Холодна інформаційна війна...
01/23/2003 | Спостерігач
Холодна інформаційна війна...
Кримські ЗМІ не служать зразком толерантності, мудрості та миролюбства під час так званих „міжнаціональних” конфліктів
Навіть в сімейній психології є так звана „безпека сварок”, яка запеклі бої між коханими дозволяє перевести в розряд пригод типу „милые бранятся только тешатся”. Є також певні закономірності в соціальній психології, які дозволяють конфлікти між великими групами людей або ж загострити до „найгарячішої” війни, або ж добитися зміцнення миру та значного потепління стосунків між, наприклад, націями чи конфесіями, які перебувають в конфліктогенному середовищі.
Здається, Крим став випробувальною територією, де історією поставлено ще один експеримент – чи можуть ЗМІ бути каталізатором процесів в міжнаціональних чи міжконфесійних стосунках? Останнім часом в Криму відбувається загострення кількох груп протиріч – з приводу Успенського монастиря, землі під Судаком, встановлення хрестів тощо. В цьому відношенні варто подивитись, а як же ці конфлікти висвітлюють кримські ЗМІ – служать вони каталізатором миру, чи сприяють зростанню напруженості та розбрату?
По-перше, слід сказати, що відтепер протиріччя між кримськими конфліктогенними групами – це здебільшого кримські татари та місцеві „козаки” – перейшли у новий етап і є вже не боротьбою за надання землі для проживання чи обробітку, а боротьбою за комерційне використання кримських ресурсів. Так, давній конфлікт біля Успенського монастиря під Бахчисараєм є, по суті, конфліктом за використання землі навколо того місця, де зібрались не стільки духовні цінності християн та мусульман, скільки об’єкти туристичного показу – Успенський монастир, Чуфут-кале, Зинджирли-медресе, а також автомобільна стоянка біля них, що дозволяє використовувати їх з комерційною метою.
Аналогічно недавні конфлікти з приводу звільнення Бахчисарайського мера, а також з приводу земельної ділянки під Судаком, в селі Морське (Капсіхор) – це, власне, конфлікти за право комерційного використання території як міста Бахчисараю, так і комерційної забудови земельної ділянки на березі моря, яку влада віддає одним, а населення хоче затримати її за собою. Такий висновок в кінці минулого тижня зробив Голова Ради міністрів Криму Сергій Куніцин, який сказав, що „корені конфлікту в селі Морському лежать не в площині виділення землі під житлове будівництво, а в її комерційному використанні. Земля в Криму, особливо в прибережній смузі, стає засобом комерції, заробляння грошей і коли в її наділенні немає прозорості, виникають конфлікти, - підкреслив він. -- В останні роки, відзначив прем'єр, у місцевих радах виросла плеяда "місцевих князьків", які забувають, що держава делегувала їм не тільки права, але і відповідальність за прийняті рішення. Таким керівникам треба нагадувати про те, що права нерозривні з обов'язками і відповідальністю...” -- сказав Куніцин.
В зв’язку з новим характером протиріч, місцевій владі, несправедливі рішення якої практично завжди є причиною таких конфліктів, тепер не вдається такі конфлікти переводити в площину міжнаціональних: місцеве слов’янське населення, як правило, індиферентне до таких конфліктів, тому для того, щоб підтримувати їх міжнаціональний характер, влада висунула на передній план так званих „козаків”. Першими поступово суперечки між кримськими татарами та міськрадою Бахчисараю були переведені в суперечки між кримськими татарами та „місцевими козаками”, які стали на захист Успенського монастиря, потім – на захист Бахчисарайського мера, а тепер ось уже і на захист землі в Морському.
Причому обидві сторони висувають на диво подібні умови для припинення конфлікту: виділення землі – і кримським тарарам, і слов’янам -- для будівництва власних рекреаційних об’єктів, тобто приватних пансіонатів для утримання відпочиваючих. На цей раз конфлікт був настільки гострий, що кримській міліції довелося ввести в село підрозділи міліції особливого призначення та загони „Беркута”...
На жаль, суть цих конфліктів та їх особливості не помічені кримськими ЗМІ. Найбільш об’єктивно конфлікти висвітлюються програмами новин ДТРК „Крим” „12 хвилин” та „Волна” Чорноморської ТРК. Тут завжди, крім висвітлення та показу в відеоряді суті конфлікту, надається право висловити свою точку зору обом конфліктуючим сторонам.
