МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Українські говірки Підляшшя

05/06/2004 | Габелок
http://www.harazd.net/~nadbuhom/ArxivNBiN/pod/pod_zauwazennia_prohovrki.htm

Завваження про українські говірки Північного Підляшшя

На території Польщі українці компактно проживають в основному на Північному Підляшші. В інших регіонах – Холмщина, Перемишльщина,
Лемківщина – українців мало, так само в тих сторонах до українства признається тільки дехто з найстарших, а молодь уже назагал
польськомовна. Причина та, що звідси спершу добровільно (правильніше: добровільно-примусово) переселили українців на Україну відповідно до “Угоди між урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного Визволення про евакуацію населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР” від 9 вересня 1944 року. Пізніше тих, хто не захотів залишати рідні місця, виселили 1947 року на північні та північно-західні землі Польщі (акція “Вісла”). А з Північного Підляшшя корінних жителів не переселяли, оскільки їхня національність була визначена як білоруська. Тому в підляських селах ще користуються говіркою представники найстаршого та середнього покоління, зрідка і молодь.
Але на питання, хто вони за національністю, підляшуки відповідають по-різному:
– ми й самі не знаємо;
– колись нас називали хахлами або хахлаками, а хто то такі – не знаємо;
– не українці, бо їх виселяли, а нас ні;
– ми православні;
– нам сказали, що білоруси;
– руські (рускі), бо так нас називають поляки;
– українці (ця відповідь трапляється вкрай рідко).
Така плутанина у відповідях спричинена різними факторами не пов’язаними з мовою. Насамперед це позиція білоруських учених (як у Білорусії, так і в Польщі) про білоруську національність жителів всього Підляшшя і Берестейщини. Цю ж думку пропагували деякі польські вчені. А який може бути результат, видно з такого прикладу.
Учитель, який написав історію ґміни Дубичі Церковні, теж стверджує білоруськість корінного населення, бо про це він вичитав в одного
мовознавця з Кракова (назвати прізвище цього вченого не зміг). Можливо, це йдеться про В. Кайтоха, який у дослідженні J?zyki mniejszo?ci
narodowych w Polsce стверджував, що j?zyk bia?oruski jest w Polsce j?zykiem ojczystym oko?o 230-250 tysi?cy Bia?orusin?w, що близько 100 tysi?cy by?oby sk?onnych zdecydowanie zadeklarowa? narodowo?? bia?orusk?. І далі: Mieszkaj? oni przede wszystkim w po?udniowo-wschodniej cz??ci starego wojew?dztwa bia?ostockiego, przewa?aj?c ilo?ciowo w gminach: Narew, Narewka, Gr?dek, Czy?e, Hajn?wka, Bia?owie?a, Orla, Dubicze Cerkiewne, Czeremcha, Micha?owo, Milejczyce, Nurzec, Mielnik. [3, 285]
З цього можна зрозуміти, що автор сам не досліджував ні мовлення, ні етнографію підляшуків, а скористався даними якогось опитування (by?oby sk?onnych zdecydowanie zadeklarowa? narodowo?? bia?oruska), при цьому відсутні посилання на таке опитування (та й чи було воно – бо хіба ж by?oby не умовний спосіб?).
На Підляшші побували ми двічі. У вересні 1997 року були разом зі студентами Університету Марії Кюрі-Склодовської та Волинського державного університету ім. Лесі Українки. У цій експедиції брала участь і Ярослава Закревська. Ми спеціально їздили в с. Добривода (ґм. Кліщелі), де записали на магнітофонну плівку розповіді корінних жителів (у цей час Я. Закревська готувала до друку словничок діалектизмів О. Горбача з цього населеного пункту). Тоді ж ми відвідали ще такі населені пункти Білостоцького воєвідства (тепер – Підляського): Грабовець і Дубичі Церковні (ґм. Дубичі Церковні), Ставищі (ґм. Черемха), Жирчиці (ґм. Нурець). Удруге були на Підляшші в листопаді 2001 року у таких селах:
