодостатні громади, оскільки виробництво залежить від кооперації дуже великого числа людей та машин. Таке суспільство ПОВИННЕ бути високоорганізованим, і прийняті рішення ПОВИННІ стосуватися дуже великої кількості людей. Коли рішення стосується, скажімо мільйону чоловік, тоді кожний з них має в середньому тільки одну мільйонну частину відповідальності в прийнятті цього рішення. Звичайно на практиці такі рішення приймаються офіційними особами, керівниками корпорацій чи технічними фахівцями, але навіть якщо рішення приймається шляхом публічного голосування, то звичайно кількість голосуючих така велика, що один голос не має ваги [17]. Таким чином, більшість індивідуумів не можуть впливати на головні рішення, які стосуються їхнього життя. В індустріально розвинутому суспільстві не існує якогось способу це виправити. Система намагається "вирішувати" цю проблему використовуючи пропаганду, щоб змусити людей ХОТІТИ того, щоб ці рішення були для них прийнятні. Але навіть якщо це "рішення" і досягало б успішно своєї мети і люди почували б себе краще, воно б їх все одно принижувало.

    118. Консерватори та деякі інші виступають на захист "місцевого самоврядування". Місцеві спільноти колись вже мали таку автономію, але вона поступово ставала усе менше і менше, у міру того, як їх обплутувала складна мережа залежностей від великих суспільних систем: підприємств комунального обслуговування, комп'ютерних мереж, автодоріг, засобів комунікації та масової інформації, сучасної системи охорони здоров'я. Крім того, проти місцевого самоврядування діє і та обставина, що технологія, застосована в одному місці, може впливати на людей, дуже далеко розташованих. Наприклад, пестициди чи хімікати, використані поблизу джерела води, можуть забруднити запаси води на сотні кілометрів нижче за течією, а парниковий ефект зачеплює увесь світ.

    119. Система не існує, і не може існувати так, щоб задовольнити потреби людини. Замість цього вона змінює поведінку людини, щоб та відповідала потребам системи. Політична чи соціальна ідеологія не може претендувати на те, щоб керувати технологічною системою. У цьому провина технології, оскільки система керується не ідеологією, а технічної необхідністю [18]. Звичайно, система задовольняє деякі потреби людей, але взагалі говорячи, вона робить це тільки в тій мірі, яка вигідна самій системі. Тут на першому місці потреби системи, а не людської істоти. Наприклад, система забезпечує людей їжею, оскільки вона не зможе функціонувати, якщо всі будуть голодувати; вона виявляє увагу до психологічних потреб людини, поки вона задовольняє їх СЛУХНЯНО, оскільки система не може дозволити, щоб більшість людей була в депресії чи невдоволеною. Але існують дуже серйозні практичні причини, за яких система повинна постійно тиснути на людей, щоб змінювати їх поведінку у відповідності зі своїми потребами. Занадто багато відходів? Уряд, ЗМІ, система освіти, захисники оточуючого середовища - на нас обрушується вал пропаганди, що призиває до утилізації відходів. Потрібно більше технічного персоналу? Хор голосів починає умовляти дітей вивчати науку. Ніхто не задумається, чи гуманно силою змушувати підлітків витрачати масу часу на вивчення предметів, які вони здебільшого ненавидять? Коли кваліфіковані робітники позбавляються місць через технологічні нововведення і повинні пройти "перепідготовку", ніхто не задається питанням, чи не принизливо, коли з ними так поводяться. Потрібно просто прийняти на віру, що кожний повинний схилитися перед технічною необхідністю заради блага: якщо потреби людини передуватимуть технічній необхідності, то нас чекають економічні проблеми, безробіття, дефіцит або ще щось гірше. Концепція "психічного здоров'я" у нашому суспільстві значною мірою визначена тим, наскільки індивідуум поводиться відповідно до потреб системи, і робить це без видимих ознак стресу.

    120. Efforts to make room for a sense of purpose and for autonomy within the system are no better than a joke. For example, one company, instead of having each of its employees assemble only one section of a catalogue, had each assemble a whole catalog ue, and this was supposed to give them a sense of purpose and achievement. Some companies have tried to give their employees more autonomy in their work, but for practical reasons this usually can be done only to a very limited extent, and in any case employees are never given autonomy as to ultimate goals -- their "autonomous" efforts can never be directed toward goals that they select personally, but only toward their employer's goals, such as the survival and growth of the company. Any company would soon go out of business if it permitted its employees to act otherwise. Similarly, in any enterprise within a socialist system, workers must direct their efforts toward the goals of the enterprise, otherwise the enterprise will not serve its purpose as part of the system. Once again, for purely technical reasons it is not possible for most individuals or small groups to have much autonomy in industrial society. Even the small-business owner commonly has only limited autonomy. Apart from the necessity of government regulation, he is restricted by the fact that he must fit into the economic system and conform to its requirements. For instance, when someone develops a new technology, the small-business person often has to use that technology whether he wants to or not, in order to remain competitive.

    120. Усилия, чтобы создать место для ощущения цели и для автономии в пределах системы - не лучше чем шутка. Например, одна компания, вместо наличия каждого из его служащих собирает только одну секцию каталога, имел, каждый собирает целый каталог ue, и это, как предполагалось, давало им ощущение цели и достижения. Некоторые компании пробовали давать их служащим большее количество автономии в их работе, но по практическим причинам, это обычно может быть сделано только к очень ограниченной степени, и в любом случае служащие никогда не данная автономия относительно окончательных целей - их "автономные" усилия никогда не могут быть направлены к целям, что они выбирают лично, но только к целям их предпринимателя, типа выживания и роста компании. Любая компания скоро вышла бы из бизнеса, если это разрешило его служащим действовать иначе. Точно так же в любом предприятии в пределах социалистической системы, рабочие должны направить их усилия к целям предприятия, иначе предприятие не будет обслуживать его цель как часть системы. Еще раз, по вполне техническим причинам это не возможно для большинства индивидуумов или маленьких групп, чтобы иметь много автономии в индустриальном обществе. Даже владелец мелкого бизнеса обычно только ограничил автономию. Кроме потребности правительственного регулирования, он ограничен фактом, что он должен вписаться в экономическую систему и соответствовать ее требованиям. Например, когда кто - то развивает новую технологию, человек мелкого бизнеса часто должен использовать ту технологию, хочет ли он к или не, чтобы остаться конкурентоспособным.