Однак газети Криму розділені на два табори: одні газети, що декларують себе як такі, що відстоюють інтереси „російськомовного” чи російського населення, під час таких конфліктів неодмінно стають на бік „слов’ян” (а по суті виходить -- на бік влади, яка своїми рішеннями і спричиняє конфлікти), причому вимагаючи від неї жорстких дій по „наведенню порядку” та „відновлення законності”, а інші газети – на бік кримських татар. Не варто й казати, що це не приводить до пом’якшення соціальної обстановки та не сприяє находженню шляхів розв’язання цих конфліктів. Навпаки, їх загостренню сприяють навіть словосполучення, які використовуються в таких випадках. Наприклад, вслід за депутатом Кримської Верховної Ради Олегом Родивиловим по шпальтах газет (це переважно „Крымская правда” та „Крымское время”) почав гуляти вислів „незаконне злочинне угруповання меджліс-курултай”. Результат не забарився – газета „Голос Крыма”, яка, як правило, проявляла раніше достатню толерантність, цього разу не стерпіла і віддячила – в одному з матеріалів вона вжила вислів „местное бандформирование послевоенных переселенцев»...
Ситуація більш ніж небезпечна. Якщо напруженість буде нагнітатись такими темпами, чого доброго, наступного разу навіть „Беркут” вже не допоможе. А все йде до того, особливо в пресі. Взяти, наприклад, газету „Отечество”, яку видає Російська община Криму. Газета ніколи не відзначалась толерантністю до кримських татар, особливо меджлісу, але тепер вийшла на „вищий щабель роботи”. В кількох останніх номерах газета пропагує не лише „славянское единое экономическое пространство”, „славянское единое духовное пространство”, а веде мову про дещо інше -- „новый славянский порядок”. Провідним філософом газети з деякого часу став... Фрідріх Ніцше, якого газета цитує широко і з насолодою, і саме ті місця, що ведуть до загострення протиріч у суспільстві. Ось типовий приклад з останнього номера, який і пояснює, як саме видавці газети уявляють собі „новый славянский порядок»: „Более ста лет назад великий немецкий философ Фридрих Ницше сказал: „Я никогда не смог бы достичь таких высот, не будь во мне сильной примеси славянской крови. Именно он обрушился с критикой на гуманизм, основанный на эмоциях, уверенно подогреваемых теми, кому это выгодно. Мир делится на два типа людей, определил Ницше: одни правят, другие подчиняются. И этот порядок нельзя изменить, как бы этого не хотелось кучке корыстолюбцев, которые хотели бы править, да забыли великий принцип „рожденный ползать, летать не сможет”...
Газета чомусь вважає, що „наши близкие предки отдали святыню на попрание псам. Они дали обмануть себя и поработить нацию героев горстке негодяев, давно потерявших человеческие черты… Нелюди, вот термин, прекрасно их характеризующий»…
Нема потреби цитувати всі безграмотні нісенітниці, які газета намагається посіяти в голови своїх читачів, сподіваючись на їх недосвідченість, як от, наприклад, таке твердження: „Гуманизм хорош в странах, где жесткий порядок перерос в шовинизм», але ясно одне – те, що газета розуміє під «новим слов’янським порядком», є не що інше, як розпалювання не тільки міжнаціональної, але й просто соціальної ворожнечі. Як не дивно, але це є найпростіший спосіб відвернути увагу суспільства від незаконних та недалекоглядних рішень влади і перевести стрілки вини за всі негаразди на ті чи інші верстви населення, звинувативши у всіх гріхах свого сусіда, який чомусь має інакшу віру, чи інакшу національність.
Тому як не прикро, але слід констатувати, що в ЗМІ Криму з приводу конфліктів, що тривають на півострові, ведеться „холодна інформаційна” війна, і це не є далекоглядною та мудрою політикою, бо веде до загострення, а не пом’якшення обстановки. На жаль, втрапити в халепу конфлікту легко, але, як свідчить історія, вийти з неї надзвичайно важко і дорого, за це, як правило, платять кров’ю, а тому чи варто починати? Хто-хто, а журналісти мали б над цим замислитись...
