Російська церква проти УПЦ КП, а що думає українська автокефалія
07/31/2003 | Шевченко
Українське питання
cтало темою переговорів між патріархатами — Московським і Константинопольським
--------------------------------------------------------------------------------
Клара ГУДЗИК, «День»
--------------------------------------------------------------------------------
У Стамбулі відбулася чергова зустріч між делегаціями Константинопольського і Московського патріархатів, де обговорювалися, серед інших тем, проблеми українського православ’я — можливі методи його об’єднання. Як відомо, це не перша сесія представників двох патріархатів, присвячена згаданому питанню; судячи ж із результатів — далеко не остання. Бо досі, за кілька років переговорів, не узгоджено жодної конструктивної позиції щодо «уврачевания українського раскола». Одна сторона (Константинополь) не може, інша (Москва) — не хоче. Не прискорюють хід подій також постійні «ходаки» до Вселенського патріарха Варфоломія І з України — депутати Верховної Ради, урядовці, громадські діячі.
На стамбульськiй зустрічі московську делегацію очолював, як звичайно, митрополит Кирил (Гундяєв), керівник Відділу зовнішніх церковних відносин Московської патріархії (МП). У складі делегації відбулися зміни — її постійного члена Одеського митрополита Агафангела було замінено іншим ієрархом УПЦ МП — митрополитом Чернівецьким і Буковинським Онуфрієм (Березовський). Втаємничені аналітики пояснюють це двома причинами. По-перше, «недипломатичною» (м’яко кажучи) поведінкою колишнього депутата ВР митрополита Агафангела на переговорах, а, по-друге, стрімким зростанням уваги МП до митрополита Онуфрія. Але про це трохи нижче.
Результати Стамбульської зустрічі прокоментував Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет: «Переговори між Московським і Константинопольським патріархатами з українського питання не можуть бути ефективними, бо вони ведуться за спиною Української церкви. Саме тієї її частини, яка найбільше прагне до об’єднання і до незалежності, тобто Київського патріархату…Бажання автокефалії Української церкви — це бажання не тільки архієреїв, а й переважної більшості українських віруючих, які в різних історичних умовах, під керівництвом різних ієрархів завжди прагнули до незалежності своєї Церкви і боролись за неї …
Сьогодні незалежна Помісна Українська Православна Церква в Україні є, вона зростає і міцніє. Це Київський патріархат. Позиції ж Московського патріархату в Україні будуть неухильно слабнути, бо його сила замішана на інтригах, зраді і неправді».
Патріарх Філарет висловився також щодо зусиль деяких українських структур, зокрема Держкомітету у справах релігій, домогтися на даному етапі для українського православ’я якщо не автокефалії, то, принаймні, автономії. На думку патріарха Філарета, ця ідея не сприймається жодною стороною — ні УПЦ КП, ні УПЦ МП, ні обома патріархіями — Московською і Константинопольською. Тим більш, що 2000 року, попри особисте звернення Президента України, Архієрейський собор РПЦ відмовився надати статус автономної своїй українській церкві. Вселенський патріарх не зацікавлений у цьому з тої причини, що автономна УПЦ МП все рівно залишається у складі РПЦ. Вселенська ж патріархія вважає Україну своєю канонічною територією.
Між тим, існує один простий і вірний спосіб зробити Українську церкву незалежною. По- перше, необхідно перейменувати УПЦ МП — назвати цю церкву згідно з її приналежністю, тобто Руською православною церквою в Україні. А потім нехай кожен свідомий віруючий персонально визначиться щодо своєї приналежності до Української чи Руської церкви.
Митрополит УПЦ МП Онуфрій — майбутній митрополит Київський і всієї України? Як згадувалося, досі не дуже помітний митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій брав участь у вельми важливих переговорах Вселенського і Московського патріархатів. А ще до цього, в дні пам’яті преподобного Сергія Радонезького, митрополита Онуфрія було особливо відзначено — він попав до числа архієреїв, які співслужили з патріархом Алексієм під час двох святкових богослужінь у Сергієвій лаврі.
Це пояснюється, як відзначають поінформовані джерела, тим, що останнім часом, у зв’язку з хворобою патріарха Алексія, Московська патріархія активно укріплює і перешиковує «ряди» своїх єпископів. Газета «День» уже писала, що стан здоров’я патріарха спровокував багатьох церковних політиків роздивлятися навколо й шукати наступника можливого патріарха, а також думати про його майбутні вибори. Це, звичайно, не сподобалося самому патріарху — негайно було зроблено кілька помітних єпископських перестановок; не забули й єпископат УПЦ МП. Одних «відсунули», інших — «присунули» («Я царь еще!»).