    120. Спроби створити основи для відчуття мети та самодостатності всередині системи - несерйозні. Наприклад, одна компанія замість того, щоб змушувати своїх співробітників набирати тільки одну секцію каталогу, довірила кожному зборку цілого каталогу, думаючи, що цим дає їм почуття мети та її досягнення. Деякі компанії намагалися дати своїм співробітникам більше самостійності в їхній роботі, але через практичні причини це може бути зроблено тільки в дуже обмеженому масштабі, і в будь-якому випадку працівникам не давалася самостійність в досягненні кінцевих цілей - їхні "самостійні" зусилля ніколи не спрямовані до цілей, які вони вибирають самостійно, але тільки в напрямку, обраному їх роботодавцями, таким як виживання та ріст компанії. Будь-яка компанія незабаром розориться, якщо вона дозволить своїм співробітникам діяти інакше. Аналогічно, на довільному підприємстві соціалістичної системи, робітники повинні направляти свої зусилля на досягнення цілей підприємства, інакше воно не буде виконувати своєї функції, як частина системи. Ще раз підкреслимо, що через чисто технічні причини неможливо, щоб в індустріальному суспільстві більшість осіб чи малих груп мало досить самостійності. Навіть власник малого бізнесу звичайно має тільки обмежену самостійність. Не приймаючи в увагу урядове регулювання, він обмежений вже тим, що повинен відповідати економічній системі та її вимогам. Наприклад, коли хто-небудь розробляє нову технологію, власники малих підприємств часто повинні використовувати її, хочуть вони того чи ні, щоб залишатися конкурентноздатними.
  • 2001.07.30 | samsobi

    "ПОГАНІ" ВЛАСТИВОСТІ ТЕХНОЛОГІЇ НЕ МОЖУТЬ БУТИ ВІДДІЛЕНІ ВІД ЇЇ "ГАРНИХ" ВЛАСТИВОСТЕЙ.

    "ПОГАНІ" ВЛАСТИВОСТІ ТЕХНОЛОГІЇ НЕ МОЖУТЬ БУТИ ВІДДІЛЕНІ ВІД ЇЇ "ГАРНИХ" ВЛАСТИВОСТЕЙ.
    121. Наступною причиною, через яку індустріальне суспільство не може бути реформоване в сторону свободи є те, що сучасна технологія - це уніфікована система, в якій усі частини залежать одна від одної. Ви не можете позбавитися "поганих" частин технології та залишити тільки "гарні" її частини. Візьмемо наприклад сучасну медицину. Прогрес у медичній науці залежить від прогресу в хімії, фізиці, біології, комп'ютерній науці та інших областях. Складні медичні процедури вимагають дорогого високотехнологічного устаткування, яке може бути виготовлене тільки в технологічно розвинутому, багатому суспільстві. Очевидно, що прогрес у медицині неможливий без прогресу у всій технологічній системі.

    122. Навіть якби прогрес у медицині міг би бути здійснений окремо від іншої технологічної системи, він сам може приносити зло. Припустимо, що наприклад відкрито ліки від діабету. Люди з генетичною схильністю до діабету будуть виживати та залишати потомство як й інші. Природний відбір проти генів, відповідаючих за діабет ослабнуть і такі гени заповнять генофонд популяції. (Це може в якійсь мірі справдитися вже зараз, оскільки хоча діабет і не лікується, його можна контролювати за допомогою інсуліну). Те ж саме може відбутися зі схильністю до інших хвороб та привести до генетичної деградації популяції. Єдиним рішенням могло б бути створення деякої євгенічної програми чи розгортання генетичної інженерії людини, так що людина майбутнього більше не буде створінням природи, чи Божественного випадку (в залежності від ваших релігійних чи філософських поглядів), а промисловим продуктом.

    123. Якщо ви думаєте, що держава ЗАРАЗ занадто активно втручається у ваше життя, дочекайтеся коли вона почне регулювати генотип ваших дітей. Така регуляція неминуче настане за введенням генної інженерії людини, оскільки наслідки нерегульованої генної інженерії були б небезпечними [19].

    124. Звичайною відповіддю на такі міркування служать розмови про "медичну етику". Але етичний кодекс не зможе захистити нашу свободу перед обличчям прогресу медицини; він може тільки зробити гірше. Етичний кодекс, застосований до генетичної інженерії, був би в дійсності засобом регуляції генетичної конституції людської істоти. Хто-небудь (імовірно, представники вищого і середнього класів) вирішували б, що такі та такі маніпуляції генної інженерії є "етичними", а ось такі - ні, так що в дійсності вони просто нав'язали б свої власні уявлення про генетичну конституцію всьому населенню. Навіть якби етичний кодекс був би створений на цілком демократичній основі, більшість нав'язало б свої уявлення меншості, яка могла б мати інші ідеї про те, що мається на увазі під "етичним" використанням генної інженерії. Єдиним етичним кодексом, який насправді захистив би волю був би такий, котрий забороняв би БУДЬ-ЯКУ генну інженерію людських істот, але ви можете бути певні, що такий кодекс ніколи не буде прийнятий у технологічному суспільстві. Жоден кодекс, звужуючий область застосування генної інженерії не зможе довго протриматися, оскільки спокуса, пропонована постійно зростаючою міццю біотехнології буде нездоланною, особливо тому, що для більшості людей багато з її застосувань будуть виглядати очевидним і незаперечним благом (усунення фізичних та психічних хвороб, надання людям тих здібностей, яких від них вимагає сьогоднішній світ). Генна інженерія неминуче буде застосовуватися все ширше та ширше, але тільки відповідно до потреб індустріально-технологічної системи [20].
  • 2001.07.30 | samsobi

    ТЕХНОЛОГІЯ Є БІЛЬШ МОГУТНЬОЮ СУСПІЛЬНОЇ СИЛОЮ, НІЖ ПРАГНЕННЯ ДО ВОЛІ

    ТЕХНОЛОГІЯ Є БІЛЬШ МОГУТНЬОЮ СУСПІЛЬНОЇ СИЛОЮ, НІЖ ПРАГНЕННЯ ДО ВОЛІ
    125. Неможливо досягти ТРИВАЛОГО компромісу між технологією та свободою, оскільки технологія є набагато більш могутньою соціальною силою і постійно поглинає свободу за допомогою ПОВТОРЮВАНИХ компромісів. Уявите собі двох сусідів, кожний з який спочатку володіє однаковою ділянкою землі, але один сильніший іншого. Сильний зажадає частина землі в слабкого. Слабкий відмовиться. Сильний скаже: "Добре, знайдемо компроміс. Віддай мені половину того, що я прошу". У слабкого немає іншого вибору, крім як уступити. Через якийсь час сильний сусід зажадає ще один шматок землі, знову шляхом компромісу і так далі. Шляхом серії таких компромісів зі слабким, сильний зрештою забере всю його землю. Те ж саме відбувається в конфлікті між технологією та свободою.

    126. Дозвольте нам пояснити, чому технологія є більш сильною суспільною силою, ніж прагнення до волі.

