Інструкція: Як не треба та як треба проводити наук. конференції
11/19/2008 | Алексей Куприянов
На превеликий жаль, навіть таких конференцій у галузі суспільних та гуманітарних наук, які не радить проводити пан Куприянов, не проводиться.
Згадувані ним персони мають чи колись мали відношення до соціальних наук. А уявіть собі „наукові” доповіді таких гігантів вітчизняної думки як Кремінь чи Литвин, Жулинський або Брюховецький!
19 ноября 2008 г., среда
Адрес страницы: http://www.polit.ru/author/2008/11/19/sots.html
АВТОР
Алексей Куприянов
Социологический конгресс: борьба с энтропией
'Полит.ру' уже обращалось к именитым социологам, которые поделились своими соображениями о конгрессе. Читал их рассказы, сопоставляя со своими впечатлениями. Попытавшись оттереть с экрана нечто бледно-розовое, я понял, что мои старания тщетны - это были буквы. Не думаю, что эта краткая заметка закроет тему Третьего всероссийского социологического конгресса, но кому-то надо сказать горькие слова правды. 'Полит.ру' будет радо предоставить печатные площади тому, кто сможет сообщить про конгресс что-нибудь позитивное, например, рассказать о запомнившихся / понравившихся докладах. Я же из всех цветов букв предпочитаю черный. Фамилии большинства персонажей в тексте не упоминаются намеренно.
Явка
Я рад, что В.А. Ядову и Б.З. Докторову удалось повстречаться со своими старыми знакомыми, с которыми они не виделись много лет. Возможно, ради того только и стоило провести конгресс. Не могу, впрочем, в полной мере разделить эту радость с нашими мэтрами, поскольку на мою долю такого счастья практически не выпало. Например, из нескольких десятков людей, которых я знал по серии семинаров, посвященных социальным исследованиям образования, из провинции (я не беру в расчет жителей Москвы и Петербурга, с которыми и так видишься довольно часто) до конгресса добрались лишь 3-4 человека, успевшие дослужиться до известных административных высот. Не думаю, что тут есть чему удивляться. Из заявленных 2,5 тысяч участников, конгресс, по утверждениям организаторов, собрал 'в реале' около полутора (и эта цифра вызывает некоторые сомнения, но уж какая есть). Было бы интересно посмотреть на географическое распределение, но что-то подсказывает, что Москва может занять лидирующие позиции, а большая часть той примерно тысячи, что не смогла доехать, - это молодежь из провинциальных университетов.
Возможно, поэтому в залах было так мало молодых лиц? Студенты виднелись только в коридорах в виде разводящих (огромное им спасибо, кстати), а аспиранты и молодые преподаватели / научные сотрудники явно не составляли большинства среди сидевших на заседаниях. Буду рад бодрой статистике от организаторов, которая это опровергнет.
Хаос и космос
Про первый день в здании Президиума РАН писали и говорили многие. Поразительно, что именно социологи не смогли просчитать пропускную способность столовой. Некоторые очевидцы утверждали, что стояли в очереди более часа.
Продолжение в помещениях ГУ-ВШЭ было гораздо более упорядочено. Высшая Школа Экономики как принимающая сторона вообще сделала невозможное, составив почти работавшее расписание в ситуации, когда оно самой природой организации конгресса было обречено на то, чтобы быть сорванным.
Совсем работающим расписание сделать не удалось, поскольку участники конгресса проявили по ходу дела изрядную долю изобретательности, перенося секционные заседания во времени (порой, на полдня) и пространстве (например, в другое здание, находящееся на противоположном конце Москвы), а то и вовсе отменяя их по договоренности в узком кругу. Возможно, поэтому всю первую половину дня 23-го я бродил по пустым аудиториям в тщетных попытках найти хотя бы одну работающую секцию из тех, что меня интересовали. Единственная с трудом обнаруженная была переполнена желающими (вероятно, наткнувшимися на нее раньше меня), так что войти туда не удалось.
Впрочем, все это казалось уже не столь удивительным после событий 22-го числа, когда послеобеденное заседание секции по социологии образования началось с попытки какого-то пожилого иностранного гостя сделать доклад на английском языке. В программе никаких 'иностранных' докладов по социологии образования не значилось. Докладчик был никому из присутствующих не известен. Вместе с тем, он был совершенно уверен в том, что непременно должен выступить с докладом именно в этой аудитории. После непродолжительных переговоров стало ясно, что он пришел на совершенно другую секцию, внезапно переехавшую на послеобеденные заседания из ГУ-ВШЭ в Институт социологии РАН. Дальнейшая судьба этого ученого мужа неизвестна, поскольку я довел его только до волонтеров-студентов, стоявших в коридоре, которые проводили его к организаторам. Особую комическую ноту ситуации придавало то, что название секции, в которой гость был намерен участвовать, было 'Россия в глобальном мире'.
К слову о глобальном мире: при наличии явно запланированных иностранцев, ни один указатель, ни одна надпись, имевшие отношение к конференции, не были продублированы по-английски.
Регламент на секциях удавалось держать далеко не всем. По установившейся традиции число докладчиков на секционных заседаниях регулировалось только фактом присутствия. Время, потребное для доклада, каждый определял для себя сам. Да и как иначе, если на свою долю в одном часовом заседании могло претендовать (по программе) до сорока докладчиков (!), а реально присутствующих было при этом, например, пять-шесть. Понятно, что и для шести час тесен. Что путного можно сказать за десять минут? Можно ли успеть задать хотя бы один вопрос докладчику? На некоторых секциях докладчики, одновременно выступавшие в роли ведущих, могли позволить себе больше остальных. Довелось видеть и спонтанное выступление одной дамы, которая просто попросила слова, внезапно встав с места после одного из докладов, и сделала сообщение о самой себе и своем месте в развитии социологии продолжительностью в один средний доклад. Секционные заседания благополучно затягивались и наползали на перерывы и друг на друга.
Содержание
В содержательном отношении конгресс можно считать умеренно провальным. Общее мнение злобной молодежи в кулуарах склонялось к тому, что, если не считать проблесков на пленарных заседаниях, вроде докладов иностранных гостей и острого выступления В. Радаева, то от 70% до 100% звучавшего (в зависимости от конкретного секционного заседания) находились где-то за пределами добра и зла. Буду рад, если участники конгресса тут же наполнят страницы газет бодрыми воспоминаниями, чтобы опровергнуть эту гнусную клевету, но что-то подсказывает мне, что не наполнят. Заробеют...
Помимо секционных заседаний, в программе были и круглые столы. Чем они отличались от секционных заседаний, было ясно не всегда, однако содержательность тех двух, на которых мне довелось побывать - по социологическим журналам и по социологии практик, - значительно превышала конвенциональные 0-30%. Расскажу о них немного подробнее.
Круглый стол по социологическим журналам
Круглый стол по журналам организационно действительно напоминал круглый стол. Участники сидели за П-образным столом (правда, частично спиной друг к другу) и высказывались по очереди. Восторженные зрители разместились во втором ряду вокруг основного стола на стоявших вдоль стен и специально принесенных стульях. Какое-то количество зрителей клубилось в коридоре, пытаясь пробраться в зал. Участники стола (в основном, главные редакторы) по очереди рассказывали о своих журналах, показывали, как они выглядят, иногда принимались раздавать свежие номера. Время от времени монотонное течение заседания прерывалось перепалками в стиле 'знаем мы, как вы с авторами работаете' и т. п.
Ведущий круглого стола тоже внес свою лепту в оживление собрания. По ходу представления он не слишком строго следил за регламентом, сделав исключение лишь для 'Журнала исследований социальной политики', который представляла Е. Р. Ярская-Смирнова. Когда Елена Ростиславовна, среди прочего, упомянула, что журнал получал финансирование от ряда международных благотворительных фондов, ведущий счел своим долгом прервать ее и напомнить о времени, прямо намекнув, что нечего тут о фондах, нечего... Е. Р., как и многие из присутствующих, была удивлена таким внезапным проявлением заботы о регламенте и спросила ведущего, не мог ли бы он сказать то же самое, но 'нежнее'. Ведущий, собрав всю свою нежность, снова попросил ее урезать раздел о фондах. Е. Р. возразила, что именно это независимое финансирование позволило продержаться на первых порах и поддерживать достаточную степень самостоятельности, и продолжила рассказ о журнале. Дальше, вплоть до самой 'Военной социологии', завершавшей список, все шло спокойно.
После этого несколько затянувшегося введения с представлениями по кругу не знаю, как все, но я лично настроился на то, что редакторы, наконец, поговорят о наболевшем. По ходу представлений наболевшее то и дело проскакивало. Почти все редакторы поминали 'список ВАК'. Одни - с гордостью за то, что их журнал входит в список, другие - с не меньшей - за то, что их журнал туда не входит. Впрочем, те, кто гордились своим отсутствием в списке ВАК, почему-то сообщали, что ведут работу над включением своего журнала в список. Всплывала и тема корчевателя. В. А. Ядов попытался успокоить собравшихся, сказав, что социологов эта история не касается, поскольку статья-то была по естественным наукам (не знаю, как остальных, но меня он не убедил). Из уст одного из редакторов прозвучала потрясающая жалоба о том, что раньше-то хорошо было, а вот ныне пошел вал статей по диссертациям, и журналы не справляются с этим потоком. Представитель журнала 'Телескоп' сказал, что в ответ на раздающиеся из ВАК требования об ужесточении рецензирования редакции журналов должны встать на защиту академических свобод и объединиться. Вопрос о рецензировании мог оказаться действительно довольно острым, поскольку редакторы только двух-трех журналов из полутора-двух десятков, представленных на круглом столе, открыто заявили о том, что статьи предварительно рецензируются. Остальные смогли лишь в туманной форме сообщить о том, что они 'работают с авторами'.
Разговор о наболевшем, однако, не сложился. Ведущий снова взял на себя инициативу и предложил залу задавать вопросы. Зал отозвался молчанием. Ведущий бодро начал: 'Ну, если вопросов нет, то...' Опасаясь, что все может перейти к другой части заседания, а про наиболее диковинное из наболевшего все забудут, я вскричал: 'Есть, есть вопрос!' и, добравшись до микрофона, спросил, каким образом повсеместное введение рецензирования может помешать академическим свободам и зачем журналам следует объединиться на борьбу с этой напастью. В ответ представитель 'Телескопа' сказал, что необходимо создать такой портал, на котором были бы выложены хотя бы оглавления всех журналов (ему тут же напомнили про EcSocMan, поддерживаемый ГУ ВШЭ, в лабиринтах которого похоронено немало полезной информации, включая и ряд журналов). Вопрос про туманную связь свобод и рецензирования, к сожалению, не получил дальнейшего развития.
После этого ведущий с той же интонацией вернулся к тому, с чего было начал 'Ну, если вопросов нет, то...' Все замерли в ожидании продолжения банкета разговора о наболевшем. С той же радостью в голосе после микроскопической паузы ведущий продолжил: '... то мы закрываем заседание'. Занавес. Вот и поговорили...
Круглый стол по социологии практик
Круглый стол по социологии практик внешне ничем не отличался от обычного секционного заседания. Все те же парты, как в классе, докладчики, по очереди выходящие к доске. Радикальное отличие его от большинства секций состояло в том, что ядро программы составляли представители Европейского Университета в Санкт-Петербурге: сами В. Волков и О. Хархордин, только что выпустившие книгу 'Теория практик' (СПб: ЕУСПб, 2008), и их ближайшие коллеги и ученики.
Ядро это было несколько размыто неизбежными докладами 'со стороны'. Лучшим из них, на взгляд слушателей, наградивших героя бурными аплодисментами, стала энергичная импровизация одного из участников. Когда пришла его очередь, он встал и сказал примерно следующее: 'Когда я собирался на конгресс, то долго не мог понять, куда приткнуть свои тезисы. Долго перебирал названия секций. Наконец, нашел круглый стол с понравившимся мне названием и вписал их туда. Однако теперь, послушав то, что здесь говорилось, я решил, что не буду мучить вас тем, что придумал в качестве доклада накануне ночью'. Этим потрясающим признанием, подобного которому я не слышал еще ни на одной конференции, позволю себе завершить рассказ о содержательной части III Всероссийского социологического конгресса и перейти к заключительной части записок провинциала.
Что делать?
С организационной точки зрения многому можно было бы поучиться у наших иностранных коллег. Могу рассказать, как выглядит обычная конференция в области социальных и гуманитарных наук где-нибудь в США, Канаде, Англии или Австрии. Это представляется мне тем более важным, что недавно в популярном Живом журнале московского философа Елены Косиловой появилась (а чуть позже была перепечатана в еще более популярном журнале ivanov-petrov) подробная инструкция по организации унылых конференций еще советского образца, во всем подобных социологическому конгрессу. Я начал писать этот текст еще до того, как обнаружил заметки Елены, тем более считаю необходимым его закончить теперь, после того, как это случилось.
Итак, конференция. Все заседания, что пленарные, что секционные, имеют равную продолжительность, которая неукоснительно выдерживается. Обычно это полтора часа. Перерывы на кофе после первого и третьего заседания по полчаса, полутора-двухчасовой обед после второй. Эта жесткая сетка позволяет 'собрать' любое расписание из стандартных модулей.
Большая часть этих модулей - полуторачасовые секционные заседания. Каждое такое заседание включает три-четыре доклада. Соответственно, каждому докладчику достается от 20 до 30 минут, которые он может использовать на свое усмотрение. Обычно считается хорошим тоном говорить 15-20 минут, оставив время для вопросов и обсуждения.
Откуда берутся такие компактные 'секции'? Дело в том, что, в отличие от подавляющего большинства советских и российских мероприятий, которые я видел, на конференции принимают не отдельные доклады, а готовые секционные заседания из трех-четырех докладчиков и комментатора (ведущего). В результате, в задачи организаторов входят не распихивание сотен докладов по секциям из абстрактно-классификационных соображений и не раздумья о том, как вместить сорок докладов в часовое заседание, разбавленные надеждами на то, что большая часть все равно не приедет, а просто подсчет числа заседаний и определение потребного для их вмещения аудиторного фонда. Доклады, поданные вне сессий, составляют меньшинство. Обычно их, по договоренности с организаторами секционных заседаний, подпихивают в качестве 4-го доклада на подходящие сессии или создают специальные 'assembled sessions' (их обычно очень мало и на них, как правило, попадают молодые исследователи, недостаточно интегрированные в сообщество для того, чтобы создать сессию на основе предварительной договоренности с коллегами). Надо ли говорить, что в конференции участвуют все те, кто сделал заявку на доклад (за исключением внезапно заболевших)? Во всяком случае, половинная (или менее?) явка, как в нашем случае, немыслима. Еще одно важное негласное правило: приезжать на весь срок конференции. Участие в трехдневной, скажем, конференции исключительно в день (иногда и час) своего доклада (для многих практически норма в России) - это довольно редкое явление, обусловленное какими-то исключительными обстоятельствами.
