Відповіді

• 2003.12.16 | tmp

  и об отношении православия к Т.Г. Шевченко

  
  = По сообщению официального сервера УПЦ МП «Православие в Украине», в Свято-Вознесенском кафедральном соборе Конотопа обнаружена икона, написанная в честь Тараса Шевченко. На иконе изображен Тарасий, архиепископ Цареградский, и преподобный Михаил Малеин. Икона написана другом Тараса Шевченко Григорием Честаховским в его память и в память Михаила Лазаревского, о чем свидетельствует хорошо сохранившаяся надпись: «Вiчна память и добра слава вiрним товарищам Тарасу Григоровичу Шевченко и Михаилу Матвiiвичу Лазаревскому. Григорiй Честаховский, року Божого 1867, мiсяца серпня». Это единственная икона, связанная с Тарасом Шевченко (более того — написанная в память о нем), известия о которой еще не введены в научный обиход. Не менее интересно, что Тарас Шевченко был назван по святцам именно в честь святителя Тарасия, а преставился 10 марта, в день памяти своего небесного покровителя. По благословению митрополита Владимира икона отправится на реставрацию, после чего вновь займет свое место в Свято-Вознесенком кафедральном соборе Конотопа. Будет сделана также копия иконы для передачи в дар Национальному музею Шевченко =
  2003-03-07
  
  имхо, вполне по христиански.
  
  есть ли у кого что еще по данному вопросу?
  
  зы
  об отношении Т.Г. Шевченко к каталицизму известно, а вот как РКЦ к нему относится?
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2003.12.16 | Георгій

    Re: и об отношении православия к Т.Г. Шевченко

    Думаю, що Т.Г. Шевченко все-таки не був справжнім теологом, і тому про його відношення до православ'я і протестантизму ми можемо судити приблизно так само, як, скажімо, ми можемо судити про моє (дуже ділетантське) відношення до цих двох течій християнства (це при тому, звичайно, що ТГШ був геній, а я ні). ТГШ судив про православ'я на підставі того, що було ЙОМУ особисто знайоме - офіційне "казенне" православ'я Російської імперії. Я б не продовжував цієї дискусії або принаймні продовжував її в порівнянні з тим, що саме сучасні ТГШ ЗАХІДНІ мислителі казали про офіційне, казенне західне протестанство. Також варто подумати над тим, що саме такий не зовсім західний і не зовсім православний мислитель (і який мислитель!), Федір Михайлович Достоєвський, казав про протестанство... пригадаймо хоча б епізод з дівчиною-вигнанкою з "Ідіота."
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2003.12.16 | Anatoliy

      Ще раз про релігійність ТГ Шевченка!

