МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Почему будут уезжать молодые российские (и украинские) ученые

02/13/2009 | ВЛАДИМИР НАДЕИН
http://www.ej.ru/?a=note&id=8810
Лауреаты на грани выживания
12 ФЕВРАЛЯ 2009 г. ВЛАДИМИР НАДЕИН

На днях в Кремле награждали молодых ученых, и один из них сказал то, что все и так знают. Он сказал, что наука в России катится под гору, что молодые ученые стремятся уехать заграницу и что так больше продолжаться не должно.

Вообще-то, делать из молодых ученых какое-то сообщество с особыми привилегиями — это дурь. С каких лет они начинаются, на каком году кончаются — никому не ведомо. Когда молодые женщины и мужчины, работающие в академиях или институтах, собираются в своем кругу попить пивка или послушать Рахманинова — это их дело. Это — клуб. Пусть называются, как хотят, и в ряды свои принимают, кого пожелают — хоть безусых отроков, а хоть и столетних любителей девушек и пива.

Но когда государство кого-то отсекает, потому что ему «уже тридцать пять», а кому-то благоволит, потому что ему «всего лишь двадцать два», когда власть раздает в Кремле деньги налогоплательщиков и лауреатские значки карманным гениям — это сознательный и преднамеренный обман общества.

Суть операции «молодой ученый» известна давно и не содержит тайн. Это как бы упрощенный вариант более обширной дымовой завесы под названием «забота государства о науке». Когда наука высосана до полной бесплодности, а те, кто прибрал её к рукам и довел до ручки, хотят выглядеть мудрыми благодетелями, они взывают к великим традициям, раздают скопом лычки и придумывают нелепые привилегии. Делу это, понятно, только вредит.

Тут тянет призадуматься: а зачем они врут? Вся советская наука — несчастная наложница Гулага. Что ни гений, то бывший зэк. Что ни любимец партии, то шарлатан. Если мысленно составить команды из ученых, расстрелянных и уцелевших, то первые не взяли бы себе вторых даже в лаборанты. Советская тропа ведет науку на мировые задворки. А другие дороги нами отвергнуты. Из этого, по всей видимости, и исходил молодой лауреат, испортивший атмосферу кремлевского праздника.

Но я сейчас о другом. Не о молодом ученом. Сам-то он, скорее всего, человек и совестливый, и неробкого десятка. Вполне достоин, чтобы уважительно снять перед ним шляпу.

Сняли? А теперь вновь наденьте, потому что надо поговорить о другом участнике кремлевского скандала. О нашем президенте.

После той незабываемой весны, когда ветерана путинской канцелярии назначили лицом России, г-н Медведев многим давал отпор. Американцам, натовцам, грузинам, французам, украинцам, эстонцам. Бюрократам, коррупционерам, экстремистам, консерваторам, конформистам. А всего больше — «отдельным недальновидным зарубежным руководителям», «отдельным нашим партнерам» и даже «отдельным братьям по крови». Дерзость молодого лауреата, злоупотребившего высокой трибуной, взывала к немедленному отлупу. Пусть по-отечески, но строго. Пусть в назидание, но здесь и сейчас.

Воля ваша, почтенные читатели, но у меня, внимательного зрителя той телевизионной картинки, сложилось твердое мнение, что г-н Дмитрий Медведев… Как бы тут выразиться, чтобы не поскользнутся на экстремизме? Ну, предположим, так: президент воспринимает положение в своей стране не вполне адекватно.

Судите сами. Укоряя молодого человека, якобы перегнувшего палку, г-н Медведев сказал, что и сам был некогда молодым ученым, а потому отлично знает, что «им» нужно. Нужна квартира. Тут президент замолчал и довольно оглянулся вокруг. Наверное, по реакции окружающих он понял, что не только в квартире дело. Последовали секунды каких-то колебаний и сомнений, после чего президент выдавил из себя: нужна, дескать, зарплата. Еще малость помешкав, уточнил: «приличная зарплата». Справившись с этим упрямым «отдельным неизжитым недостатком», г-н Медведев радостно объявил: «И тогда никто никуда не уедет!»

В некоторых изданиях существует особый жанр «писем президенту». Даже если бы я получил твердые заверения, что г-н Медведев лично и внимательно прочтет эти строки, я бы все равно писем ему не писал. Это бесполезно. Если президент и доктор всех наук не понимает того, что известно любому первокурснику, значит, он или не может этого понять, или не хочет.

А потому не для «писем президенту», но исключительно для нас с вами я попытаюсь, пусть кратко и в произвольном порядке, перечислить то абсолютно необходимое, без чего «молодому ученому» здесь, в России, жизнь — не в жизнь.

Наше государственное управление наукой надменно, скаредно и глупо. Денег дают очень мало – но это еще не вся беда. Главное, что дают не тем и не так. Ученому, старому ли, молодому — пробиться сквозь глухую бюрократическую стену никак невозможно. Если стена останется — будут уезжать.

Иерархия науки построена на сталинских принципах. Талант бессилен перед мастерами дворцовых интриг. Гениев назначают за хорошее поведение. Есть лишь одно окошко возможности — признание заграницей. Однако яростный лай на Америку и грызня с Грузией сужают окошко научного общения до размеров глухой форточки. Значит, надо уезжать.

«Приличная» зарплата ученого совпадает с верхним порогом бедности. Даже лауреаты престижных премий барахтаются на грани выживания. Если ученым не создадут льготы повсюду: в детсадах, в поликлиниках, в ЖЭКах, в метро, в супермаркетах, в парикмахерских, в пивных барах — будут уезжать.

Но наука без внедрения — ноль. Значит, подавай такие же льготы конструкторам, технологам, агрономам, всем, от кого зависит дальнейшая судьба открытий. А если точнее — всему народу, потому что новые товары и услуги кто-то должен купить и оплатить. Иначе ученые будут уезжать.

Если молодой (или старый) доктор наук считает, что ввозные пошлины на японские автомобили не следовало повышать, если мнение свое он хочет выразить у общественной елки, а его за это ОМОН дубиной по голове, то ученые будут уезжать.

Если всезнайка-подполковник распекает историков-профессионалов, если независимого исследователя ничего не стоит объявить шпионом после закрытого судилища, то ученые будут уезжать.

Если взятками пропахли школы и университеты, аспирантуры и суды, если парламент — не место для дискуссий, то ученые будут уезжать.

Если всей Академии наук непонятно, кто в стране настоящий президент, а кто рулит понарошку — ученые будут уезжать.

Есть ли надежда на то, что Медведев с Путиным нажмут на клавишу Reset и начнут в стране перезагрузку? Совместимы ли они с нормальной демократией, открытой конкуренцией в экономике, науке и политике? Получит ли страна честные выборы, нормальную оппозицию, референдумы, независимых кандидатов, местное самоуправление? Нет?

Значит, ученые будут уезжать.

Відповіді

  • 2009.02.13 | Torr

    Re: Почему будут уезжать молодые российские (и украинские) ученые

    http://www.youtube.com/watch?v=C76sJtFPAgU
  • 2009.02.13 | псевдоквази

    Хорошо написано,

    особенно тут:

    ВЛАДИМИР НАДЕИН пише:
    > http://www.ej.ru/?a=note&id=8810
    > Лауреаты на грани выживания
    > 12 ФЕВРАЛЯ 2009 г. ВЛАДИМИР НАДЕИН

    > Но наука без внедрения — ноль. Значит, подавай такие же льготы конструкторам, технологам, агрономам, всем, от кого зависит дальнейшая судьба открытий. А если точнее — всему народу, потому что новые товары и услуги кто-то должен купить и оплатить. Иначе ученые будут уезжать.
    >
    Дальнейшее к Украине не относится, но и предидущего достаточно...
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.02.14 | Георгій

      Згодeн

    • 2009.02.14 | Сергій Вакуленко

      Вченому без промоутера не обійтися (+л)

      Вченому без промоутера не обійтися

      Павло Гук

      Наука перетворюється на продуктивну силу, коли ідеї та розробки втілюються в життя. А з цією справою у нашій країні великі проблеми. Учені далекі від запитів промисловості. Вони можуть продукувати ідеї, створювати лабораторні зразки. І не більше.

      Раніше своєрідним місточком між «чистою» наукою й виробництвом були галузеві інститути. Та нині цей посередник майже щез. В умовах сьогоднішнього «дикого» ринку більшість галузевих НДІ, втративши замовлення реального сектора економіки, перетворилися на контори зі здачі в оренду своїх приміщень.

      Проблема впровадження наукових розробок у виробництво дуже актуальна для Харкова, адже це один із найбільших наукових і освітніх центрів України. Тут розташовані десятки академічних та науково-дослідних інститутів і майже сотня вузів різного рівня акредитації.

      В останніх просуванням розробок у виробництво стали займатися спеціалізовані структури – центри трансферу технологій. Про їх призначення ведемо розмову з ідеологом трансферу технологій у нашій країні, завідувачем кафедри стратегічного керування Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (НТУ «ХПІ»), доктором технічних наук, професором Ігорем Кононенком.

      – Ігоре Володимировичу, закон ринкової економіки, на яку перейшло наше пострадянське суспільство, простий: попит народжує пропозицію. Якщо немає інтересу до якихось наукових досягнень, то дуже важко змусити промисловця, для якого нині головне – прибуток, щоб він зайнявся їхнім упровадженням.

      – Результат ученого, навіть якщо він займається прикладними дослідженнями, – це лише напівфабрикат. Він принципово не готовий до впровадження. Промисловість може зацікавити тільки розробка, доведена до стану товару. І це має бути не один виріб, а дослідна партія, що пройшла випробування і довела свою конкурентоспроможність на ринку. Провести свою розробку через усі ці терни вченому самостійно не під силу. Він не менеджер. Та й просто не має необхідних засобів.

      Ми звикли пишатися тим, що в країні багато наукових розробок високого рівня. В дійсності ж у нас багато тих самих напівфабрикатів. І хтось має зробити з них товар. У співака є продюсер, у хорошого спортсмена – промоутер, так і вчений повинен мати посередника, який би просував його ідеї на ринок.

      З іншого боку, коли підприємець виявляє інтерес до інновацій, йому в нашій країні іноді нікуди йти зі своїми грошима. Нові розробки, доведені до стану товару, в нас практично ніхто не пропонує. У ланцюжку наука–виробництво–ринок в Україні відсутня дуже важлива ланка – трансфер технологій. І без цієї ланки наука приречена на вимирання або перетвориться на хобі за рахунок держави.

      В економічно розвинених державах наукові розробки до виробничників доводять невеличкі фірми, що займаються трансфером технологій. Їхнє завдання – знайти цікаві, багатообіцяючі ідеї, вкласти в них гроші, перетворити на товар і запропонувати великому бізнесу. У цьому випадку виграють усі. А головне – наука дійсно стає продуктивною силою, що визначає майбутнє країни. Фінансування таких структур у багатьох випадках бере на себе держава, іноді великий бізнес або спонсори.

      – Хто повинен створювати умови для появи у нас посередницьких фірм, що займаються, скажемо так, проштовхуванням науки у виробництво?

      – Держава. Вона повинна законодавчо дозволити ректорам створювати, наприклад, бізнес-інкубатор у чистому вигляді або використовувати площі, устаткування для спільної діяльності вузу й приватного бізнесу. І навіть не просто дозволити, а й стимулювати цю діяльність.

      В останні рік-два у багатьох університетах України формально були створені центри комерціалізації інтелектуальної власності. Але це, як правило, щось таке напівтіньове. Якщо не буде умов для приходу малого бізнесу у вузи, вчені залишаться сам на сам зі своїми розробками.

      – А у вузі, де ви працюєте, як посуваються справи з утіленням у виробництво розробок учених?

      – ХПІ – активний учасник багатьох міжнародних виставок. У вузі створений центр комерціалізації інтелектуальної власності й трансферу технологій. Це ціла розгалужена структура підрозділів, що діє в рамках науково-дослідної частини нашого університету.

      У вузі майже сто кафедр. І практично на кожній є дуже цікаві розробки. Вони активно впроваджуються в промисловість. І не тільки у вітчизняну, а й закордонну. Скажу лише про деякі роботи.

      Наші вчені брали участь у створенні та освоєнні компанією «FOC TUBA LTD» принципово нового для України закритого виробництва туб для парфумерної й харчової промисловості. Дуже ефективні проекти реалізовані в ТОВ «НОК Інтернешнл». Ця фірма за допомогою вчених ХПІ впровадила інженерні послуги з проектування вузлів машин, вибору та діагностики підшипників. Вона пропонує клієнтам не тільки товар, а й усе, що необхідно для якісної його експлуатації.

      Деякі ідеї, народжувані в університетах, можуть бути реалізовані навіть і малим бізнесом. Це, зокрема, розробки у сфері інформаційних технологій, у деяких галузях енергозбереження. На їх утілення в життя потрібні відносно невеликі кошти. А для просування інших ідей потрібні мільйони доларів. Такі проекти під силу великим колективам, таким, наприклад, як Інститут монокристалів Національної академії наук України.

      – Знаю, що ви як експерт у галузі інвестиційних проектів активно залучаєте для нього іноземних замовників. Розкажіть, будь ласка, про трансфер технологій на прикладі Інституту монокристалів.

      – В Інституті монокристалів до всіх розробок пропонуються проспекти англійською мовою. Всі керівники як установи в цілому, так і підрозділів спілкуються з іноземцями без перекладачів. Закордонним гостям демонструють чудово підготовлену виставку розробок інституту, англомовний гід – один з учених, який вичерпно відповідає навіть на складні професійні запитання експертів.

      Розробки Інституту монокристалів знають на всіх континентах. Багато підрозділів цього науково-виробничого підприємства інтегровані у світові технологічні ланцюжки. Його продукція широко використовується, адже є елементом багатьох складних пристроїв. А кристали виробляються лише в деяких країнах. Тому до Харкова масово надходять замовлення з-за кордону.

      Потрапити до світового технологічного ланцюжка для багатьох учених – це ідеальний результат, до якого треба прагнути. Підрозділи Інституту монокристалів не обов’язково пов’язані договорами із закордонними центрами трансферу технологій. Завдяки власній системі просування наукових результатів вони можуть працювати з конкретними компаніями, які підхоплюють їхні розробки й далі із них роблять щось.

      Діяльність Інституту монокристалів в умовах світового ринку свідчить про одне. У закордонного бізнесу, що споживає розробки й продукцію харківських учених, є мотивація до техніко-технологічного переозброєння підприємств. Там створені належні правові, економічні, податкові механізми. Україні теж треба всіляко сприяти розвитку інноваційної інфраструктури.

      http://slk.kh.ua/view_post.php?id=1379
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.02.14 | вчeний з 70-х

        Якщо у двох словах: "Дозвольтe красти" (офіційно).

        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2009.02.14 | Shooter

          В Анлії це називається "spin-off"

          Проте головним фактором залишається все те ж - фінансування.

          У маленькій Фінляднії не було ані напівпровідникової індустрії, ані photonics. Проте кілька десятиріч інтенсивного вливання грошей в науку (в Європі - серед лідерів по відношенню до GDP) привело до "Нокії і не тільки".

          Подібне у шведів чи швейцарців. Середні за розміром країни, які фінансують науку на рівні більше, ніж 3% GDP. Результат - наліцо.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2009.02.14 | вчeний з 70-х

            Re: В Анлії це називається "spin-off"

            Можна приклад оцього у якомусь _дeржавному_ ВУЗі з названих Вами країн?

            "– Держава. Вона повинна законодавчо дозволити ректорам створювати, наприклад, бізнес-інкубатор у чистому вигляді або використовувати площі, устаткування для спільної діяльності вузу й приватного бізнесу. І навіть не просто дозволити, а й стимулювати цю діяльність."
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2009.02.17 | Shooter

              Re: В Анлії це називається "spin-off"

              вчeний з 70-х пише:
              > Можна приклад оцього у якомусь _дeржавному_ ВУЗі з названих Вами країн?
              >
              > "– Держава. Вона повинна законодавчо дозволити ректорам створювати, наприклад, бізнес-інкубатор у чистому вигляді або використовувати площі, устаткування для спільної діяльності вузу й приватного бізнесу. І навіть не просто дозволити, а й стимулювати цю діяльність."

              ETH, Сambridge або Delft Вас задовільняють?

              Delft, наприклад, надавав площу "здарма" для spin-off-ів.

              Cambridge (закриєм очі на "недержавність", оскільки це і не "чиста приватність") - там взагалі чорт ногу зломить в сплетінні фінансів та власників IP...


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".