МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Инквизиция по-научному

03/13/2007 | "Литературная газета" Выпуск № 8
Весьма уважаемый учёный как-то сказал мне много лет назад: «В научной печати легче всего опубликовать статью среднего уровня. Труднее всего идут статьи выдающиеся или же откровенно слабые». За прошедшее с тех пор время я убедился в справедливости этих слов.

Расскажу о том, как пробивал в научной печати, нашей и зарубежной, две статьи, в которых был единственным автором. Последний факт очень важен. Ибо если ты не научный авторитет, то с тобою церемониться не станут. Другое дело, коллектив авторов, среди которых одна-две известные в научном мире фамилии. Тут уже расклад несколько другой. Впрочем, и в этом случае революционной статье ждать каких-либо восторгов, как правило, не приходится.

Итак, первая работа была направлена в солидный международный журнал The Journal of Colloid and Interface Science (естественно, на английском), редакционный офис которого находится в городе Сан-Диего (Калифорния). Вторая статья была послана в солидный российский академический журнал, в котором я ранее уже публиковался. Название журнала приводить не стану – мало ли как его руководство отнесётся к моей публикации. Ну а американцев мне бояться нечего – им мало дела до публикаций в российских изданиях.
Обе статьи оказались принятыми, пройдя через своего рода «научную инквизицию». Именно так я именую так называемое чёрное рецензирование, то есть рецензирование научной рукописи специалистом, имя которого автору статьи не известно. Помните средневековые допросы, когда инквизиторы сидели в колпаках, закрывающих их лица?
В российских изданиях рецензирование совершенно «чёрное». А вот в зарубежных… «чёрно-серое». Там авторам статей предлагается указать трёх-четырёх специалистов, которым предлагаемая работа могла бы быть послана для оценки. Это не значит, что редакция обязательно пошлёт им вашу работу на рассмотрение. И не значит, что не воспользуется услугами своего, совершенно не известного вам человека. Почти обязательно ему пошлёт, но и мнение предлагаемых вами полуофициальных оппонентов лишним не будет.
«Инквизиторы» вступают в дело на последнем этапе, если это, конечно, необходимо. Должен признаться: без «инквизиторских» методов в науке обойтись очень трудно, только вот всё хорошо в меру.

В той или иной форме официальное оппонирование при рассмотрении научной работы в зарубежном научном издании получает всё большее распространение. Так, например, в ряде журналов существует штат так называемых advisory editors (редакторов-консультантов), непосредственно которым ты можешь отправить свою рукопись на рассмотрение. Это, как правило, люди, считающиеся авторитетами в своей области научных знаний. Естественно, автор, отправляя им на рассмотрение свою рукопись, пошлёт её «нужному» человеку, то есть человеку, чьи научные взгляды по затрагиваемой проблеме созвучны с его собственными. Если редактор-консультант одобрит твою работу, то направит её в журнал. А уж там будут смотреть, как быть дальше – публиковать её сразу или же направить к «чёрному оппоненту». У нас ничего подобного не практикуется.
На мою работу, посланную за рубеж, было получено три (!) отзыва – два коротких и один весьма обстоятельный. Короткие были безоговорочно положительные. Подозреваю, их дали рекомендованные мной рецензенты. Обстоятельный же отзыв однозначно был дан «чёрным оппонентом». В нём было 19 замечаний, и к моему большому удивлению, почти все по делу.
Естественно, я переработал статью, учтя все замечания оппонента.

Статью, направленную мной в российский научный журнал, как и принято у нас, направили на рассмотрение только «чёрному» оппоненту, и через некоторое время я получил его весьма обширный отзыв. Мне было рекомендовано переработать материал согласно замечаниям рецензента. Увы, они были совершенно не по делу. Мне предстояло невинность соблюсти и капитал приобрести – не испортить статью при переработке и одновременно удовлетворить всем нелепым требованиям рецензента. Что я и попытался сделать по мере возможностей. В итоге мой «инквизитор» заявил, что в статье, по существу, нет ничего нового. Вот так вот.

Я обратился с письмом-к заместителю главного редактора журнала. По истечении некоторого времени меня уведомили, что статья... принята к публикации. Но, думаю, во многом потому, что редакционный портфель, как и у большинства российских научных журналов, не расползался по швам из-за своей переполненности. Когда редакционный портфель переполнен, тебе могут завернуть статью, даже толком её не читая, особенно если автор малоизвестен.

Итак, что же из этого опыта следует?

На Западе уже поняли: нельзя рассматривать научные статьи, присылаемые в редакции журналов, используя исключительно «чёрных оппонентов», чисто «инквизиторские» методы рецензирования научных рукописей прогрессу науки явно не способствуют. Думаю, в России это тоже хорошо понимают. Да только у нас в стране никак не могут избавиться от излишней тяги к секретности, в том числе к секретности в научной деятельности. Пора бы и в области научных публикаций стать попрозрачнее, погибче, а то ведь редакционные портфели отечественных научных изданий совсем оскудеют. Не говорю уже об их рейтинге в научном мире, увы, весьма невысоком.

Эмиль ВЕЙЦМАН, кандитат технических наук

http://www.lgz.ru/archives/html_arch/lg082007/Polosy/13_2.htm

Відповіді

  • 2007.03.13 | Георгій

    Думаю, не варто ідеалізувати "Захід"

    Ваш покірний слуга мав тут, на "Заході," всяке... бувало, що приймали статтю практично без зауважень навіть і при тому, що в мене редакція не питала, кого я хочу в рецензенти, а бувало, що питала, а статтю все рівно не приймали.

