Депортація кримських татар: як це назвати?
12/13/2005 | Михайло
Депортація кримських татар: як це назвати?
Четверта сесія четвертого курултаю кримськотатарського народу, яка відбулася 11 грудня, визнала актом геноциду кримськотатарського народу його депортацію 18 травня 1944 року, а також наступні десятиріччя насильницького утримання кримських татар у місцях вигнання і пов’язані з цим злочином руйнівні наслідки в природному розвитку Криму і його корінного народу, повідомляє «Інтерфакс-Україна».
Як зазначено в постанові, прийнятій курултаєм, 18 травня 1944 року рішенням керівництва СРСР кримськотатарський народ було піддано тотальній депортації й висланню у віддалені райони Центральної Азії, Сибіру та Уралу. Безпрецедентний за своєю суттю і жорстокістю злочин проти цілого народу було здійснено в той момент, коли основна частина дорослих чоловіків — кримських татар — продовжувала перебувати в лавах Радянської армії. При цьому нелюдські умови комендантського режиму, голод, хвороби стали причиною масової загибелі кримських татар, основну частину яких складали старі, жінки і діти. За перші роки заслання кримські татари втратили 46,2% від своєї чисельності, при цьому насильницьке утримання кримськотатарського народу в місцях вигнання тривало аж до листопада 1989 року.
Нинішнє керівництво країни виявляє зусилля, спрямовані на благоустрій і повернення на батьківщину кримських татар. Однак, як зазначено в постанові, неупереджений аналіз підходів вищих органів державної влади України відносно кримських татар свідчить про ігнорування ними важливості своєчасного прийняття політико- правових актів, спрямованих на повне відновлення прав кримськотатарського народу.
Курултай постановив звернутися до Президента України і парламенту із закликом офіційного визнання та публічного осуду депортації кримськотатарського народу 18 травня 1944 року та наступних десятиріч його насильницького утримання у місцях вигнання, здійснених радянським режимом, одним із безпрецедентних в історії людства фактом геноциду. Курултай також доручив меджлісу кримськотатарського народу заснувати спеціальну комісію з подолання наслідків геноциду кримськотатарського народу, яка б займалася питаннями розслідування геноциду проти кримських татар.
КОМЕНТАР «Дня»
Олександр МАЙБОРОДА, доктор історичних наук, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних та етнонаціональних досліджень Національної академії наук України:
— Безумовно, депортація кримськотатарського населення заслуговує на осуд. Тому що це був злочин, який не мав під собою ніяких підстав і йшов усупереч загальним гуманістичним уявленням та правам людини. Це були репресії, які супроводжувалися абсолютною байдужістю до долі переселених.
Однак політологічні терміни повинні застосовуватися дуже обережно і у відповідності з реальним явищем. Якщо це репресії, то це — репресії, якщо це геноцид, то це — геноцид, якщо це терор, то це — терор. Треба розрізняти. Бо всі ці явища мають свої нюанси. Не всі людські втрати можна вважати актом геноциду. Чому? Скажімо, йдуть війни і у великій кількості гинуть люди. Ніхто не називає це геноцидом. Тому що геноцид передбачає намір повністю фізично знищити народ. Такого наміру — знищити фізично кримських татар — в Радянського Союзу, при всіх злочинах сталінського режиму, звичайно, не було. Бо якщо б хотіли знищити фізично, могли б це запросто зробити. У масштабах такої війни фізичне знищення 180 тисяч чоловік не становило б великої проблеми. Інше питання полягає в тому, що форма, в якій проводили депортацію, дійсно завдала певного удару по демографічному складу кримських татар і призвела до негативного наслідку в їхньому розвитку.
Проблема полягає ще й у тому, що кількість загиблих під час депортації і після її здійснення остаточно ще так і не встановлена. Статистики, на жаль, не велося. Татари вважають, що загинуло близько 46% від усього населення, яке було депортоване. Однак багато демографів сумніваються в такій цифрі. Бо якщо в 1944 році в Криму було 180 тисяч кримських татар, то на кінець 1980-х років їх було 500 тисяч. Уже зараз повернулося на батьківщину близько 250 тисяч кримських татар. Демографи вважають, що при втраті 46% відразу після депортації в такій кількості група навряд чи могла б відродитися. Це питання ще вивчають. Тому дійсно, це, безумовно, — злочин, який мав свої наслідки.