Сьогодні у Московської патріархії є, здається, ще одна серйозна кадрова турбота. Згідно з інтернет-сайтом УПЦ КП (автор Михайло Благовойченко), здоров’я Митрополита Київського і всієї України Володимира не є міцним, і Блаженнійший митрополит начебто збирається «на спокій», а Москва шукає йому заміну. Адже церковна ситуація в Україні ні в якому разі не може бути кинута напризволяще, тут Даниловому монастирю потрібна жорстка надійна рука. Можливо, це буде рука митрополита Онуфрія. У будь-якому разі вирішуватися справа буде в Москві, а не в Києві.
Митрополит Онуфрій — не єдиний «кандидат» на українську митрополичу кафедру. Це спокуслива справа, а тим більш перед майбутніми виборами в Україні. Донецький олігархічний клан, наприклад, хоче посадити на Київський митрополичий престол «свого» Донецького митрополита Іларіона. У всіх на виду (і на слуху) також «широковещательный» митрополит Агафангел. Є й інші. Але на першому місці залишається митрополит Онуфрій, який, на думку знавців, є одним із найзапекліших противників автокефалії Української православної церкви.
Співпраця українських православної і католицької церков США. У Сполучених Штатах нещодавно відбулася «Братська зустріч» ієрархів двох церков — Українських католицьких церков в Північній Америці (у підпорядкуванні Ватикану) та Української православної церкви США (у підпорядкуванні Вселенського патріарха), коріння яких на цій землі сягає кінця ХVIII століття. Митрополит Костянтин та архієпископи Антоній і Всеволод (УПЦ США) приймали в Українському православному центрі св. Андрія Первозванного у Південному Бавнд Бруку десять ієрархів Католицької та Православної церков. У прес-релізі зазначається, що на зустріч не прибули тільки ті ієрархи, яким на заваді стали нагальні обов’язки або хвороба. Відсутні владики, однак, привітали і схвалили братську зустріч письмово.
Зустріч розпочалася спільним молебнем православних і католиків, а потім відбулося обговорення актуальних для обох церков проблем, пов’язаних із сучасним життям українських громад в Америці. Йшлося про сталі контакти між католицькими та православними громадами Америки, про церковне життя в умовах секуляризації суспільства, а також про роль церкви як головного лідера і носія віри та моралі, як охоронця святості життя людини. Обговорювалася також можливість проведення спільних духовних та освітніх конференцій для ієрархів, кліру, мирян. Необхідність у цьому виникає, зокрема, у зв’язку з новою хвилею емігрантів з України.
Учасники зустрічі одностайно погодилися на тому, що, попри наявність деяких теологічних та догматичних проблем, які ділять церкви, існує можливість реально покращити стосунки між церквами на всіх рівнях. Адже, як погодилися православні й католицькі владики, всі вони походять від тих самих великих духовних отців ранньої церковної історії України і мають багато спільних шляхів проповідувати християнську віру. Було також вирішено проводити подібні зустрічі регулярно — заради спільних молитов, відвертих дискусій та братської любові; наступна конференція відбудеться на початку 2004 року.
На завершення сесії православні та католицькі ієрархи відвідали мавзолей і крипту Святійшого патріарха Мстислава (УПЦ), православний цвинтар Святого Андрія, Український культурний центр і музей, а також православну семінарію св. Софії та бібліотеку.
Закінчимо невеликою заувагою. Тут, в Україні, ми часто говоримо про вплив церкви на суспільство, про її роль у підвищенні нашої духовності. І часто дивуємося нетерпимості православного духовенства, яке, згідно з вченням Христа, має бути постійним прикладом толерантності, у тому числі й релігійної, для мирян, однак не є цим прикладом. Між тим, у багатьох інших країнах стосунки між православними та іншими релігіями і конфесіями значно нормальнішi, ніж в Україні, про що свідчить хоча б описана вище «Дружня зустріч» православних і католиків.
Про що це говорить? Думаю, тільки про одне — про низький рівень загальної демократичної свідомості в суспільствах посткомуністичних країнах. Неможливо собі уявити ситуацію, коли б, скажімо, в США чи в Німеччині якась церква вимагала законодавчого закріплення її особливого статусу у порівнянні з іншими. Або відмовлялася брати участь у важливих суспільних заходах разом із якимось «іншими» — «неканонічними» або «інославними». Або щоб ієрарх однієї церкви демонстративно не відповідав на вітання ієрарха іншої, як це доводиться спостерігати.
Не будемо говорити про те, як впливають церкви на західне суспільство, але впливи західного суспільства на церкви аж занадто помітні. Тому сьогодні церкви, як і суспільства, можна розділити на «цивілізовані» і «нецивілізовані» — такі, що досі живуть десь у середньовіччі (або дуже хочуть туди повернутися). То ж, шановні земляки, поспішаймо змінювати себе.
cтало темою переговорів між патріархатами — Московським і Константинопольським
--------------------------------------------------------------------------------
Клара ГУДЗИК, «День»
--------------------------------------------------------------------------------
У Стамбулі відбулася чергова зустріч між делегаціями Константинопольського і Московського патріархатів, де обговорювалися, серед інших тем, проблеми українського православ’я — можливі методи його об’єднання. Як відомо, це не перша сесія представників двох патріархатів, присвячена згаданому питанню; судячи ж із результатів — далеко не остання. Бо досі, за кілька років переговорів, не узгоджено жодної конструктивної позиції щодо «уврачевания українського раскола». Одна сторона (Константинополь) не може, інша (Москва) — не хоче. Не прискорюють хід подій також постійні «ходаки» до Вселенського патріарха Варфоломія І з України — депутати Верховної Ради, урядовці, громадські діячі.
На стамбульськiй зустрічі московську делегацію очолював, як звичайно, митрополит Кирил (Гундяєв), керівник Відділу зовнішніх церковних відносин Московської патріархії (МП). У складі делегації відбулися зміни — її постійного члена Одеського митрополита Агафангела було замінено іншим ієрархом УПЦ МП — митрополитом Чернівецьким і Буковинським Онуфрієм (Березовський). Втаємничені аналітики пояснюють це двома причинами. По-перше, «недипломатичною» (м’яко кажучи) поведінкою колишнього депутата ВР митрополита Агафангела на переговорах, а, по-друге, стрімким зростанням уваги МП до митрополита Онуфрія. Але про це трохи нижче.
Результати Стамбульської зустрічі прокоментував Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет: «Переговори між Московським і Константинопольським патріархатами з українського питання не можуть бути ефективними, бо вони ведуться за спиною Української церкви. Саме тієї її частини, яка найбільше прагне до об’єднання і до незалежності, тобто Київського патріархату…Бажання автокефалії Української церкви — це бажання не тільки архієреїв, а й переважної більшості українських віруючих, які в різних історичних умовах, під керівництвом різних ієрархів завжди прагнули до незалежності своєї Церкви і боролись за неї …
Сьогодні незалежна Помісна Українська Православна Церква в Україні є, вона зростає і міцніє. Це Київський патріархат. Позиції ж Московського патріархату в Україні будуть неухильно слабнути, бо його сила замішана на інтригах, зраді і неправді».
Патріарх Філарет висловився також щодо зусиль деяких українських структур, зокрема Держкомітету у справах релігій, домогтися на даному етапі для українського православ’я якщо не автокефалії, то, принаймні, автономії. На думку патріарха Філарета, ця ідея не сприймається жодною стороною — ні УПЦ КП, ні УПЦ МП, ні обома патріархіями — Московською і Константинопольською. Тим більш, що 2000 року, попри особисте звернення Президента України, Архієрейський собор РПЦ відмовився надати статус автономної своїй українській церкві. Вселенський патріарх не зацікавлений у цьому з тої причини, що автономна УПЦ МП все рівно залишається у складі РПЦ. Вселенська ж патріархія вважає Україну своєю канонічною територією.
Між тим, існує один простий і вірний спосіб зробити Українську церкву незалежною. По- перше, необхідно перейменувати УПЦ МП — назвати цю церкву згідно з її приналежністю, тобто Руською православною церквою в Україні. А потім нехай кожен свідомий віруючий персонально визначиться щодо своєї приналежності до Української чи Руської церкви.
Митрополит УПЦ МП Онуфрій — майбутній митрополит Київський і всієї України? Як згадувалося, досі не дуже помітний митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій брав участь у вельми важливих переговорах Вселенського і Московського патріархатів. А ще до цього, в дні пам’яті преподобного Сергія Радонезького, митрополита Онуфрія було особливо відзначено — він попав до числа архієреїв, які співслужили з патріархом Алексієм під час двох святкових богослужінь у Сергієвій лаврі.
Це пояснюється, як відзначають поінформовані джерела, тим, що останнім часом, у зв’язку з хворобою патріарха Алексія, Московська патріархія активно укріплює і перешиковує «ряди» своїх єпископів. Газета «День» уже писала, що стан здоров’я патріарха спровокував багатьох церковних політиків роздивлятися навколо й шукати наступника можливого патріарха, а також думати про його майбутні вибори. Це, звичайно, не сподобалося самому патріарху — негайно було зроблено кілька помітних єпископських перестановок; не забули й єпископат УПЦ МП. Одних «відсунули», інших — «присунули» («Я царь еще!»).
