Що ж воно є - сікхізм?
01/27/2004 | Георгій
Сікхізм - дуже молода релігія. Вона виникла в Пенджабі, на північному заході Індії, наприкінці 15-го - на початку 16-го сторіччя н.е. і особливо поширилася у 17-му - 18-му сторіччях, в часи занепаду імперії Великих Моголів. Її дуже цікава особливість полягає в тому, що вона виникла на грунті індуїстської релігійної традиції, але є абсолютно монотеїстичною. Сікхізм є також зразком релігії, в якій надзвичайно сильно фігурує соціальний фактор. Іншими словами, релігія сікхів формує їх суспільство, їх громаду, їх унікальне "братство." Кількість адептів сікхізму приблизно 12 мільйонів, з них біля 11 мільйонів постійно живуть у Пенджабі.
Засновником сікхізму вважається гуру Нанак, який народився у 1469 році недалеко від міста Лахор. Про його дитинство та юність майже нічого не відомо; імовірно, що він належав до не особливо заможного, але культурного роду, був з дитинства письменним і мав велику цікавість до філософських та богословських питань. Нанак мав дружину і двох синів. Він жив з родиною в селищі Талванді, звідки походили його батьки (зараз воно називається Нанкана Сагіб), а потім перебрався до міста Султанпур, де працював дрібним чиновником при канцелярії місцевого мусульманського правителя. Приблизно у 1500 році Нанак прийняв рішення стати мандрівним аскетом. Він залишив Султанпур і почав подорожувати по всій Індії. Про нього стали говорити як про дуже мудру і добру людину, яка здатна говорити як з панівним класом імперії Великих Моголів (мусульманами), так і з простим народом Індії незалежно від кастової належності співбесідника. Слава про гуру Нанака дійшла до імператора Бабура, який подарував Нанакові велику ділянку землі на березі річки Раві. Нанак зібрав там групу послідовників і разом з ними побудував селище Картарпур, яке, за його мрією, мало стати зразком щасливого життя духовно просвітлених людей. У цьому селищі він помер, приблизно у 1539 році.
Вчення гуру Нанака наполягає на існуванні одного єдиного, цілком персонального Бога, який створив Всесвіт і людей і постійно піклується про своє твориво. На відміну від індуїстів-вайшнава, Нанак не визнавав концепції аватар (втілень одного Бога в різні особи), і також категорично протестував проти поклоніння зображенням, статуям і т.д. За Нанаком, Бог є "сараб віапак," тобто "присутній всюди," всюдисущий; але пізнати його, увійти з ним у певні стосунки можна не через шлях зовнішнього ритуалу, а тільки через шлях зосередженої медитації, "погляду всередину самого себе." Якщо людина систематично приділяє час і зусилля для дисциплінованої, концентрованої медитації, в неї міняється система цінностей. Вона припиняє молитися ідолам як у формі ритулістичних зображень чи статуй, так і у формі принад світу - грошей, влади, слави і т.д. Всі ці хибні цінності Нанак називав "майя," тобто ілюзія, обман. Шлях до спасіння людини, за Нанаком, полягає в зміні системи цінностей, де замість "майя" людина починає все більше і більше усвідомлювати цінність самого Бога, його пророків-гуру і його священного порядку ("гукам"). Ідучи цим шляхом, регулярно практикуючи медитацію ("нам сімран"), людина ніби "вростає" в самого Бога, не є вже більше відділеною, відокремленою від Нього.
Після смерті гуру Нанака його вчення продовжували пропагувати такі видатні діячі сікхського руху, як гуру Ангад, гуру Амар Дас, гуру Рам Дас, гуру Арджан, гуру Харгобінд, гуру Тегх Багабур і гуру Гобінд Сінгх. Вони розвивали не стільки теологічну частину спадщини гуру Нанака, скільки його ідеї про оформлення міцної, дисциплінованої, відданої сікхському релігійному вченню громади одновірців. Така громада була остаточно сформована у 1699 році; вона дістала назву Халса, тобто Братство. Наприкінці 18-го сторіччя один з верховних лідерів Халси на ім'я Ранджіт Сінгх був оголошений королем сікхського королівства, яке фактично покривало всю територію Пенджабу. Пізніше, в часи британського колоніального панування, це королівство перестало існувати як адміністративна одиниця, але Халса продовжувала існувати і діяти як могутній релігійний орден.
Членами Халси не народжуються, а стають, причому тільки добровільно. Молода людина, яка народилася в родині сікхів, але не бажає стати членом Халси, дістає титул "сагай-дхарі" (буквально "той, хто росте повільно") і не підлягає ніяким прокльонам чи осудженню, а тільки стає об'єктом спеціальної уваги гуру. Той, хто хоче стати членом Халси, повинен пройти обряд своєрідного "хрищення." Після цього новонавернутий член Халси отримує додаткове ім'я Сінгх, тобто учень, і мусить все життя показувати п'ять зовнішніх ознак належності до цього сікхського ордену - так звані п'ять К. Це нестижіння волосся (кеш), носіння особливого гребінця, який закріплює довге волосся в особливу зачіску (кангха), кинджала (кірпан), сталевого браслета (кара), і особливих коротких штанів (качх). Сікхів завжди можна пізнати по тюрбану, який вони носять на голові. Сам собою цей тюрбан не входить у "п'ять К" і тому не є обов'язковим, але сікхи вважають, що носіння тюрбану є найкращим способом догляду за їх довжелезним нестриженим волоссям.
Сікхи регулярно збираються для молитви і медитації у своїх храмах (гурвада), з яких найбільшим і найгарнішим є так званий Золотий Храм у місті Амрітсарі. Двері храмів завжди відкриті, і служіння в них не припиняється ніколи (молитви та співи замовкають тільки на дуже короткий час після полуночі). Той, хто заходить до храму, отримує маленьку порцію освяченої їжі (караг прасад), і після цього вільно сідає або стає разом з однією з численних групок прихожан для слухання співів і читань із священної книги сікхів, "Аді Грант." Цю книгу прийнято читати також в родинах, як правило рано вранці кожного дня, вголос, у присутності дружини та дітей. Дуже важливим елементом релігійного життя сікхів є також матеріальна допомога Халсі. Кожний працюючий мужчина-сікх обов'язково віддає для колективних потреб суттєву частину свого доходу. Нарешті, всі сікхи постійно контактують із вчителями-гуру, зустрічаються з ними в домівках і храмах і отримують від них духовну підтримку та роз'яснення їх релігійної доктрини.
Вражає економічний успіх сікхів, який пояснюється частково особливо плодючою землею в Пенджабі, а частково тим, що сікхи абсолютно байдужі до традиційних індійських кастових бар'єрів. Їх найвидатніші лідери часто походили з нижчих каст (хатрі та арора, тобто дрібні чиновники і міські низи, або джат - землероби-селяни). Релігія сікхів
вчить їх колективізму, духу взаємодопомоги. Стосунки між сікхами і інщими релігійними громадами - індуїстськими та мусульманськими - як правило мирні, хоча сікхи періодично скаржаться на дискримінацію з боку значно численніших індуїстських кіл. Сікхи також підтримують свої організації за кордонами Індії, які вони називають гурвада. Найбільші гурвада існують у Великій Британії, країнах сходу Африки, Малайзії, а також на західному узбережжі Канади (особливо в місті Ванкувер) і США (Сіетл).
Засновником сікхізму вважається гуру Нанак, який народився у 1469 році недалеко від міста Лахор. Про його дитинство та юність майже нічого не відомо; імовірно, що він належав до не особливо заможного, але культурного роду, був з дитинства письменним і мав велику цікавість до філософських та богословських питань. Нанак мав дружину і двох синів. Він жив з родиною в селищі Талванді, звідки походили його батьки (зараз воно називається Нанкана Сагіб), а потім перебрався до міста Султанпур, де працював дрібним чиновником при канцелярії місцевого мусульманського правителя. Приблизно у 1500 році Нанак прийняв рішення стати мандрівним аскетом. Він залишив Султанпур і почав подорожувати по всій Індії. Про нього стали говорити як про дуже мудру і добру людину, яка здатна говорити як з панівним класом імперії Великих Моголів (мусульманами), так і з простим народом Індії незалежно від кастової належності співбесідника. Слава про гуру Нанака дійшла до імператора Бабура, який подарував Нанакові велику ділянку землі на березі річки Раві. Нанак зібрав там групу послідовників і разом з ними побудував селище Картарпур, яке, за його мрією, мало стати зразком щасливого життя духовно просвітлених людей. У цьому селищі він помер, приблизно у 1539 році.
