МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Вийшов з друку "Словник мовних покручів" Олекси Тихого

03/14/2009 | Євген


ЗАГНІТКО Анатолій

Професор, завідувач кафедри української мови Донецького національного університету, академік Академії наук вищої школи України (1993 р.). Член Наукового товариства ім. Т.Шевченка. Спеціалізується на дослідженні проблем теорії граматики української мови. Автор більше 200 наукових праць, з-поміж них монографій і навчальних посібників. Просвітянин і публіцист.


ВОСКРЕСНЕ СЛОВО…


У нині сущій Українській Державі українське слово як державнотвірний, державнорозбудовчий, державнооб’єднавчий чинник, як репрезент великої історії країни, попри прагнення низки так званих ”поборників” його незначущості, розширює свої обрії, постає настільки реально вагомим, що її вжиток для багатьох постає виявом самоствердження. Безперечно, “мовному самоствердженню українців, що зробить мову цілком загальнонаціональною (1), загальнодержавною (2), універсальною (3), усталеною в своїх основах (4), якоюсь мірою стане в пригоді і виявиться потрібним вплив держави, що енергійно й наполегливо має сприяти поширенню української мови і контролювати, чи опанували її, і якою мірою, державні службовці і – особливо – впливові посадові особи” [Ткаченко О. Українська мова і мовне життя світу. – К.: Спалах, 2004. – С. 264]. Саме в мові найвиразніше відбито національну ментальність (за: [Ткаченко О. Мова і національна ментальність (Спроба сучасного синтезу). – К.: Грамота, 2006. – С. 5 ]), тому збереження мови, її розвиток корелюють з поступом нації, держава як сутнісна іпостась, як складник світового співтовариства не може адекватно і повноцінно сприйматися поза її мовно-ментальним і культурним чинниками. Цим мотивуються такі болючо-пекучі рядки листа Олекси Тихого до “Редакції газети «Радянська освіта»”, де він наголошує: “В Костянтинівці, Дружківці, Артемівську, Слов’янську, Горлівці, Жданові (тепер Маріуполь – А. З.), а може, й у не названих мною містах Донецької області, українських шкіл немає зовсім. У Донецьку, кажуть, є одна (на один мільйон жителів). Дитячих садків українських нема зовсім, навіть в окремих селах стали російськими. Я задавав і задаю собі питання: чому? Відповідь одна: так бажають батьки і діти. А чому так бажають? Бо технікуми, ПТУ, вузи, армія, підприємства, лікарні, крамниці, установи послугуються російською мовою.

Чи нормально це? На мою думку, ні. Адже німці теж без батога пішли за Гітлером, італійці за Муссоліні і т.д. І поплатились. І батьки, і самі діти поплатяться за свій вибір. Вони не винні, бо не знають, що творять. А не знають, бо цьому питанню мало приділяється уваги, особливо газетами, радіо, телебаченням. Я, наприклад, не чув жодної передачі і не читав у газетах закликів і осторог від подібної тенденції, яка суперечить і Конституціям УРСР та СРСР, і марксизму-ленінізму, і просто людяності” [Мова – народ. Висловлювання про мову та її значення в житті народу / Упоряд. Олекса Тихий; післяслово О. Зінкевича. – К.: Смолоскип, 2007. – С. 387].

Завершує свій лист-звернення (говориться про кінцівку листа образно, оскільки самого листа не збереглося, а в чернетці, за якою реалізовано публікацію, немає кінцівки), що його О.Тихий вручив працівникам редакції 2 червня 1972 року, низка пропозицій у царині освіти, з-поміж яких знаковими постають:

1) переведення всіх вишів, технікумів, ПТУ, шкіл на українську мову викладання;

2) не приймати вчителем будь-якого предмета людину, що не знає, не шанує української мови та культури;

3) ганьбити тих, хто питає учнів чи студентів, якою мовою вести предмет чи курс, українською чи російською та ін. [Там само. – С. 388-389].

У післяслові “Про книжку Олекси Тихого” Осип Зінкевич підкреслює, що “Олекса Тихий став першою в Україні людиною, яка зібрала в одинадцяти розділах документи і вислови більше ніж 250-ти авторів” [Там само. – С. 391], що, поза всяким сумнівом, свідчило про його тривогу за українську мову, прагнення автора віднайти щонайвагоміші аргументи на користь не тільки вивчення української мови, її знання, але й утвердження в Рідній Державі як повноцінної, повноправної для свого народу. Незважаючи на складність обставин, на постійний пошук “ворогів” з-поміж тих, хто боровся за своє рідне, національне самовідродження, Олекса Тихий продовжував свою працю. Працю й справді подвижницьку не тільки тоді, але й сьогодні.

