“ЕХ, ПАНЕ КРЕМЕНЕ…”
05/31/2002 | Микола В.
“ЕХ, ПАНЕ КРЕМЕНЕ…”
У Севастопольському управлінні освіти і науки кажуть, що вивчення української мови у місті вже не є проблемою. Викладанням охоплені всі без винятку школи навіть деякі дитсадки. Але сказати, що кадрову проблему вирішено, зарано. Та й якість викладання не на належному рівні. Запрошувати фахівців з інших регіонів немає можливості, бо місто не може забезпечити їх житлом. Маємо єдиний навчальний заклад - індустріально-педагогічний коледж, котрий з 1999 року разом з технічними професіями розпочав підготовку викладачів державної мови початкових класів та вихователів дошкільних дитячих закладів. Попит на випускників коледжу досить високий. Саме завдяки їм вдалося укомплектувати дитячі садки і школи в 2001-2002 навчальному році. Але з 1-го січня поточного року педагогічне відділення коледжу перестало фінансуватися. Викладачі залишилися без зарплати, студенти без стипендій.
Справа у тому, що студенти технічних факультетів фінансувалися з держбюджету, а майбутні педагоги з бюджету міста. Новий бюджетний кодекс (ст.85) вніс свої корективи, заборонивши бюджетним освітнім установам фінансування одночасно з різних бюджетів.
Що було робити? Куди подіти перехідний контингент студентів? Тільки для завершення навчання 2-го і 3-го курсів необхідно до кінця року 90 тисяч гривень та ще 200 тисяч на 2002-2003 навчальний рік. Лиш через три місяці, відновили фінансування - 12 березня, керівництво міста з резервного фонду виділило 98 тисяч гривень.
А як буде далі? Директор коледжу Іван Задачін давно б”є на сполох. Звертався до народних депутатів України, Міністерства освіти і науки України. Голова
держадміністрації направив листа до Міністерства науки і освіти з проханням дозволити фінансування з місцевого бюджету.
А 7 травня Управління освіти і науки міста видало наказ “Запретить с 1 сентября с.г. набор на бюджетное отделение, работников предупредить об увольнении…” Викладачі, студенти та їх батьки звернулися до міської Ради. Там пообіцяли розглянути на травневій сесії і…забули. А може вирішили, що після видачі наказу вже не варто.
Коментар начальника управління освіти міста Миколи Чербаджи був коротким. Мовляв, місто нічого не втратило, вчитися можна і в місцевому Інституті післядипломної освіти, а якщо коледж хоче продовжувати підготовку педагогів, то будь ласка, але на комерційних засадах. І взагалі, мовляв, існує тенденція, що викладати мову треба після закінчення інституту.
Директор коледжу Іван Задачін - іншої думки:
- Якби така тенденція й існувала, то вона мала б бути підкріплена ноpмативними актами. Зараз у Південному регіоні успішно діє 16 педучилищ . Що до наших випускників, то вони працевлаштовані навіть з урахуванням їх місця проживання у тому чи іншому районі Севастополя. Зараз директори шкіл телефонують і просять зв”язатися з випускниками минулого року, раптом хтось залишився непрацевлаштований. Вся справа у законодавчому вирішенні цього питання. Цей новий бюджетний кодекс приймала Верховна Рада, не враховуючи ні особливостей регіону, ні думки керівників навчальних закладів. А зараз я вже котрий місяць штурмую чиновницькі мури усіх рівнів і безрезультатно. Передбачаючи, що міністр освіти і науки України може мені на лист не відповісти, я просив депутата Верховної Ради О. Горошкевича, аби він звернувся до В. Кременя з проханням вирішити проблему, зменшивши набір на інші спеціальності рівно на 50 осіб, котрих ми набирали щороку для підготовки викладачів української. І ось подивіться що пише у відповідь пан Кремінь: “…використання коштів державного бюджету на фінансування підготовки фахівців для потреб регіону можливе тільки за попереднім погодженням таких питань з Міністерством фінансів України”. Ех, пане Кремене…, хіба ж це я маю погоджувати? І хіба там у міністерстві не знають про кричущі потреби нашого російськомовного регіону у викладачах державної мови? Я після цього не втримався і сам написав йому листа, де розповів, як перебуваючи у Києві, я обійшов десятки кабінетів, був і біля кабінету міністра освіти і науки. Та на жаль у той час вирішувалась доля самого пана Кременя бути йому депутатом чи залишатися міністром і мені, звичайно, в зустрічі відмовили. А щодо навчання на комерційних засадах, то чому діти Джанкоя чи Євпаторії, здавши успішно екзамен, можуть навчатися безкоштовно, а наші ні? Адже це порушення Конституції. А потім у нас навчаються і студенти з малозабезпечених сімей і ще чимало дітей-сиріт, то як їм здобути освіту. Є і ще один аспект і він досить важливий. У місті чверть населення- українці, для таких дітей українська мова є рідна, серед них є досить обдаровані . І якщо така дитина хоче бути вчителем і не зможе реалізувати своє бажання, то це ще й порушення прав
українців у Севастополі.
Розмірковуючи над останньою фразою пана Задачіна, залишаю територію навчального закладу, йду містом. Бачу як молода мати з гарнесенькою дівчинкою років шести купляють у бабусі-українки черешню. Та привітно розповідає, як рясно цього року вродило її деревце. Жінка всміхається у відповідь, а дитя кліпає очицями і все поривається щось сказати матері. Нарешті не втрималась і зашепотіла: “Мама, а бабушка говорит не на русском, и не на английском?”
