Релігія, духовність і мистецтво
10/11/2003 | Георгій
Дорогі форумники,
З Вашого дозволу, я хотів би почати дискусію на тему: що таке справжнє мистецтво і як воно співвідноситься з релігією та духовністю людини?
Особисто для мене, саме мистецтво - словесність, образотворче мистецтво й музика - були хронологічно ПЕРШОЮ "стежечкою" до мого відкриття Бога. Біблія і церковна проповідь додалися значно пізніше, коли я був вже дорослим.
Я зростав у типовій родині міських інтелігентів радянських часів, де про якесь специфічно-релігійне виховання навіть і мови не йшло. Але деякі мої родичі, особливо мій дід, який взагалі дуже сильно вплинув на моє формування в дитячі роки, дуже любили музику. З досить раннього дитинства пам"ятаю, як у дідовій квартирі з платівок лунав голос Федора Шаляпіна, який, між аріями з опер і народними піснями, виконував також літургічні твори. Мене особливо вразило його виконання покладеного на музику фрагмента з Євангелій, який починався словами (на церковно-слов"янській мові), "Нинє отпущаєши..." Значно пізніше, вже дорослим, я дізнався, що це текст Луки 2:29-32. Тоді, маленьким, я, звичайно, зовсім не розумів значення цих слів, але я уявляв собі, що це щось "божественне," щось дуже високе і не тільки надзвичайно гарне, а й надзвичайно важливе. І, що цікаво, почуття, БЛИЗьКІ до цього, стала викликати в мене і суто світська музика - наприклад, монолог Бориса Годунова з опери Мусоргського у виконанні того ж Шаляпіна, або деякі фрагменти з українських опер (Гулака-Артемовського і Лисенка).
Починаючи з другого класу школи, я почав співати в хорі Київського палацу піонерів і школярів "Дзвіночок." Ми, звичайно ж, виконували безліч пісень-одноденок про великого Леніна і рідну Комуністичну партію, але між цим мотлохом були також і прекрасні українські народні пісні (колядки, щедрівки), і також твори західноєвропейських класиків - Моцарта, Баха, Перголезі. Мене чомусь особливо, до нестями, вразила кантата Джованні Баттіста Перголезі "Скорботна Матір." Ми співали "Stabat Mater" без перекладу, в оригіналі, написаному латиною. Ніхто з нас, дітей, не розумів тих слів, але чомусь це не заважало. Якось самі собою закарбовувалися в пам"яті і злітали з губ ті слова, "Inflammatus et accensus, per Te, Virgo, sim defensus, confoveri gratia" або "Quando corpus mori aetur, fac ut animae donaetur paradisi gloria..." I знову, як і під час слухання покладеного на музику фрагменту з Луки, я відчув якесь дивне піднесення і почуття присутності чогось неземного, святого і важливішого за все, що реально відбувалося в моєму тодішньому житті.
Коли мені було десять років, моя мама і троє її друзів взяли мене в подорож по Прибалтиці. Один з днів під час цієї подорожі ми провели в Талліні і там відвідали невеличку Домську церкву. (Я в іншому повідомленні недавно назвав її Домським собором, але насправді, на відміну від знаменитого Домського собору в Ризі, це невеличка і нічим особливо не знаменита лютеранська церква.) У тій церкві є дуже гарний орган, не такий великий і потужний, як ризький, але з дуже хорошим гармонійним звучанням. Органіст заграв щось, про що я значно пізніше дізнався, що це була Бахова Токката і фуга ре мінор. Враження було неймовірне, і я знову став відчувати щось дуже і дуже не земне, високе, вище за нас усіх, вище за цю церкву і всі інші людські витвори, вище навіть за той орган і за саму ту музику. Можливо, пан Анатолій назве це "сакральним." Пауль Тілліх називає це "почуттям негайної (або безпосередньої) присутності святого ("the feeling of the immediate presence of the Holy")."
Ці враження, пов"язані з музикою, а також враження, отримані ще трохи пізніше (у 12-13-річному віці) під час відвідування собору Св. Володимира і слухання літургії в ньому, переконали мене в тому, що Бог існує. Вони робили цю свою роботу цілком ірраціонально, навіть і не зачіпаючи тоді мій інтелект чи мою (дитячу тоді ще) мораль. Якщо вам цікаво, я в окремому повідомленні розповім, як на моє релігійне становлення подіяли література і образотворче мистецтво.
