Відповіді

• 2005.11.30 | ladalesia

  Re: Запорозьких чи Запорiзьких?

  Нехай мене поцілує запорожський козак!
  
  Запоріжжя, але запорожці
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.12.01 | BROTHER

    Запорозьких чи Запорiзьких?

    ЗА-ПО-РО-ЖЕЦЬ, але ЗА-ПО-РIЗЬ-КИЙ та ЗА-ПО-РIЖ-ЖЯ. Козак-запорожець, але запорiзький козак. Так мене вчили у школi. Хто-небудь пояснiть, будь ласка.

• 2005.12.01 | Mika_Y

  Re: Запорозьких чи Запорiзьких?

  BROTHER пише:
  > у закритому складi має бути "i".
  
  Має, але не доконечно.
  Ось Вам перші ліпші приклади слів, у яких в закритому складі стоїть "о", що спали мені на думку:
  сон-це
  сон
  сом (риба)
  бог (хоч іноді кажуть і "біг", але ж "бож-ни-ця")
  на-род (хоча є й "на-рід", але завжди "на-род-ний")
  Певен, що таких прикладів можна навести не один десяток.
  Історично вживалася форма "запорозький".
  Так Грушевський у книзі "Ілюстрована історія України" (1913р.) вживає лише "запорозький", "запорожці", "Запорожє".
  У словнику Грінченка (1908р.) теж знайдете тільки "запорожців", "запорожецький" і "запорожський", "запорожжя" тощо.
  І ніяких "запоріжжя", "запорізький" і т.д.
  Яворницький, на книжки якого Ви посилаєтесь, жив якраз у ті часи, тому, вочевидь, користувався тодішньою нормою.
  
  > То ж, як треба казати: запорозьких чи запорiзьких?
  Як Вам подобається, так і кажіть. Обидва варіанти є прийнятними, але історичним і особисто мені приємнішим є "запорозький". Коли кажеш "запорожці", то в тому вчувається якась сила, а коли "запоріжці", то це вже наче й не козаки.
  
  Ось, доречі, ще приклади "о" в закритому складі у схожих словах:
  по-рож-не-ча
  по-рож-ни-на
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.12.07 | BROTHER

    А може так?

    Запорозьке - таке, що стосується козакiв.
    Запорiзьке - таке, що стосується мiста Запорiжжя? Тобто адмiнiстративної частини країни.
    
    А традицiйне написання та вимова багатьох слiв колись були не такi, як зараз.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.12.09 | Манул

      Re: А може так?

      Запорожжя – це територія низового козацького війська, за порогами Дніпра, обабіч порожистої частини Дніпра, зверху від порогів і аж до Таврії. Це - історичний топонім. Отже, Запорожжя - територія, запорожець – козак, який проживав на цій території.
      
      Запорізька Січ – укріплений козацький табір на території Запорожжя, військовий і адміністративний центр Війська Запорізького Низового; називався Запорожська Січ, Запоріжська Січ, потім з поступовою втратою з мовного ужитку топоніма Запорожжя і граматичної уніфікації набрав назву Запорізька Січ.
      Запоріжжя – місто, колишнє – Олександрівське, перейменоване у 1921 році, знаходиться на історичній території Запорожжя, жителі міста – запоріжці. Але козаки – запорожці, запорожські (не запорізькі), це поняття теж історичне.
      
      Запорізькі козаки – сучасні нащадки козаків-запорожців з діда-прадіда, частина запоріжців - жителів міста Запоріжжя, для яких українська мова є рідною, які люблять Україну, бережуть Україну, лицарі і патріоти.
      
      Запорізькі янучари - інша частина жителів міста Запоріжжя, які голосували за Януковича, серед них є й такі, які інколи одягають опереткові однострої і косять під козацтво. Все’дно – яничари.
      
      Серед справжніх запорізьких козаків я знав поета Анатолія Рекубрацького, автора знаменитої в 60-х роках минулого століття пісні „Так не ріж ти, Микито, свиней” (під Микитою мався на увазі тодішній генсек Хрущов).
      Якось у ті часи, веселою компанією і добряче напідпитку, о 2-й годині ночі, ми йшли вулицею Дзержинського, зупинилися коло Управління внутрішніх справ (воно тоді ще не переїхало у новий будинок на вулиці Гагаріна) і прямо навпроти центрального входу хором заспівали пісню „Так не ріж ти, Микито, свиней”. До нас вийшов черговий – майор міліції, послухав, розчулено нас обняв і сказав: „Оце справжні запорожці!” Ми запитали його, де о цій порі можна знайти горілки, він дав адресу знайомої йому самогонниці, яка мешкала по вулиці Козачій, що біля Малого базару, і записку: „Клавко, видай безоплатно цим козакам літру самогонки, але не більше, з них досить”.
      Пляшку ми взяли, але не випили. Толя Рекубрацький запропонував зберегти її на пам’ять про цей унікальний випадок, і зберіг її аж до набуття Україною незалежності. Кажуть, що він пляшку передав у музей козацтва на Хортиці, де її таки хтось випив, бо серед експонатів, кажуть, не видно.
      У Запоріжжі я не був уже років тридцять.
      Інколи чую по радіо пісні Рекубрацького у виконанні Андрія Сердюка, але вже не про Хрущова.
      Родом із Запоріжжя прекрасний письменник і поет Павло Вольвач, у нього є геніальний роман про Запоріжжя „Кляса”, раджу прочитати.
      Кращих письменників, ніж Вольвач, в Україні немає. Вся ці покальчуки, винничуки, забужки, андруховичі, охримовичі, прохазьки – пігмеї поряд з ним.

• 2005.12.10 | P.M.

  Re: якщо застосувати просту логіку

  Саме слово -- поріг, але якщо за, -- то порогом.
  Отже, козаки -- запорозькі (перебувають за порогами).
  Але, назва міста Запоріжжя. Отже, жителі -- запоріжці.

• 2005.12.11 | Сергій Вакуленко

  Re: Запорозьких чи Запорiзьких?

  Коли в українській мові з'явилися закриті склади (після занепаду т. зв. єрів Ъ та Ь), це вплинуло на вимову О. Унаслідок тривалого розвитку тепер маємо чергування О (у відкритому складі) / І (в закритому складі). Започатковано цей процес у Х столітті, й він мав кілька фаз. Дещо спрощуючи, можна сказати, що загальна тенденція на першому етапі вела до звуження артикуляції (вимова У замість О), а на другому етапі до знеогублення (вимова І замість У). При цьому слова з повноголосою звукосполукою -ОРО- найдовше опиралися змінам (для них не засвідчено стадії "У"). За Шевельовим, вимова І для більшості слів утвердилася десь у другій половині, а чи й в останній третині XVII ст., а у словах із повноголосом — іще трохи пізніше. Отож, можна сказати, що за часів розквіту Січі вимовляли порог, Запорожжя, запорозький. У такій формі ці слова й защепилися. Скажімо, словник Желехівського подає варіянти:
  
  запорожский, запорожецкий, запороский.
  
  У Грінченка читаємо:
  
  Запорожжя, запорожський, запорожецький.
  
  На 20-і рр. ХХ ст., у зв'язку з перейменуванням Олександрівська на Запоріжжя (вже за новими правилами), припадає початок співіснування форм ЗАПОРОЗЬКИЙ і ЗАПОРІЗЬКИЙ.
  
  Андрій Ніковський у «Словнику українсько-російському» (Київ, 1926) іще подає тільки ЗАПОРОЗЬКИЙ.
  
  Із другого боку, Іван Огієнко в «Українському стилістичному словнику» пише таке:
  
  ЗАПОРÓЖЕЦЬ, ліпше — запорíжець, запорíжця; запорíзький.
  ЗАПОРÓЖЖА, ліпше — Запорíжжа.
  
  Григорій Голоскевич у «Правописному словнику» (видання 1930 р.) подає варіянти ЗАПОРОЗЬКИЙ і ЗАПОРІЗЬКИЙ.
  
  Овсій Ізюмов у «Правописному словнику» (Харків, 1931) — тільки ЗАПОРІЗЬКИЙ.
  
  Цікаво, що в галицькому перевиданні цього словника за ред. Олександра Панейка (Львів, 1941) поновлено варіянтність:
  
  ЗАПОРІЗЬКИЙ і ЗАПОРОЗЬКИЙ.
  
  Євген Онацький в «Українсько-італійському словнику» наводить обидві форми як рівнозначні (зокрема, й в історичному вжитку):
  
  ЗАПОРОЖЕЦЬ і ЗАПОРІЖЕЦЬ, ЗАПОРОЗЬКИЙ і ЗАПОРІЗЬКИЙ.
  ЗАПОРІЖЖЯ перекладено як territorio dei Cosacchi Zaporoghi,
  ЗАПОРОЖЖЯ — località dietro le cataratte del Dniepr, dove abitavano i cosacchi Zaporoghi.
  
  «Українсько-німецький словник» Зенона Кузелі та Ярослава Рудницького (Ляйпціг, 1943) містить лише форму ЗАПОРОЗЬКИЙ.
  
  Нарешті, Ілля Кириченко в «Орфографічному словнику для школи» (Київ, 1949) розрізняє ці дві форми значеннєво:
  
  ЗАПОРІЖЖЯ та
  ЗАПОРОЖЖЯ (історична назва)
  ЗАПОРІЗЬКИЙ і
  ЗАПОРОЗЬКИЙ (історичне).
  
  Здається, що відтоді (принаймні, на підсовєцькій Україні) саме такий ужиток і запанував.

• 2005.12.13 | BROTHER

  Дякую всiм (-)