    127. Яке-небудь технічне нововведення, яке спочатку не обмежує волю, часто стає таким обмеженням (і дуже серйозним) у майбутньому. Наприклад, візьмемо моторизований транспорт. У минулому піша людина могла йти куди їй заманеться, простуючи власним шляхом, не приймаючи до уваги правил дорожнього руху, і вона була незалежна від технологічних систем забезпечення. Коли був винайдений моторний транспорт, здавалося, що він збільшує свободу людини. Він не відібрав свободу в пішої людини, ніхто не повинний був купувати автомобіль, якщо не хотів цього, а кожен, хто купив автомобіль міг подорожувати набагато швидше пішохода. Але застосування моторного транспорту незабаром змінило суспільство так, що значно обмежило людську свободу пересування. Коли автомобілі стали численними, з'явилася необхідність активно регулювати їхній рух. Користаючись машиною, особливо в густонаселених районах, людина не може їхати, куди захоче, навпаки, її маршрут визначається потоком транспорту та різних правил руху. Людину зв'язує маса зобов'язань: необхідність водійського посвідчення, іспити, відновлення реєстрації, страховка, технічний огляд, щомісячні виплати чи разова покупка. Крім того, використання моторного транспорту зараз не є більше необов'язковим. Через появу транспорту з моторами облаштування наших міст змінилося так, що багато людей зараз більше не живе поруч, на відстані пішої ходьби, зі своєю роботою, торговим центром чи зоною відпочинку, так що їм ДОВОДИТЬСЯ залежати від автомобіля, як транспортного засобу. Або ж вони повинні користуватися громадським транспортом, і в цьому випадку в них ще менше контролю над своїм переміщенням, ніж у водія авто. Навіть свобода пішоходів зараз обмежена. У містах вони повинні постійно зупинятися і чекати на світлофорах, які винайдені в основному для автомобільного транспорту. У сільській місцевості через потоки транспорту небезпечно і неприємно прогулюватися уздовж шосе. (Зверніть увагу на важливий момент який тут добре проілюстрований на прикладі транспорту: коли запроваджується новий вид технології, він пропонується як необов'язковий засіб, що кожен може використовувати чи ні за власним вибором. Але потім він не обов'язково ЗАЛИШИТЬСЯ факультативним. Часто нова технологія змінює суспільство так, що населення стає ЗМУШЕНЕ єю користатися).

    128. У той час, як технологічний прогрес В ЦІЛОМУ постійно звужує сферу нашої свободи, кожне нове досягнення технології САМЕ ПО СОБІ РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ як довгоочікуване. Електрика, каналізація, телекомунікації . . . Як хтось може заперечувати ці чи багато інших незліченних технологічних досягнень сучасного суспільства? Було б абсурдом протистояти наприклад, запровадженню телефону. Він пропонує масу зручностей і жодного незручності. Однак, як ми показали в параграфах 59-76, всі ці технічні досягнення, взяті разом, створили світ, у якому доля середньої людини знаходиться не в її власних руках чи її сусідів та друзів, а в руках політиканів, керівників корпорацій і недосяжних для неї анонімних техніків та бюрократів, на яких у неї, як в окремої особистості немає можливості впливати [21]. Цей же самий процес буде продовжуватися в майбутньому. Наприклад візьмемо генну інженерію. Деякі можуть протистояти запровадженню генетичних технологій яка усуне спадкові хвороби. Це не приносить видимої шкоди і запобігає багатьом стражданням. Однак, велике кількість генетичних вдосконалень узятих разом перетворять людську істоту в промисловий продукт а не у вільне створіння випадку (чи Бога - в залежності від ваших релігійних вірувань).

    129. Іншою причиною того, чому технологія є такою могутньою суспільною силою є те, що в контексті даного суспільства технічний прогрес рухається тільки в одному напрямку; він не може бути звернений. Один раз запроваджений технічний винахід робить людей залежними від нього, хіба що його замінить яке-небудь більш просунуте нововведення. Не тільки люди, як індивідуальності, але і вся система як ціле, стає залежною від нового технічного досягнення. (Уявіть, наприклад, що станеться з системою, якщо сьогодні усунути всі комп'ютери). Це означає що система може рухатися тільки в одному напрямку, до ще більшої технологізованості. Технологія постійно змушує свободу відступати на крок назад, і це буде продовжуватися, якщо не повалити всю технологічну систему.

    130. Технологія розвивається з величезною швидкістю і загрожує свободі на багатьох напрямках одночасно (скупченість, правила та регламентація, які посилюють залежність індивідуума від великих організацій, пропаганда та інші психологічні технології, генна інженерія, вторгнення в приватне життя через спостережні пристрої та комп'ютери, тощо). Щоб стримати хоча б ОДНУ з цих загроз свободі знадобилася б довга і важка суспільна боротьба. Ті, хто хоче захистити волю приголомшені валом нових атак і швидкістю, з якою вони наростають, вони ниціють та більше не пручаються. Боротися проти окремих обмежень свободи безглуздо. Можна сподіватися на успіх тільки в боротьбі проти технологічної системи як цілого; але це революція, а не реформа.

    131. Техніки (ми користуємось цим терміном у широкому змісті, щоб означити всіх, хто виконує спеціалізовану задачу, яка вимагає навчання) згодом стають настільки занурені у свою роботу (свою сурогатну діяльність), що коли виникає конфлікт між їх технічною роботою та свободою, вони майже завжди розв'язують його на користь першої. Це очевидно у випадку вчених, але також має місце скрізь: викладачі, гуманітарні групи, консервативні організації не цураються пропаганди чи інших психологічних технологій для досягнення своїх цілей. Корпоративні або урядові агентства не соромляться, коли їм це потрібно, збирати інформацію про своїх співробітників не зважаючи на їхнє право на приватне життя. Силові відомства часто не звертають увагу на конституційні права підозрюваних, часто зовсім невинних людей, і роблять все що можуть на законних (і незаконних) підставах, щоб обмежити чи спотворити ці права. Багато хто з цих викладачів, урядових чиновників та представників силових структур вірять у свободу, недоторканність приватного життя та конституційні права, але коли все це суперечить їхній роботі, вони звичайно вважають, що їхня робота більш важлива.

    132. Відомо, що люди звичайно працюють краще і наполегливіше, коли їх очікує винагорода, або вони прагнуть уникнути покарання чи негативних наслідків. Учені та інші техніки в основному мотивовані винагородами, що вони отримають за свою роботу. Але ті, хто протистоїть технічній навалі на свободу, працюють для того, щоб уникнути негативного результату, тому над цією знеохочуючою задачею добре і наполегливо працюють одиниці. Навіть якщо реформатори досягнуть помітної перемоги, що спорудить бар'єр на шляху подальшого руйнування свободи технологічним прогресом, більшість розслабиться і зверне свою увагу на більш привабливі цілі. Але вчені залишаться у своїх лабораторіях, і технологія та її прогрес знайдуть способи обійти цей бар'єр, щоб знайти контроль над людьми і зробити їх залежними від системи.