Вчення гуру Нанака наполягає на існуванні одного єдиного, цілком персонального Бога, який створив Всесвіт і людей і постійно піклується про своє твориво. На відміну від індуїстів-вайшнава, Нанак не визнавав концепції аватар (втілень одного Бога в різні особи), і також категорично протестував проти поклоніння зображенням, статуям і т.д. За Нанаком, Бог є "сараб віапак," тобто "присутній всюди," всюдисущий; але пізнати його, увійти з ним у певні стосунки можна не через шлях зовнішнього ритуалу, а тільки через шлях зосередженої медитації, "погляду всередину самого себе." Якщо людина систематично приділяє час і зусилля для дисциплінованої, концентрованої медитації, в неї міняється система цінностей. Вона припиняє молитися ідолам як у формі ритулістичних зображень чи статуй, так і у формі принад світу - грошей, влади, слави і т.д. Всі ці хибні цінності Нанак називав "майя," тобто ілюзія, обман. Шлях до спасіння людини, за Нанаком, полягає в зміні системи цінностей, де замість "майя" людина починає все більше і більше усвідомлювати цінність самого Бога, його пророків-гуру і його священного порядку ("гукам"). Ідучи цим шляхом, регулярно практикуючи медитацію ("нам сімран"), людина ніби "вростає" в самого Бога, не є вже більше відділеною, відокремленою від Нього.
Після смерті гуру Нанака його вчення продовжували пропагувати такі видатні діячі сікхського руху, як гуру Ангад, гуру Амар Дас, гуру Рам Дас, гуру Арджан, гуру Харгобінд, гуру Тегх Багабур і гуру Гобінд Сінгх. Вони розвивали не стільки теологічну частину спадщини гуру Нанака, скільки його ідеї про оформлення міцної, дисциплінованої, відданої сікхському релігійному вченню громади одновірців. Така громада була остаточно сформована у 1699 році; вона дістала назву Халса, тобто Братство. Наприкінці 18-го сторіччя один з верховних лідерів Халси на ім'я Ранджіт Сінгх був оголошений королем сікхського королівства, яке фактично покривало всю територію Пенджабу. Пізніше, в часи британського колоніального панування, це королівство перестало існувати як адміністративна одиниця, але Халса продовжувала існувати і діяти як могутній релігійний орден.
Членами Халси не народжуються, а стають, причому тільки добровільно. Молода людина, яка народилася в родині сікхів, але не бажає стати членом Халси, дістає титул "сагай-дхарі" (буквально "той, хто росте повільно") і не підлягає ніяким прокльонам чи осудженню, а тільки стає об'єктом спеціальної уваги гуру. Той, хто хоче стати членом Халси, повинен пройти обряд своєрідного "хрищення." Після цього новонавернутий член Халси отримує додаткове ім'я Сінгх, тобто учень, і мусить все життя показувати п'ять зовнішніх ознак належності до цього сікхського ордену - так звані п'ять К. Це нестижіння волосся (кеш), носіння особливого гребінця, який закріплює довге волосся в особливу зачіску (кангха), кинджала (кірпан), сталевого браслета (кара), і особливих коротких штанів (качх). Сікхів завжди можна пізнати по тюрбану, який вони носять на голові. Сам собою цей тюрбан не входить у "п'ять К" і тому не є обов'язковим, але сікхи вважають, що носіння тюрбану є найкращим способом догляду за їх довжелезним нестриженим волоссям.
Сікхи регулярно збираються для молитви і медитації у своїх храмах (гурвада), з яких найбільшим і найгарнішим є так званий Золотий Храм у місті Амрітсарі. Двері храмів завжди відкриті, і служіння в них не припиняється ніколи (молитви та співи замовкають тільки на дуже короткий час після полуночі). Той, хто заходить до храму, отримує маленьку порцію освяченої їжі (караг прасад), і після цього вільно сідає або стає разом з однією з численних групок прихожан для слухання співів і читань із священної книги сікхів, "Аді Грант." Цю книгу прийнято читати також в родинах, як правило рано вранці кожного дня, вголос, у присутності дружини та дітей. Дуже важливим елементом релігійного життя сікхів є також матеріальна допомога Халсі. Кожний працюючий мужчина-сікх обов'язково віддає для колективних потреб суттєву частину свого доходу. Нарешті, всі сікхи постійно контактують із вчителями-гуру, зустрічаються з ними в домівках і храмах і отримують від них духовну підтримку та роз'яснення їх релігійної доктрини.
Вражає економічний успіх сікхів, який пояснюється частково особливо плодючою землею в Пенджабі, а частково тим, що сікхи абсолютно байдужі до традиційних індійських кастових бар'єрів. Їх найвидатніші лідери часто походили з нижчих каст (хатрі та арора, тобто дрібні чиновники і міські низи, або джат - землероби-селяни). Релігія сікхів
вчить їх колективізму, духу взаємодопомоги. Стосунки між сікхами і інщими релігійними громадами - індуїстськими та мусульманськими - як правило мирні, хоча сікхи періодично скаржаться на дискримінацію з боку значно численніших індуїстських кіл. Сікхи також підтримують свої організації за кордонами Індії, які вони називають гурвада. Найбільші гурвада існують у Великій Британії, країнах сходу Африки, Малайзії, а також на західному узбережжі Канади (особливо в місті Ванкувер) і США (Сіетл).