ПОЛІТИКА "ВЕЛИКОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ"
09/26/2003 | Лідія Степко
#39 за 26.09.2003
ПОЛІТИКА "ВЕЛИКОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ"
Лідія Степко, власкор "КС".
22 вересня у Севастополі пройшов одноденний семінар-нарада з обміну досвідом співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування та громадських організацій національних меншин у м. Севастополі та областях Південного регіону України. У семінарі взяли участь голова Державного комітету України у справах національностей та міграції Геннадій Москаль, народний депутат України, президент Асоціації національно-культурних об'єднань України Олександр Фельдман, начальники відділів у справах національностей та міграції Одеської, Миколаївської, Херсонської, Кіровоградської обласних адміністрацій та Автономної Республіки Крим.
Мета цього заходу - повчитися злагодженості і толерантності, що панують у Севастополі скрізь, куди не кинь оком, як між самими культурними товариствами, так і між ними, усіма разом, та владою. Це ще у травні помітив Геннадій Москаль і зараз, на семінарі, відзначив: "Ми подивилися, що дійсно у вас є непоганий досвід, який можна узагальнити і передати на всю Україну".
Міський голова щиро привітав зібрання та висловив сподівання, що "...нам усім вистачить терпіння будувати незалежну державу, де всі нації і народності почуватимуться, як дома". А вже детальніше ділитися досвідом тих напрацювань, котрі узрів ще у травні пан Москаль, випало заступнику міського голови Івану Куликову:
"По данным последней переписи населения в городе проживает 377 тысяч 200 человек. Это - 97 национальностей и народностей, причём, русских - 71,6%, украинцев - 22,4%, белорусов - 1,6%, татар - 1,2%, армян - 0,3%, евреев - 0,3%, молдаван - 0,2%, азербайджанцев - 0,2%, остальных - меньше чем 0,2%. В городе - 4 монастыря и 86 религиозных общин 27 конфессий. Имея вот такие исходные данные, надо понимать, что наша этнографическая политика имеет особенности.
Сегодня в городе работают 26 национально-культурных обществ, которые входят в АНКОС (Ассоциация национально-культурных обществ): армянское, азербайджанских - два, белорусских - два, болгарское, казахи и киргизы, греческих - два, еврейское, крымчаки, караимы, казанские татары и башкиры, немцы, два польских, общество русской культуры, сербское, литовское, два крымскотатарских, также два проукраинских - Союз украинок и "Просвіта", молдавское и эстонское. Как видите, здесь трудно понять, кто является меньшинствами в городе Севастополе. Наши украинцы являются главной государственной нацией, назвать их меньшинством вроде и нельзя. Наоборот - это главная нация. А вот как с русскими быть, которых 71,6%? То есть мы пытаемся, чтобы в Ассоциации присутствовали все общества, а понимание меньшинств, коренной и государственной нации, - у нас всё это перемешалось настолько, что мы, именно, проводим политику великой толерантности, скажем так.
У нас нету выкриков в зале, когда разговаривают на украинском языке, на торжественном собрании... - это очень большое достижение... это ощущение мира и стабильности. У нас нет чужих, у нас все свои общества..."
Промовець говорив досить довго: про заходи, проведені за останні роки, про святкові виставки, концерти, зустрічі. Звісно, що "политика великой толерантности"- поняття містке. Всі ті культурні заходи й справді мали місце. Але, повертаючись до слів міського голови Леоніда Жунька, все це проводиться заради того, щоб "...всі нації і народності в нашій державі почувалися, як дома".
Чи ж почуваються, як удома, в Севастополі українці, котрі тут нібито й дома, але в меншості? Росіян в Севастополі понад 70%, російська мова як вживалася до ратифікації Хартії в усіх сферах життя, так і продовжує, тільки відтепер ми ще й маємо її захищати. Українською говорять одиниці, лише на урочистостях, і ми пишаємося тим, що за 12 років позбулися, як зазначив доповідач, "выкриков в зале", коли звучить державна мова. І це є "...большое достижение".
Визначати сьогодні, ким у Севастополі є українці, ніхто не береться. Термін "титульна нація" в нас не прижився. Якщо й промовляється прибулими зі столиці, то з озиранням, бо, бачте, він, хоч і знаний в усьому світі, та раптом скривдить росіян, що не хочуть призвичаїтися до терміну "нацменшина".
Тож, як зазначив І. Куликов, щодо визначення, "кто в городе меньшинство", повністю заплуталися: "...у нас всё это перемешалось настолько, что мы проводим политику великой толерантности". Мабуть, через ту саму велику толерантність, кажучи мовою доповідача, "два проукраинских (?) общества" - "Просвіту" та Союз українок у звіті про кількісний склад АНКОСу назвали, а на семінар не запросили. Голова Союзу українок, пані Богдана Процак, прийшла без запрошення і, не віднайшовши на столах, серед інших табличок, назву свого товариства, запитала голову Асоціації Валерія Мілодана, де їй присісти. "А мы вас не приглашали!" - толерантно мовив головний АНКОСівець. І тоді відчайдушна українка, у вишуканому вбранні, вишитому власноруч, перед самим початком семінару вийшла на середину залу, де літерою "П" були розставлені столи, дістала з валізки вишивання та й присіла на килимову доріжку перед гостями, що приїхали до нас з областей України опановувати політику великої толерантності.
...Першим знайшовся пан Москаль, запропонувавши пані Процак місце за столом. Правда, через деякий час поцікавився: "Чому в учасників семінару такий похнюплений вигляд, хіба у Севастополі день жалоби?"
Після закінчення заходу гості відвідали Володимирський собор та Національний заповідник "Херсонес Таврійський" і того ж дня роз'їхалися по домівках. Цікаво, у якій із згаданих вище областей згодиться наш "досвід"?
