Nostalgie № 2
05/26/2003 | Татарин
"...Я знаю тех, кто дождется
и тех, кто не дождавшись умрет.
Но и с теми, и с другими
одинаково скучно идти..."
Нашим, безвременно эмигрировавшим,
соотечественникам посвящается.
Вкус свободы я впитал буквально с молоком матери, поэтому от молодых ногтей ревностно и остро реагировал на любые ее притеснения. Уже тогда интуитивно я догадывался, что что-то не так с этой страной, что «свобода так и останется призраком на этом континенте скорби»! Первым, что буквально натолкнуло меня на эту мысль, была обширная затрещина моей мамаши, когда я попытался во время кормления укусить ее за грудь. О-ооо, прошло тринадцать лет, прежде чем я понял скрытый смысл этой дхармы, он явился ко мне внезапно (воистину, все гениальное витает в воздухе и только шум городского транспорта мешает это расслышать) в реплике героя Дениро: сосать можно – кусать нельзя!.. Но тогда - узник совести - что я мог понять тогда? Система довлела буквально над всеми сферами жизни (включая интимную – о ужас, здесь не было даже секса, за порно журналы комсомольца подвергали жестокому остракизму!!!). Мои предки вынуждены были просиживать по восемь часов в день в заводском КБ за изнуряющими разговорами с такими же «заложниками системы» и все бы ничего, но этот монстр-начальник каждые полтора часа долдонил свои гадкие призывы к работе (к слову сказать, тщетно – мы, интеллигенция, всегда отличались особой свободой мысли и просто патологической любовью к вольностям!), мои бедные родители едва-едва могли наскрести денег на покупку джинсов и японского кассетника для любимого дитяти на черном рынке, рискуя при этом своей партийной репутацией (к слову сказать, семейный бюджет составлял порядка 600р=100$ - сумма ничтожная и хотя хлеб стоил 16коп., молоко 24 коп/л., мясо 3р50 коп/кг., квартплата ~ 7р50коп., путевка в летний лагерь ~ 15р, бензин для нашей «копейки» 40коп/л. и т.д., но это никак не могло заменить свободы – мы чахли и разлагались!). Мы ютились в трехкомнатной коморке в центре города и мои родители каждое утро испытывали по пять минут жутких унижений при проезде двух остановок в общественном транспорте (пешком они принципиально не ходили оставляя этот удел отчаявшимся законченным изгоям). Что это была за жизнь, что за времена?!! По вечерам папа с группой единомышленников тайно собирались у нас на кухне и при свете лучины шепотом смело критиковали строй, партию, образ жизни, рассказывали политические анекдоты, пили (а кто тогда не пил? – только ленивые, водка по 3р62коп.!!!). Вот здесь, на таких обшарпанных кухнях, как наша (за разговорами о далеких свободных странах, где текут кола и виски, как-то не было времени навести порядок ни в своей стране, ни даже в своей квартире) рождалось новое поколение бунтарей – нет, они никогда уже не повторят ошибки предыдущих поколений «революционеров», не будет больше никаких бросаний на амбразуру – они готовились тихо слинять при первой же возможности. Уже много позже поэты воспели этих вестников всесезонной линьки в песнях и былинах:
«… и мы несем свою вахту в прокуренных кухнях
в шляпах из перьев, в трусах из свинца.
И если кто-то в дороге издох от удушья,
то отряд не заметил потери бойца…»
Так я влачил жалкое существование – сытый, но несвободный, проводя досуг в раздумьях, нет, даже скорее в грезах (думали мы тогда крайне мало – все заранее было известно: школа, институт, работа в папином бюро, отпуски в Сочах, женитьба на дочери маминой приятельницы Суламифь Моисеевны, пенсия, ностальгия по утраченной молодости в этой «тюрьме народов»). Благодаря хорошему папиному знакомому – доктору Зильбербуцкеру Иммануилу Хаймовичу (светлая ему память – этого святого человека хватил сердечный приступ - в 1991г. рухнула ненавистная система и погребла под своими обломками все сбережения, нажитые им трудами праведными за годы бесчеловечного режима) я благополучно пережил призывной возраст. Ничего, такие как мы не ломаются – только с корнем!.. Я с детства был подготовлен к этим испытания – белый билет и вердикт «7-б» - ничто в сравнении с перспективой защищать ненавистную систему, к тому же я многое усвоил из детского опыта – теперь я просто сосал, уже не кусая…
Жизнь шла своим чередом: потолок в кухне осыпался, сквозняки шуршали оборванными обоями – мы жили богатой духовной жизнью (читали Солженицына, Лимонова, Субтельного и многих других, которым посчастливилось слинять раньше), отрекаясь от земных благ в ожидании разрешения из посольства… И вот однажды свершилось долгожданное чудо!..