Олекса Тихий не тільки аналізував промовисті історичні факти, простежував перебіг подій, що зумовили стан вжитку української мови у сімдесяті роки двадцятого століття, ґрунтовно розглядав кількісно-статистичні показники перепису населення в межах колишнього СРСР, УРСР, Донецької області, але й визбирував усе те, що руйнувало мелодику рідного слова, засвідчувало прагнення цілої низки “дбайливців” “інтернаціоналізації лексичного фонду усіх мов Радянського Союзу” запровадити в українській мові невластиві, неприродні для неї форми (підтвердженням тут може бути майже вилучення форми кличного відмінка і поступова заміна формою називного, інших граматичних форм та ін.), не кажучи вже про лексичний фонд і под. Тому на цьому тлі укладання СЛОВНИКА НЕВІДПОВІДНИХ НОРМАМ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ СЛІВ (чужих слів, спотворених слів, кальок і т.п.) (1976) є виявом і чітко усвідомленої позиції шанувальника рідного слова, і прагнення уберегти це слово від “руйнації” тими, хто мав би дбати про нього. Навіть сьогодні, на тлі тих сучасних численних нормативно-лексикографічних видань (пор. праці С.Караванського, Р.Зорівчак, М.Білоус, О.Сербенської, З.Терлака та ін.; див., наприклад: Скарбослов: Російсько-український словник маловідомих слів та виразів / Укл.: В.Левун, М.Ляшенко. – К.: Бібліотека українця, 2000. – 324 с.; Білоус М., Сербенська О. Екологія українського слова: Практичний словник-довідник. – Вид. 2-ге, випр. і доп. – Львів: ВЦ ЛНУ імені Івана Франка, 2005. – 88 с. та ін.), відроджуваних словників початку та першої половини ХХ століття (особливо 30-х років; пор.: Іваницький С., Шумлянський Ф. Російсько-український словник. – К.: Обереги, 2006. – 528 с. (перевидання: Іваницький С., Шемлянський Ф. Російсько-український словник, 1918 р., видання відділу народної освіти Подільської Губерніальної Народної Управи. Вінниця. Нова друкарня Пойлішер та друкарня Міського Самоврядування) тощо), ця праця вирізняється ґрунтовністю висвітлюваного матеріалу, прагненням подати щонайвичерпніше слова, які відповідають нормам української літературної мови, а вже потім навести відповідні діалектизми, запозичення.

Уже у Принципах побудови Словника автор наголошує на тому, що наперед виноситься невідповідне нормам української літературної мови слово: спотворене слово – стулка, бомага; калька – дорослішати, воображало, чужі слова – башковитий, любопитство; запозичені слова, що ввійшли в літературну мову – ануляція, безбідно; потім ставляться слова, що відповідають нормам української літературної мови, а замикають слова, на основі яких, за тритомним російсько-українським словником, підбирались слова-покручі. Тим самим ще раз акцентовано, що Словник має опертям відому академічну лексикографічну працю, і тому Олекса Тихий підкреслює практичне значення пропонованої праці: “Словник не є науковою працею, не відкриває чогось нового й майже повністю укладений за тритомним Російсько-Українським словником АН УРСР видавництва „Наукова думка”, Київ – 1970 р.”.

Примітно й те, що Олекса Тихий Словник не вважав нормативним і таким, що розрахований на науковців, редакторів, письменників, тому що основних користувачів він бачив з-поміж учителів, школярів, а також тих, хто занедбав рідну мову або втратив контакт із нею. Такого типу праці і сьогодні є вкрай необхідними, оскільки уможливлюють глибинне проникнення в нюансорику слова, його зв’язки з іншими, відображають “умонтованість” слова в народну пам’ять. Найстрашніше, коли “слова мовчать” (Ліна Костенко), подвижництво Олекси Тихого на ниві рідного слово було спрямоване на утвердження рідного слова, його розвій. Повернення СЛОВНИКА НЕВІДПОВІДНИХ НОРМАМ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ СЛІВ (чужих слів, спотворених слів, кальок і т.п.) (1976) і введення його в активний перебіг сучасного життя ще раз підтверджує сакраментальне, що “рукописи не горять”. Водночас це найкраще пошанування Особистісно-Творчого Я Олекси Тихого, щонайсучаснішого для нас, сучасних, шанувальника культури рідного слова, його мелодики і довершеного звучання.