Полична (ґм. Кліщелі), Версток і Війнувка (ґм. Дубичі Церковні).
Для звичайного громадянина Польщі північнопідляські говірки – це руські, бо для багатьох не існує поділу на українські та білоруські говірки, як не існує поділу на українську і білоруську мови чи на українців і білорусів – це все одна руська мова, це все просто руські.
На жаль, усупереч фактам, деякі білоруські та польські мовознавці, узявши за основу поділу якусь одну фонетичну рису (найчастіше збереження м’якості приголосних перед давніми [и] – ходіті, робіті та спорадично перед [е] – палєць, клєй), намагаються відносити досліджувані говірки до білоруських.
Уже цитований нами В. Кайтох, стверджує, що білоруси (а отже, і білоруська мова) зустрічаються у таких ґмінах: Нарва, Наревка, Городок, Чижі, Гайнівка, Біловежа, Орля, Дубичі Церковні, Черемуха, Михалово, Мілейчиці, Нурець, Мельник [3, 285]. Не можемо сказати за всі населені пункти, але в тих, де ми були, зокрема в ґмінах Черемуха, Дубичі Церковні, Кліщелі та Нурець, – українські говірки. Крім цього, в науковій літературі описані й інші українські говірки з більшості названих В. Кайтохом гмін.
Інший приклад. 1972 року видано в Польщі Teksty gwarowe z Bia?ostocczyzny z komentarzem j?zykowym. А на звороті палітурки подано таку загальну оцінку В.Курашкевичем цих текстів: ...Szczeg?lna warto?? tego zbioru polega na tym, ze skupione s? na tym terenie gwary z kilku s?siednich j?zyk?w: polskie, rosyjskie, litewskie, bia?oruskie i ukrai?skie. Однак окремого розділу текстів з українських говірок немає, тільки у ІV розділі знаходимо Teksty gwarowe bia?oruskie i przejsciowe ku ukrai?skim, тобто всупереч фактам і переконанню видатного польського мовознавця В. Курашкевича, заперечується саме існування на цій території українських говірок – тільки przejsciowe ku ukrai?skim.
Порівняйте ще таке трактування з цих же коментарів: Pod wzgl?dem j?zykowym wie? Dubiny le?y w pasie gwar przejsciowych bia?orusko-ukrai?skich.
Prawie wszyscy mieszka?cy wsi na co dzie? rozmawiaj? miejscow? gwar? rusk?. [6, 195]
Ось саме цей термін gwara ruska (руська говірка) часто вживаний у дослідженнях польських мовознавців. Див., наприклад, статтю Ч. Лапича Ze studi?w nad s?ownictwem geograficznym ruskich gwar Bia?ostocczyzny, де цей термін не тільки в назві статті, а й багатократно повторюється у тексті, пор.: w ruskich gwarach Bia?ostocczyzny, we wsp??czesnych ruskich gwarach, z gwar ruskich Bia?ostocczyzny. Єдина позитивна риса цього терміну, що він вирізняє східнослов’янські говірки від західнослов’янських (польських), між якими, до речі, говірок перехідного типу не виявлено; але, на жаль, цей термін вносить плутанину у розрізненні говірок української та білоруської мов.
Самі підляшуки добре відчувають особливості своїх говірок, про це свідчать такі прізвиська жителів окремих регіонів: штoкмани, бо говорять што, а не шчо; г?ц’аки/г?ц’ачки, бо вживають слово г?то ‘це’; ал?кач’і, бо вимовляють ал?, а не ал’? чи ал’?, як підляшуки.
Від підляшуків найчастіше чуємо, що їхня мова і не польська, і не білоруська, і не українська, а до якої мови належить – не знають. Поширена відповідь, що їхня мова – білоруська, бо так їм сказали. Хоч часто стверджують, що говорять по-хахл?ц’ки (с. Вирики), тобто хахл?ц’койу мовою (с. Полична).