    133. Ніякі суспільні заходи - закони, організації, митниці чи етичні кодекси не можуть забезпечити постійний захист проти технології. Історія показує, що всі суспільні заходи минущі; усі вони змінюються взагалі або припиняють існування. Але технологічний розвиток є постійним у контексті даної цивілізації. Припустимо, наприклад, що було б можливо створити деякий суспільний інститут, який запобіг би застосуванню генної інженерії до людей, чи зробив би це застосування не утискуючим волю та достоїнство. Однак технологія буде чекати. Рано чи пізно цей суспільний інститут припинить існування. Скоріше, рано, маючи на увазі темпи змін нашого суспільства. Тоді генна інженерія вторгнеться в сферу нашої волі, і це вторгнення буде необоротнім. Будь-які ілюзії щодо досягнення чого-небудь постійного розсіюються тим, що зараз відбувається з природоохоронним законодавством. Кілька років назад здавалося, що створено надійні законні бар'єри запобігаючі у крайньому випадку ДЕЯКИМ гіршим формам деградації природи. Змінився політичний вітер і ці бар'єри почали валиться.

    134. З усіх вищенаведених причин випливає, що технологія є більш могутньою силою, ніж прагнення до волі. Але це твердження вимагає важливого уточнення. Здається, протягом декількох наступних десятиліть індустріально-технологічна система зазнаватиме серйозних потрясінь через економічні та природоохоронні проблеми, і особливо через проблеми з людською поведінкою (відчуження, бунтарство, ворожість, ряд інших соціальних та психологічних проблем). Ми сподіваємося, що ці потрясіння, з якими система очевидно стикатиметься, викликають її розпад, чи принаймні послаблять її настільки, що революція проти її стане можливою і потім у якийсь момент прагнення до волі стане більш могутнім, ніж технологія.

    135. У параграфі 125 ми користувалися аналогією зі слабким сусідом, якого тіснить сильний, та відбирає його землю через ряд компромісів. Але припустимо тепер, що сильний сусід занедужав, так що він не може захистити себе. Слабкий сусід може тепер силою забрати в сильного землю чи вбити його. Якщо він дозволить сильному сусіду вижити і лише відбере в нього назад землю, він буде дурнем, тому, що коли сильний сусід одужає, він знову відбере собі землю. Єдиною можливістю для слабкого є усунення сильного, коли він буде мати можливість. Таким же чином - доки індустріальна система буде слабка, ми повинні зруйнувати її. Якщо ми підемо на компроміс, і дозволимо їй одужати, то вона неминуче знищить нас і нашу волю.
  • 2001.07.30 | samsobi

    ПРОСТІШІ СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВИЯВИЛИСЯ ВАЖЧИМИ

    ПРОСТІШІ СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВИЯВИЛИСЯ ВАЖЧИМИ
    136. Якщо хтось все ще уявляє, що існує спосіб реформування системи таким чином щоб можна було захистити волю від технології, дозвольте показати йому, наскільки незграбно, та здебільш незграбно, намагається наше суспільство вирішити більш прості та ясні проблеми. Серед іншого, система не змогла зупинити деградацію природи, політичну корупцію, поширення наркотиків чи насильства в родині.

    137. Візьмемо наприклад проблеми оточуючого середовища. Тут конфлікт цінностей очевидний: економічна доцільність проти порятунку природних ресурсів для наших онуків [22]. Але тут ми бачимо тільки безліч балаканини і тумана з боку осіб наділених владою, і ніякого ясного та послідовного способу дії. Ми продовжуємо нагромаджувати екологічні проблеми, з якими повинні будуть жити наші нащадки. Спроби вирішити проблеми навколишнього середовища складаються з боротьби та компромісів між різними угрупованнями, в один час перевагає одна, в інший - інша. Напрямок боротьби змінюється разом зі змінами в суспільній думці. Цей процес не піддається раціоналізації; навряд чи він приведе до своєчасного й успішного вирішення проблеми. Більшість соціальних проблем, якщо вони коли-небудь і "розв'язувалися" ніколи не були вирішені за допомогою якого-небудь раціонального продуманого плану. Вони лише переживали деякий процес, у якому різні конкуруючі групи переслідували свої власні (звичайно короткострокові) егоїстичні інтереси [23], і в підсумку приходили (в основному випадково) до якогось більш-менш сталого стану. Справді, ті принципи, що формулювалися у параграфах 100-106 роблять дуже сумнівним успіх БУДЬ-ЯКОГО раціонального довгострокового соціального планування.

    138. Таким чином зрозуміло, що людська раса має в кращому випадку дуже обмежену можливість для розв'язання навіть простих соціальних проблем. Як же вона збирається вирішити набагато більш складні та делікатні проблеми примирення свободи та технології? Технологія дає очевидні матеріальні переваги, у той час як воля - це деяка абстракція, під якою кожний розуміє своє, а її відсутність просто приховується пропагандою та порожніми розмовами.

    139. Зверніть увагу на важливу різницю: можна представити, що наші проблеми оточуючого середовища (наприклад) можуть одного часу бути вирішені на основі раціонального послідовного планування, але якщо це відбудеться, то тільки через серйозну зацікавленість у розв'язанні цих проблем. Але збереження свободи та самодостатності малих груп зовсім НЕ в інтересах системи. Навпаки, у її інтересах - максимально підкорити собі поведінку людини [24]. Таким чином, як практичні розуміння можуть в кінцевому рахунку змусити систему використовувати раціональний обережний підхід до екологічних проблем, так само практичні розуміння змусять систему регулювати людську поведінку ще більш сильно (переважно непрямими методами, щоб приховати наступ на свободу). Це не тільки наша думка. Видатні соціологи (наприклад Дж. К. Вільсон) підкреслювали важливість більш ефективної "соціалізації" людей.
  • 2001.07.30 | samsobi

    РЕВОЛЮЦІЯ ЛЕГША ЗА РЕФОРМУ

    РЕВОЛЮЦІЯ ЛЕГША ЗА РЕФОРМУ
    140. Ми сподіваємося, що переконали читача в тому, що реформа системи, яка врегулює конфлікт волі та технології, неможлива. Єдиний вихід - це усунення індустріально-технологічної системи зовсім. Цей шлях припускає революцію, не обов'язково збройне повстання, але обов'язкова радикальна і фундаментальна зміна природи суспільства.

    141. Люди схильні вважати, що оскільки революція робить набагато більші зміни, ніж реформа, то її важче здійснити. В дійсності, за деяких обставин, революція набагато легша, ніж реформа. Причина в тому, що революційний рух може розбудити порив до здійснень, чого не може зробити реформа. Рух реформ просто намагається розв'язати деяку вузьку соціальну проблему. Революційний рух вирішує всі проблеми разом та створює зовсім новий світ; він висуває ідеал, заради якого люди йдуть на ризик і великі жертви. З цих причин скинути цілу технологічну систему було б набагато легше, ніж встановлювати ефективні, постійні обмеження на застосування яких-небудь галузей технології, таких як генна інженерія, але годящих умов великі маси людей можуть з наснагою присвятити себе революції проти індустріально-технологічної системи. Як ми вказували в параграфі 132, реформатори, які намагаються обмежити деякі аспекти технології діють, щоб уникнути негативних наслідків. Але революціонери працюють заради завоювання великої винагороди - здійснення їхніх ідей - і отже роблять це набагато активніше і наполегливіше, ніж реформатори.

