ЖІНКА у Старому та Новому Заповіті!
05/14/2003 | Анатолій
На прхання всіх, хто мене питав щодо того, а покажи но мені, де жінка принижується у Біблії. Читайте, мо побачите.
Анатолій
ЖІНКА В БІБЛІЇ
ЖІНКА В СТАРОМУ ЗАПОВІТІ
Якщо поглянути на статевий склад людей, які найбільше відвідують церкву, на тих, хто найбільше поширює і захищає християнство, то можна неодмінно сказати, що це — жінки. І починаєш запитувати себе: що їх так приваблює в цьому християнстві, і чи християнство не є релігією передусім жінок?
Але вже з перших сторінок головного і єдиного писанія християн — Біблії — з’ясовується, що жінка приречена завжди бути другорядною людиною.
Зайвим було б нагадувати про те, що це писання принесли в Україну юдеї Близького Сходу, поширюючи свою юдейську релігію у вигляді християнства.
Першу згадку про жінку знайдете напочатку Біблії в двох родових легендах про сотворення людей. І хоча в першій з них говориться про те, що Єгова створив одночасно чоловіка і жінку, та про цю легенду завжди згадують наче випадково. А найчастіше в наших церквах і в засобах масової інформації поширюють другу легенду, загальний зміст якої ображає і принижує жінку.
Незважаючи на те, що ці легенди здаються усім дуже відомими і простими для розуміння і тлумачення, варто було б нагадати обидва ці оповідання:
Перша легенда сповіщає:
“Єгова на Свій образ створив чоловіка та жінку і поблагословив їх: “Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю...” (Буття, 1: 27-28).
А ось друга легенда:
“І створив Єгова людину з пороху земного. І життя вдихнув у її ніздрі, — і стала людина живою душею.
І зростив Єгова із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево пізнання добра і зла (посадив).
І вмістив Єгова людину в еденському раї, щоб порала та доглядала його. І наказав Єгова Адамові: “Із кожного дерева в раю ти можеш їсти, але з дерева знання добра й зла — не їж, бо в той день ти напевно помреш!”
І сказав Єгова: “Не добре бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього”. І вчинив Єгова, що на Адама спав міцний сон. І Він узяв одне з його ребер... І перетворив те ребро на жінку, і привів її до Адама. І промовив Адам: “Оце тепер вона — кістка від кісток моїх,.. бо взята вона з чоловіка”. І були вони обоє голі, і не соромились.
Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку створив Єгова. І сказав він до жінки: “Чи Єгова наказав: Не їжте з усякого дерева раю?” І відповіла жінка змієві: “...З дерева, що в середині раю, — Єгова сказав: “Не їжте, і не доторкайтесь до нього, — щоб вам не померти”.
І сказав змій до жінки: “Умерти — не вмрете! Бо відає Єгова, що того дня, коли ви будете їсти з нього, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло”.
І побачила жінка, що дерево добре на їжу... І взяла з його плід, з’їла і дала своєму чоловікові, — і він з’їв. І розкрилися очі в них обох, і пізнали, що вони голі. І зшили вони фігове листя, і зробили собі опаски.
І почули вони голос Єгови, що по раю ходив... І сховався Адам і його жінка від Єгови. І гукнув Єгова до Адама: “Де ти?” А той відповів: “Почув я Твій голос і злякався, бо я голий, — і (тому) сховався”.
І промовив Єгова: “Хто тобі сказав, що ти голий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів з нього не їсти?”. А Адам відказав: “Жінка... дала мені з того дерева, — і я їв”.
І сказав Єгова: “Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло”. І вигнав його Єгова з еденського раю, щоб порав (обробляв) землю. А тепер, щоб не простяг він (Адам) своєї руки, і не взяв (плоду) з дерева життя, і щоб він не з’їв, — і не жив повік віку. І поставив Херувима з полум’яним мечем, щоб стеріг дорогу до дерева життя.” (Буття, гл. 1-3).
Зверніть увагу на головні теологічні і світоглядні засади цієї байки. Зрозуміло, що подібну легенду — про появу першим в світ чоловіка, могли створити лише чоловіки і, мабуть, в добу патріархату, які претендували на владу.
Вчитаємося в ті рядки, де оповідається про сотворення жінки. І сказав Єгова: “Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього”. Вдумайтесь у слово “помічник, подібний на нього” і ви помітите, що і тут немає ніякого натяку на статеву відмінність. Єгова навіть не збирався створювати для Адама жінку, яка б йому народжувала, бо ніде в Біблії не говориться, що Адам ставився до Єви, як до своєї жінки. Він навіть не знав, що вона жінка (людина протилежної статі), і що вони обоє — голі. Цікаво, що тільки після вигнання з Едену, “пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла і породила Каїна” (Буття, 4: 1). Такий світогляд — рай заборонений для подружнього співжиття — проходить нерозривною ниткою через усі книги Біблії. А найсвятішим статевим єднанням для зачаття дитини стало — зачаття без чоловіка (зачаття Ісуса). Отже, питання статевих стосунків жінок і чоловіків — то не божа справа.
Не зрозуміло лише, чому Єгова створював Адамові “поміч” не з того самого пороху земного, а з його ребра? І чому цією “поміччю” стала саме жінка — особа з іншими статевими органами та відмінним від чоловіка голосом?
Ребро — це тверда кістка, навіть не хрящик. Отже, перша жінка мусила нагадувати маленьку кістяну статуетку. Цікаво, скільки зусиль потребувалося винахідливому Єгові, щоб розтягнути реберну кістку від кільканадцяти сантиметрів до майже двометрового росту Адама, і яку божу слину потрібно було, щоб розм’якшити її і зробити тіло жінки ніжнішим, ніж чоловіче?
А тепер спробуємо з’ясувати, звідки “ростуть ноги” у міфологеми: жінка з ребра чи з будь-якої іншої частинки чоловічого тіла.
Ще Іван Франко у своїй останній праці “Сотвореннє світу у світлі сучасної науки” писав, що біблійна легенда про сотворення світу зустрічається у багатьох народів Близького Сходу і зовсім не є оригінальним твором євреїв... На підтвердження цього він посилається на археологічні знахідки кінця ХІХ - початку ХХ століття: глиняні дощечки, в яких оповідається про сотворення перших людей. Але серед наведених Франком неповних текстів легенд, текстів, подібних до змісту другої біблійної легенди, не зустрічаємо. Тому із змісту легенди про Адама і Єву стає зрозумілим, що люди, які вмістили її у біблійний збірник, жорстоко ненавиділи жінок. Каста жерців, зокрема юдейські рабини і книжники, а пізніше і християнські єреї і архиєреї, добре знали, що за допомогою цієї легенди пошириться негативне і принизливе ставлення до жінки.
Важко з впевненістю твердити, яким було ставлення юдеїв до жінок перед появою Тори (основи християнської Біблії), але з часу офіційного поширення монотеїстичного юдаїзму жінка почала прирівнюватися до невиправного злочинця перед Єговою і чоловіком. Вона ж послухалася розмовляючого змія і, спробувавши “заборонений плід”, принесла покуштувати його Адамові.
Та ніхто не звертає увагу на те, що, згідно з другою біблійною легендою, саме жінці всі чоловіки зобов’язані тим, що вони стали розумними, мислячими, знаючими — “стали подібними до Богів”. Якби жінка не дала чоловікові вкусити плоду з “дерева життя посеред раю, і дерева пізнання добра і зла”, то Адам досі блукав би по Едену єдиним чоловіком, далеким від пізнання світу, якому було б невідомо, що таке добро і зло, і що таке жінка. Навіть Єгова це визнав у прощальній розмові Адама з Богами: “Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло” (Буття, 3: 22). Але ж Єва першою вкусила “плід пізнання” і раніше від Адама прозріла і порозумнішала, і також “стала подібною до Богів”. Та Єгова чомусь з нею не рахується, а розмовляє тільки з Адамом.
Цікаво, що Єгова, який посадив оте “дерево життя” і надурив Адама, що після споживання плодів з цього дерева він “напевно помре”, залишився ніби непричетний до того, що сталося, хоча він створив і людей, і дерево життя, і розмовляючого змія (дивно, чому розмовляючого?). Він добре знав, що розмова змія з жінкою колись станеться. І нарешті, як могло “Дерево Життя” давати смертоносні плоди? А якщо так, то для чого треба було створювати Єгові це дерево і встановлювати його в центрі Едену, якщо не з провокаційною метою. Він же мусив добре знати про недосконалість створених ним людей, які рано чи пізно скуштували б звабливі плоди із забороненого дерева.
Але за те, що вони порозумнішали, Єгова жорстоко прокляв цю пару людей:
“До жінки Єгова промовив: “Помножу болі вагітності твоєї. Ти в муках родитимеш дітей, і до мужа твого (буде) пожадання твоє, — а він буде панувати над тобою”.
І до Адама сказав Він: “За те, що ти послухав голосу жінки та їв з того дерева, що Я наказав: “Від нього не їж”, — проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю” (Буття, 3: 16-19).
Цікаво, що хліборобство (порання в землі) за Біблією — є покаранням господнім! (Що для українця споконвіку — божа справа, те в Біблії та у юдеїв — покарання господнє)...
Проганяючи Адама і Єву з Едену Єгова боявся не тільки того, що вони стали розумнішими, а найбільше боявся, щоб вони не стали безсмертними:
“А тепер, щоб не простяг він (Адам) своєї руки, і не взяв (плоду) з дерева життя, і щоб він не з’їв, — і не жив повік віку” (Буття, 3: 22).
Такою виявилася зустріч з першою жінкою на сторінках “святого писанія” християн. А прокляття, накладені на жінку, не зняті й досі. Попи тлумачать образ біблійного змія як перевтілення Сатани, а жінку — як посередника між Сатаною і чоловіком...
Хто ж із жінок згадується в Біблії наступною?
Відомо, що першими в роду Адама і Єви народилося два сини: Каїн, який став хліборобом (рільником) і Авель, який став скотарем (пастухом). Єгова приймає м’ясну жертву від Авеля, а на Каїнову жертву із земних плодів навіть не зглянувся:
“І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Єгові жертву від плоду землі. А Авель, — він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою. І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не зглянувся” (Буття, 4: 3-5). Рабини так старанно намагалися натякнути своїм віруючим в “писанії”, що жертовне м’ясо смачніше від хліба, що зробили навіть Каїна братовбивцею, який, ніби із заздрощів, вбив свого брата Авеля.
Дивною є розмова Єгови з Каїном. Вона повністю перекреслює первородність на землі Адама і Єви:
“Повстав Каїн на Авеля, брата свого, — і вбив його. І сказав Єгова: “А тепер ти проклятий від землі...” І сказав Каїн до Єгови: “Ось Ти виганяєш сьогодні мене з цієї землі. І я стану мандрівником на землі. І кожен, хто стріне мене, той мене уб’є”. І вмістив Господь знака на Каїні, щоб не вбив його кожен, хто стріне його” (Буття, 4: 8-15).
З цього, на перший погляд, звичайного тексту стає очевидним, що Каїн (єдиний живий син Адама та Єви) над усе боявся, що “хто стріне його, то вб’є”! Значить на землі вже жили люди, які мали і свої міста, і свої країни, бо наступний рядок “писанія” повідомляє:
“І вийшов Каїн з-перед лиця Господнього, й осів у країні Нод, на схід від Едену. І Каїн пізнав свою жінку, і стала вона вагітна, і вродила Еноха” (Буття, 4: 16-17).
Що то за країна Нод? І, звідки у Каїна жінка, якщо відомо, що Адам і Єва породили наступного хлопчика Сифа, в тіло якого Єгова вселив душу покійного Авеля?
Ось та незнайомка з країни Нод, про яку попи намагаються якнайменше поширюватися або зовсім мовчати. Її поява в біблійному тексті повністю руйнує міфотворчу логіку укладачів перших біблійних текстів.
Попри все і Сифу десь знайшлася жінка. Чи може нею стала одна з його сестер чи може його власна матір Єва, бо сам він не міг завагітніти і народити собі нащадків, хоч і пише Біблія, що чоловіки народжували:
“І породив Адам після Сифа синів і дочок.
І породив Сиф після Еноша синів і дочок.
І породив Енош, після Кенана синів та дочок.
І породив Кенан після Магалал’їла, синів та дочок.
І породив Магалал’їл після Яреда синів та дочок.
І породив Яред після Еноха синів та дочок.
І породив Енох після Метушалаха синів та дочок.
І породив Метушалах після Ламеха синів та дочок.
І породив Ламех після Ноя синів та дочок.
І породив Ной Сима, Хама та Яфета” (Буття,5:3-32).
А далі розповідається про те, як Єгова вирішив потопити усе живе на землі і дозволив врятуватися в ковчезі лише “праведному” Ною, його трьом синам, їхнім жінкам і кожній тварі по парі. Навіть, якщо “згрішили” люди, то для чого було знищувати все живе, яке жило безгрішним життям? Цікаво, в чому полягала праведність Ноя, і де поділася його праведність, коли він відразу ж після потопу упився як останній пияка?:
“І були сини Ноєві, що вийшли з ковчегу: Сим, Хам і Яфет. І від них залюднилася вся Земля. І почав Ной, муж землі, садити виноград. І пив він вино та й упився, й обнажився в середині свого намету. І побачив Хам наготу батька свого...” (Буття, 9: 18-22).
Але зверніть увагу на родовід! Невизнання (ігнорування) жінок в Біблії настільки велике, що за 2216 років від сотворення Адама і до народження Ноєвих синів жодного разу першою в біблійних родинах не народилася дівчинка. З іншого боку, жодного разу не згадується ні про одруження, ні про жінок “первоотців”, а народження нащадків подане так, ніби давні чоловіки протягом перших двох тисяч років вагітніли і народжували самі, без жінок. А як же тоді зрозуміти поширений біблійний вислів: “І породив такий-то такого”?
Та ніхто не поспішає задуматися: з ким з’єднувалися усі ці родичі — сини і дочки Адамові, якщо на світі, крім них і гнаного Каїна, нікого не було? Невже одне з одним?..
Біблія ніколи не визнавала жінку особою, від якої можна вести родовідну. Навіть родовідна такої поважної жінки в християнстві, як Марія (“божа матір”), не зацікавила жодного з біблійників: рабинів та попів.
Лише в роду Каїна, гнаного і забутого Єговою, є два повідомлення про трьох жінок: це жінка Каїна (однозначно не з роду Адамового) і дві жінки далекого каїнового правнука Ламеха:
“І взяв собі Ламех дві жінки, — ім’я одній Ада, а ім’я другої Цілла” (Буття, 4: 19-22).
Далі жінки зображені як головна причина гріховності на землі. Легенда повідомляє:
“І сталося, що розпочала людина розмножуватись на поверхні землі, і їм народилися дочки. І побачили Божі сини (хто такі — “божі сини”?) людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок...
І промовив Єгова: “Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки, — бо блудить вона”. Як стали приходити сини Єгови до людських дочок. І вони їм народжували силачів, що славні від віку. І бачив Єгова, що велике розбещення людини на землі. І пожалкував був Господь, що людину створив на землі” (Буття, 6: 1-6).
І ця легенда повинна була викликати ненависть до жінок — “людських дочок”, хоча з ними розбещено поводилися якісь неясні “сини Єгови”, які брали собі їх за жінок... І за те, що “людські дочки” почали народжувати велетнів і силачів, здорових тілом людей, Єгова вирішив потопити все живе на землі.
Після потопу у сім’ях синів Ноя також не народилося жодної дівчинки першими: у Яфета народилося 7 синів, у Хама — 4 сини, а у Сима — 5 синів. І від цих шістнадцяти хлопців пішли усі біблійні “краї і народи” (Буття, 10: 1-32). Таким чином, від жінки — жодного...
Якщо між синами і Ноєм розіграні розгорнуті біблійні сцени, то про жінок ноєвих синів навіть і не згадується, ніби їх зовсім не існувало. Про жінку Ноя також нічого невідомо.
І знову постає просте до наївності питання: якщо Єгова всіх людей нещадно потопив, то де ці шістнадцять синів взяли собі жінок? Відомо, що на світі було лише три жінки — дружини Ноєвих синів... Чи, може Єгова також усипляв їх старим перевіреним способом (як це він зробив з Адамом) і виламував їм ребра, щоб з них зробити їм жінок?
Приниження жінок закладене навіть в родинних обрядах. Жінка, яка народила дитя жіночої статі, вважається нечистою 66 днів, а хлопчика — 33 дні. І саме народження дитини Біблія вважає справою нечистою і забороняє породіллі (молодій матері) входити в релігійні установи, спілкуватися з іншими.
І ось, нарешті, зустрічаємо імена трьох жінок: Їски, Мілки і Сари (ім’я Сарра — з двома “рр” — вона отримала в 90 років). Вони народилися майже через 250 років після потопу в десятому роду Ноя. Імена ж Мілки і Сари наочно викривають методи формування біблійних сімей, які розмножувалися способом, неприйнятним для української традиції: брати беззастережно єдналися із сестрами рідними і двоюрідними:
“Терах породив Авраама, Нахора і Гарана. А Гаран породив Лота.
І побрали Авраам та Нахор для себе жінок. Ім’я Авраамовій жінці Сара, а ймення Нахоровій жінці Мілка, дочка Гарана (дочка рідного брата). А Сара неплідна була” (Буття, 11: 27-30).
Отже, бачимо, що Нахор взяв собі за жінку двоюрідну сестру. До речі, Біблія відкрито повідомляє, що Аврам (нащадок Ноя і Адама) — єврей за національністю (Буття, 14: 13), прозоро натякаючи, що усі попередники Авраама, включаючи і Адама, були також євреями. Дивним було б, якби в українців Адама і Єви народилися діти євреї. Біблія містить такі шовіністичні слова Єгови стосовно офіційного патріарха юдеїв:
“Авраам справді стане народом великим та дужим, і в ньому благословляться всі народи землі!” (Буття, 18, 18).
Навряд чи вистачить українському читачеві терпіння і часу вичитувати в біблійному смітнику усі неподобства щодо антиморальних стосунків давніх єврейський патріархів. Тому подаємо деякі ганебні уривки з “високоморальної” Біблії:
Біблійний звичай
підсовувати своїх жінок правителям різних країн.
XII: 1. І пішов Аврам до Єгипту, щоб там перебути, бо голод у Палестині тяжкий став.
11. Як він прийшов до Єгипту, то сказав до жінки своєї Сари: “Я знаю, що ти жінка вродлива.
12. І Як побачать тебе єгиптяни,
13. Скажи ж їм, що ти моя сестра, — щоб добре було мені через тебе”.
14. Як прийшов Аврам до Єгипту, то єгиптяни побачили жінку, що дуже вродлива вона.
15. І хвалили її перед фараоном. І взята була Сара до дому фараонового.
16. І він для Аврама добро вчинив за неї. І одержав він дрібну та велику худобу, і ослів, і рабів, і невільниць, і ослиць, і верблюдів.
17. І вдарив Єгова фараона та дім його великими поразами через Сару, Аврамову жінку.
18. І прикликав фараон Аврама й сказав: “Чому не сказав мені, що вона — твоя жінка?
19. Для чого сказав ти: Вона моя сестра? І я собі взяв її за жінку. Ось жінка твоя, — візьми та й іди!”
13: 2. А Аврам був вельми багатий на худобу, на срібло й на золото.
XX: 1. І вирушив звідти Авраам до краю Неґев.
2. І сказав Авраам на Сарру, жінку свою: “Вона сестра моя”. І послав Авімелех, цар Ґерару, і взяв Сарру.
3. І прийшов Єгова до Авімелеха у сні, і сказав до нього: “Ось ти вмираєш через жінку, яку взяв, бо вона має чоловіка”.
4. А Авімелех сказав: “Господи, чи Ти вб’єш також люд праведний (Аврама і Сару)?
5. Чи ж не він сказав мені: Вона моя сестра, а вона сказала: Він мій брат?..
6. І промовив до нього Єгова у сні:
7. “А тепер верни жінку цього мужа, бо він пророк... А коли ти не вернеш, то знай, що справді помреш ти й усе, що твоє”.
9. І закликав Авімелех Авраама, і промовив до нього: “Що ти нам учинив? І чим згрішив я проти тебе, що ти приніс на мене й на царство моє великий гріх?”
11. І сказав Авраам: 12 “Вона справді сестра моя, — вона дочка батька мого, тільки не дочка матері моєї, — і стала за жінку мені.
13. І сталося, коли Бог учинив мене мандрівником з дому батька мого, то сказав я до неї: у кожній місцевості, куди прийдем, — говори ти на мене: він мій брат”.
14. І взяв Авімелех дрібну та велику худобу, і рабів та невільниць, та й дав Авраамові. І вернув йому Сарру, жінку його.
17. І помолився Авраам Єгові, — і вздоровив Єгова Авімелеха, і жінку його, і невільниць його, — і почали вони знову народжувати.
Біблійний звичай
підсовувати своїх чоловіків іншим жінкам.
XVI: 1. А Сара, Аврамова жінка, не родила йому. І в неї була єгиптянка невільниця, а ймення їй Аґар.
2. І сказала Сара Аврамові: “Прийди ж до моєї невільниці, — може від неї одержу я сина”. І послухався Аврам голосу Сари.
3. І взяла Сара, Аврамова жінка, єгиптянку Аґар, свою невільницю і дала її Аврамові, чоловікові своєму, за жінку.
4. І він увійшов до Аґари, — і вона зачала. Як вона побачила, що зачала, то стала легковажити господиню свою.
6. І Сара гнобила її. І втекла Аґар від неї.
7. І знайшов її Ангол і сказав: “Аґаро, Сарина невільнице... 9 Вернися до пані своєї, — і терпи від неї!”
21: 1. А Єгова згадав Сарру...
2. І Сарра зачала, і породила сина Авраамові в старості...
3. І назвав Авраам сина Ісак.
6. І промовила Сарра: “Сміх учинив мені Єгова, — кожен, хто почує, буде сміятися з мене”.
Якби ви прислухалися до змісту проповіді попів в християнських церквах під час вінчання українських подружніх пар, то неодмінно почуєте: “Щоб ти була такою плідною, як Сарра!”. І ніхто з молодят та їхніх батьків навіть не задумуються над цим підступним “замовлянням”. Згідно з біблійною легендою, Сарра була безплідною майже все своє життя і першу свою дитину вона народила в 90 років. Якщо врахувати, що в українському народі жінки живуть переважно до 80-ти років, то стає зрозумілим, що побажання молодій дівчині “бути плідною як Сарра” означає: щоб була безплідною або, щоб народжувала дітей тільки в старості. Навіть Сарра говорить Аврааму: “Сміх учинив мені Єгова, — кожен, хто почує, що я народила в старості, буде сміятися з мене”. До того ж саме Сарра підсунула свого власного чоловіка Авраама невільниці-єгиптянці і хотіла привласнити собі її дитину. А Єгова, знаючи про це, ще й зробив її плідною і назвав “царицею”.
Важко було обминути біблійну розповідь про те, як дві дочки завагітніли від свого старого батька. І знову Єгова зробив вигляд, ніби ніякого статевого порушення не сталося:
XIX: 30. І осів Лот у печері та обидві дочки його.
31. І промовила старша молодшій: “Наш батько старий, а чоловіка немає в цім краї, щоб прийшов до нас.
32. Напоїмо свого батька вином, і ляжемо з ним. І матимемо нащадків від нашого батька”.
33. І тієї ночі вони напоїли вином свого батька. І прийшла старша та й лягла із батьком своїм. А він не знав, коли вона лягла й коли встала ...
34. Другого дня старша сказала молодшій: “Я минулої ночі лягала з нашим батьком. Напоїмо його вином і ти прийди, ляж з ним.
35. І тієї ночі вони напоїли вином свого батька. І молодша лягла з ним. А він не знав, коли вона лягла і коли встала...
36. І завагітніли Лотові дочки від батька свого.
37. І вродила старша сина.
38. І молодша вродила також.<
Красномовним прикладом єднання братів із сестрами служить розповідь про онука Авраама.
XXIX: 13. Коли Лаван почув про Якова, сина своєї сестри, то привів його до свого дому.
15. І сказав Лаван до Якова: “Чи тому, що ти мій брат, то будеш мені служити даремно. Скажи ж мені, яка плата тобі?”
І сказав Яків: “Я буду сім років служити тобі за Рахіль, молодшу дочку твою”.
16. А в Лавана було дві дочки: ім’я старшій Лія, а ім’я молодшій Рахіль.
17. Очі в Лії були хворі, а Рахіль була гарного стану та вродлива на вигляд.
20. І служив Яків за Рахіль сім років.
22. І зібрав Лаван усіх людей тієї місцевості, і справив гостину (весілля).
23. А ввечері взяв Лаван дочку свою Лію, і до Якова провадив її. І Яків з нею зійшовся.
25. а вранці виявилося, що то була Лія! І промовив Яків до Лавана: “Що це ти мені вчинив? Хіба не за Рахіль працював я в тебе? Навіщо ти мене обдурив?”
26. А Лаван відказав: “У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою.
27. Буде дана тобі і Рахіль, якщо будеш працювати в мене ще сім років”.
28. І зробив Яків так. І Лаван дав йому Рахіль, дочку свою за жінку.
30. І прийшов Яків до Рахілі, і покохав також Рахіль більше, як Лію.
Скільки ж у попередньому “святому” оповіданні порядності і моралі? І чому Єгова ніяк не зреагував на ці події, — це ж відбувалося між нащадками “праведного” Ноя?
31. Але Рахіль була неплідна.
32. І завагітніла Лія, і сина породила.
XXX: 1. І заздрила Рахіль сестрі своїй.
З. І сказала вона: “Ось невільниця моя Білга. Прийди до неї, і нехай вона вродить мені нащадка”.
4. І вона дала йому Білгу, невільницю свою, за жінку. І ввійшов до неї Яків.
5. І завагітніла невільниця Білга, і вродила Якову сина.
9. І побачила Лія, що вона перестала родити, і взяла Зілпу, свою невільницю, і дала її Якову за жінку.
10. І вродила невільниця Зілпа Якову сина.
22. І згадав Бог про Рахіль.
23. І завагітніла вона, і сина вродила...
Кровозмішання і підсовування невільниць стало настільки звичайною справою в житті юдеїв, що навіть рабини (духівники) вибирали собі жінок із власних кровних сестер: “Удови, і розведеної, і збезчещеної, блудливої, він не візьме, а тільки дівицю з-поміж рідні своєї він візьме за жінку” (Левит, 21: 14).
І ось, нарешті, де знайти такий народ в світі, якому його “бог” посилає принизливі і ганебні заповіді і настанови, які покликані були зупинити кровозмішання і одруження між родичами як у юдеїв?:
1. І Єгова промовляв до Мойсея:
2. “Промовляй до Ізраїльських синів:
20. Чоловік, коли буде злягатися з жінкою, а вона — невільниця, то нехай буде кара (Левит, 19).
Глава 20: 11. А хто буде лежати із жінкою батька свого, — будуть конче забиті обоє!
12. А хто буде лежати з невісткою своєю, — будуть конче забиті!
13. А хто лежатиме з чоловіком як із жінкою, — будуть конче забиті!
14. А хто візьме жінку й матір її, — гидота це, в огні спалять його та її, і не буде кровозмішання.
15. А хто паруватиметься з скотиною, — буде конче забитий, і скотину ту заб’єте.
16 А жінка, що наблизиться до якої скотини, щоб лежати з нею, то заб’єш ту жінку та скотину ту, — будуть конче забиті вони!
17. А хто візьме сестру свою, дочку батька свого або дочку матері своєї, і побачить наготу її, а вона побачить наготу його, — ганьба це! І будуть вони знищені на очах синів їхнього народу,
18. А хто буде лежати із жінкою, часу хвороби місячним, то будуть вони обоє знищені з-посеред народу свого!
19. І не відкриєш наготи сестри матері своєї й сестри батька свого, бо однокровну свою обнажив би ти, — вони понесуть провину свою.
20. А хто буде лежати з тіткою своєю, — гріх свій вони понесуть, — бездітні помруть!
21. А хто візьме жінку брата свого, — це нечисть, — бездітні будуть. (Левит, 20: 11-21).
“Коли чоловіки будуть сваритися разом один з одним, і підійде жінка одного, щоб оберегти свого чоловіка від руки того, що б’є його, і простягне свою руку, і схопить за сором його, то відрубаєш руку її, — нехай не змилосердиться око твоє! (Повтор, 25: 11-12).
Методи юдизації інших народів
(Книга Буття)
Глава 34: 1. І вийшла Діна, дочка Лії та Якова, щоб подивитися на дочок того краю.
2. І побачив її Сихем, син Гамора хівеянина, начальника того краю, і взяв її, і лежав із нею.
3. І покохав він дівчину.
