Релігія, духовність і мистецтво (частина 3)
10/13/2003 | Георгій
Поезія і живопис, руч-об-руч з музикою і художньою прозою, також грали величезну роль у моєму персональному відкритті Бога.
Я був дуже "академічною" дитиною і, як така, вважав, що люблю загальноприйняту класику світової поезії. Проте насправді, в глибині душі, я не був особливо зворушений тією поезією, яку мені пхала в горлянку моя радянська школа. Я згоджувався, наприклад, що Пушкін є "сонцем поезії," а Шевченко є геніальним Кобзарем, але ні перше, ні друге твердження в моєму дитинстві не знаходило того глибокого відгуку, який знайшов, скажімо, Олександр Дюма або Луї Буссенар, а трохи пізніше Лев Толстой.
Все змінилося в один вечір, коли мій дід, страшенний книголюб, приніс звідкісь невеличкий блакитний томик російського поета-символіста Андрєя Бєлого.
Я, восьмикласник середньої школи номер 51 Печерського району міста Києва, відкрив передмову до цієї книжки, і, після півгодини читання, раптом зрозумів, що існує величезний шар російської і світової поезії, який зовсім не вкладається в ті естетичні і етичні рамки, що їх мені, проти якогось дуже підсвідомого почуття незгоди, прищеплювала моя радянська школа. Прочитавши цю передмову і почавши читати поезії Бєлого, я відкрив для себе цілий величезний світ символізму, а через нього - ще ширший світ поезії кінця 19-го - початку 20-го сторіч, яка оперувала категоріями іншими, ніж тільки "гарне і добре," "гарне і правильне," "гарне і (в дусі радянської квазіестетичної дидактики) соціально прогресивне і єдино морально сприйнятливе." Це "не-те-чому-мене-всі-до-того-вчили" було чимось націленим у ПОНАДПРИРОДНЄ, містичне, таке, що не описується лексикою, запозиченою з просякнутих духом плаского матеріалізму підручників радянської школи. І я, природній бунтар, страшно зрадів, що таке теж існує, і, більше того, одразу взяв сторону цього "такого."
Дуже скоро після Бєлого я відкрив для себе Олександра Блока. Ще значно сильніше, ніж під час читання Бєлого, під час читання Блока почало розкриватися для мене оте саме понадприроднє (пізніше, дорослим, я дізнався і згодився, що це понадприроднє є "платонівським"). Я відчув шал, неймовірно сильне естетичне захоплення блоківською "Прекрасною Дамою" - причому не стільки з його ранньої суто символістської лірики, скільки з пізніших віршів, таких як "По вечерам над ресторанами" ("Незнакомка"), "О доблестях, о подвигах, о славе...", "Никогда не забуду, он бьіл или не бьіл...", і інших. Я навіть, цілком у блоківському дусі, став дивитися на свій рідний Київ тих далеких радянських часів як на страшне, несправжнє, гротескно-перекривлене місто жовтих вікон і злих карликів. Але це було дуже тимчасове відчуття, таке відчуття, яке повністю відміталося блоківським же, "О, весна без конца и без краю..." Націленість у щось вище, ніж тільки матеріально-природнє, не затуляло і не знижувало реалій природнього і навіть дуже приземлено-буденного життя земної людини - і також земного підлітка-киянина 1970-х років. У цій істині для мене став також проглядатися певний непростий, діалектичний, але дуже привабливий і люблячий, прощаючий Бог.
Моє бунтарське захоплення поетичним символізмом привело мене до серйозних і регулярних розмов з подругою моїх батьків Наталією Ростиславівною Мазепою, яка була (і зараз є) професіоналом-літературознавцем і дуже тонким цінителем поезії. Наталя Ростиславівна зрозуміла мене, як ніхто, і почала постачати мене величезною кількістю поетичних збірок, розвиваючи, виховуючи мій поетичний смак. І тут сталося одне справжнє диво. Я раптом відкрив для себе українську поезію!