Сейчас, находясь уже много лет вдали от моей горячо любимой родины, я - опереточный пахарь, думаю (нет, уже не грежу, а действительно думаю) – мне нечего больше ненавидеть (система благополучно рухнула и без моего участия), а любить я никогда по-настоящему не умел – ни партию, ни родину, (что еще ладно), ни березки, ни друганов своих собутыльников, ни предков, которые костьми легли, но что-то сделали здесь, на этой земле...
Да, я чего-то достиг, но мой босс достиг значительно большего и значительно раньше меня... Моя семья сыта, дети получают образование, но далеко не в том колледже, что дети мистера смита... Мой шевроле сжигает в день месячную норму нашей старой «копейки», и, один хрен, соседский линкольн круче... Мои картонные хоромы занимают 400 кв. м. площади, но их жрут термиты и сносит ветром, к тому же у мистера джонса каменная вилла в три с половиной раза больше… Вот стою я среди всего этого великолепия и думаю, за каким хреном нужно было ехать за тысячи миль, чтобы понять простую истину – не отсутствие сервиса и политических свобод делали мою жизнь невыносимой, а довольно приземленное прозаическое желание жить лучше соседа… Я сменил жизнь, но ведь и соседи поменялись… Так, может быть, прав был и другой герой Дениро, когда сказал: «Они хорошие парни – просто не додумали проблему до конца..», может быть и я что-то «не додумал»?..
и тех, кто не дождавшись умрет.
Но и с теми, и с другими
одинаково скучно идти..."
Нашим, безвременно эмигрировавшим,
соотечественникам посвящается.
Вкус свободы я впитал буквально с молоком матери, поэтому от молодых ногтей ревностно и остро реагировал на любые ее притеснения. Уже тогда интуитивно я догадывался, что что-то не так с этой страной, что «свобода так и останется призраком на этом континенте скорби»! Первым, что буквально натолкнуло меня на эту мысль, была обширная затрещина моей мамаши, когда я попытался во время кормления укусить ее за грудь. О-ооо, прошло тринадцать лет, прежде чем я понял скрытый смысл этой дхармы, он явился ко мне внезапно (воистину, все гениальное витает в воздухе и только шум городского транспорта мешает это расслышать) в реплике героя Дениро: сосать можно – кусать нельзя!.. Но тогда - узник совести - что я мог понять тогда? Система довлела буквально над всеми сферами жизни (включая интимную – о ужас, здесь не было даже секса, за порно журналы комсомольца подвергали жестокому остракизму!!!). Мои предки вынуждены были просиживать по восемь часов в день в заводском КБ за изнуряющими разговорами с такими же «заложниками системы» и все бы ничего, но этот монстр-начальник каждые полтора часа долдонил свои гадкие призывы к работе (к слову сказать, тщетно – мы, интеллигенция, всегда отличались особой свободой мысли и просто патологической любовью к вольностям!), мои бедные родители едва-едва могли наскрести денег на покупку джинсов и японского кассетника для любимого дитяти на черном рынке, рискуя при этом своей партийной репутацией (к слову сказать, семейный бюджет составлял порядка 600р=100$ - сумма ничтожная и хотя хлеб стоил 16коп., молоко 24 коп/л., мясо 3р50 коп/кг., квартплата ~ 7р50коп., путевка в летний лагерь ~ 15р, бензин для нашей «копейки» 40коп/л. и т.д., но это никак не могло заменить свободы – мы чахли и разлагались!). Мы ютились в трехкомнатной коморке в центре города и мои родители каждое утро испытывали по пять минут жутких унижений при проезде двух остановок в общественном транспорте (пешком они принципиально не ходили оставляя этот удел отчаявшимся законченным изгоям). Что это была за жизнь, что за времена?!! По вечерам папа с группой единомышленников тайно собирались у нас на кухне и при свете лучины шепотом смело критиковали строй, партию, образ жизни, рассказывали политические анекдоты, пили (а кто тогда не пил? – только ленивые, водка по 3р62коп.!!!). Вот здесь, на таких обшарпанных кухнях, как наша (за разговорами о далеких свободных странах, где текут кола и виски, как-то не было времени навести порядок ни в своей стране, ни даже в своей квартире) рождалось новое поколение бунтарей – нет, они никогда уже не повторят ошибки предыдущих поколений «революционеров», не будет больше никаких бросаний на амбразуру – они готовились тихо слинять при первой же возможности. Уже много позже поэты воспели этих вестников всесезонной линьки в песнях и былинах:
«… и мы несем свою вахту в прокуренных кухнях
в шляпах из перьев, в трусах из свинца.
