09/04/2001 | Анатолій Криворотько (газета "Самостійна Україна")

Безсмертя

Вірші Франкові, як маршеві роти,
Лунко, повзводно ідуть у Майбуть,
Хто на шляху їхнім стане супроти,
Вихорем смерчу у безвість зметуть.

Хоч і не був Каменяр генералом,
Не крокував на бої по жорстві.
Тільки під стяг синьожовтий ставали
За Україну стрільці січові.

Хай однострої були в них австрійські,
Мати стояла в очах повсякчас!
Діти Франкові рушали із військом-
Старший Петро і молодший Тарас.

Гріла їх душі Держава Соборна
І передзвінний Софійський майдан.
Воїв козацьких з Франкового горна
Битва кривава скликала, мов тан.

Щирі романтики, інтелігенти
Не обминали каміння ковзке.
Учні гімназій, учені, студенти.
В кого було іще військо таке?

Знали ці хлопці на чатах безсоння,
Битви жорстокі, скривавлений шлях.
Пам’ятні Маківка, вічна Лисоня –
Місце їх подвигу, їхніх звитяг.

Пам’ять героїв повік не зів’яне,
Буде така ж, як вони, молода.
Хто це сказав, що в Росії – слов’яни?
Звідки ж виходить азійська орда?


Хай січові видноколи нам дальні!
Тільки тих воїв наснага дзвінка.
Їхні пісні на віки геніальні
Тільки тому, що вони від Франка.