З Вашого дозволу, я хотів би почати дискусію на тему: що таке справжнє мистецтво і як воно співвідноситься з релігією та духовністю людини?
Особисто для мене, саме мистецтво - словесність, образотворче мистецтво й музика - були хронологічно ПЕРШОЮ "стежечкою" до мого відкриття Бога. Біблія і церковна проповідь додалися значно пізніше, коли я був вже дорослим.
Я зростав у типовій родині міських інтелігентів радянських часів, де про якесь специфічно-релігійне виховання навіть і мови не йшло. Але деякі мої родичі, особливо мій дід, який взагалі дуже сильно вплинув на моє формування в дитячі роки, дуже любили музику. З досить раннього дитинства пам"ятаю, як у дідовій квартирі з платівок лунав голос Федора Шаляпіна, який, між аріями з опер і народними піснями, виконував також літургічні твори. Мене особливо вразило його виконання покладеного на музику фрагмента з Євангелій, який починався словами (на церковно-слов"янській мові), "Нинє отпущаєши..." Значно пізніше, вже дорослим, я дізнався, що це текст Луки 2:29-32. Тоді, маленьким, я, звичайно, зовсім не розумів значення цих слів, але я уявляв собі, що це щось "божественне," щось дуже високе і не тільки надзвичайно гарне, а й надзвичайно важливе. І, що цікаво, почуття, БЛИЗьКІ до цього, стала викликати в мене і суто світська музика - наприклад, монолог Бориса Годунова з опери Мусоргського у виконанні того ж Шаляпіна, або деякі фрагменти з українських опер (Гулака-Артемовського і Лисенка).
Починаючи з другого класу школи, я почав співати в хорі Київського палацу піонерів і школярів "Дзвіночок." Ми, звичайно ж, виконували безліч пісень-одноденок про великого Леніна і рідну Комуністичну партію, але між цим мотлохом були також і прекрасні українські народні пісні (колядки, щедрівки), і також твори західноєвропейських класиків - Моцарта, Баха, Перголезі. Мене чомусь особливо, до нестями, вразила кантата Джованні Баттіста Перголезі "Скорботна Матір." Ми співали "Stabat Mater" без перекладу, в оригіналі, написаному латиною. Ніхто з нас, дітей, не розумів тих слів, але чомусь це не заважало. Якось самі собою закарбовувалися в пам"яті і злітали з губ ті слова, "Inflammatus et accensus, per Te, Virgo, sim defensus, confoveri gratia" або "Quando corpus mori aetur, fac ut animae donaetur paradisi gloria..." I знову, як і під час слухання покладеного на музику фрагменту з Луки, я відчув якесь дивне піднесення і почуття присутності чогось неземного, святого і важливішого за все, що реально відбувалося в моєму тодішньому житті.
Коли мені було десять років, моя мама і троє її друзів взяли мене в подорож по Прибалтиці. Один з днів під час цієї подорожі ми провели в Талліні і там відвідали невеличку Домську церкву. (Я в іншому повідомленні недавно назвав її Домським собором, але насправді, на відміну від знаменитого Домського собору в Ризі, це невеличка і нічим особливо не знаменита лютеранська церква.) У тій церкві є дуже гарний орган, не такий великий і потужний, як ризький, але з дуже хорошим гармонійним звучанням. Органіст заграв щось, про що я значно пізніше дізнався, що це була Бахова Токката і фуга ре мінор. Враження було неймовірне, і я знову став відчувати щось дуже і дуже не земне, високе, вище за нас усіх, вище за цю церкву і всі інші людські витвори, вище навіть за той орган і за саму ту музику. Можливо, пан Анатолій назве це "сакральним." Пауль Тілліх називає це "почуттям негайної (або безпосередньої) присутності святого ("the feeling of the immediate presence of the Holy")."
Ці враження, пов"язані з музикою, а також враження, отримані ще трохи пізніше (у 12-13-річному віці) під час відвідування собору Св. Володимира і слухання літургії в ньому, переконали мене в тому, що Бог існує. Вони робили цю свою роботу цілком ірраціонально, навіть і не зачіпаючи тоді мій інтелект чи мою (дитячу тоді ще) мораль. Якщо вам цікаво, я в окремому повідомленні розповім, як на моє релігійне становлення подіяли література і образотворче мистецтво.