И если кто-то в дороге издох от удушья,
то отряд не заметил потери бойца…»
Так я влачил жалкое существование – сытый, но несвободный, проводя досуг в раздумьях, нет, даже скорее в грезах (думали мы тогда крайне мало – все заранее было известно: школа, институт, работа в папином бюро, отпуски в Сочах, женитьба на дочери маминой приятельницы Суламифь Моисеевны, пенсия, ностальгия по утраченной молодости в этой «тюрьме народов»). Благодаря хорошему папиному знакомому – доктору Зильбербуцкеру Иммануилу Хаймовичу (светлая ему память – этого святого человека хватил сердечный приступ - в 1991г. рухнула ненавистная система и погребла под своими обломками все сбережения, нажитые им трудами праведными за годы бесчеловечного режима) я благополучно пережил призывной возраст. Ничего, такие как мы не ломаются – только с корнем!.. Я с детства был подготовлен к этим испытания – белый билет и вердикт «7-б» - ничто в сравнении с перспективой защищать ненавистную систему, к тому же я многое усвоил из детского опыта – теперь я просто сосал, уже не кусая…
Жизнь шла своим чередом: потолок в кухне осыпался, сквозняки шуршали оборванными обоями – мы жили богатой духовной жизнью (читали Солженицына, Лимонова, Субтельного и многих других, которым посчастливилось слинять раньше), отрекаясь от земных благ в ожидании разрешения из посольства… И вот однажды свершилось долгожданное чудо!..
Сейчас, находясь уже много лет вдали от моей горячо любимой родины, я - опереточный пахарь, думаю (нет, уже не грежу, а действительно думаю) – мне нечего больше ненавидеть (система благополучно рухнула и без моего участия), а любить я никогда по-настоящему не умел – ни партию, ни родину, (что еще ладно), ни березки, ни друганов своих собутыльников, ни предков, которые костьми легли, но что-то сделали здесь, на этой земле...
Да, я чего-то достиг, но мой босс достиг значительно большего и значительно раньше меня... Моя семья сыта, дети получают образование, но далеко не в том колледже, что дети мистера смита... Мой шевроле сжигает в день месячную норму нашей старой «копейки», и, один хрен, соседский линкольн круче... Мои картонные хоромы занимают 400 кв. м. площади, но их жрут термиты и сносит ветром, к тому же у мистера джонса каменная вилла в три с половиной раза больше… Вот стою я среди всего этого великолепия и думаю, за каким хреном нужно было ехать за тысячи миль, чтобы понять простую истину – не отсутствие сервиса и политических свобод делали мою жизнь невыносимой, а довольно приземленное прозаическое желание жить лучше соседа… Я сменил жизнь, но ведь и соседи поменялись… Так, может быть, прав был и другой герой Дениро, когда сказал: «Они хорошие парни – просто не додумали проблему до конца..», может быть и я что-то «не додумал»?..
Відповіді
2003.05.26 | Анатолій
А де Nostalgie № 1? (-)
2003.05.27 | Татарин
Вмерла разом з СРСР (-)
2003.05.26 | Георгій
Хороший допис!
