МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Апостол Високого Замку (/)

06/04/2004 | Franko
Апостол із Високого Замку
БОГДАН МАЗУР
Львівська Газета

ДВІЧІ в день ця жінка піднімається на оглядовий майданчик Високого Замку й прибирає там. Пані Марії за це ніхто не платить ні копійки, однак саме завдяки цій львів’янці середнього віку найвища точка нашого міста щодня стає чистішою. Але пані Марія не лише прибирає сміття. Вона ще й спілкується з людьми, дарує їм усмішку й розповідає про свою віру в Бога.

Погожого недільного вечора в перший день Зелених свят разом із трьома друзями я піднявся на майданчик під горою, щоб удихнути на повні груди свіжого повітря. Ми милувалися навколишньою красою, навдивовижу гарним краєвидом. На травневому небі з’явилися перші зірки й бадьорий місяць, а внизу весняний Львів сяяв сотнями вогнів. І тут до нас підійшла усміхнена жінка й почала невимушену розмову.

– Я знаю секрет здоров’я, – сказала вона. – Можу поділитися з вами. Двічі в день піднімаюся сюди й дихаю чистим повітрям. Спілкуюся з людьми. Просто не можу цього не робити. Розказую їм про Божу Любов. Ні, ви не подумайте, я – не сектантка. Ходжу до Греко-Католицької Церкви святого Онуфрія, в монастир отців Василіян. Але завжди ділюся з людьми своєю вірою, розповідаю їм про Бога, який мене зцілив, запрошую їх приходити до церкви. І деякі туристи починають замислюватися над своїм життям. А через якийсь час я дізнаюся, що вони й справді навернулися до віри. Я така вдячна Богові за це!

Львів’янка розповіла, що колись була наполовину паралізованою й заледве могла пересуватися власним помешканням. У таких ситуаціях лікарі розводять руками.

Жінка почала ревно молитися за своє здоров’я. До неї приходили священики, щоб висповідати й запричащати. Й сталося чудо зцілення: сьогодні пані Марія вільно ходить і щодня піднімається на гору, зустрічає на ній схід і захід сонця. Жінка вважає себе щасливою людиною, яку любить Господь і дарує їй радість життя. Цією радістю наша співрозмовниця має потребу поділитися з іншими. А де ж іще люди нікуди не поспішають і милуються містом із висоти пташиного польоту? Звісно, на Високому Замку!

– Не всі туристи, які сюди приходять, хочуть зі мною говорити, – зізнається пані Марія. – Деякі навіть розмовляють по-хамськи та лаються. Але я не ображаюся. Вважаю своєю місією проповідувати Слово Боже. Й дуже люблю сюди підніматися...

Справді, оглядовий майданчик львівської гори має особливий колорит. Тут гарно в будь-яку пору доби. Я бував на ньому й удень, і погожої серпневої ночі під мільярдами далеких яскравих зір. Переконаний: на Високому Замку душа очищується від бруду та суєти нашого повсякденного буття. А оглядовий майданчик стає чистим завдяки дбайливим жіночим рукам, які прибирають його від пляшок та іншого сміття, залишеного на горі деякими не надто вихованими відвідувачами. Вранці й увечері приходить сюди жінка-апостол, дарує людям посмішку і любов до Бога. Це її покликання, її життя. Вона молиться за всіх нас, за тих, хто залишився внизу, заклопотаний повсякденними турботами. А ми так часто потребуємо цієї молитви...

Відповіді

  • 2004.06.04 | Георгій

    Re: Апостол Високого Замку (/)

    Приємно таке читати. Якщо зустрінете цю львівянку, передайте їй від мене великий привіт.

    У нашій церкві теж є одна жінка, яка просто якимось чудом одужала від хвороби, коли стала християнкою. Вона була алкоголічкою, через свою хворобу кинула працювати, опустилася і мало не вмерла. Зараз вона працює в університеті як фахівець з графічного дізайну, а в нашій церкві служить як відповідальна за роботу з дітьми дошкільного віку. Зовні в ній все ще видно сліди хвороби - вона дуже худа і виснажена, але не п'є зовсім, працює дуже багато і завжди аж випромінює чудовий гумор.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2004.06.07 | Franko

      Re: Апостол Високого Замку (/)

      Георгій пише:
      > Приємно таке читати. Якщо зустрінете цю львівянку, передайте їй від мене великий привіт.
      >
      > У нашій церкві теж є одна жінка, яка просто якимось чудом одужала від хвороби, коли стала християнкою. Вона була алкоголічкою, через свою хворобу кинула працювати, опустилася і мало не вмерла.

      Чомусь мені захотілося написати про "інший бік медалі" - вчора я ненадовго зайшов у справі до зовсім незнайомих людей, і розговорився з одною жінкою, пані Орисею. Уся родина дуже релігійна (що дуже допомогло мені, окрім всього, у самій справі, в плані довіри). І ця жінка розповіла мені, що її мама, яка була дуже хвора, дуже довго, постійно молилася про легку безболісну смерть - вона могла про це в церкві молитися цілими ночами. (Я не питався про хворобу, але мабуть, ідеться таки про рак...) Проте, вмирала вона в страшних муках, і коли їй хотіли полегшити страждання, ввести якесь знеболююче прямо в спинний мозок, вона відмовилася від допомоги, кажучи, що хоче відповісти за всі свої гріхи. Вона із вдячністю приймала це страждання.

      Після чого пані Орисі її мама часто ввижається уві сні, попереджає про хвороби дитини, і ці попередження справджуються. Попри те, що Бог "повівся" не так, як би цього хотілося людині, пані Орися, що пережила, зокрема, клінічну смерть, залишилася вірною і люблячою християнкою.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2004.06.08 | Р.М.

        Re: Апостол Високого Замку (до п. Георгія)

        Franko пише:
        > Проте, вмирала вона в страшних муках, і коли їй хотіли полегшити страждання, ввести якесь знеболююче прямо в спинний мозок, вона відмовилася від допомоги, кажучи, що хоче відповісти за всі свої гріхи. Вона із вдячністю приймала це страждання.
        Пане Георгію, цікаво почути вашу думку.
        Як Ви особисто відноситеся до такого вчинку і як ваша церква потрактувала б це.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2004.06.08 | Георгій

          Re: Апостол Високого Замку (до п. Георгія)

          Р.М. пише:
          > Franko пише:
          > > Проте, вмирала вона в страшних муках, і коли їй хотіли полегшити страждання, ввести якесь знеболююче прямо в спинний мозок, вона відмовилася від допомоги, кажучи, що хоче відповісти за всі свої гріхи. Вона із вдячністю приймала це страждання.
          > Пане Георгію, цікаво почути вашу думку.
          > Як Ви особисто відноситеся до такого вчинку і як ваша церква потрактувала б це.
          (ГП) Гм. Взагалі християни досить часто накладали на себе різні спокути, на підгрунті того, що страждання є карою за гріхи і вони цю кару заслужили. Думаю, що такий підхід є особистою справою совісті кожного індивіда. Богові, звичайно, наше фізичне чи моральне страждання як таке не потрібне - але Йому, безумовно, потрібно, щоби ми розкаялися в гріхах і стали на шлях зміни. Це найголовніше. Якими методами хто на цей шлях стає, мабуть не так суттєво. Якщо той чи інший христяинин вважає, що для нього чи для неї фізичне страждання, біль є необхідним елементом розкаяння, думаю, нічого поганого в цьому нема. Проте не треба, мабуть, узагальнювати таке, нав'язувати таке іншим.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2004.06.09 | Р.М.

            Re: Апостол Високого Замку (до п. Георгія)

            Георгій пише:
            > (ГП) Гм. Взагалі християни досить часто накладали на себе різні спокути, на підгрунті того, що страждання є карою за гріхи і вони цю кару заслужили. Думаю, що такий підхід є особистою справою совісті кожного індивіда. Богові, звичайно, наше фізичне чи моральне страждання як таке не потрібне - але Йому, безумовно, потрібно, щоби ми розкаялися в гріхах і стали на шлях зміни. Це найголовніше. Якими методами хто на цей шлях стає, мабуть не так суттєво. Якщо той чи інший христяинин вважає, що для нього чи для неї фізичне страждання, біль є необхідним елементом розкаяння, думаю, нічого поганого в цьому нема. Проте не треба, мабуть, узагальнювати таке, нав'язувати таке іншим.
            Я це чому запитав. Побутує думка, що протестантські церкви в основному закликають людей до каяття, а католицька церква до терпіння. Хоча, якщо подумати, то це одне й те саме. Ставши на шлях каяття, людина покутує свої гріхи терпінням. Терпіння необов'язково мусить бути фізичним. Каючись, ми повинні намагатися терпіти і зносити усе, що причиняє нам біль, як фізичний, так і духовний. Справа це сугубо індивідуальна і добровільна.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2004.06.09 | Георгій

              Про спокуту

              Р.М. пише:
              > Побутує думка, що протестантські церкви в основному закликають людей до каяття, а католицька церква до терпіння.
              (ГП) Цікава думка, я ніколи не чув такого. Протестантські церкви дійсно роблять дуже великий наголос на розкаянні. Але люди часто неправильно розуміють каяття - вони схильні думати, що каяття це просто оголошення (публічне або приватне), що от, я, мовляв, зробив щось погане, але тепер я розумію, що це був поганий вчинок, і ніколи більше такого не зроблю. Цього мало. Каяття включає в себе оголошення провини і намір не повторювати поганих вчинків, але воно не обмежується цим. Той, хто по-справжньому розкаюється, має глибоке ПОЧУТТЯ провини. Це той пункт, де християнська ідеологія на 180 градусів розходиться із сучасною світською ідеологією, яка каже, що почуття провини взагалі є деструктивна річ (як кажуть в Америці, "forget it and move on"). Світська мудрість також каже, що час лікує все, в тому числі і почуття провини за гріх. Християни не згідні. К.С. Льюїс у своїй книжці "Проблема страждання" категорично протестує проти уяви, що для Бога нібито гріх вже не є гріхом, якщо людина після вчинення гріху стала кращою і прожила певний час у праведності. Бог існує поза часом, для Нього нема вчора, сьогодні і завтра. І вчинений нами гріх для Нього завжди є гріхом, він бачиться Богові так, як ніби ми вчиняємо його зараз. Тому і нам не варто втішати себе тим, що, мовляв, пройшов час, я покращився, тому яка різниця, що я там робив п'ять чи десять років тому (ну, дурний був, молодий і т.д.). Але разом з тим не варто впадати в іншу крайність - забувати, що Бог хоче пробачити нам ВСІ наші гріхи, "відбілити" нас, як відбілювач знищує всі плями з білизни.

              >Хоча, якщо подумати, то це одне й те саме. Ставши на шлях каяття, людина покутує свої гріхи терпінням. Терпіння необов'язково мусить бути фізичним. Каючись, ми повинні намагатися терпіти і зносити усе, що причиняє нам біль, як фізичний, так і духовний. Справа це сугубо індивідуальна і добровільна.
              (ГП) Так. Це дуже важливо для того, щоби "одягнути на себе нового чоловіка" (Ефесян 4:17-24). І це дуже нелегко. Христос казав, що Його "тягар" "любий," і що "ярмо" Його "легке" - але Він також закликав нас "нести свій хрест." Очевидно, Він не мав на увазі під "легкістю ярма" те, що бути християнином - це тільки забава і насолода. Швидше, Він хотів сказати, що Його "ярмо" не є ярмом людини-диктатора, амбіційного тирана, а є лікувальним "ярмом," "ярмом" Цілителя. Медична допомога не завжди приємна...
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2004.06.09 | Franko

                Я додам

                Строго кажучи, як на мене, Богові також не потрібне наше почуття провини, цебто самокатування цією провиною. Йому потрібно те, щоб людина, зрозуміла, ВІДЧУЛА, що вона згрішила, що вона не має рації, але тут же, в цей момент, припинила самобичування і віддалася любові. Десь мені здається, що найбільше, чого хоче Бог від людини, що згрішила - це приблизно таких думок: "Господи, я згрішив перед Тобою, але зараз я знаю, що яким би я не був, ти мене любиш. Я спокутую цей гріх, покаюся у тайні Сповіді і Причастя, а зараз мені дуже легко і добре, бо я відчуваю Твою любов, якою грішники так само не обділені, як і праведники." Потрібно ПОВІРИТИ У БОЖЕ ВСЕПРОЩЕННЯ, і з сокрушеним серцем спокутувати гріх, але ні в якому разі не потрібно культивувати почуття вини - воно віддаляє від Бога, а не наближує до нього. Імхо.
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2004.06.09 | Легион

                  Re: Я додам

                  Franko пише:
                  > Строго кажучи, як на мене, Богові також не потрібне наше почуття провини, цебто самокатування цією провиною. Йому потрібно те, щоб людина, зрозуміла, ВІДЧУЛА, що вона згрішила, що вона не має рації, але тут же, в цей момент, припинила самобичування і віддалася любові. Десь мені здається, що найбільше, чого хоче Бог від людини, що згрішила - це приблизно таких думок: "Господи, я згрішив перед Тобою, але зараз я знаю, що яким би я не був, ти мене любиш. Я спокутую цей гріх, покаюся у тайні Сповіді і Причастя, а зараз мені дуже легко і добре, бо я відчуваю Твою любов, якою грішники так само не обділені, як і праведники." Потрібно ПОВІРИТИ У БОЖЕ ВСЕПРОЩЕННЯ, і з сокрушеним серцем спокутувати гріх, але ні в якому разі не потрібно культивувати почуття вини - воно віддаляє від Бога, а не наближує до нього. Імхо.

                  Погоджуюсь.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
                  • 2004.06.09 | Георгій

                    Я теж погоджуюсь

                    Звичайно, культивувати в собі почуття провини не треба. Саме це робив Толстой, і від цього мучився не тільки він сам, а й його рідні і близькі. Треба мати свідоме почуття власної вини, але разом з тим не можна затуляти собі очі і відмовлятися від Божої Благодаті. Одна моя знайома американська православна (є й такі! :) ) каже, що сучасний світський погляд на проблему вини є її запереченням (I am OK); погляд фанатика-самобичувальника - I'm not OK, and that's not OK; погляд християнина - I'm not OK, you are not OK, but that's OK. :)
                • 2004.06.10 | Р.М.

                  Re: Я додам

                  Franko пише:
                  > Строго кажучи, як на мене, Богові також не потрібне наше почуття провини, цебто самокатування цією провиною. Йому потрібно те, щоб людина, зрозуміла, ВІДЧУЛА, що вона згрішила, що вона не має рації, але тут же, в цей момент, припинила самобичування і віддалася любові. Десь мені здається, що найбільше, чого хоче Бог від людини, що згрішила - це приблизно таких думок: "Господи, я згрішив перед Тобою, але зараз я знаю, що яким би я не був, ти мене любиш. Я спокутую цей гріх, покаюся у тайні Сповіді і Причастя, а зараз мені дуже легко і добре, бо я відчуваю Твою любов, якою грішники так само не обділені, як і праведники." Потрібно ПОВІРИТИ У БОЖЕ ВСЕПРОЩЕННЯ, і з сокрушеним серцем спокутувати гріх, але ні в якому разі не потрібно культивувати почуття вини - воно віддаляє від Бога, а не наближує до нього. Імхо.

                  Не треба розраховувати, що нам буде добре і легко.
                  Звідки Ви знаєте про Божі плани відносно Вас? Звідки Ви знаєте, які випрпобовування можуть випасти на вашу долю?
                  Не стан легкості і вдоволеності треба культивувати у собі, а АБСОЛЮТНУ довіру і відданість Богові.
                  Згадайте Авраама. Згадайте Йова.
              • 2004.06.10 | Р.М.

                Re: Про спокуту

                Гадаю, що суть каяття полягає не тільки у визнанні своїх гріхів і в обіцянці більше їх не чинити.
                Щиро каючись, людина починає відчувати внутрішні зміни. Змінюється її світосприйняття, змінюється її свідомість. В цьому прцесі приходить розуміння первопричини гріху, людина остаточно змінює свої пріоритети і погляди на сутність життя. Людина народжується згори.
                В цьому народженні з'являється реальний духовний з'вэязок з Ісусом Христом. Людина розуміє причину своїх страждань і у тому ВИЩОМУ розумінні черпає сили зносити усе, що випадає на її долю.
                Уявіть собі, нам достеменно відомо, що своїми стражданнями і терпінням ми маємо відкупити не тільки свої гріхи, а й гріхи наших найближчих і найдорожчих, в минулому і в майбутньому. То що, невже ми відмовимось допомогти їм своїм терпінням?!. Ні, не відмовимось.
                Ми бУдемо терпіти!!! І робитимемо це з легкістю. От чому Його тягар є любим, а ярмо є солодким.
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2004.06.10 | Георгій

                  100%!

                  Р.М. пише:
                  > Гадаю, що суть каяття полягає не тільки у визнанні своїх гріхів і в обіцянці більше їх не чинити. Щиро каючись, людина починає відчувати внутрішні зміни. Змінюється її світосприйняття, змінюється її свідомість. В цьому прцесі приходить розуміння первопричини гріху, людина остаточно змінює свої пріоритети і погляди на сутність життя. Людина народжується згори.
                  (ГП) Так.

                  > В цьому народженні з'являється реальний духовний з'вэязок з Ісусом Христом. Людина розуміє причину своїх страждань і у тому ВИЩОМУ розумінні черпає сили зносити усе, що випадає на її долю.Уявіть собі, нам достеменно відомо, що своїми стражданнями і терпінням ми маємо відкупити не тільки свої гріхи, а й гріхи наших найближчих і найдорожчих, в минулому і в майбутньому.
                  (ГП) Точно. Для мене це мало не найсильніший аргумент. Галатів 6:2.

                  >То що, невже ми відмовимось допомогти їм своїм терпінням?!. Ні, не відмовимось. Ми бУдемо терпіти!!! І робитимемо це з легкістю. От чому Його тягар є любим, а ярмо є солодким.
                  (ГП) І ще... терпіти з ЛЕГКІСТЮ, знову ж таки, є чимось таким, що дуже важливе для наших рідних і близьких. Є такий вислів, "святим жити важко, але ЗІ СВЯТИМИ жити ще важче." Тут маються на увазі псевдо-святі, ті люди, які нав'язують іншим свої страждання, живуть, так би мовити, з кислою фізіономією. Я дуже боюся колись стати таким "святим." Христос говорив про це в Матв. 6:16-18.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
                  • 2004.06.11 | Р.М.

                    Святість - скромність і лагідність

                    Георгій пише:
                    > (ГП) І ще... терпіти з ЛЕГКІСТЮ, знову ж таки, є чимось таким, що дуже важливе для наших рідних і близьких. Є такий вислів, "святим жити важко, але ЗІ СВЯТИМИ жити ще важче." Тут маються на увазі псевдо-святі, ті люди, які нав'язують іншим свої страждання, живуть, так би мовити, з кислою фізіономією. Я дуже боюся колись стати таким "святим." Христос говорив про це в Матв. 6:16-18.
                    Згоден з Вами. Святість в жодному випадку не може бути нав'язливою.
                    Останнім часом Католицька Церква канонізувала велику кількість святих. Багато святих канонізовано і православними церквами. Я особисто не проти канонізації, бо як можна не визнавати святості апостолів, або інших праведників. Очевидно католицька і православні церкви мали вагомі причини, канонізуючи своїх святих.
                    Але в моєму розумінні святість, це в першу чергу скромність і лагідність. Ну не може чванлива людина служити людям і тим самим Богові.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".