4. І сказав Сихем до Гамора, батька свого: “Візьми ту дівчину мені за жінку!”
6. І прийшов Гамор до Якова, щоб поговорити з ним.
7. І прийшли сини Яковові з поля і сильно запалав їхній гнів, бо той ганьбу зробив в Ізраїлі тим, що лежав із дочкою Якова, а так не робиться.
11. І промовив Сихем до батька її та до братів її: “Що ви скажете мені — я дам”.
12. Та тільки дайте мені дівчину за жінку!”
14. І сказали вони: “Ми не можемо видати сестру нашу чоловікові, що має крайню плоть, бо то ганьба для нас.
15. Ми тільки тоді прихилимось до вас, коли ви станете, як ми, — щоб у вас був обрізаний кожний чоловічої статі.
16. І дамо вам своїх дочок, а ваших дочок візьмемо собі, й осядемось із вами, і станемо одним народом”.
19. І не загаявся юнак той учинити ту річ, бо полюбив дочку Якова.
20. І прибув Гамор та Сихем до свого міста, говорячи до народу:
21. “Ці люди (євреї) приязні до нас, і нехай осядуть у нашому краю, і нехай перемандрують його.
22. Тільки тоді будуть прихильними до нас ці люди, щоб стати одним народом, — коли в нас буде обрізаний кожен чоловічої статі, як і вони обрізані”.
24. І послухали Гамора та Сихема усі. І були обрізані всі чоловічої статі.
25. І сталося третього дня два сини Яковові, Симеон і Левій, брати Дінині, взяли кожен меча свого, і напали на місто, і повбивали всіх чоловіків.
26. Також Гамора й Сихема забили мечем, і забрали Діну з дому Сихемового.
27. Сини Якова напали на трупів, і пограбували місто.
28. Забрали дрібну й велику худобу і ослів їхніх.
29. і ввесь маєток їхній, і всіх їхніх дітей, і їхніх жінок забрали в неволю, і пограбували все, що де в домі було.
Глава 35: 9. І явився Єгова до Якова.
10. І сказав йому: “Не буде ім’я твоє кликатися Яків, але буде ім’я твоє Ізраїль.
11. Я бог всемогутній! Плодися і розмножуйся, — народ і громада народів буде з тебе, і царі вийдуть із стегон твоїх”.
Але в Старому заповіті є місце — Книга Естер, де жінка сягає найвищих вершин слави і шанування. Цією жінкою стала Естер, яка більше відома під іменем Есфір. Заслуги цієї жінки перед єврейським народом дуже великі. Один день в році — переважно в березні — юдеї-чоловіки на мить забувають про те, що жінка є слугою сатани (змія) і святкують свято юдейської жінки-патріотки. Це національне свято є другим нациським святом єврейського народу після свята Песах (Пасха). Воно відоме серед юдеїв під назвою “Пурім” (жеребок: життя чи смерть) — День вирізання всіх своїх суперників-неєвреїв. Вислів — “Будеш битий як Гаман” походить від цього свята, а на роль Гамана в обряді підкуповували пяницю-неєврея.
Єврей Мордехай підсовує в жіночий гарем імператора свою родичку-єврейку Естер, намовивши її приховати своє етнічне походження. З її допомогою він пролазить в уряд іноземної країни і рукою тупого імператора розправляться з місцевим урядом, з головою уряду Гаманом, його синами (а їх, за біблією, в нього було 10) та усіма посадовими особами-неєвреями, які не поважали євреїв. За офіційними підрахунками, за два дні євреї вирізали і перевішали майже ввесь уряд імперії (811 чол.) і 75 тисяч неєвреїв в інших місцях імперії.
Це юдейське свято жінки — Пурім — стало прототипом Міжнародного дня жінки, відзначення якого комуністи-євреї призначили на початку ХХ століття 23 лютого, а після переходу на григоріанський стиль перенесли на 8 березня (на 13 днів). Щоб з плином історії попереднє число не пропало, комуністи на 23 лютого призначили День Червоної Армії — день чоловіків.
--------------------------------------------------------------------------------
ЖІНКА В НОВОМУ ЗАПОВІТІ
І ось, нарешті — Новий Заповіт, — книга, яку усі християни вважають набагато поряднішою від Старого Заповіту. Старий Заповіт називають “вєтхим”, бо це — нібито зотліле коріння стовбура християнства. Розуміємо, що собою представляє стовбур дерева, у якого згнило коріння...
Новий Заповіт починається брехнею, але це нікого з християн не гнітить. В першому рядку Євангелії від Матвія читаємо:
“Книга родоводу Ісуса Христоса, сина Давидового, сина Авраамового”. Вже перше речення є непорозумінням, бо добре знаємо, що серед чоловіків земних (за євангельськими легендами) Ісус батька не мав. Але євангеліст, ніби про це забувши, продовжує родовідну далі: “Авраам породив Ісака... — і так 40 поколінь, — ... А Яків породив Йосипа (!), мужа Марії, у якої народився Ісус, званий Христос” (Матвія, 1: 1-16). А яке відношення Йосип мав до родоводу Ісуса, коли ясно написано: “Не знав Йосип Марію, доки сина свого первородженого вона породила, а він дав йому ім’я Ісус”? (Матвія, 1: 25).
Якщо це переказано родовідну вітчима Йосипа, то для чого її приписувати Ісусу? Але давня юдейська легенда “Про пришестя Машіаха” (Месії) — “спасителя юдеїв” — наголошувала на тому, що “месія” обов’язково повинен народитися в юдейській сім’ї, тобто бути з “дому Давидового”. Бо коли Ірод, зібравши всіх юдейських рабинів і книжників, випитував їх, де має народитися Месія, то вони відповіли: “У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: “І ти, Віфлеєме, земле Юдина,.. бо з тебе з’явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський” (Матвія, 2: 3-6).
Тому й намагалися юдейські писаки-книжники в будь-який спосіб приписати Ісусу головну родовідну юдеїв. Вони так сильно перестаралися, що останнім в родовід вписали невідомого і ніким до того незнаного Йосипа (вітчима Ісуса). І навіть якби в родоводі Йосипа наступним був би Ісус, то на ньому родовід юдеїв припинився б: у самого Ісуса потім не було ні жінки, ні дітей...
Але якщо євангелістам видалася родовід Ісуса по батьківській лінії занадто коротким (Святий Дух — Ісус Христос), то чому вони не подали родовід по матері? І тут постає дискримінаційне християнське правило: справжніми спадкоємцями вважалися лише первонароджені в сім’ї хлопчики. Народження дівчинки першою в сім’ї заперечувалося біблійною традицією і ніхто ніколи не вів родовід по жінках. З усіх сімей, які згадуються в родоводі від Адама до Йосипа, а це майже 75 поколінь (Луки, 3: 23-38) і 5508 років за християнським літочисленням (за юдейським 3760 років), не згадується жодної дитини жіночої статі. Жінку з головного родоводу викинуто повністю. Це стосувалося і матері Ісуса.
Перша згадка про жінку міститься вже на першій сторінці Нового Заповіту:
“Народження Ісуса Христоса сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що має вона в утробі від Духа Святого. А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайком відпустити її. Коли ж він те подумав, з’явився йому Ангол Господній у сні, промовляючи: “Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній — то від Духа Святого” (Матвія, 1: 18-20).
Нікого з християн не дивує те, що Новий заповіт розпочинається виправданням позашлюбних статевих стосунків юдейки Марії із “Святим Духом”.
Якщо ж насправді замість “голуба” (так в християнстві зображений “дух святий”) був сам Єгова власною персоною, то чому він для цієї справи обрав юдейку Маріам з Ізраїлю, де особисто встановив страшні покарання для дівчат і жінок, які ще до одруження завагітніли: забиття камінням, вигнання з поселення і навіть спалення у вогні? Невже “Дух Святий” не здогадувався, що цим штовхає незайману жінку на смерть? І яку роль тут повинен був відіграти Йосип?..
Євангеліст Матвій називає Йосипа “праведним”, хоча ніде в Біблії не знаходимо, чим саме він заслужив це звання “праведника”.
Йосип був сповідником юдейської релігії. А праведний юдей — це той, хто дотримується і виконує усі суворі і жорстокі заповіді Тори (п’ять Мойсеєвих книг Старого заповіту) і викриває їх порушення іншими юдеями. Праведність же Йосипа, як бачимо, в тому, що він не віддає Марію з “нагуляною” дитиною на суд юдеїв, щоб “викорінити зло серед народу Ізраїля”, а намагається приховати цей “злочин”, хоча він, насправді, тієї миті ще не знав, від кого завагітніла Марія.
Якщо порівняти цей уривок “святого писанія” з подіями, які були поширені в кріпацькій Україні, то навряд чи можна цей “божественний” випадок назвати винятковим, до того ж порядним і моральним.
А саме: поміщики і дворяни забирали в свої маєтки наймичками гарненьких молодих дівчат своєї місцевості ніби для господарської роботи, а потім робили їх своїми коханками, позбавляючи їх незайманості. Коли ті вагітніли, то насильно одружували їх з сільськими парубками, не зважаючи на їхню волю. В такий спосіб вони намагалися приховати свою причетність до небажаної вагітності українських дівчат. Якщо парубок здогадувався про причину свого насильного одруження і хотів відмовитися від вагітної дівчини, то пан відправляв його в “москалі” (в солдати), де служили по 25 років. Мало кого вабило таке майбутнє, тому сперечатися не ризикували, а приймали дійсність за “волю господню”. Звичайно, були паничі, які не забували своїх колишніх коханок і своїх дітей і намагалися підтримувати їх, бодай матеріально...
Але так було в безправній і беззахисній Україні серед “грішних” панів-можновладців і, здавалося, не личило б християнському “богові-отцеві” уподібнюватися до них.
Та події з Марією і Йосипом відбувалися не в Україні, а в Ізраїлі, і винуватцем її вагітності був не звичайний панич без совісті і честі, а сам Єгова під дивною назвою “Святий Дух”. Яке ж місце Йосипа в усій цій історії?
Йосип, швидше, виконує роль вітчима-статиста. Якщо Ісус не рахувавсязі своєю матір’ю і не поважав її (Марка, 3: 31-34), то його стосунки з Йосипом ніяк не висвітлені в Новому Заповіті. Ісус про Йосипа взагалі не згадує і дуже обурюється, коли ізраїльтяни називають його “сином теслі”.
Постать Йосипа виявилася настільки непотрібною для католицької ідеї “непорочності” Марії, що ідеологи католицтва взагалі відкинули думку про її передпологові муки під час народження Ісуса, а також чотирьох синів і двох дочок. Саме під час пологів жінка позбувається будь-яких ознак незайманості. Але ідеологи християнства всіляко доводять, що Марія до старості залишалася непорочною і тому у свідомості підростаючих християнок плекають “непорочність” як найвищу святість християнського життя. Незайманість стає найбільшою і найголовнішою цінністю всього християнського поводження. Тому для збереження цієї незайманості і непорочності молоденькі дівчата йдуть в монастирі на все життя, бо й нині проповідується: “Не віддавайте членів своїх гріхові, але віддавайте себе Богові”. (Рим., 6: 1З); “Коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити”. (Рим., 8: 13).
Наступними в Новому заповіті згадуються зцілення жінки, яка двадцять років хворіла кровотечею, і оживлення мертвої дочки рабина...
Християни вважають, що всі хвороби у людей — від їхніх гріхів, і щоб зцілитися, необхідно покаятися. Але Ісус ніякого каяття від хворої, а тим більше мертвої, не вимагає. Головною умовою видуження хворої стає лише те, що вона визнала його здатним лікувати: “бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю”. (Матвія, 9: 21; Марка, 5: 28).
Оживлення мертвої дочки рабина взагалі схоже на фарс. Якщо Ісус є “богом в людському тілі”, то чи не з його відома померла дівчинка? Чи не краще було не вмертвляти її взагалі, ніж вихвалятися своїм вмінням повертати життя мертвим.
Про яких жінок переважно повідомляється в євангеліях?
Найчастіше — це або хворі юдейські жінки, яких Ісус лікував, або єврейські повії, яких він постійно виправдовує перед юдеями.
Згідно з євангеліями, Ісус двічі спілкувався з неюдейками. Але в цих бесідах як Ісус, так і ці жінки постають в дуже непривабливому світлі.
Одну неюдейку біля криниці він попросив піднести йому води, хоча важко повірити, що “бог” дуже потребував тієї води і будь-якої поживи.
“Ісус, дорогою зморений, сів отак край криниці. Надходить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: “Дай напитись Мені!” Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити поживи. Тоді каже Йому самарянка: “Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки?” Бо юдеї не сходяться із самарянами” (Івана, 4: 6-9).
Коли між ними завязалася розмова, то Ісус почав звинувачувати її та народ, до якого вона належала: “Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємося тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв”. І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв.” (Івана, 4: 22, 27).
В іншому випадку Ісус взагалі відмовився розмовляти з грекинею (в іншій євангелії — з хананеянкою), яка просила вилікувати її дочку. Своїм учням він наголосив: “Я посланий тільки до загинулих овечок дому Ізраїлевого”, (тобто, до євреїв) “і не годиться брати хліб у дітей і кидати щенятам”. Він вилікував її дочку лише тоді, коли ця жінка вголос визнала свій народ “щенятами”, а юдеїв — “своїми панами”:
“Господи! Але і щенята їдять ті кришки, що падають зі столу їхніх панів!” (Матвія, 15: 21-28; Марка, 7: 24-29).
Головний зміст Ісусової політики ніяк не можна причислити до політики утвердження сім’ї й сімейних стосунків. Сам Ісус відверто повідомляє про своє руйнівне призначення на Землі:
“Я прийшов вогонь кинути на землю, — і Я прагну, щоб він уже запалав! Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але поділ! Віднині бо п’ятеро в домі одному поділені будуть: троє супроти двох, і двоє супроти трьох. Стане батько на сина, а син проти батька, мати проти дочки, а дочка проти матері, свекруха проти невістки своєї, а невістка проти свекрухи!” (Луки, 12: 49, 51-53)
“Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, — Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити (посварити) чоловіка (сина) з батьком, дочку з матір’ю, невістку із свекрухою.
Вороги чоловікові — домашні його!
Хто більше, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І, хто більше, як Мене, любить сина чи дочку, той мене недостойний! (Матвія, 10: 34-37).
nbsp; Згадайте останні слова Ісуса до апостолів: “Тож ідіть, і навчіть (зробіть учнями) всі народи,.. навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів”. А тепер познайомтеся із заповіддю Ісуса про те, що тільки той може бути Його учнем, хто зненавидить усіх своїх рідних:
“Коли хто приходить до мене і не зненавидить свого батька та матір, і дружини, й дітей. І братів, і сестер, а до того й своєї душі, — той не може бути учнем Моїм!” (Луки,14: 26).
Отже, сім’я — це поняття несумісне з християнським життям і християнською ідеологією Ісуса.
Як можуть сприймати таке антисімейне, антидержавне і антинародне призначення Ісуса і всього християнського вчення ті жінки, які за природою є берегинями сім’ї та роду? Вже цих слів досить, щоб передбачити майбутнє тієї держави, яка прийме ці закони сімейних стосунків за основу свого громадського життя.
А яким моральним “законом божим” чи заповіддю пояснити ганебне ставлення Ісуса до своєї рідні: рідної матері, братів і сестер? Жоден з євангелістів не повідомляє, як мати Ісуса сприйняла образу, яку син завдав їй при своїх учнях і сторонніх слухачах, коли привселюдно не бажав визнати її матір’ю, а кревних (бодай по матері) братів і сестер своїми рідними:
“І поглянув Ісус на тих, що круг Нього сиділи, і промовив: “Ось мати Моя та браття Мої!” Бо хто Божу волю чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати” (Марка, 3: 31-35).
А в іншиму місці Ісус заявив: “Моя мати й брати Мої — це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!” (Луки, 8: 19-21).
Звертаючись до своєї матері в житті і навіть на Голгофі, Ісус називає її “жона” (жоно!), ніби він звертається до зовсім сторонньої жінки. (Івана, 19: 26).
Подібне відречення від рідних увійшло в практику усіх фанатиків-християн, які хочуть довести, що вони — “істинні учні Ісуса”. Цю практику відречення від рідних здійснюють усі християнські ченці і пустельники.
В чому ж полягало те “слово боже”, яке необхідно було слухати і виконувати усім тим, хто хотів бути “матерями і братами” Ісуса? Про це довідуємося із проповіді самого Ісуса. Ось одне з них:
“І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи дітей, чи землі, — той багатократно одержить і успадкує вічне життя” (Матвія, 19: 29).
Чи може хоч одна християнська держава внести це положення чи усі наведені заповіді Ісуса у свій Закон про сім’ю???
Чим же завинила перед Ісусом його мати Марія, що він так привселюдно відмовився від неї? Чи не “волю” Єгови вона виконувала, виношуючи його тіло в своїй утробі і виростивши його до часу його зникнення з дому?.. Чого ще жадає Ісус від неї, щоб визнати її матір’ю понад усіх матерів? Чи може вона повинна була, продавши свою хату і все своє майно, роздати виручені гроші невдячним і лінивим жебракам і злидарям, а сама піти слідом за ними жебракувати і нести незрозумілого для юдейської релігійної традиції “хреста”?..
То чому Єгова — “бог євреїв” — не натякнув їй, щоб вона покинула свій дім, землі, чоловіка Йосипа, маленького Ісусика ще тоді, коли годувала його власними грудьми?..
Євангелісти нічого не повідомляють про стосунки Ісуса і його учнів з жінками. В євангеліях вміщені імена колишньої повії Марії Магдалини, Марії, матері Клеопа, Сусани, Соломії, Марії, матері Якова та Йосипа... Відомо лише те, що Ісус ставав на захист повій-юдейок, до яких (за християнськими легендами) всі чоловіки з оточення Ісуса ставились з презирством. Даючи повіям зрозуміти, що інші юдеї не менше грішні за них, він робив їх своїми прихильницями. Вдячні повії йдуть слідом за ним туди, куди він ішов, намагаються мити йому ноги, ніби своєму чоловікові, виливати йому на голову мирро. Після зустрічі з ним вони не стають порядними жінками, не одружуються і не розпочинають впорядковане сімейне життя, як усі нормальні жінки, а вештаються разом з Ісусом і учнями і ведуть (за євангеліями) аскетичний спосіб життя, бо повністю відмовляються від будь-якого статевого спілкування з чоловіками.
Чимало критично настроєних дослідників припускають, що жінки-повії, на захист яких ставав Ісус, поповнювали пізніше його духовний “гарем”, бо, інакше, як зрозуміти сьогоднішніх жінок-черниць, які називають себе “нєвєстами Христовими”... Як можна називати себе “нєвєстами” того чоловіка, з яким ніколи не будеш кохатися, і який ніколи сам не кохався з жодною жінкою під час свого земного і “небесного” життя? Навіть згідно з церковним каноном “Нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка” (1Кор.,7:2) ані Ісус не має права на багатьох жінок, ані всі черниці не мають права бути “нєвєстами” одного Ісуса.
Саме ці черниці донесли до нас звичай називати себе за традицію перших християн “рабами Господніми”, щоб позбавити земних рабовласників права володіти ними, а сучасні жінки-черниці називають себе “нєвєстами Христовими”, щоб ніхто із земних чоловіків не зазіхав на них.
Зверніть увагу на те, що Ісуса і його учнів супроводжували жінки, але ніхто їх чомусь не вважає ні “ученицями” ні “апостолками”. Сам Ісус на останню “тайну вечерю” не запросив жодної жінки і навіть свою рідну матір Марію й двох сестер.
Цікавим є і той факт, що Ісус майже усі свої повчання присвятив чоловікам. Це вже Павло, помітивши цей недолік, вигадував власні повчання і накази стосовно жінок, прикриваючись висловлюванням: “Даю пораду як той, хто одержав від Господа милість бути вірним”.
Дивно, що всі 14 повчаннь Павла сприймаються нинішніми християнами нарівні із заповідями Ісуса Христоса, хоча Павло учнем Ісуса ніколи не був.
Є в цих посланнях і місця, просякнуті заповідями, в яких принижується гідність жінки на релігійному рівні. Але ці заповіді не суперечать ні науці Ісуса, ані заповідям Старого заповіту. Багато християнок вже встигли до них звикнути і навіть полюбити.
ПРИНИЖЕННЯ ЖІНКИ В ХРИСТИЯНСЬКІЙ РЕЛІГІЇ.
(На основі усіх 14 послань апостола Павла)
Отож, чоловік покривати голови не повинен, бо він образ і слава Бога, а жінка — чоловікова слава. Бо чоловік не походить від жінки, а жінка від чоловіка, не створений бо чоловік ради жінки, але жінка ради чоловіка.
Тому жінка повинна мати на голові знака влади над нею. (1Кор.,11: 7-10).
Дружини, — коріться своїм чоловікам, як Господові, — бо чоловік — голова дружини, як і Христос — голова Церкви. (Еф., 5: 22-23).
Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе, а дружина нехай боїться свого чоловіка! (Еф., 5: 33).
Жінки, — у скромнім убранні, з соромливістю та невинністю, — нехай прикрашають себе не коштовними шатами, але добрими вчинками, як то личить жінкам, що присвячуються на побожність. (1Тим., 2: 9-10).
Коли ж вони хочуть навчитись чогось, нехай вдома питають своїх чоловіків, — непристойно бо жінці говорити в Церкві! (1Кор., 14: 35)
Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні!
Адам бо був створений перше, а Єва потім. І Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ. (1Тим., 2: 11-14).
В одній із проповідей Павло, як звичайний юдей-махляр, одночасно ухитряється радити усім християнам, зокрема жінкам і незайманим дівчатам, “одружуватися” і “залишатися незаміжніми”. Але тільки людина, наділена хистом правника, може помітити, що головна ідея цієї хитроумної проповіді головного ідеолога християнства Павла-Савла — повне відречення від подружнього та сімейного життя:
КРАЩЕ ХРИСТИЯНАМ НЕ ОДРУЖУВАТИСЯ!
(З усіх новозаповітних послань апостола Павла)
1 ... Добре було б чоловікові не дотикатися жінки.
8 Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм, як вони позостануться так, як і я.
7 Бо хочу, щоб усі чоловіки були, як і я (неодруженими)...
10 Нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком!
11 А коли ж і розлучиться, хай зостається незаміжня.
15 А як хоче невіруючий розлучитися, хай розлучиться...
25 Про дівчат же не маю наказу Господнього, але даю раду як той, хто одержав від Господа милість бути вірним.
27 Ти зв’язаний з дружиною? Не шукай розв’язання. Розв’язався від дружини? Не шукай дружини.
28 А коли ти й оженишся, то не згрішив; і як дівчина заміж піде, — вона не згрішить. Та муку тілесну такі будуть мати, а мені шкода вас.
32 Я хочу, щоб ви безклопітні були. Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господові,
33 а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині,
34 і він поділений. Незаміжня жінка та дівчина про речі Господні клопочеться, щоб бути святою і тілом, і духом. А заміжня про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові.
37 А хто в серці своїм стоїть міцно,.. і це постановив він у серці своєму — берегти свою дівчину, той робить добре.
38 Тому й той, хто віддає свою дівчину заміж, добре робить, а хто не віддає — робить краще. (1Кор., 7: 1-38).
Вдовиця правдива й самотня надію складає на Бога, та перебуває день і ніч у молитвах і благаннях. Але вдів молодих не приймай, бо вони хочуть, наперекір Христові, заміж виходити, через що мають осуд. (1Тим., 5: 5, 11-12).
Звеселися, неплідна, що не родиш! Гукай та викликуй ти, що в породіллі не мучилась! (Гал., 4: 27).
Все, що проповідував Павло, власне, не суперечило науці Ісуса Христоса. Швидше, Павло пом’якшував ті заповіді, які у свій час Ісус проповідував юдеям. Науку абсолютного аскетизму — науку повного відречення від спілкування з представниками жіночої статі — Ісус проповідував не лише дванадцятьом учням-юдеям, а й усім, хто його слухав, зокрема — чоловікам:
“А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив — із нею перелюб у серці своїм. Коли праве око твоє спокушає тебе, — його вибери, і кинь від себе.” (Матвія, 5: 28-29).
Ісус забороняє людям одружуватися вдруге:
“Хто дружину відпустить свою (розлучиться), та й одружиться з іншою, той чинить перелюб із нею. І коли дружина покине свого чоловіка, і вийде заміж за іншого, то чинить перелюб вона” (Марка, 10: 11-12).
Ісус також забороняє чоловікам одружуватися з розлученими жінками: “Хто з одружиться з розведеною, той чинить перелюб.” (Матвія, 19: 9).
Часто Ісус прикривається словами: “Що Бог спарував, — людина нехай не розлучає!” (Марка, 10: 9). Але нехай не тішаться ті християни, які є прихильниками лише одного одруження “до самої смерті”, або парного шлюбу, бо Ісус, як про нормальне, говорив про одруження одного чоловіка з багатьма жінками. Про яке одноженство може йти мова, коли сам Ісус в притчі “Про мудрих і нерозумних дів” розповідав про десятьох невісток для одного молодого: “Тоді Царство небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці свої, та й пішли зустрічати молодого” (Матвія, 25: 1). В цій притчі Ісус розповів про те, що п’ятеро “мудрих” невісток, крім каганців, взяли ще й оливи для каганців. Куди вони пішли за цим молодим? і, чому вони за ним пішли? і, де вони його так довго чекали?, бо “коли забарився молодий, то всі задрімали й поснули” (Матвія, 25: 5), - на ці питання не зможуть відповісти навіть знавці юдознавства. Але з подальшого змісту дізнаємося, що п’ятьом невісткам не вистачило “палива”, “і як вони пішли купувати (оливу), то прибув молодий; і готові пішли справили весілля з ним...” (Матвія, 25: 10).
Можна довго сперечатися про “потаємний” зміст цієї прозорої і примітивної притчі. Можна також довго виясняти, що Ісус приховав під “каганцями” та під “оливою”-пальним, але ніхто не заперечить , що в цій притчі таки йдеться про одруження одного чоловіка з п’ятьма жінками. І, розповідаючи про таке одруження, Ісус цим самий визнав нормальним східний весільний обряд з багатьма жінками.
Коли один з книжників запитав Ісуса: кому за дружину на тому світі буде та жінка, у якої в земному житті було сім чоловіків,“Ісус же промовив: “Женяться і заміж виходять сини цього віку. А ті, що будуть достойні того віку й воскресіння з мертвих, — не будуть ні женитись, ні заміж виходити”. (Луки, 20: 34-35).
“Учні говорять Ісусу: “Коли справа така чоловіка із дружиною, то не добре одружуватись”. А Ісус їм відказав: “Це слово (заповідь) вміщають не всі, але ті, кому дано (спастися). Бо бувають скопці, що з утроби ще материнської народилися так (не можуть народжувати); є й скопці, що їх люди оскопили (кастрували), і є скопці, що самі оскопили себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити, — нехай вмістить”. (Матвія, 19. 10-12).
Отже, там, де питання одруження чи заміжжя а, тим більше, статевого життя жінок з чоловіками не ставиться взагалі, там і зникає питання продовження роду. Зрозуміло, що народ, який щиро і чесно сповідуватиме це Ісусове “християнство” дуже швидко припинить своє існування.
І щоб нарешті остаточно розвіяти сподівання християнок на “божу милість” під час “страшного суду” і довести жінкам, які ще й досі сповідують таке жононенависницьке християнство, що їм для спасіння не залишено навіть найменшого шансу, розглянемо останні сторінки християнської Біблії — Об’явлення Івана Богослова.
Кожному грамотному християнину відомо, що під час “страшного суду” спасуться лише 144 тисячі євреїв чоловічої статі. Описуючи початок “страшного суду”, Богослов розповідає про п’ятьох анголів: чотири — утримували чотири вітри, а п’ятий ангол, який “мав печатку Бога Живого”, звернувся до них:
“Не шкодьте ані землі, ані морю, ані дереву, аж поки ми покладемо печатки рабам Бога нашого на їхніх чолах!” І почув я (Іван) число попечатаних: сто сорок чотири тисячі попечатаних від усіх племен ізраїлевих синів” (Об., 7: 1-4).
Головною умовою спасіння 144 тисячі чоловіків є повна відмова від спілкування із жінками. “І ніхто не міг навчитися пісні, окрім цих 144 тисяч, викуплених від землі. Це ті, хто не осквернився з жінками, бо чисті вони” (в євангелії рос. мовою — “ибо девственники они”) (Об., 14: 3-4).
Отже бачимо, що в число 144 тисячі не ввійшло жодної жінки. До того ж, жінки віднесені до осіб, з якими можна осквернитися. Як можна спокійно сприймати таку релігію, що так жорстоко ненавидить жінку! Адже саме жінці мусимо завдячувати за продовження людського життя на Землі! І таке негативне ставлення до жінки спостерігаємо протягом всього Нового Заповіту.
Апостол Павло категорично обмежує права жінок-християнок, забороняючи їм повчати чоловіка і навіть говорити в церкві. І пояснює це тим, що жінка — це слуга Сатани, яка походить від грішної Єви, що подала Адамові в Раю плід із забороненого дерева.
Звинувачення жінки в “сатанізмі” призвело до того, що жінка-християнка почала всіляко “лізти із шкіри”, щоб довести, що вона вже виправилася і перегнала чоловіків за рівнем духовності. Тому бачимо церкви, набиті жінками. Але доки буде існувати біблійне християнство, доти жінка буде відчувати на собі надуману “провину” Єви. Байдуже, що, по-суті, ніякої провини не було, але біблійне християнство завжди буде до жінок невблаганне. Чимало проповідників говорять, що Ісус своєю смертю “списав” усі попередні людські гріхи. Але з послань Павла довідуємося, що жінкам “гріх Єви” не був прощений навіть після смерті Ісуса, бо Павло продовжує звинувачувати жінку в цьому гріху.
Жінка проклята в християнстві не лише через гріх Єви, а й за те, що здатна спокусити чоловіка своїм тілом без допомоги забороненого плоду. Статеве життя і статеве виховання були віднесені християнськими ідеологами до антибожої діяльності і до гріха тому, що під час перебування Адама і Єви в Еденському саду вони жодного разу там не жили статевим життям. Боротьба християнської церкви з цим “гріхом” призвела до того, що постала величезна кількість жіночих і чоловічих монастирів, де чимало гарних представників українського народу перетворено в “живих трупів”. Бо ніколи вже черниця не зможе виконати головного Божого призначення жінки на Землі — не народить ніколи дитя і не пригорне його до материнських грудей.
В народі існує казка про Страховисько, якому люди кожного року віддавали найкрасивішу дівчину поселення. Люди з часом так звикли до цього, що й перестали боротися з тим Страховиськом за своїх красунь. Важко сказати, чи було в минулому таке. Та нині роль цього “страховиська” виконуть християнські монастирі, які забирають з народу вже і дівчат, і парубків...
Дивно, як можуть в одній іконі “богоматері” вживатися дві протилежні релігійні ідеології: і материнство, і “непорочність” одночасно.
Але коли з’ясовуєш, що монастирське життя є найкращим способом сповідувати християнство, то розумієш, що ікона юдейки Марії — це портрет єдиної і останньої жінки, яка через християнство потрапила на “небо” лише за те, що була матір’ю...
Чимало дослідників місцевого християнства вважають, що повага до Марії — матері Ісуса Христоса — постала лише тому, що в попередній релігії українського народу було в традиції шанобливе, поважне ставлення до жіночого начала. І Земля як жіноче начало і Сонце як Сонячна панна, і Вода як Богиня Дана, і Доля, і Мокоша як покровителька жіноцтва виробили в народі особливе ставлення до Богині-Жінки.
І коли нашому народу було силою насаджене християнство, то місце язичницьких Богинь заступили “мати божа” і низка різних християнських мучениць і угодниць: св. Параскева П’ятниця, св. Варвара, св. Катерина та інші. І так було в усіх тих народах, які мали потребу узгодити своє позитивне ставлення до жінки з негативним християнським.
Коли серед різних народів почало поширюватися християнство — тоталітарна релігія чоловіків-юдеїв, — то на догоду жінкам на “небо” були зараховані й “святі жінки”, функції яких в “царстві небесному” чітко не означені.Тому нині так часто в церквах можна почути, як жінки-християнки моляться до “матері божої” Марії частіше, ніж до самого Ісуса Христоса і до Єгови. І чомусь забувають, що вона не “богиня”.
Нині в Англії вже шириться фемінізований рух християнок, які запевнять, що поширене твердження: Бог-Отець — чоловічої статі, сприймають як результат чоловічого шовінізму. А Бог (чи, швидше, Богиня-Мати) — насправді жіночої статі. Ті, хто намагаються примирити ці протилежні світоглядні твердження, радять перевидати християнську Біблію, в якій пропонують “бога” Старого Заповіту означати середнім роду, щоб не ображати ні жінок, ні чоловіків.
Необхідно нагадати, що феміністичний рух жінок в багатьох християнських країнах постав як протест жінок-християнок проти антижіночої біблійної політики, яку проводили чоловіки-християни, посилаючись на заповіді Нового Заповіту:
“Коли ж вони хочуть навчитись чогось, нехай вдома питають своїх чоловіків, — непристойно бо жінці говорити в Церкві!” (1Кор., 14: 35).
“Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні!” (1Тим., 2: 11-12)
Християни-чоловіки, знайомі з цими заповідями, вважали, що жінка не має душі і позбавили жінок-християнок навіть права голосу під час виборів. Право вибирати і бути обраними в державні органи своїх держав належало тільки чоловікам...
Вершиною феміністичного руху у релігійному житті християн можна без застережень вважати ідеологію християнської течії “Біле Братство”, в якому, наперекір усталеній двотисячолітній традиції, “богом” оголошено жінку — Марію-Деві-Христос (Марину Цвігун), колишню комсомолку.
“Бог — це Сутність двостатева. В чоловічій подобі Він вже приходив до людей, — доводив сучасний “апостол Яков” із Білого Братства. — Не може він два рази приходити лише в чоловічій подобі, а мусив прийти ще в жіночій подобі, бо і жінка створена за образом чоловіка, а чоловік — за образом Бога. А вже тоді після другого пришестя Бога-Жінки буде “страшний суд”...
Цікаво те, що саме образ “божої матері” став визначальним у формуванні постаті “необогині” Марії-Деві-Христос. І молодь, вихована на християнських догмах, без застережень визнала її “богом”.
Питання, якої статі єдиний і всемогутній, не має однозначної відповіді. Це питання поставало протягом усієї писаної і переказаної історії людства.
Дехто з дослідників вважає, що первиннішими релігіями були ті релігії, в яких Верховним Володарем всіх Богів є Богиня-Мати. Цю добу прийнято вважати “епохою матріархату”. Але з часом Головним Богом почали вважати Бога-Отця, і жіночі божественні постаті почали відходити на другий план. В історичній науці цю добу принято називати “епохою патріархату”. Чимало істориків вважають, що ця доба продовжується ще й нині. В цю добу утворюється переважна більшість релігій, в яких Бог чоловічої статі займає найвище місце. Але жінки навіть в жононенависницьких релігіях продовжують поклонятися Богиням — покровителькам жінок.
Нині українці повертають свої давні релігійні знання, звичаї і свята, свою філософію і Віру Давніх своїх Предків у Богів і Богинь, а з ними — і повагу і шану до Жінки-Богині , Жінки-Матері, Жінки-Прародительки. Бо й досі в українському народі пам’ятають, що від Єднання Матері-Землі і Батька-Неба постало в світі Життя.
Анатолій
ЖІНКА В БІБЛІЇ
ЖІНКА В СТАРОМУ ЗАПОВІТІ
Якщо поглянути на статевий склад людей, які найбільше відвідують церкву, на тих, хто найбільше поширює і захищає християнство, то можна неодмінно сказати, що це — жінки. І починаєш запитувати себе: що їх так приваблює в цьому християнстві, і чи християнство не є релігією передусім жінок?
Але вже з перших сторінок головного і єдиного писанія християн — Біблії — з’ясовується, що жінка приречена завжди бути другорядною людиною.
Зайвим було б нагадувати про те, що це писання принесли в Україну юдеї Близького Сходу, поширюючи свою юдейську релігію у вигляді християнства.
Першу згадку про жінку знайдете напочатку Біблії в двох родових легендах про сотворення людей. І хоча в першій з них говориться про те, що Єгова створив одночасно чоловіка і жінку, та про цю легенду завжди згадують наче випадково. А найчастіше в наших церквах і в засобах масової інформації поширюють другу легенду, загальний зміст якої ображає і принижує жінку.
Незважаючи на те, що ці легенди здаються усім дуже відомими і простими для розуміння і тлумачення, варто було б нагадати обидва ці оповідання:
Перша легенда сповіщає:
“Єгова на Свій образ створив чоловіка та жінку і поблагословив їх: “Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю...” (Буття, 1: 27-28).
А ось друга легенда:
“І створив Єгова людину з пороху земного. І життя вдихнув у її ніздрі, — і стала людина живою душею.
І зростив Єгова із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево пізнання добра і зла (посадив).
І вмістив Єгова людину в еденському раї, щоб порала та доглядала його. І наказав Єгова Адамові: “Із кожного дерева в раю ти можеш їсти, але з дерева знання добра й зла — не їж, бо в той день ти напевно помреш!”
І сказав Єгова: “Не добре бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього”. І вчинив Єгова, що на Адама спав міцний сон. І Він узяв одне з його ребер... І перетворив те ребро на жінку, і привів її до Адама. І промовив Адам: “Оце тепер вона — кістка від кісток моїх,.. бо взята вона з чоловіка”. І були вони обоє голі, і не соромились.
Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку створив Єгова. І сказав він до жінки: “Чи Єгова наказав: Не їжте з усякого дерева раю?” І відповіла жінка змієві: “...З дерева, що в середині раю, — Єгова сказав: “Не їжте, і не доторкайтесь до нього, — щоб вам не померти”.
І сказав змій до жінки: “Умерти — не вмрете! Бо відає Єгова, що того дня, коли ви будете їсти з нього, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло”.
І побачила жінка, що дерево добре на їжу... І взяла з його плід, з’їла і дала своєму чоловікові, — і він з’їв. І розкрилися очі в них обох, і пізнали, що вони голі. І зшили вони фігове листя, і зробили собі опаски.
І почули вони голос Єгови, що по раю ходив... І сховався Адам і його жінка від Єгови. І гукнув Єгова до Адама: “Де ти?” А той відповів: “Почув я Твій голос і злякався, бо я голий, — і (тому) сховався”.
І промовив Єгова: “Хто тобі сказав, що ти голий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів з нього не їсти?”. А Адам відказав: “Жінка... дала мені з того дерева, — і я їв”.
І сказав Єгова: “Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло”. І вигнав його Єгова з еденського раю, щоб порав (обробляв) землю. А тепер, щоб не простяг він (Адам) своєї руки, і не взяв (плоду) з дерева життя, і щоб він не з’їв, — і не жив повік віку. І поставив Херувима з полум’яним мечем, щоб стеріг дорогу до дерева життя.” (Буття, гл. 1-3).
Зверніть увагу на головні теологічні і світоглядні засади цієї байки. Зрозуміло, що подібну легенду — про появу першим в світ чоловіка, могли створити лише чоловіки і, мабуть, в добу патріархату, які претендували на владу.
Вчитаємося в ті рядки, де оповідається про сотворення жінки. І сказав Єгова: “Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього”. Вдумайтесь у слово “помічник, подібний на нього” і ви помітите, що і тут немає ніякого натяку на статеву відмінність. Єгова навіть не збирався створювати для Адама жінку, яка б йому народжувала, бо ніде в Біблії не говориться, що Адам ставився до Єви, як до своєї жінки. Він навіть не знав, що вона жінка (людина протилежної статі), і що вони обоє — голі. Цікаво, що тільки після вигнання з Едену, “пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла і породила Каїна” (Буття, 4: 1). Такий світогляд — рай заборонений для подружнього співжиття — проходить нерозривною ниткою через усі книги Біблії. А найсвятішим статевим єднанням для зачаття дитини стало — зачаття без чоловіка (зачаття Ісуса). Отже, питання статевих стосунків жінок і чоловіків — то не божа справа.
Не зрозуміло лише, чому Єгова створював Адамові “поміч” не з того самого пороху земного, а з його ребра? І чому цією “поміччю” стала саме жінка — особа з іншими статевими органами та відмінним від чоловіка голосом?
Ребро — це тверда кістка, навіть не хрящик. Отже, перша жінка мусила нагадувати маленьку кістяну статуетку. Цікаво, скільки зусиль потребувалося винахідливому Єгові, щоб розтягнути реберну кістку від кільканадцяти сантиметрів до майже двометрового росту Адама, і яку божу слину потрібно було, щоб розм’якшити її і зробити тіло жінки ніжнішим, ніж чоловіче?
А тепер спробуємо з’ясувати, звідки “ростуть ноги” у міфологеми: жінка з ребра чи з будь-якої іншої частинки чоловічого тіла.
Ще Іван Франко у своїй останній праці “Сотвореннє світу у світлі сучасної науки” писав, що біблійна легенда про сотворення світу зустрічається у багатьох народів Близького Сходу і зовсім не є оригінальним твором євреїв... На підтвердження цього він посилається на археологічні знахідки кінця ХІХ - початку ХХ століття: глиняні дощечки, в яких оповідається про сотворення перших людей. Але серед наведених Франком неповних текстів легенд, текстів, подібних до змісту другої біблійної легенди, не зустрічаємо. Тому із змісту легенди про Адама і Єву стає зрозумілим, що люди, які вмістили її у біблійний збірник, жорстоко ненавиділи жінок. Каста жерців, зокрема юдейські рабини і книжники, а пізніше і християнські єреї і архиєреї, добре знали, що за допомогою цієї легенди пошириться негативне і принизливе ставлення до жінки.
Важко з впевненістю твердити, яким було ставлення юдеїв до жінок перед появою Тори (основи християнської Біблії), але з часу офіційного поширення монотеїстичного юдаїзму жінка почала прирівнюватися до невиправного злочинця перед Єговою і чоловіком. Вона ж послухалася розмовляючого змія і, спробувавши “заборонений плід”, принесла покуштувати його Адамові.
Та ніхто не звертає увагу на те, що, згідно з другою біблійною легендою, саме жінці всі чоловіки зобов’язані тим, що вони стали розумними, мислячими, знаючими — “стали подібними до Богів”. Якби жінка не дала чоловікові вкусити плоду з “дерева життя посеред раю, і дерева пізнання добра і зла”, то Адам досі блукав би по Едену єдиним чоловіком, далеким від пізнання світу, якому було б невідомо, що таке добро і зло, і що таке жінка. Навіть Єгова це визнав у прощальній розмові Адама з Богами: “Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло” (Буття, 3: 22). Але ж Єва першою вкусила “плід пізнання” і раніше від Адама прозріла і порозумнішала, і також “стала подібною до Богів”. Та Єгова чомусь з нею не рахується, а розмовляє тільки з Адамом.
Цікаво, що Єгова, який посадив оте “дерево життя” і надурив Адама, що після споживання плодів з цього дерева він “напевно помре”, залишився ніби непричетний до того, що сталося, хоча він створив і людей, і дерево життя, і розмовляючого змія (дивно, чому розмовляючого?). Він добре знав, що розмова змія з жінкою колись станеться. І нарешті, як могло “Дерево Життя” давати смертоносні плоди? А якщо так, то для чого треба було створювати Єгові це дерево і встановлювати його в центрі Едену, якщо не з провокаційною метою. Він же мусив добре знати про недосконалість створених ним людей, які рано чи пізно скуштували б звабливі плоди із забороненого дерева.
Але за те, що вони порозумнішали, Єгова жорстоко прокляв цю пару людей:
“До жінки Єгова промовив: “Помножу болі вагітності твоєї. Ти в муках родитимеш дітей, і до мужа твого (буде) пожадання твоє, — а він буде панувати над тобою”.
І до Адама сказав Він: “За те, що ти послухав голосу жінки та їв з того дерева, що Я наказав: “Від нього не їж”, — проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю” (Буття, 3: 16-19).
Цікаво, що хліборобство (порання в землі) за Біблією — є покаранням господнім! (Що для українця споконвіку — божа справа, те в Біблії та у юдеїв — покарання господнє)...
Проганяючи Адама і Єву з Едену Єгова боявся не тільки того, що вони стали розумнішими, а найбільше боявся, щоб вони не стали безсмертними:
“А тепер, щоб не простяг він (Адам) своєї руки, і не взяв (плоду) з дерева життя, і щоб він не з’їв, — і не жив повік віку” (Буття, 3: 22).
Такою виявилася зустріч з першою жінкою на сторінках “святого писанія” християн. А прокляття, накладені на жінку, не зняті й досі. Попи тлумачать образ біблійного змія як перевтілення Сатани, а жінку — як посередника між Сатаною і чоловіком...
Хто ж із жінок згадується в Біблії наступною?
Відомо, що першими в роду Адама і Єви народилося два сини: Каїн, який став хліборобом (рільником) і Авель, який став скотарем (пастухом). Єгова приймає м’ясну жертву від Авеля, а на Каїнову жертву із земних плодів навіть не зглянувся:
“І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Єгові жертву від плоду землі. А Авель, — він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою. І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не зглянувся” (Буття, 4: 3-5). Рабини так старанно намагалися натякнути своїм віруючим в “писанії”, що жертовне м’ясо смачніше від хліба, що зробили навіть Каїна братовбивцею, який, ніби із заздрощів, вбив свого брата Авеля.
Дивною є розмова Єгови з Каїном. Вона повністю перекреслює первородність на землі Адама і Єви:
“Повстав Каїн на Авеля, брата свого, — і вбив його. І сказав Єгова: “А тепер ти проклятий від землі...” І сказав Каїн до Єгови: “Ось Ти виганяєш сьогодні мене з цієї землі. І я стану мандрівником на землі. І кожен, хто стріне мене, той мене уб’є”. І вмістив Господь знака на Каїні, щоб не вбив його кожен, хто стріне його” (Буття, 4: 8-15).
З цього, на перший погляд, звичайного тексту стає очевидним, що Каїн (єдиний живий син Адама та Єви) над усе боявся, що “хто стріне його, то вб’є”! Значить на землі вже жили люди, які мали і свої міста, і свої країни, бо наступний рядок “писанія” повідомляє:
“І вийшов Каїн з-перед лиця Господнього, й осів у країні Нод, на схід від Едену. І Каїн пізнав свою жінку, і стала вона вагітна, і вродила Еноха” (Буття, 4: 16-17).
Що то за країна Нод? І, звідки у Каїна жінка, якщо відомо, що Адам і Єва породили наступного хлопчика Сифа, в тіло якого Єгова вселив душу покійного Авеля?
Ось та незнайомка з країни Нод, про яку попи намагаються якнайменше поширюватися або зовсім мовчати. Її поява в біблійному тексті повністю руйнує міфотворчу логіку укладачів перших біблійних текстів.
Попри все і Сифу десь знайшлася жінка. Чи може нею стала одна з його сестер чи може його власна матір Єва, бо сам він не міг завагітніти і народити собі нащадків, хоч і пише Біблія, що чоловіки народжували:
“І породив Адам після Сифа синів і дочок.
І породив Сиф після Еноша синів і дочок.
І породив Енош, після Кенана синів та дочок.
І породив Кенан після Магалал’їла, синів та дочок.
І породив Магалал’їл після Яреда синів та дочок.
І породив Яред після Еноха синів та дочок.
І породив Енох після Метушалаха синів та дочок.
І породив Метушалах після Ламеха синів та дочок.
І породив Ламех після Ноя синів та дочок.
І породив Ной Сима, Хама та Яфета” (Буття,5:3-32).
А далі розповідається про те, як Єгова вирішив потопити усе живе на землі і дозволив врятуватися в ковчезі лише “праведному” Ною, його трьом синам, їхнім жінкам і кожній тварі по парі. Навіть, якщо “згрішили” люди, то для чого було знищувати все живе, яке жило безгрішним життям? Цікаво, в чому полягала праведність Ноя, і де поділася його праведність, коли він відразу ж після потопу упився як останній пияка?:
“І були сини Ноєві, що вийшли з ковчегу: Сим, Хам і Яфет. І від них залюднилася вся Земля. І почав Ной, муж землі, садити виноград. І пив він вино та й упився, й обнажився в середині свого намету. І побачив Хам наготу батька свого...” (Буття, 9: 18-22).
Але зверніть увагу на родовід! Невизнання (ігнорування) жінок в Біблії настільки велике, що за 2216 років від сотворення Адама і до народження Ноєвих синів жодного разу першою в біблійних родинах не народилася дівчинка. З іншого боку, жодного разу не згадується ні про одруження, ні про жінок “первоотців”, а народження нащадків подане так, ніби давні чоловіки протягом перших двох тисяч років вагітніли і народжували самі, без жінок. А як же тоді зрозуміти поширений біблійний вислів: “І породив такий-то такого”?
Та ніхто не поспішає задуматися: з ким з’єднувалися усі ці родичі — сини і дочки Адамові, якщо на світі, крім них і гнаного Каїна, нікого не було? Невже одне з одним?..
Біблія ніколи не визнавала жінку особою, від якої можна вести родовідну. Навіть родовідна такої поважної жінки в християнстві, як Марія (“божа матір”), не зацікавила жодного з біблійників: рабинів та попів.
Лише в роду Каїна, гнаного і забутого Єговою, є два повідомлення про трьох жінок: це жінка Каїна (однозначно не з роду Адамового) і дві жінки далекого каїнового правнука Ламеха:
“І взяв собі Ламех дві жінки, — ім’я одній Ада, а ім’я другої Цілла” (Буття, 4: 19-22).
Далі жінки зображені як головна причина гріховності на землі. Легенда повідомляє:
“І сталося, що розпочала людина розмножуватись на поверхні землі, і їм народилися дочки. І побачили Божі сини (хто такі — “божі сини”?) людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок...
І промовив Єгова: “Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки, — бо блудить вона”. Як стали приходити сини Єгови до людських дочок. І вони їм народжували силачів, що славні від віку. І бачив Єгова, що велике розбещення людини на землі. І пожалкував був Господь, що людину створив на землі” (Буття, 6: 1-6).
І ця легенда повинна була викликати ненависть до жінок — “людських дочок”, хоча з ними розбещено поводилися якісь неясні “сини Єгови”, які брали собі їх за жінок... І за те, що “людські дочки” почали народжувати велетнів і силачів, здорових тілом людей, Єгова вирішив потопити все живе на землі.
Після потопу у сім’ях синів Ноя також не народилося жодної дівчинки першими: у Яфета народилося 7 синів, у Хама — 4 сини, а у Сима — 5 синів. І від цих шістнадцяти хлопців пішли усі біблійні “краї і народи” (Буття, 10: 1-32). Таким чином, від жінки — жодного...
Якщо між синами і Ноєм розіграні розгорнуті біблійні сцени, то про жінок ноєвих синів навіть і не згадується, ніби їх зовсім не існувало. Про жінку Ноя також нічого невідомо.
І знову постає просте до наївності питання: якщо Єгова всіх людей нещадно потопив, то де ці шістнадцять синів взяли собі жінок? Відомо, що на світі було лише три жінки — дружини Ноєвих синів... Чи, може Єгова також усипляв їх старим перевіреним способом (як це він зробив з Адамом) і виламував їм ребра, щоб з них зробити їм жінок?
Приниження жінок закладене навіть в родинних обрядах. Жінка, яка народила дитя жіночої статі, вважається нечистою 66 днів, а хлопчика — 33 дні. І саме народження дитини Біблія вважає справою нечистою і забороняє породіллі (молодій матері) входити в релігійні установи, спілкуватися з іншими.
І ось, нарешті, зустрічаємо імена трьох жінок: Їски, Мілки і Сари (ім’я Сарра — з двома “рр” — вона отримала в 90 років). Вони народилися майже через 250 років після потопу в десятому роду Ноя. Імена ж Мілки і Сари наочно викривають методи формування біблійних сімей, які розмножувалися способом, неприйнятним для української традиції: брати беззастережно єдналися із сестрами рідними і двоюрідними:
“Терах породив Авраама, Нахора і Гарана. А Гаран породив Лота.
І побрали Авраам та Нахор для себе жінок. Ім’я Авраамовій жінці Сара, а ймення Нахоровій жінці Мілка, дочка Гарана (дочка рідного брата). А Сара неплідна була” (Буття, 11: 27-30).
Отже, бачимо, що Нахор взяв собі за жінку двоюрідну сестру. До речі, Біблія відкрито повідомляє, що Аврам (нащадок Ноя і Адама) — єврей за національністю (Буття, 14: 13), прозоро натякаючи, що усі попередники Авраама, включаючи і Адама, були також євреями. Дивним було б, якби в українців Адама і Єви народилися діти євреї. Біблія містить такі шовіністичні слова Єгови стосовно офіційного патріарха юдеїв:
“Авраам справді стане народом великим та дужим, і в ньому благословляться всі народи землі!” (Буття, 18, 18).
Навряд чи вистачить українському читачеві терпіння і часу вичитувати в біблійному смітнику усі неподобства щодо антиморальних стосунків давніх єврейський патріархів. Тому подаємо деякі ганебні уривки з “високоморальної” Біблії:
Біблійний звичай
підсовувати своїх жінок правителям різних країн.
XII: 1. І пішов Аврам до Єгипту, щоб там перебути, бо голод у Палестині тяжкий став.
11. Як він прийшов до Єгипту, то сказав до жінки своєї Сари: “Я знаю, що ти жінка вродлива.
12. І Як побачать тебе єгиптяни,
13. Скажи ж їм, що ти моя сестра, — щоб добре було мені через тебе”.
14. Як прийшов Аврам до Єгипту, то єгиптяни побачили жінку, що дуже вродлива вона.
15. І хвалили її перед фараоном. І взята була Сара до дому фараонового.
16. І він для Аврама добро вчинив за неї. І одержав він дрібну та велику худобу, і ослів, і рабів, і невільниць, і ослиць, і верблюдів.
17. І вдарив Єгова фараона та дім його великими поразами через Сару, Аврамову жінку.
18. І прикликав фараон Аврама й сказав: “Чому не сказав мені, що вона — твоя жінка?
19. Для чого сказав ти: Вона моя сестра? І я собі взяв її за жінку. Ось жінка твоя, — візьми та й іди!”
13: 2. А Аврам був вельми багатий на худобу, на срібло й на золото.
XX: 1. І вирушив звідти Авраам до краю Неґев.
2. І сказав Авраам на Сарру, жінку свою: “Вона сестра моя”. І послав Авімелех, цар Ґерару, і взяв Сарру.
3. І прийшов Єгова до Авімелеха у сні, і сказав до нього: “Ось ти вмираєш через жінку, яку взяв, бо вона має чоловіка”.
4. А Авімелех сказав: “Господи, чи Ти вб’єш також люд праведний (Аврама і Сару)?
5. Чи ж не він сказав мені: Вона моя сестра, а вона сказала: Він мій брат?..
6. І промовив до нього Єгова у сні:
7. “А тепер верни жінку цього мужа, бо він пророк... А коли ти не вернеш, то знай, що справді помреш ти й усе, що твоє”.
9. І закликав Авімелех Авраама, і промовив до нього: “Що ти нам учинив? І чим згрішив я проти тебе, що ти приніс на мене й на царство моє великий гріх?”
11. І сказав Авраам: 12 “Вона справді сестра моя, — вона дочка батька мого, тільки не дочка матері моєї, — і стала за жінку мені.
13. І сталося, коли Бог учинив мене мандрівником з дому батька мого, то сказав я до неї: у кожній місцевості, куди прийдем, — говори ти на мене: він мій брат”.
14. І взяв Авімелех дрібну та велику худобу, і рабів та невільниць, та й дав Авраамові. І вернув йому Сарру, жінку його.
17. І помолився Авраам Єгові, — і вздоровив Єгова Авімелеха, і жінку його, і невільниць його, — і почали вони знову народжувати.
Біблійний звичай
підсовувати своїх чоловіків іншим жінкам.
XVI: 1. А Сара, Аврамова жінка, не родила йому. І в неї була єгиптянка невільниця, а ймення їй Аґар.
2. І сказала Сара Аврамові: “Прийди ж до моєї невільниці, — може від неї одержу я сина”. І послухався Аврам голосу Сари.
3. І взяла Сара, Аврамова жінка, єгиптянку Аґар, свою невільницю і дала її Аврамові, чоловікові своєму, за жінку.
4. І він увійшов до Аґари, — і вона зачала. Як вона побачила, що зачала, то стала легковажити господиню свою.
6. І Сара гнобила її. І втекла Аґар від неї.
7. І знайшов її Ангол і сказав: “Аґаро, Сарина невільнице... 9 Вернися до пані своєї, — і терпи від неї!”
21: 1. А Єгова згадав Сарру...
2. І Сарра зачала, і породила сина Авраамові в старості...
3. І назвав Авраам сина Ісак.
6. І промовила Сарра: “Сміх учинив мені Єгова, — кожен, хто почує, буде сміятися з мене”.
