МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Щиро дякую всім відвідувачам Майдану за участь у мітингу-реквієм

05/18/2004 | Михайло Свистович
І заодно перепрошую за куцу стрічку новин сьогодні, адже всі наші так чи інакше були задіяні в організації цього заходу. Та хай з тою стрічкою новин. Головне, що мітинг все ж таки відбувся, і що відбувся саме на центральному майдані України, і що організували його саме не кримські татари, а українці, показавши тим самим, що ми - цивілізована нація, і що можемо розділити біль інших народів, які постраждали від тоталітарного режиму, а не ховатися за стандартною відмовкою "Я вас не депортував".

Можна сказати, що, завдяки вам, шановні наші відвідувачі, ми сьогодні відстояли честь України, бо це ненормально, коли в столиці держави не помічають 60-річчя страшної трагедії корінного народу цієї держави (я вже мовчу про ганебне голосування Верховної Ради по Закону "Про поновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою").

По ідеї жалобні заходи мала б організовувати держава, адже йдеться саме про її громадян, до того ж ці громадяни в місцях свого компактного проживання є найпослідовнішими прихильниками цієї не такої вже і ласкавої до неї держави. Та наші можновладці (й опозиційні політики теж) поїхали здобувати собі політичні дивіденди саме у місця цього компактного проживання. В цьому немає нічого поганого та, на мою думку, у день 60-річчя здійснення операції тотального етноциду в нормальній державі влада мала б організувати своїм коштом жалобні заходи у всіх містах, провести відкриті уроки у школах, припинити розважальні передачі і присвятити головну частину ефіру саме темі депортації, щоби подібна трагедія ніколи не повторилася. Можемо хіба що подякувати київській владі, яка хоч і була не в захваті від нашої ініціативи (яка до того ж виходила від фізичних осіб, а не партій чи організацій) проводити мітинг на Майдані Незалежності, однак пішла нам назустріч, і з великого табло на Майдані не лунала весела музика та інші звуки, які б заважали проведенню мітингу.

Ми провели цей мітинг скромно, зі старим (хоч і значно потужнішим на відміну від нинішніх китайських) мегафоном радянських часів, який несе на собі подряпини ще боротьби за незалежність України і був збережений майданівцем Чучхе, а отже продовжує служити добрим справам. На трибуні, якою служив пам"ятник Незалежності, майоріли перев"язані чорними стрічками український державний та кримськотатарський національний прапори. Православний священник Київського патріархату та мусульманський мулла вшанували пам"ять невинно загиблих, в їх пам"ять запалили свічки, про тяжке минуле і нелегке сьогодення кримськотатарського народу говорили не лише самі присутні на мітингу кримські татари, але й українці, які складали більшість ораторів. А татари, до речі, чудово володіють українською мовою, і не лише лідери, але й молоді хлопці та дівчата.

Мітинг давно скінчився, але я щойно повернувся звідти, бо люди по закінченні довго не розходилися, спілкувалися між собою, були єдині у своїх почуттях.

Ще раз уклінно дякую тим, хто прийшов і зовсім не шкодую, що там не було великих політиків, бо важко уявляю їх без партійних прапорів та піару своїх партій і самопіару. Хоча злий я на них всіх і не тільки на них, але й на так званих українських інтелектуалів (це те у що перетворилися колишні інтелігенти). Та про це вже напишу завтра, якщо не перезлюсь.

Відповіді

  • 2004.05.18 | line305b

    Большое спасибо всем Майдановцам! (-)

    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2004.05.19 | Михайло Свистович

      Нема за що.

      А там один татарин був схожий на тебе. Ми думали, що родич. Спитали. Виявилось, що ви навіть не знайомі.
  • 2004.05.19 | line305b

    Информация о митинге в Киеве от пана Свистовича

    19-05-2004 19:54, Михайло Свистович
    Націджу для Пані я трохи компоту.

    http://maidan.org.ua/n/free/1084985689

    Виникла в одного з нас пропозиція, що непогано було б влаштувати у Києві мітинг-реквієм з приводу 60-річчя кримської депортації. І щоб влаштували його не кримські татари (бо вони само собою мають цей день якось відзначити), а саме українці, як цивілізована нація.

    Поділились нею з Рефатом Чубаровим, той зустрів її із захватом і розчуленням. Дав він телефон з ким зв"язуватись, а виявилось, що це - скарбник, а голова кримськотатарської громади у Києві приїде з-за кордону лише напередодні трагічної дати.