Підготувала Юлія КАЦУН, «День»
№230, вівторок, 13 грудня 2005
http://www.day.kiev.ua/154175/
Четверта сесія четвертого курултаю кримськотатарського народу, яка відбулася 11 грудня, визнала актом геноциду кримськотатарського народу його депортацію 18 травня 1944 року, а також наступні десятиріччя насильницького утримання кримських татар у місцях вигнання і пов’язані з цим злочином руйнівні наслідки в природному розвитку Криму і його корінного народу, повідомляє «Інтерфакс-Україна».
Як зазначено в постанові, прийнятій курултаєм, 18 травня 1944 року рішенням керівництва СРСР кримськотатарський народ було піддано тотальній депортації й висланню у віддалені райони Центральної Азії, Сибіру та Уралу. Безпрецедентний за своєю суттю і жорстокістю злочин проти цілого народу було здійснено в той момент, коли основна частина дорослих чоловіків — кримських татар — продовжувала перебувати в лавах Радянської армії. При цьому нелюдські умови комендантського режиму, голод, хвороби стали причиною масової загибелі кримських татар, основну частину яких складали старі, жінки і діти. За перші роки заслання кримські татари втратили 46,2% від своєї чисельності, при цьому насильницьке утримання кримськотатарського народу в місцях вигнання тривало аж до листопада 1989 року.
Нинішнє керівництво країни виявляє зусилля, спрямовані на благоустрій і повернення на батьківщину кримських татар. Однак, як зазначено в постанові, неупереджений аналіз підходів вищих органів державної влади України відносно кримських татар свідчить про ігнорування ними важливості своєчасного прийняття політико- правових актів, спрямованих на повне відновлення прав кримськотатарського народу.
Курултай постановив звернутися до Президента України і парламенту із закликом офіційного визнання та публічного осуду депортації кримськотатарського народу 18 травня 1944 року та наступних десятиріч його насильницького утримання у місцях вигнання, здійснених радянським режимом, одним із безпрецедентних в історії людства фактом геноциду. Курултай також доручив меджлісу кримськотатарського народу заснувати спеціальну комісію з подолання наслідків геноциду кримськотатарського народу, яка б займалася питаннями розслідування геноциду проти кримських татар.
КОМЕНТАР «Дня»
Олександр МАЙБОРОДА, доктор історичних наук, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних та етнонаціональних досліджень Національної академії наук України:
— Безумовно, депортація кримськотатарського населення заслуговує на осуд. Тому що це був злочин, який не мав під собою ніяких підстав і йшов усупереч загальним гуманістичним уявленням та правам людини. Це були репресії, які супроводжувалися абсолютною байдужістю до долі переселених.
Однак політологічні терміни повинні застосовуватися дуже обережно і у відповідності з реальним явищем. Якщо це репресії, то це — репресії, якщо це геноцид, то це — геноцид, якщо це терор, то це — терор. Треба розрізняти. Бо всі ці явища мають свої нюанси. Не всі людські втрати можна вважати актом геноциду. Чому? Скажімо, йдуть війни і у великій кількості гинуть люди. Ніхто не називає це геноцидом. Тому що геноцид передбачає намір повністю фізично знищити народ. Такого наміру — знищити фізично кримських татар — в Радянського Союзу, при всіх злочинах сталінського режиму, звичайно, не було. Бо якщо б хотіли знищити фізично, могли б це запросто зробити. У масштабах такої війни фізичне знищення 180 тисяч чоловік не становило б великої проблеми. Інше питання полягає в тому, що форма, в якій проводили депортацію, дійсно завдала певного удару по демографічному складу кримських татар і призвела до негативного наслідку в їхньому розвитку.
Проблема полягає ще й у тому, що кількість загиблих під час депортації і після її здійснення остаточно ще так і не встановлена. Статистики, на жаль, не велося. Татари вважають, що загинуло близько 46% від усього населення, яке було депортоване. Однак багато демографів сумніваються в такій цифрі. Бо якщо в 1944 році в Криму було 180 тисяч кримських татар, то на кінець 1980-х років їх було 500 тисяч. Уже зараз повернулося на батьківщину близько 250 тисяч кримських татар. Демографи вважають, що при втраті 46% відразу після депортації в такій кількості група навряд чи могла б відродитися. Це питання ще вивчають. Тому дійсно, це, безумовно, — злочин, який мав свої наслідки.
Підготувала Юлія КАЦУН, «День»
№230, вівторок, 13 грудня 2005
http://www.day.kiev.ua/154175/
Відповіді
2005.12.13 | Орест
Re: Кооментарий Майбороды - бред несусветный! (-)
К2005.12.13 | line305b
"День" тоже молодцы - нашли ОДНОГО комментатора, и какого!! (-)
2005.12.13 | Chief
Re: Депортація кримських татар: як це назвати?