    142. Реформа завжди обмежена страхом хворобливих наслідків, якщо зміни зайдуть занадто далеко. Але коли революційна лихоманка охоплює суспільство, люди готові пережити необмежені труднощі заради своєї революції. Це ясно показали французька та російська революції. У цих випадках лише мала частина суспільства була реально залучена в революцію, але ця меншість була досить активною, щоб стати ведучою силою в суспільстві. Ми будемо докладно обговорювати революцію в параграфах 180-205.
  • 2001.07.30 | samsobi

    КОНТРОЛЬ ЗА ЛЮДСЬКОЮ ПОВЕДІНКОЮ

    КОНТРОЛЬ ЗА ЛЮДСЬКОЮ ПОВЕДІНКОЮ
    143. Із самого початку цивілізації організовані суспільства повинні були натискати на людей, щоб забезпечити функціонування соціального механізму. Види такого тиску розрізняються в різних суспільствах. Деякі відносяться до фізичного (голодна дієта, виснажлива праця, забруднення навколишнього середовища), деякі - до психологічного (шум, скупченість, примус людини до тих форм поведінки, яких вимагає суспільство). У минулому людська природа була в основному постійною, або ж варіювала в деяких обмежених границях. Отже, суспільство могло пригноблювати людей тільки до визначеної межі. Коли переходили цю границю витривалості, починалися проблеми: повстання або злочини, корупція або, ухиляння від роботи, депресії та інші психічні проблеми, збільшення смертності, зменшення народжуваності, чи що-небудь таке, від чого суспільство руйнувалося чи починало функціонувати настільки неефективно, що ( швидко або поступово, через завоювання, виснаження чи еволюцію) змінювалося більш ефективною формою [25].

    144. Таким чином, природа людини в минулому накладала деякі обмеження на розвиток суспільств. Людей можна було гнітити тільки до сих пір і не далі. Але сьогодні цей порядок речей може зміниться, оскільки сучасна технологія розробляє способи модифікації людської істоти.

    145. Уявіть суспільство, що поміщає людей в умови, які роблять їх нестерпно нещасливими, потім воно дає їм ліки, щоб усунути це відчуття нещастя. Наукова фантастика? Це вже в якомусь ступені відбувається в нашому суспільстві. Добре відомо, що рівень клінічної депресії значно виріс за останні десятиліття. Ми думаємо, що це відбувається через порушення потуги, як показано в параграфах 59-76. Але навіть якщо ми і не праві, зростаючий рівень депресії є результатом ДЕЯКИХ умов, які існують у сьогоднішнім суспільстві. Замість усунення тих умов, що роблять людей депресивними, сучасне суспільство пропонує їм антидепресанти. В дійсності антидепресанти є знаряддями, які змінюють внутрішній стан індивідуума, даючи йому можливість терпіти соціальні умови, яких інакше він би не виніс. (Так, ми знаємо, що депресія часто має чисто генетичне походження. Тут ми маємо на увазі ті випадки, у яких середовище відіграє переважаючу роль).

    146. Ліки, що діють на розум, - це тільки один приклад методів контролю людської поведінки, розроблювальних сучасним суспільством. Давайте подивимося на деякі інші методи.

    147. Для початку розглянемо методи спостереження. Приховані відеокамери використовуються зараз у більшості магазинів і в багатьох інших місцях; комп'ютери використовуються для збору й обробки величезних обсягів інформації про громадян. Отримана в такий спосіб інформація значно збільшує ефективність фізичного примусу (тобто законний примус) [26]. Далі, існують методи пропаганди, яким засоби масової інформації надають могутню інфраструктуру. Розроблено ефективні методики того, як виграти вибори, продати товар, уплинути на суспільну думку. Індустрія розваг служить важливим психологічним інструментом системи, особливо тоді, коли вивалює на глядача секс та насилля. Розваги служать сучасній людині найважливішим засобом утечі від дійсності. Поглинений телевізором чи відео він може забути про стреси, занепокоєння, пригніченість, незадоволеність. Багато представників примітивних народів під час відсутності роботи можуть годинами сидіти спокійно нічого не роблячи, оскільки вони у згоді із самими собою та своїм оточенням. Але сучасна людина повинна постійно чимось займатися чи розважатися, інакше вона починає "нудьгувати", тобто стає занепокоєною та дратівливою.

    148. Інші техніки б'ють глибше, ніж вищенаведені. Виховання тепер - це не покарання дитини, яка не знає уроків та погладжування по голівці знаючої. Воно стало науковою технологією контролю розвитку дітей. Сильванські Навчальні Центри, наприклад, досягли значних успіхів у виробленні в дітей бажання вчитися; звичайні психологічні методи також використовуються з тим чи іншим успіхом у звичайних школах. Технології "батьківства", яким навчають дорослих, розроблені для того, щоб змусити дітей прийняти фундаментальні цінності системи і поводитися відповідно до потреб системи. Програми "психічного здоров'я", техніки "вторгнення", психотерапія і тому подібні методи були розроблені під приводом блага людини, але на практиці вони звичайно служать для того, щоб змусити індивідуумів думати і поводитися так, як вимагає система. (Тут немає протиріччя; індивідуум, чия позиція чи поведінка приводить до його конфлікту з системою, виступає проти сили, що занадто велика для нього, щоб з нею можна було боротись чи утекти від неї, тому він буде страждати від пораженства, пригніченості, слабості. Йому буде набагато легше, якщо він буде думати і поводитися відповідно до вимог системи. У цьому сенсі система діє на благо людини, коли промиває йому мозок, відповідно прилаштовуючи його.) Насильство над дітьми у своїх брутальних формах відкидається багатьма, якщо не всіма культурами. Страждаюча дитина, не важливо з якої причини вона страждає, жахає майже всякого. Але багато психологів інтерпретують поняття насильства більш широко. Чи є прочуханка, коли вона використовується як частина раціональної і послідовної системи виховання формою насильства? Це питання в кінцевому рахунку можна розв'язати, якщо дивитися на те, чи формує прочуханка людину, яка добре відповідає даній формі суспільства. Практично слово "насильство" має тенденцію включати будь-які методи виховання дітей, що приводить до поведінки, несумісної з системою. Таким чином, програми для запобігання "насильства над дітьми" йдуть далі боротьби проти очевидних, безглуздих форм жорстокості, вони спрямовані на контроль людської поведінки в системі.

    149. Можливо, що дослідження, спрямовані на збільшення ефективності психологічних методів для контролю людської поведінки будуть розширюватися. Але ми не думаємо, що буде досить лише психологічних методів для пристосування людських істот до тієї форми суспільства, яку створює технологія. Ймовірно будуть використані й біологічні методи. Ми вже згадували використання лік у зв'язку з цим. Неврологія може забезпечити інші підходи для модифікації людського розуму. Генна інженерія людини вже існує у формі "генної терапії", і немає причин припускати, що ці методи не будуть використані для модифікації тих сторін тілесної природи людини, які забезпечують функції розуму.

