09/03/2007 | Оk

або Навіщо економіці знань агентство наукових новин
Автор: Олександр РОЖЕН

http://www.dt.ua/3000/3100/60310/

Наука — надзвичайний суспільний інститут. Їй тісно в стінах однієї країни. Немає національної американської, французької або української науки. Справжня наука має світовий характер. А глобалізація, про яку так багато сьогодні говорять у світі, у науковому співтоваристві вже давно відбулася. Саме тому учені всіх континентів об’єднані у віртуальні співтовариства, у яких дослідники добре знають роботи одне одного, хоча нерідко їм і не вдається познайомитися особисто.

Тому не дивно, що після розпаду Союзу президент НАНУ Б.Патон доклав максимум зусиль, аби зберегти єдиний науковий простір на території СНД. На жаль, процеси дезінтеграції виявилися сильнішими. І лише останнім часом замерехтіло світло в кінці цього тунелю — схоже, що в українських і російських учених можуть з’явитися реальні спільні багатообіцяючі наукові проекти...

Важливий ще один крок з виведення української науки на ширший науковий простір — влітку нинішнього року в Лондоні підписано угоду про приєднання України до Європейської мережі обміну науковою інформацією (GEANT2). Очікується, що той голодний інформаційний пайок, на якому сиділа українська наука нарешті закінчиться. Інформаційне вікно в Європу прорубано, і українські вчені зможуть на рівних із європейцями користуватися науковими багатствами нинішнього світу. Важливо і те, що тепер і українські досягнення не консервуватимуться в українських журналах, а зможуть через мережу GEANT2 вийти в Інтернет і стати надбанням світової наукової громадськості.

Отже, крига скресла — інформаційну блокаду, яку ми створили колись власними руками й упередженнями, прорвано?

На жаль, не зовсім. Оскільки для української науки створене інформаційне гетто усередині власної країни. Громадяни України, як і раніше, нічого про неї не знають, оскільки немає бодай якихось серйозних повідомлень у пресі, немає популярних українських журналів про науку, про неї майже мовчить телебачення і радіо. Чи слід дивуватися, що молоде покоління українців зростає у відриві від новітніх досягнень і не підозрює, яких висот у їхній країні ще зовсім недавно досягала наука... Їхні батьки і діди буквально зачитувалися науково-популярними журналами, які свого часу били всі рекорди за накладами. Це вербувало молодь у науку, навчало владу не заощаджувати на ній і не урізати відповідний рядок у бюджеті.

Тепер в Україні немає навіть хоч якоїсь фахової газети для самих учених. Науково-популярні журнали з’являються по всій Україні, як гриби після дощу, втім, і живуть стільки ж. Це зрозуміло — у нас чомусь вважається гарним тоном ставити на чолі такого журналу «весільного генерала» із званням, а не професіонального журналіста. Наклади таких видань рідко перевищують тисячу примірників тому що читачі уперто не купують непридатне чтиво. Та все ж таки постійно повторювані спроби створити такий журнал свідчать про те, що потреба суспільства в ньому відчувається дуже гостро.

Правда, для втіхи можна було б посилатися на те, що і в Росії колись надзвичайно популярні журнали — «Наука и жизнь», «Техника молодежи», «Знание — сила» — теж у дуже скрутному становищі. Але це багато в чому пояснюється тим, що редакції цих журналів виявилися надто консервативними і не змогли перебудуватися в нових умовах. Про це свідчить бодай те, що друковані органи, які виникли вже у постперебудовний час, почуваються дуже непогано на науковій ниві і виявляють явну тенденцію до зростання.

Тут, насамперед, варто пригадати московську газету «Поиск», створену журналістами — вихідцями з «Комсомольской правды». Вона дуже оперативно реагує на події в науці. Не дивно, що в день виходу газети в її редакції вишиковується черга з учених, які бажають одержати свіжий номер і ще при цьому щось заощадити. На жаль, і в Росії вчені — не найбагатша верства суспільства.