Лідія Степко,
м. Севастополь
http://ukrlife.bravepages.com/main/uacrim/kreminn.html
У Севастопольському управлінні освіти і науки кажуть, що вивчення української мови у місті вже не є проблемою. Викладанням охоплені всі без винятку школи навіть деякі дитсадки. Але сказати, що кадрову проблему вирішено, зарано. Та й якість викладання не на належному рівні. Запрошувати фахівців з інших регіонів немає можливості, бо місто не може забезпечити їх житлом. Маємо єдиний навчальний заклад - індустріально-педагогічний коледж, котрий з 1999 року разом з технічними професіями розпочав підготовку викладачів державної мови початкових класів та вихователів дошкільних дитячих закладів. Попит на випускників коледжу досить високий. Саме завдяки їм вдалося укомплектувати дитячі садки і школи в 2001-2002 навчальному році. Але з 1-го січня поточного року педагогічне відділення коледжу перестало фінансуватися. Викладачі залишилися без зарплати, студенти без стипендій.
Справа у тому, що студенти технічних факультетів фінансувалися з держбюджету, а майбутні педагоги з бюджету міста. Новий бюджетний кодекс (ст.85) вніс свої корективи, заборонивши бюджетним освітнім установам фінансування одночасно з різних бюджетів.
Що було робити? Куди подіти перехідний контингент студентів? Тільки для завершення навчання 2-го і 3-го курсів необхідно до кінця року 90 тисяч гривень та ще 200 тисяч на 2002-2003 навчальний рік. Лиш через три місяці, відновили фінансування - 12 березня, керівництво міста з резервного фонду виділило 98 тисяч гривень.
А як буде далі? Директор коледжу Іван Задачін давно б”є на сполох. Звертався до народних депутатів України, Міністерства освіти і науки України. Голова
держадміністрації направив листа до Міністерства науки і освіти з проханням дозволити фінансування з місцевого бюджету.
А 7 травня Управління освіти і науки міста видало наказ “Запретить с 1 сентября с.г. набор на бюджетное отделение, работников предупредить об увольнении…” Викладачі, студенти та їх батьки звернулися до міської Ради. Там пообіцяли розглянути на травневій сесії і…забули. А може вирішили, що після видачі наказу вже не варто.
Коментар начальника управління освіти міста Миколи Чербаджи був коротким. Мовляв, місто нічого не втратило, вчитися можна і в місцевому Інституті післядипломної освіти, а якщо коледж хоче продовжувати підготовку педагогів, то будь ласка, але на комерційних засадах. І взагалі, мовляв, існує тенденція, що викладати мову треба після закінчення інституту.
Директор коледжу Іван Задачін - іншої думки:
- Якби така тенденція й існувала, то вона мала б бути підкріплена ноpмативними актами. Зараз у Південному регіоні успішно діє 16 педучилищ . Що до наших випускників, то вони працевлаштовані навіть з урахуванням їх місця проживання у тому чи іншому районі Севастополя. Зараз директори шкіл телефонують і просять зв”язатися з випускниками минулого року, раптом хтось залишився непрацевлаштований. Вся справа у законодавчому вирішенні цього питання. Цей новий бюджетний кодекс приймала Верховна Рада, не враховуючи ні особливостей регіону, ні думки керівників навчальних закладів. А зараз я вже котрий місяць штурмую чиновницькі мури усіх рівнів і безрезультатно. Передбачаючи, що міністр освіти і науки України може мені на лист не відповісти, я просив депутата Верховної Ради О. Горошкевича, аби він звернувся до В. Кременя з проханням вирішити проблему, зменшивши набір на інші спеціальності рівно на 50 осіб, котрих ми набирали щороку для підготовки викладачів української. І ось подивіться що пише у відповідь пан Кремінь: “…використання коштів державного бюджету на фінансування підготовки фахівців для потреб регіону можливе тільки за попереднім погодженням таких питань з Міністерством фінансів України”. Ех, пане Кремене…, хіба ж це я маю погоджувати? І хіба там у міністерстві не знають про кричущі потреби нашого російськомовного регіону у викладачах державної мови? Я після цього не втримався і сам написав йому листа, де розповів, як перебуваючи у Києві, я обійшов десятки кабінетів, був і біля кабінету міністра освіти і науки. Та на жаль у той час вирішувалась доля самого пана Кременя бути йому депутатом чи залишатися міністром і мені, звичайно, в зустрічі відмовили. А щодо навчання на комерційних засадах, то чому діти Джанкоя чи Євпаторії, здавши успішно екзамен, можуть навчатися безкоштовно, а наші ні? Адже це порушення Конституції. А потім у нас навчаються і студенти з малозабезпечених сімей і ще чимало дітей-сиріт, то як їм здобути освіту. Є і ще один аспект і він досить важливий. У місті чверть населення- українці, для таких дітей українська мова є рідна, серед них є досить обдаровані . І якщо така дитина хоче бути вчителем і не зможе реалізувати своє бажання, то це ще й порушення прав
українців у Севастополі.
Розмірковуючи над останньою фразою пана Задачіна, залишаю територію навчального закладу, йду містом. Бачу як молода мати з гарнесенькою дівчинкою років шести купляють у бабусі-українки черешню. Та привітно розповідає, як рясно цього року вродило її деревце. Жінка всміхається у відповідь, а дитя кліпає очицями і все поривається щось сказати матері. Нарешті не втрималась і зашепотіла: “Мама, а бабушка говорит не на русском, и не на английском?”
Лідія Степко,
м. Севастополь
http://ukrlife.bravepages.com/main/uacrim/kreminn.html