Микола СЕМЕНА, для „Телкритики”, Сімферополь.
Кримські ЗМІ не служать зразком толерантності, мудрості та миролюбства під час так званих „міжнаціональних” конфліктів
Навіть в сімейній психології є так звана „безпека сварок”, яка запеклі бої між коханими дозволяє перевести в розряд пригод типу „милые бранятся только тешатся”. Є також певні закономірності в соціальній психології, які дозволяють конфлікти між великими групами людей або ж загострити до „найгарячішої” війни, або ж добитися зміцнення миру та значного потепління стосунків між, наприклад, націями чи конфесіями, які перебувають в конфліктогенному середовищі.
Здається, Крим став випробувальною територією, де історією поставлено ще один експеримент – чи можуть ЗМІ бути каталізатором процесів в міжнаціональних чи міжконфесійних стосунках? Останнім часом в Криму відбувається загострення кількох груп протиріч – з приводу Успенського монастиря, землі під Судаком, встановлення хрестів тощо. В цьому відношенні варто подивитись, а як же ці конфлікти висвітлюють кримські ЗМІ – служать вони каталізатором миру, чи сприяють зростанню напруженості та розбрату?
По-перше, слід сказати, що відтепер протиріччя між кримськими конфліктогенними групами – це здебільшого кримські татари та місцеві „козаки” – перейшли у новий етап і є вже не боротьбою за надання землі для проживання чи обробітку, а боротьбою за комерційне використання кримських ресурсів. Так, давній конфлікт біля Успенського монастиря під Бахчисараєм є, по суті, конфліктом за використання землі навколо того місця, де зібрались не стільки духовні цінності християн та мусульман, скільки об’єкти туристичного показу – Успенський монастир, Чуфут-кале, Зинджирли-медресе, а також автомобільна стоянка біля них, що дозволяє використовувати їх з комерційною метою.
Аналогічно недавні конфлікти з приводу звільнення Бахчисарайського мера, а також з приводу земельної ділянки під Судаком, в селі Морське (Капсіхор) – це, власне, конфлікти за право комерційного використання території як міста Бахчисараю, так і комерційної забудови земельної ділянки на березі моря, яку влада віддає одним, а населення хоче затримати її за собою. Такий висновок в кінці минулого тижня зробив Голова Ради міністрів Криму Сергій Куніцин, який сказав, що „корені конфлікту в селі Морському лежать не в площині виділення землі під житлове будівництво, а в її комерційному використанні. Земля в Криму, особливо в прибережній смузі, стає засобом комерції, заробляння грошей і коли в її наділенні немає прозорості, виникають конфлікти, - підкреслив він. -- В останні роки, відзначив прем'єр, у місцевих радах виросла плеяда "місцевих князьків", які забувають, що держава делегувала їм не тільки права, але і відповідальність за прийняті рішення. Таким керівникам треба нагадувати про те, що права нерозривні з обов'язками і відповідальністю...” -- сказав Куніцин.
В зв’язку з новим характером протиріч, місцевій владі, несправедливі рішення якої практично завжди є причиною таких конфліктів, тепер не вдається такі конфлікти переводити в площину міжнаціональних: місцеве слов’янське населення, як правило, індиферентне до таких конфліктів, тому для того, щоб підтримувати їх міжнаціональний характер, влада висунула на передній план так званих „козаків”. Першими поступово суперечки між кримськими татарами та міськрадою Бахчисараю були переведені в суперечки між кримськими татарами та „місцевими козаками”, які стали на захист Успенського монастиря, потім – на захист Бахчисарайського мера, а тепер ось уже і на захист землі в Морському.
Причому обидві сторони висувають на диво подібні умови для припинення конфлікту: виділення землі – і кримським тарарам, і слов’янам -- для будівництва власних рекреаційних об’єктів, тобто приватних пансіонатів для утримання відпочиваючих. На цей раз конфлікт був настільки гострий, що кримській міліції довелося ввести в село підрозділи міліції особливого призначення та загони „Беркута”...
На жаль, суть цих конфліктів та їх особливості не помічені кримськими ЗМІ. Найбільш об’єктивно конфлікти висвітлюються програмами новин ДТРК „Крим” „12 хвилин” та „Волна” Чорноморської ТРК. Тут завжди, крім висвітлення та показу в відеоряді суті конфлікту, надається право висловити свою точку зору обом конфліктуючим сторонам.
