03/26/2005 | Юрій

Доки українська школа буде оплотом адміністративного ресурсу, суспільний розвиток в цій країні неможливий.

Всім відомо, яку роль виконують школи на виборах. Вони не тільки дільниці; влада через школи застосовувала брудні технології, директори шкіл включені у напів-, або повністю кримінальні схеми.

В усьому світі існує практика підключення шкіл до суспільно-політичного життя, але це носить публічний характер. Тому будь який примус, тиск може мати протидію. Наприклад, в Нідерландах парламент вирішує, що школи мають впровадити предмети, а мережа шкіл – реорганізуватися, для того, аби забезпечити кращу інтеграцію в суспільство дітей іммігрантів, сімей, які переїхали жити зі Сходу. Якщо це не подобається вчителям і директорам шкіл, вони виступають з цього приводу в пресі, переконують політиків стати на захист якості навчання, інтересів у першу чергу сімей, які давно проживають у містах і селах своєї країни. З цього приводу йдуть суспільні дебати, суспільство і експерти виробляють альтернативні підходи, аби задовольнити інтереси різних сторін.

У нас тиск на школи і включення їх у політичне протистояння носить тіньовий і брутальний характер, що призводить до нехтування інтересами батьків і громади, національними інтересами держави. На протязі багатьох років школа використовувалась як майданчик агітації за «партію влади» та застосування найбрудніших технологій. Оскільки директори шкіл поставлені в умови виживання, в більшості своїй чесні і порядні люди, вони мусили підкорятися системі, тому що виконання службових обов’язків ставило їх на межу законності. Будь яка комісія, ініційована владою могла знищити вчителя, крім того, особливо під час виборів до місцевих органів влади, до них використовувалися прямі загрози, застосування насилля і підкуп, загрози стосовно безпеки близьких тощо.

Всі ці факти скриті від публічного оприлюднення, оскільки директори шкіл продовжують бути залежними від влади і кримінального оточення. Міністерство освіти безумовно було включено в ці схеми, багато чиновників продовжують працювати й нині, немає рішучих кадрових та структурних змін в освіті в центрі і на місцях. Тому у директорів шкіл немає впевненості, що їх захистить, якщо вони оприлюднять ці факти, піднімуть таку тему. Вони не вірять, що цього не повториться, або що новий Уряд не збирається знову застосувати ті самі механізми адміністративного ресурсу на наступних виборах, до яких залишилося зовсім мало.

Потрібна суспільна кооперація у вирішенні цієї проблеми. Це не тільки питання захисту прав директорів шкіл, які продовжують бути рабами системи, але це й проблема батьків, це проблема роботодавців, проблема громади і українського суспільства в цілому. За період незалежності вибори стали способом купівлі влади через масовий підкуп та фальсифікації. Включення у це шкіл є тричі злочинним. По-перше, це спотворює, деморалізує керівництво і освітян, робить загальну атмосферу у школі, у колективі злочинною, неправдивою, що не може не сказатися на якості навчання, на кваліфікації вчителів і менеджерів освіти. По-друге, це займає купу часу і відволікає від виконання службових обов’язків; замість займатися розвитком, педагоги і директори приймають участь у нарадах, проводять безкінечні засідання, розповсюджують анкети, листівки, під час компанії вони включені у брудні технології і мусять включати своїх колег. По-третє, це не може пройти повз учнів і батьків, і сім’ї стають втягнутими у таку діяльність шкіл і не можуть не давати цьому оцінку, в результаті падає довіра до цього інституту.


Корупція та електоральний розкол, недовіра до державних інститутів починаються зі шкли, де нове покоління отримає перші уроки громадського ставлення. Ті, хто «прорвався до влади», або використав цей адміністративний ресурс вчать своїх дітей за кордоном, а звідси висмоктують ресурси. Батьки, якщо вони мають на це кошти, прагнуть знайти іноземний заклад, щоби чомусь вчити своїх дітей, бо всі розуміють, що наша освіта вичерпала свій потенціал. Але говорити про це й аналізувати причини ніхто не хоче. Влада діяла підступно, в «кращих традиціях» злочинних угрупувань. Тіньовий тиск – примус до створення злочину – замовчування вигідне самій жертві.

Наше завдання сьогодні через суспільну кооперацію допомогти освітянам вийти з цього положення, розірвати це порочне коло. Тим самим суспільство « витягне себе за чуприну з болота» як Барон Мюнхаузен. Саме це нам залишилося, бо ніякий Захід нам не допоможе. Підірвані основи соціального буття - в місці, де відтворюється людський потенціал, людські якості, передаються норми культури, існує бруд і нехтування принципами моралі, процвітає цинізм, а громадська позиція приховується і стає не вигідною.

Консолідація країни, подолання електорального розколу, європейська інтеграція, прозорість та боротьба з корупцією, про які так багато говорить нинішній Уряд і Президент залишаться гаслами, якщо влада не відпустить школи. Вона має віддати їм гроші і не втручатися в освітній процес, залишивши вирішення питань освітньої політики на розсуд місцевої громади. Всі інструменти адміністративного тиску залишилися в руках влади, тільки тепер ми думаємо, що вона чесна і не примусить нікого робити брудні речі. Але вибори піднімуть знову до житті всі ті сили, які використовували школи для застосування брудних технологій. В Міністерстві освіти і в Уряді, особливо на місцях партія реваншу не втратила своїх позицій і чи навряд їх втратить. Школи всі підконтрольні владі і застосування бруду знову буде проходити повз них, незалежно від того, під якими гаслами.

Наше завдання розпочати дискусію в суспільстві і захистити права чесних директорів шкіл, відкрити можливість розповісти про зловживання владою під час виборів через втягнення у це освітян. І унеможливити, аби новий Уряд, Президент, Міністерство, думали, аби вони можуть ще раз зробити це «з кращих міркувань». Всі робили це тільки з кращих міркувань і тут мова як раз йде про зміну ставлення до суспільно-політичного буття. Мета не виправдовує засоби, якщо ми збираємось будувати відкрите демократичне суспільство. Треба діяти прозоро і шукати компромісів через розробку альтернативних правил гри, нових рішень, проектів, а не добиватися свого «за будь яку ціну», використовуючи переваги над опонентами, завдяки доступу до адміністративних ресурсів. «Перемога все спише, а наша справа добра» - під такими гаслами діяла й стара влада, штовхаючи людей на злочини. Тепер від цього треба відмиватися нам всім, допомагаючи один одному.