Мені сподобався сарказм щодо боротьби з поневолюванням, і т.д. Дійсно, абсолютна більшість тих, хто виїхав з СРСР у 1970-і - 1990-і роки не мали ніколи ніякого відношення до боротьби за високі ідеали. Вони (ми) тікали від матеріальної скрути, шукали кращого життя. Але я б не генералізував щодо заздрості до сусіда, в якого кам'яна вілла, і т.д. Моя родина і я не відносимося до людей з такою ментальністю - мені, моїй дружині і також моїй 19-річній дочці абсолютно все рівно, хто їздить на якій машині і в кого скільки квадратних метрів (власне футів) житлової площі. Я вважаю чи не найбільшим особистим надбанням за всі ті роки, що я прожив, ідею про нестохастичне парування V-сегментів в антитілах, які продукуються у відповідь на одну антибактеріальну вакцину. Те, що ця ідея мені таки прийшла в голову і була опублікована, є результатом моєї "втечі" до США. Якби ми з Лесею не вирішили виїхати до США, а залишалися б жити в нашій однокімнатній квартирі на вул. Деміївській і працювати в Інституті фізіології ім. Богомольця, цього б не сталося. І сама ідея швидше всього б до мене не постукалася (я був би занадто занятим пошуками можливості переїхати у двохкімнатну квартиру, а також був би, мабуть, затягнутим в якусь політику), і реалізувати (опублікувати) цю ідею мені швидше всього не вдалося б. Я знаю, що деякі наші науковці - дуже сильні - спромоглися публікувати цікаві речі, навіть живучи в СРСР. Але це вже зовсім зникає, принаймні в моїй галузі. Щось дійсно цікаве публікують ТІЛЬКИ ті, хто виїхав з України, чи назавжди, чи принаймні на деякий час.2003.05.26 | Вільнодум
Re: Nostalgie № 2
У кожного свій досвід життя. Як у мене, то не так, як у нього, і не так, як у неї, і вже зовсім не так, як більшість думає. А як? Скажу дещо, але не все, бо ця тема є досить персональною, як, скажемо, сімейне життя - не для публічних розповідей, а для товстих мемуарівНостальгії ніколи не мав. Їхав не за грішми. В той час такий крок був подібним до скачка в темноту, якщо не в пропасть(!). Був молодим. Якби це треба було повторити в зрілому віці, -- ніколи б не рішився. Основна причина - не бачив моє життя в СССР, як таке, що хотілося б прожити. Тобто був ідеалістом-інтернаціоналістом. А став індивідуалістом-націоналістом
Про інші деталі чекайте на мемуари років черед двадцять!
2003.05.26 | ПоручікЪ Красной Арміі
А автор хто ? Чи вже й Татарин злиняв? (-)
2003.05.27 | Татарин
:) Не дождутся! (-)
2003.05.28 | ПоручікЪ Красной Арміі
Nostalgie № 2 -Тупорила стаття.
Писана явно не про себе, хоча і від першої особи.Хто так мислить - статті не пише, а паше, щоб не бути гіршим за джонсів і смітів; таким пісатєльством не заробиш стільки, щоб їх достати, тре пахати. І щоб діти були розумніші, тре старатися, тоді і в кращий колледж попадуть, а так ніякий Гутенмахер не поможе. Looooooooooooser! І там був, і тут остався.
Розводка лохів №377.
ПоручікЪ
2003.05.29 | Татарин
Re: Nostalgie № 2 -Тупорила стаття.
ПоручікЪ Красной Арміі пише:> Писана явно не про себе, хоча і від першої особи.
> Хто так мислить - статті не пише, а паше, щоб не бути гіршим за джонсів і смітів; таким пісатєльством не заробиш стільки, щоб їх достати, тре пахати. І щоб діти були розумніші, тре старатися, тоді і в кращий колледж попадуть, а так ніякий Гутенмахер не поможе. Looooooooooooser! І там був, і тут остався.
> Розводка лохів №377.
>
> ПоручікЪ
Цілком згоден по всіх пунктах!!!
1. Писав я, як стьоб на колективний "плач Ярославни" в гілці "Чортова дюжина", то ж, Ваша правда, не про себе. Бо ніколи нікуди не ємігрував й думки не було і в збройних силах служив (доречі, вчора випив гіркої за своє свято), й стеля в мене не падає, й діти нагодовані - повний антипод
2. Статтями й писательством, як Ви кажете, на життя ніколи не заробляв - пахав, пашу й буду продовжувати доки не впаду.