Обосновать, что крымские татары - народ, подвергшийся геноциду, очень сложно. Но пробовать можно - если тонко и точно прописать историческую часть, увязав с концептом понятия "геноцид", не заморачиваясь при этом на цифрах - ибо цифровые характеристики не являются показателем геноцида и вовсе не обязательно акцентировать внимание на этом. (Хотя и игнорировать цифры нельзя - но другое дело, что они должны быть сравнительно точными, а не фантастическими.)2005.12.13 | сторонний наблюдатель
Re: Депортація кримських татар: як це назвати?
Но как это ни назови, все равно факт остается фактом – уничтожение. Это можно назвать и террором и репрессиями и геноцидом. Все эти рассуждения о цифрах только уход от главной темы на самом деле. К примеру, какой террор можно сравнить с депортацией крымскотатарского народа? При каком террористическом акте погибают 46% населения? выражаясь современным языком – это круче чем любой террор. И это не просто уничтожение, это уничтожение культуры, истории, стирание самого факта существования этого народа. Это намного круче чем даже просто геноцид. Нам самим это надо ясно и четко осознавать. Разве не подтверждение этому нынешнее положение вещей в Крыму, да и на всем постсоветском пространстве, где нам все еще приходится доказывать и объяснять, что крымские татары – это автохтонный народ Крыма.А все эти «доктора», ясное дело заказные, их много, собственно они в какой-то степени своими «рассуждениями» и подтверждают мои слова.
Ничего, ничего, я все равно верю, что наше время еще придет...
2005.12.13 | Гость
Re: Депортація кримських татар: як це назвати?
сторонний наблюдатель пише:> А все эти «доктора», ясное дело заказные, их много, собственно они в какой-то степени своими «рассуждениями» и подтверждают мои слова.
> Ничего, ничего, я все равно верю, что наше время еще придет...
Для меня доводы Майбороды неприемлимы еще и потому. что таким образом можно поставить под сомнение и оценку Голодомора в Украине (не нами, а такими, как Майборода).
2005.12.14 | Цар-Ящір
Давайте думать над терминами и над конечным итогом
Вообще, вся проблема в терминологии. Похоже, разные спецы имеют разное понимание термина "геноцид".Многие предпочитают понимать этот термин в намеренно зауженном смысле: как сознательное и последовательное прямое физическое намерение истребление определенной нации.
Это дает "интернационалистам" повод отрицать факт геноцида в событиях голодомора украинцев и депортации крымцев.
Можно привести немало примеров, которые действительно докажут отсутствие намерения поголовно физически истребить эти две нации.
Украинцы, мол, с одной стороны умирали от голода, а с другой стороны у них продолжала существовать национальная советская республика с украинцами во главе, которых никто не истореблял (как полагалось бы при геноциде). Да и, в конце концов, голодомор касался не всего украинского народа, а лишь той его части, что жила на советской территории.
А крымцы, мол, хотя и прибыли в ужасные условия, однако там их ждали какие-никакие усилия власти по их обустройству (а не массовому уничтожению, как полагалось бы при геноциде): приписка, комендатуры, землянки, и даже какой-то мизерный минимум продовольствия. И тому подобный хитрый бред.
Поэтому термин геноцида нуждается в серьезнейшем уточнении, расширении. Под этим термином должно пониматься не планомерное физическое истребление нации, а репрессии по национальному признаку, повлекшие массовые жертвы. Только в этом случае хитрые спекуляции утратят свой смысл.
Плюс еще один момент.
Для чего нужен сам факт признания геноцида? Какие последствия имело американское признание геноцидом голодомора? (кстати, как видим, Америка использует то самое расширенное понимание термина, о котором тут и говорится)
Вот, например, признание геноцида, проводившегося нацистской Германией, повлекло в конечном итоге запрет нацистской идеологии и пропаганды. Именно на основании того, что представители этой идеологии чинили масовые преступления, в т.ч. и геноцид.
Стоило бы ожидать, что официальное уличение в столь серьезном преступлении советской России должно влечь за собой полный запрет коммунистической идеологии и пропаганды. Но этого мы не видим. Признали в честь юбилея - и всё.
Признанние кое-кем в Европе османского геноцида против армян - вещь действительно символическая, поскольку пропагандистов османской идеологии ныне в мире не существует, держава Ататюрка за эти безобразия не ответственна, ответчик умер.
Далеко не так обстоит дело с "правопреемницей СССР"...она жива, процветает и здравствует, без доли раскаяния.
Поэтому давайте думать не только о признании геноцида, но и о том. каких оргвыводов следует потребовать в случае такого признания.