Цю останню назву, яка на Підляшші побутує донині – m?wi? po chach?acku – як з цього видно, принесли з царської армії додому місцеві хлопці, бо там саме їх, мабуть, за мовою визначили як українців, малорусів, себто хохлів [2, 283].
Спільно з респондентами аналізуємо говірку:
а) чи вимовляють вони вад?, малак?, кар?ва ? (відповідають – Ні!);
б) чи цекають: б?ц’ка, ц’?тка, ц’eн’? (відповідають – Ні!);
в) чи дзекають: хадз’?ц’, дз’?ва, дз’?с’ац’ ? (відповідають – Ні!);
г) як називають стола? (стул, стуіл, але не стол);
ґ) як кажуть на хліб, ліс? (хл’іб, хл’іеб, але не хл’еп; л’іс, л’іес або лис, але не л’ес);
д) ход’?т’і чи ход?ти, д’?во чи д?во, д’?р’ево чи д?рево / д?рво? (тільки другі з наведених форм);
е) б?т’ку чи б?т’ков’і, с?ну чи с?нов’і? (тільки другі з наведених форм).
(Про критерії розмежування українських і білоруських говірок див.: Бевзенко С. Українська діалектологія. – Київ: Вища школа, 1980. – с. 207-208).
Ось так спільно висновуємо, що їхня говірка дуже близька до української мови, тобто це українська говірка. Єдина риса у досліджуваних нами говірках, успадкована ще з праслов’янської мови, – це м’якість [л’] перед давніми [і] та [е]: ход?л’і, бул’?, кол’?с’, ал’?, кл’ей, однак це не може свідчити про їхню білоруськість, оскільки м’якість [л’] у цій позиції збережена й іншими слов’янськими мовами – і польською, і російською, і чеською, і словацькою та ін.
Такі ж висновки знаходимо і в працях відомих діалектологів, процитуємо їх. Михайло Лесів територію поширення українських підляських говірок визначає від ріки Нарви на півночі (Білостоцьке воєвідство) через Білопідляське воєвідство аж до північних окраїн нинішнього Холмського воєвідства до лінії дещо на південь від Володави та Парчева [2, 279]. Цей же автор, високо оцінюючи Atlas gwar wschodnios?owia?skich Bia?ostocczyzny, відзначає, що в ньому цілий ряд ізоглос дуже виразно виділяє українські говірки (між Нарвою і Бугом) від білоруських, які починаються на північ від ріки Нарев та в околицях Біловезької Пущі... і жодні з дотеперішніх діалектних досліджень не показали так переконливо українсько-білоруську мовну межу, як цей Атлас [2, 394-395].
У другому томі Атласу української мови подані записи з таких населених пунктів Підляшшя, зроблені протягом 1965-1967 років М. Лесівим і С. Вархолом: 654 – Добривода, 655 – Жерчиці, 656 – Носів, 657 – Кобиляни, 658 – Ставки, 659 – Кривоверба, 660 – Березно, 661 – Горишів, тобто ці говірки для записувачів, як і для авторів Атласу, – українські.
Такі говірки, як довела Е. Смулкова, аж ніяк не можна кваліфікувати як мішані, але так само їх не можна визначати і перехідними, оскільки одна фонетична риса – збереження м’якості [л’] у звукосполуках [л’і], [л’е] – не може свідчити про перехідність цих говірок до білоруської мови. (Чому саме до білоруської, а не до якоїсь іншої слов’янської?).
Таким чином, аналізовані говірки ми визначаємо як українські на північноукраїнській діалектній основі.
Українські підляські говірки, побутуючи поза межами України, уже понад півстоліття не контактують ні з українськими говірками Берестейщини, ні з волинсько-поліськими і не зазнають впливу української літературної мови. У цих говірках збереглися давні мовні риси не тільки у фонетиці (наявність дифтонгів, звукосполука [л’і] та ін.), а й у лексиці (пор. Отр?к – той хто молодший за мовця).
Незважаючи на значний вплив польської мови (як діалектної, так і літературної), підляські говірки продовжують функціонувати, розвиваючись за своїми внутрішніми законами і задовільняючи комунікативні потреби місцевих жителів.