Донецьк. 2009



Модераторіял. Обговорення - у форумі Мова

Відповіді

  • 2009.03.14 | Євген

    Re: Вийшов з друку "Словник мовних покручів" Олекси Тихого

    Робити таке, коли тебе цькували, принижували, позбавляли волі - це вже подвиг. А те, що зробив Тихий взагалі героїзм.

    Тихий ще тоді казав: " Донеччина це шоста частина
    всього насенення УССР. Її культурний та національний розвиток може послужити або гарним прикладом для всієї України, або ганебним, холероподібним... І в другому випадку ганьба та прокляття впадуть на голови кожного з нас, донбасівців"... І, як у Тараса Шевченка, "...Воно ж так і сталось."...
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.04.14 | vladnik

      Re: Вийшов з друку "Словник мовних покручів" Олекси Тихого

      Це якась маячня, а не стаття. В першу чергу авторові слід було б викинути зі свого та загального ужитку як невідповідний термін «словник». Я вважаю, що Б. Грінченко, упорядник першого лексикону української мови, не гірше знав, які слова е невідповідними до мови. Але він назвав чомусь свою працю «Словарь української мови». Кому и для чого знадобилося підміняти наше слово польським "słownik"? Кому и для чого треба було викидати ті слова, які вживав Котляревський в «Енеїді» и підміняти їх польськими, німецькими та вигаданими?
      Ні, панове, так справа наша далеко не піде. Або ми не будемо копирсатися в багні, доводячи, які слова «відповідні», а які ні, або ми будемо, як дурні, постійно наражатися на глузування росіян, які й без того давно кажуть, що наша мова штучна.
      Час розсудить, які слова потрібні, ті й залишаться, а які неприродні, ті без зайвого галасу помруть.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.04.14 | harnack

        Re: Вийшов з друку "Словник мовних покручів" Олекси Тихого

        vladnik пише:
        > Це якась маячня, а не стаття. В першу чергу авторові слід було б викинути зі свого та загального ужитку як невідповідний термін «словник». Я вважаю, що Б. Грінченко, упорядник першого лексикону української мови, не гірше знав, які слова е невідповідними до мови. Але він назвав чомусь свою працю «Словарь української мови». Кому и для чого знадобилося підміняти наше слово польським "słownik"? Кому и для чого треба було викидати ті слова, які вживав Котляревський в «Енеїді» и підміняти їх польськими, німецькими та вигаданими?
        > Ні, панове, так справа наша далеко не піде. Або ми не будемо копирсатися в багні, доводячи, які слова «відповідні», а які ні, або ми будемо, як дурні, постійно наражатися на глузування росіян, які й без того давно кажуть, що наша мова штучна.
        > Час розсудить, які слова потрібні, ті й залишаться, а які неприродні, ті без зайвого галасу помруть.

        ГА?

        Відколи штучні москалі зі своїм штучним та деслов'янізованим антїєзьіком (= антїфанєтїка, антїсємантїка, антїлєксїка, антїґрамматїка) - є будь-яким стандартом для українських мірок та українського міркування про власну й автентично слов'янську українську мову?
  • 2009.04.16 | Mogura