В принципе, никто не мешал организовать и этот конгресс именно так (и, судя по всему, почти так и сложилось, например, 'ядро' круглого стола по социологии практик, о котором шла речь выше). Но, что характерно, никто и не помогал. Механизм формирования секций остался неясным. Люди, случайно близкие к организаторам конгресса, смогли выкроить себе отдельную секцию или круглый стол. Остальным оставалось лишь 'незаметно присоединиться'. По крайней мере, передовые технологии электронной подачи тезисов обслуживали именно этот сценарий.
Между тем, именно такая организация конгрессов 'снизу' и есть признак нормального функционирования самоподдерживающейся научной дисциплины, опирающейся на сложно структурированное сообщество исследователей.
Теперь о главном - об этом самом сообществе. В России (как это было и в СССР) организаторами конференций в подавляющем большинстве случаев выступают вузы, НИИ или, в лучшем случае, их временные объединения. Если инициатором и выступает научное общество, то оно поражено той же болезнью - его ячейки копируют административную структуру академических учреждений. Все международные конференции или семинары (заранее оговорюсь, что особая форма научной жизни - летние / зимние школы - сознательно исключается из рассмотрения), которые я видел, хотя и проходили территориально в том или ином университете, были организованы научными обществами или сетями исследователей, не имеющими четкого организационного оформления. Некоторые из них могут работать в одном и том же месте, но в целом, на конференции собираются люди из совершенно разных мест, преимущественно, не состоящие между собой в отношениях административного подчинения.
В чем проявляется это отличие? В России практически любой конференции / конгрессу подлежит модель административной отчетной конференции в НИИ. Только теперь это отчетная конференция с большим или меньшим числом трудноуправляемых гостей. Поэтому структура многих конференций отражает структуру организации (-ий), ее проводящей, или формальные классификации знаний. Если, например, в некоем институте есть сектор истории академии наук, сектор истории техники и сектор истории биологии, то на конференции будет организовано три таких секции, их председателями будут заведующие секторами, и все сотрудники обязаны будут отчитаться на них о проделанной за год работе. Заседание энтомологического конгресса (центром организации выступает формально Русское энтомологическое общество, а на деле - лаборатория систематики насекомых Зоологического института РАН) будет напоминать оглавление плохого учебника по энтомологии: будут секции по жукам (отряд Coleoptera), бабочкам (Lepidoptera), комарам-мухам (Diptera), осам-пчелам-муравьям (жалящие Hymenoptera) и т. д., независимо от того, какими проблемами занимаются исследователи, работающие с теми или иными группами насекомых. Чтобы гуманитарии могли представить себе степень нелепости подобного разделения на секции по отрядам насекомых, могу предложить им задуматься о формировании секций по географическому принципу: например, в одну попадают все те, у кого исследования идут преимущественно в Новосибирской области (чем бы они там ни занимались), в другую - те, у кого в Кемеровской и т. д.
В крупных международных научных обществах люди не отчитываются друг перед другом по секторам и лабораториям. Они сами, снизу, группируются и перегруппировываются по интересам. Для этого существует определенная инфраструктура: например, форумы и списки рассылки электронной почты, по которым распространяются первичные CFP (calls for papers). На самой конференции обычно много времени отводится под неформальное общение. В первый вечер (как правило, конференции начинаются вечером в день заезда) устраивается общий прием, организованный так, чтобы все участники имели возможность свободно перемещаться и общаться друг с другом (доклады начинаются только на следующее утро). Перерывы на кофе и обед, о которых уже написано выше, специально сделаны такими длинными. Завершает конференцию еще один общий прием или ужин. За это время можно вовсю наобщаться, выстроить планы на будущее, иногда даже обсудить возможность создания секции на следующий год. От одной конференции до другой участники нередко вовсе друг друга не видят, поскольку работают в разных местах, поэтому они рады общению. В качестве докладов на конференции привозятся полу- или почти совсем готовые тексты статей, а сами обсуждения по докладам нередко помогают улучшить текст статьи перед подачей в редакцию журнала или в сборник. Кроме того, в рамках конференций обычно проходят выборы: в состав редколлегий журналов, которые поддерживаются обществами (в России такого просто нет, ни поддерживаемых научными обществами серьезных журналов, ни ротации редколлегий, можно расслабиться сразу), в разного рода комитеты, обсуждаются совместные действия от имени общества и т. п. Про поиск работы и стажировок и встречный head-hunting я не говорю, хотя на некоторых конференциях значима и эта составляющая.
Побочный продукт этого - целевое доведение докладов до заинтересованной и готовой к обсуждению аудитории. Да и сами доклады, как правило, в среднем более высокого уровня, чем то, что приходится видеть в России (поскольку, как правило, их делают по мотивам статей, которые готовят в серьезные издания, не публикующие тексты о корчевателях). Неформальная жизнь на такого рода конференциях также обычно более содержательна в научном плане. Это связано с тем, что с людьми, которых видишь раз в год-два, все еще не скучно поговорить о том, что научного они делали все это время, и можно поспорить за науку, не опасаясь, что будешь обречен постоянно натыкаться на этого же человека в коридоре до конца дней своих. Да и отспорено уже с ним или с нею обо всем навсегда и давно, поэтому лишь грустно молчим мы в наших институтах или говорим давно ожидаемые вещи, во исполнение мрачного ритуала, направленного на поддержание общины.
Чтобы не заканчивать на совсем мрачной ноте, добавлю надежды. Надеюсь, что рано или поздно 'научные работники' России тоже начнут собираться на конференции ради радости общения с коллегами, а не для того, чтобы без толку мучить друг друга (да, простите, выпал из рефлексивной исследовательской установки: соблюдать ритуал, конечно же). Надеюсь, еще при моей жизни. Но верю в это с трудом.
При любом использовании материалов веб-сайта ссылка на Полит.ру обязательна. При перепечатке в Интернете обязательна гиперссылка www.polit.ru. Все права защищены и охраняются законом. © 1999—2008 Полит.ру
Згадувані ним персони мають чи колись мали відношення до соціальних наук. А уявіть собі „наукові” доповіді таких гігантів вітчизняної думки як Кремінь чи Литвин, Жулинський або Брюховецький!
19 ноября 2008 г., среда
Адрес страницы: http://www.polit.ru/author/2008/11/19/sots.html
АВТОР
Алексей Куприянов
Социологический конгресс: борьба с энтропией
'Полит.ру' уже обращалось к именитым социологам, которые поделились своими соображениями о конгрессе. Читал их рассказы, сопоставляя со своими впечатлениями. Попытавшись оттереть с экрана нечто бледно-розовое, я понял, что мои старания тщетны - это были буквы. Не думаю, что эта краткая заметка закроет тему Третьего всероссийского социологического конгресса, но кому-то надо сказать горькие слова правды. 'Полит.ру' будет радо предоставить печатные площади тому, кто сможет сообщить про конгресс что-нибудь позитивное, например, рассказать о запомнившихся / понравившихся докладах. Я же из всех цветов букв предпочитаю черный. Фамилии большинства персонажей в тексте не упоминаются намеренно.
Явка
Я рад, что В.А. Ядову и Б.З. Докторову удалось повстречаться со своими старыми знакомыми, с которыми они не виделись много лет. Возможно, ради того только и стоило провести конгресс. Не могу, впрочем, в полной мере разделить эту радость с нашими мэтрами, поскольку на мою долю такого счастья практически не выпало. Например, из нескольких десятков людей, которых я знал по серии семинаров, посвященных социальным исследованиям образования, из провинции (я не беру в расчет жителей Москвы и Петербурга, с которыми и так видишься довольно часто) до конгресса добрались лишь 3-4 человека, успевшие дослужиться до известных административных высот. Не думаю, что тут есть чему удивляться. Из заявленных 2,5 тысяч участников, конгресс, по утверждениям организаторов, собрал 'в реале' около полутора (и эта цифра вызывает некоторые сомнения, но уж какая есть). Было бы интересно посмотреть на географическое распределение, но что-то подсказывает, что Москва может занять лидирующие позиции, а большая часть той примерно тысячи, что не смогла доехать, - это молодежь из провинциальных университетов.
Возможно, поэтому в залах было так мало молодых лиц? Студенты виднелись только в коридорах в виде разводящих (огромное им спасибо, кстати), а аспиранты и молодые преподаватели / научные сотрудники явно не составляли большинства среди сидевших на заседаниях. Буду рад бодрой статистике от организаторов, которая это опровергнет.
Хаос и космос
Про первый день в здании Президиума РАН писали и говорили многие. Поразительно, что именно социологи не смогли просчитать пропускную способность столовой. Некоторые очевидцы утверждали, что стояли в очереди более часа.
Продолжение в помещениях ГУ-ВШЭ было гораздо более упорядочено. Высшая Школа Экономики как принимающая сторона вообще сделала невозможное, составив почти работавшее расписание в ситуации, когда оно самой природой организации конгресса было обречено на то, чтобы быть сорванным.
Совсем работающим расписание сделать не удалось, поскольку участники конгресса проявили по ходу дела изрядную долю изобретательности, перенося секционные заседания во времени (порой, на полдня) и пространстве (например, в другое здание, находящееся на противоположном конце Москвы), а то и вовсе отменяя их по договоренности в узком кругу. Возможно, поэтому всю первую половину дня 23-го я бродил по пустым аудиториям в тщетных попытках найти хотя бы одну работающую секцию из тех, что меня интересовали. Единственная с трудом обнаруженная была переполнена желающими (вероятно, наткнувшимися на нее раньше меня), так что войти туда не удалось.
Впрочем, все это казалось уже не столь удивительным после событий 22-го числа, когда послеобеденное заседание секции по социологии образования началось с попытки какого-то пожилого иностранного гостя сделать доклад на английском языке. В программе никаких 'иностранных' докладов по социологии образования не значилось. Докладчик был никому из присутствующих не известен. Вместе с тем, он был совершенно уверен в том, что непременно должен выступить с докладом именно в этой аудитории. После непродолжительных переговоров стало ясно, что он пришел на совершенно другую секцию, внезапно переехавшую на послеобеденные заседания из ГУ-ВШЭ в Институт социологии РАН. Дальнейшая судьба этого ученого мужа неизвестна, поскольку я довел его только до волонтеров-студентов, стоявших в коридоре, которые проводили его к организаторам. Особую комическую ноту ситуации придавало то, что название секции, в которой гость был намерен участвовать, было 'Россия в глобальном мире'.
К слову о глобальном мире: при наличии явно запланированных иностранцев, ни один указатель, ни одна надпись, имевшие отношение к конференции, не были продублированы по-английски.
Регламент на секциях удавалось держать далеко не всем. По установившейся традиции число докладчиков на секционных заседаниях регулировалось только фактом присутствия. Время, потребное для доклада, каждый определял для себя сам. Да и как иначе, если на свою долю в одном часовом заседании могло претендовать (по программе) до сорока докладчиков (!), а реально присутствующих было при этом, например, пять-шесть. Понятно, что и для шести час тесен. Что путного можно сказать за десять минут? Можно ли успеть задать хотя бы один вопрос докладчику? На некоторых секциях докладчики, одновременно выступавшие в роли ведущих, могли позволить себе больше остальных. Довелось видеть и спонтанное выступление одной дамы, которая просто попросила слова, внезапно встав с места после одного из докладов, и сделала сообщение о самой себе и своем месте в развитии социологии продолжительностью в один средний доклад. Секционные заседания благополучно затягивались и наползали на перерывы и друг на друга.
Содержание
В содержательном отношении конгресс можно считать умеренно провальным. Общее мнение злобной молодежи в кулуарах склонялось к тому, что, если не считать проблесков на пленарных заседаниях, вроде докладов иностранных гостей и острого выступления В. Радаева, то от 70% до 100% звучавшего (в зависимости от конкретного секционного заседания) находились где-то за пределами добра и зла. Буду рад, если участники конгресса тут же наполнят страницы газет бодрыми воспоминаниями, чтобы опровергнуть эту гнусную клевету, но что-то подсказывает мне, что не наполнят. Заробеют...
Помимо секционных заседаний, в программе были и круглые столы. Чем они отличались от секционных заседаний, было ясно не всегда, однако содержательность тех двух, на которых мне довелось побывать - по социологическим журналам и по социологии практик, - значительно превышала конвенциональные 0-30%. Расскажу о них немного подробнее.
Круглый стол по социологическим журналам
Круглый стол по журналам организационно действительно напоминал круглый стол. Участники сидели за П-образным столом (правда, частично спиной друг к другу) и высказывались по очереди. Восторженные зрители разместились во втором ряду вокруг основного стола на стоявших вдоль стен и специально принесенных стульях. Какое-то количество зрителей клубилось в коридоре, пытаясь пробраться в зал. Участники стола (в основном, главные редакторы) по очереди рассказывали о своих журналах, показывали, как они выглядят, иногда принимались раздавать свежие номера. Время от времени монотонное течение заседания прерывалось перепалками в стиле 'знаем мы, как вы с авторами работаете' и т. п.
Ведущий круглого стола тоже внес свою лепту в оживление собрания. По ходу представления он не слишком строго следил за регламентом, сделав исключение лишь для 'Журнала исследований социальной политики', который представляла Е. Р. Ярская-Смирнова. Когда Елена Ростиславовна, среди прочего, упомянула, что журнал получал финансирование от ряда международных благотворительных фондов, ведущий счел своим долгом прервать ее и напомнить о времени, прямо намекнув, что нечего тут о фондах, нечего... Е. Р., как и многие из присутствующих, была удивлена таким внезапным проявлением заботы о регламенте и спросила ведущего, не мог ли бы он сказать то же самое, но 'нежнее'. Ведущий, собрав всю свою нежность, снова попросил ее урезать раздел о фондах. Е. Р. возразила, что именно это независимое финансирование позволило продержаться на первых порах и поддерживать достаточную степень самостоятельности, и продолжила рассказ о журнале. Дальше, вплоть до самой 'Военной социологии', завершавшей список, все шло спокойно.