Однак газети Криму розділені на два табори: одні газети, що декларують себе як такі, що відстоюють інтереси „російськомовного” чи російського населення, під час таких конфліктів неодмінно стають на бік „слов’ян” (а по суті виходить -- на бік влади, яка своїми рішеннями і спричиняє конфлікти), причому вимагаючи від неї жорстких дій по „наведенню порядку” та „відновлення законності”, а інші газети – на бік кримських татар. Не варто й казати, що це не приводить до пом’якшення соціальної обстановки та не сприяє находженню шляхів розв’язання цих конфліктів. Навпаки, їх загостренню сприяють навіть словосполучення, які використовуються в таких випадках. Наприклад, вслід за депутатом Кримської Верховної Ради Олегом Родивиловим по шпальтах газет (це переважно „Крымская правда” та „Крымское время”) почав гуляти вислів „незаконне злочинне угруповання меджліс-курултай”. Результат не забарився – газета „Голос Крыма”, яка, як правило, проявляла раніше достатню толерантність, цього разу не стерпіла і віддячила – в одному з матеріалів вона вжила вислів „местное бандформирование послевоенных переселенцев»...
Ситуація більш ніж небезпечна. Якщо напруженість буде нагнітатись такими темпами, чого доброго, наступного разу навіть „Беркут” вже не допоможе. А все йде до того, особливо в пресі. Взяти, наприклад, газету „Отечество”, яку видає Російська община Криму. Газета ніколи не відзначалась толерантністю до кримських татар, особливо меджлісу, але тепер вийшла на „вищий щабель роботи”. В кількох останніх номерах газета пропагує не лише „славянское единое экономическое пространство”, „славянское единое духовное пространство”, а веде мову про дещо інше -- „новый славянский порядок”. Провідним філософом газети з деякого часу став... Фрідріх Ніцше, якого газета цитує широко і з насолодою, і саме ті місця, що ведуть до загострення протиріч у суспільстві. Ось типовий приклад з останнього номера, який і пояснює, як саме видавці газети уявляють собі „новый славянский порядок»: „Более ста лет назад великий немецкий философ Фридрих Ницше сказал: „Я никогда не смог бы достичь таких высот, не будь во мне сильной примеси славянской крови. Именно он обрушился с критикой на гуманизм, основанный на эмоциях, уверенно подогреваемых теми, кому это выгодно. Мир делится на два типа людей, определил Ницше: одни правят, другие подчиняются. И этот порядок нельзя изменить, как бы этого не хотелось кучке корыстолюбцев, которые хотели бы править, да забыли великий принцип „рожденный ползать, летать не сможет”...
Газета чомусь вважає, що „наши близкие предки отдали святыню на попрание псам. Они дали обмануть себя и поработить нацию героев горстке негодяев, давно потерявших человеческие черты… Нелюди, вот термин, прекрасно их характеризующий»…
Нема потреби цитувати всі безграмотні нісенітниці, які газета намагається посіяти в голови своїх читачів, сподіваючись на їх недосвідченість, як от, наприклад, таке твердження: „Гуманизм хорош в странах, где жесткий порядок перерос в шовинизм», але ясно одне – те, що газета розуміє під «новим слов’янським порядком», є не що інше, як розпалювання не тільки міжнаціональної, але й просто соціальної ворожнечі. Як не дивно, але це є найпростіший спосіб відвернути увагу суспільства від незаконних та недалекоглядних рішень влади і перевести стрілки вини за всі негаразди на ті чи інші верстви населення, звинувативши у всіх гріхах свого сусіда, який чомусь має інакшу віру, чи інакшу національність.
Тому як не прикро, але слід констатувати, що в ЗМІ Криму з приводу конфліктів, що тривають на півострові, ведеться „холодна інформаційна” війна, і це не є далекоглядною та мудрою політикою, бо веде до загострення, а не пом’якшення обстановки. На жаль, втрапити в халепу конфлікту легко, але, як свідчить історія, вийти з неї надзвичайно важко і дорого, за це, як правило, платять кров’ю, а тому чи варто починати? Хто-хто, а журналісти мали б над цим замислитись...
Микола СЕМЕНА, для „Телкритики”, Сімферополь.