    Re: Вийшов з друку "Словник мовних покручів" Олекси Тихого

    ПОБАЧИВ СВІТ "СЛОВНИК МОВНИХ ПОКРУЧІВ"
    До книги з такою назвою увійшли: праця Олекси Тихого "Словник невідповідних нормам української літературної мови слів (чужі слова, спотворені слова, кальки і т. д)"; рецензія академіка Анатолія Загнідка "Воскресне слово…"; спогади: "Як свисну, – віддасте…" – журналістки Інни Філіппової; "Свічка Олекси Тихого" – канд.. філологічних наук Василя Скрипки; "З інтерв'ю з С. Чернишевським" – одного із лідерів руху шістдесятництва – Михайла Гориня; "Повстав і поліг" – однокамерника Олекси Тихого, автора чисельних публікацій з історії правозахисного руху – Василя Овсієнка.
    Відповідальними за випуск були: Василь Овсієнко, Євген Шаповалов, Інна Філіппова і я.
    Дякую Богові, що дав мені можливість долучитися до цієї справи. А було це так.
    З газет знала, що О. Тихий уклав "Цитатник" – вислови про мову та "Словник мовних покручів", але надрукувати не встиг.
    Дуже мені хотілося, аби праці нашого славетного земляка побачили світ. Розшукувала рукописи. Зверталася до краєзнавців, до пана Ярослава Гомзи, якому Олекса Тихий залишив на збереження свої машинописи. Я. Гомза передав сину Олекси – Володимиру тільки "Цитатник", а "Словник" не зберігся. Але ж він мав бути не один примірник, тому пошуки продовжувала. Жовтень 2004 року подарував зустріч з киянкою Інною Філіпповою. Ось що вона розповіла:
    "У середині жовтня 1990 року зателефонував до мене мій бувший колега Василь Скрипка, просив про зустріч. За годину сиділи утрьох – Василь Скрипка, мій чоловік і я – розглядали вміст теки, що приніс гість. Там був машинопис праці Олекси Тихого – “Словник”. Василь попрохав узяти машинопис на тимчасовий сховок. Мотивував своє прохання невлаштованістю побуту в гуртожитку для викладачів Криворізького педінституту, де викладав від 1986 року, та вірогідністю трусу в помешканні.
    Прощаючись, він сказав: “Як свисну, – віддасте”. Роки минали. Василь Микитович не подавав вісток. Випадково, 2002 року, дізналися, що Василя Скрипки вже нема: пішов із життя 1997 року. Ми з моїм чоловіком – Віктором Баришполем – теку продовжували зберігати, проте навіть на думку не спадало, що вона – одна-єдина, принаймні “поміж людей”. Зрозуміло, припускали наявність “Словника” десь у спецархівах, але то вже – “не для людей”.
    У травні 2004 року почули з радіо “Свобода” передачу до 20-х роковин від дня смерті Олекси Тихого. Тарас Марусик розмовляв із Василем Овсієнком. Того вечора ми з чоловіком вирішили зустрітися і з Тарасом Марусиком, і з Василем Овсієнком: чого на світі не буває, а раптом тека – таки “в однині”?
    На цьомуі закінчилося переховування теки, що її залишив нам Василь Скрипка."
    Розповідь Інни Філіппової я записала на диктофон, а по поверненні додому хотіла її оприлюднити. Та пані Інна дозволу не дала. Чогось боялася.
    Потім Інна Філіппова вже сама напише:
    "Рік 2004-й, Покрова. Цвинтар у селі Гатне, що під Києвом. Цього дня біля могили Валерія Марченка, журналіста, перекладача та політв’язня, завжди і звідусіль чимало людей.
    По панахиді коло могили стоїмо утрьох: мати Валерія – Ніна Михайлівна Марченко, я та ще якась не знайома мені пані. Раптом (і досі не знаю, чому) я й кажу: “І як далі бути з тими матеріялами Олекси Тихого, що зоставив Василь Скрипка, до кого ще звернутися?” Жіночка, котра стояла поруч (а це була Людмила Родіонівна Огнєва з Донецька), аж підхопилася. Запитання по запитанню, в них – і звично притлумлена гіркота, вагання і радість – невже таки “Словник” зберігся?!"
    Так, це було у Гатному. Я розповіла Інні, що шукаю Василя Овсієнка, щоб дізнатися про долю "Словника" Олекси Тихого. Вона дала мені телефон В. Овсієнка і повідала свою таємницю.
    Виявляється наша зустріч мала наслідки. "Словник" почали упорядковувати, готувати до друку. Хотіли видати разом з іншими працями О. Тихого (у складі двотомника) за рахунок донецької влади (чекають вже не один рік).
    У січні цього року, коли проходили Другі Олексини читання, я запропонувала присутнім продовжити працю над "Словником" (він закінчується на літері "М"). І, несподівано, це знайшло відгук. Але для старту потрібен "Словник", укладений О. Тихим. Володимир Тихий (син Олекси Т.) дав згоду на окреме видання "Словника". Василь Овсієнко взяв на себе редакторські обов'язки, я – виготовлення комп'ютерного оригінал-макету, а Товариство ім. Олекси Тихого, яке очолює Євген Шаповалов, – фінансування.
    Місяць напруженої праці. 6-го березня 2009 року "Словник мовних покручів" Олекси Тихого нарешті надруковано! Надруковано у Донецьку!
    Думаю, що донеччанам і україномовним, і російськомовним цікаво буде дізнатися як правильно говорити. "Словник" має три колонки: 1 – як говорять у нас; 2 - як це сказати українською; 3 – як це ж сказати російською.
    Людмила Огнєва
    Голова донецького відділу Союзу українок.
  • 2009.05.04 | hrushka

    Де можна купити цю книжку?



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua