04/26/2003 | Георгій

Продовжуючи дискусію про те, що ж насправді є вчення Христа, хочу поділитися своїми думками про одну з найбільш відомих Христових притч - про доброго самарянина (Луки 10:25-37).

Сюжет цієї притчі, як і інших Христових парабол-ілюстрацій, дуже простий. Один з вчителів єврейського закону намагається спровокувати Христа, питаючи його, яка заповідь Тори є найголовнішою. Коли Ісус відповідає, що такою є заповідь любити Бога і ближнього, вчитель закону питає: "А хто ж мій ближній?"

Провокація тут полягає в тому, що тодішнє єврейське суспільство було надзвичайно кастовим. Воно мало верхівку - касти фарисеїв і саддукеїв; середній прошарок - слухняний Законові, але не освічений люд, селян, ремісників і торгівців; і, нарешті, соціальний низ, безодню, світ повій, "митарів" (найманих збирачів податків для римської адміністрації), хворих-інвалідів, пияків, навіжених, "біснуватих," і інших вигнанців, яких "пристойні" люди зневажали. Між цими кастами існували залізобетонні бар'єри і ненависть. Ще більший бар'єр і ще більша ненависть існувала між євреями і не-євреями, іновірцями, яких євреї вважали гидкими, нечистими.

Христос, сам будучи за народженням і за стилем життя представником середнього прошарку (сином теслі і теслею за фахом), одразу взяв курс на ПОДОЛАННЯ цих бар'єрів і цієї ненависті. Він, не маючи спеціальної освіти в доктринальних питаннях релігії, почав вчити народ, і вразив всіх (включаючи навіть і найосвіченіших фарисеїв) глибиною свого знання і силою свого впливу на людей. Таким чином, Христос подолав бар'єр між середньою і вищою кастами єврейського суспільства. Разом з тим, Христос ішов до "безодні" - інвалідів, навіжених, хворих на проказу, митарів, повій, іноземців і іновірців. Він говорив до них, лягав з ними на ложе для спільної вечері, пив з ними вино, торкався їх, дозволяв їм ходити за ним і бути його учнями. Таким чином, Христос подолав бар'єр між середньою і нижчою кастами.

Хто ж його ближній? І кому він насправді ближній?

Для відповіді на це питання Ісус розповідає історію про одного чоловіка, очевидно єврея, який ішов дорогою з Єрусалиму в Єрихон, очевидно після ритуальних відвідин і дачі пожертви у храмі на якесь велике єврейське свято. Ця дорога тоді була просто гірською стежкою, серпанком, де часом могло бути досить небезпечно через злочинців, розбійників. І дійсно, на цього чоловіка напали із засідки розбійники, зняли з нього одяг (це, мабуть, і було метою їх нападу - на свята в Єрусалим люди одягали найкращий, найдорожчий одяг), побили його, поранили і залишили на дорозі без свідомості.

Повз цього лежачого без свідомості чоловіка пройшли юдейський священик і левит (очевидно, прислужник храму - священиками могли бути тільки ті левити, які походили від коліна Аарона, тоді як левити інших родоводів - коганіти і мерарити - могли бути тільки прислужниками). Ні священик, ні левит-прислужник не звернули на бідолаху ніякої уваги, пройшли собі далі. Але ось повз лежачого єврея проїжджав верхи на віслюку самарянин - іноземець, іновірець, представник "безодні," яку добропорядні євреї зневажали і ненавиділи. І цей самарянин обв'язав побитому євреєві його рани, змастивши їх оливою і вином, посадив його на свого віслюка, відвіз до найближчої гостиниці, залишився з ним там на ніч, а на наступний ранок заплатив господареві два динарії, попросивши того доглядати за нещасним далі, та ще й пообіцяв господареві заплатити пізніше, якщо цих грошей на догляд не вистачить.

Розповівши цю історію, Христос запитав у вчителя закону: "Хто з цих трьох був ближній тому, хто попався розбійникам?"

Законовчитель міг би відповісти, що насправді ближніми тому нещасному були все-таки євреї, його одноплемінники і одновірці, а не іноземець-самарянин. Ну от просто не повели вони себе так, як їм належало, схибили. Але ж вони наші, свої, рідні! В них те саме коріння, та сама історія, та сама духовність. А самаряни - чужинці, етнічна мішанина (нащадки від шлюбів євреїв з арабами-сірійцями і аммонітами), і "єретики" (вони молилися тому ж Богові, що й євреї, але мали своїх окремих пророків і збиралися для молитви і святкувань не в Єрусалимському храмі, а на горі Геразім). Добропорядні євреї не говорили з самарянами і не сідали з ними за стіл, і самаряни, звичайно, платили єврем тією ж монетою.

Але така вже була сила Христової проповіді, що навіть його співбесідник, лицемірний провокатор, відповів йому: ближнім нещасному був той, "хто змилосердився над ним," тобто мерзенний чужинець і єретик, самарянин.

"Іди,"- сказав тоді законникові Христос, - "і РОБИ ТАК САМО."

Отут, на мою думку, кульмінація і повне розшифрування притчі. Ближній - не той, з ким ти маєш спільні гени, чи спільну освіту, чи спільне соціальне становище, чи спільний культурний або духовний рівень, чи світогляд і світосприйняття. Ближній - це також і не той, хто вірує в Бога точно так, як віруєш ти. Це і не обов'язково той, хто має з тобою спільні ідеали, надії, вболівання. Все це відступає на далекий задній план перед тільки одним спільним знаменником, що характеризує "ближнього." Цей знаменник є ВЧИНОК, ДІЯ, РОБЛЕННЯ чогось такого, від чого іншій людині стає кращим. Вчинок, який є мотивованим не спільністю генів чи світогляду, а ЛЮБОВ'Ю. Не любов'ю-емоцією, не любов'ю-приязню, а любов'ю як внутрішньою сутністю людини, станом людського серця, чинником, який реалізує себе у постійному процесі РОБЛЕННЯ доброго іншим людям.

Згідно з Христом, ми всі повинні стати ближніми одне одному. Бар'єри повинні зникнути. Касти повинні відмерти. Христос не просто хотів цього - він показав усім подвигом свого власного життя на землі, що це можливо, і що це обов'язково станеться.

Георгій