    150. Як ми згадували в параграфі 134, індустріальне суспільство очевидно входить у період серйозної напруги, почасти через проблеми з людською поведінкою, почасти через економічні й екологічні проблеми. Значна частина економічних та екологічних проблем системи виникає через те, як поводять себе люди. Відчуження, меншовартість, депресія, ворожість, протести; діти, що не хочуть учитися, молодіжні банди, наркоманія, зґвалтування, насилля над дітьми, інші злочини, небезпечний секс, підліткова вагітність, ріст населення, політична корупція, расове протистояння, жорстокі ідеологічні конфлікти, політичний екстремізм, тероризм, саботаж, антиурядові угруповання. Все це загрожує самому існуванню системи. Вона буде ЗМУШЕНА використовувати будь-які практичні методи для контролю людської поведінки.

    151. Соціальні розколи, які ми сьогодні спостерігаємо, звичайно не є результатом простого випадку. Вони можуть бути тільки результатом тих умов життя, які система нав'язує людям. (Ми наполягаємо, що найбільш важливим з цих умов є руйнування потуги). Якщо система досягне успіху в здійсненні максимального контролю над поведінки людини, щоб забезпечити власне виживання, станеться ще один перелом в історії людства. У той час, як у минулому межі людської витривалості обмежували розвиток суспільства (як ми показали це в параграфах 143, 144), індустріально-технологічне суспільство буде здатне перебороти ці межі шляхом модифікації людських істот психологічними, біологічними чи обома методами разом. У майбутньому суспільні системи не будуть пристосовуватися до потреб людських істот. Навпаки, людські істоти будуть пристосовані до потреб системи [27].

    152. Взагалі кажучи, технологічний контроль над людською поведінкою навряд чи буде введений тоталітарним способом або хоча б шляхом свідомого рішення обмежити волю людини [28]. Кожен новий крок у завоюванні контролю над людським розумом буде зроблений як раціональна відповідь на проблему, з якою зіштовхується суспільство, наприклад рятування від алкоголізму, зменшення рівня злочинності, спонукання молодих людей до вивчення науки і технології. У багатьох подібних випадках буде приводитися виправдання з гуманітарних позицій. Наприклад, коли психіатр прописує антидепресант пацієнту в депресії, ясно, що це він робить для блага даної людини. Було б не гуманно позбавляти ліків того, хто їх потребує. Коли батьки посилають своїх дітей у Сильванські Навчальні Центри, щоб у тих шляхом маніпуляцій викликати захват у відношенні навчання, вони роблять це для блага дітей. Може бути деякі батьки вважають, що людині не потрібно спеціальне навчання, щоб одержати роботу, що їх дітям не потрібно промивати мізки, роблячи їх комп'ютерними наркоманами. Але що вони можуть зробити? Змінити суспільство не в їхніх силах, і дитина може залишитися безробітною, якщо вона не буде навчена деяким навичкам. І вони посилають дитину в Сильван.

    153. Таким чином, контроль над людською поведінкою буде введений не за допомогою розрахованого рішення влади, а шляхом соціальної еволюції (однак, така еволюція буде ШВИДКОЮ). Цьому процесу неможливо буде протистояти, оскільки кожне досягнення, розглянуте окремо, буде благом, чи, принаймні, буде здаватися, що зло через його застосування менше, ніж через незастосування (див. параграф 127). Наприклад, пропаганду можна використовувати для багатьох благих цілей - осуду насильства над дітьми чи расової нетерпимості [14]. Сексуальна грамотність безумовно корисна, але ефект її (у тій мірі, у якій вона корисна) полягає в передачі регуляторів сексуальної поведінки з-під контролю родини в руки держави, представленого системою загальної шкільної освіти.

    154. Припустимо, що відкрито біологічну основу майбутніх кримінальних нахилів у дитини, і запропонована деяка генна терапія для усунення цього [29]. Звичайно, більшість батьків, у чиїх дітей виявлені ці нахили, будуть піддавати їх лікуванню. Було б не гуманно робити інакше, оскільки в такої дитини було б нещасливе життя, вона виросте він злочинцем. Але в багатьох примітивних суспільствах рівень злочинності був низьким, у порівнянні з нашим, незважаючи на те, що в них не було ні високотехнологічних методів виховання, ані чіткої системи покарань. Оскільки неймовірно, щоб у сучасної людини вроджена тенденція до злочинів була б вище, ніж у первісної, високий кримінальний рівень обумовлений у нашому суспільстві тим тиском, якій сучасні умови роблять на людей, і до яких багато хто не може пристосуватися. Таким чином, обробка, призначена для усунення кримінальних тенденцій є принаймні частина загальної перебудови людини для пристосування її до вимог системи.

    155. Наше суспільство має тенденцію сприймати як "хворобу" різні думки чи вчинки, які незручні для системи, ймовірно тому, що коли індивідуум не відповідає системі, це болісно для нього і викликає проблеми в системи. Тому маніпуляція індивідуумом для пристосування його до системи виглядає як "лікування" від "хвороби", а отже є благом.

    156. У параграфі 127 ми вказували, що використання технологічної новинки СПОЧАТКУ є необов'язковим, але малоймовірно, що воно ЗАЛИШАЄТЬСЯ таким з часом, оскільки технологія змінює суспільство так, що для індивідуума стає важко чи неможливо існувати без цієї технології. Це також вірно й у відношенні технології людської поведінки. У світі, де більшість дітей проходять через програми формування в них ентузіазму у відношенні навчання, батьки майже змушені проводити своїх дітей через такі програми, оскільки якщо вони цього не зроблять, то їхні діти виростуть неписьменними і, значить, що не матимуть можливості знайти роботу. Чи, нехай, розроблено процедуру, яка без небажаних побічних ефектів істотно зменшує психологічний стрес, від якого страждають багато людей у нашому суспільстві. Якщо більшість людей зволіє піддатися цій процедурі, тоді загальний рівень стресу в суспільстві буде знижений, і це дасть можливість системі збільшити тиск, який породжує стрес. У дійсності, щось подібне очевидно вже відбувається з одним з найбільш важливих психологічних інструментів нашого суспільства, який дає людям можливість знизити (чи принаймні тимчасово уникнути) стрес, а саме з індустрією розваг (див. параграф 147). Ми не зобов'язані користатися розвагами: немає законів, що примушують нас дивитися телевізор, слухати радіо, читати журнали. Однак розваги є способом для втечі від дійсності та зменшення стресу, від якого багато хто з нас став залежним. Усі згодні, що телевізор засмічує мізки, але майже всі дивляться його. Деякі відмовилися від телевізійної пристрасті, але люди, яких обходяться БЕЗ УСЯКИХ способів розваги надзвичайно нечисленні. (Однак, донедавна в людській історії більшість людей жила прекрасно обходячись тими розвагами, які мала кожна місцева спільнота, створеними для себе). Без індустрії розваг система ймовірно не змогла б просуватися вперед з таким рівнем стресу, з яким вона тисне на нас зараз.