І останнє, кожна людина має якийся такий особистий бзік. Так от, за собою помічаю одну таку річ - іноді занадто сильне неприяття ємігрантів (це дещо, на кшталт юдофобії пана Анатолія
Татарин (Кримський, не Техаський)
2003.05.31 | ПоручікЪ Красной Арміі
РеценЪзія на "Nostalgie № 2" by TatarinЪ
№1. Анекдот для прив”язки топіка до розділу „Релігія”:Попав помилково грішник до раю. Спочатку возрадувався, що мимо пекла пролетів, а потім стало йому скучно і сумно: люди якісь чудні, співають багато, але не те що душа просить, радіють без причини, карочє, облом. Став він собі інфу збирати, де можна в раю відв”язятись – ніхто не знає, але знайомий ангел порадив звернутись в отдєл внєшніх сношеній до св. митр. Кіріла.
Карочє, вибив грішник у Кіріла турпутьовку до пекла. Візу відкрили, турістіческу, одноразову, - і поїхав.
В пеклі його зустріли хорошо, весело і дуже тепло. Показали все: горілка – річкою, казіно – цілодобово, грішниць різноманітних – навалом усяких: природних, неприродних і протиприродних – очі розбігаються. А трава! А крек! На сам кінець оргію організували – і поплив грішник: не поїду назад і край.
-„Не можна – кажуть чорти-корєша – візовий режим потому шо. Мусиш повертатись назад. Але попробуй поговорити з Кірілом хорошенько, він хоть і святий, але мзду зело любить. Може ввійти в положеніє – дивись і оформить виїзд, а з нашої сторони преп”ятствій не буде!”
Повернувся грішник – зразу до Кіріла, спільну мову знайшов, оформив Кіріл всьо як положено, „Єзжай – каже – чадо! Удачі тобі на новому ПМЖ”
Дорога знайома, он і корєша зустрічають.
- „Велкам ту гелл – кажуть – найс ту сі ю еген!” Бистренько штани зняли – і на розжарений прут голим задом!
- „Посиди – кажуть – пока твій персональний казан розігріється, бітум тугоплавкий вчора завезли, нова технологія, ще не привикли!”
- „Ну й попав! - думає грішник, ловячи кайф. - Може яка ошибка вийшла, не інакше!” Питає чортів – „Нє – кажуть – усьо правильно, віза в порядку!”
- „То почєму ж такая разніца в прійомі”– вскричав грішник нєчеловєческім голосом.
- „Всьо елєментарно просто чувак – відповідають бивші корєша, а нинє екзекутори – впрєдь не путай турізм з еміграцією!”
№2. Спроба рецензії (прокляті іншомовні вирази, тьфу!)
>>Цілком згоден по всіх пунктах!!!
Приємно, коли з тобою згоджуються розумні люди!
>>1. Писав я, як стьоб на колективний "плач Ярославни" в гілці "Чортова дюжина", то ж, Ваша правда, не про себе. Бо ніколи нікуди не ємігрував й думки не було і в збройних силах служив (доречі, вчора випив гіркої за своє свято), й стеля в мене не падає, й діти нагодовані - повний антипод
Спеціально пречитав ще раз „Чортову дюжину” і плачу нє обнаружив. Виглядає, що всі от”єхавшиє цілком задоволені. Може то под вліянієм гіркої здалось? Не зловживайте, бо буде мені шкода. В ту стєпь від”їхало набагато більше талантів, ніж за всі бугри.
Я за Вас радий, це серйозно, радий за Вашу стелю, і, особливо, за Ваших дітей. Нехай ростуть здорові та розумні, як тато.
Радий і за збройні сили, але попутно.
Чєм больше в армії дубов – тєм крєпчє наша оборона – пам” ятаєте?
Ви ж дубом не є, і це на комплімент, а моя впевненість, тільки не деріть носа.
Тому, якесь чуття мені підказує, що під збройними силами розуміються силові структури.
Якщо госстайна, то можете це моє передбачення ігнорувати.
