01/14/2009 | loup-garou

Тут недавно постили цікаве інтерв'ю з Маніним: http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_osvita&key=1223048320&first=&last=&pattern=
Одна з висловлених там думок видалась мені досить суперечливою:

>... я не поклонник задач. Задача – это умение найти деталь, а от чего эта деталь, ты не знаешь. Я как платоник поклонник программ. Программа возникает тогда, когда крупный математический ум видит нечто целое или не целое, но куда более значительное, чем одна деталь. Но видит пока еще очень смутно...
>... Так что вообще я задачи не люблю. Но вот когда задачи возникают уже в программе – вот тогда они могут быть хороши. Когда мы заранее знаем, к какому зданию нужна эта деталь...

НМД ризик "програмного" підходу - перетворення математики у гру в футбол впоперек поля, з вишуканою технікою, але без забитих голів. Приклад - французька математика, яка була, і ще довгий час залишатиметься під сильним впливом школи Бурбакі. Арнольд любить розказувати не дуже далекий від дійсності анекдот - якщо у фр. школяра спитати, скільки буде 2+3, ви отримаєте відповідь "3+2, оскільки додавання є комутативною операцією". Ось тут більше:
http://www.abitura.com/mathematics/arnold.html

Так от. В Notices of the AMS недавно вийшла дуже приємна стаття Фрімена Дайсона з приводу програм і задач:
http://www.ams.org/notices/200902/rtx090200212p.pdf
Думаю, що вона буде цікавою не тільки фізикам і математикам.