После этого несколько затянувшегося введения с представлениями по кругу не знаю, как все, но я лично настроился на то, что редакторы, наконец, поговорят о наболевшем. По ходу представлений наболевшее то и дело проскакивало. Почти все редакторы поминали 'список ВАК'. Одни - с гордостью за то, что их журнал входит в список, другие - с не меньшей - за то, что их журнал туда не входит. Впрочем, те, кто гордились своим отсутствием в списке ВАК, почему-то сообщали, что ведут работу над включением своего журнала в список. Всплывала и тема корчевателя. В. А. Ядов попытался успокоить собравшихся, сказав, что социологов эта история не касается, поскольку статья-то была по естественным наукам (не знаю, как остальных, но меня он не убедил). Из уст одного из редакторов прозвучала потрясающая жалоба о том, что раньше-то хорошо было, а вот ныне пошел вал статей по диссертациям, и журналы не справляются с этим потоком. Представитель журнала 'Телескоп' сказал, что в ответ на раздающиеся из ВАК требования об ужесточении рецензирования редакции журналов должны встать на защиту академических свобод и объединиться. Вопрос о рецензировании мог оказаться действительно довольно острым, поскольку редакторы только двух-трех журналов из полутора-двух десятков, представленных на круглом столе, открыто заявили о том, что статьи предварительно рецензируются. Остальные смогли лишь в туманной форме сообщить о том, что они 'работают с авторами'.
Разговор о наболевшем, однако, не сложился. Ведущий снова взял на себя инициативу и предложил залу задавать вопросы. Зал отозвался молчанием. Ведущий бодро начал: 'Ну, если вопросов нет, то...' Опасаясь, что все может перейти к другой части заседания, а про наиболее диковинное из наболевшего все забудут, я вскричал: 'Есть, есть вопрос!' и, добравшись до микрофона, спросил, каким образом повсеместное введение рецензирования может помешать академическим свободам и зачем журналам следует объединиться на борьбу с этой напастью. В ответ представитель 'Телескопа' сказал, что необходимо создать такой портал, на котором были бы выложены хотя бы оглавления всех журналов (ему тут же напомнили про EcSocMan, поддерживаемый ГУ ВШЭ, в лабиринтах которого похоронено немало полезной информации, включая и ряд журналов). Вопрос про туманную связь свобод и рецензирования, к сожалению, не получил дальнейшего развития.
После этого ведущий с той же интонацией вернулся к тому, с чего было начал 'Ну, если вопросов нет, то...' Все замерли в ожидании продолжения банкета разговора о наболевшем. С той же радостью в голосе после микроскопической паузы ведущий продолжил: '... то мы закрываем заседание'. Занавес. Вот и поговорили...
Круглый стол по социологии практик
Круглый стол по социологии практик внешне ничем не отличался от обычного секционного заседания. Все те же парты, как в классе, докладчики, по очереди выходящие к доске. Радикальное отличие его от большинства секций состояло в том, что ядро программы составляли представители Европейского Университета в Санкт-Петербурге: сами В. Волков и О. Хархордин, только что выпустившие книгу 'Теория практик' (СПб: ЕУСПб, 2008), и их ближайшие коллеги и ученики.
Ядро это было несколько размыто неизбежными докладами 'со стороны'. Лучшим из них, на взгляд слушателей, наградивших героя бурными аплодисментами, стала энергичная импровизация одного из участников. Когда пришла его очередь, он встал и сказал примерно следующее: 'Когда я собирался на конгресс, то долго не мог понять, куда приткнуть свои тезисы. Долго перебирал названия секций. Наконец, нашел круглый стол с понравившимся мне названием и вписал их туда. Однако теперь, послушав то, что здесь говорилось, я решил, что не буду мучить вас тем, что придумал в качестве доклада накануне ночью'. Этим потрясающим признанием, подобного которому я не слышал еще ни на одной конференции, позволю себе завершить рассказ о содержательной части III Всероссийского социологического конгресса и перейти к заключительной части записок провинциала.
Что делать?
С организационной точки зрения многому можно было бы поучиться у наших иностранных коллег. Могу рассказать, как выглядит обычная конференция в области социальных и гуманитарных наук где-нибудь в США, Канаде, Англии или Австрии. Это представляется мне тем более важным, что недавно в популярном Живом журнале московского философа Елены Косиловой появилась (а чуть позже была перепечатана в еще более популярном журнале ivanov-petrov) подробная инструкция по организации унылых конференций еще советского образца, во всем подобных социологическому конгрессу. Я начал писать этот текст еще до того, как обнаружил заметки Елены, тем более считаю необходимым его закончить теперь, после того, как это случилось.
Итак, конференция. Все заседания, что пленарные, что секционные, имеют равную продолжительность, которая неукоснительно выдерживается. Обычно это полтора часа. Перерывы на кофе после первого и третьего заседания по полчаса, полутора-двухчасовой обед после второй. Эта жесткая сетка позволяет 'собрать' любое расписание из стандартных модулей.
Большая часть этих модулей - полуторачасовые секционные заседания. Каждое такое заседание включает три-четыре доклада. Соответственно, каждому докладчику достается от 20 до 30 минут, которые он может использовать на свое усмотрение. Обычно считается хорошим тоном говорить 15-20 минут, оставив время для вопросов и обсуждения.
Откуда берутся такие компактные 'секции'? Дело в том, что, в отличие от подавляющего большинства советских и российских мероприятий, которые я видел, на конференции принимают не отдельные доклады, а готовые секционные заседания из трех-четырех докладчиков и комментатора (ведущего). В результате, в задачи организаторов входят не распихивание сотен докладов по секциям из абстрактно-классификационных соображений и не раздумья о том, как вместить сорок докладов в часовое заседание, разбавленные надеждами на то, что большая часть все равно не приедет, а просто подсчет числа заседаний и определение потребного для их вмещения аудиторного фонда. Доклады, поданные вне сессий, составляют меньшинство. Обычно их, по договоренности с организаторами секционных заседаний, подпихивают в качестве 4-го доклада на подходящие сессии или создают специальные 'assembled sessions' (их обычно очень мало и на них, как правило, попадают молодые исследователи, недостаточно интегрированные в сообщество для того, чтобы создать сессию на основе предварительной договоренности с коллегами). Надо ли говорить, что в конференции участвуют все те, кто сделал заявку на доклад (за исключением внезапно заболевших)? Во всяком случае, половинная (или менее?) явка, как в нашем случае, немыслима. Еще одно важное негласное правило: приезжать на весь срок конференции. Участие в трехдневной, скажем, конференции исключительно в день (иногда и час) своего доклада (для многих практически норма в России) - это довольно редкое явление, обусловленное какими-то исключительными обстоятельствами.
В принципе, никто не мешал организовать и этот конгресс именно так (и, судя по всему, почти так и сложилось, например, 'ядро' круглого стола по социологии практик, о котором шла речь выше). Но, что характерно, никто и не помогал. Механизм формирования секций остался неясным. Люди, случайно близкие к организаторам конгресса, смогли выкроить себе отдельную секцию или круглый стол. Остальным оставалось лишь 'незаметно присоединиться'. По крайней мере, передовые технологии электронной подачи тезисов обслуживали именно этот сценарий.
Между тем, именно такая организация конгрессов 'снизу' и есть признак нормального функционирования самоподдерживающейся научной дисциплины, опирающейся на сложно структурированное сообщество исследователей.
Теперь о главном - об этом самом сообществе. В России (как это было и в СССР) организаторами конференций в подавляющем большинстве случаев выступают вузы, НИИ или, в лучшем случае, их временные объединения. Если инициатором и выступает научное общество, то оно поражено той же болезнью - его ячейки копируют административную структуру академических учреждений. Все международные конференции или семинары (заранее оговорюсь, что особая форма научной жизни - летние / зимние школы - сознательно исключается из рассмотрения), которые я видел, хотя и проходили территориально в том или ином университете, были организованы научными обществами или сетями исследователей, не имеющими четкого организационного оформления. Некоторые из них могут работать в одном и том же месте, но в целом, на конференции собираются люди из совершенно разных мест, преимущественно, не состоящие между собой в отношениях административного подчинения.
В чем проявляется это отличие? В России практически любой конференции / конгрессу подлежит модель административной отчетной конференции в НИИ. Только теперь это отчетная конференция с большим или меньшим числом трудноуправляемых гостей. Поэтому структура многих конференций отражает структуру организации (-ий), ее проводящей, или формальные классификации знаний. Если, например, в некоем институте есть сектор истории академии наук, сектор истории техники и сектор истории биологии, то на конференции будет организовано три таких секции, их председателями будут заведующие секторами, и все сотрудники обязаны будут отчитаться на них о проделанной за год работе. Заседание энтомологического конгресса (центром организации выступает формально Русское энтомологическое общество, а на деле - лаборатория систематики насекомых Зоологического института РАН) будет напоминать оглавление плохого учебника по энтомологии: будут секции по жукам (отряд Coleoptera), бабочкам (Lepidoptera), комарам-мухам (Diptera), осам-пчелам-муравьям (жалящие Hymenoptera) и т. д., независимо от того, какими проблемами занимаются исследователи, работающие с теми или иными группами насекомых. Чтобы гуманитарии могли представить себе степень нелепости подобного разделения на секции по отрядам насекомых, могу предложить им задуматься о формировании секций по географическому принципу: например, в одну попадают все те, у кого исследования идут преимущественно в Новосибирской области (чем бы они там ни занимались), в другую - те, у кого в Кемеровской и т. д.
В крупных международных научных обществах люди не отчитываются друг перед другом по секторам и лабораториям. Они сами, снизу, группируются и перегруппировываются по интересам. Для этого существует определенная инфраструктура: например, форумы и списки рассылки электронной почты, по которым распространяются первичные CFP (calls for papers). На самой конференции обычно много времени отводится под неформальное общение. В первый вечер (как правило, конференции начинаются вечером в день заезда) устраивается общий прием, организованный так, чтобы все участники имели возможность свободно перемещаться и общаться друг с другом (доклады начинаются только на следующее утро). Перерывы на кофе и обед, о которых уже написано выше, специально сделаны такими длинными. Завершает конференцию еще один общий прием или ужин. За это время можно вовсю наобщаться, выстроить планы на будущее, иногда даже обсудить возможность создания секции на следующий год. От одной конференции до другой участники нередко вовсе друг друга не видят, поскольку работают в разных местах, поэтому они рады общению. В качестве докладов на конференции привозятся полу- или почти совсем готовые тексты статей, а сами обсуждения по докладам нередко помогают улучшить текст статьи перед подачей в редакцию журнала или в сборник. Кроме того, в рамках конференций обычно проходят выборы: в состав редколлегий журналов, которые поддерживаются обществами (в России такого просто нет, ни поддерживаемых научными обществами серьезных журналов, ни ротации редколлегий, можно расслабиться сразу), в разного рода комитеты, обсуждаются совместные действия от имени общества и т. п. Про поиск работы и стажировок и встречный head-hunting я не говорю, хотя на некоторых конференциях значима и эта составляющая.
Побочный продукт этого - целевое доведение докладов до заинтересованной и готовой к обсуждению аудитории. Да и сами доклады, как правило, в среднем более высокого уровня, чем то, что приходится видеть в России (поскольку, как правило, их делают по мотивам статей, которые готовят в серьезные издания, не публикующие тексты о корчевателях). Неформальная жизнь на такого рода конференциях также обычно более содержательна в научном плане. Это связано с тем, что с людьми, которых видишь раз в год-два, все еще не скучно поговорить о том, что научного они делали все это время, и можно поспорить за науку, не опасаясь, что будешь обречен постоянно натыкаться на этого же человека в коридоре до конца дней своих. Да и отспорено уже с ним или с нею обо всем навсегда и давно, поэтому лишь грустно молчим мы в наших институтах или говорим давно ожидаемые вещи, во исполнение мрачного ритуала, направленного на поддержание общины.
Чтобы не заканчивать на совсем мрачной ноте, добавлю надежды. Надеюсь, что рано или поздно 'научные работники' России тоже начнут собираться на конференции ради радости общения с коллегами, а не для того, чтобы без толку мучить друг друга (да, простите, выпал из рефлексивной исследовательской установки: соблюдать ритуал, конечно же). Надеюсь, еще при моей жизни. Но верю в это с трудом.
При любом использовании материалов веб-сайта ссылка на Полит.ру обязательна. При перепечатке в Интернете обязательна гиперссылка www.polit.ru. Все права защищены и охраняются законом. © 1999—2008 Полит.ру
Відповіді
2008.11.19 | Олена Весел
Шо сірйозно? Тоді мушу сказати, що Вам страшенно не щастить
на конференції. Якраз на такі конфи і круглі столи особисто я потрапляю регулярно. І для природників до речі такі круглі столи організовує УНТЦ. В Україні подібних конференцій валом. А для молодих вчених ми навіть їх організовуємо в рамках Семінарів творчої молоді в Ірпені. Власне за рік там молодь вчиться і вже цілком здатна провести подібні семінари, конференції чи круглі столи самостійно. Так само як тренінги чи рольові ігри.2008.11.20 | Калькулятор
Re: Шо сірйозно? Тоді мушу сказати, що Вам страшенно не щастить
Мой ник обязывает меня попросить Вас предоставить конкретную количественную информацию о Вашей многолетней и многотрудной работе, как я понимаю на деньги известного мецената, а также об основных НАУЧНЫХ РЕЗУЛЬТАТАХ, обнародованных на этих конференциях.К результатам не отношу возникшие или разрушенные кратковременные или долговременные матримониальные союзы молодых ученых.
При всем уважении к Вам, не могу оценить в качестве искомого результата и то, что "Власне за рік там молодь вчиться і вже цілком здатна провести подібні семінари, конференції чи круглі столи самостійно".
Во-первых, как мне кажется, целого года многовато для того, чтобы научиться тому, чему можно научиться за день.
Во-вторых, эссе Куприянова главное внимание уделяет содержательной стороне, то есть требованиям оригинальности, актуальности и научности выступлений на конференциях. Вряд ли заменителем этого может служить упоминание авторитетных и неавторитетных спонсоров.
2008.11.20 | Олена Весел
Re: Шо сірйозно? Тоді мушу сказати, що Вам страшенно не щастить
Калькулятор пише:> Мой ник обязывает меня попросить Вас предоставить конкретную количественную информацию о Вашей многолетней и многотрудной работе, как я понимаю на деньги известного мецената, а также об основных НАУЧНЫХ РЕЗУЛЬТАТАХ, обнародованных на этих конференциях.
> К результатам не отношу возникшие или разрушенные кратковременные или долговременные матримониальные союзы молодых ученых.
> При всем уважении к Вам, не могу оценить в качестве искомого результата и то, что "Власне за рік там молодь вчиться і вже цілком здатна провести подібні семінари, конференції чи круглі столи самостійно".
> Во-первых, как мне кажется, целого года многовато для того, чтобы научиться тому, чему можно научиться за день.
> Во-вторых, эссе Куприянова главное внимание уделяет содержательной стороне, то есть требованиям оригинальности, актуальности и научности выступлений на конференциях. Вряд ли заменителем этого может служить упоминание авторитетных и неавторитетных спонсоров.
Соррі, але Ви об чьом? Мені писати великий Увмод про порушення принципів Майдану, а-ля не питати чим хто з нас займався у 1913 році? А також переводити розмови на особистості? Чи спитати про науковий доробок пана і порушити правила самій?