    Скарбник нам був не потрібен, бо що то за цивілізовані українці, які висловлюють солідарність з іншим народом за гроші цього народу? Тому скинулись ми самі. Власне, фактично не було на що скидатись. Якщо 200 гривень витратили, то добре. І то - в основному на таксі, бо не встигали, й мобільні розмови.

    Сталося так, що у нас саме на ці дні припало стільки хвостів, які кров з носа потрібно було зробити, інакше все почате полетіло б шкереберть, і люди, які могли щось організувати, до Києва верталися лише у неділю. Вже були потаємні думки, щоб відмовитися від задуму, аж серце від них боліло, бо ж задум - класний. Але тут зателефонував Чубаров, і з його голосу стало зрозуміло, що він зрозумів, що ми - готуємося. Розчаровувати Рефата Абдурахмановича, якого всі ми дуже поважаємо, язик не повернувся, тому наших потаємних слабкодухих капітулянтських думок він так і не дізнався. До того ж у телефонній розмові з головою кримськотатарської громади Києва (це сталося в понеділок, коли він повернувся з-за кордону) я акуратно вивідав, що вони сподіваються на нас, але, якщо ми пас, то вони негайно спробують організувати самі. Та було чудово зрозуміло, що їхні можливості невеликі, бо, по-перше, їх тут мало, по-друге, вони не настільки багаті, щоб платити кошти за оренду якоїсь зали, по-третє, це повний ..., якщо у день національної трагедії вони б ще мали за щось платити (а на шару ж наша влада не розженеться, це ясно), по-четверте, багато їх було у Криму. Отже, якби ми відмовились, які б об"єктивні причини цього не були, ми б себе поважати просто перестали.

    Совість схопила за горло, обличчя залила невидима по телефону червона фарба, і за відсутності інших кандидатур я поклав на себе обов"язки головного організатора і в понеділок після обіду (саме тоді відбулася розмова) почав. З того, що зустрівся у Києві з людьми, які могли знайти інших людей, що було не так просто не лише з огляду на наші обмежені саме у цей час ресурси (йдеться про час і людей), а й тому, що багато українців не те що настроєні проти кримських татар, а просто не дуже їхніми проблемами переймаються. Тому шукали тих, хто все ж таки переймається.

    До ночі з понеділка на вівторок (ми також тільки поприїжджали з різних куточків України) склали план, який потрібно було ще здійснити. Оскільки за нашим задумом кримські татари мали прийти на все готове, від них поставили собі за мету не вимагати нічого від кримських татар, тому вони мали лише принести свого прапора (держаки були за нами), муллу та виступити.

    Нам потрібно було домовитися з владою, дістати озвучку, людей, промовців (з ними не так просто, бо ж тут треба не "Кучму геть" кричати, а по темі говорити) та православним священиком. Ще купити свічки, чорну стрічку і т.д.

    До партій, організацій та політиків вирішили не звертатись. З кількох причин. По-перше, їм завжди дуже важко пояснити, що на такий мітинг потрібно приходити без власної символіки і не піарити себе у промовах. По-друге, я жваво уявив їхні незадоволені голоси, що їм так пізно повідомили, а, знаючи їхні можливості зібрати сьогодні на сьогодні людей, ми вирішили, що витратимо більше часу, ніж ці партії з організаціями приведуть людей. Плюс-мінус 20 осіб нічого не вирішували б, а от з часом була проблема, бо кримським татарам ми твердо пообіцяли, що з владою розберемося.

    Звичайно, можна було б звернутися до, наприклад, Жовтяка, і він би допоміг, наприклад, зі звуковою установкою, та вирішили, що вона б виглядала неприродньо при інших атрибутах чисто народного мітингу, а подарований Чучхе мегафон є досить потужним для такої кількості людей. Жовтяківці з обласного штабу "Нашої України", правда, все одно допомогли, почувши про наші справи, вони домовились зі священиком і привезли його. Священик, до речі, дуже поспішав, в нього день був розписаний, тому я збирався йти до Філарета і, червоніючи, що прийшов так пізно, просити виділити нам когось, однак знайдений жовтяківцями отець відразу погодився, увійшовши в нашу ситуацію, і ця проблема відпала.

    Вночі я написав повідомлення про мітинг біля пам"ятника Незалежності на Майдані Незалежності від себе особисто, як фізичної особи, зацитувавши в повідомленні слова з присвяченій депортації промови Леоніда Даниловича Кучми, написав, що акція - неполітична та попросив вимкнути звук на великому екрані на Майдані Незалежності.