>>2. Статтями й писательством, як Ви кажете, на життя ніколи не заробляв - пахав, пашу й буду продовжувати доки не впаду.
Потенціал до цього діла у Вас є, хоча я не літературовєд.
На рахунок роботи – все правильно, тільки не забувайте старої істини. Робота не тільки облагораживаєт людину. Вона, також, робить людину горбатою. Так що міру треба мати і тут, ІМНО. І не спішіть падати, всьому свій час, Ваш казан ще не розігріли.
>>І останнє, кожна людина має якийся такий особистий бзік. Так от, за собою помічаю одну таку річ - іноді занадто сильне неприяття ємігрантів (це дещо, на кшталт юдофобії пана Анатолія Ну нічого не в змозі зробити, хоч ти ріж! При чому, більш за все дратує, коли вони починають плакатися зі свого нелегкого життя, або розповідати про нього в стилі "вєхі большого путі", неначе життя тільки там, а тут - бруд, страждання, непотріб... Отже, коли бачиш щось подібне, то й виривається: "Лузер! Розводка лохів!!!". Ну, може, не так ємоційно, а у вигляді статті з назвою "Nostalgie № 2" - кому як до вподоби...
Той бзік – то родзинка кожної людини.
Вихід негативної енергії через очищені чакри підсвідомості ((с), гуру Анатолій).
Ще раз знімаю шляпу перед Вашою самокритичністю! Хоча Вам – можна, Ви ж не духовний лідєр.
Долі у кожного різні, не всі в органах служили, декого ті ж органи і шугали, часто доказуючи саме цим необхідність цих органів існування. Такі шугання безслідно не минають і на характері любові до родіни, як інструменті насілія і тєррора (с), відбиваються, обично, замєтно.
Люблю я родіну, но странною любов”ю...(с)
І берьозкі, і рябіни, і чічки-смерічки, і Лукаша з Мавкою... Но странною...Но люблю... Напевно, тому і на Майдан прихожу... Но странною...Часом самому дивно... Може, бзік... Мій...
Життя скрізь одинакове, кажу Вам я; я, що їв ананаси і в СССР, і в незалежній, і мейд ін юесей.
І якщо тобі добре і комфортно в твоїй душі, то, повірте, добре скрізь, а як ні, то ні. Зовнішнє добро, так само, як і бруд, страждання, непотріб – воно присутнє скрізь і в достатній кількості. Просто, інші пропорції, інші системи відліку і координат. Можливість свідомого вибору між добром і злом є у всіх, скрізь, і завжди, в основному, цим людина від мавпи і відрізняється.
А, взагалі, життя просте, як двійкова система.
Да – Нєт.
І все.
Хто хоче довести щось інше, той хоче щось з етого імєть.
Ну це я так, оффтопік... До холєри, як же буде оффтопік українською???
На останок, ще одне, і абсолютно серйозно.
Я маю кількох (небагато, але за базар атвєчаю) друзів, погляди яких на еміграцію та емігрантів були крутіші за Ваші і мої яйця, разом узяті.
Але тільки з”явилася реальна нагода злиняти – злиняли як має бути. Допускаю, що дехто з них далєє в строю, але більшість з меркантильних (ну оп”ять!) інтересів.
Так що чіста приватно: не зарікайтесь.
Ні від торби, ні від тюрми – це добра, стара, інтернаціональна класика.
Еміграція – більш приємна річ ніж ці дві, хоч і №1 стверджує протилежне.
Це новіше, але зврікатись не варто, все одно.
Резюме(оп”ять!):
Вобшем так. Стаття Ваша понравилась.
Хотя і стьоб.
Хотя і про різних людей.
Хотя і не всі ананаси пробувані.
Думаю, у Вас може бути літературне майбутнє, треба шліфувати талант.
Дерзайте.
Дякую.
Не гнівайтесь.
>>Татарин (Кримський, не Техаський)
Вобше то кримських татар в силові не брали, наскільки я знаю, але це ж тільки поганяло.
А провайдер вроді Донецький. З чого б це?
Честь імєю-с!