Сьогодні у Московської патріархії є, здається, ще одна серйозна кадрова турбота. Згідно з інтернет-сайтом УПЦ КП (автор Михайло Благовойченко), здоров’я Митрополита Київського і всієї України Володимира не є міцним, і Блаженнійший митрополит начебто збирається «на спокій», а Москва шукає йому заміну. Адже церковна ситуація в Україні ні в якому разі не може бути кинута напризволяще, тут Даниловому монастирю потрібна жорстка надійна рука. Можливо, це буде рука митрополита Онуфрія. У будь-якому разі вирішуватися справа буде в Москві, а не в Києві.
Митрополит Онуфрій — не єдиний «кандидат» на українську митрополичу кафедру. Це спокуслива справа, а тим більш перед майбутніми виборами в Україні. Донецький олігархічний клан, наприклад, хоче посадити на Київський митрополичий престол «свого» Донецького митрополита Іларіона. У всіх на виду (і на слуху) також «широковещательный» митрополит Агафангел. Є й інші. Але на першому місці залишається митрополит Онуфрій, який, на думку знавців, є одним із найзапекліших противників автокефалії Української православної церкви.
Співпраця українських православної і католицької церков США. У Сполучених Штатах нещодавно відбулася «Братська зустріч» ієрархів двох церков — Українських католицьких церков в Північній Америці (у підпорядкуванні Ватикану) та Української православної церкви США (у підпорядкуванні Вселенського патріарха), коріння яких на цій землі сягає кінця ХVIII століття. Митрополит Костянтин та архієпископи Антоній і Всеволод (УПЦ США) приймали в Українському православному центрі св. Андрія Первозванного у Південному Бавнд Бруку десять ієрархів Католицької та Православної церков. У прес-релізі зазначається, що на зустріч не прибули тільки ті ієрархи, яким на заваді стали нагальні обов’язки або хвороба. Відсутні владики, однак, привітали і схвалили братську зустріч письмово.
Зустріч розпочалася спільним молебнем православних і католиків, а потім відбулося обговорення актуальних для обох церков проблем, пов’язаних із сучасним життям українських громад в Америці. Йшлося про сталі контакти між католицькими та православними громадами Америки, про церковне життя в умовах секуляризації суспільства, а також про роль церкви як головного лідера і носія віри та моралі, як охоронця святості життя людини. Обговорювалася також можливість проведення спільних духовних та освітніх конференцій для ієрархів, кліру, мирян. Необхідність у цьому виникає, зокрема, у зв’язку з новою хвилею емігрантів з України.
Учасники зустрічі одностайно погодилися на тому, що, попри наявність деяких теологічних та догматичних проблем, які ділять церкви, існує можливість реально покращити стосунки між церквами на всіх рівнях. Адже, як погодилися православні й католицькі владики, всі вони походять від тих самих великих духовних отців ранньої церковної історії України і мають багато спільних шляхів проповідувати християнську віру. Було також вирішено проводити подібні зустрічі регулярно — заради спільних молитов, відвертих дискусій та братської любові; наступна конференція відбудеться на початку 2004 року.
На завершення сесії православні та католицькі ієрархи відвідали мавзолей і крипту Святійшого патріарха Мстислава (УПЦ), православний цвинтар Святого Андрія, Український культурний центр і музей, а також православну семінарію св. Софії та бібліотеку.
Закінчимо невеликою заувагою. Тут, в Україні, ми часто говоримо про вплив церкви на суспільство, про її роль у підвищенні нашої духовності. І часто дивуємося нетерпимості православного духовенства, яке, згідно з вченням Христа, має бути постійним прикладом толерантності, у тому числі й релігійної, для мирян, однак не є цим прикладом. Між тим, у багатьох інших країнах стосунки між православними та іншими релігіями і конфесіями значно нормальнішi, ніж в Україні, про що свідчить хоча б описана вище «Дружня зустріч» православних і католиків.
Про що це говорить? Думаю, тільки про одне — про низький рівень загальної демократичної свідомості в суспільствах посткомуністичних країнах. Неможливо собі уявити ситуацію, коли б, скажімо, в США чи в Німеччині якась церква вимагала законодавчого закріплення її особливого статусу у порівнянні з іншими. Або відмовлялася брати участь у важливих суспільних заходах разом із якимось «іншими» — «неканонічними» або «інославними». Або щоб ієрарх однієї церкви демонстративно не відповідав на вітання ієрарха іншої, як це доводиться спостерігати.
Не будемо говорити про те, як впливають церкви на західне суспільство, але впливи західного суспільства на церкви аж занадто помітні. Тому сьогодні церкви, як і суспільства, можна розділити на «цивілізовані» і «нецивілізовані» — такі, що досі живуть десь у середньовіччі (або дуже хочуть туди повернутися). То ж, шановні земляки, поспішаймо змінювати себе.