Якби ви прислухалися до змісту проповіді попів в християнських церквах під час вінчання українських подружніх пар, то неодмінно почуєте: “Щоб ти була такою плідною, як Сарра!”. І ніхто з молодят та їхніх батьків навіть не задумуються над цим підступним “замовлянням”. Згідно з біблійною легендою, Сарра була безплідною майже все своє життя і першу свою дитину вона народила в 90 років. Якщо врахувати, що в українському народі жінки живуть переважно до 80-ти років, то стає зрозумілим, що побажання молодій дівчині “бути плідною як Сарра” означає: щоб була безплідною або, щоб народжувала дітей тільки в старості. Навіть Сарра говорить Аврааму: “Сміх учинив мені Єгова, — кожен, хто почує, що я народила в старості, буде сміятися з мене”. До того ж саме Сарра підсунула свого власного чоловіка Авраама невільниці-єгиптянці і хотіла привласнити собі її дитину. А Єгова, знаючи про це, ще й зробив її плідною і назвав “царицею”.
Важко було обминути біблійну розповідь про те, як дві дочки завагітніли від свого старого батька. І знову Єгова зробив вигляд, ніби ніякого статевого порушення не сталося:
XIX: 30. І осів Лот у печері та обидві дочки його.
31. І промовила старша молодшій: “Наш батько старий, а чоловіка немає в цім краї, щоб прийшов до нас.
32. Напоїмо свого батька вином, і ляжемо з ним. І матимемо нащадків від нашого батька”.
33. І тієї ночі вони напоїли вином свого батька. І прийшла старша та й лягла із батьком своїм. А він не знав, коли вона лягла й коли встала ...
34. Другого дня старша сказала молодшій: “Я минулої ночі лягала з нашим батьком. Напоїмо його вином і ти прийди, ляж з ним.
35. І тієї ночі вони напоїли вином свого батька. І молодша лягла з ним. А він не знав, коли вона лягла і коли встала...
36. І завагітніли Лотові дочки від батька свого.
37. І вродила старша сина.
38. І молодша вродила також.<
Красномовним прикладом єднання братів із сестрами служить розповідь про онука Авраама.
XXIX: 13. Коли Лаван почув про Якова, сина своєї сестри, то привів його до свого дому.
15. І сказав Лаван до Якова: “Чи тому, що ти мій брат, то будеш мені служити даремно. Скажи ж мені, яка плата тобі?”
І сказав Яків: “Я буду сім років служити тобі за Рахіль, молодшу дочку твою”.
16. А в Лавана було дві дочки: ім’я старшій Лія, а ім’я молодшій Рахіль.
17. Очі в Лії були хворі, а Рахіль була гарного стану та вродлива на вигляд.
20. І служив Яків за Рахіль сім років.
22. І зібрав Лаван усіх людей тієї місцевості, і справив гостину (весілля).
23. А ввечері взяв Лаван дочку свою Лію, і до Якова провадив її. І Яків з нею зійшовся.
25. а вранці виявилося, що то була Лія! І промовив Яків до Лавана: “Що це ти мені вчинив? Хіба не за Рахіль працював я в тебе? Навіщо ти мене обдурив?”
26. А Лаван відказав: “У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою.
27. Буде дана тобі і Рахіль, якщо будеш працювати в мене ще сім років”.
28. І зробив Яків так. І Лаван дав йому Рахіль, дочку свою за жінку.
30. І прийшов Яків до Рахілі, і покохав також Рахіль більше, як Лію.
Скільки ж у попередньому “святому” оповіданні порядності і моралі? І чому Єгова ніяк не зреагував на ці події, — це ж відбувалося між нащадками “праведного” Ноя?
31. Але Рахіль була неплідна.
32. І завагітніла Лія, і сина породила.
XXX: 1. І заздрила Рахіль сестрі своїй.
З. І сказала вона: “Ось невільниця моя Білга. Прийди до неї, і нехай вона вродить мені нащадка”.
4. І вона дала йому Білгу, невільницю свою, за жінку. І ввійшов до неї Яків.
5. І завагітніла невільниця Білга, і вродила Якову сина.
9. І побачила Лія, що вона перестала родити, і взяла Зілпу, свою невільницю, і дала її Якову за жінку.
10. І вродила невільниця Зілпа Якову сина.
22. І згадав Бог про Рахіль.
23. І завагітніла вона, і сина вродила...
Кровозмішання і підсовування невільниць стало настільки звичайною справою в житті юдеїв, що навіть рабини (духівники) вибирали собі жінок із власних кровних сестер: “Удови, і розведеної, і збезчещеної, блудливої, він не візьме, а тільки дівицю з-поміж рідні своєї він візьме за жінку” (Левит, 21: 14).
І ось, нарешті, де знайти такий народ в світі, якому його “бог” посилає принизливі і ганебні заповіді і настанови, які покликані були зупинити кровозмішання і одруження між родичами як у юдеїв?:
1. І Єгова промовляв до Мойсея:
2. “Промовляй до Ізраїльських синів:
20. Чоловік, коли буде злягатися з жінкою, а вона — невільниця, то нехай буде кара (Левит, 19).
Глава 20: 11. А хто буде лежати із жінкою батька свого, — будуть конче забиті обоє!
12. А хто буде лежати з невісткою своєю, — будуть конче забиті!
13. А хто лежатиме з чоловіком як із жінкою, — будуть конче забиті!
14. А хто візьме жінку й матір її, — гидота це, в огні спалять його та її, і не буде кровозмішання.
15. А хто паруватиметься з скотиною, — буде конче забитий, і скотину ту заб’єте.
16 А жінка, що наблизиться до якої скотини, щоб лежати з нею, то заб’єш ту жінку та скотину ту, — будуть конче забиті вони!
17. А хто візьме сестру свою, дочку батька свого або дочку матері своєї, і побачить наготу її, а вона побачить наготу його, — ганьба це! І будуть вони знищені на очах синів їхнього народу,
18. А хто буде лежати із жінкою, часу хвороби місячним, то будуть вони обоє знищені з-посеред народу свого!
19. І не відкриєш наготи сестри матері своєї й сестри батька свого, бо однокровну свою обнажив би ти, — вони понесуть провину свою.
20. А хто буде лежати з тіткою своєю, — гріх свій вони понесуть, — бездітні помруть!
21. А хто візьме жінку брата свого, — це нечисть, — бездітні будуть. (Левит, 20: 11-21).
“Коли чоловіки будуть сваритися разом один з одним, і підійде жінка одного, щоб оберегти свого чоловіка від руки того, що б’є його, і простягне свою руку, і схопить за сором його, то відрубаєш руку її, — нехай не змилосердиться око твоє! (Повтор, 25: 11-12).
Методи юдизації інших народів
(Книга Буття)
Глава 34: 1. І вийшла Діна, дочка Лії та Якова, щоб подивитися на дочок того краю.
2. І побачив її Сихем, син Гамора хівеянина, начальника того краю, і взяв її, і лежав із нею.
3. І покохав він дівчину.
4. І сказав Сихем до Гамора, батька свого: “Візьми ту дівчину мені за жінку!”
6. І прийшов Гамор до Якова, щоб поговорити з ним.
7. І прийшли сини Яковові з поля і сильно запалав їхній гнів, бо той ганьбу зробив в Ізраїлі тим, що лежав із дочкою Якова, а так не робиться.
11. І промовив Сихем до батька її та до братів її: “Що ви скажете мені — я дам”.
12. Та тільки дайте мені дівчину за жінку!”
14. І сказали вони: “Ми не можемо видати сестру нашу чоловікові, що має крайню плоть, бо то ганьба для нас.
15. Ми тільки тоді прихилимось до вас, коли ви станете, як ми, — щоб у вас був обрізаний кожний чоловічої статі.
16. І дамо вам своїх дочок, а ваших дочок візьмемо собі, й осядемось із вами, і станемо одним народом”.
19. І не загаявся юнак той учинити ту річ, бо полюбив дочку Якова.
20. І прибув Гамор та Сихем до свого міста, говорячи до народу:
21. “Ці люди (євреї) приязні до нас, і нехай осядуть у нашому краю, і нехай перемандрують його.
22. Тільки тоді будуть прихильними до нас ці люди, щоб стати одним народом, — коли в нас буде обрізаний кожен чоловічої статі, як і вони обрізані”.
24. І послухали Гамора та Сихема усі. І були обрізані всі чоловічої статі.
25. І сталося третього дня два сини Яковові, Симеон і Левій, брати Дінині, взяли кожен меча свого, і напали на місто, і повбивали всіх чоловіків.
26. Також Гамора й Сихема забили мечем, і забрали Діну з дому Сихемового.
27. Сини Якова напали на трупів, і пограбували місто.
28. Забрали дрібну й велику худобу і ослів їхніх.
29. і ввесь маєток їхній, і всіх їхніх дітей, і їхніх жінок забрали в неволю, і пограбували все, що де в домі було.
Глава 35: 9. І явився Єгова до Якова.
10. І сказав йому: “Не буде ім’я твоє кликатися Яків, але буде ім’я твоє Ізраїль.
11. Я бог всемогутній! Плодися і розмножуйся, — народ і громада народів буде з тебе, і царі вийдуть із стегон твоїх”.
Але в Старому заповіті є місце — Книга Естер, де жінка сягає найвищих вершин слави і шанування. Цією жінкою стала Естер, яка більше відома під іменем Есфір. Заслуги цієї жінки перед єврейським народом дуже великі. Один день в році — переважно в березні — юдеї-чоловіки на мить забувають про те, що жінка є слугою сатани (змія) і святкують свято юдейської жінки-патріотки. Це національне свято є другим нациським святом єврейського народу після свята Песах (Пасха). Воно відоме серед юдеїв під назвою “Пурім” (жеребок: життя чи смерть) — День вирізання всіх своїх суперників-неєвреїв. Вислів — “Будеш битий як Гаман” походить від цього свята, а на роль Гамана в обряді підкуповували пяницю-неєврея.
Єврей Мордехай підсовує в жіночий гарем імператора свою родичку-єврейку Естер, намовивши її приховати своє етнічне походження. З її допомогою він пролазить в уряд іноземної країни і рукою тупого імператора розправляться з місцевим урядом, з головою уряду Гаманом, його синами (а їх, за біблією, в нього було 10) та усіма посадовими особами-неєвреями, які не поважали євреїв. За офіційними підрахунками, за два дні євреї вирізали і перевішали майже ввесь уряд імперії (811 чол.) і 75 тисяч неєвреїв в інших місцях імперії.
Це юдейське свято жінки — Пурім — стало прототипом Міжнародного дня жінки, відзначення якого комуністи-євреї призначили на початку ХХ століття 23 лютого, а після переходу на григоріанський стиль перенесли на 8 березня (на 13 днів). Щоб з плином історії попереднє число не пропало, комуністи на 23 лютого призначили День Червоної Армії — день чоловіків.
--------------------------------------------------------------------------------
ЖІНКА В НОВОМУ ЗАПОВІТІ
І ось, нарешті — Новий Заповіт, — книга, яку усі християни вважають набагато поряднішою від Старого Заповіту. Старий Заповіт називають “вєтхим”, бо це — нібито зотліле коріння стовбура християнства. Розуміємо, що собою представляє стовбур дерева, у якого згнило коріння...
Новий Заповіт починається брехнею, але це нікого з християн не гнітить. В першому рядку Євангелії від Матвія читаємо:
“Книга родоводу Ісуса Христоса, сина Давидового, сина Авраамового”. Вже перше речення є непорозумінням, бо добре знаємо, що серед чоловіків земних (за євангельськими легендами) Ісус батька не мав. Але євангеліст, ніби про це забувши, продовжує родовідну далі: “Авраам породив Ісака... — і так 40 поколінь, — ... А Яків породив Йосипа (!), мужа Марії, у якої народився Ісус, званий Христос” (Матвія, 1: 1-16). А яке відношення Йосип мав до родоводу Ісуса, коли ясно написано: “Не знав Йосип Марію, доки сина свого первородженого вона породила, а він дав йому ім’я Ісус”? (Матвія, 1: 25).
Якщо це переказано родовідну вітчима Йосипа, то для чого її приписувати Ісусу? Але давня юдейська легенда “Про пришестя Машіаха” (Месії) — “спасителя юдеїв” — наголошувала на тому, що “месія” обов’язково повинен народитися в юдейській сім’ї, тобто бути з “дому Давидового”. Бо коли Ірод, зібравши всіх юдейських рабинів і книжників, випитував їх, де має народитися Месія, то вони відповіли: “У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: “І ти, Віфлеєме, земле Юдина,.. бо з тебе з’явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський” (Матвія, 2: 3-6).
Тому й намагалися юдейські писаки-книжники в будь-який спосіб приписати Ісусу головну родовідну юдеїв. Вони так сильно перестаралися, що останнім в родовід вписали невідомого і ніким до того незнаного Йосипа (вітчима Ісуса). І навіть якби в родоводі Йосипа наступним був би Ісус, то на ньому родовід юдеїв припинився б: у самого Ісуса потім не було ні жінки, ні дітей...
Але якщо євангелістам видалася родовід Ісуса по батьківській лінії занадто коротким (Святий Дух — Ісус Христос), то чому вони не подали родовід по матері? І тут постає дискримінаційне християнське правило: справжніми спадкоємцями вважалися лише первонароджені в сім’ї хлопчики. Народження дівчинки першою в сім’ї заперечувалося біблійною традицією і ніхто ніколи не вів родовід по жінках. З усіх сімей, які згадуються в родоводі від Адама до Йосипа, а це майже 75 поколінь (Луки, 3: 23-38) і 5508 років за християнським літочисленням (за юдейським 3760 років), не згадується жодної дитини жіночої статі. Жінку з головного родоводу викинуто повністю. Це стосувалося і матері Ісуса.
Перша згадка про жінку міститься вже на першій сторінці Нового Заповіту:
“Народження Ісуса Христоса сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що має вона в утробі від Духа Святого. А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайком відпустити її. Коли ж він те подумав, з’явився йому Ангол Господній у сні, промовляючи: “Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній — то від Духа Святого” (Матвія, 1: 18-20).
Нікого з християн не дивує те, що Новий заповіт розпочинається виправданням позашлюбних статевих стосунків юдейки Марії із “Святим Духом”.
Якщо ж насправді замість “голуба” (так в християнстві зображений “дух святий”) був сам Єгова власною персоною, то чому він для цієї справи обрав юдейку Маріам з Ізраїлю, де особисто встановив страшні покарання для дівчат і жінок, які ще до одруження завагітніли: забиття камінням, вигнання з поселення і навіть спалення у вогні? Невже “Дух Святий” не здогадувався, що цим штовхає незайману жінку на смерть? І яку роль тут повинен був відіграти Йосип?..
Євангеліст Матвій називає Йосипа “праведним”, хоча ніде в Біблії не знаходимо, чим саме він заслужив це звання “праведника”.
Йосип був сповідником юдейської релігії. А праведний юдей — це той, хто дотримується і виконує усі суворі і жорстокі заповіді Тори (п’ять Мойсеєвих книг Старого заповіту) і викриває їх порушення іншими юдеями. Праведність же Йосипа, як бачимо, в тому, що він не віддає Марію з “нагуляною” дитиною на суд юдеїв, щоб “викорінити зло серед народу Ізраїля”, а намагається приховати цей “злочин”, хоча він, насправді, тієї миті ще не знав, від кого завагітніла Марія.
Якщо порівняти цей уривок “святого писанія” з подіями, які були поширені в кріпацькій Україні, то навряд чи можна цей “божественний” випадок назвати винятковим, до того ж порядним і моральним.
А саме: поміщики і дворяни забирали в свої маєтки наймичками гарненьких молодих дівчат своєї місцевості ніби для господарської роботи, а потім робили їх своїми коханками, позбавляючи їх незайманості. Коли ті вагітніли, то насильно одружували їх з сільськими парубками, не зважаючи на їхню волю. В такий спосіб вони намагалися приховати свою причетність до небажаної вагітності українських дівчат. Якщо парубок здогадувався про причину свого насильного одруження і хотів відмовитися від вагітної дівчини, то пан відправляв його в “москалі” (в солдати), де служили по 25 років. Мало кого вабило таке майбутнє, тому сперечатися не ризикували, а приймали дійсність за “волю господню”. Звичайно, були паничі, які не забували своїх колишніх коханок і своїх дітей і намагалися підтримувати їх, бодай матеріально...
Але так було в безправній і беззахисній Україні серед “грішних” панів-можновладців і, здавалося, не личило б християнському “богові-отцеві” уподібнюватися до них.
Та події з Марією і Йосипом відбувалися не в Україні, а в Ізраїлі, і винуватцем її вагітності був не звичайний панич без совісті і честі, а сам Єгова під дивною назвою “Святий Дух”. Яке ж місце Йосипа в усій цій історії?
Йосип, швидше, виконує роль вітчима-статиста. Якщо Ісус не рахувавсязі своєю матір’ю і не поважав її (Марка, 3: 31-34), то його стосунки з Йосипом ніяк не висвітлені в Новому Заповіті. Ісус про Йосипа взагалі не згадує і дуже обурюється, коли ізраїльтяни називають його “сином теслі”.
Постать Йосипа виявилася настільки непотрібною для католицької ідеї “непорочності” Марії, що ідеологи католицтва взагалі відкинули думку про її передпологові муки під час народження Ісуса, а також чотирьох синів і двох дочок. Саме під час пологів жінка позбувається будь-яких ознак незайманості. Але ідеологи християнства всіляко доводять, що Марія до старості залишалася непорочною і тому у свідомості підростаючих християнок плекають “непорочність” як найвищу святість християнського життя. Незайманість стає найбільшою і найголовнішою цінністю всього християнського поводження. Тому для збереження цієї незайманості і непорочності молоденькі дівчата йдуть в монастирі на все життя, бо й нині проповідується: “Не віддавайте членів своїх гріхові, але віддавайте себе Богові”. (Рим., 6: 1З); “Коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити”. (Рим., 8: 13).
Наступними в Новому заповіті згадуються зцілення жінки, яка двадцять років хворіла кровотечею, і оживлення мертвої дочки рабина...
Християни вважають, що всі хвороби у людей — від їхніх гріхів, і щоб зцілитися, необхідно покаятися. Але Ісус ніякого каяття від хворої, а тим більше мертвої, не вимагає. Головною умовою видуження хворої стає лише те, що вона визнала його здатним лікувати: “бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю”. (Матвія, 9: 21; Марка, 5: 28).
Оживлення мертвої дочки рабина взагалі схоже на фарс. Якщо Ісус є “богом в людському тілі”, то чи не з його відома померла дівчинка? Чи не краще було не вмертвляти її взагалі, ніж вихвалятися своїм вмінням повертати життя мертвим.
Про яких жінок переважно повідомляється в євангеліях?
Найчастіше — це або хворі юдейські жінки, яких Ісус лікував, або єврейські повії, яких він постійно виправдовує перед юдеями.
Згідно з євангеліями, Ісус двічі спілкувався з неюдейками. Але в цих бесідах як Ісус, так і ці жінки постають в дуже непривабливому світлі.
Одну неюдейку біля криниці він попросив піднести йому води, хоча важко повірити, що “бог” дуже потребував тієї води і будь-якої поживи.
“Ісус, дорогою зморений, сів отак край криниці. Надходить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: “Дай напитись Мені!” Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити поживи. Тоді каже Йому самарянка: “Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки?” Бо юдеї не сходяться із самарянами” (Івана, 4: 6-9).
Коли між ними завязалася розмова, то Ісус почав звинувачувати її та народ, до якого вона належала: “Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємося тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв”. І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв.” (Івана, 4: 22, 27).
В іншому випадку Ісус взагалі відмовився розмовляти з грекинею (в іншій євангелії — з хананеянкою), яка просила вилікувати її дочку. Своїм учням він наголосив: “Я посланий тільки до загинулих овечок дому Ізраїлевого”, (тобто, до євреїв) “і не годиться брати хліб у дітей і кидати щенятам”. Він вилікував її дочку лише тоді, коли ця жінка вголос визнала свій народ “щенятами”, а юдеїв — “своїми панами”:
“Господи! Але і щенята їдять ті кришки, що падають зі столу їхніх панів!” (Матвія, 15: 21-28; Марка, 7: 24-29).
Головний зміст Ісусової політики ніяк не можна причислити до політики утвердження сім’ї й сімейних стосунків. Сам Ісус відверто повідомляє про своє руйнівне призначення на Землі:
“Я прийшов вогонь кинути на землю, — і Я прагну, щоб він уже запалав! Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але поділ! Віднині бо п’ятеро в домі одному поділені будуть: троє супроти двох, і двоє супроти трьох. Стане батько на сина, а син проти батька, мати проти дочки, а дочка проти матері, свекруха проти невістки своєї, а невістка проти свекрухи!” (Луки, 12: 49, 51-53)
“Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, — Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити (посварити) чоловіка (сина) з батьком, дочку з матір’ю, невістку із свекрухою.
Вороги чоловікові — домашні його!
Хто більше, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І, хто більше, як Мене, любить сина чи дочку, той мене недостойний! (Матвія, 10: 34-37).
nbsp; Згадайте останні слова Ісуса до апостолів: “Тож ідіть, і навчіть (зробіть учнями) всі народи,.. навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів”. А тепер познайомтеся із заповіддю Ісуса про те, що тільки той може бути Його учнем, хто зненавидить усіх своїх рідних:
“Коли хто приходить до мене і не зненавидить свого батька та матір, і дружини, й дітей. І братів, і сестер, а до того й своєї душі, — той не може бути учнем Моїм!” (Луки,14: 26).
Отже, сім’я — це поняття несумісне з християнським життям і християнською ідеологією Ісуса.
Як можуть сприймати таке антисімейне, антидержавне і антинародне призначення Ісуса і всього християнського вчення ті жінки, які за природою є берегинями сім’ї та роду? Вже цих слів досить, щоб передбачити майбутнє тієї держави, яка прийме ці закони сімейних стосунків за основу свого громадського життя.
А яким моральним “законом божим” чи заповіддю пояснити ганебне ставлення Ісуса до своєї рідні: рідної матері, братів і сестер? Жоден з євангелістів не повідомляє, як мати Ісуса сприйняла образу, яку син завдав їй при своїх учнях і сторонніх слухачах, коли привселюдно не бажав визнати її матір’ю, а кревних (бодай по матері) братів і сестер своїми рідними:
“І поглянув Ісус на тих, що круг Нього сиділи, і промовив: “Ось мати Моя та браття Мої!” Бо хто Божу волю чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати” (Марка, 3: 31-35).
А в іншиму місці Ісус заявив: “Моя мати й брати Мої — це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!” (Луки, 8: 19-21).
Звертаючись до своєї матері в житті і навіть на Голгофі, Ісус називає її “жона” (жоно!), ніби він звертається до зовсім сторонньої жінки. (Івана, 19: 26).
Подібне відречення від рідних увійшло в практику усіх фанатиків-християн, які хочуть довести, що вони — “істинні учні Ісуса”. Цю практику відречення від рідних здійснюють усі християнські ченці і пустельники.
В чому ж полягало те “слово боже”, яке необхідно було слухати і виконувати усім тим, хто хотів бути “матерями і братами” Ісуса? Про це довідуємося із проповіді самого Ісуса. Ось одне з них:
“І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи дітей, чи землі, — той багатократно одержить і успадкує вічне життя” (Матвія, 19: 29).
Чи може хоч одна християнська держава внести це положення чи усі наведені заповіді Ісуса у свій Закон про сім’ю???
Чим же завинила перед Ісусом його мати Марія, що він так привселюдно відмовився від неї? Чи не “волю” Єгови вона виконувала, виношуючи його тіло в своїй утробі і виростивши його до часу його зникнення з дому?.. Чого ще жадає Ісус від неї, щоб визнати її матір’ю понад усіх матерів? Чи може вона повинна була, продавши свою хату і все своє майно, роздати виручені гроші невдячним і лінивим жебракам і злидарям, а сама піти слідом за ними жебракувати і нести незрозумілого для юдейської релігійної традиції “хреста”?..
То чому Єгова — “бог євреїв” — не натякнув їй, щоб вона покинула свій дім, землі, чоловіка Йосипа, маленького Ісусика ще тоді, коли годувала його власними грудьми?..
Євангелісти нічого не повідомляють про стосунки Ісуса і його учнів з жінками. В євангеліях вміщені імена колишньої повії Марії Магдалини, Марії, матері Клеопа, Сусани, Соломії, Марії, матері Якова та Йосипа... Відомо лише те, що Ісус ставав на захист повій-юдейок, до яких (за християнськими легендами) всі чоловіки з оточення Ісуса ставились з презирством. Даючи повіям зрозуміти, що інші юдеї не менше грішні за них, він робив їх своїми прихильницями. Вдячні повії йдуть слідом за ним туди, куди він ішов, намагаються мити йому ноги, ніби своєму чоловікові, виливати йому на голову мирро. Після зустрічі з ним вони не стають порядними жінками, не одружуються і не розпочинають впорядковане сімейне життя, як усі нормальні жінки, а вештаються разом з Ісусом і учнями і ведуть (за євангеліями) аскетичний спосіб життя, бо повністю відмовляються від будь-якого статевого спілкування з чоловіками.
Чимало критично настроєних дослідників припускають, що жінки-повії, на захист яких ставав Ісус, поповнювали пізніше його духовний “гарем”, бо, інакше, як зрозуміти сьогоднішніх жінок-черниць, які називають себе “нєвєстами Христовими”... Як можна називати себе “нєвєстами” того чоловіка, з яким ніколи не будеш кохатися, і який ніколи сам не кохався з жодною жінкою під час свого земного і “небесного” життя? Навіть згідно з церковним каноном “Нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка” (1Кор.,7:2) ані Ісус не має права на багатьох жінок, ані всі черниці не мають права бути “нєвєстами” одного Ісуса.
Саме ці черниці донесли до нас звичай називати себе за традицію перших християн “рабами Господніми”, щоб позбавити земних рабовласників права володіти ними, а сучасні жінки-черниці називають себе “нєвєстами Христовими”, щоб ніхто із земних чоловіків не зазіхав на них.
Зверніть увагу на те, що Ісуса і його учнів супроводжували жінки, але ніхто їх чомусь не вважає ні “ученицями” ні “апостолками”. Сам Ісус на останню “тайну вечерю” не запросив жодної жінки і навіть свою рідну матір Марію й двох сестер.
Цікавим є і той факт, що Ісус майже усі свої повчання присвятив чоловікам. Це вже Павло, помітивши цей недолік, вигадував власні повчання і накази стосовно жінок, прикриваючись висловлюванням: “Даю пораду як той, хто одержав від Господа милість бути вірним”.
Дивно, що всі 14 повчаннь Павла сприймаються нинішніми християнами нарівні із заповідями Ісуса Христоса, хоча Павло учнем Ісуса ніколи не був.
Є в цих посланнях і місця, просякнуті заповідями, в яких принижується гідність жінки на релігійному рівні. Але ці заповіді не суперечать ні науці Ісуса, ані заповідям Старого заповіту. Багато християнок вже встигли до них звикнути і навіть полюбити.
ПРИНИЖЕННЯ ЖІНКИ В ХРИСТИЯНСЬКІЙ РЕЛІГІЇ.
(На основі усіх 14 послань апостола Павла)
Отож, чоловік покривати голови не повинен, бо він образ і слава Бога, а жінка — чоловікова слава. Бо чоловік не походить від жінки, а жінка від чоловіка, не створений бо чоловік ради жінки, але жінка ради чоловіка.
Тому жінка повинна мати на голові знака влади над нею. (1Кор.,11: 7-10).
Дружини, — коріться своїм чоловікам, як Господові, — бо чоловік — голова дружини, як і Христос — голова Церкви. (Еф., 5: 22-23).
Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе, а дружина нехай боїться свого чоловіка! (Еф., 5: 33).
Жінки, — у скромнім убранні, з соромливістю та невинністю, — нехай прикрашають себе не коштовними шатами, але добрими вчинками, як то личить жінкам, що присвячуються на побожність. (1Тим., 2: 9-10).
Коли ж вони хочуть навчитись чогось, нехай вдома питають своїх чоловіків, — непристойно бо жінці говорити в Церкві! (1Кор., 14: 35)
Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні!
Адам бо був створений перше, а Єва потім. І Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ. (1Тим., 2: 11-14).
В одній із проповідей Павло, як звичайний юдей-махляр, одночасно ухитряється радити усім християнам, зокрема жінкам і незайманим дівчатам, “одружуватися” і “залишатися незаміжніми”. Але тільки людина, наділена хистом правника, може помітити, що головна ідея цієї хитроумної проповіді головного ідеолога християнства Павла-Савла — повне відречення від подружнього та сімейного життя:
КРАЩЕ ХРИСТИЯНАМ НЕ ОДРУЖУВАТИСЯ!
(З усіх новозаповітних послань апостола Павла)
1 ... Добре було б чоловікові не дотикатися жінки.
8 Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм, як вони позостануться так, як і я.
7 Бо хочу, щоб усі чоловіки були, як і я (неодруженими)...