Непоганим прикладом інформування громадян про стан науки в Росії є і нещодавно створене агентство «Информ­Наука». Це особистий подвиг Любові Стрельникової — головного редактора журналу «Химия и жизнь — ХХI». Завдяки її старанням з’явилося і нове агентство.

Яким шляхом піти в Україні, щоб відродити елементарне інформування суспільства про сучасну науку і її найвищі досягнення?

Давайте спочатку пригадаємо, із чого складалася система інформування людей про науку в радянський час, і що зі створеного тоді варто було б відродити нині. Тоді ця інфраструктура мала кілька поверхів.

Перший, найбільш популярний — статті про науку і нариси про вчених, що постійно друкувалися в масових газетах і підтримували в суспільстві повагу до серйозного знання, переконували людей у тому, що гроші на науку — гроші не на вітер.

Другим поверхом популяризації була мережа високопрофесіональних, до речі, над­звичайно прибуткових науково-популярних журналів. У той час журнал був самоокупним з накладом понад 20 тис. примірників, а найкращі науково-популярні журнали видавалися накладами до 5 млн. примірників! Показово, що тоді виходив навіть спеціальний журнал «Квант», орієнтований на обдарованих у природничих науках дітей...

Слід окремо відзначити, що в Україні, населення якої становило близько 17% союзного, розходилося до 30% науково-популярних журналів, які видавалися в СРСР. На жаль, тоді українською мовою виходив лише один пристойний науково-популярний журнал — «Наука і суспільство». У ньому зібрався високопрофесіональний колектив редакторів і авторів. Наклад сягав 100 тис. примірників, і це при колосальній конкуренції центральних журналів.

Ще одним важливим елементом залучення молоді до занять наукою була науково-художня література. До речі, дуже високої якості. Так, у Москві видавалася серія книжок «Эврика» (13—14 книжок щорічно), які перекладалися багатьма мовами світу. За кордоном відзначали дуже високий рівень наших письменників-популяризаторів.

Багато з письменників цього жанру жили і працювали в Україні. У республіканських видавництвах також потужно розвивався цей напрям. Особливих успіхів досягло видавництво дитячої літератури «Веселка».

Ще років 20 тому в багатьох містах працювали науково-популярні кіностудії. Воістину міжнародний успіх тоді мала студія «Київнаукфільм», картини якої регулярно завойовували призи на всіх світових фестивалях і мали величезну популярність у глядача. Тут було придумано і реалізовано багато чого з того, що сьогодні можна побачити в програмах на наукову тематику Discоvery, ВВС та інших світових грандів цієї справи. Шкода, що вкрай невдалий менеджмент і бездарне керівництво Міністерства культури призвели до повного краху цієї перлини українського кіно, хоча творчі сили студії були готові до конкуренції зі студіями інших країн. Сьогодні взагалі точаться розмови про те, що на місці студії треба побудувати житловий комплекс і назавжди поховати спогади про те, що ми в Україні могли успішно робити й це...

Отже, на колись дуже розвиненому ринку науково-популярної інформації України сьогодні практично не існує прикладів успішного розвитку такого напряму. Очевидно й інше — у нових економічних умовах немає ніякого сенсу відроджувати все це традиційним шляхом. З чого розпочати?

Напевно, зі створення інформаційного агентства, яке б надавало наукову інформацію в режимі on-line. Сьогодні саме воно може стати стрижнем, який сприятиме відродженню всього ланцюжка науково-популярних видань. Річ у тім, що за останні роки багато чого змінилося у доставці інформації — читач, котрий цікавиться наукою, найчастіше має комп’ютер і користується мережею Інтернет. Тому наявність такої, постійно оновлюваної інформаційної бази дозволить вирішити дуже багато завдань.

На основі агентства, яке надаватиме оперативну інформацію, можна буде відразу ж створити газету для вчених, вищої школи та інженерів.

Найближчим аналогом такої системи певною мірою може послужити агентство «ИнформНаука» Росії. Його новини виходять щотижня. Вони складаються з інформаційних повідомлень про розвиток науки на території Росії. Кожне повідомлення — обсягом до 2000 знаків. У одному випуску — 10—12 повідомлень. Крім того, у цьому ж випуску подається до 10 коротких повідомлень про голов­ні наукові події за кордоном. Іноді у випуск додається коротке інтерв’ю з відомим ученим або автором важливої наукової події. Передплата коштує близько 600 дол. на півроку. Безплатно прочитати цю інформацію в Інтернеті неможливо.