    157. Припустимо, що індустріальне суспільство виживе. У такому випадку технологія можливо наблизиться до повного контролю над поведінкою людини. Безсумнівно встановлено, що людські думки та вчинки мають головним чином біологічну основу. Експериментами показано, що такі почуття, як голод, радість, гнів і страх можна включати та виключати електричною стимуляцією відповідних ділянок мозку. Пам'ять може бути зруйнована впливом на ділянки мозку, спогади можна викликати електростимуляцією поверхні мозку. Ліками можна викликати галюцинації та змінювати поведінку. Нематеріальна людська душа може існувати, чи її може не бути, але очевидно, що якщо вона є, то істотно слабкіша біологічних основ людської поведінки. Якби це було не так, дослідники не могли б так легко маніпулювати людськими почуттями та поведінкою застосовуючи ліки та електричний струм.

    158. Це можливо було б непрактично вживляти електроди всім людям у голови для їх підпорядкування керуванню влади. Але той факт, що людські думки та почуття настільки доступні біологічному втручанню показує, що проблема контролю людської поведінки - в основному справа техніки; це проблема на рівні нейронів, гормонів, складних молекул, тобто розв'язувана засобами науки. Враховуючи приголомшливий список досягнень нашого суспільства в розв'язанні технічних проблем, ймовірно припустити, що істотні досягнення в області контролю поведінки можуть бути досягнуті.

    159. Чи зможе суспільний спротив запобігти впровадженню технологічного контролю людської поведінки? Очевидно, що такі спроби могли б бути зроблені, якби введення такого контролю було одночасним. Але оскільки технологічний контроль буде введений шляхом довгої послідовності малих змін, то усвідомленого й ефективного суспільного спротиву не буде. (Див. параграфи 127, 132, 153).

    160. Для тих, хто думає, що все це звучить як наукова фантастика, ми нагадуємо, що учорашня фантастика - це сьогоднішня дійсність. Індустріальна революція радикально змінила оточуючий людину світ та спосіб її існування, і можна чекати тільки того, що технологія, усе більш і більш застосовувана до людського тіла та розуму змінить саму людину так само радикально, як і її оточення та спосіб життя.
  • 2001.07.30 | samsobi

    ЛЮДСТВО НА РОЗДОРІЖЖІ

    ЛЮДСТВО НА РОЗДОРІЖЖІ
    161. Але ми забігли вперед у нашій історії. Одна справа - це розробити в лабораторії серію психологічних чи біологічних методів для маніпуляції людською поведінкою, і зовсім інша - інтегрувати ці методи у функціонуючу систему суспільства. Ця остання проблема більш важка, ніж перша. Наприклад, у той час як технології освітньої психології безсумнівно працюють досить добре в "експериментальних школах", де вони розробляються, це зовсім не означає, що їх легко буде застосувати у всій системі освіти. Ми добре знаємо, що являє собою більшість наших шкіл. Учителів більше хвилює як відібрати в учнів ножі та пістолети, ніж упровадження новітніх технік навчання, які перетворюють їх у комп'ютерних кретинів. Тому, незважаючи на всі технічні досягнення, які стосуються поведінки, система на сьогоднішній день не досягла істотного успіху в контролі над людськими істотами. Людей, чия поведінка достатньо добре контролюється системою відносять до типу, який можна назвати "буржуазним". Але росте число тих, хто так чи інакше повстає проти системи: дармоїди, які живуть на дотації; члени молодіжних банд; сатанисти; нацисти; радикальні діячі екологічних рухів; і т.д.

    162. Система в даний час веде запеклу боротьбу з проблемами, які загрожують її існуванню, серед цих проблем людська поведінка є найбільш важливою. Якщо система зможе досить швидко завоювати контроль над людською поведінкою, вона ймовірно виживе. Інакше вона зламається. Ми думаємо, що імовірніше за все це питання вирішиться протягом декількох наступних десятиліть, скажемо, від 40 до 100 років.

    163. Припустимо, що система справиться з цією кризою. За цей час вона повинна вирішити, чи принаймні взяти під контроль головні проблеми, з якими вона зштовхнулася, зокрема "соціалізацію" людей; тобто зробити людей досить слухняними, щоб їхня поведінка більше не загрожувало системі. Очевидно яких-небудь перешкод для розвитку технології не буде, і вона може розвиватися до свого логічного завершення, яке полягає в повному контролі над усією Землею, включаючи людських істот і всі інші найважливіші живі організми. Система може бути унітарною, монолітною організацією чи більш-менш фрагментарною структурою, яка складається з ряду організацій, що співіснують у взаємних зв'язках, включаючи елементи кооперації та конкуренції, точно так само як сьогодні уряд, корпорації та великі організації співробітничають і конкурують одна з одною. Людська свобода в основному зникне, оскільки індивідууми і малі групи будуть неспроможні проти великих організацій, озброєних супертехнологією й арсеналом створених психологічних та біологічних інструментів для маніпуляції людьми, а крім цього засобами спостереження та фізичного примусу. Тільки невелика кількість людей буде мати реальну владу, і навіть у них, ймовірно буде лише обмежена свобода, оскільки їхня поведінка також буде регулюватися; точно так само як сьогодні, наші політики та керівники корпорацій можуть зберігати свої посади лише поки їхня поведінка не виходить за деякі, дуже вузькі межі.

    164. Не вважайте, що система зупинить подальший розвиток технологій керування людьми та природи відразу ж після того, як криза буде переборена і виживання системи не буде вимагати подальшого посилення контролю. Навпаки, коли лихоліття скінчаться, система буде збільшувати контроль над людиною та природою ще швидше, тому, що труднощі того роду, які вона зараз переживає, більше не будуть її стримувати. Виживання не є головна причина для посилення контролю. Як ми показали в параграфах 87-90, техніки та вчені займаються своєю роботою в основному як сурогатною діяльністю; тобто вони задовольняють свої потреби у потузі вирішуючи технічні проблеми. Вони будуть продовжувати робити це з неослабною запопадливістю, а серед найбільш цікавих і стимулюючих проблем, для них буде вивчення фізичної та психічної природи людини і втручання в її розвиток. Звичайно ж, для "блага людства".

    165. Але припустимо іншу можливість, а саме що стреси прийдешніх десятиліть виявляться занадто серйозними для системи. Якщо вона зруйнується, то можливий період хаосу, "важких часів", подібних тим, які знала історія в різні епохи в минулому. Неможливо пророчити, до чого призведуть такі важкі часи, але в будь-якому випадку людській расі даний буде новий шанс. Найбільша небезпека стосується можливого відродження індустріальної системи в перші роки після її розпаду. Безсумнівно, буде безліч людей (особливо тих, хто жадібний до влади), які будуть прагнути змусити заводи працювати знову.