Однією з поетичних збірок, яку я одержав для особистого розвитку від Наталі Ростиславівни, була маленька книжечка віршів Леоніда Кисельова, з досить грунтовною передмовою серйозного літературознавця-германіста Дмитра Затонського (рідного сина розстріляного Сталіним за "троцькізм" Володимира Затонського; Наталя Ростиславівна знала його за дуже близького друга і називала "Діма"). Вірші "Льоні" Кисельова, стовідсоткового етнічного росіянина, вразили мене такою сильною, природньою, нічим не змушеною любов'ю до України, що це теж у великій мірі перевернуло все моє життя. Кисельов привернув мою увагу до поезії Тараса Шевченка, яку я вже у досить дорослому віці - 15, 16, 17 років - став читати дуже уважно і теж у великій мірі під кутом мого антиконформістського бунту проти всього "правильного," що вдовблювала в нас радянська шкільна програма. І в поезії нашого великого Кобзаря я відчув те саме почуття певної вищості, певної святості, певної націленості у вічне, не-заангажоване лозунгами-одноденками.
Ще трохи пізніше я відкрив для себе Тичину, Рильського, Олеся, а ще трохи згодом Зерова і Антонича. В усіх цих поетах я знайшов рядки, які продовжували вести мене до Бога.
Я був дуже "академічною" дитиною і, як така, вважав, що люблю загальноприйняту класику світової поезії. Проте насправді, в глибині душі, я не був особливо зворушений тією поезією, яку мені пхала в горлянку моя радянська школа. Я згоджувався, наприклад, що Пушкін є "сонцем поезії," а Шевченко є геніальним Кобзарем, але ні перше, ні друге твердження в моєму дитинстві не знаходило того глибокого відгуку, який знайшов, скажімо, Олександр Дюма або Луї Буссенар, а трохи пізніше Лев Толстой.
Все змінилося в один вечір, коли мій дід, страшенний книголюб, приніс звідкісь невеличкий блакитний томик російського поета-символіста Андрєя Бєлого.
Я, восьмикласник середньої школи номер 51 Печерського району міста Києва, відкрив передмову до цієї книжки, і, після півгодини читання, раптом зрозумів, що існує величезний шар російської і світової поезії, який зовсім не вкладається в ті естетичні і етичні рамки, що їх мені, проти якогось дуже підсвідомого почуття незгоди, прищеплювала моя радянська школа. Прочитавши цю передмову і почавши читати поезії Бєлого, я відкрив для себе цілий величезний світ символізму, а через нього - ще ширший світ поезії кінця 19-го - початку 20-го сторіч, яка оперувала категоріями іншими, ніж тільки "гарне і добре," "гарне і правильне," "гарне і (в дусі радянської квазіестетичної дидактики) соціально прогресивне і єдино морально сприйнятливе." Це "не-те-чому-мене-всі-до-того-вчили" було чимось націленим у ПОНАДПРИРОДНЄ, містичне, таке, що не описується лексикою, запозиченою з просякнутих духом плаского матеріалізму підручників радянської школи. І я, природній бунтар, страшно зрадів, що таке теж існує, і, більше того, одразу взяв сторону цього "такого."
Дуже скоро після Бєлого я відкрив для себе Олександра Блока. Ще значно сильніше, ніж під час читання Бєлого, під час читання Блока почало розкриватися для мене оте саме понадприроднє (пізніше, дорослим, я дізнався і згодився, що це понадприроднє є "платонівським"). Я відчув шал, неймовірно сильне естетичне захоплення блоківською "Прекрасною Дамою" - причому не стільки з його ранньої суто символістської лірики, скільки з пізніших віршів, таких як "По вечерам над ресторанами" ("Незнакомка"), "О доблестях, о подвигах, о славе...", "Никогда не забуду, он бьіл или не бьіл...", і інших. Я навіть, цілком у блоківському дусі, став дивитися на свій рідний Київ тих далеких радянських часів як на страшне, несправжнє, гротескно-перекривлене місто жовтих вікон і злих карликів. Але це було дуже тимчасове відчуття, таке відчуття, яке повністю відміталося блоківським же, "О, весна без конца и без краю..." Націленість у щось вище, ніж тільки матеріально-природнє, не затуляло і не знижувало реалій природнього і навіть дуже приземлено-буденного життя земної людини - і також земного підлітка-киянина 1970-х років. У цій істині для мене став також проглядатися певний непростий, діалектичний, але дуже привабливий і люблячий, прощаючий Бог.
Моє бунтарське захоплення поетичним символізмом привело мене до серйозних і регулярних розмов з подругою моїх батьків Наталією Ростиславівною Мазепою, яка була (і зараз є) професіоналом-літературознавцем і дуже тонким цінителем поезії. Наталя Ростиславівна зрозуміла мене, як ніхто, і почала постачати мене величезною кількістю поетичних збірок, розвиваючи, виховуючи мій поетичний смак. І тут сталося одне справжнє диво. Я раптом відкрив для себе українську поезію!