ПоручікЪ
2003.06.02 | Татарин
Рецензентові
ПоручікЪ Красной Арміі пише:>(...) Спеціально пречитав ще раз „Чортову дюжину” і плачу нє обнаружив. Виглядає, що всі от”єхавшиє цілком задоволені. Може то под вліянієм гіркої здалось? Не зловживайте, бо буде мені шкода. В ту стєпь від”їхало набагато більше талантів, ніж за всі бугри(...)
>
Хай так - спишіть на суб"єктивізм та мою нелюбов до еміграції
> (...)На рахунок роботи – все правильно, тільки не забувайте старої істини. Робота не тільки облагораживаєт людину. Вона, також, робить людину горбатою. Так що міру треба мати і тут, ІМНО. І не спішіть падати, всьому свій час, Ваш казан ще не розігріли(...)
>
Дякую, не знадобилось. А взагалі, є й з цього приводу в мене власні погляди, які досі не підводили.
>(...) На останок, ще одне, і абсолютно серйозно. Я маю кількох (небагато, але за базар атвєчаю) друзів, погляди яких на еміграцію та емігрантів були крутіші за Ваші і мої яйця, разом узяті. Але тільки з”явилася реальна нагода злиняти – злиняли як має бути. Допускаю, що дехто з них далєє в строю, але більшість з меркантильних (ну оп”ять!) інтересів. Так що чіста приватно: не зарікайтесь. Ні від торби, ні від тюрми – це добра, стара, інтернаціональна класика. Еміграція – більш приємна річ ніж ці дві, хоч і №1 стверджує протилежне.
> Це новіше, але зврікатись не варто, все одно(...)
Ну це все цілком зрозуміло, самі ж кажете, що хлопці були ду-у-уже крутих поглядів - "максималісти", одним словом... До того ж, складно утриматись від соблазну, коли дальш млину не був, та солодше за моркву не їв - от і маємо. Ви ж самі розумієте, що то не про мене. Поїхати відпочити, на людей подивитись, поспілкуватись - це з задоволенням, а от на ПМЖ - звиняйте, дурних немає, нас і тут непогано годуюють...
> (...)Вобше то кримських татар в силові не брали, наскільки я знаю, але це ж тільки поганяло. А провайдер вроді Донецький. З чого б це?(...)
>
Щодо кримських татар, то просто маю коріння десь у третьому поколінні, щодо структур - може Ви дещо погано поінформовані?
Хай щастить, Татарин.
2003.06.02 | ПоручікЪ Красной Арміі
Re: Рецензентові
Татарин пише:> Хай так - спишіть на суб"єктивізм та мою нелюбов до еміграції
Дозволяю, вільно!
> Дякую, не знадобилось. А взагалі, є й з цього приводу в мене власні погляди, які досі не підводили.
Чого і на майбутнє бажаю.
> Ну це все цілком зрозуміло, самі ж кажете, що хлопці були ду-у-уже крутих поглядів - "максималісти", одним словом... До того ж, складно утриматись від соблазну, коли дальш млину не був, та солодше за моркву не їв - от і маємо. Ви ж самі розумієте, що то не про мене. Поїхати відпочити, на людей подивитись, поспілкуватись - це з задоволенням, а от на ПМЖ - звиняйте, дурних немає, нас і тут непогано годуюють...
Та в тому то й справа, що і були, і їли...
До речі, всі "пєрєбєжчікі і прєдатєлі совєтского періода" теж ніби тут харчувались непогано, і в ті то часи...
І не всі з них продались за кращий харч...
Не таке просте питання, ІМНО.
На рахунок приїхати, відпочити, поспілкуватись - я б з задоволенням, але перше в пір"я вбратись би.
Ну, буду фанерну, там, 400 кв.м і т.д.
Тоді - з задоволенням.
> Щодо кримських татар, то просто маю коріння десь у третьому поколінні, щодо структур - може Ви дещо погано поінформовані?
Ну, як у третьому, то, можливо, і брали, а, можливо і погано поінформований, Ваша правда.
Я не те мав на увазі: (Донецький - не Кримський).
Але, якщо все це правда (татарське коріння, структури, Донецьк) то тільки за Вашу українську - знімаю капелюха.
> Хай щастить, Татарин.