Але якщо Вам справді хочеться знати хто там збирається, то імена Дністрового, Карпи, Жадана, Пантюка, Донія, Розумного, Ушкалова Вам про щось говорять? Вони всі починали саме там. На разі, наймолодша докторка Люблінського університету теж одна з тих, хто колись приїхав на семінар...
Також видається збірник "Молода нація", бюллетень, книжки, проводиться конкурс наукових робіт для молодих науковців, семінари по регіонам і один загальноукраїнський, на який вони содєржатєльно всі пишуть тези (це да), потім з тих тез методом лічного контакта вибирають виступаючих, але до виступу запрошуються не 3, а таки переважно 4 спікери, щоб ще кого з молодих талантлівих смишльоних і нех покамість малоізвєстних, але як же вони ізвєстними-то стануть, єссі каждий раз у них питань про їх науковий бекграунд а не дати їм можливості його створити? Живуть вони протягом 5 днів і для них це таки конференція. А за рік вони в перемішку зі старенькими мають зробити такий самий семінар, з круглими столами, але вже своїми, з діловими іграми, з развлєкухою і т.д. Змістове наповнення - раз самі семінар роблять, то самі його і обирають, так само працюють з тезами і т.д.
Але такі семінари проводить не лише "Смолоскип", мама мія - той же НІМПБ розігнаний проводить такі самі конфи. Не знаю, з 2002 року (час вступу в аспірантуру) я отаку от нудну конфу, як автор описує, бачила за весь час тільки один раз - це було у Сумах, в інституті післядипломної освіти. Звідки у мене вапрос - таваріщі, а Ви взагалі коли в останнє в Україні на конфі були?
2008.11.20 | Калькулятор
Re: Шо сірйозно? Тоді мушу сказати, що Вам страшенно не щастить
Признаюсь, что "імена Дністрового, Карпи, Жадана, Пантюка, Донія, Розумного, Ушкалова" как УЧЕНЫХ мне ничего не говорят.И это при том, что я хорошо знаком с антологиями указанного Вами издательства. Ценю их, но это сборники переводов (иногда не подлинников, а с их русских переводов), а не оригинальные научные труды перечисленных Вами лиц. Некоторые из них известны мне как политиканы и балующиеся пером молодые люди. Не исключено, что из них и других участников вырастет достойная смена нынешним официально признанным корифеям политики, прозы, поэзии и даже социально-гуманитарных наук.
Мне кажется, что Вы перепутали научные конференции с чем-то иным, что я затрудняюсь определить в качестве научных конференций по содержанию. Посыплю голову пеплом и с радостью откажусь от моего предубеждения, если Вы переубедите меня, ознакомив меня и других участников этого форума з программами работы двух-трех из них, если они, конечно, являются научными.
Думаю, что одному из организаторов отечественных конференций нового типа, владеющему компьютером и имеющему безлимитный доступ к сети, сделать это не составит никакого труда. На этом сайте вывешивали и более объемные материалы.
Напомню, что Ваш комментарий к тексту Куприянова Вы начали с сожалений в мой адрес. Спасибо за сочувствие. Но скажу, что не обделен участием в украинских конференциях, которые носят статус международных, и в собственно международных, то есть в далеком зарубежье.
И, конкретно, в чем Вы усматриваете мои нарушения принципов Майдана?
Я интересовался Вашими персональными данными и научными достижениями? Интересовался Вашей карьерой до 1991 года? Разразился инвективами в Ваш адрес? Проявил нездоровый интерес к уровню зарплат в Вашем фонде и задал вопрос о том, платите ли Вы налоги?
Замечу, что сильные эмоции обычно скрывают неубедительность позиции.
2008.11.21 | Олена Весел
Re: Шо сірйозно? Тоді мушу сказати, що Вам страшенно не щастить
Калькулятор пише:> Признаюсь, что "імена Дністрового, Карпи, Жадана, Пантюка, Донія, Розумного, Ушкалова" как УЧЕНЫХ мне ничего не говорят.
> И это при том, что я хорошо знаком с антологиями указанного Вами издательства. Ценю их, но это сборники переводов (иногда не подлинников, а с их русских переводов), а не оригинальные научные труды перечисленных Вами лиц. Некоторые из них известны мне как политиканы и балующиеся пером молодые люди. Не исключено, что из них и других участников вырастет достойная смена нынешним официально признанным корифеям политики, прозы, поэзии и даже социально-гуманитарных наук.
А гуманітарії шо не люди? Якщо гуманітарії собі ростять зміну, і та зміна - ну це ж правда - таки визнана вже і закордоном теж, то... а ну так - вони політикани і балующієся пєром люді... що мають ступені кандидатів і докторів наук правда... але всьо равно політикани. ілі балующієся пєром. Тільки їх чомусь закордоном знають...
>
> Мне кажется, что Вы перепутали научные конференции с чем-то иным, что я затрудняюсь определить в качестве научных конференций по содержанию. Посыплю голову пеплом и с радостью откажусь от моего предубеждения, если Вы переубедите меня, ознакомив меня и других участников этого форума з программами работы двух-трех из них, если они, конечно, являются научными.
А Ви на ніколи не намагались покористуватись гуглем, нє? www.smoloskyp.org.ua І вперед - по рокам, по темам, по ведучим, по виступаючим, по збірникам праць молодих вчених, по бюллетеню, а от за антології таки да - то тільки у книгарні і тільки купувати. В принципі паперовий варіант "Молодої нації" також можна купити, щоправда вже не за всі роки.
>
> Думаю, что одному из организаторов отечественных конференций нового типа, владеющему компьютером и имеющему безлимитный доступ к сети, сделать это не составит никакого труда. На этом сайте вывешивали и более объемные материалы.
Як казала одна дуже класна викладачка історії - п. Емман з центру вивчення Голокосту - 80% інформації засвоюється у тому випадку, коли людина шукає щось сама, у випадку, якщо людині все викладають на блюдечку з галубой кайомочкой - тільки 20%. Я Вам можливості для пошуку і так спростила - адресу сайта дала. Викладати всьо - звиняйте.
>
> Напомню, что Ваш комментарий к тексту Куприянова Вы начали с сожалений в мой адрес. Спасибо за сочувствие. Но скажу, что не обделен участием в украинских конференциях, которые носят статус международных, и в собственно международных, то есть в далеком зарубежье.
Я за Вас рада, але я теж трошки катаюсь... Більше того, я бальшой любитель покататись по конференціям - і це не секрет. Але якщо Ви їздете по конференціям, то як Ви умудряєтесь на хороші не потрапляти? Я наприклад жорстко добираю конфи по яким їду. І їду тільки туди, де мені буде цікаво і я чомусь навчусь. І майже всюди так, як пан Купріянов хвалить. Щоправда більшість з них не ВАКівські. Якщо Ви це маєте на увазі, тоді так... Але я необхідну кількість виступів на ВАКівських вже маю для дісєра, так шо мені нема глобальної потреби на їхати... Маю можливість вибору.
>
> И, конкретно, в чем Вы усматриваете мои нарушения принципов Майдана?
> Я интересовался Вашими персональными данными и научными достижениями? Интересовался Вашей карьерой до 1991 года? Разразился инвективами в Ваш адрес? Проявил нездоровый интерес к уровню зарплат в Вашем фонде и задал вопрос о том, платите ли Вы налоги?
>
> Замечу, что сильные эмоции обычно скрывают неубедительность позиции.
Принцип відсутності минулого – ніхто не має права посилатись на свої минулі заслуги для збільшення ваги своєї точки зору. Увага звертається на те, "що саме сказано", а не на те, "хто сказав".
+ я як і інші члени оргкомітету у Фонді не працюємо.
Семінари творчої молоді роблять творчою молоддю для творчої молоді. ТОМУ ЩО якщо не дати можливості людям принаймні спробувати, то як можна потім буде говорити про їх доробок. Там є гостьові лекції на яких можна подивитись як виступають досвідчені доповідачі - все інше - роблять учасники семінару - у когось з них більше повноважень, у когось менше. Хтось тільки дивиться і слухає і бере участь у дискусії, хтось виступає доповідачем, хтось веде круглий стіл. ВСІ беруть участь у діловій грі, ТОМУ ЩО ділова гра вважається необхідним елементом семінару (але не входить в основну частину). ну і тренінги теж навчитись проводити людям не завадить.
Щоправда - ця конференція виключно на гуманітарну тематику, хоча якщо якийсь фізик, хімик, біолог зможе свою тему пришпандьорити до якогось круглого столу, то там залежить від волі ведучого. Я наприклад тих хто мені тези пише намагаюсь загребти всіх - щоб вчились. А виступати даю - максимум 4. Це просто елементарно корисно для загального розвитку подивитись як можна щось зробити і спробувати самому. Ну чого нє?
А от тиждень тому випадково (помилилась кімнатою) забрела на конференцію до кібернетиків. Так там теж нормально. І ніяких Вам парт. Щось подібне бачила... на секційних засідання спільної конфи УНТЦ і НАТО ну так шоб з технікою, а не з гуманітаріями було зв'язано. Тудой по майданівським ділам ходила.
2008.11.21 | Олена Весел
да кстаті єсть ісчо вікіпедія на всякий случай
Анатолій Дністровий, Максим Розумний і т.д. - думаю здогадаєтесь кого шукать, да?2008.11.21 | Skapirus
Олено, ти все-таки пом"якше, бо твої повчання негарно виглядають
Бо невідомо з ким говориш, хто стоїть за цим ніком (я до речі не знаю) і яке враження про Майдан може скластися в певному колективі. Людина аргументовано виклала свою думку, тож не треба її ображати.2008.11.21 | Георгій
Пропозиція (л.)
http://www2.maidan.org.ua/n/about/12272769682008.11.25 | Олена Весел
Ага, людина аргументовано
назвала купу гуманітарного народу зі ступенями "політиканами" і "балующіміся пєром". І попросив довести, що вони не верблюди. А пом'якше маю бути я. Пріняла к свєдєнію, постараюсь ісполніть...2008.11.21 | Трясця
Гуманітарії
Якщо вже Ви, пані Олена, гуманітарій, то це накладає певні обмеження. Зокрема, мовні. Слідкуйте за мовою. Не вживайте молодіжний жаргон. Це освіченій жінці не личить. А тепер по суті. Скільки вже разів фізики-хіміки писали на форум, що науковці (учених в Україні немає в принципі, це Ньютон - учений!!!) мусять мати ПУБЛІКАЦІЇ в провідних англомовних журналах. Якщо ні, то вони - не науковці. Натомість, письменники - вільні птахи. Можуть робити все, що їм заманеться. А покупці голосують за них чи проти гаманцем. До відома, якщо Вас цікавить, що купують природознавці. На останньому ярмарку я придбав товстелезний том Григоренка (Смолоскип!), книги Андруховича, Подерв"янського та Рудницького (історія Яреми Вишневецького). А примусити когось щось любити не можна, бо ми люди вільні!2008.11.25 | Олена Весел
Re: Гуманітарії
Трясця пише:> Якщо вже Ви, пані Олена, гуманітарій, то це накладає певні обмеження. Зокрема, мовні. Слідкуйте за мовою. Не вживайте молодіжний жаргон. Це освіченій жінці не личить.
Тиждень української мови в ЖЖ (добровільно взятих на себе зобов'язань писати літературною мовою - українською, або російською, або якою хочеться) закінчився ще у липні цього року. Мушу Вас засмутити, але всі вчені жінки заново перейшли на прєвєд. А чоловіки і взагалі не брали в ньому участі. А загалом, то питання про те якою мовою кому писати входить до принципу "вільна людина у вільній країні". Я ж Вас не змушую писати так як мені подобається? А все інше - див. будь-ласка принцип Майдану про відсутність минулого.
А тепер по суті. Скільки вже разів фізики-хіміки писали на форум, що науковці (учених в Україні немає в принципі, це Ньютон - учений!!!) мусять мати ПУБЛІКАЦІЇ в провідних англомовних журналах. Якщо ні, то вони - не науковці.
А для арабістів в арабомовних ніззя? Я Вам така вдячна, що Ви мене просвітили:) Але щоб Вам було ще спокійніше скажу щоправда що по my major араби ще не вигадали наукового журналу, а тому інакше як друкуватись англійською, російською і українською у мене поки що вибору нема. Але лише тому, що польською та французькою я на належному рівні не володію. І німецькою теж. Знала б - повірте не погребувала б і німецькою, тим більше що у них школа арабістики дуже і дуже хороша. Та і у поляків теж. Про французів мовчу взагалі... ТОМУ ЩО каждий арабіст обязан хотя би ізучіть гугляпіріводчік з французької єссі уже французьку не знає.
Натомість, письменники - вільні птахи. Можуть робити все, що їм заманеться. А покупці голосують за них чи проти гаманцем. До відома, якщо Вас цікавить, що купують природознавці. На останньому ярмарку я придбав товстелезний том Григоренка (Смолоскип!), книги Андруховича, Подерв"янського та Рудницького (історія Яреми Вишневецького). А примусити когось щось любити не можна, бо ми люди вільні!
А я Вас і не змушую любити тих чи інших письменників. Але і говорити про те, що у них не може бути наукових праць тільки тому, що вибачте пан не читав... Хм... а погуглить?
Більше того, особисто я дуже рада, що Вам сподобався витвір мого доброго знайомого журналіста Юрія Рудницького (при нагоді обов'язково йому передам усі комплімани), який свого часу редагував мої статті по падінням-зростанням цін на нафту, коли мені не вистачало грошей і я брала дрібні шарашки по арабам, але (о диво) він чомусь ніколи не жалівся на мову:) Більше того, те, що Ви називаєте молодіжним сленгом на 90% не молодіжний сленг (це я Вам як філолог кажу) а трішечки сленг тої контори де ми з ним разом працювали а загалом - це український превєд, мова інтернет-спілкування українською, яку задались метою винайти українські філологи, поки тут російський прєвєд не запанував.
По секрету (великому) превєдом ілі олбанскім намагається писати свій блог навіть посол Її Величності королеви Великобританії у Білорусі... Прічьом очінь сільно звиняється за то, що у білоруськом олбанском пока нісільон... А оскільки ми у інтернеті начебто знаходимось, то чому б мені її неюзати звиняйте на слові. Я ж не науковій конхверенції виступаю врешті решт і не статтю пишу навіть тут на першу, а пишу на форум, де власне прєвєду і саме місце:) Крім всього іншого український прєвєд, як Ви мабуть помітили, на відміну від російського чи всяких інших не настільки перенасичений матами, хотя у ЖЖ чоловіків вони правда частенько встрічаються. Його юзають ті хто хочуть, ті хто не хочуть - вільні люди у вільній країні, але забороняти його використовувати в інтернет просторі вже вибачте теж гм... некомільфо.
Якщо Вас цікавить український молодіжний сленг, то з цього приводу є доволі непогані роботи. Одну з них (власне смолоскипівську) можу порадити - "Зелена Маргарита" (це повість) Світлани Пиркало з першим словничком українського молодіжного сленгу (а оце цілком серйозна наукова праця між іншим, за яку можна в Штатах знаєте яку стипуху мати від Фулбрайта? щоправда там немає теоретичної частини, але то такоє). Але після нього з'явилось ісчо многа нових і більш досконалих. Так що якщо ця наукова проблематика Вас особисто цікавить, можете погуглити і знайдете з цього приводу доволі багато праць. Ні, то ніхто Вас і не змушує, читайте те, що Вам більше до душі:)
Розумієте у чому справа - українські гуманітарії давно зрозуміли один хороший принцип - якщо ти сам чогось не зробиш, то хтось зробить це за тебе. Якщо ми не напишем про наш молодіжний сленг, не винайдемо наш прєвєд, то прийдуть вчоні дядьки з-за граніци і розкажуть нам шо наш сленг - то їхній сленг, тіко полонізований, наша превєд, то теж їхній прєвєд - тіко полонізований. А нам цього не треба. Якщо ми напишем про чергову ліворуцію першими, то обов'язково хтось напише за нас і невідомо що у результаті прочитають у перекладах і англомовних журналах ті люди, яких Ви вченими називаєте. Хоча Ви звісно, можете з цим і не погодитись.
2008.11.25 | Трясця
Прєвєд і його мєдвєд
Пані Олена, я знаю і прєвєд, і матюки, але знаю (мені так здається) їхнє місце. Підозрюю, що Ви особисто добре знаєте українську і російську, але, повірте мені, старому дідові, більшість молоді мови не знають, ніякої. То хто ж їх виховуватиме? Ви, гуманітарії, і мусите це робити, бо більше нікого немає! Ми ж бо люди з іншим науковим підгрунтям і іншими суспільними обов"язками. А Ви граєте в прєвєд, наносячи суспільну шкоду, попри намагання виставити себе як першопроходців нового стилю. Так що про згоду з Вашою тезою на цю тему й мови бути не може.Тепер щодо інших мов. Ясна річ, що всі вони існують у науковому просторі. Я, наприклад, багато чого дізнався з польськомовних джерел. Але, створивши щось путнє та конкурентноздатне, поляки мерщій до комп"ютера і посилають статтю за статею до англомовних журналів, щоб Світ про них дізнався. Роблять так не тільки природничники, але й гуманітарії. Я з цими людьми трохи знайомий. Висновок: пиши будь-якою мовою, але, якщо хочеш вплинути на наукові процеси в усьому Світі, друкуй усе найголовніше англійською. Так десь в 15 столітті всі друкували свої опуси латиною. Потім були три мови. А зараз одна з них поза конкуренцією.
На прєвєд ніколи не перейду. В мене дома сидить такий прєвєд. На одну родину його досить.
А те, що Ви та Ваші друзі прагнете свободи, так ось це як раз і добре. А я та інші дідусі пишуть до Вас не інвективи, а поради. Так їх і сприймайте.
2008.11.25 | Олена Весел
Re: Прєвєд і його мєдвєд
Трясця пише:> Пані Олена, я знаю і прєвєд, і матюки, але знаю (мені так здається) їхнє місце. Підозрюю, що Ви особисто добре знаєте українську і російську, але, повірте мені, старому дідові, більшість молоді мови не знають, ніякої. То хто ж їх виховуватиме? Ви, гуманітарії, і мусите це робити, бо більше нікого немає! Ми ж бо люди з іншим науковим підгрунтям і іншими суспільними обов"язками.
Таксь, а от тут давайте згадаємо яким є основне завдання науковців? Створювати нове знання. Правильно? А не виховувати. Виховувати мають педагоги. Причому, педагогами є ВСІ, хто працюють у навчальних закладах. А оскільки я у ньому не працюю, то я і створюю нове знання навіть у такий спосіб. Суспільні обов'язки у викладачів навчальних закладів щодо виховання однакові - не лише гуманітарії, але і тєхнарі так само мають виконувати виховну функцію. Основи педагогіки однаково викладаються всім, Ви ж сподіваюсь цього заперечувати не будете? Тому якщо Ви у вузі працюєте наприклад, то виконуйте свою суспільну функцію. Гуманітарії (навіть просто письменники) якщо і зобов'язані когось виховувати (крім працівників навчальних закладів і тим на кого відповідного до їх посадових інструкцій накладено обов'язок виховання як то соціальні робітники тощо), то так само як і інші люди - власних дітей. І онуків. От їх так. Інакше це пряма дорога до пропаганди. На цю тему до речі дуже добре сказав один сербський кіноматографіст - та не дай Боже, щоб мистецтво знов почало когось виховувати! А оскільки я так підозрюю що Ви мабуть англійською володієте добре, то знаєте, що наші науки за їхньою класифікацією, це art - тобто мистецтво.
А Ви граєте в прєвєд, наносячи суспільну шкоду, попри намагання виставити себе як першопроходців нового стилю. Так що про згоду з Вашою тезою на цю тему й мови бути не може.
Це не новий стиль - це необхідність. Така сама як вироблення наукової термінології. Від неї суспільної шкоди нема. Навпаки відкрию Вам особисто величезний секрет - жодна людина не розмовляє літературною мовою. Є таке поняття як мовлення. Розмовне. От ним людина розмовляє. На цю тему читайте Фердінанда де Соссюра - він першим виділив ці поняття: мова і мовлення, норма і узус. Те що правильно за нормами мови не завжди відповідає правильному слововжитку тобто узусу (слово може мати додаткові коннотації). Так само щодо граматики та порядку слів у реченні. Був у нас диспут щодо того як правильно в Іраку чи в Іраці. Так от правильно щодо норм - в Іраці, але жоден тямущий журналіст так не напише, тому жоден диктор на телебаченні не зможе це прочитати без появи непотрібних коннотацій. А пише людина теж мовленням - тільки письмовим. Пам'ятаєте у Вас в школі були зошити з розвитку писемного мовлення?
А проблеми з українською такі в Україні в тому числі і тому, що не було у нас насправді довгий час розмовного українського мовлення. А для того, щоб воно з'явилось, треба комусь почати його використовувати причому у всіх сферах життя. В науці в тому числі. А коли з'явиться певний об'єм текстів українською, можна буде говорити про можливість появи і української термінології.
Розвиток мови відбувається відповідно до певних процесів - вони однакові для всіх мов - спочатку вона дуже демократично і неконтрольовано набирає де тільки можна і що тільки можна, слова і запозичуються, і нові рідні з'являються, тобто вона розвивається, а вже потім її стандартизують. Часто це супроводжується змінами до правил правопису, а також націоналізаціями термінології (тобто коли замість слів іноземного походження вигадують свої, добрих років 10 мучають ними все рідне народонаселення, але з них все одно прижеветься може 5% від вигаданого, тим не менше такі речі теж потрібні). Її можна стандартизувати лише після того як з'явиться об'єм текстів, причому у різних галузях, в тому числі коли з'явиться українська лайка - без неї теж вибачте нікуди. Але для того не стримуйте її і дайте їй розвиватись. Навіть добре розвинена мова якщо її вчасно не відпустити може померти - як латина - якщо нею перестануть користуватись:) А неулюблені Вами мурзілки потрібні в першу чергу самій мові. Якщо не дати з'явитись об'єму текстів з наукової тематики, то і термінологія не з'явиться. А як по Вашому філологи зможуть скласти відповідні словники? А потім гамериканські професори на основі тих словників складуть підручники з української для студентів відповідних спеціальностей?
>
> Тепер щодо інших мов. Ясна річ, що всі вони існують у науковому просторі. Я, наприклад, багато чого дізнався з польськомовних джерел. Але, створивши щось путнє та конкурентноздатне, поляки мерщій до комп"ютера і посилають статтю за статею до англомовних журналів, щоб Світ про них дізнався. Роблять так не тільки природничники, але й гуманітарії. Я з цими людьми трохи знайомий. Висновок: пиши будь-якою мовою, але, якщо хочеш вплинути на наукові процеси в усьому Світі, друкуй усе найголовніше англійською. Так десь в 15 столітті всі друкували свої опуси латиною. Потім були три мови. А зараз одна з них поза конкуренцією.
Знаєте, мені здається що на місці місцевого модератора ще після Вашого попереднього допису мав стояти УВМОД ОФФТОПІК - ми почали говорити про конференції і те як їх треба організовувати і чи є в Україні такі конференції які пан у статті радив проводити. Сказали, що немає, я сказала що є. Більше того, добрі люди вчать молоді саме такі проводити на семінарах. І мені тут же заявили - що то ненаукові конференції. Замість того, щоб говорити про конференції, ми спочатку перейшли до того - а хто в Смолоскипі науковець та ще й так щоб не верблюд і хто ти ваапше такая, а тепер от ми ще і про мови говоримо. Яке це має відношення до топіку?
Звісно, якщо Вам хочеться щоб про Вас знав світ, то я Вам по секрету скажу, що варто не лише статті англійською писати. Статтю можуть і не надрукувати, особливо якщо там погана англійська. Ба це навіть і важкувато буде не зробивши собі імені принаймні у своїй країні, не надрукувавшись тут у мурзілках, як Ви тут журнали ці називаєте. Можна зробити краще і веселіше - можна подавати тези на конференції. Якщо Вас відберуть, то тези теж опублікують:) І більше шансів потрапити до наукових журналів. А якщо знайдете гроші ще і поїхать, о... ну то зовсім добре, ТОМУ ЩО - скільки б Ви не писали наукових праць у наукові журнали, поки Ви не стали особистим знайомим, Ви все одно залишатиметесь "набором букаффок"... Навіть якщо дуже розумним і правильним, но всі равно імєнно набором букаффок. А якщо Ви поїдете, Вас побачать, з Вами поговорять, Вам зададуть питання, Ви відповісте на питання, Ви станете ЛЮДИНОЮ. Переляканою дівчинкою чи стареньким дідусем - але зі своєю сферою наукових зацікавлень, людиною, з якою буде про що говорити крім статті і яку можна буде запросити можливо на якусь конференцію по суміжній галузі. Яку потім запросять на конференції не забудуть нагадати коли у який науковий журнал у якій країні дедлайн статті подавати. Це - семіотика. Наука про знаки. Поки Вас не бачать, Вас важко асоціювати з чимось живим, набор букаффок - це звичайно жорстко, не добре і не погано, але це правда, це факт. Саме тому до онлайнів на Майдані раз вже їх не видно, я хоч фотку героя намагаюсь додати:)
>
> На прєвєд ніколи не перейду.
Вільна людина у вільній країні, я Вас і не закликаю. Навіщо Вам це потрібно?
В мене дома сидить такий прєвєд. На одну родину його досить.
Ну от у Вас є об'єкт виховання. І правда ж не допомагає? А тому що метод неправильний, це я Вам як колишній педагог кажу, а вчить арабської доводилось абсолютно різних дітей - від першого по 11 клас:) От скажіть Вам би сподобалось, якби Вас почали виховувати? Так як каже молодь - нависати? Заборонений плід - спробуйте не забороняти. Нехай відмова від прєвєда у домашньому спілкуванні стане його усвідомленою доброю волею, а не результатом Вашої поради, яка особливо у підлітковому віці якраз і буде сприйматись саме як нависання і побачите що вийде. А якщо він ще зрозуміє навіщо це йому треба:) Повірте, ми з неулюбленою тут пані Світланою Мормель давно повторюємо одне і те саме - поки у людей немає мотивації щось робити, вони тего робити не будуть. От наприклад якби наші академіки знали що за статті у англомовних журналах грошей багато дають, уявляєте скільки б англомовних статей вони з наших науковців на рік вимагали б? От і добре, що не знають, бо був би тоді не у пана Скапіруса чи пана Трясці під справжніми іменами індекс цитувань, а оп'ять же у ніх родімих.
>
> А те, що Ви та Ваші друзі прагнете свободи, так ось це як раз і добре.
Так а хто сумнівається:)
А я та інші дідусі пишуть до Вас не інвективи, а поради.
А виглядає інвективом. Але то таке.
Так їх і сприймайте.
Наступного разу спробую.
2008.11.25 | Трясця
Пішла луна гаєм
Знаєте, як це переклали "кляті москалі"? Правильно: "Пошла луна лесом". Отак ми з Вами поговорили. Власне залишившись при своїх. Хояа з багатьма Вашими тезами я згоден, але прєвєд все ж-таки не сприйму. Він мені нагадує оту "луну".Тепер щодо термінів. Сильно сумніваюся, що прєвєд сприятиме появі українських наукових термінів. Я стикаюся з цією ж проблемою у фізиці. Лікується вона лише тим, що з"являються чудові фахові статті українською. Тобто, було б добре, коли б... В дійсності, всі найкращі українські статті з"являються англійською. Хоча англійську вони безумовно нікуди не просунуть. Хіба що...
А тепер ті Ваші тези, з яким не згоден повністю. І вони відповідають моїй улюбленій тематиці - мурзілкам. Отже,
====================
Звісно, якщо Вам хочеться щоб про Вас знав світ, то я Вам по секрету скажу, що варто не лише статті англійською писати. Статтю можуть і не надрукувати, особливо якщо там погана англійська. Ба це навіть і важкувато буде не зробивши собі імені принаймні у своїй країні, не надрукувавшись тут у мурзілках, як Ви тут журнали ці називаєте. Можна зробити краще і веселіше - можна подавати тези на конференції. Якщо Вас відберуть, то тези теж опублікують:) І більше шансів потрапити до наукових журналів. А якщо знайдете гроші ще і поїхать, о... ну то зовсім добре, ТОМУ ЩО - скільки б Ви не писали наукових праць у наукові журнали, поки Ви не стали особистим знайомим, Ви все одно залишатиметесь "набором букаффок"... Навіть якщо дуже розумним і правильним, но всі равно імєнно набором букаффок. А якщо Ви поїдете, Вас побачать, з Вами поговорять, Вам зададуть питання, Ви відповісте на питання, Ви станете ЛЮДИНОЮ. Переляканою дівчинкою чи стареньким дідусем - але зі своєю сферою наукових зацікавлень, людиною, з якою буде про що говорити крім статті і яку можна буде запросити можливо на якусь конференцію по суміжній галузі. Яку потім запросять на конференції не забудуть нагадати коли у який науковий журнал у якій країні дедлайн статті подавати. Це - семіотика. Наука про знаки. Поки Вас не бачать, Вас важко асоціювати з чимось живим, набор букаффок - це звичайно жорстко, не добре і не погано, але це правда, це факт. Саме тому до онлайнів на Майдані раз вже їх не видно, я хоч фотку героя намагаюсь додати:)
===============================
Я знаю кілька молодих людей, які вже першою публікацією увірвалися до сонму та сінкліту. Ніхто їх не пригноблював, не ображав, не обкрадав. Чи гуманітарії на Заході - такі страшні та погані? І треба проходити оцей страшний шлях, який Ви намалювали? Щось мені не віриться.
Може Ви переплутали з нашими гуманітаріями?
Мушу зізнатися: я знаю не всіх людей навіть у своїй вузькій галузі знань. Але всі портрети їхні є в Інтернеті, так що вони - не просто набір літер. Навіть, коли когось не бачив, то, як матеріаліст, вірю, що він (вона) існують, а не є плодом моєї уяви.
2008.11.25 | Олена Весел
Re: Пішла луна гаєм
Трясця пише:> Знаєте, як це переклали "кляті москалі"? Правильно: "Пошла луна лесом". Отак ми з Вами поговорили. Власне залишившись при своїх. Хояа з багатьма Вашими тезами я згоден, але прєвєд все ж-таки не сприйму. Він мені нагадує оту "луну".
Ггг... Шановний пане, якби це Вам так пояснити щоб Ви нарешті зрозуміли - кожному своє і ніхто Вас використовувати прєвєд не змушує. Чи його сприймати. Вільні люди у вільній країні - я не намагалась Вас у цьому випадку в чомусь переконати.
>
> Тепер щодо термінів. Сильно сумніваюся, що прєвєд сприятиме появі українських наукових термінів.
Наукову у фізиці ні, а от сферу інтернет спілкування, яка досі була переважно російськомовною заповнює і то легко. А потім стане окремим предметом досліджень філологів - так само як арабські форуми, арабські смс-ки, англійські форуми, англійські смс-ки, російський прєвєд тощо...
Я стикаюся з цією ж проблемою у фізиці. Лікується вона лише тим, що з"являються чудові фахові статті українською. Тобто, було б добре, коли б...
Саме так, то що цьому заважає? Чому не писати прекрасні статті українською, тим більше що все одно вони спочатку в умі пишуться українською, а потім перекладаються на англійську? Ну от чому б після навіть публікації англійською не надрукувати їх українською? Від того буде погано англійському журналу? Не думаю. Від того погано українській мурзілці - знову ж таки ні. Навпаки піднімається її фаховий рівень, то навіщо робити проблему де її нема?
В дійсності, всі найкращі українські статті з"являються англійською. Хоча англійську вони безумовно нікуди не просунуть. Хіба що...
Ну от не знаю - у наших двох інститутських мурзілках англійською друкуються і тези теж друкуються тою мовою, якою подаються. І ніяких з того приводу проблем. Ну а шо не такі відомі наші журнали як їх західні аналоги то що зробиш - галузь тут і не розвивалась по суті в часи совєтів і те, що зроблено за 17 років насправді не так і мало.
>
> А тепер ті Ваші тези, з яким не згоден повністю. І вони відповідають моїй улюбленій тематиці - мурзілкам.
Шановний пане, я про всяк випадок, нагадую що теми мурзілок тут все-таки оффтоп. Ну так просто... щоб не казали знов шо модер правила порушує. Офффтоп... Але якщо пан хоче то будь-ласка.
Отже,
>
> ====================
> Звісно, якщо Вам хочеться щоб про Вас знав світ, то я Вам по секрету скажу, що варто не лише статті англійською писати. Статтю можуть і не надрукувати, особливо якщо там погана англійська. Ба це навіть і важкувато буде не зробивши собі імені принаймні у своїй країні, не надрукувавшись тут у мурзілках, як Ви тут журнали ці називаєте. Можна зробити краще і веселіше - можна подавати тези на конференції. Якщо Вас відберуть, то тези теж опублікують:) І більше шансів потрапити до наукових журналів. А якщо знайдете гроші ще і поїхать, о... ну то зовсім добре, ТОМУ ЩО - скільки б Ви не писали наукових праць у наукові журнали, поки Ви не стали особистим знайомим, Ви все одно залишатиметесь "набором букаффок"... Навіть якщо дуже розумним і правильним, но всі равно імєнно набором букаффок. А якщо Ви поїдете, Вас побачать, з Вами поговорять, Вам зададуть питання, Ви відповісте на питання, Ви станете ЛЮДИНОЮ. Переляканою дівчинкою чи стареньким дідусем - але зі своєю сферою наукових зацікавлень, людиною, з якою буде про що говорити крім статті і яку можна буде запросити можливо на якусь конференцію по суміжній галузі. Яку потім запросять на конференції не забудуть нагадати коли у який науковий журнал у якій країні дедлайн статті подавати. Це - семіотика. Наука про знаки. Поки Вас не бачать, Вас важко асоціювати з чимось живим, набор букаффок - це звичайно жорстко, не добре і не погано, але це правда, це факт. Саме тому до онлайнів на Майдані раз вже їх не видно, я хоч фотку героя намагаюсь додати:)
> ===============================
>
> Я знаю кілька молодих людей, які вже першою публікацією увірвалися до сонму та сінкліту. Ніхто їх не пригноблював, не ображав, не обкрадав. Чи гуманітарії на Заході - такі страшні та погані? І треба проходити оцей страшний шлях, який Ви намалювали? Щось мені не віриться.
>
Можна задати Вам одне єдине питання? Чому Ви вважаєте, що він страшний? Я ж написала, що він веселий:) Подались, Вас відібрали, Ви написали тези подали - Вас надрукували, Ви виступаєте, вперше і англійською - стайшно(!), виступили, попустило... Кофє, чай, капуччіно, спілкування, фуршет, банкет многа спілкування і обмін візитками (як казала одна моя знайома з офісу НАТО - коктейль це така вечірка де всі з вином строять вумні лиця і говорять на вумні теми, а також домовляються про участь у майбутніх спільних заходах), поки доїхали домів, пошта завалена листами і запрошенням на наступні конференції - на які Ви подаєтесь і далі по такому самому колу - основне або на поїздки грошей вистачило. А єссі ісчо і за публікацію заплатять, то єто просто супер.
> Може Ви переплутали з нашими гуманітаріями?
А українські гуманітарії теж не такі страшні між іншим.
>
> Мушу зізнатися: я знаю не всіх людей навіть у своїй вузькій галузі знань.
Я теж того і кажу, що як на мене краще більше спілкуватись. В особистому спілкуванні може народитись така істина чи такий проект, який навряд чи народить по спілкуванню милами.
Але всі портрети їхні є в Інтернеті, так що вони - не просто набір літер. Навіть, коли когось не бачив, то, як матеріаліст, вірю, що він (вона) існують, а не є плодом моєї уяви.
Не всі:) А про плід уяви ніхто і не говорить, але навіть фотга ніколи не дасть Вам тієї інформації - повної карцінко яку Ви отримаєте при особистому спілкуванні. Тут вже вступає у гру невербаральна комунікація - важливо не лише хто і про що говорить, але і як. Манера спілкування, манера говоріння - потім значно легше знаходити спільну мову через інтернет і вже що зовсім хорошо, то це те, що Вам завжди приємно прощатись зі словами - "я збираюсь до Вас", "і я до Вас", "але якщщо не вийде, то...." "зустрінемось на інших конференціях десь у світі":) "тим більше, що це якраз те, що ми дуже добре вміємо":)
2008.11.26 | Трясця
Постмодерністам
Пані Олено, Ваш останній допис остаточно довів, що Ви належите до розповсюдженої серед людей, які цокотять на клавіатурі, категорії - постмодерністів. Нічого закінченого. Так собі зойк радощів, зойк втіхи, знак запитання, крапка, потім дві крапки, а далі вже три крапки. Може з Вами можна спілкуватися очі в очі, але не через Інтернет. А про Ваших однодумців, раджу прочитати книжку Sokal and Bricmont. Назву легко знайти, якщо (Вашою мовою) трохи "погуглити". Книжка є не тільки англійською, але й французькою та польською. Там багато цікавих "букаффок".2008.11.27 | Олена Весел
Re: Постмодерністам
Трясця пише:> Пані Олено, Ваш останній допис остаточно довів, що Ви належите до розповсюдженої серед людей, які цокотять на клавіатурі, категорії - постмодерністів.
Шо? Опять? Тіко два тижні назад мене називали сектанткою, а тепер всього на всього постмодерністка. Чи це тут найстрашніша лайка? В будь-якому випадку нічого поганого у тому не бачу. А цокотіння по клавіатурі взагалі-то є службовим обов'язком кожного науковця. А як без цього написати статтю у англомовний журнал? Ви інший спосіб знаєте?
Нічого закінченого.
І от власне що пан цим хоче сказати? Що я маю закінчувати і чому? Я ж ніби вільна людина на вільному майдані, хочу халву єм, хочу прянікі, нє?
Так собі зойк радощів, зойк втіхи, знак запитання, крапка, потім дві крапки, а далі вже три крапки.
Я краще промовчу, ок? Але як єто самоє... з точки зору множини інтерпретацій Ваше речення неоднозначно читається:)
Може з Вами можна спілкуватися очі в очі, але не через Інтернет.
Якщо я зараз скажу, що Ви на особистості переходити, мене знов назвуть не чемною? Можна мені вказати причину для подібного висновку? Те, що я з шановним паном не погодилась, не виконала всіх його вимог? Чи може не дай Бог те, що на фразу - у нас таких конференцій не проводиться, посміла заявити що проводяться? І навіть є місця де можна навчитись їх проводити? А скажіть будь-ласка у тут взагалі можна комусь писати, хто не згоден одразу стати на задні лапи і погодитись з думкою місцевих авторитетів (вибачте за грубість, але вже навіть смішно)? Хтось мені в принципі може пояснити чому я маю тут з кимось погоджуватись? І як це співвідноситься наприклад з думкою того ж Авіценни, що ВСЕ ТРЕБА ПЕРЕВІРЯТИ? Чи можете хтось тут скаже шо то такий гуманітарій кароче був? Якщо власний досвід - мій - суперечить тому що пише пан у статті і вже тим більше суперечить тому, що написано у каменті до неї, то чому я повинна з цими думками погодитись? Хтось тут може мені пояснити чому я маю погоджуватись з як мінімум не зовсім правдивою інформацією? ЧОМУ?
Вибачте, може я зроблю зараз відкриття Америки для когось, але я не стільки прагну свободи, скільки просто висловлюю свою думку, і Я МАЮ ТАКЕ Ж ПРАВО НА ВЛАСНУ ДУМКУ, як і всі тут присутні. І так само я маю право її висловити а не промовчати. Ваше право з нею погодитись чи ні, але затикати мені рота має право тільки модератор. Він може - 1) просити бути пом'якшою, 2) виносити мені попередження, 3) банити, 4) терти те, що йому у моїх дописах не подобається або мої некоректні дописи. Якщо я принципово не згодна з тим, що він по відношенню до мене зробив - я не промовчу і скажу про це. Ви можете - звертати увагу на мою некоректну поведінку модератора. А зважаючи на те, як тут ведуть дискусію і ставляться до колег гуманітаріїв, повірте бан буде не покаранням а відпочинком від перманентного доведення за 98% разом того, що гуманітарії не верблюди, і все одно всі залишаться при своїй думці...
Скажу чесно - мені просто набридло ставлення на цьому форумі до гуманітаріїв як до верблюдів. От доведи що ти науковець. А давайте я зараз у всіх почну вимагати, щоб почали мені значить всі природничники доводити, що ви науковці... Уявляєте? Ну то чого Ви інших у таке становище ставите? Ви почитайте, що Ви пишете! Лучче висловився тіко Москаль щодо мігрантів - ізврєщєнци, пєдофіли і т.д. єдут в Украину. По Вашому я маю спокійно ковтати кожне знущання в тому числі над людьми яких особисто я поважаю? А з якого вибачте дива? Гуманітарії природничників колегами визнають, і насправді хоть горшками називайте - нам своє робити. А от не розкажете мені гуманітарщиці постмодерністці чого у 2000 році у Києві відбувся коллоквіум на який приїхали так би мовити світила у галузі арабістики і з Штатів, і з Росії, і на нього навіть студіків покликали, а у природничників-хіміків такі проблеми, що досі не можуть запросити до себе - ЖОДЕН ХІМІЧНИЙ ІНСТИТУТ ЦЬОГО НЕ ЗРОБИВ - єдиного лауреата Нобелівської премії хіміка, який народився в Україні? Чому погані гуманітарії умудряються навіть повертати назад кадри із-за кордону? Чого учень Кримського повернувся і відкрив тут академічний інститут як заповідав його вчитель, а хіміки, тєхнарі, природничники людину, яка спокійно собі відвідує Львів і Тернопіль, нобелівського лауреата жодного разу не запросили до Києва від імені НАНУ? Панове, моя мама біолог, але за необхідністю отримала другу освіту - гуманітарку - бібліотекаря - одразу сказала як його звати. А тут панове тєхнарі знають як звати наразі єдиного Нобелівського лауреата хіміка, який в Україні народився?
А про Ваших однодумців,
Не знаю я до кого Ви мене у однодумці записали і по яким параметрам:) Не побоюсь здатись нечемною, і більше того навіть з усією повагою до Вашого віку, але врешті змушена це сказати (хоча до останнього намагалась уникати цього бачить Бог) Вам ніхто не казав шо навішувати ярлики то не дуже добре єсть, нє?
раджу прочитати книжку Sokal and Bricmont. Назву легко знайти, якщо (Вашою мовою) трохи "погуглити". Книжка є не тільки англійською, але й французькою та польською. Там багато цікавих "букаффок".
Дякую, обов'язково почитаю, але якщо прєвєд Вам такий ненависний, то чого Ви на нього переходите?
2008.11.26 | Трясці
Не тратьте куме сил
«На Западе есть четкие стандарты, … есть «нормальные» научные исследования, к которым предъявляют очень жесткие критерии, которые как в России, так и на Украине крайне редко выдерживаются. Те статьи, которые мы с вами печатаем, ни в одном западном журнале не напечатают, но это наш стандарт, это российская традиция, она больше располагает к творчеству, чем к дисциплине и отбору именно верифицированного материала» // В социологии закончилось время бурь и натиска. Интервью с украинским социологом Евгением Головахой // http://polit.ru/science/2006/12/04/golovah.html.
И это оценка положения в социологии, одной из наиболее научной из социальных наук. Что ж тогда говорить о гуманитарных науках -- там даже своих головах нет. Одни светила с программами гуманитаризации и гуманизации всего и вся.
2008.11.27 | Олена Весел
Хотіла б я подивитись як би Ви
з формулами та підрахунками в філології погрались:)Зараз знов скажуть що я мені треба бути пом'якше, але доводити по новій лінії, що гуманітарії люди, а не верблюди, і що науковців не варто ділити на своїх і не своїх і ця помилка природничників гикається нам уже дуже і дуже багато років, тому що теорію імовірності, математичні методи різні потім філологам наприклад для власних потреб доводиться освоювати наприклад самостійно, бо у програмі ВНЗ її нема, ми ж тупенькі і не поймьом. Чогось ми завжди і добре розуміємо що нам треба для роботи, хоча і освоюємо це все потім і самостійно. Ми такі самі науковці як і Ви, просто трошки інші. І методи у нас інші. І логіка у нас не лише формальна, але і у неформальній собі відмовляти ми теж не збираємось.
Відкрию Вам великий секрет - відповідь на питання яка вірогідність того, що вийшовши зараз на вулицю Ви там побачите слона? Так от я Вам скажу, що за формальною - мені оце кілька днів тому сказали - 0,6 млн. чогось там і це якщо я правильно запам'ятала. А якщо неправильно, то неважливо, ТОМУ ЩО для мене як для жінки вірогідність 50 на 50 (я бльондінго у душі і діко єтім горжусь) - або побачу слона на вулиці, або не побачу. А за неформальною - ну як мінімум 30 - його ж можна ще і не помітити. А то і того більше - слона можна за щось інше прийняти. Наприклад одного разу мені знайомі розказали страшну історію. Хлопчина бачив як у мене під роботою... (район Європейки) чілавєк попал под лошадь. ага. і лошадь його збила. хотя він був на ніплахом мотоциклі. большом таком. збила разом з мотоциклом. і я дуже сподіваюсь шо він мене зараз не читає, тому що при розмові тоді я йому не сказала шо біля Маріїнського палацу... переважно поні дітей катають. А от тепер скажіть мені будь-ласка матіматікі-статістікі і тєхнарі - а яка вірогідність того що Ви завтра вийдете на вулицю і побачите власними очима як поні зіб'є мотоцикліста під Будинком Уряду?
А мені, як філологу, цю вірогідність у вигляді виключення з правил доведеться врахувати.
2008.11.27 | теж_вчоний
"Ми такі самі науковці як і Ви, ..." Перепрошую, але мене, б.л.,
позбавте честі бути таким же науковцем, як і Ви.Ваш же колега - філософ К. Поппер дав загальновизнане означення науковості. І саме згідно із цим означенням гуманітарії є настільки далекими від науки, наскільки це взагалі можливо.
В усьому цивілізрваному світі академії наук і академії мистецтв (arts) наук про людину (humanities) чи літератури (lettres) є абсолютно різними закладами, що не мають між собою нічого спільного. І лише у совку іх змішали із тим, щоби прикриваючись авторитетом наук додати ваги до усілякої маячні типу "марксистсько-ленінське будь-що".
НМД, найпершим кроком у реформуванні української науки має бути відділення гуманітарки від науки.
2008.11.27 | Олена Весел
Ви вільна людина на вільному Майдані
Я Вас навіть науковцем бути не змушую. Будьте вчоним, хто Вам заважає?Краще скажіть, яка вірогідність того, що поні зіб'є мотоцикліста під будинком уряду, раз такі вчоні... інтєрєсно ж:)
2008.11.27 | теж_вчоний
Коли я читаю отаке:
"Краще скажіть, яка вірогідність того, що поні зіб'є мотоцикліста під будинком уряду, раз такі вчоні... інтєрєсно ж:)"Я готовий вбивати. Ну як можна вважати колегою людину, що не має анінайменшого уявлення про науку?
2008.11.27 | Олена Весел
Ваша толерантність просто немає меж:)
2008.11.29 | Рюген
Ответ простой как гвоздь:
1. Поскольку не накладываются ограничения на длительность наблюдения и свободу передвижения мотоциклистов, лошадей и наблюдателей.Это может понять даже наблюдаемая лошадь.
2008.11.30 | Олена Весел
Класс...
Не знаю як інших, а мене така відповідь цілком влаштовує:)2008.11.27 | Сергій Вакуленко
Нам такі колеґи не потрібні
теж_вчоний пише:> Ваш же колега - філософ К. Поппер дав загальновизнане означення науковості. І саме згідно із цим означенням гуманітарії є настільки далекими від науки, наскільки це взагалі можливо.
Popper's discussion also contains a strangely serious error of logic.
Karl Popper initially rejects verifications. Later, he suggests
a definition of the word science based on falsification, which is
identical to a verification of the negation to a hypothesis.
Hence Popper first rejects verifications and then suggests verifi-
cations again, using the rejection as basis for the rejection!
http://www.vetenskapsteori.se/ENG/h1epoppr.htm
А ось те саме геть марґінальною мовою, якою читачів далеко менше, ніж українською:
Poppers diskussion innehåller dessutom ett märkligt gravt logikfel.
Karl Popper förkastar inledningsvis verifieringar. Därefter
föreslår han en definition av ordet vetenskap som bygger
på falsifiering, vilket är detsamma som en verifiering av
negationen till en hypotes.
Popper förkastar först verifieringar men föreslår dem sedan,
med själva förkastandet som motivering!
http://www.vetenskapsteori.se/h1popper.htm
До речі, філософія — то взагалі не наука. Тому Поппер насправді не колеґа ні вам, ні нам.
2008.11.27 | теж_вчоний
"До речі, філософія — то взагалі не наука. " - саме так - це
"гуманітарка", як на мене. Тож усі претензії - до свого колеги. А якщо філософія не відноситься до гуманітарки, як Ви кажете (може й так, я визнаю, що нічого не розумію у гуманітарній царині), то ще краще, бо можемо використати її як третейського суддю.У будь-якому разі, маємо консенсус: Ви не хочете мати таких колег, як я, і те саме з мого боку. Тож пропоную дуже вигідний для вас (гуманітаріїв) гендль: давайте разом доб'ємося того, щоб нас (вчених) вигнали з НАНУ, залишивши там лише гуманітаріїв.
З точки зору науки, НАНУ є тормозом через свою середньовічну структуру з її жерцями-академіками, феодальними внутрішніми правилами і т. п., тож реорганізація української науки на більш сучасних засадах навіть без додаткового фінансування надасть їй великий позитивний імпульс.
Згідно ж з Вашою колежанкою п. Мормель, НАНУ є найважливішим здобуткм української науки, бо була заснована 1918 року. Як я зрозумів, усе, що було засновано 1918 року має сакральну природу і мусить зберігатися вічно. Отже, і ви гуманітарії і ми науковці будемо задоволені.
Щоб не склалося враження якоїсь "гуманофобії" (мізантропії?) з мого боку, поясню свою мотивацію.
Багато хто з науковців (і я серед них) намагається домогтися оцінки наукової діяльності за об'єктивними критеріями: за імпакт-факторами, цитуваннями, h-факторами і т.п.
Але наші керманичі з Президії кажуть: ну як ми можемо оцінити за цими критеріями академіка з бойківського фольклору і як він може цей фольклор публікувати англійською, як ви вимагаєте? Отже, так само, як існує дуже важливе для України українське народознавство, таким само важливим є і українське "фізикознавство"
Ось чому наші академіки з фізики та хімії публікуються майже виключно братньою російською мовою і чому їхні праці мають ахвігенне значення для України, але нікому більше в світі не цікаві.
Тож мій інтерес полягає в тім, щоб від'єднавшись від гуманітаріїв позбавити наших "авторитетів" можливості прикривати ними свою нікчемність.
2008.11.27 | kfmn
NASU & NAHU
А что, интересное предложение! Есть же Академия искусств, или как там ее, of Arts. Разделить большую National Academy на of Sciences и of Humanities (NASU и NAHU, естественных, сталбыть, и неестественных). И пусть юманитарии меряются чем хотят в своей песочнице.2008.11.27 | Сергій Вакуленко
Вам аплодуватимуть
Геніяльний хід. Замість однієї Президії — дві! Це ж скільки потрібних людей можна буде прилаштувати на тепленьких місцях!2008.11.27 | Олена Весел
+100
особєнно во врємєна крізіса, када усє бувші учоні бізнесмени полізуть назад в учоні:)всє на буджет:)
2008.11.28 | Трясця
А хіба це вже не так?
Що Губерський, Кремінь, Литвин, Жулинський, Табачник - науковці? Вони є бінесмени від брехливого папірця. І, панове гуманітарії, не кажіть "вчені", взагалі. Немає в нашій країні вчених. Тільки жменька науковців та море гуманітаріїв. А може гуманіт-аріїв?2008.11.28 | Сергій Вакуленко
Що саме не так?
Якщо мати на увазі дві Президії, то їх іще нема.Що ж до названих персонажів, то їх не варт ототожнювати з гуманітарною науковою спільнотою. Я ще не бачив жодного поважного історика, який покликався б на якого-небудь Табачника чи Литвина. Що ж до Жулинського, то це літературознавець радянської школи (а з якої ще він міг вийти за тих часів?). Членом-кореспондентом був обраний іще за совка. Коли стало можна, чимало посприяв поверненню до наукового обігу раніше заборонених імен, і тепер наше літературознавство вже далеко не те, що було 20 років тому (особливо молоді відрізняються від попередників, бо система авторитетів змінилася). З того, що я знаю про Жулинського, випливає, що він у межах свого фаху є цілком компетентною людиною. А ось що казала про нього «Українська літературна енциклопедія» (Київ, 1990. – Т. 2. – С. 214):
2008.11.27 | Сергій Вакуленко
Re: "До речі, філософія — то взагалі не наука. " - саме так - це
теж_вчоний пише:> так, я визнаю, що нічого не розумію у гуманітарній царині
Але це не заважає Вам роздавати оцінки гуманітаріям, правда ж?
> У будь-якому разі, маємо консенсус: Ви не хочете мати таких колег, як я, і те саме з мого боку. Тож пропоную дуже вигідний для вас (гуманітаріїв) гендль: давайте разом доб'ємося того, щоб нас (вчених) вигнали з НАНУ, залишивши там лише гуманітаріїв.
Писав один негуманітарій, але словникар-аматор: учений буває хіба що песик.
> З точки зору науки, НАНУ є тормозом через свою середньовічну структуру з її жерцями-академіками, феодальними внутрішніми правилами і т. п., тож реорганізація української науки на більш сучасних засадах навіть без додаткового фінансування надасть їй великий позитивний імпульс.
Я в цій структурі не працюю, але повірю Вам на слово.
> Згідно ж з Вашою колежанкою п. Мормель, НАНУ є найважливішим здобуткм української науки, бо була заснована 1918 року. Як я зрозумів, усе, що було засновано 1918 року має сакральну природу і мусить зберігатися вічно. Отже, і ви гуманітарії і ми науковці будемо задоволені.
Це можна підтвердити цитатою з п. Мормель?
> Щоб не склалося враження якоїсь "гуманофобії" (мізантропії?) з мого боку, поясню свою мотивацію.
>
> Багато хто з науковців (і я серед них) намагається домогтися оцінки наукової діяльності за об'єктивними критеріями: за імпакт-факторами, цитуваннями, h-факторами і т.п.
Це питання тут уже обговорювалося не один і не два рази. Істота заперечень у тому, що якість не вимірюється кількісно.
> Але наші керманичі з Президії кажуть: ну як ми можемо оцінити за цими критеріями академіка з бойківського фольклору і як він може цей фольклор публікувати англійською, як ви вимагаєте? Отже, так само, як існує дуже важливе для України українське народознавство, таким само важливим є і українське "фізикознавство"
Оцей перебіг розумувань теж було б бажано підвердити бодай однією цитаткою від керманичів науки.
> Ось чому наші академіки з фізики та хімії публікуються майже виключно братньою російською мовою і чому їхні праці мають ахвігенне значення для України, але нікому більше в світі не цікаві.
Тобто оце напевно й є головна причина описаного Вамси стану справ?
> Тож мій інтерес полягає в тім, щоб від'єднавшись від гуманітаріїв позбавити наших "авторитетів" можливості прикривати ними свою нікчемність.
Я зовсім не проти роз'єднання. Тільки не думаю, що самим роз'єднанням можна бодай що-небудь поліпшити чи вже в гуманітарній, чи в природничій галузі.
Зрештою, у Франції й гуманітарії, й природничники спокійнісінько співіснують собі під крилом CNRS. У Портуґалії й тих, й тих фінансує та сама Fundação para a Ciência e a Tecnologia. Лісабонська академія наук просто поділяється на Classe de Ciências i Classe de Letras.
http://www.acad-ciencias.pt/
Отож, на мою гадку, коріння лих варт би пошукати деинде.
2008.11.28 | Трясця
Re: Хотіла б я подивитись як би Ви
І Вам не соромно? Закарбуйте на носі: невігластво НЕ-НЕ-НЕ ааргумент!!! Натомість, невігластво - ганьба!!!!2008.11.28 | Олена Весел
я з Вами абсолютно згодна
єдине що - я тєхнарсько-природничі методи знаю і за потреби використовую, хоча, незважаючи на своє невігластво змогла їх освоїти самостійно, а...те, що я не пам'ятаю, яка вірогідність побачити слона, не так важливо - можу порахувати, коли мені буде треба. врешті я не статистик науковець - вони знають. я сама в шоці була з якою швидкість в умі рахують. або я знаю хто знає і можу у нього спитать, ну і крім всього іншого в даному випадку це питання риторичне. стосовно того, що його можна і не примітить, то це не анекдот а результат експерименту з психології взагалі-то...
так шо я не зовсім розумію, чому у даному конкретному випадку соромно має бути мені, бо я, хоч і невіглас, але це знаю...
а от те, що мені досі жоден хімік не назвав ім'я нобелівського лауреата хіміка що в Україні народився... що навіть погуглить ніхто не здогадався? чи не порахували яка вірогідність того, що поні зіб'є мотоцикліста... ну лана - почекаєм ще трошки... ми невігласи терплячі однако:)
вапрос тіко - а як би панове збирались проходити тести на загальні знання + АйКью запропований на початку цього року паном 123? Це ж не гуманітарне і не філологічне питання...
2008.11.28 | Трясця
Re: я з Вами абсолютно згодна
Справа не в тому, що хтось з нас тупий, а хтось розумний. Може ми всі тупі. Справа в тому, що треба пишатися тим, що ти відкрив щось нове, хоч невеличке, і засмучуватись, якщо чогось потрібного, загально-людського не знаєш. І, принаймні, не хизуватися тим, що чогось не знаєш. Натомість, треба вчитися. Головна вада гуманітаріїв (не тільки українських), що вони вважають незнання предметом гордості. Жак Деріда (Дерида?) в цьому сенсі не кращий за Губерського. Тільки тріпатися міг ліпше.А ось Поппер - дійсно величина. Читайте ще великого нашого сучасника англійця Роджера Пенроуза. Він, математик, роузміє гуманітарні науки краще за гуманітаріїв. Читайте росіянина Юрія Маніна, врешті решт. Навіть мову вчити не треба.
2008.11.28 | Torr
шо вам треба прочитать
Трясця пише:> А ось Поппер - дійсно величина.
Не Поппер, а Harry Potter - див.
http://en.wikipedia.org/wiki/Harry_Potter
2008.11.29 | Олена Весел
мені вже стає соромно, що я його не читала
2008.11.29 | Torr
Соромтесь і заздріть -
авторка більш мільярду_$ гонорарів отримала. Тому Нобелівська - то для невдах ... які не ті казки складають.2008.11.29 | Олена Весел
Re: я з Вами абсолютно згодна
Трясця пише:> Справа не в тому, що хтось з нас тупий, а хтось розумний. Може ми всі тупі. Справа в тому, що треба пишатися тим, що ти відкрив щось нове, хоч невеличке, і засмучуватись, якщо чогось потрібного, загально-людського не знаєш. І, принаймні, не хизуватися тим, що чогось не знаєш. Натомість, треба вчитися. Головна вада гуманітаріїв (не тільки українських), що вони вважають незнання предметом гордості.
Оце Ви про кого зараз пишете? Соррі, але мені не треба знати для роботи наприклад наукової вірогідність появи слона на вулиці:) Тим не менш я спитала у статистиків, і як вичисляти спеціально не вчилась, але єто... сіла за книжки і те, що мені тре вивчить вивчила і з математики і з інших предметів і ніколи не пишалась тим, що чогось не знаю. Я якраз вчилась. Хочете число пі назву ще раз? Що думаєте забула за півроку? 3,14159265 - перевіряйте! Не треба на мене ярлики навішувати. Ідеологія бльандіног якраз і полягає у тому, що "Говори, Америко, інакше тобі зроблять погану зачіску". Якщо ти не вивчиш, не отримаєш те що тобі треба самостійно, саме ті знання, які треба саме тобі, навряд чи хтось це зробить за тебе і зможе доступно пояснити. Як у перукаря, якщо не скажеш яку зачіску хочеш зробити, тобі перукар зробить модню і не факт, що вона тобі підійде:) А щодо головних вад гуманітаріїв, то я Вас ще раз прошу, а якби нам отак щоб обійтись без ярликів і узагальнень? Я задала питання всім в надії, що тут є експерт, який може на нього відповісти. Тут же всі природничники реформатори. Ну от простой вапрос шо називається. Але відповіді досі не отримала. А при тому ще досі не сказала - всі природничники да?
Жак Деріда (Дерида?) в цьому сенсі не кращий за Губерського. Тільки тріпатися міг ліпше.
Ви знайшли самого щирого українця я Вам скажу. Щодо написання, то поки що нерелевантно, тому що правопис іноземних прізвищ швидше за все що буде змінено. Ну принаймні особисто я б хотіла, щоб вони були так би мовити стандартизованими і не треба було писати Володомир Володимирович Путін, а так як звучить. Але все залежить як приживеться. Тому у цьому відношенні я б особисто дала волю таку, як дали мові на початку 20 ст. А до 30 вже і правила правопису сформувались.
>
> А ось Поппер - дійсно величина.
І що не людина?
Читайте ще великого нашого сучасника англійця Роджера Пенроуза. Він, математик, роузміє гуманітарні науки краще за гуманітаріїв.
Ага, саме так - гуманітарії взагалі такі, що їх науки можуть розуміти краще за них лише математики. Але в будь-якому випадку - він що теж не людина?
Читайте росіянина Юрія Маніна, врешті решт. Навіть мову вчити не треба.
Чудово, він мабуть теж не людина?
Так от, якщо вони всі люди, то вони здатні помилятись. А якщо так, то у Вас можуть бути свої авторитети, у мене свої. І врешті щодо Поппера, якого я читала, то я маю право з ним у деяких питаннях не погоджуватись, так само як і з Вами. Ще раз нагадую - будь-яка людина має право на власну думку, навіть якщо вона хибна. Вам я здається не вказую, як Вам треба думати? І нагадую, що писати так про людей в принципі, як Ви пишете про гуманітаріїв, некоректно. Ви ніколи не чули про таке поняття як мова ворожнечі? Так от ставлення до гуманітаріїв на цьому форумі повністю під нього підпадає. Ну і крім всього іншого - для того, щоб відповісти на питання які я задала для одного варто просто погуглить... а іншої відповіді можна просто почекати, якщо вже не знаєте, рано чи пізно я здамся і порахую сама. врешті навіть якщо і про хіміка ніхто не зможе відповісти, то розкажу... але не ща - мені от все-таки цікаво чи знайде хтось чи ні... а то панімаєте ярлики вішать всі гаразді (я до речі теж не заперечую) а нове знання для читачів форуму виробить?
2008.11.28 | loup-garou
Олені Весел та Сергію Вакуленку
Не варто по кількох ображених тіпо фізиках узагальювати на всіх зразу. Тим більше їм завжди хтось шось винен і заважає - злочинні академіки, Жулинський і Юхновський з Вакарчуком, ЗНО, гуманітарії, вчоні, що не записуються в ВУА ЗАЄЦН, ВАЮ/ЮВТ/ВФЯ, ітд ітп. Одне ниття, занудство і дебільне єрнічання.До речі, можу побитись об заклад - Поппера з Деррідою ерудити-знавці фольклору читали так само, як і довідник Абрамовіца-Стігун - обмежившись корінцем.
Мій колишній шеф-німець - дуже відомий фізик і математик, один з творців теорії супергруп, вільно говорив десь так 10ма мовами (вкл. китайську і російську, арабською "лише" читав), був до того ж одним з головних спеціалістів в світі з розшифровки ієрогліфів майя. Мені здається, якби йому сказали, що от є науки "справжні", а є гуманітарні, він би щиро не зрозумів, про що йдеться.
P.S. Маленька підказка антигуманітаріям: хімік-нобелівський лауреат народився в Золочеві.
2008.11.28 | Nn
Re: Олені Весел та Сергію Вакуленку +loup-garou
Birds of a feather flock together2008.11.28 | Трясця
Re: Олені Весел та Сергію Вакуленку
Коли хочеться вкусити, то хоча б брехати не треба. Де в цій дискусії був Вакарчук (до речі, не академік)? Не валіть усе до купи, не міряйте все на власний аршин. Я цитую те й тих, кого читав. І зневажаю тих, кого зневажаю, поважаючи тих, кого поважаю. А Ви можете їх любити чи не любити. Дерида - базікало й неук у ТИХ ПИТАННЯХ, які насмілювався обговорювати. Натомість, Поппер освічений в тих самих питаннях, але набагато обережніший, що личить справжньому науковцю. Крім того, він продуктивний, тобто, власне, науковець. І повага до Поппера велика як серед гуманітаріїв, так і серед природничників. Але годі про них, покійників. Наші академіки гуманітарії, яких я перерахував, нулі в науці. Заперечте, і доведіть, що вони створили щось путнє. І не прибріхуйте нічого про асоціацію, до якої я не маю ніякого стосунку, про Юхновського чи Вакарчука. Про них не йшлося. І якщо хочете про них дискутувати, то на іншій гілці. А пані Олена своєю пост-модерністською манерою надихнула мене на порівняння її з Деридою. Не знаю, чи їй це подобається, чи ні.І не хизуйтеся ерудицією, згадуючи про Роалда Хоффманна, книжки з теоретичної хімії якого я проглядав, хоча, зізнаюся не опрацював з олівцем, бо це не було потрібно заради справи.
2008.11.29 | Олена Весел
Re: Олені Весел та Сергію Вакуленку
Трясця пише:> Коли хочеться вкусити, то хоча б брехати не треба.
Ну соррі, тут уже мені зробили справедливе зауваження, що я по кільком так би мовити персонажам сужу про весь форум. І правильно зробили зауваження - каюсь, узагальнення річ некоректна у даному випадку, прошу пробачення у тих, хто не юзає мову ворожнечі по відношенню до гуманітаріїв. Просто загальний масив тексту, який мені на цьому форумі трапився так би мовити був саме вороже до колег з цією галузі настроєним. Але то такой - постараюсь ісправітся.
Де в цій дискусії був Вакарчук (до речі, не академік)?
А що він би став гіршим, якби став академіком?
Не валіть усе до купи, не міряйте все на власний аршин.
Як правильно Ви сказали;) було б добре, якби ще самі скористались порадою.
Я цитую те й тих, кого читав. І зневажаю тих, кого зневажаю, поважаючи тих, кого поважаю. А Ви можете їх любити чи не любити.
Та пазалуйста... У кожного свої авторитети, хто ж заперечує. Просто не треба так вороже ставитись до тих, хто Вашої думки не поділяє. Ну буває отаке - одні люди народжуються з білим волоссям, а інші з чорним, одним більше до вподоби Поппер, іншим Деріда...
Дерида - базікало й неук у ТИХ ПИТАННЯХ, які насмілювався обговорювати.
Можна зустрічне питання - а Ви впевнені у тому, що ліпше за нього розумієтесь у питаннях гуманітарних, які зараз обговорюєте? Я не намагаюсь так би мовити Вас звинуватити у тому, що Ви на них не розумієтесь, я лише запитую, - Ви впевнені? Я наприклад якщо зустрічаю людину, яка зі мною категорично у чомусь не згодна, різко впадаю у бібліотеку домашню, потім в інтернет, чи в Вернаду і починаю рити перед тим, як зрозуміти - що викликає таку не згоду, тому що я знаю, що я можу помилитись. Якщо я можу помилитись, то ліпше я визнаю свою помилку. І нічого в цьому поганого не бачу... А Ви? Ви впевнені що ліпше за нього розумієтесь наприклад у поезії, про питання якої він також як Ви там точно сказали? "насмілювався говорити?" отож, Ви впевнені? Питання риторичне. В тому плані, що якщо впевнені, то і ладно, не впевнені теж так і буде...
Натомість, Поппер освічений в тих самих питаннях, але набагато обережніший, що личить справжньому науковцю. Крім того, він продуктивний, тобто, власне, науковець. І повага до Поппера велика як серед гуманітаріїв, так і серед природничників.
Знаєте, Чарльз Фергюсон за своє життя написав лише 5 здається статей. За те йому по сукупності дали і доктора, і академіка і все-все-все. Тому що ті статті, які він написав, зробили у лінгвістиці переворот не менший, як праці Канта у філософії. Питання не в кількості. Питання в якості. При цьому Поппера я дуже поважаю, але, але, але... мені не подобається думка про те, що можна за кількісними показниками визначати якість. Я от знаю, що в Україні діє організована група антикараїмів, яка раз на рік їде на кладовище в Бахчисараї, наприклад, і фотографує могильні пам'ятники, а потім на весь рот кричить на всіх конференціях, що караїми - євреї. Патаму шо єта істіна, а ви всі ніпанімаєтє і нє чіталі отой дрєвній тєкст з якого вам всьо сразу стане понятно, ага... а головний доказ у них, окрім того древнього тексту, який вони нікому не показують, це кількість надгробків на івриті сфотографованих... от там 7 тис надгробків, з них більшість на івриті, а значить караїми - євреї. от тіко караїми від цього тюрками бути не перестають якось:) і більше того - када єті таваріщі с фатаграфіями підходять до караїма і гордо йому повідомляють - о, сішь... ти єврей! а от крутить пальцем біля скроні - який єврей? мова тюркська-то, обряди теж, імена теж, родство по батькові рахують - шо надо? йому розказують що він - караїм которий - антисеміт... тот ще більше біля скроні крутить починає - чіво? ти ж ток шо сказав, що я єврей... як я можу буть антисемітом - у відповідь просто геніальна фраза - а ти отакий от єврей-антисеміт. ти єврей, но ти євреїв не любиш і тому заперечуєш шо ти єврей. так от на завершення - ні кількість надгробних плит на давньоєврейській, ні кількість виступів оцьої компанії на конференціях навіть наукових не змінить того факту що караїми тюрки, принаймні доти, доки караїми не вимруть... тому що у них дуже чітка і жорстка самоідентифікація. а вже після того як помре останній караїм, можливо спрацює закладена на разі в деяких інформаційних ресурсах бомба, де хтось штучно тупо вписав, що вони євреї. і хоч їх залишилось зовсім мало, але поки вони живі, вони будуть відстоювати свою ідентичність тюркську...
Але годі про них, покійників. Наші академіки гуманітарії, яких я перерахував, нулі в науці. Заперечте, і доведіть, що вони створили щось путнє.
А можна задати Вам питання - а чого взагалі хтось має щось Вам доводити? Імхо, у даному випадку краще надати факти, а висновки може кожен зробити самостійно. Ви от не робите висновків з того, що я Вам в котрий раз натякаю на те, що Ви тему офтопите, ну то що ж... Ваша воля і рішення модератора - дозволяє офтопити, ну то нехай так і буде...
І не прибріхуйте нічого про асоціацію, до якої я не маю ніякого стосунку, про Юхновського чи Вакарчука. Про них не йшлося. І якщо хочете про них дискутувати, то на іншій гілці.
Вау, а можна спитати, а чого на іншій гілці? По Вашому Ваші слова на адресу академіків, про яких Ви згадали якось стосувались теми того, як правильно організовувати конференції?
А пані Олена своєю пост-модерністською манерою надихнула мене на порівняння її з Деридою. Не знаю, чи їй це подобається, чи ні.
Дякую за компліман...
>
> І не хизуйтеся ерудицією, згадуючи про Роалда Хоффманна, книжки з теоретичної хімії якого я проглядав,
Уррря! Перша частина відповіді на питання правильна. Маю на увазі як звали Нобелівського лауреата... Як приз за першу правильну відповідь пропоную другу частину питання - чому жоден хімічний інститут не запросив його до себе від імені академії - вважати риторичною:)
хоча, зізнаюся не опрацював з олівцем, бо це не було потрібно заради справи.
Цілком з Вами згодна, що непотрібну для справи інформацію краще запихувати куди подалі якомога швидше. Можна я не буду згадувати про слона? я так довго це забувала...
Нє, про поні порахую... але пізніше... може хтось таки надумається з тєхнарів-природничників:)
2008.11.29 | Трясця
Re: Олені Весел та Сергію Вакуленку
Якщо Ваша хвороблива думка пов"язала питання про українських філософів до питання про походження (вірування) караїмів, то я дискусію припиняю. Мене ані караїми, ані зграї слонів на київських вулицях не цікавлять.2008.11.30 | Олена Весел
Re: Олені Весел та Сергію Вакуленку
Щодо дискусії, то вона вже давно зафлуджена і заофтоплена. Я так і не зрозуміла, як обгворювана стаття пов'язана з обов'язковою публікацією всього в англомовних журналах, хоча і постаралась прив'язать... так шо давно було пора її припинити... або знести на БП...2008.11.30 | гуманітарій
тоді краще сюди
> Я так і не зрозуміла, як обгворювана стаття пов'язана з обов'язковою публікацією всього в англомовних журналах
http://www2.maidan.org.ua/n/osvita/1227967969