    Взагалі думаю, система анонімного рецензування - це приблизно як капіталізм словами Черчілля. Жахлива система, повно недоліків, але... кращої все рівно ніхто ще не придумав.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
  • 2007.03.14 | rombarbar

    Re: Инквизиция по-научному

    в деяких журналах можна вказати не тільки тих кому ви би хотіли послати статю на рецензування, а й тих кому ви бе НЕ хотіли. що деколи помагає якщо ви точно знаєте людей погляди яких протилежні вашим, або з якими у вас з тих чи інших причин напружені персональні стосунки
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.03.14 | Torr

      справа не в поглядах, а в кваліфікації

      гарна робота пишеться для людей, а не аби опубліковати. Реакція рецензента - це похідна від мотивів автора...
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2007.03.14 | rombarbar

        то в ідеалі...

    • 2007.03.15 | apolo

      to ROMBARBAR +Георгію

      а закордоном таке є ? - можна побажати, щоб вилучили деяких зі списку потенційних peers ?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2007.03.15 | Георгій

        Є в деяких журналах, нема в інших

  • 2007.03.16 | otalavera

    Re: Инквизиция по-научному: Economics

    додам своїх кілька центів...

    Вибір (не)бажаних залежить від галузі. В економіці я ще не зустрічав небажаних потенційних реферее. Стосовно бажаних, то було раз чи два в Applied Economics анд Applied Economics Letters.

    Терер взагалі про реферерее. Не так все просто і на заході.. Ось якщо хтось цікавиться Economics and Psychology то подивіться тут:
    http://www.cerge-ei.cz/multiversity/jfeedback/index.asp

    Інколи чекаєш рік і отримуєш reports, які абсолютно які абсолютно не релевантні.. Публікація однієї статті може зайняти біля 3 років... Чув про випадки 5 років... Після ціого фізики будуть сміятися з економістів...

    Крім того топ journals дуже закриті. Треба бути а member of club. Наприклад, один з моїх друзів прослідкував публікації в Journal of Finance (N1 in the field)... Більшість публікацій написані тими самими людьми, або їхніми phd студентами...

    Виживати треба якось, і як наслідок ми маємо "Publishing as Prostitution":
    http://www.cerge-ei.cz/multiversity/jfeedback/Relatedm/ProstJul.doc

    все, звичайно, ІМХО...
    ----
    talavera.rv.ua
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.03.16 | Георгій

      Можу поділитися одним кошмарним досвідом

      Десь зо два роки тому я відправив до одного амер. журналу статтю. Через місяці чотири отримав рецензію: було кілька зауважень, головним чином не по суті знахідок, а про представлення результатів, статистичну обробку. Добре, нормально, зв"язався з співавторами, засіли за комп"ютер, відкрили старі файли, обробили згідно з зауваженнями рецензентів, трохи переписали в зв"язку з цим текст (хоча висновки залишилися точно ті самі). Надіслали виправлений варіант до журналу. Мертва тиша місяців так вісім: ні звуку. Пишу листа редакторові: де реакція рецензентів на ревізований рукопис? Скажіть хоч щось, так чи ні, якщо треба ще щось переробити, переробимо, і т.д. Знову тиша місяці два чи три. Телефоную редакторові. Він довго мнеться, говорить про якісь речі, що не мають прямого відношення до нашої статті, і раптом каже: знаєте, я тут у своїй лабораторії маю чудову можливість ще покращити Вашу статтю. От, один маленький контрольний експеримент, і тоді ми ці данні одразу опублікуємо! Дав мені час на роздуми. Я собі далі думаю: добре, я розумію, він хоче, щоби його ім"я було в статті. Добре, хай, але для того його "контрольного експерименту" йому треба мати певні реактиви, які я отримав з Національних Інститутів охорони здоров"я США з умовою, що я не передаватиму їх в інші лабораторії. Пишу цьому редакторові е-мейл, пояснюю, що йому треба самому, від свого імені, звернутися до Нац. Інст. ох. зд., і отримати ті реактиви, або мені треба ще раз звернутися (реактиви в той час вже були всі використані), і тоді "тихцем" передати ці реактиви йому, і т.д. Знову мертва тиша місяць за місяцем. "Віз і нині там." Робота не опублікована. А мені, дурню, потім співробітники пояснили: та при чому там ті реактиви, той редактор журналу ніякого "контрольного експерименту" робити і не збирався, тобі треба було просто сказати "так, так, дякую," і поставити його ім"я серед авторів. Мав би вже публікацію...

      Такі речі робляться. Але все рівно, мабуть, кращого за систему анонімного рецензування нічого ще не вигадано.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2007.03.16 | b5hhg

        Re: Можу поділитися одним кошмарним досвідом

        Пане Георгію, а що заважало Вам одразу забрати статтю і надіслати до іншого, нехай трохи гіршого (а може кращого), журналу?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2007.03.16 | Георгій

          Вже зробив :)

          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2007.03.16 | apolo

            Георгiю

            а уявляєш собі Георгію, як може взагалі спрацьовувати надсилач на рецензування Проектів - якщо він має досвід професійного редактора Журналу... Він легко може зарізати прекрасні проекти й навпаки (бо може добре знати як прискіпливих, задиркуватих, зневажливих, так і лояльних й доброзичливих рецензентів і діяти відповідно)... Так можна в принципі стати інструментом якої сь системи


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".