    Анонс мітингу вирішили виставити у вівторок зранку, щоб не дати різним придуркам шансу за ніч підготувати якусь провокацію. Не те, щоб ми її дуже боялись, однак мітинг був специфічний, і влаштовувати сварку в такий день, це те саме, що напитися й влаштувати бійку на поминках. Широко розіслали той анонс, поставили повідомлення в новини і на форум.

    Зранку я надіслав повідомлення про мітинг до Київміськдержадміністрації електронною поштою, хоча чудово знав з практики, що там її прочитають лише сьогодні. Та це було потрібно для підстраховки.

    Забираючи з ірпінського штабу мегафон і держаки, я виявив, що жодного державного прапору там немає. Наша тусовка вже настільки "знахабніла", що постійно проводить різні акції вже й без нашого втручання, і в неділю, проводячи акції в Бучі, Гостомелі та Коцюбинському, не довезла назад до штабу прапори. Цим я сильно не переймався, вважаючи, що в Києві прапор знайти буде неважко. Та жорстоко помилився, бо в партіях і організаціях партійних прапорів вистачає, а от з державними - проблема.

    Коротше кажучи, повідомлення про мітинг у письмовому вигляді я доніс до Київміськдержадміністрації лише о 14.30. Ще наголосив, що це - сьогодні, і що я готовий поспілкуватися з будь-яким начальством, хоч міським. хоч міліцейським. Та прийняли без прроблем, про що я й радісно повідомив Хаджі Рустема, голову київських кримських татар, до якого поніс держаки та з яким узгодив остаточно сценарій. За ним від кримських татар мав виступати лише він та мула, оскільки ораторів серед тих татар, що мали змогу бути у Києві на мітингу, також не було, як і серед нас, людей прямої дії.

    Гасел ми вирішили не малювати. Навіть не стільки через нестачу часу чи людей (на це була можливість), а просто не знали, що в такому випадку написати. Банальщину не хотілось, політику теж. Бо ж специфічний захід.

    Коли все було готове, раптом прокинулися київські чиновники, до яких дійшло, що мітинг призначений НА МАЙДАНІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ і СЬОГОДНІ НА СЬОГОДНІ. Вони мені казали, що так не можна, що потрібноотримати узгодження, що, якби раніше, вони б запропонували нам інше місце, а так вони не встигають з усіма узгодити і не знають, як поведе себе міліція, що є рішення Київміськради про те, що на Майдані Незалежності проводяться тільки загальнодержавні заходи.

    Тут мені відразу захотілося, щоб мене заарештували прямо тут і запроторили за грати хоча б на один день, тоді б мені не так соромно було дивитися кримським татарам в очі. Якби це був якийсь наш протетний мітинг або хоча б мітинг під гаслом "Репатріантам - землю", я б просто сказав, що їхнє розпорядження антиконституційне і хай нас усіх заарештують. Але ж це був мітинг-реквієм, і допустити до сварки під час його чи то з міліцією, чи то з міськими службами ніяк не можна було. Тому я ні з ким не сварився, а розповів про трагедію кримських татар, підтверджуючи цитатами Кучми і Януковича (вони були у мене під рукою в письмовому вигляді), що захід цей - загальнодержавний, заспокоював їх, що це - не політична акція, і що не буде там ні багато людей, ні чогось такого, за щоб їх вздрючили. Треба віддати працівникам КМДА належне, вони також поводили себе коректно, хоч і хвилювалися, та кінець кінцем вирішили не протидіяти. Ну і екран був відключений.

    Прийшли ми заздалегідь, бо хотіли ще купити прапора в універмазі, якщо ніхто з наших не принесе. Та побачили двох україномовних хлопців з українським прапором, які виявилися кримськими татарами (виявилося це, коли вони заговорили між собою), хоча один з них взагалі був схожий на українця більше, ніж моя дружина. Виявилось, що вони читають Майдан, і що в них є і свій прапор, але нема держака, тому вонина свій єдиний держак почепили український прапор. В нас був із собою один держак, тому ми почепили на нього кримськотатарського прапора, пов"язали чорні стрічки, поспілкувалися з міліцією, показали папірець, пояснили що до чого і стали тремтіти в очікуванні людей.

    Коли кількість людей перевалила за сотню, зітхнули з полегшенням і розпочали мітинг, на початку якого надали слова християнському і мусульмансьому священикам.

    Окрім мене і Хаджі Рустема Аблятіфова виступали Тетяна Монтян, як уродженка Криму, ірпінець Іполит Матіюк, Вадим Гладчук, Сашко Хоменко з інституту "Республіка". Я виступав тричі - відкриваючи мітинг, головна промова та закриття. Страшенно хвилювався, хоч і добре знаю тему. Не встигли озирнутися, як проминула година, як ми і планували.