Однією з поетичних збірок, яку я одержав для особистого розвитку від Наталі Ростиславівни, була маленька книжечка віршів Леоніда Кисельова, з досить грунтовною передмовою серйозного літературознавця-германіста Дмитра Затонського (рідного сина розстріляного Сталіним за "троцькізм" Володимира Затонського; Наталя Ростиславівна знала його за дуже близького друга і називала "Діма"). Вірші "Льоні" Кисельова, стовідсоткового етнічного росіянина, вразили мене такою сильною, природньою, нічим не змушеною любов'ю до України, що це теж у великій мірі перевернуло все моє життя. Кисельов привернув мою увагу до поезії Тараса Шевченка, яку я вже у досить дорослому віці - 15, 16, 17 років - став читати дуже уважно і теж у великій мірі під кутом мого антиконформістського бунту проти всього "правильного," що вдовблювала в нас радянська шкільна програма. І в поезії нашого великого Кобзаря я відчув те саме почуття певної вищості, певної святості, певної націленості у вічне, не-заангажоване лозунгами-одноденками.
Ще трохи пізніше я відкрив для себе Тичину, Рильського, Олеся, а ще трохи згодом Зерова і Антонича. В усіх цих поетах я знайшов рядки, які продовжували вести мене до Бога.
Відповіді
2003.10.13 | ПоручікЪ Красной Армії
Не знав, де вставити. Вирішив - тут...
Вибачайте п.Юрку, але я знову збоку.Як завжди.
Майже.
Отже, значить, про духовність...
Чи приблизно...
Як добре відомо з незапам”ятних часів, для повноцінного функціонування человєчества необхідно дві речі.
1. Хліб.
2. Видовища
Чи видовиська.
Хоча, також добре відомо, що хліб – усьому голова (с), в рамках даної дискусії ми будемо згадувати його тише дотично.
Все-таки, тема не економічна.
І не гастрономічна.
Отже, про видовиська.
Або про мистецтво.
Як один із істочніків і составних частин духовності.
Людства.
ПРЕАМБУЛА, СЕБТО, ПЕРЕДМОВА.
Три істочніка і три составляющіє часті Триєдиної Великої Научної Теорії ПоручікЪа.
І. Научний Емпіріокритичний Персоналізм.
Почнемо з Масла.
Масло був психологом.
Соціопсихологом.
Одним з батьків-засновників теоріїї персональності.
І автором теорії ієрархії людських потреб.
Імені свого власного, Маслового імені.
Так званої Maslow’s hierarchy of needs.
Оце, власне, і все про Масла.
Крім одного.
Базуючись на Масловій ієрархії, інший кузнєц чєловєческіх душ на ім”я Маклеланд побудував свою власну теорію.
Чи цей Маклеланд її сам так назвав, чи послєдоватєлі подсуєтілісь, не знаю.
Але називається вона Маклеландова Теорія Досягнення.
Або, на общепонятному: McClelland's Achievement-theory.
Звучить вона доволі просто.
Людська поведінка є контрольованою ТРЬОМА основними потребами:
1. Потреба потужності (влади).
2. Потреба досягнень (успіхів).
3. Потреба належності (уваги).
Ці базові потреби є у кожної людини, їх співвідношення можуть коливатись залежно від обставин.
Практичні дослідження показали, що 70% людей мають яскраво-виражену ОДНУ домінуючу потребу.
У 29% людей ДВІ потреби є співрозмірними і домінують над третьою.
Приблизно у 1% людей всі ТРИ потреби є збалансованими.
ІІ. Зональний Битовой Практіцізм.
Те, що відкрив Маклеланд, конєшно взбудоражило многочислєную научную обществєнность.
Але зону трудно застєбнуть.
Тєм болєє, що зона давно сама всьо класіфіцірувала.
Чіста емпірічєскі.
І ця ієрархія общеізвєстна.
Не тільки оттрубівшим от дзвонка до дзвонка.
Но і, условно-доссрочно освобождьонним, тоже.
І, даже, нє ходокам вопше.
І состоїт із ТРОІХ базових общеізвєстних составляющіх:
1. Вори.
2. Мужикі.
3. Прідуркі.
ІІІ. Український Інтегральний Націоналізм.
Дмитро Донцов на зону не ходив.
Не знаю, чи він знав Маклеланда, чи ні.
Але Донцовська система класифікації українців не суперечить першим двом.
Як відомо, вона теж є ТРИРІВНЕВОЮ:
1. Козаки.
2. Гречкосії.
3. Свинопаси.
КІНЕЦЬ ПРЕАМБУЛИ.
Далі буде.
Як буде настрій.
ПоручікЪ
2003.10.13 | Георгій
Re: Не знав, де вставити. Вирішив - тут...
Я, мабуть, гречкосій, а в зоні намагався б з усієї сили утриматися в мужиках. З масловських критеріїв для мене мабуть більше всього підходить потреба в належності (увазі). Але до чого Ви це все?2003.10.13 | Анатолій
Ви такий поетолюб, а на Шашкевича елементарно плюєте!
І тільки за те, що він у нижченаведеному вірші повідав правду про дохристиянське Православ"я, яке він знав і за яким шкодував. І тому, що він показав, що на Вкраїну спустилася ортодоксальна темрява. Отакий Ви поетолюб!!! У Вас, на жаль, все через призму менталу, дресури та своєї демонічної віри, а не через призму любові до неньки, України та її людей... Це і є ЗОМБУВАННЯ!ЗГАДКА.
Заспіваю що минуло
Передвіцький згану час,
Як весело колись було
Як то сумно нині в нас!
Світовида лиця ясні
За Лабою Славлян чтив,
Купайловий танок красний
Царинами вітром спів.
Гай ся на честь славной Лади
Піньом дівиць розглядав,
Мир в подяці для Коляди
Веселячи снопу клав.
Над ярою Полтавою
Суд Любушин мир давав,
Над Дніпром Славутицьою
Так Ярослав ся вславляв.
По за білими водами
Білий гніздо орел вив,
А руськими сторонами
Звін вічовий гомотів.
Новгорода сила й слава
Світом цілим зголосила,
Києва золота глава
Під небеса ся звела.
Слави дочка величава
На світ цілий сяяла,
Піснь Люмира піснь Бояна
Голосніше їй гула.
Нині думка йде сумненько
Темним лісом гомонить,
За Дунай, Дніпро туженько
Згадка журна лиш летить.
По над Дністра берег крутий
Гамор галич розлягать –
Там сум душу хапле лютий
В безвість гадка пропадать.
Городища де бували
Десь могили ся звели,
Богів храми де стояли
Грехіт мохи поросли.
По за води по за тихі
З славой гаразд пробував –
Загудівши вихор лихий
І сліди їх позмітав.
Красна Ретра з Арковою
Пилом вічним припали,
Діти вірні з матерньою
Десь в безвістях ізчезли...
Де ворони ся злітають
Колись славний стояв тин,
Тяжкі мраки десь лягають
Як на ногах татарин.
Щастя гаразд з під могили
Гомонем лиш залітать,
Як славляни колись жили
Журна думка лиш згадать.
Із Русина щирой груди
В побратимий летить край,
Побратимі де суть люди
По за Вому за Дунай.
Руслан Шашкевич
Зі збірки “Русалка Дністровая”
1837 р.
2003.10.13 | Георгій
Та нічого я не плюю...
Просто одне в моїй душі знаходить більший відгук, а інше - менший. Поезія Шашкевича з суто художньої точки зору мене не особливо вражає, що є просто мій літературний смак, а не ознака, що я на нього "плюю." А з точки зору змісту - я не бачу ніякого приводу сумувати за тим, що історія іде вперед і що старовинні дохристиянські вірування наших предків поступилися місцем християнській вірі. До речі, сам Маркіян (він же Руслан) Шашкевич був греко-католицьким священиком.2003.10.14 | Анатолій
Re: Та нічого я не плюю... Ой не треба!
Плюєте, і це точно...Щодо Шашкевича, то він МУСИВ бути таким, бо тоді вже Україна була поневолена з Заходу савеліянською Польщею, а зі Сходу ортодоксальною Московією. А Ви, мабуть, про це нічого і не знаєте?
Анатолій
2003.10.14 | ПоручікЪ Красной Армії
Re: Не все - зразу...
Георгій пише:> Я, мабуть, гречкосій, а в зоні намагався б з усієї сили утриматися в мужиках. З масловських критеріїв для мене мабуть більше всього підходить потреба в належності (увазі). Але до чого Ви це все?
Ви хочете усе - зразу.
А мене Муза покинула...
Ну, не виходить в мене.
Без Музи.
Значить, ждать надо.
Поки повернеться.
А теорія, basically, про наступне.
Світом керують козаки.
Або - вори.
Це - як кому більше подобається.
Коротше - power-motivated people.
Під їх чуткім руководством працюють всі інші.
Гречкосії, АКА мужикі, вони же achievement-motivated people забезпечують натовп хлібом.
Хвізіческім.
Хлібом же духовним опікуються affilation-driven people.
Вони же - свинопаси.
Вони же - прiдуркi.
Ось і вся теорія.
Без доказатєльств.
Поки що.
Як Муза прийде - тоді...
На рахунок масловських (вірніше - маклеландовських) критеріїв.
Десь в мене був один тест.
На російській.
І на папері.
Якщо цікавить - можу пошукати.
Я - гречкосій.
Ярко виражений.
Але з домішками козака.
Чи вора...
Тому і Муза теє-то, як його...
Ну, рідко.
Вопшем.
Take it easier.
ПоручікЪ
2003.10.14 | Георгій
Re: Не все - зразу...
Це вже щось таке, знаєте, метахвізичне і нє очєнь цьікаве... Хто керує, хто творить, хто ще шо робить і так далі... Але тим не менш чекатиму на повернення Вашої музи.2003.10.14 | Р.М.
Re: Не все - зразу...
ПоручікЪ Красной Армії пише:> Георгій пише:
> > Я, мабуть, гречкосій, а в зоні намагався б з усієї сили утриматися в мужиках.
> Світом керують козаки.Або - вори. Під їх чуткім руководством працюють всі інші.
> Гречкосії, АКА мужикі, вони же achievement-motivated people забезпечують натовп хлібом. Хвізіческім.
> Хлібом же духовним опікуються affilation-driven people. Вони же - свинопаси. Вони же - прiдуркi.
> Я - гречкосій. Ярко виражений. Але з домішками козака. Чи вора...
М-да.. Кругом одні козаки тіре вори і гречкосії тіре мужикі. А як же насчот свинопасів тіре придурків, товарісчі?.. Форум то, - духо-овний!..
2003.10.14 | ПоручікЪ Красной Армії
Re: Не все - зразу...
Р.М. пише:> ПоручікЪ Красной Армії пише:
> > Я - гречкосій. Ярко виражений. Але з домішками козака. Чи вора...
>
> М-да.. Кругом одні козаки тіре вори і гречкосії тіре мужикі. А як же насчот свинопасів тіре придурків, товарісчі?.. Форум то, - духо-овний!..
Я - не винен!
Це все - тест.
Ім. Маклеланда.
Вор - 19%
МужикЪ - 73%
ПрідурокЪ - 8%
Но можу бути і прідурком.
Нєкотороє врємя.
Маслові і Маклеланду не протіворічить.
ПоручікЪ
2003.10.14 | Р.М.
Re: Не все - зразу...
ПоручікЪ Красной Армії пише:> Р.М. пише:
> > ПоручікЪ Красной Армії пише:
>
> > > Я - гречкосій. Ярко виражений. Але з домішками козака. Чи вора...
> >
> > М-да.. Кругом одні козаки тіре вори і гречкосії тіре мужикі. А як же насчот свинопасів тіре придурків, товарісчі?.. Форум то, - духо-овний!..
>
> Я - не винен!
> Це все - тест.
> Ім. Маклеланда.
> Вор - 19%
> МужикЪ - 73%
> ПрідурокЪ - 8%
> Но можу бути і прідурком.
> Нєкотороє врємя.
> Маслові і Маклеланду не протіворічить.
>
> ПоручікЪ
Та я розумію, що все це тест ім. Маклендову мать. Але все ж таки "нє хлєбом єдіним". Пора би перекваліфіковуватись.
2003.10.14 | ПоручікЪ Красной Армії
Re: Не все - зразу...
Р.М. пише:> Та я розумію, що все це тест ім. Маклендову мать. Але все ж таки "нє хлєбом єдіним".
Hy, да!
Не єдиним.
Хлібом.
А й кожним словом.
Що походить з уст Божих.(с)
Божих.
А не якогось свинопаса.
№345323998765/789798-33.
Навіть найталановитішого - хто сперечається?!
Все-одно - прідурка.
> Пора би перекваліфіковуватись.
На хорошого - не потягну.
Таланту малувато.
Та й пізно вже...
На посереднього - не варто напрягатись.
Так, що лишаюсь, as is.
В смислі, яко єсмь.
Дякую Вам.
Заходьте ще.
З повагою -
ПоручікЪ
2003.10.15 | Р.М.
Re: Не все - зразу...
ПоручікЪ Красной Армії пише:> Р.М. пише:
> > Та я розумію, що все це тест ім. Маклендову мать. Але все ж таки "нє хлєбом єдіним".
>
> Hy, да!
> Не єдиним.
> Хлібом.
> А й кожним словом.
> Що походить з уст Божих.(с)
> Божих.
> А не якогось свинопаса.
> №345323998765/789798-33.
> Навіть найталановитішого - хто сперечається?!
> Все-одно - прідурка.
>
> > Пора би перекваліфіковуватись.
>
> На хорошого - не потягну.
> Таланту малувато.
> Та й пізно вже...
> На посереднього - не варто напрягатись.
> Так, що лишаюсь, as is.
> В смислі, яко єсмь.
>
> Дякую Вам.
> Заходьте ще.
Дякую за запрошення, хоча, як на мене, ламати списи нам з Вами нема про що. Та й за тестом Маклеланда, козакам і гречкосіям я, мабуть, не пара. Одним словом переконувати перекувати мечі і орала на кадила, будемо інших.
А стосовно моїх дописів,.. це так... Кобила вчора ненароком залетіла, поржати, відітілі, їй захотілося. Мабуть емейли переплутала.
> З повагою -
> ПоручікЪ
Взаємно -
Р.М.
2003.10.15 | ПоручікЪ Красной Армії
Re: Бувайте... :) (-)
2003.10.13 | Гура
Анатомия творчества
http://nauka.relis.ru/cgi/nauka.pl?08+0108+08108050+HTML2003.10.13 | Гура
ЗАГАДКА МОЗГА ТУРГЕНЕВА
http://nauka.relis.ru/cgi/nauka.pl?08+0011+08011035+HTML2003.10.14 | Георгій
Re: ЗАГАДКА МОЗГА ТУРГЕНЕВА
Є чудова пародія на життєописи російських класиків, яку приписують Даниїлу Хармсу (Даниїлу Івановичу Ювачову), хоча зараз більшість літературознавців схиляються до думки, що це псевдо-Хармс. Там Тургєнєв змальований таким собі дууууже чутливим інтелігентом, який за першої нагоди "дуже образився і ОДРАЗУ виїхав до Баден-Бадена."2003.10.13 | Гура
У женщин мозги другие
http://nauka.relis.ru/cgi/nauka.pl?08+0010+08010081+html2003.10.18 | ПоручікЪ Красной Армії
О, ще один! Видатний син мого народу...
А Ви, п.Пінчук казали: "Нє-є-є-є-є-є....."Але, Ви - викрутитесь.
Я у Вас вірю...
Виділення - моє.
А повністю - тут:
http://postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=15371
>> Мельпомена
>> Щось надто часто я почав писати про Романа Віктюка. Але що вдієш, коли такий громадський резонанс? От наприклад, поділився він з газетою "Високий Замок" творчими задумами. Планує поставити виставу за сюжетом якогось "продвинутого" літератора. А сюжет такий: один чоловік любив козу, а дружина ревнувала його і вбила козу, а він взяв і наклав на себе руки. Ну, як вам фабула? Бомба!
Have a great weekend!!!
ПоручікЪ
2003.10.18 | Георгій
Що тут викручуватися, це просто блюзнірство (-)
2003.10.25 | ПоручікЪ Красной Армії
Re: Що cаме? Ще один пасаж:
Автора (не Віктюка) я знаю давно.Років 10-12 назад він був впевнений, що якщо догнати Європу по кількості геїв на душу населення - Україна одразу буде в Європі
Не вийшло.
Хоча і догнали.
Ну, взагалі він - не гомофоб.
Скоріше - гомоагапій.
Був.
Але, якщо так піде далі - за пару років стане антиголубістом.
Якщо, вже і його дістало -
Лишилось небагато.
"...Я поборник прав меншин: національних, сексуальних та інших. Але ж все мусить мати межі. От Віктюк нещодавно ляпнув, що хто не гей, той не розуміється на мистецтві. Пишається тим, що він голубий. А чим тут пишатися? Це не заслуга його, а біда. То навіщо виставляти її на показ? Якщо так далі піде, то вони нам на шию сядуть і ніжки звісять. Захищати меншини -- багато охочих. А хто захистить такого собі звичайного чолов'ягу -- хорошого сім'янина, трудівника, українця: зразкового громадянина?"
Повністю - тут:
http://postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=15667
ПоручікЪ