10/12/2003 | Георгій

Поруч із музикою, на моє відкриття Бога величезний вплив справила також художня література, словесність.

Моя родина була дуже читаючою - великі шафи, повні книжок, стояли в квартирі моїх бітьків, а також у квартирі діда (батькового батька) і особливо бабусі (маминої матері). Я почав читати досить рано, десь років у п'ять, і читав багато. Років до восьми читав головним чином казки (традиційні і сучасні, наприклад казки Джанні Родарі), а потім - як, мабуть, більшість хлопців - захопився пригодницькою літературою (Дюма, Майн Рід, В. Коллінз і т.д.) І от, на самісінькому піку цього захоплення "авантюрними романами" - коли я почав десь учетверте перечитувати "Графа Монте-Крісто" - моя бабуся раптом вирішила припинити це неподобство ("великий вже, дванадцять років, а читаєш таку галіматью!") - і поклала переді мною, один на другий, чотири томи "Війни і миру" Толстого.

Мої інші родичі висловлювали сумнів у тому, що я буду здатен прочитати і зрозуміти цей твір. За шкільною програмою тих років, "Війну і мир" положено було читати в дев'ятому класі середньої школи, а я був у шостому. Мій тато сміявся, і зробив припущення, що я прочитаю вибірково тільки батальні сцени, а потім повернуся до "Графа Монте-Крісто." Але моя ексцентрична бабуся виявилася правою - я жадібно, не відриваючися, прочитав всі чотири томи "Війни і миру." Мужньо терпів насмішки моїх однокласників, які обговорювали переваги "Копалень царя Соломона" над "Місячним каменем" (Монте-Крісто був поза конкуренцією). Читав весь роман підряд і не випустив нічого. Прочитав навіть другу частину епілогу!

Це був певний поворотний пункт в моєму житті. Я раптом відчув, що література, художнє слово, можуть бути чимось зовсім іншим, ніж те, до чого я звик під час своєї закоханості в авантюрний роман. Десятки героїв толстовського епосу стали переді мною, як живі, жили і діяли на моїх очах, говорили зі мною, і, головне, несли мені - саме МЕНІ особисто! - певну ідею, певну синтетичну життєву філософію. Вони говорили мені, що є прекрасним, а що є огидним; як варто жити, а як не варто; до чого треба прагнути, що треба в собі плекати і берегти, чим треба пишатися, і чого треба стерегтися. Причому вони не говорили це саме оцими потрібними "правильними" словами, не читали мені лекцій, але, тим не менш, вже самими своїми Образами "вкладали" в мене певний естетичний і етичний смисл.

Великою, можливо головною, частиною цього естетично-етичного смислу була ідея Бога. Я не вичитав її з якоїсь конкретної сторінки роману, а швидше, знову ж таки, одержав її у цілісному вигляді, просто читаючи все підряд і входячи у певну взаємодію з толстовськими героями. В найчистішому виді ця божественна ідея проглядалася в мотивації вчинків героїв. Вони були прекрасними, гармонійними з певним абсолютним естетичним ідеалом тоді, коли вони діяли "по-Божому" - альтруїстично, жертвенно, розчиняючи себе в служінні іншим. Причому кожний з них мав абсолютно неповторний індивідуальний ШЛЯХ до цього моменту божественної істини - наприклад, у князя Андрія цей шлях був коротким і відносно прямим, в Наташі Ростової трохи довшим і більш звивистим, а в П'єра Безухова це взагалі був якийсь бурхливий марафон, який тривав до останніх сторінок роману. І дуже важливим, дуже цінним був і сам цей шлях, а не тільки момент його кульмінації. (Цю останню річ я оцінив ще значно більше, коли перечитував "Війну і мир" дорослим.)

Коли я закінчив читати роман, я став ще на один щаблик ближче до формування свого особистого, персонального розуміня Бога, ніж після своїх музичних відкриттів. Тепер мені стало вимальовуватися, що Бог існує не тільки як щось надзвичайно високе, прекрасне, святе понад усякі раціональні описи, а і як щось таке, що впливає на людську поведінку, мораль, щось таке, що реально діє через людей, змінює людей на краще. Тут, я думаю, я вже трохи ближче підійшов до ідеї Христа і християнства.