м. Севастополь.
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1275
ПОЛІТИКА "ВЕЛИКОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ"
Лідія Степко, власкор "КС".
22 вересня у Севастополі пройшов одноденний семінар-нарада з обміну досвідом співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування та громадських організацій національних меншин у м. Севастополі та областях Південного регіону України. У семінарі взяли участь голова Державного комітету України у справах національностей та міграції Геннадій Москаль, народний депутат України, президент Асоціації національно-культурних об'єднань України Олександр Фельдман, начальники відділів у справах національностей та міграції Одеської, Миколаївської, Херсонської, Кіровоградської обласних адміністрацій та Автономної Республіки Крим.
Мета цього заходу - повчитися злагодженості і толерантності, що панують у Севастополі скрізь, куди не кинь оком, як між самими культурними товариствами, так і між ними, усіма разом, та владою. Це ще у травні помітив Геннадій Москаль і зараз, на семінарі, відзначив: "Ми подивилися, що дійсно у вас є непоганий досвід, який можна узагальнити і передати на всю Україну".
Міський голова щиро привітав зібрання та висловив сподівання, що "...нам усім вистачить терпіння будувати незалежну державу, де всі нації і народності почуватимуться, як дома". А вже детальніше ділитися досвідом тих напрацювань, котрі узрів ще у травні пан Москаль, випало заступнику міського голови Івану Куликову:
"По данным последней переписи населения в городе проживает 377 тысяч 200 человек. Это - 97 национальностей и народностей, причём, русских - 71,6%, украинцев - 22,4%, белорусов - 1,6%, татар - 1,2%, армян - 0,3%, евреев - 0,3%, молдаван - 0,2%, азербайджанцев - 0,2%, остальных - меньше чем 0,2%. В городе - 4 монастыря и 86 религиозных общин 27 конфессий. Имея вот такие исходные данные, надо понимать, что наша этнографическая политика имеет особенности.
Сегодня в городе работают 26 национально-культурных обществ, которые входят в АНКОС (Ассоциация национально-культурных обществ): армянское, азербайджанских - два, белорусских - два, болгарское, казахи и киргизы, греческих - два, еврейское, крымчаки, караимы, казанские татары и башкиры, немцы, два польских, общество русской культуры, сербское, литовское, два крымскотатарских, также два проукраинских - Союз украинок и "Просвіта", молдавское и эстонское. Как видите, здесь трудно понять, кто является меньшинствами в городе Севастополе. Наши украинцы являются главной государственной нацией, назвать их меньшинством вроде и нельзя. Наоборот - это главная нация. А вот как с русскими быть, которых 71,6%? То есть мы пытаемся, чтобы в Ассоциации присутствовали все общества, а понимание меньшинств, коренной и государственной нации, - у нас всё это перемешалось настолько, что мы, именно, проводим политику великой толерантности, скажем так.
У нас нету выкриков в зале, когда разговаривают на украинском языке, на торжественном собрании... - это очень большое достижение... это ощущение мира и стабильности. У нас нет чужих, у нас все свои общества..."
Промовець говорив досить довго: про заходи, проведені за останні роки, про святкові виставки, концерти, зустрічі. Звісно, що "политика великой толерантности"- поняття містке. Всі ті культурні заходи й справді мали місце. Але, повертаючись до слів міського голови Леоніда Жунька, все це проводиться заради того, щоб "...всі нації і народності в нашій державі почувалися, як дома".
Чи ж почуваються, як удома, в Севастополі українці, котрі тут нібито й дома, але в меншості? Росіян в Севастополі понад 70%, російська мова як вживалася до ратифікації Хартії в усіх сферах життя, так і продовжує, тільки відтепер ми ще й маємо її захищати. Українською говорять одиниці, лише на урочистостях, і ми пишаємося тим, що за 12 років позбулися, як зазначив доповідач, "выкриков в зале", коли звучить державна мова. І це є "...большое достижение".
Визначати сьогодні, ким у Севастополі є українці, ніхто не береться. Термін "титульна нація" в нас не прижився. Якщо й промовляється прибулими зі столиці, то з озиранням, бо, бачте, він, хоч і знаний в усьому світі, та раптом скривдить росіян, що не хочуть призвичаїтися до терміну "нацменшина".
Тож, як зазначив І. Куликов, щодо визначення, "кто в городе меньшинство", повністю заплуталися: "...у нас всё это перемешалось настолько, что мы проводим политику великой толерантности". Мабуть, через ту саму велику толерантність, кажучи мовою доповідача, "два проукраинских (?) общества" - "Просвіту" та Союз українок у звіті про кількісний склад АНКОСу назвали, а на семінар не запросили. Голова Союзу українок, пані Богдана Процак, прийшла без запрошення і, не віднайшовши на столах, серед інших табличок, назву свого товариства, запитала голову Асоціації Валерія Мілодана, де їй присісти. "А мы вас не приглашали!" - толерантно мовив головний АНКОСівець. І тоді відчайдушна українка, у вишуканому вбранні, вишитому власноруч, перед самим початком семінару вийшла на середину залу, де літерою "П" були розставлені столи, дістала з валізки вишивання та й присіла на килимову доріжку перед гостями, що приїхали до нас з областей України опановувати політику великої толерантності.
...Першим знайшовся пан Москаль, запропонувавши пані Процак місце за столом. Правда, через деякий час поцікавився: "Чому в учасників семінару такий похнюплений вигляд, хіба у Севастополі день жалоби?"
Після закінчення заходу гості відвідали Володимирський собор та Національний заповідник "Херсонес Таврійський" і того ж дня роз'їхалися по домівках. Цікаво, у якій із згаданих вище областей згодиться наш "досвід"?
м. Севастополь.
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1275