      
      РЕЛІГІЙНІСТЬ Т.Г.ШЕВЧЕНКА
      Свідомі українці-патріоти справедливо цінують Тараса Шевченка як великого патріота, геніального поета, одного з найбільших будителів народу. І справді, майже кожна сторінка "Кобзаря" - це палкий заклик любити свій народ і край, це пророцький осуд всякої неправди і неволі. Могутній протест проти неправди у Шевченка сполучений з глибокою правдивою вірою, що випливає з глибин його єства. Спроби декого зробити Шевченка атеїстом просто є нелогічними. Адже ніхто з українських письменників не використовував так часто і з такою глибокою побожністю ім'я Бога, як Т.Шевченко. В усьому "Кобзарі" ім'я Бога використано 495 разів і в марно тільки(?) 12. І з 230 творів "Кобзаря" ми маємо 25 суто релігійного змісту. До Бога Шевченко звертається з глибокою любов'ю і пошаною: "милий Боже", "святий Боже", "Господь Бог мій" і т. д. Це є найкращим доказом того, що Шевченко не був атеїстом. У своїх релігійних творах, а ці твори у Шевченка є прекрасними, він з великою пошаною використовує слово "Бог".
      Як же пояснити вирази Шевченка, що на перший погляд здаються богохульними? Так, ці вирази є богохульними для ортодоксальної заскорузлої антилюдської обрядовості . Тому що в Шевченкових творах немає жодного виразу, який говорив би про його безбожництво. У поемі "Сон" Шевченко називає Бога "милим". Україні він радить: "Годуй діток; жива правда у Господа Бога". У цій самій поемі, змальовуючи з обуренням сваволю поміщиків, злиденне життя й нестерпні страждання кріпаків в Україні, він каже, що коли .може бути таке зло, то очевидно: "Нема Господа на небі". Так, це протест щодо нав’язаного Україні нерідного, не народного бога, Шевченко говорить, що Бог: "... може бачить, та помагає як оті гори предковічні". В поемі "Сон" Шевченко висловлює таке почуття: "Я Богу помолюсь... Я так люблю мою Україну убогу, що прокляну святого Бога. За неї душу погублю". Але це не доказ безбожності Шевченка, а прояв його глибокої любові до свого народу, до свого Бога, а не імпортованого з російських земель або з Візантії. Отже, таке саме почуття до народу ми знаходимо і в Шевченка, у нього і на думці не було хулити свого Бога.
      Чимало Шевченкових творів чужі народу України Церкви вважають за богохульні. Наприклад, твір "Світе ясний, світе тихий" скерований проти московської ортодоксальної церкви, проти німо-обрядовщини в церковній мові, що мертвить дух і гасить Боже світло в людських душах. У поемі "Юродивий" Шевченко обурюється проти ока, що спить в кіоті, запитує, чи воно бачить усі ті кривди, що діються в Україні, за яку у Шевченка розривалася душа.
      Треба раз і назавжди запам'ятати, що всі ніби богохульні вирази у творчості Шевченка скеровані не проти Бога, а проти московської ортодоксальної бездуховщини, мертвотності християнського духу, проти усього того, що Шевченко називає візантійщиною. Все це чуже для України, від чого народ страждає і сьогодні. Шевченко змальовує двох богів, а саме: бог "московито візантійський", Бог Всевишній (не юдейський Демон), якого він палко любив, про якого говорить: "Збрешуть люди, візантійський Саваоф одурить, не одурить Бог". "Візантійський Саваоф" для Шевченка - це загарбницько чужий Демон на біду Україні, які він не сприймав усім своїм серцем. На жаль, сьогодні таким самим фарисейсько-московським духом інтриг пройняті всі так звані Українські християнські церкви, бо не послухали слів Ісусових, що треба берегтися фарисейсько-саддукейської закваски, що в старі міхи нового вина не наливають. Не можуть старі прогнилі кадри нести чисту ідею, повну життя і свіжості. Не повернуть вони ні чистої, Української Православної Церкви, яка несла і нестиме світло в серця людей, ні щасливої України.
      Не мав жодних симпатій Т. Шевченко не тільки до московсько-візантійської Церкви, але й до римо-католиків. Можливо, що ці церкви відійшли далеко від чистого Бога, від чесності і любові. А що за церква без чистого та людяного Всевишнього, Багатопроявленого, Всемогутнього? Фальшивка! Найкращим доказом цього є його поема Т. Шевченко "Єретик". Ортодоксальне та католицьке духовенство ж порівнює з воронами, гадюками, собаками, у них "в ясних ризах ... люті очі " тощо. Що ми можем спостерігати і сьогодні. В так званих християнських церквах більшість служителів - не слуги правди і любові, а слуги інтриг і злих пороків, які розділюють народ, один проти одного і проти Бога..
      Ортодоксальний піп не дбає за Україну, вона йому чужа, а дбає він лише за сите черево і повну кишеню. Волхв Українського Православ”я любить свій народ і служить Всевишньому, Всепроявленому Богу всім серцем і життям. Сьогодні Волхви повертаються на рідну українську землю і саме вони будуть складати кістяк духовного відродження України-Русі і стануть духовним золотом нації. І саме рідні українські Волхви допоможуть народу України встати з колін, вилікуватися фізично та духовно. Про таких священиків мріяв Тарас Шевченко, а попів висміював.
      Які ж були, властиво, релігійні погляди Шевченка? Він глибоко вірив у чисту, непорочну молитву. Його твори сповнені порад молитися Божому синові. Він не раз пише про свої молитви. Поет вірив Христові і любив його, ненавидів фарисейство й ідольство. Ми знаходимо в Шевченка без кінця краю суто релігійні вирази, ними повний "Кобзар". В "Невільнику" читаємо: "Скрізь неправда, де не гляну, скрізь Господа лають". В "Кавказі" він визнає: "Христе, Сине Божий". В "Неофітах" він називає Христа "Сином Божим у плоті" і тому подібне. Шевченко завжди попереджає "сторонніх людей", вдивляючись зором мудреця в глибінь наступних поколінь і сам віщуючи:
      "Не смійтеся, чужі люди!
      Церква-домовина
      Розвалиться, а з під неї
      Встане Україна,
      Розвіє тьму неволі,
      Світ правди засвітить,
      Помоляться на волі
      Невольничі діти". ("Суботів")
      Це пророцтво здійснюється на наших очах. Московсько-візантійська і фарисейська Церкви розвалюються і наближається день, коли в Україні кожний матиме можливість вільно славити свого Всевишнього Бога, Багатопроявленого, Всемогутнього .
      При всьому бажанні чужим, неукраїнським церквам важко зробити Шевченка московсько-візантійським чи римським фарисеєм чи, як атеїстам, зобразити і безбожником, всупереч глибоким релігійним почуттям, що так яскраво передані у творах.
      У Тараса Шевченка, як у стародавніх українських Волхвів, глибока релігійність поєднана з гострим протестом проти релігійного лицемірства і всякої неправди. Візьмімо хоча б такі його рядки:
      "Храми, каплиці, ікони,
      ставники, мирри і дим,
      перед образом Твоїм Неутомленні поклони
      За кражу, за війну, за кров:
      Щоб братню кров пролити, просять,
      А потім в дар Тобі приносять
      З пожару вкрадений покров..." ("Кавказ")
      Або:
      "Кругом неправда і неволя,
      Народ замучений мовчить,
      А на апостольськім престолі
      Чернець годований сидить,*
      Людською кровію торгує
      І рай у найми оддає!
      О, Боже! Суд Твій правий всує,
      І всує царствіє Твоє!" ("Єретик")
      До речі, ці найкращі рядки творчості Шевченка церковники-ортодокси викинули з нового видання Т. Шевченка українською мовою для всіх вірних, видрукуваного перед другою світовою війною.
      Тарас Шевченко з великим захопленням перекладає і наслідує стародавніх Волхвів, бо відчуває в них рідний дух. Дуже важко уявити, як лицемірний піп може читати такі рядки, які свідчать проти нього. Правду, любов і братерство Шевченко вважає за найдорожче добро, якого бажає собі і всім людям: "Мені ж, о Господи, подай Любити правду на землі !" ("Молитви") До якої з євангельських течій релігійні погляди Т. Шевченка найближчі? В "Неофітах" він визнає божественність Ісуса Христа і називає Його "Сином Божим у плоті". В поемі "Марія" він зображає, що Христос народився так, як усі люди. В усякому разі Шевченко має незвичайно взнеслі (?) погляди на Христа і в поемі "Марія" стверджує, що Його народження не мало винятковий характер. Христос навчав, що слова, які люди казатимуть проти Сина Людського, простяться їм, але залишається без прощення гріх проти Всевишнього, бо це гріх проти самої істини, самої правди, людини самої себе. Отже, ми шануємо Тараса Шевченка не тільки, як геніального поета і будителя народу, але як великого пророка духовного відродження України, як то було до московського фізичного та духовного поневолення. До того часу, поки наш нарід матиме в руках "Кобзаря" та твори Сковороди, не переведуться в Україні люди, які відроджують правдивість і духовність Відо-Вістичного Православ”я Русі-України.
      І на закінчення, для бажаючих тлумачити творчість Шевченка в так званому християнському дусі надаємо улюблений твір великого поета:
      Гімн черничий
      Удар, громе, над тим домом,
      Над тим божим, де мремо ми,
      Тебе ж, Боже, зневажаєм,
      Зневажаючи співаєм:
      Алілуя!
      Якби не ти, ми б любились,
      Кохалися б, та дружились,
      Та діточок виростали,
      Научали б та співали:
      Алілуя!
      Одурив ти нас, убогих.
      Ми ж, окрадені небоги,
      Самі тебе одурили
      І, скиглячи, возопили:
      Алілуя!
      Ти постриг нас у черниці,
      А ми собі молодиці…
      Та танцюєм, та співаєм,
      Співаючи, промовляєм:
      Алілуя!