    На трибуні, якою слугував пам"ятник, були український державний та кримськотатарський прапори, кримські татари тримали в руках ще маленькі свої прапорці.

    Перехожі реагували нормально, приєднувалися, жодного кривого слова. слава Богу, не пролунало. Говорили про саму депортацію, про нинішній стан кримських татар, їх проблеми, про поцовату Верховну Раду, яка не прийняла закон, про те, що є сили, які намагаються між нами збудувати стіну, загнавши татар у гето, і що ми не дамо їм цього зробити.

    Наприкінці запалили свічки та вшанували пам"ять загиблих хвилиною мовчання.

    Цікаво, що після мітингу народ іще годину не розходився. Люди спілкувалися між собою. Я в своїй промові заторкнув етнічний аспект, що ми з кримськими татарами настільки перемішані, що невідомо в кого якої крові більше і навів приклад своєї дружини, яка знає, що до прадідів в неї всі були українцями, а колись давно ще був литовець, але на татарку вона схожа більше, ніж деякі присутні тут кримськотатарські дівчата (там було багато молоді). Тоді одна жінка після мітингу захотіла подивитися на мою дружину і сказала, що на татарку вона не схожа. Але сама ця жінка була схожа на татарку ще менше, я взагалі думав, що вона - українка чи росіянка. яка вийшла заміж за кримського татарина. Ми ще з нею поспілкувалися, дали їй книжку Шарпа, роздали також пару десятків примірників молодим татарам, а вони подарували нам книжку кримськотатарської поезії в перекладі українською.

    Всі розійшлися друзями, і всі були не проти, щоб такі акції проводити щорічно. Але, звичайно, наступного року, якщо дасть Бог, це буде вже на значно кращому рівні, і ми проведемо потужну підготовку. Ми самі не чекали, що так все буде класно.

    Після мітингу я був щасливий і ніякий, в мене від хвилювання все ьіло боліло. Хотілося випити 100 грам для розслаблення, тим більше, що було з ким і нагода типу була. Та згадав, що в мусульманській традиції не прийнято так робити у день поминання померлих, і ще не куплена горілка стала мені поперек горла, тому пішов на інтернет.

    Ось і все. Ще раз висловлюю вдячність тим українцям, які прийшли на мітинг, все ж таки Майдан читають і поважають.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2004.05.19 | line305b

      Очень надеюсь, что крымскотатарские газеты используют этот

      классный рассказ для того, чтобы рассказать читателям о митинге в Киеве и наших тамошних друзьях..Готово к перепечати на мой взгляд. Может Полуостров?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2004.05.19 | КримТау

        вони читають Майдан?

        може треба їм надіслати, бо вони, як мені здається, тільки інколи заглядають сюди.



        і ще пару слів до Модератора. я зараз в добре знайомих тобі місцях біля Чарльз рівер. нажаль доступ лімітовано через різні обставини, тому буду тільки інколи з*являтися.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2004.05.20 | line305b

          Полуострову дополнительно заслал по е-майл

          Счас пошлю на Крымские Аспекты...
      • 2004.05.20 | Михайло Свистович

        Ой не треба. Там все занадто роздягнуто.

        Ну що подумають про нас кримські татари? Що ми якісь неорганізовані та взбалмошні. Хоча направду, коли ми говорили з Чубаровим вперше про саму ідею такого мітингу, ми навіть не думали, що на нас раптом звалиться така купа негайних справ, які конче необхідно було зробити, бо інакше б шкереберть пішла кількамісячна праця. Тому й з організацією вийшло так, що довелось витягати той мітинг через не можу. Але зараз я страшенно розбитий і ще більше задоволений, що ми все ж таки це зробили. В голові крутиться зла стаття на українських політиків та інтелігентів, але не маю поки що не лише часу, а й фізичних сил її написати.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2004.05.20 | line305b

          Нормально нормально!...

          Во-первых, написанно очень хорошо..
          Во-вторых, первый такой митинг - очень важно, чтобы и в Крыму побольше людей узнали, кто и где у нас друзья.
          В-третьих, в Крыму статьи обычно пишут про то, как митинг прошел, а про то, как организовывался, как там бегалось, звонилось, переживалось и т.д. - особенно не пишут - а вот оказывается может быть очень интересно - может кто откроет для себя новый жанр :)

          В общем, надеюсь на чью-то позитивную реакцию..


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".