Українське агентство пропонується зробити у дещо іншому вигляді. Насамперед інформацію слід подавати в режимі on-line, щогодини — по два-три лаконічні повідомлення (до 200 знаків). Деякі статті давати у розширеному вигляді (до 2000 знаків). Раз чи двічі на тиждень редакція подавала б статтю або інтерв’ю з креативним носієм інформації стосовно важливої соціальної або наукової проблеми, яка хвилює суспільство.

Приміром, під час фосфорної катастрофи, яка нещодавно сталася біля Львова, інформація, насамперед медична і наукова, надходила на ТБ і в пресу надзвичайно повільно. Якби в Україні існувало таке агентство, його кореспонденти негайно зв’язалися б з ученими НАНУ, Казахстану, РАН, Польщі й дістали б повну картину заходів, яких слід вжити, аби захистити населення від небезпечного впливу і попередити паніку.

Від таких надзвичайних випадків не застраховане ніяке суспільство, і люди мають знати, що в їхній країні є агентство, де вони можуть одержати своєчасну і кваліфіковану інформацію з такого складного приводу. А головне, у чому мають бути впевнені люди, — у достовірності цієї інформації. За авторитет агентство повинно боротися з першого дня свого існування. Воно має приходити на поміч щоразу, коли події в країні, у суспільстві можна проаналізувати за допомогою науки. Важливо зазначити, що інформацію агентство братиме з таких джерел:

1. Наукові новини з НАНУ і вузів України.

2. Оперативні повідомлення про важливі наукові конференції, семінари, виставки у різних містах України з інформаційними репортажами про найцікавіші з них.

3. Новини з Верховної Ради про розробку й обговорення законів про науку і вищу школу, інноваційну діяльність, фінансування науки.

4. Інформація з профільних міністерств, у коло інтересів яких входять наука і техніка, наприклад, Мінпромполітики, Мін­фіну, Міносвіти.

5. Повідомлення агентства «ИнформНаука» Росії, а також інших агентств світу. Українське агентство наукових новин має старанно сканувати інтелектуальні події у світі, щоб своєчасно інформувати про них українське суспільство.

6. Повідомлення про захист дисертацій. Можливо стисле анотування найцікавіших робіт.

Створення такого агентства дозволить насамперед широкому журналістському співтовариству, редакціям українських газет, телебаченню, радіо за помірну плату одержувати кваліфіковану і своєчасну інформацію про події у сферах науки, техніки, перспективні інновації. Завдяки цьому в газетах з’являться регулярні повідомлення про наукові досягнення, що швидко підніме престиж вчених у суспільстві.

Наявність оперативної наукової інформації допоможе в роботі науково-популярних журналів. Агентство стане точкою зростання, з якої відродиться багатий жанрами науково-популярний напрям у літературі, телебаченні, кіно.

На завершення хотів би зазначити, що в крихітній Фінляндії спілка літераторів, які пишуть на наукові і пізнавальні теми, перевищує за кількістю (і статком) письменників, котрі створюють книжки решти жанрів художньої літератури.

P.S. «ДТ» повертається до наболілої теми науково-популярної журналістики, тому що в останні роки в українському науковому істеблішменті відчувається усвідомлення того, що потрібен зворотний зв’язок із суспільством. Керівництво наукою, напевно, починає розуміти — без інформування громадян про роль у їхньому житті науки, неможливо побудувати економіку знань, про яку так пафосно говорять провідні менеджери наукового процесу в країні. Немає сумнівів — агентство наукових новин в Україні рано чи пізно буде створене. У зв’язку з цим хотілося б звернутися до читачів із проханням: будь ласка, запропонуйте свої (максимально короткі) варіанти назви агентства, а також поділіться роздумами на тему, що, на ваш погляд, має стати предметом повідомлень такого агентства.