Григорій АРКУШИН


Цитована література

1. Атлас української мови. – Т. 1-2. – К.: Наукова думка, 1984-1988.
2. Лесів М. Українські говірки у Польщі. – Варшава: Український архів, 1997. – 496 с.
3. Kajtoch W. J?zyki mniejszo?ci narodowych w Polsce // Polszczyzna 2000. Or?dzie o stanie j?zyka na prze?omie tysi?cleci / Pod redakcj? W. Pisarka. –
Krak?w, 1999. – S. 279-305.
4. ?apicz Cz. Ze studi?w nad s?ownictwem geograficznym ruskich gwar Bia?ostocczyzny. Terminologia wegetatywna z gniazd semantycznych: ‘las’ – ‘b?r’ – ‘gaj’ //
Studia nad gwarami Bia?ostocczyzny: Morfologia i s?ownictwo. – Warszawa, 1984. – S. 25-42.
5. Smu?kowa E. Poj?cie gwar przejsciowych i mieszanych na polsko-bia?orusko-ukrai?skim pograniczu j?zykowym // Mi?dzy Wschodem a Zachodem. – Cz?s?
IV. Zjawiska j?zykowe na pograniczu polsko-ruskim. – Lublin, 1992. – S. 21-29.
6. Teksty gwarowe z Bia?ostocczyzny z komentarzem j?zykowym / Praca zbiorowa pod redakcj? A.Obr?bskiej-Jab?o?skiej. – Warszawa, 1972. – 225 s.

Відповіді

  • 2004.05.11 | Мертві Бджоли Загудуть

    Українські говірки Волині, Полісся

    Друзі,
    Будемо щиро вдячні за лінки, посилання чи стислий опис особливостей та приклади діалектів української мови у Поліссі, на Волині. Зокрема, нас цікавить чи там вживаютья такі слова як "дедьо", "ню", "йой", тощо? Зразки найбільш характерних рис цих говірок?
    Щиро, МБЗ :love:
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2004.05.11 | Маξим

      Інтерактивна мапа


      http://litopys.org.ua/ukrmova/um184.htm

      Натісніть на потрібний реґіон, отримаєте пояснення з енциклопедії "Українська мова".
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2004.05.12 | Мертві Бджоли Загудуть

        Re: Інтерактивна мапа

        Шановний Маξиме,
        Дуже вдячні Вам за корисне посилання!
        Однак, усе ще кортить якихось живих прикладів, а не тільки енциклопедичного визначення. Чи може хто-небудь навести зразки, унікальні "перли" з того, як говорять живі люди по селах на Волині та в українському Поліссі?
        Щиро,
        МБЗ :love:


        Маξим пише:
        >
        > http://litopys.org.ua/ukrmova/um184.htm
        >
        > Натісніть на потрібний реґіон, отримаєте пояснення з енциклопедії "Українська мова".
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2004.06.27 | Михайло Свистович

          Re: Інтерактивна мапа

          Мертві Бджоли Загудуть пише:
          >
          > Чи може хто-небудь навести зразки, унікальні "перли" з того, як говорять живі люди по селах на Волині та в українському Поліссі?

          З Житомирського Полісся: "Шкраб у відрі втопився". Це означає, що у відрі так давно не було води і його після використання води не помили, тому рештки того, що туди попадало, коли там була вода, сильно заіржавіло, і їх треба відшкрябувати.
      • 2004.05.12 | Габелок

        Re: Максиме, дякую за велику роботу,

        по створенню Вашого вебсайту. Дуже цінна й корисна робота. Дякую


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua