04/08/2004 | Анатолій

Пропоную до обговорення статтю Олексія Трачука.
Анатолій

Філософія майбутнього
( обнароднено 23-го березня, 7512-го (2004) року)


Філософія майбутнього

Надзвичайно актуальним для незалежної української держави є кращі досягнення представників її народу в тому числі вихідця із козацького роду академіка Володимира Вернадського, його попередника науковця, філософа-практика Григорія Сковороди (3.12.1722-1794) та великого експериментатора із Луганщини - Порфірія Іванова (10.03.1898-1983). Їх духовний та життєвий досвід в нелегкі часи дає наснагу молодим науковцям, шукачам істини та змісту буття в ХХІ столітті продовжувати цілісний, науковий підхід в державотворенні та розбудові національного суспільства України, як одної із гілок єдиного дерева життя всього людства нашої планети Земля.

Володимир Іванович Вернадський (12.03.1863-1945)

В багатотисячній історичній трагедії, для маси населення постійні страждання, голоду, преступності, важких умов рабського життя, які ми називаємо всесвітньою історією багатократно виникало питання про краще життя і методи його досягнення. Людина не мирилась з умовами свого життя.

Пошук виходу вирішувався по різному, із історії людства ми бачимо багаточисленні реалізовані спроби пошуку – філософські, релігійні, художні та наукові. Тисячоліттями по всім куточкам, де існує людське суспільство, вони створювались і створюються. Аналогічну спробу створити духовну общину в Кагарлицькому районі на Київщині прагнули члени нашого Товариства на полірелігійній основі, але не життєздатність, спирання на уявні ієрархії та перевага ілюзії над реальністю призвела до розпаду групи. Що спонукало Товариство на співпрацю з археологами, істориками, освітянами та реальними фахівцями. Наш досвід підкріплюється дослідженнями Володимира Вернадського:

"Отримані результати рішень в кінці кінців переносять і переносили питання в іншу площину – із області безпощадної реальності в область ідеальних уявлень. Віднайдені нещитані в різних формах релігійно-філософські рішення, які на ділі зв"язані з уявленнями про потойбічне життя, про воскресіння в нових умовах, де не буде зла, стаждань, а буде справедливість. Найбільш глибоким являється уявлення про метемпсихоз, який вирішує питання не з точки зору людини, але з точки зору живої речовини. Воно до цього часу іще, виникнувши декілька тисячолітть назад, живе яскраве для сотен міліонів людей. Всі релігійні уявлення – при всій їх делекості від точного наукового знання – являються могутнім соціальним фактором протягом тисячолітть, різко впливають на процес еволюції біосфери в ноосферу, але далеко не являються вирішальним фактором її створення.

Тому що той же історичний процес світової історії відображається в оточуючій людину природі іншим шляхом. До нього можливо і потрібно підійти чисто науково, залишаючи в стороні всякі уявлення, не витікаючі з наукових фактів.

До такого вивчення всесвітньої історії людства підходять зараз археологи, геологи, і біологи, залишаючи без розгляду всі тисячолітні уявлення філософії та релігії. Геологи, заглиблюючись в історію нашої планети, в постпліоценовий час, в льодовикову епоху, зібрали велику кількість накових фактів, виявляючих відображення життя людей – в кінці кінців цивілізованного людства – на геологічні процеси нашої планети, по суті біосфери. Без їх оцінки з точки зору добра і зла, не доторкуючись етичної чи філософської сторони, наукова робота, наукова думка константує новий факт першорядного геологічного значення в історії планети. Цей факт знаходиться в виявленні створюванною історичним процесом нової психозойської чи антропогенної геологічної ери. По суті, вона палеотологічно опреділяється появою людини". (1,ст.493,494)

Л.Агассіс (1807-1873) уже в 1859 р. встановив особливу геологічну еру людини.

Агассіс вважав геологічну давнину Світу, існування Землі протягом біблійного часу – шести –семи тисяч років, Бюфон думав про тривалість більше 127 тисяч років, А.Павлов і Ч.Шухерт – більше мільярда років.

В історії філософської думки ми знаходимо уже за багато сторіч до н.е. інтуіції і побудови, які можуть бути зв"язані із науковими імперичними висновками. Деякі із філософських пошуків Індії багато столітть назад – філософії упанішад – можуть бути так розтлумачені, якщо їх перенести в області науки ХХ століття.

Аналогічні уявлення існували в другій, меншій культурній області, в значній мірі віддаленій від індійської, - в крузі елінської середземноморської цивілізації. Ми можемо прослідкувати їх зачатки майже за дві з половиною тисячі літ назад. В політичній і соціальній думці значення науки і учених в керівництві полісом ясно проявлялось в елінській думці і яскраво реалізувалось в концепції держави, розробленої Платоном (427-347р.)

В.І.Вернадський створив цілий комплекс наук про Землю - від генетичної мінералогії до біогеохімії, радіогеології, вчення про біосферу. Недарма говорили, що він в своїй особі може представляти цілу академію. Вернадський показав, що речовина планети (а вона та ж і в космосі) утворюється в кругообігу "мертве-живе-мертве".

"Геохімія доказує неминучість живої рідини для цього кругообігу всіх елементів і тим ставить на наукову основу питання про космічність, всесвітність живої речовини," – узагальнив Вернадський свій погляд в монографії "Жива рідина," так і не виданної повністью при його житті. В ній було висловлено приципово для вченого переконання, що життя – така ж вічна складова буття, як матерія і енергія.

В своїх дослідженнях Вернадський опирався на принцип Реді "все живе походить від живого" (Франческо Реді (1626-1698) флорентійський академік, врач і натураліст стверджував біогенез, як єдину форму зародження живого. Принцип Реді розвинув француз Л. Пастер (1822-1895). Ідеї про вічне життя, без початку, уявлення про неперехідне – в аспекті відомих фізико-хімічних явищ – різниці, існуючої між косною і живою матарією, були в повному протиріччі з навичками його (західного людства) уявленням, з його світосприйняттям (1,с.466).

Вічне (духовне) і незалежне від матеріального світу життя реалізував в своєму житті Григорій Сковорода (1722-1794).

Світ його ловив, але не впіймав. Через дух Сковорода веде діалог з душею, використовуючи біблійні поніття того часу, розкриваючи свої погляди на вічність життя.

Дух. Початок вічного чуття залежить від того, аби перш за все пізнати самого себе, прозріти затаєну в тілі своїм вічність і начебто вирити її і своїм попелі. Ця іскра – інші світи, і ця загадкова зіниця вкладає в них вічність.

Душа. Хіба вічність і Бог те саме?

Дух. Звичайно, вічність – це твердь, яка скрізь і в усьму твердо стоїть і всю тлінь, як одежу носить, чужа будь-якого сприйняття та розділу. Вона-бо є істина і нетління. Бачиш, що світло премудрості тоді входить у душу коли людина два єства пізнає: тлінне та вічне.(4, с.165)

Дуже вдало Сковорода ілюструє два єства предмета (циркуля) – видимий та неуречевлений – справжний циркуль, нетлінний перебуває в потайниках розуму (ноосфері). Сковорода пропонує до свого тіла відноситись як до циркуля, як до тіні свого духу. Про людей, які до смерті відносяться, як до кінця життя. Сковорода висловлює думку:

Ці батьковбивці й сліпі стін осягателі звуться у Платона простацтвом, що в морочному рові і пеклі сидять, саму тільки тінь темну бачать і нічого за сущу істину не вважають, хіба тільки те, що помацати і схопити в кулак можуть. Ось джерело безбожності і розорення Божого міста. (4, с.196)

В ХІХ столітті до такого ж висновку прийшов відомий німецький філософ Людвиг Фейербах. "Бог, на думку Фейербаха, є відчужена від самої людини і зведена в абсолют людська сутність. Всі якості приписані богу, суть якості самої людини, але відірвані від нього, представлені як самостійні уособлені в богові". (Краткий философский словарь. Москва, 1954, ст.623)

Вернадський вважає, що залишаючись на грунті науки, ми повинні визнати:

1. ніде і ні в яких явищах, нe було найдено слідів самозародження життя;

2. життя, як воно нам представляється в своїх проявах і в своїй кількості, існує безперервно з часу утворення самих давніх геологічних утворень, з часу архейської ери;

3. немає ні одного організму серед сотен тисяч різних вивчених видів, гнезіс яких не відпорідав принципу Реді.

Протягом всього часу жива речовина була різко відділена від неживої речовини. Людина нерозривно зв`язана в одне ціле з життям всіх живих організмів, існуючих, та коли-небудь існувавших. (1, с.467)

Залежність людини від живого цілого завдяки його харчуванню опреділяє все його існування. Зміна режиму харчування у випадку, якби це відбулось,- мало б велечезні наслідки.

Останнім фактором являється нестерпний голод, який стає безпощадною рухаючою силою соціального устрою суспільства. (1, с.468, 469).

В 1933 році на Луганщині іще один практик - Порфірій Іванов на 35 році життя розпочинає унікальний 50-річний експеримент в процесі якого він реалізовував життя незалежне: без житла, без одежі, частково без їжі. Їжу він вживав від одиного до трьох раз на тиждень і міг взагалі обходитись без їжі, поступово ламаючи залежність від усталених стереотипів харчування. Порфірій Іванов на практиці реалізував мрію Володимира Вернадського про автотрофне життя людини.

Шлунок – це є природа (пише в своїх щоденниках Порфірій Корнійович), вона його ввела в процес життя людини. Ми з вами народились не з розвинутим шлунком, у нас він виріс в процесі життя. Потрібно, щоб тіло перебудувало відчуття про те, що мозок помре без всякого запасу. Я відкрив своє тіло в Природу, як в лабораторію, випробував тіло при температурі від мінус 46 гр. до тропічної жари.

Нам, всім людям потрібно в житті зробити повну революцію, яка повинна сотворити із мертвого живе. Якщо я залишився в природі голим і босим, то на це сили я в Природі знайшов. Мої сили – це є струм – магнето і енергія, вони знаходяться скрізь і всюди. (3, с.184).

Завершив звільнення людини від духовного рабства релігії Володимир Вернадський:

"В зв'язку з прийняттям еволюційного підходу у вивченні біосфери він переглянув оцінку діяльності людини по відношенню до природного середовища. Результати цієї діяльності він вивчав давно, писав про її негативні наслідки в багатьох працях по геохімії і мінералогії, але рахував її накладеною із зовні на постійний стан біосфери. Тепер же Вернадський став розглядати діяльність людини як закономірний етап розвитку біосфери. Він був певен, що відношення людини до природи і її ресурсам стане більш розумним, буде спрямоване на їх збереження. Для такого майбутнього стану біосфери, преображеної колективним розумом і працею людства під час задоволення всіх його матеріальних і духовних потреб, Вернадський використав запропонований іще в 1927р. французьким математиком Є.Леруа термін ноосфера" (2, ст.343).

Ноосферні ідеї Вернадський розвивав в 30-і роки, перш за все в роботі "Наукова думка як планетарне явище", задуманної як свого роду велика філософська передмова підсумкової книги, над якою він тоді вже працював – "Хімічна будова біосфери Землі та її оточення." Обі праці побачили світ тільки в 60-70-х роках. В цілому біогеохімічна енергія – це вільна енергія, породжувана життєдіяльністю природніх організмів, вона викликає міграцію хімічних елементів біосфери і тим формує її історію. Звичайна біогеохімічна енергія живої речовини виробляється перш за все шляхом розмноження, але відмінним признаком людини стала форма енергії, "звязана з розумом", настільки нестримно ростуча і ефективна, що, на думку вченого, не дивлячись на свій молодий вік відносно земних епох, ця енергія вже стала головним фактором в геологічній історії планети. Створилась нова форма влади живого організма над біосферою, яка дає можливість "повністью переробити всю оточуючу його природу" - в розумінні перетворити і одухотворити, що і являється основною ціллю нового творчого, духовного еону буття і ноосфери.

Адміністративна влада в радянські часи не використовувала в суспільному житті досягнення науки про життя біосфери, про людину, від науки влада брала тільки технічні досягнення, а гуманітарні, світоглядні відкриття проціжувала через матеріалістичне сито.

Досі прогрес науки XIX і XX ст. до цього часу мав дуже слабкий вплив на сучасну соціальну думку. Точні науки реформуються повністю, а їх непримеренність з ідеями минулого стає ще більшим.

В сучасній громадській і соціальній конструкції людство в більшій степені управляється ідеями, які більше не відповідають реальності (1, с.469). Константує Вернацький.

Пророк еволюційного розвитку людства Вернадський в своїй останній монографії (2, с.284) передбачає:

"Зараз спроби замінити політичним чи соціальним гнобленням вільний ріст наукових пошуків приречені на невдачу, тому що коріння їх лежить так глибоко, як лежить коріння релігійних вірувань, боротьба з якими вікова, закінчилась перемогою наукової думки.

Однією із передумов сучасного перевороту явилась звільнення наукової думки і наукового пошуку, звільнення її в значній степені від тиску релігійних, філософських і політичних структур … Але боротьба за можливість, яка відкрилась перед людством нового майбутнього далеко не закінчилась, і пройде все ж декілька, вірогідно не багато, поколінь, поки воно неминуче як природній стихійний процес яскраво виявиться в ноосфері в дійсності".

Демократії не буває без освіти , як би це твердження Вернадського дійшло до душ тих, від кого залежить майбутнє України. Нажаль, спадщина Вернадського не використовується на його батьківщині так, як це робиться в багатьох країнах світу.

В щоденнику Вернадський в 1931 році писав: "Царство моїх ідей попереду". Довгі десятиліття розроблене Вернадським вчення про біосферу і ноосферу просто замовчувалось. Але час визнання значення вчення про біосферу наближався. Без всякого сумніву, що на зміну відношення до вчення Вернадського про біосферу вплинула поява у світовому товаристві великої тривоги відносно стану оточуючої людину природнього серидовища. Ставало очевидним неможливість подальшого розвитку людської цивілізації при збереженні споживатських відносин між людиною і природою. В червні 1972 року ООН скликала в Стокгольмі Першу міжнародну конференцію по оточуючому середовищу і її розвитку. На Конференції було принято, що теоретичною основою природоохоронної політики людства повинно стати розроблене Вернадським вчення про біосферу Землі і її перетворення в ноосферу.(2,ст.11) В 1992 році в Ріоде-де-Жанейро пройшла спеціальна конференція ООН, де було вироблено концепцію розвитку людства в третьому тисячолітті. Але мало кому відомо, що в її основу покладено ідеї Володимира Вернадського, вченого, якого ця міжнародна організація визнала Людиною ХХ століття (газета Урядовий кур`єр 7.11.2000 №206).

Ми розумом не усвідомлюєм повністю, в житті не робимо іще всіх наслідків із того дивного, небувалого часу, в яке людство вступило в ХХ ст. Ми живемо на зламі, у виключно важливу, по суті нову, епоху життя людства, його історії на нашій планеті.

Вперше людина захватила свїм життям, своєю культурою всю верхню оболонку планети – взагалі, всю біосферу, всю звязанну з життям область планети.

Ми присутні і берем участь в створенні в біосфері нового геологічного фактора, небувалого іще в ній по потужності і по масштабності. Він науково встановлений протягом останніх 20-30 тисяч років, але ясно проявляється із постійно прискорюваним темпом в останнє тисячоліття.(1, ст.486, 487)

З появою на нашій планеті обдарованої розумом живої істоти планета переходить в нову стадію своєї історії. Біосфера переходить в ноосферу.

Державні утворення, які ідейно не визнають рівності всіх людей, пробують, не соромлячись в засобах, зупинити їх стихійні прояви, але вряд чи варто сумніватись, що ці утопічні мрії не зможуть відбутись. Це неминуче відбудеться з ходом часу, рано чи пізно, тому, що створення ноосфери із біосфери є природне явище, більш глибоке і потужне в своїй основі, чим людська історія. Воно потребує прояву людства як єдиного цілого. Це його неминуча участь. (1, ст.488)


Що спільного у академіка Вернацького, філософа Сковороди та шахтаря-практика в природі Іванова?

- безкомпромісний пошук істини, змісту та значення людського буття;

- реалізація свого світогляду в житті;

- в центрі світобудови та суспільства стоїть людина;

- науковий, експериментальний підхід до поставленої проблеми;

- підтвердження вічності енергії життя (живої речовини);

- звільнення від впливу релігії і практично не реалізованих філософій;

- практична реалізація ідеї автотрофності в оздоровчій системі П.К.Іванова - "займи своє місце в природі".

Які плани будує Товариство виходячи з досвіду великих постатей Вернадського, Сковороди, Іванова?

- Кожен літній сезон проводити археологічні, етнографічні, краєзнавчі експедиції по дослідженню прадавніх культур Подніпров"я;

- На правому березі Дніпра біля села Уляники Кагарлицького району Київської області на громадських засадах в співпраці з Інститутом археології НАН України запроектувати історико-археологічний культурно-просвітницький комплекс, де буде представлена жива модель давніх поселень хліборобів Трипільської культури V-III тисячоліть до н.е., поселення бронзового віку, селище слов`ян та давньоруське селище;

- В реальному житті реалізувати ідеї Григорія Сковороди, Порфірія Іванова, взяти посильну участь в еволюції людини та ноосфери;

- Через туристичну галузь економіки відкрити світові і нашому народу матерільні та духовні скарби споконвічної України.

Коротка справка про Володимира Вернадського:

Родився 12.03.1863 року в Петербурзі, але корені роду Вернадських ведуть на Україну, аж до козаків Запорожської Січі.

Академік Петербурзької академії наук 1892р.

З 1915р. Голова Комісії по вивченню продніх ресурсів Росії, а з 1918 р. – перший президент організованої їм Української академії наук, з 1921 р. директор основаного ним Радієвого інституту, а з 1929р. – і першої в світі біохімічної лабораторії.



Використана література:

1. Вернадський Володимир "Жизнеописание. Избранные труды. Воспоминания современников. Суждения потомков". Москва, 1993.

2. Вернадський Володимир "Химическое строение биосферы земли и ее окружения" Москва, 2001.

3. Кононов Ю.В., Кононова З.М. "Ключ к тайнам жизни" К., 1996

4. Сковорода Григорій. Твори. К., "Веселка" ,1996 .

Голова «Товариства Коло-Ра», Член УТОПІК

О.В.Трачук

Тел./ факс: (044) 257-01-47