І Вам всього найкращого,
ПоручікЪ Красной Арміі Вокер, Техаський рейнджер
2003.06.02 | Вільнодум
оффтопік українською буде
"між іншим", або "помимо", в залежності від тексту. Як завжди, наша мова бере глибше і ширше... Так что камарад под-поручнік не опускайтеся до рівня отих товстопузих гєнєралов, які лізуть з ногами на стілА так, вєсєло разповіли анегдот про еміграцію. Я аж прослєзився трошки... Жалко стало того дурня на сковородці
Ваабщє-то, все змінилося, і вже не треба їхати в пекло для развлєчєній, їх до-чорта і в Раю!!! Бо все стало ВІДНОСНИМ. Колись дівчина тужила за козаком, який за Дунаєм, а тепер вона з ним по сотовому тєлєфону інтімниє взаємоoтношєнія обговорює рєгулярно... От так. І чекання для неї не є вже так душевно тяжке. А то і ваабщє -- приг в літак - і до нього в гості!
Так шо не балакайте за зря, світ став єдиною етно-мережею! Залишилось тільки вирішить вопрос з "дотиком" руки і запахом "кізяків" і все! Родіну можна буде возити з собою, портативно!?
От побалакав, і ніби легше стало...
2003.06.02 | ПоручікЪ Красной Арміі
Дякую, пане Миколо ! :) (-)
2003.06.03 | Анатолій
Офтопік українською буде ПРИНАЙМНІ. (-)
2003.06.03 | Вільнодум
Re: Офтопік українською буде ПРИНАЙМНІ.
"ПРИНАЙМНІ" ми тепер бачимо, що коли пишеш щось "МІЖ ІНШИМ", що іде "ПОМИМО" основної теми, то в Українській мові є багато еквівалентів примітивного слова "ОФТОПІК". Проте, якщо слово "офтопік" вживається, як заголовок, то напевно маємо вживати щось на зразок "СТОРОННЯ ТЕМА". Тут маємо два слова, може хтось знає одне слово на заміну "стороння тема"?OFF = мимо, поза
TOPIC = заголовок, тема
OFFTOPIC = "понесло не в ту степь"
2003.06.03 | ПоручікЪ Красной Арміі
:))) ТЕМА - теж не українське слово!!! KISS!!! Але
я подумаю на рахунок вживання слова "МИМО!".Простєєнько і со вкусом!
Дякую всім за допомогу з ідентифікацією (тьфу, оп"ять!).
ПоручікЪ
Вільнодум пише:
> "ПРИНАЙМНІ" ми тепер бачимо, що коли пишеш щось "МІЖ ІНШИМ", що іде "ПОМИМО" основної теми, то в Українській мові є багато еквівалентів примітивного слова "ОФТОПІК". Проте, якщо слово "офтопік" вживається, як заголовок, то напевно маємо вживати щось на зразок "СТОРОННЯ ТЕМА". Тут маємо два слова, може хтось знає одне слово на заміну "стороння тема"?
>
> OFF = мимо, поза
> TOPIC = заголовок, тема
>
> OFFTOPIC = "понесло не в ту степь"
2003.06.03 | Кейт-лузаночка
Re: РеценЪзія на "Nostalgie № 2" by TatarinЪ
ПоручікЪ Красной Арміі пише:До холєри, як же буде оффтопік українською???
Мабуть, "відступ".
2003.06.03 | ПоручікЪ Красной Арміі
ПоручікЪ - Кейт-пузаночці.
Дослівно буде "поза змістом".Але дуже громіздко для Інтернету, ІМНО.
Крім усього, це вже справжній оффтопік (згідно правил Майдану) і Модератор може його витерти, або перенести в гілку "Мова"
Честь імєю-с!
ПоручікЪ Красной Арміі Потебня
2003.06.03 | Георгій
Не витираю, тому що...
...дуже вже ви, дорогенькі, смішно пишете. А взагалі-то треба було б витерти.2003.06.03 | Вільнодум
накінець-то переклад! ОФФТОПІК = ВІДСТУП (!) правильно! (-)
2003.06.02 | Георгій
Про тяжке життя в еміграції, а також про...
... причини, які штовхнули деяких велетнів російської літератури (зокрема Герцена і Тургенєва) в еміграцію (і ще про багато чого), читайте отут:http://www.lib.ru/ANEKDOTY/charmes.txt