10 Нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком!
11 А коли ж і розлучиться, хай зостається незаміжня.
15 А як хоче невіруючий розлучитися, хай розлучиться...
25 Про дівчат же не маю наказу Господнього, але даю раду як той, хто одержав від Господа милість бути вірним.
27 Ти зв’язаний з дружиною? Не шукай розв’язання. Розв’язався від дружини? Не шукай дружини.
28 А коли ти й оженишся, то не згрішив; і як дівчина заміж піде, — вона не згрішить. Та муку тілесну такі будуть мати, а мені шкода вас.
32 Я хочу, щоб ви безклопітні були. Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господові,
33 а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині,
34 і він поділений. Незаміжня жінка та дівчина про речі Господні клопочеться, щоб бути святою і тілом, і духом. А заміжня про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові.
37 А хто в серці своїм стоїть міцно,.. і це постановив він у серці своєму — берегти свою дівчину, той робить добре.
38 Тому й той, хто віддає свою дівчину заміж, добре робить, а хто не віддає — робить краще. (1Кор., 7: 1-38).
Вдовиця правдива й самотня надію складає на Бога, та перебуває день і ніч у молитвах і благаннях. Але вдів молодих не приймай, бо вони хочуть, наперекір Христові, заміж виходити, через що мають осуд. (1Тим., 5: 5, 11-12).
Звеселися, неплідна, що не родиш! Гукай та викликуй ти, що в породіллі не мучилась! (Гал., 4: 27).
Все, що проповідував Павло, власне, не суперечило науці Ісуса Христоса. Швидше, Павло пом’якшував ті заповіді, які у свій час Ісус проповідував юдеям. Науку абсолютного аскетизму — науку повного відречення від спілкування з представниками жіночої статі — Ісус проповідував не лише дванадцятьом учням-юдеям, а й усім, хто його слухав, зокрема — чоловікам:
“А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив — із нею перелюб у серці своїм. Коли праве око твоє спокушає тебе, — його вибери, і кинь від себе.” (Матвія, 5: 28-29).
Ісус забороняє людям одружуватися вдруге:
“Хто дружину відпустить свою (розлучиться), та й одружиться з іншою, той чинить перелюб із нею. І коли дружина покине свого чоловіка, і вийде заміж за іншого, то чинить перелюб вона” (Марка, 10: 11-12).
Ісус також забороняє чоловікам одружуватися з розлученими жінками: “Хто з одружиться з розведеною, той чинить перелюб.” (Матвія, 19: 9).
Часто Ісус прикривається словами: “Що Бог спарував, — людина нехай не розлучає!” (Марка, 10: 9). Але нехай не тішаться ті християни, які є прихильниками лише одного одруження “до самої смерті”, або парного шлюбу, бо Ісус, як про нормальне, говорив про одруження одного чоловіка з багатьма жінками. Про яке одноженство може йти мова, коли сам Ісус в притчі “Про мудрих і нерозумних дів” розповідав про десятьох невісток для одного молодого: “Тоді Царство небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці свої, та й пішли зустрічати молодого” (Матвія, 25: 1). В цій притчі Ісус розповів про те, що п’ятеро “мудрих” невісток, крім каганців, взяли ще й оливи для каганців. Куди вони пішли за цим молодим? і, чому вони за ним пішли? і, де вони його так довго чекали?, бо “коли забарився молодий, то всі задрімали й поснули” (Матвія, 25: 5), - на ці питання не зможуть відповісти навіть знавці юдознавства. Але з подальшого змісту дізнаємося, що п’ятьом невісткам не вистачило “палива”, “і як вони пішли купувати (оливу), то прибув молодий; і готові пішли справили весілля з ним...” (Матвія, 25: 10).
Можна довго сперечатися про “потаємний” зміст цієї прозорої і примітивної притчі. Можна також довго виясняти, що Ісус приховав під “каганцями” та під “оливою”-пальним, але ніхто не заперечить , що в цій притчі таки йдеться про одруження одного чоловіка з п’ятьма жінками. І, розповідаючи про таке одруження, Ісус цим самий визнав нормальним східний весільний обряд з багатьма жінками.
Коли один з книжників запитав Ісуса: кому за дружину на тому світі буде та жінка, у якої в земному житті було сім чоловіків,“Ісус же промовив: “Женяться і заміж виходять сини цього віку. А ті, що будуть достойні того віку й воскресіння з мертвих, — не будуть ні женитись, ні заміж виходити”. (Луки, 20: 34-35).
“Учні говорять Ісусу: “Коли справа така чоловіка із дружиною, то не добре одружуватись”. А Ісус їм відказав: “Це слово (заповідь) вміщають не всі, але ті, кому дано (спастися). Бо бувають скопці, що з утроби ще материнської народилися так (не можуть народжувати); є й скопці, що їх люди оскопили (кастрували), і є скопці, що самі оскопили себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити, — нехай вмістить”. (Матвія, 19. 10-12).
Отже, там, де питання одруження чи заміжжя а, тим більше, статевого життя жінок з чоловіками не ставиться взагалі, там і зникає питання продовження роду. Зрозуміло, що народ, який щиро і чесно сповідуватиме це Ісусове “християнство” дуже швидко припинить своє існування.
І щоб нарешті остаточно розвіяти сподівання християнок на “божу милість” під час “страшного суду” і довести жінкам, які ще й досі сповідують таке жононенависницьке християнство, що їм для спасіння не залишено навіть найменшого шансу, розглянемо останні сторінки християнської Біблії — Об’явлення Івана Богослова.
Кожному грамотному християнину відомо, що під час “страшного суду” спасуться лише 144 тисячі євреїв чоловічої статі. Описуючи початок “страшного суду”, Богослов розповідає про п’ятьох анголів: чотири — утримували чотири вітри, а п’ятий ангол, який “мав печатку Бога Живого”, звернувся до них:
“Не шкодьте ані землі, ані морю, ані дереву, аж поки ми покладемо печатки рабам Бога нашого на їхніх чолах!” І почув я (Іван) число попечатаних: сто сорок чотири тисячі попечатаних від усіх племен ізраїлевих синів” (Об., 7: 1-4).
Головною умовою спасіння 144 тисячі чоловіків є повна відмова від спілкування із жінками. “І ніхто не міг навчитися пісні, окрім цих 144 тисяч, викуплених від землі. Це ті, хто не осквернився з жінками, бо чисті вони” (в євангелії рос. мовою — “ибо девственники они”) (Об., 14: 3-4).
Отже бачимо, що в число 144 тисячі не ввійшло жодної жінки. До того ж, жінки віднесені до осіб, з якими можна осквернитися. Як можна спокійно сприймати таку релігію, що так жорстоко ненавидить жінку! Адже саме жінці мусимо завдячувати за продовження людського життя на Землі! І таке негативне ставлення до жінки спостерігаємо протягом всього Нового Заповіту.
Апостол Павло категорично обмежує права жінок-християнок, забороняючи їм повчати чоловіка і навіть говорити в церкві. І пояснює це тим, що жінка — це слуга Сатани, яка походить від грішної Єви, що подала Адамові в Раю плід із забороненого дерева.
Звинувачення жінки в “сатанізмі” призвело до того, що жінка-християнка почала всіляко “лізти із шкіри”, щоб довести, що вона вже виправилася і перегнала чоловіків за рівнем духовності. Тому бачимо церкви, набиті жінками. Але доки буде існувати біблійне християнство, доти жінка буде відчувати на собі надуману “провину” Єви. Байдуже, що, по-суті, ніякої провини не було, але біблійне християнство завжди буде до жінок невблаганне. Чимало проповідників говорять, що Ісус своєю смертю “списав” усі попередні людські гріхи. Але з послань Павла довідуємося, що жінкам “гріх Єви” не був прощений навіть після смерті Ісуса, бо Павло продовжує звинувачувати жінку в цьому гріху.
Жінка проклята в християнстві не лише через гріх Єви, а й за те, що здатна спокусити чоловіка своїм тілом без допомоги забороненого плоду. Статеве життя і статеве виховання були віднесені християнськими ідеологами до антибожої діяльності і до гріха тому, що під час перебування Адама і Єви в Еденському саду вони жодного разу там не жили статевим життям. Боротьба християнської церкви з цим “гріхом” призвела до того, що постала величезна кількість жіночих і чоловічих монастирів, де чимало гарних представників українського народу перетворено в “живих трупів”. Бо ніколи вже черниця не зможе виконати головного Божого призначення жінки на Землі — не народить ніколи дитя і не пригорне його до материнських грудей.
В народі існує казка про Страховисько, якому люди кожного року віддавали найкрасивішу дівчину поселення. Люди з часом так звикли до цього, що й перестали боротися з тим Страховиськом за своїх красунь. Важко сказати, чи було в минулому таке. Та нині роль цього “страховиська” виконуть християнські монастирі, які забирають з народу вже і дівчат, і парубків...
Дивно, як можуть в одній іконі “богоматері” вживатися дві протилежні релігійні ідеології: і материнство, і “непорочність” одночасно.
Але коли з’ясовуєш, що монастирське життя є найкращим способом сповідувати християнство, то розумієш, що ікона юдейки Марії — це портрет єдиної і останньої жінки, яка через християнство потрапила на “небо” лише за те, що була матір’ю...
Чимало дослідників місцевого християнства вважають, що повага до Марії — матері Ісуса Христоса — постала лише тому, що в попередній релігії українського народу було в традиції шанобливе, поважне ставлення до жіночого начала. І Земля як жіноче начало і Сонце як Сонячна панна, і Вода як Богиня Дана, і Доля, і Мокоша як покровителька жіноцтва виробили в народі особливе ставлення до Богині-Жінки.
І коли нашому народу було силою насаджене християнство, то місце язичницьких Богинь заступили “мати божа” і низка різних християнських мучениць і угодниць: св. Параскева П’ятниця, св. Варвара, св. Катерина та інші. І так було в усіх тих народах, які мали потребу узгодити своє позитивне ставлення до жінки з негативним християнським.
Коли серед різних народів почало поширюватися християнство — тоталітарна релігія чоловіків-юдеїв, — то на догоду жінкам на “небо” були зараховані й “святі жінки”, функції яких в “царстві небесному” чітко не означені.Тому нині так часто в церквах можна почути, як жінки-християнки моляться до “матері божої” Марії частіше, ніж до самого Ісуса Христоса і до Єгови. І чомусь забувають, що вона не “богиня”.
Нині в Англії вже шириться фемінізований рух християнок, які запевнять, що поширене твердження: Бог-Отець — чоловічої статі, сприймають як результат чоловічого шовінізму. А Бог (чи, швидше, Богиня-Мати) — насправді жіночої статі. Ті, хто намагаються примирити ці протилежні світоглядні твердження, радять перевидати християнську Біблію, в якій пропонують “бога” Старого Заповіту означати середнім роду, щоб не ображати ні жінок, ні чоловіків.
Необхідно нагадати, що феміністичний рух жінок в багатьох християнських країнах постав як протест жінок-християнок проти антижіночої біблійної політики, яку проводили чоловіки-християни, посилаючись на заповіді Нового Заповіту:
“Коли ж вони хочуть навчитись чогось, нехай вдома питають своїх чоловіків, — непристойно бо жінці говорити в Церкві!” (1Кор., 14: 35).
“Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні!” (1Тим., 2: 11-12)
Християни-чоловіки, знайомі з цими заповідями, вважали, що жінка не має душі і позбавили жінок-християнок навіть права голосу під час виборів. Право вибирати і бути обраними в державні органи своїх держав належало тільки чоловікам...
Вершиною феміністичного руху у релігійному житті християн можна без застережень вважати ідеологію християнської течії “Біле Братство”, в якому, наперекір усталеній двотисячолітній традиції, “богом” оголошено жінку — Марію-Деві-Христос (Марину Цвігун), колишню комсомолку.
“Бог — це Сутність двостатева. В чоловічій подобі Він вже приходив до людей, — доводив сучасний “апостол Яков” із Білого Братства. — Не може він два рази приходити лише в чоловічій подобі, а мусив прийти ще в жіночій подобі, бо і жінка створена за образом чоловіка, а чоловік — за образом Бога. А вже тоді після другого пришестя Бога-Жінки буде “страшний суд”...
Цікаво те, що саме образ “божої матері” став визначальним у формуванні постаті “необогині” Марії-Деві-Христос. І молодь, вихована на християнських догмах, без застережень визнала її “богом”.
Питання, якої статі єдиний і всемогутній, не має однозначної відповіді. Це питання поставало протягом усієї писаної і переказаної історії людства.
Дехто з дослідників вважає, що первиннішими релігіями були ті релігії, в яких Верховним Володарем всіх Богів є Богиня-Мати. Цю добу прийнято вважати “епохою матріархату”. Але з часом Головним Богом почали вважати Бога-Отця, і жіночі божественні постаті почали відходити на другий план. В історичній науці цю добу принято називати “епохою патріархату”. Чимало істориків вважають, що ця доба продовжується ще й нині. В цю добу утворюється переважна більшість релігій, в яких Бог чоловічої статі займає найвище місце. Але жінки навіть в жононенависницьких релігіях продовжують поклонятися Богиням — покровителькам жінок.
Нині українці повертають свої давні релігійні знання, звичаї і свята, свою філософію і Віру Давніх своїх Предків у Богів і Богинь, а з ними — і повагу і шану до Жінки-Богині , Жінки-Матері, Жінки-Прародительки. Бо й досі в українському народі пам’ятають, що від Єднання Матері-Землі і Батька-Неба постало в світі Життя.
Відповіді
2003.05.14 | Георгій
Маленький коментар №1
>Вчитаємося в ті рядки, де оповідається про сотворення жінки. І сказав Єгова: “Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього”. Вдумайтесь у слово “помічник, подібний на нього” і ви помітите, що і тут немає ніякого натяку на статеву відмінність. Єгова навіть не збирався створювати для Адама жінку, яка б йому народжувала, бо ніде в Біблії не говориться, що Адам ставився до Єви, як до своєї жінки. Він навіть не знав, що вона жінка (людина протилежної статі), і що вони обоє — голі.(ГП) Але ж Бог сказав їм плодитися і розмножуватися! Дійсно, деталей нема, але мотив народження дітей звучить у книзі Буття дуже рано, ще задовго до початку історії гріхопадіння.
>Цікаво, що тільки після вигнання з Едену, “пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла і породила Каїна” (Буття, 4: 1). Такий світогляд — рай заборонений для подружнього співжиття — проходить нерозривною ниткою через усі книги Біблії.
(ГП) Ніде в Біблії не написано, що Едемський сад ("рай") був забороненим для подружнього життя і народження дітей. Навпаки, ще раз, Бог звелів Адамові і Єві нарождувати там дітей і поступово поширювати Едем на всю Землю, тобто започаткувати досконале людство в досконалому природньому середовищі!
>А найсвятішим статевим єднанням для зачаття дитини стало — зачаття без чоловіка (зачаття Ісуса). Отже, питання статевих стосунків жінок і чоловіків — то не божа справа.
(ГП) ???????
>Не зрозуміло лише, чому Єгова створював Адамові “поміч” не з того самого пороху земного, а з його ребра? І чому цією “поміччю” стала саме жінка — особа з іншими статевими органами та відмінним від чоловіка голосом? Ребро — це тверда кістка, навіть не хрящик. Отже, перша жінка мусила нагадувати маленьку кістяну статуетку. Цікаво, скільки зусиль потребувалося винахідливому Єгові, щоб розтягнути реберну кістку від кільканадцяти сантиметрів до майже двометрового росту Адама, і яку божу слину потрібно було, щоб розм’якшити її і зробити тіло жінки ніжнішим, ніж чоловіче?
(ГП) Але ж ці рядки є, безумовно, поезією. Поетична мова завжди багата на метафори. Зовсім не обов'язково сприймати історію про ребро буквально, так само як і слова по те, що Бог створив людину з "пороху земного." Ребро може символізувати щось близьке до серця чоловіка, а порох - єдність людської фізичної природи з іншою органічною і неорганічною матерією.
2003.05.14 | Георгій
Маленький коментар №2
>Важко з впевненістю твердити, яким було ставлення юдеїв до жінок перед появою Тори (основи християнської Біблії), але з часу офіційного поширення монотеїстичного юдаїзму жінка почала прирівнюватися до невиправного злочинця перед Єговою і чоловіком. Вона ж послухалася розмовляючого змія і, спробувавши “заборонений плід”, принесла покуштувати його Адамові.(ГП) Але тим не менш Павло в листі до Римлян називає не Єву, а саме Адама людиною, яка першою згрішила. Очевидно, Адам краще розумів наслідки непослуху і тому він несе більшу відповідальність за гріхопадіння першої людської ролини.
>Та ніхто не звертає увагу на те, що, згідно з другою біблійною легендою, саме жінці всі чоловіки зобов’язані тим, що вони стали розумними, мислячими, знаючими — “стали подібними до Богів”. Якби жінка не дала чоловікові вкусити плоду з “дерева життя посеред раю, і дерева пізнання добра і зла”, то Адам досі блукав би по Едену єдиним чоловіком, далеким від пізнання світу, якому було б невідомо, що таке добро і зло, і що таке жінка.
(ГП) Але ж мова в цій історії іде не про те, що люди стали більш знаючими і мислячими. Ще до того, як почалася історія гріхопадіння, перші люди разом із Богом упорядковували Землю, тобто, очевидно, дуже багато чому вчилися, набували знань, мудрості. Мова в історії гріхопадіння іде не про те, що люди помудріли, а що вони ЗБУНТУВАЛИСЯ, вирішили, що вони, а не Бог, будуть визначати стандарти добра і зла. Акт непослуху означав, словами Достоєвського, що тепер "все дозволено, навіть антропофагія." Бог каже не їсти плоду саме оцього дерева? Та плював я на його думку, я знаю краще! Бог каже не вбивати? Та хто він такий, я ось візьму і вб'ю! Бог каже любити дружину? Ще чого! Ось про що іде мова...
>Навіть Єгова це визнав у прощальній розмові Адама з Богами: “Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло” (Буття, 3: 22).
(ГП) Так, Бог каже це з гіркотою, саме через те, про що я написав вище.
>Але ж Єва першою вкусила “плід пізнання” і раніше від Адама прозріла і порозумнішала, і також “стала подібною до Богів”. Та Єгова чомусь з нею не рахується, а розмовляє тільки з Адамом. Цікаво, що Єгова, який посадив оте “дерево життя” і надурив Адама, що після споживання плодів з цього дерева він “напевно помре”, залишився ніби непричетний до того, що сталося, хоча він створив і людей, і дерево життя, і розмовляючого змія (дивно, чому розмовляючого?). Він добре знав, що розмова змія з жінкою колись станеться.
(ГП) Знав, але як ця розмова закінчиться, залежало не від нього, а від людей. Бог не створив людей автоматами, програмованими роботами. Він створив їх вільними, відповідальними за свій власний вибір. Люди могли сказати Сатані (Змію), "Слухай-но, іди ти знаєш куди?"
>І нарешті, як могло “Дерево Життя” давати смертоносні плоди?
(ГП) Та плоди там взагалі ні при чому. Це поетичні деталі. Суть не в плодах, а в акті непослуху, бунту проти Бога.
>А якщо так, то для чого треба було створювати Єгові це дерево і встановлювати його в центрі Едену, якщо не з провокаційною метою. Він же мусив добре знати про недосконалість створених ним людей, які рано чи пізно скуштували б звабливі плоди із забороненого дерева. Але за те, що вони порозумнішали, Єгова жорстоко прокляв цю пару людей
(ГП) Люди тоді ще були досконалими. Вони, за Біблією, СТАЛИ недосконалими ПІСЛЯ гріхопадіння. Їх гріхопадіння було наслідком не недосконалості, а неправильного вибору. Те саме стосується Сатани, який до свого гріхопадіння був досконалим ангелом.
2003.05.14 | Анатолій
Все було б добре, але Ви плутаєте, пане Жорж
слово бог і слово Єгова (Сава-от). Розберіться спочатку у словах, а потім вже і у його справах.Анатолій
ВИЗВОЛЯЙМО БОГА.
У всесвітній історії важко знайти разючіший приклад руйнівних наслідків духовного іга, ніж масовий психоз, ворожнеча, повний моральний розклад, занепад і погибель незліченної лічби племен, націй та цілих рас в результаті діяльності єговопоклонників. Причому, прийоми і методи цієї діяльності по винахідливості ледве сягають рівня риболовного гачка, але за ефективністю перевершують Чорнобиль. Гідна подиву здатність мільйонів періодично потрапляти в одні і ті ж тенети і косяками зникати в імлі століть не знаходячи засобів порятунку, не попередивши нащадків, або хоча б сусідів про смертельну небезпеку. Одні і ті ж методи підкупу, обману, залякування. Одна і та ж підміна ідеалу ідолом. Одна і та ж інквізиція – репресії церкви, чи репресії проти церкви. Репресії партії, чи репресії проти партії. Один і той же результат – винищення тубільців за допомогою Війни, чи без неї. Змінюються назви держав і народів від єгиптян та ассірійців до могікан та українців, вдосконалюються технічні можливості, але суть геноциду стабільна, як могила. В чім же корінь стабільності? Звернемо увагу, що там, де винищені, або винищуються корінні нації, як правило, панує культ біблії, так званої “священної” книги. Порівнявши Китай, де споконвіку живуть китайці, а культу біблії практично немає, і Європу, де упень знищені франки, сакси, пруси, венеди, гуни, кельти, латинці, руси, даки, де сьогодні винищуються мешканці ексЮгославії, зате авторитет “книги книг” – є незаперечним, ловиш себе на думці, що славнозвісний попівський собака закопаний саме тут, за допомогою біблії. Нажаль, мало хто з філософів чи дослідників звертає на таку витончену психологічну “дрібницю”, а, насправді, психотропну диверсію біблеїстів, як використання в перекладах суперкниги чужого для неї слова і поняття БОГ (God, Deus, Gott). Метою такої диверсії є нейтралізація природного етнічного богорозуміння – єдиної сили, здатної протистояти теологічній експансії єговопоклонників, яка завжди передує фізичному винищенню аборигенів. В результаті аналогічних фокусам ярмаркових наперсників маніпуляцій, Бог всякого племені, до якого приходить біблія рідною мовою, несподівано опиняється, ніби злочинець, в ув’язненні за наскрізь іржавими старозаповітними гратами. Професійні перекладачі знають, що, навіть, перекладаючи прості поняття, як “стіл”, “лід”, “дерево” з мови на мову можуть виникати певні нюанси і навіть ускладнення, бо африканський бушмен, чи баварський німець можуть мати різні уявлення і словесні відповідники для позначення одних і тих же речей та явищ.
Стосовно ж перекладу назви центральної біблійної персони, професор Шаян зауважує: “Новіші перекладачі біблії звертають увагу, що в оригіналі слово “Бог” дуже часто звучить ім’ям власним єврейського “бога”, себто “Яхве”. Відповідні місця треба отже перекладати “яхве твій Пан”, або “яхве твій Володар”... Зміст остається усе незмінно той самий. “Бог, Господь твій”, чи “яхве твій Володар”, усе залишається одним і тим самим “Демоном єврейської раси”, що жене її на найбільш криваві підбої і народовбивства”. Українське ж, як і всеслов’янське, праіндоєвропейське слово і поняття БОГ в основі своїй має ментальне наповнення повністю протилежне ненависній, ксенофобській, біблійній природі Єгова (Яхве, Саваота, Адоная). Саме тому скрізь у біблії, де використовується НАШЕ СЛОВО БОГ, для ясності мусимо відновити, хай в українській транскрипції, але відповідні старогеборейські терміни. Тим не менше, НАШ БОГ, підступно прикований перекладачами до старозаповітної колісниці, перебуває в юдео-християнській неволі вже понад тисячоліття, з часів Кирила та Мефодія.
Бог, Бус, Буг, Біг, Бож, Матір Божа, Бозя (дит), польська Матка Боска, як і великомучениця Боснія, якій ворогами слов’янства нав’язані нескінченні, криваві антиБожі змагання, всі ці слова і поняття ніколи не належали до біблійних. Але хитрі шахраї від теології та перекладацтва (не дарма під час створення грецького перекладу біблії-Септаугінти 2300 років тому брало участь 72 рабини) шляхом простої підміни слова нав’язали НАШОМУ БОГОВІ роль аналога Єгови. При цьому, українці автоматично були обернені на “рабів Божих” – тобто на рабів Єгови, хоча БОГ ніколи не збирався нав’язувати рабства своїм Дажбожим синам та онукам. Коли ж ми, українці, припинимо цей нечестивий антиБожий шабаш? Адже сьогодні нікому і в голову не приходить перекладати прізвища Ейнштейн, Вайсберг, Васерман чи Шварцман, як Самотній камінь, Біла гора, Водяна або Чорна людина! Між іншим, як перегукуються ці єговообрані прізвиська з тубільними іменами корінних американців, яких прибульці з юдео-християнської цивілізації винищили упень, попередньо оббрехавши і звинувативши їх у дикунстві, хоча демон племені Абрама, Ісака та Янкеля - Єгова за жадобою крові перевершує всіх дикунів та людожерів Старого та Нового Світу. Хто в цьому сумнівається, хай перечитає п’ятикнижжя Мойсея.
Отже – довідка: НАШЕ РІДНЕ УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО БОГ у відповідних місцях майбутніх перекладів біблії обов’язково мусимо замінити термінами, про які, до речі, сьогодні має змогу знати всякий бурсак будь-якої богословської (єговословської) школи середнього ступеня:
І.1. Елохім – Множина від Ель: могутність, велич (Елів?). Буття 1:1.
Ха-Елохім – істинний Елохім, щоб відрізнити від Е-Елохіма – термін, який використовується для позначення язичеських Богів у суперкнизі (а ще намагаються дурити людей, що у біблії проповідується монотеїзм).
2. Ель-Еліон – Всевишній Ель.
3. Ель-Шидай – Всемогутній Ель. Вихід 6:3.
ІІ.1. Єгова-самоіснуючий, сущий, Левіт 24:16.
2. Єгова-Рафа – Єгова-лікар твій, Вихід 15:26.
3. Єгова-Ніссі – Єгова прапор мій, Вихід 17:15.
4. Єгова-Шалом – Єгова мир, Кн. Суддів.
5. Єгова-Раах – Єгова-пастух, Кн. Псалмів 22:1.
6. Єгова-Іре – Єгова наглядач, Буття 24:14.
Застосовуються також терміни Єгова-Ціднену, Єгова-Мамах, Саваот.
ІІІ. Ав-отець (Авва, отче – вираз Христоса).
ІV. Адонай – від адон-пан. Кн. Ісайя.
Як бачимо із загальних та власних імен у біблійного демона більше ніж досить, але без терміну БОГ “суперкнига” ні за яких обставин не набула б популярності та “святості” у неюдеїв.
Ось у чому фокус! Стали б неможливими підміни правди – брехнею, царя – тираном, власності – папірцем ваучером, любові – сексом, української священної мови – чужою тощо. Одним словом, з нашим Богом єговопоклонники відкололи той самий номер, що й біблійний Йосиф у Єгипті з Фараоном, коли спантеличений правитель віддав лазутчикові глибоко ворожого племені всю повноту влади, сказавши: “Ти будеш над моїм домом, а слів твоїх уст буде слухати весь мій народ. Тільки троном я буду вищий від тебе” (Буття 41:40). І далі: “І Йосиф піднявся над Єгипетським краєм” (Буття 41:45). Аналогічним способом над Українським Краєм піднявся ідол Абрама, Ісака, Янкеля - Єгова, заблокувавши за допомогою “суперкниги” доступ українців до РІДНОГО БОГА.
То чи не досить нас дурити? Вимагаймо від перекладачів з біблійного товариства, перекладаючи біблію, не використовувати всує нашого слова БОГ, якого там немає у оригіналі. Не продовжуйте тисячолітню традицію ошуканства та душогубства. Майте БОГА в серці. Єдиного у Сварзі. Всевишнього. Всемогутнього. Багатопроявленого.
Руслан Морозовський.
2003.05.14 | Георгій
Маленький коментар №3
>Дивною є розмова Єгови з Каїном. Вона повністю перекреслює первородність на землі Адама і Єви: “Повстав Каїн на Авеля, брата свого, — і вбив його. І сказав Єгова: “А тепер ти проклятий від землі...” І сказав Каїн до Єгови: “Ось Ти виганяєш сьогодні мене з цієї землі. І я стану мандрівником на землі. І кожен, хто стріне мене, той мене уб’є”. І вмістив Господь знака на Каїні, щоб не вбив його кожен, хто стріне його” (Буття, 4: 8-15). З цього, на перший погляд, звичайного тексту стає очевидним, що Каїн (єдиний живий син Адама та Єви) над усе боявся, що “хто стріне його, то вб’є”! Значить на землі вже жили люди, які мали і свої міста, і свої країни, бо наступний рядок “писанія” повідомляє: “І вийшов Каїн з-перед лиця Господнього, й осів у країні Нод, на схід від Едену. І Каїн пізнав свою жінку, і стала вона вагітна, і вродила Еноха” (Буття, 4: 16-17). Що то за країна Нод? І, звідки у Каїна жінка, якщо відомо, що Адам і Єва породили наступного хлопчика Сифа, в тіло якого Єгова вселив душу покійного Авеля? Ось та незнайомка з країни Нод, про яку попи намагаються якнайменше поширюватися або зовсім мовчати. Її поява в біблійному тексті повністю руйнує міфотворчу логіку укладачів перших біблійних текстів. Попри все і Сифу десь знайшлася жінка. Чи може нею стала одна з його сестер чи може його власна матір Єва, бо сам він не міг завагітніти і народити собі нащадків (...)(ГП) Насправді нічого цей текст не руйнує. Подивіться Буття 5:4. Там сказано, що Адам і Єва "народили синів і дочок." Очевидно, дружиною Каїна стала його сестра. Інцест у стародавніх цивілізаціях практикувався досить широко. Серед стародавніх єгиптян, наприклад, вважалося найбільш почесним одружитися з сестрою чи дочкою. Заборона на інцест, який з плином часу і з накопиченням шкідливих генних мутацій ставав все більш небезпечним, з'являється тільки в Законі Мойсея, тобто десь через ~2000 років після подій, описаних у Бутті 4.
2003.05.14 | Анатолій
Re: До маленького коментаря №3
Пане Жорж.Якщо слідувати Вашій логіці щодо початкового Вами видуманого дозволу про інцест, ТО ТОДІ, ПАНЕ ЖОРЖ, ВИ МАЄТЕ ДОЗВОЛИТИ ЄВРЕЯМ І СОДОМІЮ, І СКОТОЛОЖСТВО, І ПРОСТИТУЦІЮ, І ВСЮ ТУ РОЗПУСТУ, ЯКУ ЄГОВА (тобто племенний юдейський бог)чи хто там іще, ЗАБОРОНИВ ПІЗНІШЕ.
І не соромно Вам? Я б на місті Вашої дружини повідрізав би Вам Ваші горіхи, по-нашому помидори.
Анатолій
2003.05.14 | Георгій
Маленький коментар №4
>Далі жінки зображені як головна причина гріховності на землі. Легенда повідомляє: “І сталося, що розпочала людина розмножуватись на поверхні землі, і їм народилися дочки. І побачили Божі сини (хто такі — “божі сини”?) людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок... І промовив Єгова: “Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки, — бо блудить вона”. Як стали приходити сини Єгови до людських дочок. І вони їм народжували силачів, що славні від віку. І бачив Єгова, що велике розбещення людини на землі. І пожалкував був Господь, що людину створив на землі” (Буття, 6: 1-6). І ця легенда повинна була викликати ненависть до жінок — “людських дочок”, хоча з ними розбещено поводилися якісь неясні “сини Єгови”, які брали собі їх за жінок... І за те, що “людські дочки” почали народжувати велетнів і силачів, здорових тілом людей, Єгова вирішив потопити все живе на землі.(ГП) Божі Сини - це ангели (див. Йова 38:7). А ненависті специфічно до людських дочок тут ніякої нема - є глибокий смуток і гнів Бога проти поведінки його створінь (ангелів і людей), яку він не ухвалив. Щодо велетнів-"нефілім," то Богу, очевидно, не подобався не стільки їх розмір і сила, скільки їх жорстокість (Буття 6:5).
2003.05.14 | тестер
Re: Маленький коментар №5.
Божі Сини - це ангели (див. Йова 38:7). А ненависті специфічно до людських дочок тут ніякої нема - є глибокий смуток і гнів Бога проти поведінки його створінь (ангелів і людей), яку він не ухвалив. Щодо велетнів-"нефілім," то Богу, очевидно, не подобався не стільки їх розмір і сила, скільки їх жорстокість (Буття 6:5).Звідки людям знати що подобається Богу, а що ні???
Тут вже явно напрошуються на роль ангелів "прибульці", але при чому тут Бог у вищому розумінні.
Ваші коментарі, пане Джордже, для дітей та дорослих невігласів, які не мають знань, не хочуть думати і вчитися.
Вибачте,Шура, але це медицинський факт, як казав Бендер.
2003.05.14 | Анатолій
Он і Тестер вже з Вас сміється! (-)
2003.05.14 | Георгій
Re: Маленький коментар №5.
тестер пише:> Звідки людям знати що подобається Богу, а що ні???
(ГП) Ми знаємо це саме з тих фрагментів Біблії, які я цитував. Там чітко сказано про сум, тривогу Бога з приводу саме зла і насильства, а не з приводу фізичного здоров"я нефілімів. Щодо *тодішніх* людей - очевидно, вони мали праведників-пророків (таких, як Ной), і ці люди передавали їм Божу волю усно. Апостол Петро у 2 Петра 2:5 називає Ноя "проповідником праведності."
> Тут вже явно напрошуються на роль ангелів "прибульці", але при чому тут Бог у вищому розумінні.
(ГП) Мені не напрошуються...
> Ваші коментарі, пане Джордже, для дітей та дорослих невігласів, які не мають знань, не хочуть думати і вчитися.
(ГП) Добре, хай буде так, я не претендую на особливу глибину. Але про історію первородного гріха з книги Буття приблизно під таким самим кутом зору, як я, думали деякі дуже глибокі мислителі, "володарі дум" людства - наприклад, Достоєвський, Фолкнер, Стайнбек... тож я в непоганій компанії
> Вибачте,Шура, але це медицинський факт, як казав Бендер.
(ГП) Те, що п. Анатолій і Ви по суті нічого не заперечуєте, це теж медицинський факт...
2003.05.15 | тестер
Re: Ще трішки поясню...
(ГП) Добре, хай буде так, я не претендую на особливу глибину. Але про історію первородного гріха з книги Буття приблизно під таким самим кутом зору, як я, думали деякі дуже глибокі мислителі, "володарі дум" людства - наприклад, Достоєвський, Фолкнер, Стайнбек... тож я в непоганій компанії .
(Тестер) По теліку зараз модно брати інтервю у різних там "зірок".
Дуже повчальним прикладом є інтервю двох 18-ти річник шмаркачок під назвою "Тату". Які "глибокі думки", які "інтелектуальні" роздуми. І так далі, як і приведені Вами дебільні фільми. Ви що не розумієте, що за допомогою фільмів та телебачення народ "грузять" спочатку, а потім зомбують у потрібному напрямку. Я ж посилав сюди уривок з роману...
Що Ви вчепилися в той первородний гріх. То як же тоді "плодитись та розмножатись". Я знаю, що Ви скажете, що вони ослухались Бога і Бог їх покарав за непослух.
Я мало знайомий з релігійними поглядами вищеназваної трійки письменників, але у мене є їхні твори. Я їх ціную за те , що вони у свій час відкривали мені свої світи і світорозуміння.
І ще одне. Знову посилання на Біблію, що там написано, що Богові не сподобалось, що він сказав і т.д.
Невже незрозуміло, що Бог це ідея і ідеал, як вона може говорити чи гніватись, наказувати... Ну просто біда з вами віруючими.
Кому сказав, укладачеві чи автору біблії. Ви кажете, що Ви науковець.
Але наука базується на фактах, а не на чудесах.
Коли людина молиться до Бога - це зрозуміло, коли вона каже, що Бог розмовляє з нею - це клініка.
2003.05.15 | Георгій
Re: Ще трішки поясню...
тестер пише:>
> (ГП) Добре, хай буде так, я не претендую на особливу глибину. Але про історію первородного гріха з книги Буття приблизно під таким самим кутом зору, як я, думали деякі дуже глибокі мислителі, "володарі дум" людства - наприклад, Достоєвський, Фолкнер, Стайнбек... тож я в непоганій компанії .
>
> (Тестер) По теліку зараз модно брати інтервю у різних там "зірок".
> Дуже повчальним прикладом є інтервю двох 18-ти річник шмаркачок під назвою "Тату". Які "глибокі думки", які "інтелектуальні" роздуми. І так далі, як і приведені Вами дебільні фільми. Ви що не розумієте, що за допомогою фільмів та телебачення народ "грузять" спочатку, а потім зомбують у потрібному напрямку. Я ж посилав сюди уривок з роману...
(ГП) Ну, знаєте, пане Володимире, мішати в одну купу Достоєвського, Фолкнера, Стайнбека і Тату - це трохи теє...
> Що Ви вчепилися в той первородний гріх. То як же тоді "плодитись та розмножатись".
(ГП) Первородний гріх не полягав у статевих стосунках! От Вам "як же тоді." Це помилка, дурість, змішувати первородний гріх і абсолютно нормальні, природні стосунки між людьми. В цьому суть одного з моїх заперечень авторові допису п. Анатолія.
>Я знаю, що Ви скажете, що вони ослухались Бога і Бог їх покарав за непослух.
(ГП) Так. Але водночас і дав їм можливість, шанс повернутися до вихідної точки, знову стати досконалими, безгрішними і безсмертними - через особу Спасителя ("насіння жінки") (Буття 3:15). В цьому вся суть, квінтесенція біблійного світогляду.
> Я мало знайомий з релігійними поглядами вищеназваної трійки письменників, але у мене є їхні твори. Я їх ціную за те , що вони у свій час відкривали мені свої світи і світорозуміння.
(ГП) Так. Я теж. Зараз перечитую (уривками, бо часу мало) "Братів Карамазових." Дуже цікавий цей розрив між Мітєю і Іваном. Вражає, особливо коли перечитуєш роман у зрілому віці, як Достоєвський палко любить їх обох (більше, ніж свій ідеал - Альошу!), але готує їм зовсім різні шляхи - Міті (носієві християнської ідеї "понести гріхи іншого") до мучеництва і святості, Іванові (носієві атеїстичної ідеї) до безумства і смерті...
> І ще одне. Знову посилання на Біблію, що там написано, що Богові не сподобалось, що він сказав і т.д. Невже незрозуміло, що Бог це ідея і ідеал, як вона може говорити чи гніватись, наказувати... Ну просто біда з вами віруючими.
(ГП) Пане Володимире, зрозумійте, що для віруючого християнина Бог існує об'єктивно, як ОСОБА, а не просто як ідея. Це фундаментальне положення нашої віри. Цю особу неможливо побачити через телескоп, оскільки вона має зовсім інші властивості, ніж матеріальні об'єкти, але вона існує і здатна говорити (по-своєму), думати, планувати, радіти, гніватися, наказувати, чинити суд і справедливість. Ми так віримо. В цьому наша відмінність від атеїстів, агностиків і пантеїстів. Бідою для Вас це бути не повинно, тому що ми Вам нашої віри не нав'язуємо. Просимо й Вас бути таким самим по відношенню до нас.
> Кому сказав, укладачеві чи автору біблії.
(ГП) Нам усім - через усні свідоцтва стародавніх пророків і через написану Біблію.
>Ви кажете, що Ви науковець. Але наука базується на фактах, а не на чудесах.
(ГП) Так, я професійний науковець-біолог (вужче - молекулярний імунолог), маю ступінь кандидата наук з 1985 р. (у США прирівняний у 1992 році до докторського). Що наука базується на фактах, мені відомо. До речі, я є палким прихильником аналізу саме фактів - тексту Біблії, а не домислів і байок, коли мова іде про інтерпретацію того чи іншого біблійного положення. Але факти бувають двох видів - є факти емпіричні (здобуті шляхом спостереження, запитань, гіпотез, передбачень і тестів), і є факти, які відкриваються людині шляхом відкровення, "об'явлення." Те, що, наприклад, VH-локус людини складається з 76-89 V-сегментів, 25-30 D-сегментів і 6 J-сегментів, є фактом першого виду. З іншого боку, те, що Бог існує, що він один, що він створив Всесвіт (а не навпаки), і що я йому підсудний, є (для мене!) фактом другого виду.
> Коли людина молиться до Бога - це зрозуміло, коли вона каже, що Бог розмовляє з нею - це клініка.
(ГП) Іноді - так, але думаю, що не завжди. Я особисто ніколи не чув ніяких голосів і не бачив ніяких видінь, але іноді, коли я читаю Біблію, мені дійсно здається, що сам Бог розмовляє зі мною з її сторінок, причому дуже особисто - саме зі мною, з таким мною, яким я дійсно є.
2003.05.14 | Анатолій
Re: До маленького коментаря №4
Пане Жорж!Якщо, за Вами, янголи могли мати статеві зв"язки з земними жінками (а я знаю, що янголами за юдейською традицією називають БЕЗТІЛЕСНИХ духів) то мені стає ясном звідки беруться, як кажуть в Україні, байстрюки. Від янголів. ОЙ, НЕ СМІШІТЬ МЕНЕ, ПАНЕ ЖОРЖ, бо втрачу навіть останні крихти поваги до Вас, у своєму юдео-християнському РВЄНІЇ виправдоюючого педерастію та позашлюбні стосунки. Розпусник Ви, скаже Вам будь-яка НОРМАЛЬНА жінка. Ну а чоловіки назвуть....
(ще почнете видаляти, використовуючи свої важелі, від яких, як від корита не можете відірватися)
Анатолій
2003.05.15 | Franko
Там не йдеться про ангелів
Фраза "Сини Божі" відноситься до нащадків Сета - відданих Богові людей.2003.05.16 | Георгій
Як би воно не було...
... але воно аж ніяк не доводить, що Бог специфічно ненавидів жінок.2003.05.14 | Георгій
Маленький коментар #6
>Біблія відкрито повідомляє, що Аврам (нащадок Ноя і Адама) — єврей за національністю (Буття, 14: 13), прозоро натякаючи, що усі попередники Авраама, включаючи і Адама, були також євреями.(ГП) Та що за фігня? Від Аврама (Авраама), за Біблією, ПОЧАЛИСЯ євреї. Його фізичні нащадки СТАЛИ племенем, яке пізніше почало називатися євреями. Яким же ж чином це робить ПРЕДКІВ Аврама євреями? Адже серед дітей Ноя були не тільки Сим, нащадком якого стали Тераг і Аврам, а й інші - Яфет, Хам. Від тих пішли не-євреї. Не бачу ніякого резону записувати в євреї Яфета, Ноя і Адама з Євою.
>Дивним було б, якби в українців Адама і Єви народилися діти євреї.
(ГП) Українці, як і інші слов"яни, є "яфетичний" народ, тобто ми, за Біблією, походимо від Яфета, тоді як євреї - від Сима.
>Біблія містить такі шовіністичні слова Єгови стосовно офіційного патріарха юдеїв: “Авраам справді стане народом великим та дужим, і в ньому благословляться всі народи землі!” (Буття, 18, 18).
(ГП) Чому ж це шовіністичні слова? Це просто обіцянка, що одним з нащадків Авраама буде Месія-Христос. Не бачу абсолютно ніякого шовінізму. Шовінізм - це коли кажуть, що от мій народ найкращий, найморальніший, не те, що інші. Біблія про євреїв ніколи таке не каже. Вони в Біблії є дійсно предметом особливої уваги Бога (тому що з їх середовища повинен з"явитися Христос), але не предметом безмірного восхваління. Навпаки, Бог у Біблії відверто називає євреїв "народом твердошиїм," впертими, зрадливими, тощо.
2003.05.15 | тестер
Re: Маленький коментар #6-1
(ГП) Та що за фігня? Від Аврама (Авраама), за Біблією, ПОЧАЛИСЯ євреї. Його фізичні нащадки СТАЛИ племенем, яке пізніше почало називатися євреями. Яким же ж чином це робить ПРЕДКІВ Аврама євреями? Адже серед дітей Ноя були не тільки Сим, нащадком якого стали Тераг і Аврам, а й інші - Яфет, Хам. Від тих пішли не-євреї. Не бачу ніякого резону записувати в євреї Яфета, Ноя і Адама з Євою.Тестер: Нема ні жовтої ні чорної раси, немає ні археології, ні інщих історичних наукових досліджень, окрім Біблії.
А родослів у Пана Георгія як ботаніка в Лисенка.
Росте собі сосна росте і стає березою.
Ну просто дальше слів немає...
Дитину з такими міркуваннями я би зрозумів, але наші славні дорослі християни... ЭЭЭХ-ХЕ-ХЕ, робяты!
2003.05.15 | Георгій
Re: Маленький коментар #6-1
тестер пише:> Нема ні жовтої ні чорної раси, немає ні археології, ні інщих історичних наукових досліджень, окрім Біблії.
(ГП) Я такого не казав. Є і раси, і археологія, і інші історичні наукові дослідження. Але ж автор допису не говорив про них. Він говорив про Біблію, і говорив неправдиво, перекручуючи те, що там написано.
> А родослів у Пана Георгія як ботаніка в Лисенка.
> Росте собі сосна росте і стає березою.
> Ну просто дальше слів немає...
> Дитину з такими міркуваннями я би зрозумів, але наші славні дорослі християни... ЭЭЭХ-ХЕ-ХЕ, робяты!
(ГП) Це типовий "non-sequitur," або, по-відично-православно-українському, "на городі бузина, а в Києві дядько."
2003.05.15 | тестер
Re: , по-відично-православно-українському у Києві дядько чи дідь
ко.Я не ведусь на ці штуки, це до пана Анатолія.
Значить автор дослідження, яке навів Анатолій перекручує?
А я вважаю, що не перекручує, а тверезо дивиться на речі, як істинний науковець, а не екзальтований віруючий.
Існує ж купа неосвідчених, в повному смислі, тлумачів Біблії і кожен претендує на геніяльність. Гризуть одне одного як павуки в банці. І зображають зовнішню благопристойність. Це не особисто Вам.
Де вже тим книжникам і фарисеям...
В мене таке враження, що іноді Ви, пане Георгію не розумієте про що я хочу сказати, застосовуючи образне мислення. Як же Ви так "чьотко і гладко розумієте образне мислення в Біблії".
Ми з Вами все таки живемо в один час, та й термінологія практично одинакова. По крайній мірі - совєцької школи.
А Ви так вже добре розумієте дркевніх євреїв... Заздрю
2003.05.14 | Георгій
Маленький коментар #7
>Навряд чи вистачить українському читачеві терпіння і часу вичитувати в біблійному смітнику усі неподобства щодо антиморальних стосунків давніх єврейський патріархів. Тому подаємо деякі ганебні уривки з “високоморальної” Біблії: Біблійний звичай підсовувати своїх жінок правителям різних країн (...)(ГП) У тому й річ, що Біблія не ідеалізує ні людей, ні народів. Авраам дійсно був праведником, але і він міг проявити слабкодухість, боючися за своє життя. До речі, він не брехав фараонові і Авімелеху, що Сара його "сестра," тому що вона насправді була його двоюрідною сестрою. А в цілому ці епізоди показують, що Бог беріг Авраама, знову ж таки, для того, щоби здійснилася обітниця про Христа.
2003.05.14 | Георгій
Коментар #8 - Анни Ахматової
>Красномовним прикладом єднання братів із сестрами служить розповідь про онука Авраама. XXIX: 13. Коли Лаван почув про Якова, сина своєї сестри, то привів його до свого дому. 15. І сказав Лаван до Якова: “Чи тому, що ти мій брат, то будеш мені служити даремно. Скажи ж мені, яка плата тобі?” І сказав Яків: “Я буду сім років служити тобі за Рахіль, молодшу дочку твою”. 16. А в Лавана було дві дочки: ім’я старшій Лія, а ім’я молодшій Рахіль. 17. Очі в Лії були хворі, а Рахіль була гарного стану та вродлива на вигляд. 20. І служив Яків за Рахіль сім років. 22. І зібрав Лаван усіх людей тієї місцевості, і справив гостину (весілля). 23. А ввечері взяв Лаван дочку свою Лію, і до Якова провадив її. І Яків з нею зійшовся. 25. а вранці виявилося, що то була Лія! І промовив Яків до Лавана: “Що це ти мені вчинив? Хіба не за Рахіль працював я в тебе? Навіщо ти мене обдурив?” 26. А Лаван відказав: “У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою. 27. Буде дана тобі і Рахіль, якщо будеш працювати в мене ще сім років”. 28. І зробив Яків так. І Лаван дав йому Рахіль, дочку свою за жінку. 30. І прийшов Яків до Рахілі, і покохав також Рахіль більше, як Лію.(ГП) Ось як переповідає цю історію з точки зору ліричної поетеси-жінки Анна Ахматова:
ИЗ КНИГИ БЫТИЯ
И встретил Иаков в долине Рахиль,
Он ей поклонился, как странник бездомный.
Стада подымали горячую пыль,
Источник был камнем завален огромным.
Он камень своею рукой отвалил
И чистой водою овец напоил.
Но стало в груди его сердце грустить.
Болеть, как открытая рана,
И он согласился за деву служить
Семь лет пастухом у Лавана.
Рахиль! Для того, кто во власти твоей,
Семь лет - словно семь ослепительных дней.
Но много премудр сребролюбец Лаван,
И жалость ему незнакома.
Он думает: каждый простится обман
Во славу Лаванова дома.
И Лию незрячую твердой рукой
Приводит к Иакову в брачный покой.
Течет над пустыней высокая ночь,
Роняет прохладные росы,
И стонет Лаванова младшая дочь,
Терзая пушистые косы.
Сестру проклинает, и Бога хулит,
И Ангелу Смерти явиться велит.
И снится Иакову сладостный час:
Прозрачный источник долины,
Веселые взоры Рахилиных глаз
И голос ее голубиный:
Иаков, не ты ли меня целовал
И черной голубкой своей называл?
1921
(P.S. (ГП) Таки дійсно, кого Біблія надихає на високу поезію, а кого - на ниття і критиканство...)
2003.05.14 | Георгій
Маленький коментар #9
Анатолій пише:> І ось, нарешті — Новий Заповіт, — книга, яку усі християни вважають набагато поряднішою від Старого Заповіту. Старий Заповіт називають “вєтхим”, бо це — нібито зотліле коріння стовбура християнства. Розуміємо, що собою представляє стовбур дерева, у якого згнило коріння...
(ГП) Не треба приписувати християнам такий погляд на Старий і Новий Завіти. Слово "вєтхій" на церковнослов"янській мові означає не "зотлілий," а просто "старший," "стародавніший." Бог СЗ точно той самий, що й Бог НЗ. Казати про НЗ, що він "порядніший," було би примітивізацією, вульгарним твердженням, за яким нічого не стоїть.
> Новий Заповіт починається брехнею, але це нікого з християн не гнітить. В першому рядку Євангелії від Матвія читаємо: “Книга родоводу Ісуса Христоса, сина Давидового, сина Авраамового”. Вже перше речення є непорозумінням, бо добре знаємо, що серед чоловіків земних (за євангельськими легендами) Ісус батька не мав. Але євангеліст, ніби про це забувши, продовжує родовідну далі: “Авраам породив Ісака... — і так 40 поколінь, — ... А Яків породив Йосипа (!), мужа Марії, у якої народився Ісус, званий Христос” (Матвія, 1: 1-16). А яке відношення Йосип мав до родоводу Ісуса, коли ясно написано: “Не знав Йосип Марію, доки сина свого первородженого вона породила, а він дав йому ім’я Ісус”? (Матвія, 1: 25).
(ГП) Так де ж "брехня" чи протиріччя? Ісус Христос дійсно БУВ СИНОМ теслі Йосифа з Назарету, тільки не біологічним, а прийомним. У таких випадках часто прийомного сина називають сином, а прийомного батька - батьком. Нащо чіплятися до євангеліста і лаяти його брехуном?
> Якщо це переказано родовідну вітчима Йосипа, то для чого її приписувати Ісусу? Але давня юдейська легенда “Про пришестя Машіаха” (Месії) — “спасителя юдеїв” — наголошувала на тому, що “месія” обов’язково повинен народитися в юдейській сім’ї, тобто бути з “дому Давидового”.
(ГП) Так, це пророцтво міститься у 2 Самуїла 7:16, в Ісайї 11:1 і в Єремії 33:17.
>Бо коли Ірод, зібравши всіх юдейських рабинів і книжників, випитував їх, де має народитися Месія, то вони відповіли: “У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: “І ти, Віфлеєме, земле Юдина,.. бо з тебе з’явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський” (Матвія, 2: 3-6).
> Тому й намагалися юдейські писаки-книжники в будь-який спосіб приписати Ісусу головну родовідну юдеїв. Вони так сильно перестаралися, що останнім в родовід вписали невідомого і ніким до того незнаного Йосипа (вітчима Ісуса). І навіть якби в родоводі Йосипа наступним був би Ісус, то на ньому родовід юдеїв припинився б: у самого Ісуса потім не було ні жінки, ні дітей...
> Але якщо євангелістам видалася родовід Ісуса по батьківській лінії занадто коротким (Святий Дух — Ісус Христос), то чому вони не подали родовід по матері?
(ГП) Як це не подали??? Читайте Євангелію від Луки - там міститься родовід Христа саме по матері!!! Ілій (або Гелій), який названий в Луки 3:23, був тестем Йосипа (зятів було дуже прийнято в ті часи і в тій культурі називати "синами", тому Лк. 3:23 каже "Йосипа, сина Ілія"). Іншими словами, Ілій був батьком Марії, Маттат - її дідом, Левій - прадідом, і т.д. (Лк. 3:24-38). Оскільки Марія вела свій родовід від царя Давида (Лк. 3:31), Христос через неї також був "біологічним" нащадком цього царя.
>(...) Нікого з християн не дивує те, що Новий заповіт розпочинається виправданням позашлюбних статевих стосунків юдейки Марії із “Святим Духом”.
(ГП) Не дивує, тому що це теж було пророковано! (Див. Ісайї 7:14).
> Якщо ж насправді замість “голуба” (так в християнстві зображений “дух святий”) був сам Єгова власною персоною, то чому він для цієї справи обрав юдейку Маріам з Ізраїлю, де особисто встановив страшні покарання для дівчат і жінок, які ще до одруження завагітніли: забиття камінням, вигнання з поселення і навіть спалення у вогні? Невже “Дух Святий” не здогадувався, що цим штовхає незайману жінку на смерть? І яку роль тут повинен був відіграти Йосип?..
(ГП) Знову фігня. Йосипу ангел сказав уві сні, що дитя, яке має народитися в Марії, не позашлюбне, а від Бога ("Духа Святого"). Йосип повірив. Все! Де ж приречення на смерть?
> Євангеліст Матвій називає Йосипа “праведним”, хоча ніде в Біблії не знаходимо, чим саме він заслужив це звання “праведника”.
> Йосип був сповідником юдейської релігії. А праведний юдей — це той, хто дотримується і виконує усі суворі і жорстокі заповіді Тори (п’ять Мойсеєвих книг Старого заповіту) і викриває їх порушення іншими юдеями. Праведність же Йосипа, як бачимо, в тому, що він не віддає Марію з “нагуляною” дитиною на суд юдеїв, щоб “викорінити зло серед народу Ізраїля”, а намагається приховати цей “злочин”, хоча він, насправді, тієї миті ще не знав, від кого завагітніла Марія.
(ГП) Я не думаю, що Закон *зобов"язував* чоловіка вбивати жінку-перелюбницю або видавати її на суд. Інша річ, якщо він бажав цього, він міг це зробити. Але деякі чоловіки не бажали, і ніхто за них цього не робив (див., наприклад, Осії 1:2, 3:1-3).
> Якщо порівняти цей уривок “святого писанія” з подіями, які були поширені в кріпацькій Україні, то навряд чи можна цей “божественний” випадок назвати винятковим, до того ж порядним і моральним.
> А саме: поміщики і дворяни забирали в свої маєтки наймичками гарненьких молодих дівчат своєї місцевості ніби для господарської роботи, а потім робили їх своїми коханками, позбавляючи їх незайманості. Коли ті вагітніли, то насильно одружували їх з сільськими парубками, не зважаючи на їхню волю. В такий спосіб вони намагалися приховати свою причетність до небажаної вагітності українських дівчат. Якщо парубок здогадувався про причину свого насильного одруження і хотів відмовитися від вагітної дівчини, то пан відправляв його в “москалі” (в солдати), де служили по 25 років. Мало кого вабило таке майбутнє, тому сперечатися не ризикували, а приймали дійсність за “волю господню”. Звичайно, були паничі, які не забували своїх колишніх коханок і своїх дітей і намагалися підтримувати їх, бодай матеріально...
> Але так було в безправній і беззахисній Україні серед “грішних” панів-можновладців і, здавалося, не личило б християнському “богові-отцеві” уподібнюватися до них.
(ГП) Ну і яке відношення увесь цей історичний екскурс має до предмету розмови?
> Та події з Марією і Йосипом відбувалися не в Україні, а в Ізраїлі, і винуватцем її вагітності був не звичайний панич без совісті і честі, а сам Єгова під дивною назвою “Святий Дух”. Яке ж місце Йосипа в усій цій історії?
> Йосип, швидше, виконує роль вітчима-статиста. Якщо Ісус не рахувавсязі своєю матір’ю і не поважав її (Марка, 3: 31-34), то його стосунки з Йосипом ніяк не висвітлені в Новому Заповіті. Ісус про Йосипа взагалі не згадує і дуже обурюється, коли ізраїльтяни називають його “сином теслі”.
(ГП) Перший раз чую, що він на це обурювався! Де про таке написано?
> Постать Йосипа виявилася настільки непотрібною для католицької ідеї “непорочності” Марії, що ідеологи католицтва взагалі відкинули думку про її передпологові муки під час народження Ісуса, а також чотирьох синів і двох дочок. Саме під час пологів жінка позбувається будь-яких ознак незайманості. Але ідеологи християнства всіляко доводять, що Марія до старості залишалася непорочною і тому у свідомості підростаючих християнок плекають “непорочність” як найвищу святість християнського життя. Незайманість стає найбільшою і найголовнішою цінністю всього християнського поводження. Тому для збереження цієї незайманості і непорочності молоденькі дівчата йдуть в монастирі на все життя, бо й нині проповідується: “Не віддавайте членів своїх гріхові, але віддавайте себе Богові”. (Рим., 6: 1З); “Коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити”. (Рим., 8: 13).
(ГП) Я думаю, що ці цитати не закликають до повної статевої абстиненції. Павло говорить про "умертвіння" тіла *ДЛЯ ГРІХА* - тобто позашлюбних статевих стосунків, оргій, обжорства, пияцтва тощо.
2003.05.15 | Анатолій
Он Тестер вже жаліє Вас, як хворого (-)
2003.05.15 | Franko
Цікаво, хто автор тексту? (-)
2003.05.15 | тестер
Re: А яка різниця? Читай по суті. Аргументація пристойна!
І не образлива для тендітних християнських індивідумів2003.05.15 | Георгій
Ні, не пристойна.
Ця аргументація розрахована на тих, хто ніколи не читав Біблію і не думав над нею. Автор цього повідомлення або відверто бреше, або висмикує біблійні речення з їх контексту. Разом з густим пропагандистським шовіністським димом (ми ж українці, найкращі, найморальніші, в нас все своє, і боги також!), це створює враження "аргументації." По суті, там нічого нема, крім бажання оплювати Біблію і християнство. Як завжди, християнство авторові у борщ наплювало, а жжжжжжиди воду з крану випили і слоненятко замордували. Ось вам і аргументація. Але я продовжу коментувати цей допис по частинах, щоби не бути голослівним.2003.05.15 | Franko
Тоді давайте підтримаємо реформи Кучми
Аргументація теж нічого, і головне, що немає різниці, хто запропонував.2003.05.16 | Franko
Знайомтесь: автор і джерело
Автор: "Світояр, проповідник" (Світояр = Анатолій?).Джерело: http://www.svaroh.alfacom.net/svarohs/sv-bib/jinka9.html (лінк тепер недійсний, але збережений в кеші meta.ua: http://meta.ua/getpage.asp?q=%C6%B2%CD%CA%C0+%C2+%C1%B2%C1%CB%B2%AF+%C2+%D1%D2%C0%D0%CE%CC%D3+%C7%C0%CF%CE%C2%B2%D2%B2&docID=1548072 ).
2003.05.15 | Анатолій
Пане Георгію, а чи не забагато езопової мови
у Вашій, себто єврейській Торі.З огляду на Вас, то все треба розуміти інакше, ніж написано. Це щось схоже на- Ми говорім партія, подразумєваєм Лєнін, ми говорім Лєнін, подразумєваєм партія. То коли ж ми будимо розуміти так, як і говоримо? Не дарма я вже казав Вам, але це, на жаль, до Вас не доходить, ЩО ВСЯ КОМУНІСТИЧНА СИСТЕМА БУЛА У НАС ПОБУДОВАНА ЗА ПРИНЦИПАМИ, НАВЕДЕНИМИ У ЮДЕЙСЬКІЙ ТОРІ. Не дарма, мабуть, якщо Ви знаєте історію, і революцію в Росії робили саме особи єврейської національності, і голодомор, і ......
А тепер скажіть про мій фашизм та юдофобію.
А я скажу, якщо і є в мене якась фобія, то це МАНКУРТОФОБІЯ, ДУРАКОФОБІЯ, а ще страшніше, УКРАЇНСЬКОДУРАКОФОБІЯ (тобто, страшно боюсь, щоб українці не виродилися на дураків за допомогою вашої, себто юдо-християнської філософії).
Анатолій
Анатолій
2003.05.15 | тестер
Re: Пристойна, як критика, яка персонально ныкого з форумчан
не ображає.А відносно Ваших коментарів , пане Георгію, та їхнього рівня, я вже писав.
2003.05.15 | Георгій
Маленький коментар #10
>Наступними в Новому заповіті згадуються зцілення жінки, яка двадцять років хворіла кровотечею, і оживлення мертвої дочки рабина.. Християни вважають, що всі хвороби у людей — від їхніх гріхів, і щоб зцілитися, необхідно покаятися.(ГП) Ні, не так християни вважають. Подивіться хоча б класичне Івана 9:1-3. Ми віримо, що хвороби людини витікають з її недосконалої фізичної природи, а ця фізична природа стала недосконалою через гріхопадіння людини. Проте це не означає, що як хто захворів, значить, він чи вона є особливий грішник і його чи її Бог саме оцією хворобою карає за такий-то чи такий-то гріх. Одна справа, коли людина стає алкоголіком через власну дурість і нестриманість, а інша - коли маленька Інесочка народжується без ручок, або Льоня Кисельов у 13 років захворює на лейкоз. Серед тих, кого зціляв Христос, було багато таких людей, які, хоча й були, як всі люди, недосконалими (грішними), не були своїми хворобами "покарані за гріх." Христос, безумовно, це прекрасно знав.
>Але Ісус ніякого каяття від хворої, а тим більше мертвої, не вимагає. Головною умовою видуження хворої стає лише те, що вона визнала його здатним лікувати: “бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю”. (Матвія, 9: 21; Марка, 5: 28).
(ГП) Так, Христос постійно повторював людям, які вилікувалися, що їх врятувала їх власна віра. Це дуже важлива теза. Зверніть увагу, що ті зцілення, які Христос здійснював, невідділимі від його проповідей. Він звіщав людям про наближення Божого Царства і паралельно зцілював тих, хто повірив у це Царство і в нього, майбутнього Царя цього Царства, Божого Сина. Іноді ця віра в людях з"являлася не одразу, зростала поступово, сходинка за сходинкою (див. Івана 9:1-38). Так воно, власне, відбувається з деякими людьми і зараз, хоча й не так прямолінійно-драматично. Сліпці не прозрівають і паралізовані не починають стрибати, але хворі з духовними, психологічними проблемами дійсно іноді зцілюються, коли набувають віри у Христа.
>Оживлення мертвої дочки рабина взагалі схоже на фарс. Якщо Ісус є “богом в людському тілі”, то чи не з його відома померла дівчинка? Чи не краще було не вмертвляти її взагалі, ніж вихвалятися своїм вмінням повертати життя мертвим.
(ГП) Бог не "вмертвляв" ту дівчинку! Вона померла сама, знову ж таки, від недосконалості своєї фізичної природи. Актом її воскрешення Христос не "вихвалявся," а демонстрував практичним прикладом, що в його майбутньому Царстві люди будуть воскрешені, і що він має силу, здатність, повновагу повертати людей до життя. А чому саме цю дівчинку (і ще сина вдови з Наїна, і ще свого приятеля Лазаря), чому не інших мертвих тоді? Та просто усьому свій час!
>Про яких жінок переважно повідомляється в євангеліях? Найчастіше — це або хворі юдейські жінки, яких Ісус лікував, або єврейські повії, яких він постійно виправдовує перед юдеями. Згідно з євангеліями, Ісус двічі спілкувався з неюдейками. Але в цих бесідах як Ісус, так і ці жінки постають в дуже непривабливому світлі. Одну неюдейку біля криниці він попросив піднести йому води, хоча важко повірити, що “бог” дуже потребував тієї води і будь-якої поживи.
(ГП) Так він же з"явився людям як повністю людина. Він був народжений від жінки, мав цілком людське тіло і цілком людські потреби. Не мав він тільки грішності, зіпсованості. Він повністю контролював себе, не злостився, не був пожадливим, заздрісним, розпусним, не брехав, і т.д. Але такі цілком людські, природні стани, як голод, спрага, втома були йому притамані, як і всякій іншій людині.
>“Ісус, дорогою зморений, сів отак край криниці. Надходить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: “Дай напитись Мені!” Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити поживи. Тоді каже Йому самарянка: “Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки?” Бо юдеї не сходяться із самарянами” (Івана, 4: 6-9). Коли між ними завязалася розмова, то Ісус почав звинувачувати її та народ, до якого вона належала: “Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємося тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв”. І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв.” (Івана, 4: 22, 27).
(ГП) То по-Вашому цей фрагмент свідчить про ненависть Біблії до жінок? А я її тут не бачу. Мені цей уривок демонструє надзвичайну людяність Христа і його постійне прагнення ламати бар"єри. Він любив усіх людей, незалежно від їх статі, національності, релігії чи навіть моральності. Очевидно, ця жінка-самарянка була не дуже строгої моралі - прийшла до колодязя опівдні (не вранці, як пристойні заміжні жінки, а тоді, коли там збираються мужчини!), мала п"ятьох чоловіків, жила "нерозписаною" з шостим, і т.д. Але Христа це абсолютно не турбувало! Він заговорив з нею першим, за якусь хвилину привернув її до себе (мабуть очима, посмішкою, манерою говорити, в якій сяяла доброта), і вчинив їй маленьку -але надзвичайно глибоку! - проповідь про себе як Месію. Щодо його учнів - так, вони, ортодоксальні юдеї, здивувалися, що він, мужчина і вчитель-"равві," першим заговорив до жінки - очевидно, в юдеїв так було не положено. Але ж він не став вибачатися чи пояснювати свою поведінку... Він був у складному становищі: з одного боку він мусив демонструвати повагу до єврейського Закону, під яким було оточуюче його суспільство. З другого, він впроваджував колосального масштабу реформи - розширював Закон, відлущував від нього нашарування людських традицій-забобонів, нагадував людям про справжній смисл, дух Закону, про ті божественні принципи, на яких він будувався. Це було дуже нелегкою задачею, і цілком можливо, що іноді, знаходячися між Сціллою і Харибдою, найкращим модусом поведінки для Христа було просто змовчати і розсміятися.
>В іншому випадку Ісус взагалі відмовився розмовляти з грекинею (в іншій євангелії — з хананеянкою), яка просила вилікувати її дочку. Своїм учням він наголосив: “Я посланий тільки до загинулих овечок дому Ізраїлевого”, (тобто, до євреїв) “і не годиться брати хліб у дітей і кидати щенятам”. Він вилікував її дочку лише тоді, коли ця жінка вголос визнала свій народ “щенятами”, а юдеїв — “своїми панами”: “Господи! Але і щенята їдять ті кришки, що падають зі столу їхніх панів!” (Матвія, 15: 21-28; Марка, 7: 24-29).
(ГП) Це, на мою думку, ще один випадок "подвійності" ситуації, в якій знаходився Ісус. З одного боку, він був серед глибоко віруючих євреїв, для яких іноземці і іновірці були табу. З другого боку, він прагнув ламати міжетнічні і міжконфесійні бар"єри. У даній ситуації він знайшов вихід з цього нелегкого подвійного положення тим, що вчинив жінці-"сирофінікійці" (або ханаанеянці) маленький тест. Він хотів бачити, наскільки сильно вона увірувала в нього. Коли ж він побачив, що її віра сильна, він задовільнив її прохання моментально. Так само було і у випадку з римським центуріоном (Матв. 8:5-13, Лк. 7:1-10).
2003.05.16 | Георгій
Маленький коментар #11
>Головний зміст Ісусової політики ніяк не можна причислити до політики утвердження сім’ї й сімейних стосунків. Сам Ісус відверто повідомляє про своє руйнівне призначення на Землі: “Я прийшов вогонь кинути на землю, — і Я прагну, щоб він уже запалав! Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але поділ! Віднині бо п’ятеро в домі одному поділені будуть: троє супроти двох, і двоє супроти трьох. Стане батько на сина, а син проти батька, мати проти дочки, а дочка проти матері, свекруха проти невістки своєї, а невістка проти свекрухи!” (Луки, 12: 49, 51-53) “Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, — Я не мир принести прийшов, а меча. Я ж прийшов порізнити (посварити) чоловіка (сина) з батьком, дочку з матір’ю, невістку із свекрухою. Вороги чоловікові — домашні його! Хто більше, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І, хто більше, як Мене, любить сина чи дочку, той мене недостойний! (Матвія, 10: 34-37).(ГП) Я не бачу в цьому нічого "анти-сімейного." Люди дійсно об"єктивно розділилися на тих, хто увірував у Христа, і тих, хто не увірував. Саме тому Христос казав про "меч, а не мир." Він не хотів цього, але розумів, що це має статися (свобода волі!). Лінія розділу дійсно часто йшла всередині родин: діти вірили, батьки ні; один брат вірив, другий ні. Знову ж таки, Христові це не було особливо до вподоби, він цього спеціально не планував, але так мало бути, і тому він дуже реалістично попереджав людей, що так станеться. Тепер про "любить більше - любить менше." Христос не закликав цими словами припиняти любити родичів. Він просто нагадував людям про необхідність робити правильний вибір у слкадній ситуації, коли хтось з родичів вірить, а хтось ні. Якщо віруючий піддасться невіруючим родичам і сам перестане бути християнином, він таким чином не допоможе своїм родичам, вони загинуть і з ними загине й він ("no win situation"). Якщо ж він продовжуватиме вірити і поводити себе, як християнин - хто знає, може невіруючі родичі одного дня теж увірують, надхненні його прикладом. Тільки це означають ці слова, нічого більшого. Повторюю, тут зовсім нема прояву ненависті до рідні, чи заклику кидати родину, тощо. До речі, трохи пізніше апостол Павло у 1 Коринтян спеціально підкреслив, що невіра чоловіка чи жінки не є для віруючого виправданням для розлучення.
>Згадайте останні слова Ісуса до апостолів: “Тож ідіть, і навчіть (зробіть учнями) всі народи,.. навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів”. А тепер познайомтеся із заповіддю Ісуса про те, що тільки той може бути Його учнем, хто зненавидить усіх своїх рідних: “Коли хто приходить до мене і не зненавидить свого батька та матір, і дружини, й дітей. І братів, і сестер, а до того й своєї душі, — той не може бути учнем Моїм!” (Луки,14: 26).
(ГП) Грецьке слово "місеі," використане в Луки 14:26, можна перекласти як "любить менше." Тобто це не заклик до справжньої ненависті, а просто повторення сказаного в Матв. 10:34-34.
>Отже, сім’я — це поняття несумісне з християнським життям і християнською ідеологією Ісуса.
(ГП) Ні. Якби Христос був так проти сім"і, чому тоді він був так сильно проти безпідставних розлучень? (Див., напр., Матв. 19:3-9).
>Як можуть сприймати таке антисімейне, антидержавне і антинародне призначення Ісуса і всього християнського вчення ті жінки, які за природою є берегинями сім’ї та роду? Вже цих слів досить, щоб передбачити майбутнє тієї держави, яка прийме ці закони сімейних стосунків за основу свого громадського життя.
(ГП) Дурня і демагогія. Христос ніде і ніколи не закликав до руйнування людської родини. Див. мої пояснення вище.
>А яким моральним “законом божим” чи заповіддю пояснити ганебне ставлення Ісуса до своєї рідні: рідної матері, братів і сестер? Жоден з євангелістів не повідомляє, як мати Ісуса сприйняла образу, яку син завдав їй при своїх учнях і сторонніх слухачах, коли привселюдно не бажав визнати її матір’ю, а кревних (бодай по матері) братів і сестер своїми рідними: “І поглянув Ісус на тих, що круг Нього сиділи, і промовив: “Ось мати Моя та браття Мої!” Бо хто Божу волю чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати” (Марка, 3: 31-35). А в іншиму місці Ісус заявив: “Моя мати й брати Мої — це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!” (Луки, 8: 19-21).
(ГП) Це не було ніякою образою. Він цим тільки хотів підкреслити, що він ставиться до своїх учнів так, як до кровних родичів. Він же при цьому не сказав, "Ні, оті на яких ви мені показуєте - вони мені не мати і не брати, а ніхто! Я їх знати не знаю!"
>Звертаючись до своєї матері в житті і навіть на Голгофі, Ісус називає її “жона” (жоно!), ніби він звертається до зовсім сторонньої жінки. (Івана, 19: 26).
(ГП) Ну і що? Тоді так було прийнято. "Мамою" (староєвр. "ем," грецьке "метер") матерів називали тільки маленькі діти, а дорослі казали на всіх родичів жіночої статі "іш-ша" (староєвр.) або "гінайка" (гр.). Це зовсім не було образливим. До речі, в сучасній німецькій мові звертання "Frau" зовсім не є образою, хоча воно буквально означає просто "жінка."
>Подібне відречення від рідних увійшло в практику усіх фанатиків-християн, які хочуть довести, що вони — “істинні учні Ісуса”. Цю практику відречення від рідних здійснюють усі християнські ченці і пустельники.
(ГП) Подібне до чого? Христос не відрікався від своїх родичів...
>В чому ж полягало те “слово боже”, яке необхідно було слухати і виконувати усім тим, хто хотів бути “матерями і братами” Ісуса? Про це довідуємося із проповіді самого Ісуса. Ось одне з них: “І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи дітей, чи землі, — той багатократно одержить і успадкує вічне життя” (Матвія, 19: 29). Чи може хоч одна християнська держава внести це положення чи усі наведені заповіді Ісуса у свій Закон про сім’ю???
(ГП) Малися на увазі ПРІОРИТЕТИ. Вірний християнин, якщо ПОТРІБНО для виконання того чи іншого обов"язку віри, міг дійсно тимчасово кинути родину. Так робили ті з апостолів, які були одружені (наприклад, Петро). Вони мусили це робити, тому що весь час подорожували, звіщаючи Добру Звістку про Царство. Брати в ці далекі і часто смертельно небезпечні подорожі жінок і дітей було неможливо. Але ніде нема вказівок на те, що, наприклад, Петро розлучився зі своєю жінкою, прокляв її, тощо. Цілком можливо, що він у проміжках між подорожами відвідував її і дітей. Пізніше серед християнських проповідників з"явилися подружні пари, наприклад Прісцілла і Акіла з Діянь Апостолів.
>Чим же завинила перед Ісусом його мати Марія, що він так привселюдно відмовився від неї? Чи не “волю” Єгови вона виконувала, виношуючи його тіло в своїй утробі і виростивши його до часу його зникнення з дому?.. Чого ще жадає Ісус від неї, щоб визнати її матір’ю понад усіх матерів? Чи може вона повинна була, продавши свою хату і все своє майно, роздати виручені гроші невдячним і лінивим жебракам і злидарям, а сама піти слідом за ними жебракувати і нести незрозумілого для юдейської релігійної традиції “хреста”?.. То чому Єгова — “бог євреїв” — не натякнув їй, щоб вона покинула свій дім, землі, чоловіка Йосипа, маленького Ісусика ще тоді, коли годувала його власними грудьми?..
(ГП) От вже дешева демагогія. Ну не відмовлявся Ісус від матері ніколи. Навіть вмираючи на хресті, він доручив її своєму учневі Іванові.
>Євангелісти нічого не повідомляють про стосунки Ісуса і його учнів з жінками.
(ГП) Які стосунки? Ісус і деякі його учні не були одружені, тому ніяких стосунків з жінками, крім суто дружніх, в них бути не могло. Петро був одружений (Матв. 8:14).
>В євангеліях вміщені імена колишньої повії Марії Магдалини,
(ГП) Я не пригадую, щоби там було написано "колишня повія." Про цю жінку говориться тільки, що Ісус "вигнав з неї сімох демонів" (Лк. 8:2). До речі, жінкою, яка намастила йому ноги оливою і витерла своїм волоссям, була не Марія Магдалина, а інша жінка - Марія з Віфанії, сестра Марти і Лазаря.
>Марії, матері Клеопа, Сусани, Соломії, Марії, матері Якова та Йосипа... Відомо лише те, що Ісус ставав на захист повій-юдейок, до яких (за християнськими легендами) всі чоловіки з оточення Ісуса ставились з презирством. Даючи повіям зрозуміти, що інші юдеї не менше грішні за них, він робив їх своїми прихильницями. Вдячні повії йдуть слідом за ним туди, куди він ішов, намагаються мити йому ноги, ніби своєму чоловікові, виливати йому на голову мирро. Після зустрічі з ним вони не стають порядними жінками, не одружуються і не розпочинають впорядковане сімейне життя, як усі нормальні жінки, а вештаються разом з Ісусом і учнями і ведуть (за євангеліями) аскетичний спосіб життя, бо повністю відмовляються від будь-якого статевого спілкування з чоловіками.Чимало критично настроєних дослідників припускають, що жінки-повії, на захист яких ставав Ісус, поповнювали пізніше його духовний “гарем”, бо, інакше, як зрозуміти сьогоднішніх жінок-черниць, які називають себе “нєвєстами Христовими”... Як можна називати себе “нєвєстами” того чоловіка, з яким ніколи не будеш кохатися, і який ніколи сам не кохався з жодною жінкою під час свого земного і “небесного” життя? Навіть згідно з церковним каноном “Нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка” (1Кор.,7:2) ані Ісус не має права на багатьох жінок, ані всі черниці не мають права бути “нєвєстами” одного Ісуса. Саме ці черниці донесли до нас звичай називати себе за традицію перших християн “рабами Господніми”, щоб позбавити земних рабовласників права володіти ними, а сучасні жінки-черниці називають себе “нєвєстами Христовими”, щоб ніхто із земних чоловіків не зазіхав на них.
(ГП) Та річ просто в тому, що ці жінки були дуже заняті, як і чоловіки, які супроводжували Христа. Це була дуже особлива група людей. Ніде в Євангеліях не сказано, що всі християни повинні бути точно такими, якими були вони. Не всі навіть і фізично здатні жити так, як ті три роки жили вони: без домівки, ходячи пішки по десятки кілометрів на добу, безперервно проповідуючи, спілкуючися з багатотисячними натовпами... Не йде тут мова про "духовний гарем" чи ще якесь збочення. Мова йде тільки про дуже специфічну, неймовірно важку місію, яку ті чоловіки і жінки здійснили.
>Зверніть увагу на те, що Ісуса і його учнів супроводжували жінки, але ніхто їх чомусь не вважає ні “ученицями” ні “апостолками”. Сам Ісус на останню “тайну вечерю” не запросив жодної жінки і навіть свою рідну матір Марію й двох сестер.
(ГП) Так, серед апостолів всі дванадцять були чоловіками. Але серед тих приблизно ста двадцяти найближчих учнів Христа, на яких у день П"ятидесятниці злинув Святий Дух, були і чоловіки, і жінки (Дії Апостолів 1:13-15, 2:1-13).
>Цікавим є і той факт, що Ісус майже усі свої повчання присвятив чоловікам. Це вже Павло, помітивши цей недолік, вигадував власні повчання і накази стосовно жінок, прикриваючись висловлюванням: “Даю пораду як той, хто одержав від Господа милість бути вірним”. Дивно, що всі 14 повчаннь Павла сприймаються нинішніми християнами нарівні із заповідями Ісуса Христоса, хоча Павло учнем Ісуса ніколи не був. Є в цих посланнях і місця, просякнуті заповідями, в яких принижується гідність жінки на релігійному рівні. Але ці заповіді не суперечать ні науці Ісуса, ані заповідям Старого заповіту. Багато християнок вже встигли до них звикнути і навіть полюбити.
(ГП) Про це в наступному коментарі.
2003.05.16 | Георгій
Маленький коментар #12
>ПРИНИЖЕННЯ ЖІНКИ В ХРИСТИЯНСЬКІЙ РЕЛІГІЇ. (На основі усіх 14 послань апостола Павла)>Отож, чоловік покривати голови не повинен, бо він образ і слава Бога, а жінка — чоловікова слава. Бо чоловік не походить від жінки, а жінка від чоловіка, не створений бо чоловік ради жінки, але жінка ради чоловіка. Тому жінка повинна мати на голові знака влади над нею. (1Кор.,11: 7-10).
(ГП) Цей фрагмент дійсно може здатися сучасній людині, яка виросла на ідеалах західної цивілізації, дуже мізогіністським (жіноненависницьким). Але Павло не був жононенависником. Для того, щоби зрозуміти хід його думок і дух його проповіді, треба перенестися подумки в Корінф (Коринт) тих часів і відчути, хто були люди, до яких Павло звертався. Це були переважно неофіти-греки доби занепаду античної культури. Їх світогляд формувався у великій мірі під впливом грецької мітології, де боги й богині часто сварилися, билися, дошкуляли одне одному. В родинах греків тієї доби було розповсюджене пияцтво і статеві стосунки з проститутками-гетерами, а також гомосексуальні стосунки. Жінки в цих родинах, і особливо старші жінки, досить часто втрачали почуття любові до свого п"яниці і гультяя-чоловіка, і ставали "неробітні, лепетливі, занадто цікаві (пліткарки)," озлоблені, такі, хто "говорить, що не годиться" (1 Тимофія 5:13). У Коринті, який був містом двох величезних морських портів і де матеріальний рівень через успішну торгівлю був високим, ці негативні риси в жінок мали особливо сприятливий грунт, тому що їм не треба було особливо перейматися турботою про хліб насущний. Павла дуже зачепила така поведінка жінок у коринтській конгрегації, а особливо те, що ці жінки зовсім не шанували своїх чоловіків навіть і на християнських зборах (очевидно, перебивали їх, не даючи їм говорити, повчали їх публічно, сварили, лаялися, і т.д.)
У Першому посланні до Коринтян Павло вирішив нагадати своїй аудиторії про те, що християнство не грунтується на принципі "хто має сильнішу горлянку, того й слово." Християнство грунтується на принципах, закладених у книгах Закону і Пророків. Згідно з цими принципами, чоловік відповідає за стан речей в родині перед самим Богом. Це його особлива, унікальна роль у людській родині, така роль, яку жінка не може взяти на себе. Це не означає, що жінка чимось нижча чи гірша за чоловіка і що той має право її зневажати, командувати, помикати нею, тощо. Це було б несумісним з його роллю як люблячого охоронця, захисника, міцної опори для жінки. Але все-таки він відповідає Богові за родину, він, чоловік, а не жінка і не вони обоє. Він, як фізично сильніший, витриваліший, і як емоційно більш збалансований, мусить нести цей почесний "тягар" одноосібної, персональної відповідальності за все, чим живе і дихає його сім"я. Саме для того, щоби привчити коринтських жінок ПАМ"ЯТАТИ про цю унікальну роль їх чоловіків, ВИЗНАВАТИ і ПОВАЖАТИ її, Павло й наполягав на цьому дивнуватому (для нас) акті покриття жіночої голови.
Ще раз повторюю, ми, діти сучасної "цивілізації," яку надихала за останні 250 з гаком років ідеологія Просвітлення західноєвропейського кшталту, погано сприймаємо це положення. Нам воно здається дискримінуючим, таким, що принижує жінку. Але, знову ж таки, Павло не замислював тут ніякого приниження. Він не хотів цим показати, що жінка хоч чимось ГІРША за чоловіка. Він тільки хотів сказати, що розподіл ролей в людській родині, з точки зору Бога, висловленій у Біблії, різний, що роль чоловіка ОСОБЛИВА і що жінка мусить, повинна це визнавати.
>Дружини, — коріться своїм чоловікам, як Господові, — бо чоловік — голова дружини, як і Христос — голова Церкви. (Еф., 5: 22-23).
(ГП) Ну як же ненависники християнства люблять цитувати цей вірш, закидаючи Павлові, що він цим словом "коритися" закликав принижувати жінок. Але якщо подивитися всього-навсього кількома рядками вище, можна побачити, що Павло в тому ж самому посланні до Ефесян закликав УСІХ - І ЧОЛОВІКІВ, І ЖІНОК! - "КОРИТИСЯ" ОДИН ОДНОМУ (Ефесян 5:21). Причому грецьке слово "юпотассоменоі," яке він вживає, може перекладатися як "догоджати," "робити послуги" і навіть просто "рахуватися з кимось." Його смисл не стільки в жорсткій субординації, скільки в людській гнучкості, м"якості, готовності поступитися - а це є якістю незамінимою і в родині, і в конгрегації одновірців.
>Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе, а дружина нехай боїться свого чоловіка! (Еф., 5: 33).
(ГП) Ну скільки ж можна товкти, що це просто поганий переклад. Грецьке словосполучення "іна фобетаі" з Еф. 5:33 має дуже багато відтінків. Воно зовсім не завжди вказує на страх. Сучасні фахівці з біблійної літеартури схильні вважати, що Павло у цьому вірші мав на увазі не страх, не боязнь (як людина боїться, наприклад, вогню чи землетрусу), а повагу, необхідність рахуватися. Англійський переклад Біблії "New International Version," зроблений у 1970-і роки, має в Ефесян 5:33, "and the wife must have respect for her husband." Український переклад під редакцією Г. і Д. Деркачів (1981) має в цьому вірші, "а дружина нехай поважає свого чоловіка."
>Жінки, — у скромнім убранні, з соромливістю та невинністю, — нехай прикрашають себе не коштовними шатами, але добрими вчинками, як то личить жінкам, що присвячуються на побожність. (1Тим., 2: 9-10). Коли ж вони хочуть навчитись чогось, нехай вдома питають своїх чоловіків, — непристойно бо жінці говорити в Церкві! (1Кор., 14: 35) Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні! Адам бо був створений перше, а Єва потім. І Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ. (1Тим., 2: 11-14).
(ГП) Все це також пояснюється тим, про що я вже написав вище. Мова не йде про приниження жінки, а тільки про те, що чоловік, як особа, відповідальна перед Богом, має, згідно з Біблією, особливі обов"язки, одним з яких є керувати духовною освітою як у власній родині, так і в конгрегації (церкві).
>В одній із проповідей Павло, як звичайний юдей-махляр, одночасно ухитряється радити усім християнам, зокрема жінкам і незайманим дівчатам, “одружуватися” і “залишатися незаміжніми”. Але тільки людина, наділена хистом правника, може помітити, що головна ідея цієї хитроумної проповіді головного ідеолога християнства Павла-Савла — повне відречення від подружнього та сімейного життя:
>КРАЩЕ ХРИСТИЯНАМ НЕ ОДРУЖУВАТИСЯ! (З усіх новозаповітних послань апостола Павла)
>1 ... Добре було б чоловікові не дотикатися жінки.8 Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм, як вони позостануться так, як і я.7 Бо хочу, щоб усі чоловіки були, як і я (неодруженими)...
(ГП) Просто Павло думав тоді про якомога швидкіше кількісне і якісне зростання християнської громади. Для цього йому здавалося важливим залучити християн до надзвичайно інтенсивного проповідництва, роботи заради поширення Доброї Звістки, яка мала виконуватися буквально день і ніч. Саме ТОМУ він казав, що тій людині, яка вирішила всі свої сили віддати цьому, краще - зручніше, простіше, легше! - не мати сім"ї. "Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві, а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити дружині, і він ПОДІЛЕНИЙ..." (1 Кор. 7:32-33). Павло хотів запобігти цій "поділеності" активних проповідників, тим більше, що "час позосталий короткий." (А він і дійсно був коротким - вже у другій половині 60-х років н.е. почалися страшні гоніння і утиски на християн, і незлічені тисячі з них загинули...)
>10 Нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком!11 А коли ж і розлучиться, хай зостається незаміжня.15 А як хоче невіруючий розлучитися, хай розлучиться...
(ГП) Там ще є далі про ВІРУЮЧОГО члена подружньої пари: "... не неволиться брат чи сестра в такім разі, бо покликав нас Бог до миру." Іншими словами - віруючий не повинен бути ініціатором розлучення, але якщо невіруючий партнер його (чи її) кидає, віруючий партнер не повинен ані силоміць втримувати невіруючого, ані бігти за ним (нею), а сприймати це спокійно і мирно. (До речі, досі між християнами ідуть суперечки, чи означає це, що віруючий може в такому разі знову одружитися?)
>25 Про дівчат же не маю наказу Господнього, але даю раду як той, хто одержав від Господа милість бути вірним.(...)38 Тому й той, хто віддає свою дівчину заміж, добре робить, а хто не віддає — робить краще. (1Кор., 7: 1-38).
(ГП) Тут швидше всього непорозуміння і поганий переклад. У грецькому тексті мова іде про тих, кого називають "партенос" (англійське "virgin") - це людина, яка ще не мала статевих стосунків (не обов"язково дівчина, може бути й юнак або доросла людина будь-якої статі). Тобто тут мова не йде про вихід чи видачу заміж дівчат, а про те, чи залишатися цнотливим, чи брати шлюб. Знову ж таки, з міркувань пріоритету, необхідності в той історичний момент всі сили віддавати проповідництву, Павло вважає, що перший варіант кращий (хоча він, звичайно, нікому не "командує" залишатися одиноким).
>Вдовиця правдива й самотня надію складає на Бога, та перебуває день і ніч у молитвах і благаннях. Але вдів молодих не приймай, бо вони хочуть, наперекір Христові, заміж виходити, через що мають осуд. (1Тим., 5: 5, 11-12).
(ГП) Е, отут шахрайство. 1 Тимофія 5:11 каже, "бо вони, РОЗПАЛИВШИСЯ, заміж хочуть наперекір Христу." Очевидно, Павло говорить про молодих удовиць, які заради задоволення свого статевого апетиту хочуть вийти заміж за не-християн. Слово "розпалившися" тут важливе, тому що воно вказує на загальний рівень цих молодих жінок, їх неперебірливість, здатність вступити у зв"язок з першим-ліпшим мужчиною. Тут звучить осуд саме таких жінок, але осуду повторного шлюбу удовиць взагалі тут нема.
>Звеселися, неплідна, що не родиш! Гукай та викликуй ти, що в породіллі не мучилась! (Гал., 4: 27).
(ГП) Ну, а це взагалі вирване з контексту і ніякого відношення до проблем шлюбу і сім"ї не має. Павло в Галатах використовує алегоричні образи тимчасово неплідної Сарри і плідної Агарі з певною метою, яка виходить за межі цієї дискусії.
>Все, що проповідував Павло, власне, не суперечило науці Ісуса Христоса. Швидше, Павло пом’якшував ті заповіді, які у свій час Ісус проповідував юдеям. Науку абсолютного аскетизму — науку повного відречення від спілкування з представниками жіночої статі — Ісус проповідував не лише дванадцятьом учням-юдеям, а й усім, хто його слухав, зокрема — чоловікам: “А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив — із нею перелюб у серці своїм. Коли праве око твоє спокушає тебе, — його вибери, і кинь від себе.” (Матвія, 5: 28-29).
(ГП) Та де ж тут проповідь повного аскетизму? Я бачу тут не це, а застереження проти розпусти, хтивості. Це не має ніякого відношення до ставлення Христа до шлюбу (яке є цілком позитивним - див. Матв. 19:3-9), а є спрямованим проти тих, хто має хтиві, нечисті думки. Це треба також сприймати в загальному контексті Нагірної проповіді, де Христос протиставляє поверхневе, буквоїдське ставлення до Закону глибшому розумінню принципів, на якому побудований Закон. Він цим хоче сказати, що просто не зраджувати чоловікові або жінці мало; дуже важливо також мати чисте, не забруднене розпусними думками сумління. З точки зори Христа, проти Божої заповіді іде не тільки той, хто має секс з не своїм законним партнером, а і той, хто потай думає про таке, в думках насолоджується уявним сексом з не своїм законним партнером (сьогодні це, наприклад, любителі порнографії, віртуального сексу, різноманітних сексуальних "чатів," тощо). Що ж у цьому проти родини, шлюбу, здорової людської сексуальності, і що в цьому принижує жінку? По-моєму, навпаки - це мало не наймудріше, що будь-коли було сказано про статеве життя людини...
>Ісус забороняє людям одружуватися вдруге: “Хто дружину відпустить свою (розлучиться), та й одружиться з іншою, той чинить перелюб із нею. І коли дружина покине свого чоловіка, і вийде заміж за іншого,то чинить перелюб вона” (Марка, 10: 11-12).
(ГП) Не зовсім так: якщо хтось з подружньої пари зрадив, другий партнер вільний одружуватися знову (Матв. 19:9). Річ у тому, що Христос розглядав шлюб як перманентний, пожиттєвий союз одного чоловіка і однієї жінки. Подружня зрада аннулює шлюб (якщо тільки другий партнер не воліє пробачити - що цілком можливе), але фрівольні розлучення, розлучення-витребеньки з його точки зору НЕ аннулюють шлюб. Таким чином, той, хто розлучується через "витребеньку" і одружується знову, з Божої точки зору чинить перелюб. Знову ж таки, що тут "анти-сімейного?"
>Ісус також забороняє чоловікам одружуватися з розлученими жінками: “Хто з одружиться з розведеною, той чинить перелюб.”(Матвія, 19: 9).
(ГП) Знову ж таки, тому що вона, якщо розлучилася через "витребеньку," в очах Бога все рівно залишається дружиною свого чоловіка.
>Часто Ісус прикривається словами: “Що Бог спарував, — людина нехай не розлучає!” (Марка, 10: 9). Але нехай не тішаться ті християни, які є прихильниками лише одного одруження “до самої смерті”, або парного шлюбу, бо Ісус, як про нормальне, говорив про одруження одного чоловіка з багатьма жінками.
(ГП) АБСУРД!!! НІде він не говорив про таке.
>Про яке одноженство може йти мова, коли сам Ісус в притчі “Про мудрих і нерозумних дів” розповідав про десятьох невісток для одного молодого: “Тоді Царство небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці свої, та й пішли зустрічати молодого” (Матвія, 25: 1). В цій притчі Ісус розповів про те, що п’ятеро “мудрих” невісток, крім каганців, взяли ще й оливи для каганців. Куди вони пішли за цим молодим? і, чому вони за ним пішли? і, де вони його так довго чекали?, бо “коли забарився молодий, то всі задрімали й поснули” (Матвія, 25: 5), - на ці питання не зможуть відповісти навіть знавці юдознавства. Але з подальшого змісту дізнаємося, що п’ятьом невісткам не вистачило “палива”, “і як вони пішли купувати (оливу), то прибув молодий; і готові пішли справили весілля з ним...” (Матвія, 25: 10). Можна довго сперечатися про “потаємний” зміст цієї прозорої і примітивної притчі. Можна також довго виясняти, що Ісус приховав під “каганцями” та під “оливою”-пальним, але ніхто не заперечить , що в цій притчі таки йдеться про одруження одного чоловіка з п’ятьма жінками. І, розповідаючи про таке одруження, Ісус цим самий визнав нормальним східний весільний обряд з багатьма жінками.
(ГП) Ну й дурня. Там іде мова про ГОСТЕЙ жіночої статі!!! Наречена в цього хлопця таки була ОДНА!!!
>Коли один з книжників запитав Ісуса: кому за дружину на тому світі буде та жінка, у якої в земному житті було сім чоловіків,“Ісус же промовив: “Женяться і заміж виходять сини цього віку. А ті, що будуть достойні того віку й воскресіння з мертвих, — не будуть ні женитись, ні заміж виходити”. (Луки, 20: 34-35).
(ГП) Так, він мав на увазі небесне воскресіння, де воскреслі не матимуть фізичних тіл, які ми маємо зараз (див. 1 Кор. 15:35-44). Звичайно, про статеві стосунки без фізичних тіл мова не йде.
>“Учні говорять Ісусу: “Коли справа така чоловіка із дружиною, то не добре одружуватись”. А Ісус їм відказав: “Це слово (заповідь) вміщають не всі, але ті, кому дано (спастися). Бо бувають скопці, що з утроби ще материнської народилися так (не можуть народжувати); є й скопці, що їх люди оскопили (кастрували), і є скопці, що самі оскопили себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити, — нехай вмістить”. (Матвія, 19. 10-12). Отже, там, де питання одруження чи заміжжя а, тим більше, статевого життя жінок з чоловіками не ставиться взагалі, там і зникає питання продовження роду. Зрозуміло, що народ, який щиро і чесно сповідуватиме це Ісусове “християнство” дуже швидко припинить своє існування.
(ГП) Сказане вище зовсім не стосується життя пересічних людей на землі.
2003.05.16 | Георгій
Маленький коментар #13
>І щоб нарешті остаточно розвіяти сподівання християнок на “божу милість” під час “страшного суду” і довести жінкам, які ще й досі сповідують таке жононенависницьке християнство, що їм для спасіння не залишено навіть найменшого шансу, розглянемо останні сторінки християнської Біблії — Об’явлення Івана Богослова. Кожному грамотному християнину відомо, що під час “страшного суду” спасуться лише 144 тисячі євреїв чоловічої статі. Описуючи початок “страшного суду”, Богослов розповідає про п’ятьох анголів: чотири — утримували чотири вітри, а п’ятий ангол, який “мав печатку Бога Живого”, звернувся до них: “Не шкодьте ані землі, ані морю, ані дереву, аж поки ми покладемо печатки рабам Бога нашого на їхніх чолах!” І почув я (Іван) число попечатаних: сто сорок чотири тисячі попечатаних від усіх племен ізраїлевих синів” (Об., 7: 1-4). Головною умовою спасіння 144 тисячі чоловіків є повна відмова від спілкування із жінками. “І ніхто не міг навчитися пісні, окрім цих 144 тисяч, викуплених від землі. Це ті, хто не осквернився з жінками, бо чисті вони” (в євангелії рос. мовою — “ибо девственники они”) (Об., 14: 3-4). Отже бачимо, що в число 144 тисячі не ввійшло жодної жінки.(ГП) Але ж це дуже поверхневий і безграмотний підхід до біблійного тексту. Якщо придивитися до характеристики цих 144000, дуже добре видно, ще вона дуже алегорична, в ній нічого не можна сприймати буквально. По-перше, коли перераховуються ті племена "Ізраїлю," з яких узяті "попечатані," у будь-кого, хто більш-менш знайомий з Біблією, очі на лоба лізуть. Всі *справжні* племена Ізраїлю перераховані в Числах 1:4-16. Племен Левія і Йосипа, названих в Об. 7:7, 8, там нема, їх не існувало! Левій дійсно був одним з синів Якова, але його нащадки-левіти не були "племенем" - вони не мали закріпленої за ними території. Племені Йосипа також не було - замість того, за бажанням Якова, два окремих племені заснували двоє синів Йосипа, Єфрем і Манасія (Чисел 1:10). Більше того, перелік "племен" в Об. 7:4-8 не згадує двох справжніх племен Ізраїлю - Єфрема і Дана. Вже це для уважного читача має свідчити, що йдеться не про справжні племена справжнього Ізраїлю, а просто про різноманіття людських натур, характерів, що їх включатимуть "викуплені від землі" праведники (порівняйте з Буттям 48:1-23). Також зрозуміло, що вони не будуть обов"язково такими, хто ніколи не мав статевих стосунків з жінкою. Якби це було так, до цього числа не потрапив би, наприклад, апостол Петро, який був одруженим. Очевидно, і це алегорія, яка вказує на чистоту їх серця, вірність вірі, безкомпромісність у питаннях віри, відмова від поступок іншим віруванням, ідолянству (таке біблійна мова часто називає фігурально "блудом," "перелюбом," "оскверненням" тощо). Нарешті, ясно, що серед них будуть і ті, хто за життя на землі був чоловіком, і ті, хто був жінкою. Інакше до числа цих 144000 не потрапила б, наприклад, Св. Марія, і ще багато жінок-подвижниць з лав перших християн. Просто після воскресіння ці люди матимуть зовсім іншу природу, де не буде нинішньої фізичної статі, а також теперешньої національної приналежності або соціального статусу. Про це дуже сильно говорить апостол Павло в листі до Галатів 3:26-29: "Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися! Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої - бо ви всі один у Христі Ісусі!"
>До того ж, жінки віднесені до осіб, з якими можна осквернитися. Як можна спокійно сприймати таку релігію, що так жорстоко ненавидить жінку! Адже саме жінці мусимо завдячувати за продовження людського життя на Землі! І таке негативне ставлення до жінки спостерігаємо протягом всього Нового Заповіту.
(ГП) Я гадаю, що автор НЕ ДОВІВ цього твердження. Ще раз, ніде в Біблії НЕНАВИСТІ чи ЗНЕВАГИ до жінки НЕМА.
>Апостол Павло категорично обмежує права жінок-християнок, забороняючи їм повчати чоловіка і навіть говорити в церкві. І пояснює це тим, що жінка — це слуга Сатани, яка походить від грішної Єви, що подала Адамові в Раю плід із забороненого дерева.
(ГП) Ні. Якщо прочитати листа апостола Павла до Римлян, видно, що він розглядав саме чоловіка, Адама, як головного винуватця людського гріхопадіння. Про Єву він згадував у цьому контексті тому, що вона ОБМАНУЛАСЯ легше, ніж Адам (іншими словами, вона не зовсім розуміла, що вона робить, тоді як Адам збунтувався проти Бога більш тверезо, свідомо). Цим Павло робить натяк на емоційну лабільність жінки, яка дійсно в середньому є більшою, ніж в чоловіків. Чоловік, як істота емоційно стабільніша, витриваліша, стійкіша, більше, ніж жінка, підходить на роль особисто відповідального за долю людської родини.
>Звинувачення жінки в “сатанізмі” призвело до того, що жінка-християнка почала всіляко “лізти із шкіри”, щоб довести, що вона вже виправилася і перегнала чоловіків за рівнем духовності. Тому бачимо церкви, набиті жінками. Але доки буде існувати біблійне християнство, доти жінка буде відчувати на собі надуману “провину” Єви. Байдуже, що, по-суті, ніякої провини не було, але біблійне християнство завжди буде до жінок невблаганне.
(ГП) Не християнство, а дурні, йолопи і брехуни, які виправдовують нібито християнством свої власні комплекси. Християнство не має ніякої ОСОБЛИВОЇ претензії до жінки. З точки зору Христа, жінка і чоловік - однаково люди, однаково недосконалі, але однаково заслуговуючі на любов і спасіння.
>Чимало проповідників говорять, що Ісус своєю смертю “списав” усі попередні людські гріхи. Але з послань Павла довідуємося, що жінкам “гріх Єви” не був прощений навіть після смерті Ісуса, бо Павло продовжує звинувачувати жінку в цьому гріху.
(ГП) Див. вище. Це неправда!
>Жінка проклята в християнстві не лише через гріх Єви, а й за те, що здатна спокусити чоловіка своїм тілом без допомоги забороненого плоду. Статеве життя і статеве виховання були віднесені християнськими ідеологами до антибожої діяльності і до гріха тому, що під час перебування Адама і Єви в Еденському саду вони жодного разу там не жили статевим життям. Боротьба християнської церкви з цим “гріхом” призвела до того, що постала величезна кількість жіночих і чоловічих монастирів, де чимало гарних представників українського народу перетворено в “живих трупів”. Бо ніколи вже черниця не зможе виконати головного Божого призначення жінки на Землі — не народить ніколи дитя і не пригорне його до материнських грудей.
(ГП) Насправді чернецтво - і чоловіче, і жіноче - зовсім не є доведенням принципової ненависті християнства до жінки, родини, статевого життя. Ідея чернецтва в повній концентрації на духовному житті. Не всі можуть бути ченцями і, більше того, з точки зору самих ченців, деякі люди повинні бути НЕ-ченцями (згадайте, як старець Зосима в "Братах Карамазових" закликав Альошу залишити монастир і одружитися). Деякі християнські деномінації взагалі не визнають чернецтва. Чи вони праві, чи ні - тема окремої дискусії, але в жодному випадку чернецтво не замислювалося як демонстрація загальної принциповоі християнської мізогінії чи анти-родинної спрямованості християнства.
2003.05.17 | Георгій
Маленький коментар №14
>Дивно, як можуть в одній іконі “богоматері” вживатися дві протилежні релігійні ідеології: і материнство, і “непорочність” одночасно. Але коли з’ясовуєш, що монастирське життя є найкращим способом сповідувати християнство, то розумієш, що ікона юдейки Марії — це портрет єдиної і останньої жінки, яка через християнство потрапила на “небо” лише за те, що була матір’ю...(ГП) Як я вже сказав, далеко не всі християни вважають монастирське життя найкращим способом сповідувати християнство. Деякі (починаючи вже з Лютера і Кальвіна) взагалі не визнають чернецтва. Ті, хто визнають чернецтво, можуть вважати цей стиль життя найбільш праведним, але й вони не наполягають на тому, що всі люди повинні кинути світ і жити по монастирях. Щодо Св. Марії, то її заслуга як матері Христа дійсно колосальна. Але вона була не просто матір'ю, а й вірною послідовницею і пропагандисткою вчення свого сина. Тому казати, що вона потрапила на небо ЛИШЕ за те, що була матір'ю, зовсім несправедливо. Серед перших учнів Христа також були й інші заміжні жінки (Прісцілла, Хлоя, Юлія і інші); цілком можливо, що вони були матерями. Апостол Павло з особливою ніжністю і подякою згадував мати свого прийомного сина Тимофія, Евнікію, і його бабусю Лоїду (2 Тим. 1:5).
>Чимало дослідників місцевого християнства вважають, що повага до Марії — матері Ісуса Христоса — постала лише тому, що в попередній релігії українського народу було в традиції шанобливе, поважне ставлення до жіночого начала. І Земля як жіноче начало і Сонце як Сонячна панна, і Вода як Богиня Дана, і Доля, і Мокоша як покровителька жіноцтва виробили в народі особливе ставлення до Богині-Жінки. І коли нашому народу було силою насаджене християнство, то місце язичницьких Богинь заступили “мати божа” і низка різних християнських мучениць і угодниць: св. Параскева П’ятниця, св. Варвара, св. Катерина та інші. І так було в усіх тих народах, які мали потребу узгодити своє позитивне ставлення до жінки з негативним християнським.
(ГП) Ну і що ж поганого в тому, що християнство всмоктало, абсорбувало в себе дещо хороше, позитивне, світле з до-християнських вірувань і традицій? Чому це треба використовувати як аргумент проти християнства?
>Коли серед різних народів почало поширюватися християнство — тоталітарна релігія чоловіків-юдеїв, — то на догоду жінкам на “небо” були зараховані й “святі жінки”, функції яких в “царстві небесному” чітко не означені.Тому нині так часто в церквах можна почути, як жінки-християнки моляться до “матері божої” Марії частіше, ніж до самого Ісуса Христоса і до Єгови. І чомусь забувають, що вона не “богиня”.
(ГП) Жоден християнин не називає Св. Марію богинею. Звертаються до неї як до святої, яка заслуговує на особливу пошану і яка зараз, після свого небесного воскресіння, безпосередньо спілкується з Христом. Деякі християни (кафоличної традиції) вірять, що Св. Марія є "заступницею," тобто вона є певного роду посередником між людиною і Христом. Але це, звичайно ж, не означає, що вона є Богом або Богинею.
>Нині в Англії вже шириться фемінізований рух християнок, які запевнять, що поширене твердження: Бог-Отець — чоловічої статі, сприймають як результат чоловічого шовінізму. А Бог (чи, швидше, Богиня-Мати) — насправді жіночої статі. Ті, хто намагаються примирити ці протилежні світоглядні твердження, радять перевидати християнську Біблію, в якій пропонують “бога” Старого Заповіту означати середнім роду, щоб не ображати ні жінок, ні чоловіків. Необхідно нагадати, що феміністичний рух жінок в багатьох християнських країнах постав як протест жінок-християнок проти антижіночої біблійної політики, яку проводили чоловіки-християни, посилаючись на заповіді Нового Заповіту: “Коли ж вони хочуть навчитись чогось, нехай вдома питають своїх чоловіків, — непристойно бо жінці говорити в Церкві!” (1Кор., 14: 35). “Нехай жінка навчається мовчки в повній покорі. А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем, але бути в мовчанні!” (1Тим., 2: 11-12)
(ГП) Ну, про ці цитати з Павла ми вже говорили (див. мій маленький коментар №12). А щодо феміністок, вони були, є, і будуть, але погоди в християнському світі ніколи не робили. Їм треба просто зрозуміти, що Біблія ніде не вчить розглядати жінку як гіршу чи нижчу особу порівняно з чоловіком, а тільки як ІНШУ в деяких відношеннях, таку, яка має особливу роль в людській родині, не ідентичну ролі чоловіка.
>Християни-чоловіки, знайомі з цими заповідями, вважали, що жінка не має душі і позбавили жінок-християнок навіть права голосу під час виборів. Право вибирати і бути обраними в державні органи своїх держав належало тільки чоловікам...
(ГП) Та хіба це грунтувалося на невизнанні жіночої душі? Я таке чую вперше. Дебати про те, чи має жінка душу, у 18-19 сторіччях (коли з'явилася демократія і вибори) вже давно йти не могли. Це просто якесь дике пересмикування і перебріхування історії.
>Вершиною феміністичного руху у релігійному житті християн можна без застережень вважати ідеологію християнської течії “Біле Братство”, в якому, наперекір усталеній двотисячолітній традиції, “богом” оголошено жінку — Марію-Деві-Христос (Марину Цвігун), колишню комсомолку. “Бог — це Сутність двостатева. В чоловічій подобі Він вже приходив до людей, — доводив сучасний “апостол Яков” із Білого Братства. — Не може він два рази приходити лише в чоловічій подобі, а мусив прийти ще в жіночій подобі, бо і жінка створена за образом чоловіка, а чоловік — за образом Бога. А вже тоді після другого пришестя Бога-Жінки буде “страшний суд”... Цікаво те, що саме образ “божої матері” став визначальним у формуванні постаті “необогині” Марії-Деві-Христос. І молодь, вихована на християнських догмах, без застережень визнала її “богом”.
(ГП) Молодь, НЕ вихована на християнських доктринах, молодь, яка ЗЕЛЕНОГО ПОНЯТТЯ НЕ МАЛА про християнське вчення...
>Питання, якої статі єдиний і всемогутній, не має однозначної відповіді. Це питання поставало протягом усієї писаної і переказаної історії людства.
(ГП) За християнським вченням, Бог є Дух, тобто він не має фізичного тіла і біологічної статі. Те, що в Біблії до нього завжди звертаються як до особи чоловічої статі, не означає, що він "мужчина" а не "жінка." Він ні те, ні друге. Звертання в чоловічій формі є даниною традиції і узгоджується з такими рисами Бога, як ініціатива, рішучість, могутність. Ці риси традиційно асоціювалися з "чоловічістю." Жінок це зовсім не має якось принижувати.
>Дехто з дослідників вважає, що первиннішими релігіями були ті релігії, в яких Верховним Володарем всіх Богів є Богиня-Мати. Цю добу прийнято вважати “епохою матріархату”. Але з часом Головним Богом почали вважати Бога-Отця, і жіночі божественні постаті почали відходити на другий план. В історичній науці цю добу принято називати “епохою патріархату”. Чимало істориків вважають, що ця доба продовжується ще й нині. В цю добу утворюється переважна більшість релігій, в яких Бог чоловічої статі займає найвище місце. Але жінки навіть в жононенависницьких релігіях продовжують поклонятися Богиням — покровителькам жінок. Нині українці повертають свої давні релігійні знання, звичаї і свята, свою філософію і Віру Давніх своїх Предків у Богів і Богинь, а з ними — і повагу і шану до Жінки-Богині , Жінки-Матері, Жінки-Прародительки. Бо й досі в українському народі пам’ятають, що від Єднання Матері-Землі і Батька-Неба постало в світі Життя.
(ГП) Щасти їм в їх справі, але хай вони при цьому не повторюють дурниць і брехні про християнство, як автор цього повідомлення.
2003.05.17 | Адріана
Re: Маленький коментар №14, добре аж до цих пір...
ГП) За християнським вченням, Бог є Дух, тобто він не має фізичного тіла і біологічної статі. Те, що в Біблії до нього завжди звертаються як до особи чоловічої статі, не означає, що він "мужчина" а не "жінка." Він ні те, ні друге. Звертання в чоловічій формі є даниною традиції і узгоджується з такими рисами Бога, як ініціатива, рішучість, могутність. Ці риси традиційно асоціювалися з "чоловічістю." Жінок це зовсім не має якось принижувати."-А хто є Бог Отець? Можна сказати, що Бог Дух не має статі, але ж не Бог Отець.Мене, як жінку, зовсім не турбує що Бог Отець є чоловічого роду. Теперішні феміністи пропихають в життя "рівноправство" а тоді нарікають, що мущини не виховані, бо не віддають шану жінкам. Бог Отець сотворив як жінку так і чоловіка, а тому і любить їх однаково.
Хочай вони відмінні фізично тілом, розум діє однаково. Хто думає, той і пожинає.
2003.05.21 | Георгій
Дорогі НЕ-Християни!
Чому нема ніякої реакції на мої "маленькі коментарі" номер 10-14?