    166. Отже, перед тими, хто ненавидить рабство, яке накладається індустріальною системою на людську расу, будуть стояти дві задачі. Перша: ми повинні діяти так, щоб збільшити суспільний стрес усередині системи таким чином, щоб збільшити імовірність того, що вона розпадеться чи ослабне настільки, щоб успішна революція проти її була б можливою. Друга: необхідно розробляти та пропагувати ідеологію, яка протистоїть технології та індустріальному суспільству, у тому випадку, якщо система стане досить слабкою. Така ідеологія повинна допомогти досягти того, що у випадку розпаду індустріального суспільства, його залишки будуть усунуті, так що систему не можна буде відновити. Заводи повинні бути зруйновані, технічні книги спалені і т.д.
  • 2001.07.30 | samsobi

    Про автора (для тих хто не знає)

    Теодор Качинський
    Качинський не був терористом у буквальному значенні цього слова. Він убивав не всіх підряд. Переконаний у потворності сучасної цивілізації, він убивав адресно.

    ...

    Теодор Качинський народився в 1942 році в Чикаго. Його математичний геній був помічений ще в початковій школі. Він закінчив школу достроково, потім одержав дипломи Мічиганського та Гарвардського (1952) університетів. У 1967 році став доцентом одного із найпрестижніших університетів США — університету Берклі в Каліфорнії. Колеги та друзі пророкували йому блискучу кар'єру математика. Але він у 1969 році раптом пішов у відставку і зник. Виявилося, він розчарувався в сучасній цивілізації, мріяв повернути людей назад до природи. З 1976 по 1995 рік він тероризував свою країну, розсилаючи поштою бомби вченим та підприємцям, зв'язаним за родом діяльності з комп'ютерами, авіакомпаніями чи експлуатацією природних ресурсів.

    Він убив віце-президента найбільшої рекламної фірми, яка працювала на нафтову корпорацію “Ексон”, Томаса Моссера; “головного лісника” Америки та керівника найбільшої приватної фірми з продажу деревини Гілберта Мюррея; власника комп'ютерної корпорації та відомого інженера Хью Кемпбела. Він зробив інвалідами піонера в області дослідження мікрохвиль Діогена Ангелакоса, блискучого хіміка Баклі Криста, найвідомішого генетика і дослідника синдрому Дауна Чарльза Епстайна, ведучого фахівця Америки в області вивчення штучного інтелекту та розробника декількох мов програмування Давида Гелентера, президента авіакомпанії “Об'єднані авіалінії” Персі Вуда та багатьох інших. ФБР призначило нагороду в мільйон доларів за його голову. До пошуків були залучені навіть екстрасенси. Але все безуспішно.

    У 1995 році Унабомбер написав відкритий лист до “Нью-Йорк Таймс” та “Вашингтон Пост”. Він обіцяв припинити бомбування, якщо газети опублікують його маніфест. Він хотів звернутися до народу. Після довгих консультацій із ФБР видавці погодилися.

    А через кілька місяців ФБР знайшло знаменитого терориста в убогій хатині в горах Монтани — він жив полюванням і риболовлею, а в його житлі не було ні електрики, ні навіть ванної та туалету (останнє особливо шокувало американців). Процес над Качинським тривав два роки. Його визнали шизофреніком і присудили до довічного ув'язнення. Зараз він сидить в одиночній камері у в'язниці Сакраменто.

    ...

    Знаменитого терориста видав правосуддю його молодший брат Давид. Він скромно жив у провінційному містечку штату Нью-Йорк і працював адвокатом у громадському Фонді захисту підлітків. Він, як і багато інших американців, прочитав маніфест терориста в газеті. І був уражений подібністю ідей та літературного стилю убивці й свого брата, який жив у Монтані. Він звернувся до ФБР, причому довго переконував спецслужби, що його Теодор — саме той, кого шукає вся Америка. Він умовив ФБР місяць постежити за хатиною свого брата у Монтані. І через місяць ФБР переконалося в правоті пильного підліткового адвоката.

    Давид Качинський одержав обіцяну нагороду в мільйон доларів. Потім він написав книгу про свого брата і заробив на її продажі кілька мільйонів. Як він заявив пресі, частину гонорару він віддасть у Фонд потерпілих від Унабомбера. Зверніть увагу — всього лише частину. Деяку суму він все-таки залишив собі. У Фонд потерпілих Давид Качинський також має намір передати, знову ж частину, гонорару за майбутній фільм про свого брата. Обвинувач на процесі Роберт Клеарі назвав дії Давида Качинського героїчними. З цього приводу Унабомбер висловився так: “...Зараз Давид запевняє мене, що його мучить почуття провини. Але мені чомусь здається, що в його душі переважує зовсім інше почуття. Задоволення. Він помстився своєму старшому брату. Який завжди був талановитішим та успішнішим ніж він. Якого більше любили батьки. Я не впевнений, що зможу простити його. Він — піна нашого суспільства, і чим скоріше він помре, тим краще. Якщо я коли-небудь знову побачу його, я повернуся до нього спиною...”

    Він хоче, щоб його убили. Та все ж таки система, з яким боровся Качинський, помстилася йому за повною програмою. Він став продаваним елементом цієї системи. Ще коли він знаходився в розшуку, Церква евтаназії оголосила його своїм ідолом. Звичайно, дивно: ну що спільного у Церкви добровільного відходу з життя з теорією боротьби Качинського? Насправді нічого дивного. Церква заробила на продажі наклейок з гаслами Унабомбера 25 тис. доларів.

    Дрібний видавець з Каліфорнії Кристіан Лоусон ще до арешту Качинського видав окремою книжкою його двухсотсторінковий маніфест та заробив кілька мільйонів. До речі, коли загадковий Унабомбер запропонував журналістам опублікувати його маніфест, до нього відкрито звернувся видавець “Пентхаусу” Боб Гуччионе. Цей відомий американський проноза благав терориста опублікувати його маніфест у своєму журналі і навіть пропонував йому вести регулярну колонку. Качинський дотепер ображений цією пропозицією.

    Сьогодні його продовжує продавати рідний брат. По суду він виграв у ФБР право на володіння хатиною Унабомбера і має намір відкрити там музей. Прихильники Теодора Качинського, що з'явилися після публікації маніфесту, утворили свою партію. Причому ці люди — представники технократичної інтелігенції, яку так ненавидить терорист. Вони шанують його маніфест, але продовжують терпляче працювати у своїх компаніях на благо індустріального суспільства.

    Сам Теодор Качинський за присудом зобов'язаний виплатити 250 тис. доларів своєму адвокату і 215 тис. доларів родинам тих, хто постраждав від його бомб. Звичайно, він міг і відмовитися. Але до недавніх пір він усе ще дуже хотів заразити своєю ідеєю все суспільство. Тому, сидячи у в'язниці, писав і публікував книги і статті в газетах. Гонорари за його праці перераховувалися потерпілим. Схоже, що сьогодні він вже зневірився у цій тактиці. Недавно він подав прохання про перегляд своєї справи. Він не визнає себе шизофреніком і вимагає для себе страти.

    Ось його адреса для листування:
    Theodor J. Kaczynski , 04475-046 , U.S. Penitentiary Max , P.O. Box 8500 , Florence, CO 81226-8500 , USA


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua