Монада.
11/26/2004 | Социст
"Дніпро" № 11-12 Спеціальний випуск
Микола Руденко
ГНОСИС І СУЧАСНІСТЬ
(Архітектура Всесвіту)
Київ - 1999
Бібліотека журналу "Дніпро"
Пан Микола Руденко пише:„ Окрім Монади у світі фактично нічого немає - і через те її цілком правомірно ототожнити з Богом.“ Окрім Еволюції у світі фактично нічого немає, але я б її не ототожнював з богом. Бо бог – це лише символ абсолютної єдности, а еволюція є дійсним процесом життя Всесвіту. Хоч символічно ми можемо назвати Всесвіт храмом абсолютної єдности, але абсолютна єдність не символізації потребує, а осягнення. А хто лише втішається символами, той лише виправдовується за відмову від царства божого.
„...пантеїзм саме через те і є справжній теїзм, що він визнає Богом Всесвіт як Ціле “. Справа в тім, що згідно пантеїзму існує тільки Бог, а світу зовсім не існує, а тому й Всесвіту також. Але правдою є те, що все, що є у Всесвіті, є формою його власної еволюції. Ототожнюючи бога з Всесвітом, ми знаходимо бога, але втрачаємо Всесвіт. Але Всесвіт бога не потребує. Для його єдности достатньо еволюції. Бога потребує людина, бо потребує царства божого...
1. ФІЗИЧНЕ І МЕТАФІЗИЧНЕ
„Відомо, що термін метафізика належить Арістотелю - великий філософ відносив сюди все те, що він розглядав після фізики. Після фізичного можна розглядати лише духовне, ідейне.“ Я не згоден! Після фізики можемо також розглянути еволюцію Всесвіту і отримаємо саме метафізику. Еволюція – життя – діяльність – єдність – ось предмет справжньої метафізики. Вона повинна вивести абсолютну єдність з першооснов еволюції Всесвіту.„ Галузь філософії, яка утверджує не лише суб'єкта пізнання (людину) але й Суб'єкта Творення (матерію чи Бога), називається онтологією або метафізикою. “ Суб'єктом Творення є саме еволюція: еволюцією народжується життя, еволюція життя піднімається на рівень діяльности. В діяльності стає вільною людина. А вільна людина осягає єдність.
„Відтоді людські уявлення про співвідношення фізичного й метафізичного були так заплутані, що сьогодні казати з певністю, де кінчається фізика й починається метафізика взагалі неможливо.“ Не тільки можливо, але й просто: фізика є там, де предметом є вивчення процесів взаємодії часток та систем, а метафізика є там, де предметом вивчення є еволюція форм буття.
„Оскільки матерія є спільною основою всіх речей, організмів і явищ, то вона, звичайно, нічим, окрім Суб'єкта, бути не може.“ Спільною основою всіх речей є матеріальні поля Всесвіту, з яких народжуються частки матерії, але суб'єктом є еволюція. А матерія як об'єкт не існує. Існують лише матеріальні об'єкти. Чиста матерія є лише абстрактна ідея.
„Бог і Сатана, Світло й Темрява - хіба ж це не діалектика?“ Це дійсно діалектика, але не діалектика дійсних суб'єктів, а суб'єктів символічних, бо Бог і Сатана – це символи, а не дійсні суб'єкти: вони існують лише символічно, або текстуально в Біблії та в інших книгах. Реально існують лише люди і тварини, які є продуктами еволюції. Але стан окремих людей може бути як сатанинським, так і божественим. Але так же, як не існує матерії, а лише матеріальні об'єкти, не існує Сатана, а лише сатанисти, які культивують символ Сатани, не існує Єгова, а лише народ Єгови, який служить культу Єгови. Обидва – і Єгова, і Сатана – існують доки існує їх культ. Вони є символами цих культів. А у інших символів інші культи.
„Та коли Енгельс каже про матерію, то має на увазі хімічні елементи, а не саму просторову безмежність Всесвіту - тобто не Субстанцію.“ Просторовою безмежністю Всесвіту, його субстанцією є еволюція. Субстанція є значно біднішою категорією, бо в ній не вистачає саме еволюції. З свого боку, еволюція є також субстанцією. Але еволюція – це значно більше, ніж субстанція. Еволюція є творцем Всесвіту, а субстанція є лише абстракцією його просторової безмежности. Такою ж абстракцією є також вічність пана Р.М., або його „гріх“. „Гріх“ пана Р.М. є субстанцією його грішної людини. Але справжньою субстанцією людини є еволюція її власної свідомости. Тоді як змістом свідомости пана Р.М. є пустий коловорот гріха. Тому й пан Р.М. вертиться на одному місці, як та собака, яка ганяється за своїм власним хвостом. Субстанції ще не вистачає сил, щоб стати творцем Всесвіту, бо субстанції не вистачає саме еволюції, як і пану Р.М. також.
„Або, скажімо, широко вживане в марксизмі поняття еволюція - що воно пояснює? Нічогісінько! Фактично це є розгортання генетичної програми в просторі й часі.“ Еволюція (біологічна) також і перш за все є зміною генетичної програми. А її розгортанням є процес експансії. А зовні-себе-буття експансії є історично перший предмет діяльности. І метафізики пана Миколи Руденко. Метафізика пана Руденко є метафізикою експансії субстанції, а не творіння життя. А метафізика пана Р.М. є метафізикою коловороту „гріха“.
2. ГНОСИС ЯК НЕОБХІДНІСТЬ.
„Релігії різняться між собою не гностичними підвалинами, а лише нагромадженням зовнішніх образів, за допомогою яких духовні пастирі намагаються передати своїм прихожанам найвищі знання про Всесвіт.“ Повністю згоден!
„Для прикладу поставимо кілька запитань:
а) Що таке секунда?
б) Що таке сантиметр?
в) Що таке грам?
г) Що таке ерг?“
Для сучасної фізики основним питанням є: д) Що таке квант дії? Це питання пан Руденко чомусь пропустив. Бо він пише не про сучасну фізику, а про фізику позаминулого століття! А точніше – класичну механіку. Сучасна фізика не є геоцентричною, як вважає пан Руденко, а є квантовоцентричною. Але пану більш подобається минуле, бо його легше критикувати.
„Ми могли б сказати, що Всесвіт взагалі невагомий: вага - це складовий елемент якоїсь таємничої сили, котра виявляє себе не всюди, а лише там, де існує гравітаційне поле. Воно ж існує лише поблизу небесних тіл. Як тільки ми від них віддаляємося, гравітаційне поле зникає - отже зникає вага.“ Але маса не зникає. Тут пан плутає масу з вагою. Вага взагалі не є масою, а силою і вимірюється вона не в грамах, а в ньютонах.
„...сам світовий простір є камерою, в яку накачується те, що потім називається речовиною.“ Це уява про світовий простір механіки. Сам світовий простір не існує, а існує простір-час.
„Скільки важить гравітон? “ Маса покою гравітона рівна 0, також, як і маса фотона.
„Метафізика однаково чужа і технократам, і марксистам. Цим зумовлено твердокамінний атеїзм як перших, так і других.“ Справа не в тім, чи метафізика є чужою атеїстам, а яка метафізика їм є чужою. Бо атеїзм сам є своєрідною формою метафізики. Заклик „Назад до метафізики!“ зовсім не спасає від атеїзму, бо справа саме в тім, яка метафізика прийде на зміну метафізики атеїзму.
„Мабуть, далі продовжувати не варто, бо ми вже про це казали: форма матерії - те ж саме, що ідея матерії. Матерії взагалі немає - існує лише її ідея.“ Існують лише матеріальні об'єкти, а не матерія сама по собі. Але ці об'єкти не є чимсь, що існує саме по собі, а лише як миттєвий стан еволюції. Ні матерія є, ні ідея не є, а є лише форма еволюції.
„Хіба можна бачити безмежність? В якому образі ми здатні її бачити? Адже ж те, що ми бачимо, обов'язково має межі.“ Безмежність можна побачити лише в осягненні єдности: єдність є абсолютна іманентність, бо є безмежність. Той, хто осягає єдність, осягає і її безмежність.
„Оскільки фізика прийшла до висновку, що елементарні частки - це якась своя власна безодня, то саме тому й з'явився "філософський" висновок про "незліченну кількість різноманітних форм матерії".“ Фізика прийшла до висновку, що елементарні частки – це стани збудження фундаментальних полей, які постійно взаємодіють між собою та постійно еволюціонують як в мікро-, так і в макромаштабах. А форми матерії, дійсно, є своєрідною спекуляцією метафізичного зразка.
„Сподіваюсь, це моє визнання здатне примирити мене з фізиками. Фізики й самі добре знають, що їхня наука не спроможна ні довести, ні заперечити існування Бога.“ Перш ніж щось доводити, потрібно порозумітись про те, що таке бог. А бог є символ абсолютної єдности. До пізнання бога треба підходити з боку єдности, а не з боку фізики. Бо фізика доводить існування еволюції, чого виявляється достатнім для пояснення існування життя, діяльности та єдности.
3. ОБ'ЄКТИВНА РЕАЛЬНОСТЕ - ДЕ ТИ?..
„Говорити про Гносис - це, по суті, говорити про закономірність Числа. І разом з тим, про закономірність Всесвіту.“ Це якась аксіома пітагорейців. А можна говорити й про закономірності еволюції, що значно ближче до сучасности.
„Хоч фізика й не знає, з чим їй доводиться мати справу ...“ Сучасна фізика знає, що їй доводиться мати справу з описанням еволюції, але пан Руденко про це не знає. В Києві є багато наукових закладів, де кожний про це може дізнатись, а також є такий учбовий заклад, як фізичний факультет університету. Правда, там треба провчитись декілька років, щоб зрозуміти, з чим має справу сучасна фізика. Значно легше це зрозуміти, якщо прочитати Піфагора: числа – „и с плеч долой...“
„Сонце, земна куля чи будь-яке інше небесне тіло володіє полюсами, які ми сьогодні називаємо Північним та Південним. Винятків немає - отже полярність небесних тіл можна вважати законом природи.“ Виняток може виявитись дуже близько, наприклад, в образі Місяця, але важливішим є те, що таке полюс і звідки він взявся. У Сонця, Землі та інших планет полюси є наслідком полярности магнітного поля сконденсованої плазми. Але магнітне поле плазми є не метафізичним поняттям, й тому пан Руденко про його не згадує. А от чи може пан Руденко нам пояснити, чому згадані ним космічні тіла обертаються навколо своєї власної осі? Може, бо всередині їх сидить якась монада, чи субстанція, яка їх заставляє вертітись, як пан Р.М. навколо гріха...
„Отже насправді простір не один - їх два: негативний і позитивний, мінус і плюс. Або той, що несе в собі сили Темряви (-), і той, що належить силам Світла (+).“ Крім цього сили Темряви також поділені між тими, хто їм вірно служить, і тими, хто їми спекулює, як пан Р.М.: Покайтеся, бо сили Темряви вам зроблять темник!
„Тут нам потрібна лише оця модель: світло діє зсередини, гравітація діє ззовні в напрямі центру.“ Якраз навпаки: гравітація діє зсередини, притягує з центра, а світло випромінюється тією самою речовиною, яка згідно концепції пана Руденка є лише поверхньою буття. Але тим гірше для фактів!
„Адже ж смерть - це повна нерухомість, тобто втрата здатності відштовхуватись від планети. Коли ми лягаємо в ліжко, щоб заснути - ми визнаємо перемогу гравітації на ніч. Коли ми лягаємо в труну - гравітація перемагає назавжди.“ Концепція пана Р.М. про смерть значно краща: людина помирає тому, що гріховність її тіла одержала остатечну перемогу над її святим духом. А пан Руденко взагалі не залишає ніякої надії, бо гріх ми ще можемо якось подолати, а від гравітації нема куди втікти! Залишимось на грішній землі, аж доки пан Р.М. не повернеться з неба...
„А як же Світло, яке було подаровано Природою для створення нашого організму - невже воно також померло?..
Ось де фактично доводиться шукати ключа від нашого безсмертя: Світло не вмирає - вмирає лише тіло.“ Тут пан Руденко інстинктивно приблизився до пана Р.М., тому він теж зберігає надію на спасіння. Але справа в тім, що саме світло не народжується й не помирає, а лише випромінюється й поглинається. А слуги Кесаря сього світу також використовують Світло, як символ їхньої влади. Згадайте хоч про лампочки Ілліча. Справа не в світлі, а саме у владі; вона є справжнім інобуттям: „Я начальник, ты – дурак!“ Сонце сходить і заходить для всіх...
„Тоді що ж таке тіло? З чого воно складається? Відповідь може бути така: тіло - це піна на гребені просторової хвилі. При цьому простір слід розуміти як вакуум - тобто безмежне поле.“ Простір можемо розуміти як абстракцію математичної безмежности, але вакуум так не треба розуміти. Бо вакуум є основним станом ферміонного поля, станом, в якому немає ніяких часток, а є лише флуктуації вакууму. Але цей вакуум як фізичний об'єкт може існувати лише при абсолютному нулі температури, а при реальних умовах – як лише одна з можливих (віртуальних) альтернатив еволюції реального фізичного об'єкта, для реалізації якої цей об'єкт повинен бути повністю знищений. Так що одне є математична абстракція безмежного поля, а зовсім друге – реальний фізичний вакуум. А піна на гребені просторової хвилі є лише символом субстанції, а не тілом. Виходить, що пан Руденко все таки виводить свою субстанцію з грішного тіла, а не з монади. В цьому відношенні німецькі містики були значно духовитішими: вони використовували для цього селітру.
„Звідси простий висновок: поле - первинне, тіло - вторинне. Або: поле є матерія, тіло - ідея.“ Простішим є висновок, що первинним є небо, бо там є хоч якась світлина, а в полі – лише одна темрява. „Все залежить від нашого вміння уявляти, фантазувати, бачити...“ Уявляючи себе діркою, ми перетворюємось в дірку. Так силою уяви поле перетворюється в монаду. Відчуваєте? Монада вже близько: вона вже стукає в двері. Треба тільки уявити собі двері в полі – і царство боже вже на порозі. ЄЕП у нас на порозі, а не царство боже...
„Та продовжимо розмову про Дев'ятку. І позитивний простір (звідки діє Світло), і простір негативний (звідки діє Темрява) мають по три виміри.“ А на мій погляд обидва одномірні, при тому досить прямолінійні та вперті.
„Далі ми побачимо, що тіло як таке можна розглядати лише з погляду існування сфери: сфера - єдина об'єктивна реальність, яка належить тілові чи взагалі світові.“ Якраз навпаки: сфера є лише математичною абстракцією, а в світі – одні еліпсоїди, та й ті якісь недоношені. Одна темрява, а не світло!
„У свою глибину тіло (як і сам Всесвіт) складається з ущільнених сфер. В теорії відносності це виступає в більш абстрагованому вигляді як кривизна простору.“ Наскільки мені відомо, кривизна в теорії відносности виглядає не як сфера, а скоріше як гіперболоїд, бо реальний простір-час є псевдоевклідовим. Але все це дрібниці: Піфагор сказав, що сфера, значить сфера...
„Що ж до скінченності Всесвіту, то це сьогодні не викликає сумніву. Чому? Тому, що XX століття подарувало фізиці дві фундаментальні скінченні величини - швидкість світла і сталу Планка. Сам науковий апарат фізики вимагає: якщо ми хочемо, щоб світ не був скінченним, треба усунути з фізики скінченні величини.“ Треба було про це зразу сказати, а то пан Руденко стільки сил поклав на те, щоб відбити у нас охоту його читати! Справа в тім, що вся сучасна фізика тільки тим і боліє, щоб усунути нескінченні величини, бо енергія вакууму виявляється нескінченною величиною. Але пану Руденку є море по коліна, бо його уява є глибшою!
„На мій погляд, слід прийняти таку модель: існує мертва, бездіяльна матерія - сам космічний простір як невидима плоть.“ Навпаки: мертвої бездіяльної матерії не існує, а існує лише Всесвіт в процесі невпинної еволюції.
„Фактично життя можливе лише тому, що воно тримає небо на власних плечах. Воно завжди - Атлант. На його плечі навалився цілий Всесвіт - і ніяк не менше!“ Небо, його взагалі не треба тримати, бо воно є лише уявним образом перспективи людського погляду. А життя фактично можливе лише тому, що воно є наслідком еволюції конденсату плазми первинної Землі. А на його плечі навалився не Всесвіт, а земний гріх пана Р.М., з якого пішов Єгова і в честь якого був розп'ятим Ісус, а тепер розпинають і всю Україну...
„Це сили-вояки, сили, що виборюють простір для Світла - тобто несуть на собі живу сферу. Але потрібні ще Сили-Творці. Вони також реально існують як додаткові сили, які приходять від Сонця, від Галактики - тобто від Світла, що живе над сферою. Воно належить Суб'єктові, якого можна розглядати як Творця. Воно живе вільно, розковано. Це ж і є та сама Трійця...“ Це непоганий міф, але слабка матафізика. Бо творцем є еволюція, на якій тримається сила життя: якби не було еволюції форм життя, вони б усі давно вимерли як ті динозаври. Так що еволюція не тільки породила життя, вона також його підтримує живим. А онтологічних форм є чотири, а не три: еволюція – життя – діяльність – єдність. А божествена Трійця вже на службі у Януковича та Путіна, бо „чем чëрт не шутит...“ Бо саме вони є кудесниками глобальної консервативної революції. Саме вони будують на Україні свій храм демократії, поки пан Буш зайнятий демократизацією Межичіччя! Розподіл праці...
„Енергію прогресу ми виводили з фотосинтезу - читач, мабуть, це пам'ятає. Тепер ми шукаємо те космічне джерло, яке стоїть в основі самого фотосинтезу - тобто в основі Життя. Це - Монада. Або Дев'ятка.“ Скоріше – це глухий кут, бо основою фотосинтезу є те, що світло, яке поглинається рослинами, є не тільки джерелом енергії, а й джерелом самоорганізації живих тканин, оскільки ентропія випромінювання, яке поглинається рослинами є в багато разів меньшою, ніж ентропія того випромінювання, якого вони самі є джерелом. Бо перше має температуру поверхні Сонця (близько 6000 К), а друге має температуру поверхні Землі (близько 300 К). Тобто, ентропія, яка випромінюється рослинами є в двадцять разів більшою, ніж ентропія, яка їми поглинається. І саме це є джерелом самоорганізації життя на Землі. Оце така собі монада!..
„У фундаменті періодичної системи містяться елементи, які живуть лічені долі секунди. Чим же, як не можливостями самого простору, можна пояснити, що надто важкі елементи існувати не здатні - вони розпадаються?..“ А не здатні вони існувати саме завдяки насиченню взаємодії між нуклонами в ядрі: якщо Ви візьмете три гарбуза в одну руку і три гарбуза в другу руку, то сьомого гарбуза Вам прийдеться хіба що на голові нести. Оце такі можливості самого простору...
„Піфагор вчився у єгипетських жерців - отож не дивно, що він виніс звідти уявлення про Монаду. Навіть у тисячолітніх традиціях поховань жерці намагалися відтворити цю модель світу: в центрі міститься Монада (мумія фараона), а від неї починаються світові сфери.“ Це дійсно модель світу, тільки в центрі не монада, а Путін, а трохи далі не сфери, а самий собі пан Янукович, а трохи далі – його жерці. Виходить, що єгипетського полону ще не було, але він вже на порозі.
4. ВІД МЕТАФІЗИКИ ДО ФІЗИКИ
„Ідея може бути оформлена і неоформлена. Можна сперечатися про те, коли вона виглядає оформленою - чи у формі електрона, чи у формі кванта. Саме тому й існує корпускулярно-хвильовий дуалізм.“ Дуалізм є не між електроном чи квантом, бо у обоїх існує корпускулярно-хвильовий дуалізм! І елекрон є одночасно корпускулою та хвильою, і фотон також. Різниця між ними не в тім, що твердить пан Руденко, а в тім, що електрон є ферміоном, а фотон є бозоном. Ферміони є абсолютними індивідуалістами, бо різні ферміони можуть займати тільки різні стани. Бозони є абсолютними колективістами, бо всі бозони можуть розміститись в одному й тому ж стані. Внаслідок чого весь простір поділений між окремими ферміонами, які не пускають один одного на свою власну територію, тоді як фотони вільно гуляють по всьому простору, як вільний козак в полі. І ніколи Вам не вдасться обмежити фотон настільки, щоб він був ув'язненим в межах окремого атома!
„І якщо ми ототожнюємо Світло з Творцем (так це виглядає у древніх), то в цьому випадку Світло слід бачити не як зливу фотонів (це лише процеси - тобто наслідки!), а як Освоєний Всесвітом Простір, заповнений ідеями, що потім здобувають втілення в Галактиках, зорях, людях.“ Все це так, тільки Галактики, зорі, люди є втіленням еволюції, а не ідей. Втіленням ідей є книги, але так виходить дуже прозаїчно. Нам треба обов'язково зробити Всесвіт втіленням бога, бо бути символом йому незручно якось. Бо Єгова бажає плоті, влади над усім світом людей, щоб ми залишились навіки віків рабами Кесаря сього світу. А тоді вони все нам розтолкують, і будуть розповідати байки аж до кінця сього світу. Але вже наблизилось царство боже, царство абсолютної єдности людей!
„Вакуум (просторове поле) "випаровує" речовину із самого себе, як океан випаровує дощові краплини.“ Це дуже вдалий виклад основної думки твору! Дійсно, такою є картина Великого Вибуху, з якого розпочинається єдина еволюція Всесвіту! Вся ця еволюція розпочинається спонтанним саморозпадом конденсату (можливо) кварк-глюонної плазми. Цей конденсат є таким станом, в якому знаходиться значна частина пар кварків цієї плазми. Кварки є ферміонами, але пари кварків є бозонами, а тому вони можуть займати один і той же стан утворюючи єдиний конденсат Всесвіту. Але підтримання такого стану вимагає високого рівня самоорганізації, який не може зберегтись сам по собі внаслідок природного закону зростання ентропії, тобто зростання дезорганізації. Ми можемо назвати цей високий рівень самоорганізації первинного конденсату Всесвіту Богом. Тоді ми вже можемо сміло заявити, що сучасний Всесвіт є продуктом його еволюції внаслідок смерті Бога, який дійсно був до Великого Вибуху. Ми можемо використовувати саме назву Бог, бо ми ще не знаємо дійсне джерело життя того високого рівня самоорганізації конденсату плазми Всесвіту до Великого Вибуху. Коли люди дізнаються про дійсне джерело того вічного життя, яким живе тей конденсат, тоді вони знайдуть йому підходяще ім'я. Але до тих пір ім'я Бога залишиться невідомим людям. Тому до тих пір бог залишатиметься символом абсолютної єдности, а все решта – спекуляцією символами...
„А це знову ж той самий Платон: видимий (речовинний) світ є еманація невидимого - тобто світу ідей.
І наш Сковорода: Бог - це є невидима Природа, з якої народжується все, що ми бачимо та відчуваємо.“ Тут невидима Природа є вже еволюцією, з якої народжується все, що ми бачимо та відчуваємо. Бо народження Всесвіту є народженням дійсно з його „невидимої матерії“, але все решта народжується з видимої матерії як продовження еволюції. Саме єволюція є та невидима Природа, з якої народжується все, що ми бачимо та відчуваємо.
„Ось чому теоретики ворожать довкола довжини Планка: вона нібито дозволяє квантувати гравітацію.“ Я можу підлити трохи свого бензину: довжина Планка може визначати, наприклад, радіус когерентности первинної кварк-глюонної плазми. Але чи це буде мінімальний, чи максимальний радіус, поки що залишається нерозв'язаною дилемою. Кожен може викласти свої власні аргументи за і проти.
„Зрозуміло, що квант дії не може бути причиною - він є наслідком: далі, глибше в надра матерії, дія стає неможливою через відсутність простору. Дійові особи є, але зникає сцена - отже дія припиняється.“ А можливо, що далі можливим є лише когерентний стан плазми, а не її розпад на окремі неспарені частки. Все можливо, якщо вистачить натхнення...
„Квант простору - це не просто наближення до об'єктивної реальності, а вона сама... “ Квант простору є наближенням до об'єктивної реальности сконденсованої кварк-глюонної плазми, яка поки що є лише ідеєю.
„Те, що в атомі справді можна назвати об'єктивною реальністю - тільки остання межа простору, де живе М о н а д а.“ Монада як єдиний конденсат кварк-глюонної плазми – це вже добре! Буде Вам Монада...
„Монада - це вже справді матерія, в чому ми переконаємося далі. В тому розумінні матерія, що це є частка простору, на який екстраполюється вся маса та енергія системи. Але ж Монада живе так глибоко, що це важко навіть уявити.“ Добре, добре, пане Руденко! Радіус монади є радіусом когерентності кварків плазми – це не дуже важко уявити... Всі монади світу єднайтесь!
5.ҐРАВІТАЦІЙНІ ПОТЕНЦІАЛИ Й ҐРАВІТАЦІЙНІ РАДІУСИ
„Така доля речовинного світу - бути втіленими образами (ідеями), а не власне матерією.“ Але тіло речовини не є образом Монади, а власне її мертвим тілом, тобто тілом, яке з'явилось після смерти самої Монади. Бо якби були одночасно живими і тіло і його монада, тоді це тіло було б таким же безсмертним, як і та Монада. Так що не спішіть!
„...йдеться про Всесвіт як Ціле. Себе ми бачимо Його живим образом у мікрокосмі...“ Всесвіт як ціле існує лише до смерти Монади. А після її смерти існують лише окремі тіла. Те, що ми себе бачимо Його живим образом у мікрокосмі, ще не означає, що ми можемо повернути Його справжній образ, який помер і внаслідок чиєї смерти зародився цей Всесвіт. Ми можемо відновити лише Його образ в маштабі, який є нікчемним в порівнянні з маштабом усього Всесвіту. Бо якщо комусь і справді вдасться відновити справжній образ первинної Монади, то тоді у нього дійсно буде ця Монада, але зовсім не буде Всесвіту, який ми знаємо, а буде зовсім інший Всесвіт, Всесвіт-Монада.
„Цілком зрозуміло: якщо земна людина повторює Всесвіт у мікрокосмі, то в зворотному порядку належить визнати: Всесвіт повторює людину в Мегакосмі - інакше й перше твердження доведеться визнати хибним.“ Зовсім ніяк це не зрозуміло, бо людина повторює не Всесвіт у мікрокосмі, а ту живу Першомонаду, смертю якої є початок еволюції Всесвіту. Тому й Всесвіт не повторює людину в мегакосмі – нема ніякого космічного розуму та космічного володаря світу. Людина і тей Бог живуть по різні боки того Моменту часу: людина разом з Всесвітом без розуму, та Бог разом з своїм власним Розумом, але без свого власного Всесвіту. Пан Руденко висловлює подібну думку, стверджуючи далі: „Насправді ж існують два протилежно діючі види матерії (Автор).“ Тобто речовина не є піною, а іншим, ніж Монада, видом матерії. Тоді й марксистів не треба вже громити, а тільки Януковича, бо майже всі марксисти вже стали слугами Януковича, а решта – самого Путіна! Правда, сам Путін ще не вирішив, яким шляхом йому піти далі – своїм власним, чи шляхом Януковича. Поживемо – побачимо...
„Якщо зважити, що Всесвіт складається з незліченної кількості галактик, а також на те, що кожного разу новітній Монаді (від електронної до Галактичної) доводиться розсовувати матерію Світового Простору заради самоутвердження в ньому, то нічого дивного в розбіганні Всесвіту ми не побачимо.“ Навпаки, народженням нових Монад, Всесвіт не розбігається, а оголюється, бо в ньому стає все меньше і меньше речовини, яка поглинається все новими й новими Монадами. Тому розбігання Всесвіту може насправді виявитись привидністю його оголення Монадами. Вкінці кінців залишаться лише голі монади без речовини. Але для цього тим Монадам ще треба буде з'їсти всіх білих карликів та всі їх планети, а я поки що не бачу, як їм це вдасться зробити. Але для Монади нічого неможливого немає! Тут мої спекуляції вже упираються у свій власний кінець...
„Отож існує матерія, котра творить (внутрішня) і є матерія, що руйнує (зовнішня). Саме тому я схильний навіть у Монадах нижчого порядку вбачати наявність духовних сил. З цього погляду внутрішню матерію слід бачити як духоматерію - тобто матерію Світла.“ Воно то так, але якщо це розуміти буквально, то коли прийде Світло, нас вже ніяк не буде, а буде лише Світло. Так що поки воно не прийшло, нам буде світити лампочка Ілліча.
6. А ЧИ МОЖНА ГЛИБШЕ КВАНТУВАТИ ПРОСТІР?
„Матерія (Субстанція) є Суб'єктом буття як такого - Суб'єктом, що в кожній точці світового простору володіє повною силою цілого Всесвіту - Силою Моносу. Тіла, що нас оточують, як і самих себе, слід бачити ідеями Суб'єкта-Творця, який, по суті, є Духоматерія, отже Бог.“ Тільки ці ідеї і тей творець розділені межою Великого Вибуху.
„Отож саме внутрішня матерія Монади є носієм Духу (духоматерія).“ В сучасній фізиці є тільки один вид духів – духи Фаддєєва-Попова – подобається це комусь, чи ні...
7. КРІМ МОНАДИ - НІЧОГО...
„Субстанція - філософська категорія, котра характеризує матерію як Суб'єкт.“ Субстанція характеризує матерію лише як субстанцію, а як суб'єкт її характеризує лише еволюція. Еволюція творить все видиме і невидиме у Всесвіті, еволюція довела до виникнення життя на землі та ж еволюція є суб'єктом зміни генетичних програм видів живих організмів внаслідок мутацій. Еволюція є формою буття єдности Всесвіту і життя. При тому еволюція не є символом, а дійсним процесом.
„Бог, який живе в людині, бореться проти деспотії сліпих законів природи. Він прагне спрямувати людей до власної мети, а Його мета - Абсолютна Свобода. І це є не лише Його мета, а й Він сам!..“ Свободу від Кесаря світу сього нам може принести лише осягнення єдности...
8. ДЕЯКІ ЗАГАЛЬНІ МІРКУВАНЯ
„...життя - це здатність космічної сфери створювати образи, котрі лишаються видимими та відчутними лише на тому плані, що властивий даній сфері.“ Життя є здатністю живих організмів розмножатись, тобто відтворювати собі подібних, а також здатністю жити, тобто зберігати форму життя в певних умовах оточуючого середовища. На жаль, життя не є здатністю пізнання та відображення планетарних та космічних сфер. Але там і немає життя, а є лише еволюція. Звичайно, поетам дозволено називати еволюцію космічною формою життя. Але метафізику перш за все треба навчитись якось відрізняти поняття, щоб не називати матерію вакуумом, або вакуум матерією. Здатність відрізняти чітко різні поняття є основою здорового глузду і в метафізиці також. Бо інакше просто неможливо людям порозумітись! Дуже невдалим є стиль викладання думок, коли поняттям, які мають свій чіткий зміст, зокрема поняттям фізики, автор приписує якесь містичне, символічне значення. Метафізика – це не поезія і не містика, а наука, яка вимагає чіткого визначення понять, а не алегорій...
„Різниця лише в тому, що Монада створює свої образи набагато досконаліше, ніж ми. Та це вже питання не космологічне, а суто мистецьке: Бог - найкращий із художників, найкращий із сценаристів, найкращий із режисерів. Але ж творить він за тими ж самими законами, що й люди.“ Бог є символ абсолютної єдности, а все решта – алегорії та спекуляція символами. Віддайте алегорії поетам, а спекуляції спекулянтам! Інакше неможливо віддати богу те, що дійсно належить йому: абсолютну єдність!
„...істина полягає у визнанні того факту, що ми не вмираємо - у нас нічому вмирати. Як може вмирати те, чого взагалі немає й ніколи не було? “ Істина полягає у визнанні того факту, що у нас є чому вмирати – життю! Не зневажайте життям, будь ласка, і не перетворюйте людське життя в символ, бо воно значно багатше змістом, ніж Ваші символи! „Це певною мірою перетворює життя на гру фантазії.“ Дійсно...
„У Монаді можливість порівнювати зникає - рух у фізичному розумінні там взагалі відсутній. “ І у мисловому розумінні також: монада є дуже застиглим поняттям, яке перетворює метафізику в повторення одних і тих же алегорій в різних варіаціях.
„Сама в собі Монада не має структурного поділу. Вона є Субстанція - тобто: безструктурний Суб'єкт.“ До сих пір в світі існував лише один безструктурний об'єкт – дірка від бублика. А тепер до нього приєднався і безструктурний суб'єкт – щось на зразок бублика без дірки: бо треба дійсно бути суб'єктом, щоб стати бубликом без дірки. Ваша монада не має структури не тому, що вона є богом, а тому що вона є абстракцією безструктурної субстанції. Але бог не є абстракцією. А конкретним символом абсолютної єдности.
„Людина тут виступає середнім арифметичним поміж атомом і зорею.“ Голий схематизм: людина є формою життя діючої самосвідомости, яка осягнула поняття самої себе. Зорі тут скромно мовчать. Пізнайте себе, й зорі Вам дадуть себе пізнати!
„Отримали ж ми справді структурну одиницю Буття - тобто Монаду.“ Я б сказав навіть більше: ми отримали також структурну одиницю монади – абстракцію. Скільки б Ви не накопичували абстракцій, з них конкретности буття Ви не отримаєте!
„Монада - Мати Системи. І, зрештою, Мати Світу.“ Я не бачу тут ні системи, ні світу. Одні декларації! Але це є недоліком всякого пантеїзму...
„а) в жодній з Монад немає тієї внутрішньої "безмежності", котру сьогодні приписують центрам фізичних систем - отже, по суті, немає й "діри"“ Бо монада, як ми вже вияснили, є бубликом без дірки...
„Саме заради того, щоб з'явилася Свобода, незліченні рої дрібних Монад мусять виборювати якомога більше простору для Центральної Монади.
Отже зорі...
То є незліченне воїнство Галактичної Монади, котре живе у вічних рейдах по тилах ворога. Ворог Монади - це заціпенілий, неподатливий простір, що стискує її живу плоть із страхітливою силою. Він має споконвічну назву: Темрява. “ От ми й пришли до суті справи: „Ночь... А вдоль дороги мëртвые с косами стоят. И тишина...“ Згадайте Савелія Крамарова...
„Світовий Простір як матерія. То й справді є матерія Темряви, що якісно відмінна від матерії Світла. Ба навіть протилежна їй.“ Пане Руденко! Про Вашу полярність ще Шелінг писав. Прочитайте! Може знайдете якусь конкретну думку. Жили ж на землі й інші люде, які теж книги писали! Не один же Сковорода у всьому світі!
„А про духовні властивості Монади ми знаємо тільки те, що Дух існує - адже ж ми й самі лише модуси протяжності. То як же нам жити без модусів духовних?“ А жити ми можемо, наприклад, осягненням єдности. Не збідніємо...
9. МОНАДА - ОРГАН СИНТЕЗУ
„На якій підставі ми приходимо до висновку про відсутність фізичної структури у Світовій Монаді? Ось на якій: якби до Світової Монади потрапив бодай один електрон - він з усією неминучістю мусив би здобути масу цілої Галактики. Це повинно бути зрозуміло, бо в жодній з Монад немає інших швидкостей, крім швидкості світла.“ Але ж і серед ферміонів є такі, що здатні рухатись зі швидкістю світла. Ось Вам і структура Вашої монади: безмасові ферміони, які спарюються глюонним полем. Утворюючи таким чином конденсат кварк-глюонної плазми (кварки є ферміонами, а глюони – бозонами). Тільки кварки ці є безмасовими... Питання не тільки в тім, чи такий конденсат може жити, а в тім, чому він врешті решт помирає, народжуючи своєю смертю новий Всесвіт? Думайте, панове метафізики!
„Щоб розібратися в цих непорозуміннях, прошу пам'ятати: у межах Монади панує швидкість світла - отже електрони, атоми і взагалі речовнинні утворення в ній неможливі.“ Але можливим є конденсат кварк-глюонної плазми при умові, що кварки не будуть мати маси покою...
„А в небі світяться зорі, галактики. Насправді ж їх не повинно бути. Дивина: не повинно бути, а вони є! Виникає суперечність, яку дуже важко усунути. “ Вони є, бо померла Першомонада і з цієї смерти народився увесь Всесвіт!
11. ЧОМУ СВІТИТЬ СОНЦЕ?
Ось наслідки хибної концепції монади: „Слід пам'ятати: напруження гравітаційного поля на шляху Сонця створює Галактична Монада. Фактично Сонце світиться не своїм світлом - воно радше нагадує рефлектор, що спрямовує на Землю проміння (отже й інформацію) Галактичної Монади.“ „Таким чином життя на земній кулі походить не просто від Сонця, а від Світової Монади. Ось чому перемога монотеїзму є перемога Абсолютної Істини.“ Абсолютною істиною є те, що не треба спішити з проголошенням абсолютних істин. Перш за все треба вияснити зміст основних понять!
12. ГНОСТИЧНЕ РЕЗЮМЕ
„Існують гностичні вчення, які повстають проти будь-якої структури - так чи інак структура сковує духовну сутність, позбавляє нас волі. Структура є породження гравітації, а вона, гравітація - споконвічна Мати Зла. Так, саме гравітація породила рабство.“ Рабство породила абсолютизація влади. А гравітація взагалі немає ніякого відношення до етики. Суспільні стосунки між людьми визначають життя людей, а не закони гравітації!
„Насправді ж сатана - це вічно холодна, закостеніла сила просторової матерії.“ Нічого подібного: Сатана є символом абсолютного відчуження (влади) в світі людей! Винесенням бога і диявола в космос досягається лише те, що вік царства Кесаря сього світу продовжується далі аж до безкінечности: не надійтесь люди, поки не доберетесь до монади, царства божого вам не бачити!...
Микола Руденко
МЕТАФІЗИЧНА ПОЕМА
3. Монада
„Зате Галактична Монада має в діаметрі триста мільярдів кілометрів - в ній можна вмістити всю Сонячну систему. Густина тут мізерна. Всі фізичні дії відбуваються на швидкості світла. Це означає, що в межах Галактичної Монади немає ні атомів, ні електронів, бо на швидкості світла вони неможливі. А що ж там є? Є Плазма, Що Мислить, Живий Вогонь. Велетенський Мозок нашої Галактики.“
5. Фортеця Світла
„Розпадуться колючі дроти,
На кордонах зростуть лісосмуги.
Солов'ї прикордонникам
Прийдуть на зміну -
Мої солов'ї.“
22-26.11.2004р.
Микола Руденко
ГНОСИС І СУЧАСНІСТЬ
(Архітектура Всесвіту)
Київ - 1999
Бібліотека журналу "Дніпро"
Пан Микола Руденко пише:„ Окрім Монади у світі фактично нічого немає - і через те її цілком правомірно ототожнити з Богом.“ Окрім Еволюції у світі фактично нічого немає, але я б її не ототожнював з богом. Бо бог – це лише символ абсолютної єдности, а еволюція є дійсним процесом життя Всесвіту. Хоч символічно ми можемо назвати Всесвіт храмом абсолютної єдности, але абсолютна єдність не символізації потребує, а осягнення. А хто лише втішається символами, той лише виправдовується за відмову від царства божого.
„...пантеїзм саме через те і є справжній теїзм, що він визнає Богом Всесвіт як Ціле “. Справа в тім, що згідно пантеїзму існує тільки Бог, а світу зовсім не існує, а тому й Всесвіту також. Але правдою є те, що все, що є у Всесвіті, є формою його власної еволюції. Ототожнюючи бога з Всесвітом, ми знаходимо бога, але втрачаємо Всесвіт. Але Всесвіт бога не потребує. Для його єдности достатньо еволюції. Бога потребує людина, бо потребує царства божого...
1. ФІЗИЧНЕ І МЕТАФІЗИЧНЕ
„Відомо, що термін метафізика належить Арістотелю - великий філософ відносив сюди все те, що він розглядав після фізики. Після фізичного можна розглядати лише духовне, ідейне.“ Я не згоден! Після фізики можемо також розглянути еволюцію Всесвіту і отримаємо саме метафізику. Еволюція – життя – діяльність – єдність – ось предмет справжньої метафізики. Вона повинна вивести абсолютну єдність з першооснов еволюції Всесвіту.„ Галузь філософії, яка утверджує не лише суб'єкта пізнання (людину) але й Суб'єкта Творення (матерію чи Бога), називається онтологією або метафізикою. “ Суб'єктом Творення є саме еволюція: еволюцією народжується життя, еволюція життя піднімається на рівень діяльности. В діяльності стає вільною людина. А вільна людина осягає єдність.
„Відтоді людські уявлення про співвідношення фізичного й метафізичного були так заплутані, що сьогодні казати з певністю, де кінчається фізика й починається метафізика взагалі неможливо.“ Не тільки можливо, але й просто: фізика є там, де предметом є вивчення процесів взаємодії часток та систем, а метафізика є там, де предметом вивчення є еволюція форм буття.
„Оскільки матерія є спільною основою всіх речей, організмів і явищ, то вона, звичайно, нічим, окрім Суб'єкта, бути не може.“ Спільною основою всіх речей є матеріальні поля Всесвіту, з яких народжуються частки матерії, але суб'єктом є еволюція. А матерія як об'єкт не існує. Існують лише матеріальні об'єкти. Чиста матерія є лише абстрактна ідея.
„Бог і Сатана, Світло й Темрява - хіба ж це не діалектика?“ Це дійсно діалектика, але не діалектика дійсних суб'єктів, а суб'єктів символічних, бо Бог і Сатана – це символи, а не дійсні суб'єкти: вони існують лише символічно, або текстуально в Біблії та в інших книгах. Реально існують лише люди і тварини, які є продуктами еволюції. Але стан окремих людей може бути як сатанинським, так і божественим. Але так же, як не існує матерії, а лише матеріальні об'єкти, не існує Сатана, а лише сатанисти, які культивують символ Сатани, не існує Єгова, а лише народ Єгови, який служить культу Єгови. Обидва – і Єгова, і Сатана – існують доки існує їх культ. Вони є символами цих культів. А у інших символів інші культи.
„Та коли Енгельс каже про матерію, то має на увазі хімічні елементи, а не саму просторову безмежність Всесвіту - тобто не Субстанцію.“ Просторовою безмежністю Всесвіту, його субстанцією є еволюція. Субстанція є значно біднішою категорією, бо в ній не вистачає саме еволюції. З свого боку, еволюція є також субстанцією. Але еволюція – це значно більше, ніж субстанція. Еволюція є творцем Всесвіту, а субстанція є лише абстракцією його просторової безмежности. Такою ж абстракцією є також вічність пана Р.М., або його „гріх“. „Гріх“ пана Р.М. є субстанцією його грішної людини. Але справжньою субстанцією людини є еволюція її власної свідомости. Тоді як змістом свідомости пана Р.М. є пустий коловорот гріха. Тому й пан Р.М. вертиться на одному місці, як та собака, яка ганяється за своїм власним хвостом. Субстанції ще не вистачає сил, щоб стати творцем Всесвіту, бо субстанції не вистачає саме еволюції, як і пану Р.М. також.
„Або, скажімо, широко вживане в марксизмі поняття еволюція - що воно пояснює? Нічогісінько! Фактично це є розгортання генетичної програми в просторі й часі.“ Еволюція (біологічна) також і перш за все є зміною генетичної програми. А її розгортанням є процес експансії. А зовні-себе-буття експансії є історично перший предмет діяльности. І метафізики пана Миколи Руденко. Метафізика пана Руденко є метафізикою експансії субстанції, а не творіння життя. А метафізика пана Р.М. є метафізикою коловороту „гріха“.
2. ГНОСИС ЯК НЕОБХІДНІСТЬ.
„Релігії різняться між собою не гностичними підвалинами, а лише нагромадженням зовнішніх образів, за допомогою яких духовні пастирі намагаються передати своїм прихожанам найвищі знання про Всесвіт.“ Повністю згоден!
„Для прикладу поставимо кілька запитань:
а) Що таке секунда?
б) Що таке сантиметр?
в) Що таке грам?
г) Що таке ерг?“
Для сучасної фізики основним питанням є: д) Що таке квант дії? Це питання пан Руденко чомусь пропустив. Бо він пише не про сучасну фізику, а про фізику позаминулого століття! А точніше – класичну механіку. Сучасна фізика не є геоцентричною, як вважає пан Руденко, а є квантовоцентричною. Але пану більш подобається минуле, бо його легше критикувати.
„Ми могли б сказати, що Всесвіт взагалі невагомий: вага - це складовий елемент якоїсь таємничої сили, котра виявляє себе не всюди, а лише там, де існує гравітаційне поле. Воно ж існує лише поблизу небесних тіл. Як тільки ми від них віддаляємося, гравітаційне поле зникає - отже зникає вага.“ Але маса не зникає. Тут пан плутає масу з вагою. Вага взагалі не є масою, а силою і вимірюється вона не в грамах, а в ньютонах.
„...сам світовий простір є камерою, в яку накачується те, що потім називається речовиною.“ Це уява про світовий простір механіки. Сам світовий простір не існує, а існує простір-час.
„Скільки важить гравітон? “ Маса покою гравітона рівна 0, також, як і маса фотона.
„Метафізика однаково чужа і технократам, і марксистам. Цим зумовлено твердокамінний атеїзм як перших, так і других.“ Справа не в тім, чи метафізика є чужою атеїстам, а яка метафізика їм є чужою. Бо атеїзм сам є своєрідною формою метафізики. Заклик „Назад до метафізики!“ зовсім не спасає від атеїзму, бо справа саме в тім, яка метафізика прийде на зміну метафізики атеїзму.
„Мабуть, далі продовжувати не варто, бо ми вже про це казали: форма матерії - те ж саме, що ідея матерії. Матерії взагалі немає - існує лише її ідея.“ Існують лише матеріальні об'єкти, а не матерія сама по собі. Але ці об'єкти не є чимсь, що існує саме по собі, а лише як миттєвий стан еволюції. Ні матерія є, ні ідея не є, а є лише форма еволюції.
„Хіба можна бачити безмежність? В якому образі ми здатні її бачити? Адже ж те, що ми бачимо, обов'язково має межі.“ Безмежність можна побачити лише в осягненні єдности: єдність є абсолютна іманентність, бо є безмежність. Той, хто осягає єдність, осягає і її безмежність.
„Оскільки фізика прийшла до висновку, що елементарні частки - це якась своя власна безодня, то саме тому й з'явився "філософський" висновок про "незліченну кількість різноманітних форм матерії".“ Фізика прийшла до висновку, що елементарні частки – це стани збудження фундаментальних полей, які постійно взаємодіють між собою та постійно еволюціонують як в мікро-, так і в макромаштабах. А форми матерії, дійсно, є своєрідною спекуляцією метафізичного зразка.
„Сподіваюсь, це моє визнання здатне примирити мене з фізиками. Фізики й самі добре знають, що їхня наука не спроможна ні довести, ні заперечити існування Бога.“ Перш ніж щось доводити, потрібно порозумітись про те, що таке бог. А бог є символ абсолютної єдности. До пізнання бога треба підходити з боку єдности, а не з боку фізики. Бо фізика доводить існування еволюції, чого виявляється достатнім для пояснення існування життя, діяльности та єдности.
3. ОБ'ЄКТИВНА РЕАЛЬНОСТЕ - ДЕ ТИ?..
„Говорити про Гносис - це, по суті, говорити про закономірність Числа. І разом з тим, про закономірність Всесвіту.“ Це якась аксіома пітагорейців. А можна говорити й про закономірності еволюції, що значно ближче до сучасности.
„Хоч фізика й не знає, з чим їй доводиться мати справу ...“ Сучасна фізика знає, що їй доводиться мати справу з описанням еволюції, але пан Руденко про це не знає. В Києві є багато наукових закладів, де кожний про це може дізнатись, а також є такий учбовий заклад, як фізичний факультет університету. Правда, там треба провчитись декілька років, щоб зрозуміти, з чим має справу сучасна фізика. Значно легше це зрозуміти, якщо прочитати Піфагора: числа – „и с плеч долой...“
„Сонце, земна куля чи будь-яке інше небесне тіло володіє полюсами, які ми сьогодні називаємо Північним та Південним. Винятків немає - отже полярність небесних тіл можна вважати законом природи.“ Виняток може виявитись дуже близько, наприклад, в образі Місяця, але важливішим є те, що таке полюс і звідки він взявся. У Сонця, Землі та інших планет полюси є наслідком полярности магнітного поля сконденсованої плазми. Але магнітне поле плазми є не метафізичним поняттям, й тому пан Руденко про його не згадує. А от чи може пан Руденко нам пояснити, чому згадані ним космічні тіла обертаються навколо своєї власної осі? Може, бо всередині їх сидить якась монада, чи субстанція, яка їх заставляє вертітись, як пан Р.М. навколо гріха...
„Отже насправді простір не один - їх два: негативний і позитивний, мінус і плюс. Або той, що несе в собі сили Темряви (-), і той, що належить силам Світла (+).“ Крім цього сили Темряви також поділені між тими, хто їм вірно служить, і тими, хто їми спекулює, як пан Р.М.: Покайтеся, бо сили Темряви вам зроблять темник!
„Тут нам потрібна лише оця модель: світло діє зсередини, гравітація діє ззовні в напрямі центру.“ Якраз навпаки: гравітація діє зсередини, притягує з центра, а світло випромінюється тією самою речовиною, яка згідно концепції пана Руденка є лише поверхньою буття. Але тим гірше для фактів!
„Адже ж смерть - це повна нерухомість, тобто втрата здатності відштовхуватись від планети. Коли ми лягаємо в ліжко, щоб заснути - ми визнаємо перемогу гравітації на ніч. Коли ми лягаємо в труну - гравітація перемагає назавжди.“ Концепція пана Р.М. про смерть значно краща: людина помирає тому, що гріховність її тіла одержала остатечну перемогу над її святим духом. А пан Руденко взагалі не залишає ніякої надії, бо гріх ми ще можемо якось подолати, а від гравітації нема куди втікти! Залишимось на грішній землі, аж доки пан Р.М. не повернеться з неба...
„А як же Світло, яке було подаровано Природою для створення нашого організму - невже воно також померло?..
Ось де фактично доводиться шукати ключа від нашого безсмертя: Світло не вмирає - вмирає лише тіло.“ Тут пан Руденко інстинктивно приблизився до пана Р.М., тому він теж зберігає надію на спасіння. Але справа в тім, що саме світло не народжується й не помирає, а лише випромінюється й поглинається. А слуги Кесаря сього світу також використовують Світло, як символ їхньої влади. Згадайте хоч про лампочки Ілліча. Справа не в світлі, а саме у владі; вона є справжнім інобуттям: „Я начальник, ты – дурак!“ Сонце сходить і заходить для всіх...
„Тоді що ж таке тіло? З чого воно складається? Відповідь може бути така: тіло - це піна на гребені просторової хвилі. При цьому простір слід розуміти як вакуум - тобто безмежне поле.“ Простір можемо розуміти як абстракцію математичної безмежности, але вакуум так не треба розуміти. Бо вакуум є основним станом ферміонного поля, станом, в якому немає ніяких часток, а є лише флуктуації вакууму. Але цей вакуум як фізичний об'єкт може існувати лише при абсолютному нулі температури, а при реальних умовах – як лише одна з можливих (віртуальних) альтернатив еволюції реального фізичного об'єкта, для реалізації якої цей об'єкт повинен бути повністю знищений. Так що одне є математична абстракція безмежного поля, а зовсім друге – реальний фізичний вакуум. А піна на гребені просторової хвилі є лише символом субстанції, а не тілом. Виходить, що пан Руденко все таки виводить свою субстанцію з грішного тіла, а не з монади. В цьому відношенні німецькі містики були значно духовитішими: вони використовували для цього селітру.
„Звідси простий висновок: поле - первинне, тіло - вторинне. Або: поле є матерія, тіло - ідея.“ Простішим є висновок, що первинним є небо, бо там є хоч якась світлина, а в полі – лише одна темрява. „Все залежить від нашого вміння уявляти, фантазувати, бачити...“ Уявляючи себе діркою, ми перетворюємось в дірку. Так силою уяви поле перетворюється в монаду. Відчуваєте? Монада вже близько: вона вже стукає в двері. Треба тільки уявити собі двері в полі – і царство боже вже на порозі. ЄЕП у нас на порозі, а не царство боже...
„Та продовжимо розмову про Дев'ятку. І позитивний простір (звідки діє Світло), і простір негативний (звідки діє Темрява) мають по три виміри.“ А на мій погляд обидва одномірні, при тому досить прямолінійні та вперті.
„Далі ми побачимо, що тіло як таке можна розглядати лише з погляду існування сфери: сфера - єдина об'єктивна реальність, яка належить тілові чи взагалі світові.“ Якраз навпаки: сфера є лише математичною абстракцією, а в світі – одні еліпсоїди, та й ті якісь недоношені. Одна темрява, а не світло!
„У свою глибину тіло (як і сам Всесвіт) складається з ущільнених сфер. В теорії відносності це виступає в більш абстрагованому вигляді як кривизна простору.“ Наскільки мені відомо, кривизна в теорії відносности виглядає не як сфера, а скоріше як гіперболоїд, бо реальний простір-час є псевдоевклідовим. Але все це дрібниці: Піфагор сказав, що сфера, значить сфера...
„Що ж до скінченності Всесвіту, то це сьогодні не викликає сумніву. Чому? Тому, що XX століття подарувало фізиці дві фундаментальні скінченні величини - швидкість світла і сталу Планка. Сам науковий апарат фізики вимагає: якщо ми хочемо, щоб світ не був скінченним, треба усунути з фізики скінченні величини.“ Треба було про це зразу сказати, а то пан Руденко стільки сил поклав на те, щоб відбити у нас охоту його читати! Справа в тім, що вся сучасна фізика тільки тим і боліє, щоб усунути нескінченні величини, бо енергія вакууму виявляється нескінченною величиною. Але пану Руденку є море по коліна, бо його уява є глибшою!
„На мій погляд, слід прийняти таку модель: існує мертва, бездіяльна матерія - сам космічний простір як невидима плоть.“ Навпаки: мертвої бездіяльної матерії не існує, а існує лише Всесвіт в процесі невпинної еволюції.
„Фактично життя можливе лише тому, що воно тримає небо на власних плечах. Воно завжди - Атлант. На його плечі навалився цілий Всесвіт - і ніяк не менше!“ Небо, його взагалі не треба тримати, бо воно є лише уявним образом перспективи людського погляду. А життя фактично можливе лише тому, що воно є наслідком еволюції конденсату плазми первинної Землі. А на його плечі навалився не Всесвіт, а земний гріх пана Р.М., з якого пішов Єгова і в честь якого був розп'ятим Ісус, а тепер розпинають і всю Україну...
„Це сили-вояки, сили, що виборюють простір для Світла - тобто несуть на собі живу сферу. Але потрібні ще Сили-Творці. Вони також реально існують як додаткові сили, які приходять від Сонця, від Галактики - тобто від Світла, що живе над сферою. Воно належить Суб'єктові, якого можна розглядати як Творця. Воно живе вільно, розковано. Це ж і є та сама Трійця...“ Це непоганий міф, але слабка матафізика. Бо творцем є еволюція, на якій тримається сила життя: якби не було еволюції форм життя, вони б усі давно вимерли як ті динозаври. Так що еволюція не тільки породила життя, вона також його підтримує живим. А онтологічних форм є чотири, а не три: еволюція – життя – діяльність – єдність. А божествена Трійця вже на службі у Януковича та Путіна, бо „чем чëрт не шутит...“ Бо саме вони є кудесниками глобальної консервативної революції. Саме вони будують на Україні свій храм демократії, поки пан Буш зайнятий демократизацією Межичіччя! Розподіл праці...
„Енергію прогресу ми виводили з фотосинтезу - читач, мабуть, це пам'ятає. Тепер ми шукаємо те космічне джерло, яке стоїть в основі самого фотосинтезу - тобто в основі Життя. Це - Монада. Або Дев'ятка.“ Скоріше – це глухий кут, бо основою фотосинтезу є те, що світло, яке поглинається рослинами, є не тільки джерелом енергії, а й джерелом самоорганізації живих тканин, оскільки ентропія випромінювання, яке поглинається рослинами є в багато разів меньшою, ніж ентропія того випромінювання, якого вони самі є джерелом. Бо перше має температуру поверхні Сонця (близько 6000 К), а друге має температуру поверхні Землі (близько 300 К). Тобто, ентропія, яка випромінюється рослинами є в двадцять разів більшою, ніж ентропія, яка їми поглинається. І саме це є джерелом самоорганізації життя на Землі. Оце така собі монада!..
„У фундаменті періодичної системи містяться елементи, які живуть лічені долі секунди. Чим же, як не можливостями самого простору, можна пояснити, що надто важкі елементи існувати не здатні - вони розпадаються?..“ А не здатні вони існувати саме завдяки насиченню взаємодії між нуклонами в ядрі: якщо Ви візьмете три гарбуза в одну руку і три гарбуза в другу руку, то сьомого гарбуза Вам прийдеться хіба що на голові нести. Оце такі можливості самого простору...
„Піфагор вчився у єгипетських жерців - отож не дивно, що він виніс звідти уявлення про Монаду. Навіть у тисячолітніх традиціях поховань жерці намагалися відтворити цю модель світу: в центрі міститься Монада (мумія фараона), а від неї починаються світові сфери.“ Це дійсно модель світу, тільки в центрі не монада, а Путін, а трохи далі не сфери, а самий собі пан Янукович, а трохи далі – його жерці. Виходить, що єгипетського полону ще не було, але він вже на порозі.
4. ВІД МЕТАФІЗИКИ ДО ФІЗИКИ
„Ідея може бути оформлена і неоформлена. Можна сперечатися про те, коли вона виглядає оформленою - чи у формі електрона, чи у формі кванта. Саме тому й існує корпускулярно-хвильовий дуалізм.“ Дуалізм є не між електроном чи квантом, бо у обоїх існує корпускулярно-хвильовий дуалізм! І елекрон є одночасно корпускулою та хвильою, і фотон також. Різниця між ними не в тім, що твердить пан Руденко, а в тім, що електрон є ферміоном, а фотон є бозоном. Ферміони є абсолютними індивідуалістами, бо різні ферміони можуть займати тільки різні стани. Бозони є абсолютними колективістами, бо всі бозони можуть розміститись в одному й тому ж стані. Внаслідок чого весь простір поділений між окремими ферміонами, які не пускають один одного на свою власну територію, тоді як фотони вільно гуляють по всьому простору, як вільний козак в полі. І ніколи Вам не вдасться обмежити фотон настільки, щоб він був ув'язненим в межах окремого атома!
„І якщо ми ототожнюємо Світло з Творцем (так це виглядає у древніх), то в цьому випадку Світло слід бачити не як зливу фотонів (це лише процеси - тобто наслідки!), а як Освоєний Всесвітом Простір, заповнений ідеями, що потім здобувають втілення в Галактиках, зорях, людях.“ Все це так, тільки Галактики, зорі, люди є втіленням еволюції, а не ідей. Втіленням ідей є книги, але так виходить дуже прозаїчно. Нам треба обов'язково зробити Всесвіт втіленням бога, бо бути символом йому незручно якось. Бо Єгова бажає плоті, влади над усім світом людей, щоб ми залишились навіки віків рабами Кесаря сього світу. А тоді вони все нам розтолкують, і будуть розповідати байки аж до кінця сього світу. Але вже наблизилось царство боже, царство абсолютної єдности людей!
„Вакуум (просторове поле) "випаровує" речовину із самого себе, як океан випаровує дощові краплини.“ Це дуже вдалий виклад основної думки твору! Дійсно, такою є картина Великого Вибуху, з якого розпочинається єдина еволюція Всесвіту! Вся ця еволюція розпочинається спонтанним саморозпадом конденсату (можливо) кварк-глюонної плазми. Цей конденсат є таким станом, в якому знаходиться значна частина пар кварків цієї плазми. Кварки є ферміонами, але пари кварків є бозонами, а тому вони можуть займати один і той же стан утворюючи єдиний конденсат Всесвіту. Але підтримання такого стану вимагає високого рівня самоорганізації, який не може зберегтись сам по собі внаслідок природного закону зростання ентропії, тобто зростання дезорганізації. Ми можемо назвати цей високий рівень самоорганізації первинного конденсату Всесвіту Богом. Тоді ми вже можемо сміло заявити, що сучасний Всесвіт є продуктом його еволюції внаслідок смерті Бога, який дійсно був до Великого Вибуху. Ми можемо використовувати саме назву Бог, бо ми ще не знаємо дійсне джерело життя того високого рівня самоорганізації конденсату плазми Всесвіту до Великого Вибуху. Коли люди дізнаються про дійсне джерело того вічного життя, яким живе тей конденсат, тоді вони знайдуть йому підходяще ім'я. Але до тих пір ім'я Бога залишиться невідомим людям. Тому до тих пір бог залишатиметься символом абсолютної єдности, а все решта – спекуляцією символами...
„А це знову ж той самий Платон: видимий (речовинний) світ є еманація невидимого - тобто світу ідей.
І наш Сковорода: Бог - це є невидима Природа, з якої народжується все, що ми бачимо та відчуваємо.“ Тут невидима Природа є вже еволюцією, з якої народжується все, що ми бачимо та відчуваємо. Бо народження Всесвіту є народженням дійсно з його „невидимої матерії“, але все решта народжується з видимої матерії як продовження еволюції. Саме єволюція є та невидима Природа, з якої народжується все, що ми бачимо та відчуваємо.
„Ось чому теоретики ворожать довкола довжини Планка: вона нібито дозволяє квантувати гравітацію.“ Я можу підлити трохи свого бензину: довжина Планка може визначати, наприклад, радіус когерентности первинної кварк-глюонної плазми. Але чи це буде мінімальний, чи максимальний радіус, поки що залишається нерозв'язаною дилемою. Кожен може викласти свої власні аргументи за і проти.
„Зрозуміло, що квант дії не може бути причиною - він є наслідком: далі, глибше в надра матерії, дія стає неможливою через відсутність простору. Дійові особи є, але зникає сцена - отже дія припиняється.“ А можливо, що далі можливим є лише когерентний стан плазми, а не її розпад на окремі неспарені частки. Все можливо, якщо вистачить натхнення...
„Квант простору - це не просто наближення до об'єктивної реальності, а вона сама... “ Квант простору є наближенням до об'єктивної реальности сконденсованої кварк-глюонної плазми, яка поки що є лише ідеєю.
„Те, що в атомі справді можна назвати об'єктивною реальністю - тільки остання межа простору, де живе М о н а д а.“ Монада як єдиний конденсат кварк-глюонної плазми – це вже добре! Буде Вам Монада...
„Монада - це вже справді матерія, в чому ми переконаємося далі. В тому розумінні матерія, що це є частка простору, на який екстраполюється вся маса та енергія системи. Але ж Монада живе так глибоко, що це важко навіть уявити.“ Добре, добре, пане Руденко! Радіус монади є радіусом когерентності кварків плазми – це не дуже важко уявити... Всі монади світу єднайтесь!
5.ҐРАВІТАЦІЙНІ ПОТЕНЦІАЛИ Й ҐРАВІТАЦІЙНІ РАДІУСИ
„Така доля речовинного світу - бути втіленими образами (ідеями), а не власне матерією.“ Але тіло речовини не є образом Монади, а власне її мертвим тілом, тобто тілом, яке з'явилось після смерти самої Монади. Бо якби були одночасно живими і тіло і його монада, тоді це тіло було б таким же безсмертним, як і та Монада. Так що не спішіть!
„...йдеться про Всесвіт як Ціле. Себе ми бачимо Його живим образом у мікрокосмі...“ Всесвіт як ціле існує лише до смерти Монади. А після її смерти існують лише окремі тіла. Те, що ми себе бачимо Його живим образом у мікрокосмі, ще не означає, що ми можемо повернути Його справжній образ, який помер і внаслідок чиєї смерти зародився цей Всесвіт. Ми можемо відновити лише Його образ в маштабі, який є нікчемним в порівнянні з маштабом усього Всесвіту. Бо якщо комусь і справді вдасться відновити справжній образ первинної Монади, то тоді у нього дійсно буде ця Монада, але зовсім не буде Всесвіту, який ми знаємо, а буде зовсім інший Всесвіт, Всесвіт-Монада.
„Цілком зрозуміло: якщо земна людина повторює Всесвіт у мікрокосмі, то в зворотному порядку належить визнати: Всесвіт повторює людину в Мегакосмі - інакше й перше твердження доведеться визнати хибним.“ Зовсім ніяк це не зрозуміло, бо людина повторює не Всесвіт у мікрокосмі, а ту живу Першомонаду, смертю якої є початок еволюції Всесвіту. Тому й Всесвіт не повторює людину в мегакосмі – нема ніякого космічного розуму та космічного володаря світу. Людина і тей Бог живуть по різні боки того Моменту часу: людина разом з Всесвітом без розуму, та Бог разом з своїм власним Розумом, але без свого власного Всесвіту. Пан Руденко висловлює подібну думку, стверджуючи далі: „Насправді ж існують два протилежно діючі види матерії (Автор).“ Тобто речовина не є піною, а іншим, ніж Монада, видом матерії. Тоді й марксистів не треба вже громити, а тільки Януковича, бо майже всі марксисти вже стали слугами Януковича, а решта – самого Путіна! Правда, сам Путін ще не вирішив, яким шляхом йому піти далі – своїм власним, чи шляхом Януковича. Поживемо – побачимо...
„Якщо зважити, що Всесвіт складається з незліченної кількості галактик, а також на те, що кожного разу новітній Монаді (від електронної до Галактичної) доводиться розсовувати матерію Світового Простору заради самоутвердження в ньому, то нічого дивного в розбіганні Всесвіту ми не побачимо.“ Навпаки, народженням нових Монад, Всесвіт не розбігається, а оголюється, бо в ньому стає все меньше і меньше речовини, яка поглинається все новими й новими Монадами. Тому розбігання Всесвіту може насправді виявитись привидністю його оголення Монадами. Вкінці кінців залишаться лише голі монади без речовини. Але для цього тим Монадам ще треба буде з'їсти всіх білих карликів та всі їх планети, а я поки що не бачу, як їм це вдасться зробити. Але для Монади нічого неможливого немає! Тут мої спекуляції вже упираються у свій власний кінець...
„Отож існує матерія, котра творить (внутрішня) і є матерія, що руйнує (зовнішня). Саме тому я схильний навіть у Монадах нижчого порядку вбачати наявність духовних сил. З цього погляду внутрішню матерію слід бачити як духоматерію - тобто матерію Світла.“ Воно то так, але якщо це розуміти буквально, то коли прийде Світло, нас вже ніяк не буде, а буде лише Світло. Так що поки воно не прийшло, нам буде світити лампочка Ілліча.
6. А ЧИ МОЖНА ГЛИБШЕ КВАНТУВАТИ ПРОСТІР?
„Матерія (Субстанція) є Суб'єктом буття як такого - Суб'єктом, що в кожній точці світового простору володіє повною силою цілого Всесвіту - Силою Моносу. Тіла, що нас оточують, як і самих себе, слід бачити ідеями Суб'єкта-Творця, який, по суті, є Духоматерія, отже Бог.“ Тільки ці ідеї і тей творець розділені межою Великого Вибуху.
„Отож саме внутрішня матерія Монади є носієм Духу (духоматерія).“ В сучасній фізиці є тільки один вид духів – духи Фаддєєва-Попова – подобається це комусь, чи ні...
7. КРІМ МОНАДИ - НІЧОГО...
„Субстанція - філософська категорія, котра характеризує матерію як Суб'єкт.“ Субстанція характеризує матерію лише як субстанцію, а як суб'єкт її характеризує лише еволюція. Еволюція творить все видиме і невидиме у Всесвіті, еволюція довела до виникнення життя на землі та ж еволюція є суб'єктом зміни генетичних програм видів живих організмів внаслідок мутацій. Еволюція є формою буття єдности Всесвіту і життя. При тому еволюція не є символом, а дійсним процесом.
„Бог, який живе в людині, бореться проти деспотії сліпих законів природи. Він прагне спрямувати людей до власної мети, а Його мета - Абсолютна Свобода. І це є не лише Його мета, а й Він сам!..“ Свободу від Кесаря світу сього нам може принести лише осягнення єдности...
8. ДЕЯКІ ЗАГАЛЬНІ МІРКУВАНЯ
„...життя - це здатність космічної сфери створювати образи, котрі лишаються видимими та відчутними лише на тому плані, що властивий даній сфері.“ Життя є здатністю живих організмів розмножатись, тобто відтворювати собі подібних, а також здатністю жити, тобто зберігати форму життя в певних умовах оточуючого середовища. На жаль, життя не є здатністю пізнання та відображення планетарних та космічних сфер. Але там і немає життя, а є лише еволюція. Звичайно, поетам дозволено називати еволюцію космічною формою життя. Але метафізику перш за все треба навчитись якось відрізняти поняття, щоб не називати матерію вакуумом, або вакуум матерією. Здатність відрізняти чітко різні поняття є основою здорового глузду і в метафізиці також. Бо інакше просто неможливо людям порозумітись! Дуже невдалим є стиль викладання думок, коли поняттям, які мають свій чіткий зміст, зокрема поняттям фізики, автор приписує якесь містичне, символічне значення. Метафізика – це не поезія і не містика, а наука, яка вимагає чіткого визначення понять, а не алегорій...
„Різниця лише в тому, що Монада створює свої образи набагато досконаліше, ніж ми. Та це вже питання не космологічне, а суто мистецьке: Бог - найкращий із художників, найкращий із сценаристів, найкращий із режисерів. Але ж творить він за тими ж самими законами, що й люди.“ Бог є символ абсолютної єдности, а все решта – алегорії та спекуляція символами. Віддайте алегорії поетам, а спекуляції спекулянтам! Інакше неможливо віддати богу те, що дійсно належить йому: абсолютну єдність!
„...істина полягає у визнанні того факту, що ми не вмираємо - у нас нічому вмирати. Як може вмирати те, чого взагалі немає й ніколи не було? “ Істина полягає у визнанні того факту, що у нас є чому вмирати – життю! Не зневажайте життям, будь ласка, і не перетворюйте людське життя в символ, бо воно значно багатше змістом, ніж Ваші символи! „Це певною мірою перетворює життя на гру фантазії.“ Дійсно...
„У Монаді можливість порівнювати зникає - рух у фізичному розумінні там взагалі відсутній. “ І у мисловому розумінні також: монада є дуже застиглим поняттям, яке перетворює метафізику в повторення одних і тих же алегорій в різних варіаціях.
„Сама в собі Монада не має структурного поділу. Вона є Субстанція - тобто: безструктурний Суб'єкт.“ До сих пір в світі існував лише один безструктурний об'єкт – дірка від бублика. А тепер до нього приєднався і безструктурний суб'єкт – щось на зразок бублика без дірки: бо треба дійсно бути суб'єктом, щоб стати бубликом без дірки. Ваша монада не має структури не тому, що вона є богом, а тому що вона є абстракцією безструктурної субстанції. Але бог не є абстракцією. А конкретним символом абсолютної єдности.
„Людина тут виступає середнім арифметичним поміж атомом і зорею.“ Голий схематизм: людина є формою життя діючої самосвідомости, яка осягнула поняття самої себе. Зорі тут скромно мовчать. Пізнайте себе, й зорі Вам дадуть себе пізнати!
„Отримали ж ми справді структурну одиницю Буття - тобто Монаду.“ Я б сказав навіть більше: ми отримали також структурну одиницю монади – абстракцію. Скільки б Ви не накопичували абстракцій, з них конкретности буття Ви не отримаєте!
„Монада - Мати Системи. І, зрештою, Мати Світу.“ Я не бачу тут ні системи, ні світу. Одні декларації! Але це є недоліком всякого пантеїзму...
„а) в жодній з Монад немає тієї внутрішньої "безмежності", котру сьогодні приписують центрам фізичних систем - отже, по суті, немає й "діри"“ Бо монада, як ми вже вияснили, є бубликом без дірки...
„Саме заради того, щоб з'явилася Свобода, незліченні рої дрібних Монад мусять виборювати якомога більше простору для Центральної Монади.
Отже зорі...
То є незліченне воїнство Галактичної Монади, котре живе у вічних рейдах по тилах ворога. Ворог Монади - це заціпенілий, неподатливий простір, що стискує її живу плоть із страхітливою силою. Він має споконвічну назву: Темрява. “ От ми й пришли до суті справи: „Ночь... А вдоль дороги мëртвые с косами стоят. И тишина...“ Згадайте Савелія Крамарова...
„Світовий Простір як матерія. То й справді є матерія Темряви, що якісно відмінна від матерії Світла. Ба навіть протилежна їй.“ Пане Руденко! Про Вашу полярність ще Шелінг писав. Прочитайте! Може знайдете якусь конкретну думку. Жили ж на землі й інші люде, які теж книги писали! Не один же Сковорода у всьому світі!
„А про духовні властивості Монади ми знаємо тільки те, що Дух існує - адже ж ми й самі лише модуси протяжності. То як же нам жити без модусів духовних?“ А жити ми можемо, наприклад, осягненням єдности. Не збідніємо...
9. МОНАДА - ОРГАН СИНТЕЗУ
„На якій підставі ми приходимо до висновку про відсутність фізичної структури у Світовій Монаді? Ось на якій: якби до Світової Монади потрапив бодай один електрон - він з усією неминучістю мусив би здобути масу цілої Галактики. Це повинно бути зрозуміло, бо в жодній з Монад немає інших швидкостей, крім швидкості світла.“ Але ж і серед ферміонів є такі, що здатні рухатись зі швидкістю світла. Ось Вам і структура Вашої монади: безмасові ферміони, які спарюються глюонним полем. Утворюючи таким чином конденсат кварк-глюонної плазми (кварки є ферміонами, а глюони – бозонами). Тільки кварки ці є безмасовими... Питання не тільки в тім, чи такий конденсат може жити, а в тім, чому він врешті решт помирає, народжуючи своєю смертю новий Всесвіт? Думайте, панове метафізики!
„Щоб розібратися в цих непорозуміннях, прошу пам'ятати: у межах Монади панує швидкість світла - отже електрони, атоми і взагалі речовнинні утворення в ній неможливі.“ Але можливим є конденсат кварк-глюонної плазми при умові, що кварки не будуть мати маси покою...
„А в небі світяться зорі, галактики. Насправді ж їх не повинно бути. Дивина: не повинно бути, а вони є! Виникає суперечність, яку дуже важко усунути. “ Вони є, бо померла Першомонада і з цієї смерти народився увесь Всесвіт!
11. ЧОМУ СВІТИТЬ СОНЦЕ?
Ось наслідки хибної концепції монади: „Слід пам'ятати: напруження гравітаційного поля на шляху Сонця створює Галактична Монада. Фактично Сонце світиться не своїм світлом - воно радше нагадує рефлектор, що спрямовує на Землю проміння (отже й інформацію) Галактичної Монади.“ „Таким чином життя на земній кулі походить не просто від Сонця, а від Світової Монади. Ось чому перемога монотеїзму є перемога Абсолютної Істини.“ Абсолютною істиною є те, що не треба спішити з проголошенням абсолютних істин. Перш за все треба вияснити зміст основних понять!
12. ГНОСТИЧНЕ РЕЗЮМЕ
„Існують гностичні вчення, які повстають проти будь-якої структури - так чи інак структура сковує духовну сутність, позбавляє нас волі. Структура є породження гравітації, а вона, гравітація - споконвічна Мати Зла. Так, саме гравітація породила рабство.“ Рабство породила абсолютизація влади. А гравітація взагалі немає ніякого відношення до етики. Суспільні стосунки між людьми визначають життя людей, а не закони гравітації!
„Насправді ж сатана - це вічно холодна, закостеніла сила просторової матерії.“ Нічого подібного: Сатана є символом абсолютного відчуження (влади) в світі людей! Винесенням бога і диявола в космос досягається лише те, що вік царства Кесаря сього світу продовжується далі аж до безкінечности: не надійтесь люди, поки не доберетесь до монади, царства божого вам не бачити!...
Микола Руденко
МЕТАФІЗИЧНА ПОЕМА
3. Монада
„Зате Галактична Монада має в діаметрі триста мільярдів кілометрів - в ній можна вмістити всю Сонячну систему. Густина тут мізерна. Всі фізичні дії відбуваються на швидкості світла. Це означає, що в межах Галактичної Монади немає ні атомів, ні електронів, бо на швидкості світла вони неможливі. А що ж там є? Є Плазма, Що Мислить, Живий Вогонь. Велетенський Мозок нашої Галактики.“
5. Фортеця Світла
„Розпадуться колючі дроти,
На кордонах зростуть лісосмуги.
Солов'ї прикордонникам
Прийдуть на зміну -
Мої солов'ї.“
22-26.11.2004р.
Відповіді
2004.11.28 | Анатолій
Працю М. Руденка "Гносис та сучасність" можете скачати...
з www.oratania.com.ua в розділі "Сучасна Філософія".Користуйтеся на здоров"я!!!
Анатолій
2005.04.06 | olex
Резюме
Хочу дещо підсумувати, оскільки дискусія почала залазити у малопотрібні дебрі. Усе достатньо просто. Руденко побудував чітку, струнку систему світу, у якій є простір, монада, основні фізичні константи, а все інше виводиться через формули та співвідношення, які, до речі, дають абсолютно достовірні результати. Лише говориться що вакуум – це першоматерія, з якої складається при взаємодії з монадою уся речовина, а Монада – духоматерія, внутрішність якої абсолютно неможливо описати при сучасних фізичних підходах. Руденко писав, що взагалі неможливо, але я зробив би поправку „при сучасних фізичних підходах”, хоча у повному обсязі, безумовно, неможливо, оскільки Монада – це розум, нерозривно злитий з матерією світу. Тим не менше існує не тільки фізіологія організмів, але і фізіологія нервової системи з переходом на психологію. Ця аналогія – той місток, по якому можна було би хоч якось наблизитись до понадфізичної, неречовинної – але все ж матеріальної (якщо визнати це як матерію тонкого світу, визнавши множинність різних за тонкістю світів) „серцевини” Монади. В плані ФІЗИЧНОСТІ радіус Монади – це коло, всередині котрого недійсні константи речовинного Всесвіту, що би це не означало. Але це все намарне, якщо не визначитись з основним: ЯКЩО ДЛЯ КОГОСЬ МАТЕРІЯ – ЦЕ ТІЛА ТА НЕРОЗРИВНО ЗВ’ЯЗАНІ З ТІЛАМИ ПОЛЯ, ТО МИ СТОЇМО АБСОЛЮТНО НА ПРОТИЛЕЖНИХ ПОЗИЦІЯХ. Метафізика нашої з Миколою Даниловичем позиції полягає у тому, що ми оперуємо поняттями, перед яким „зупиняється” розсудок, тобто розум аналітичний. Це НЕРОЗЧЛЕНИМА основа Всесвіту, з якої все будується. Розсудок відмовляється визнавати наявність таких сутностей і бажає оперувати лише РОЗЧЛЕНИМИМ, тобто тілам та пов’язаними з тілами полями, називаючи це єдиною матерією та будуючи на цьому всі теорії. Наслідком є те, що світ починає нагадувати хаотичне зібрання взаємовиключних теорій, на котру з яких є своє обґрунтування, кожна має якусь свою частину істини і нічого неможливо стулити докупи. ПРИПУСКАЮТЬ, що на зорях є ядерні реакції, ПРИПУСКАЮТЬ, що існує кварк-глюонна плазма (насправді існує, думаю, але як ще це зрозуміти), ПРИПУСКАЮТЬ, що Всесвіт помирає від ентропії, одні ПРИПУСКАЮТЬ, що він – безмежний, інші – що обмежений гравітаційним радіусом... Все побудоване на припущеннях, як не бери. Не бачу, чим припущення Миколи Даниловича гірші за всі ці. АЛЕ ТЕОРІЯ РУДЕНКА ВВОДИТЬ, ЯК АКСІОМУ: Є МЕЖА ДІЛИМОСТІ РЕЧОВИНИ, ЦЕ І Є ТОЙ ПЕРЕХОД ЧЕРЕЗ МЕЖУ, ПРО ЯКИЙ Я ГОВОРИВ, І З ЦІЄЇ ПЕРВІСНОЇ НЕДЕЛИМОСТІ ПОБУДОВАНО АБСОЛЮТНО ВСЕ. А ЩО РОЗСУДОК НЕ МОЖЕ ВИЗНАЧИТ ПРИРОДУ ЦЬОГО „ЩОСЬ”, ТАК ЦЕ АБСОЛЮТНО НОРМАЛЬНО, ЙОГО СПРАВА – ДІЛИТИ, ВІН ЗА СВОЄЮ СУТНІСТЬ НЕ МОЖЕ ЗРОЗУМІТИ НЕДІЛИМОСТІ. Зрозуміти це можна іншим чином – людським серцем, або СИНТЕТИЧНИМ розумом. Тому у фізиці майбутнього без цього ніяк. Людство повинно вийти за обмеження речовини, а фізика минулого чіпляється за них всіма можливими засобами, І ПЕРШ ЗА ВСЕ – СВІТОГЛЯДНО. Стверджую, що фізика сучасного дійшла до межі, і поки не переступить межу СВІТОГЛЯДНУ, поставивши у основі всього НЕРЕЧОВИННЕ, то далі не ступить ні кроку, а лише буде ділитись на „чорні”, „білі” і сірі діри, заплутавшись сама у собі. Тут вже питання, хто якого світогляду притримується. «Нельзя объединить в одной упряжке коня и трепетную лань». А практика майбутнього цілком явно покаже, хто прав. Хто заплутається сам у собі, а хто дасть новий імпульс розвитку науки.2005.03.31 | Тестер
Социсту. Критика досить переконлива!!! І повчальна. Дякую!(-)
2005.03.31 | olex
Re: Монада.
Це критика окремих висловів, а не системи. Але вона добра тим, що існують думки на цю тему, сама наявність думки є доброю. Часто критрикуються не думки Руденка, а уявлення критиків про значення тих термінів, які використовував Руденко. Тобто ведеться не критика думок Руденка, а критика уяви критика про думки Руденка. Критика велика, але загальне враження: критика багато в чому схоластична і має мало відношення до того, про що писав Руденко. Це не так критика його системи як тих термінів, які він використовував. Ці терміни в розумах критиків мали дещо інше значення, от і все.2005.03.31 | olex
Re: Монада.
Да, іще. "Гносис та сучасність" намертво замішаний на практиці фізичних формул. То і критика може бути не демагогічною, а лише замішаною на практиці цих самих формул. Тобто треба довести, що формули недієві, тоді буде доцільеа та виправдана критика. Наскільки мені довелось користуватись цими формулами, вони дають абсолютно достовірні результати. А критика ніяких таких результатів не дає, в основному порожні слова для захисту тих чи інших догм. Тому для мене - малоцікава.2005.03.31 | Тестер
Олекс не відповів мені на питання про цифри... Монада.
Руденко путає масу з вагою..., а свої абстрації, як абсолютну істину.Формули тут ні при чому, їх одержав не Руденко, при всій моїй повазі до нього, як до непересічної особистості. Яка також помиляється.
2005.03.31 | olex
Re: Олекс не відповів мені на питання про цифри... Монада.
Формули якраз вивів Руденко. Принаймні ті, на яких побудований "Гносис та Сучасність". Про Силу Моноса,світіння Сонця та т.п. і т.п. Детальніше з точки зору фізики запитайте професора Курика або професора Татчина зі Стенфордського університета. А по цифрах я відповів ЗА ПРИНЦИПОМ, там, де говорив про компьютерну реальність та їхню інтерпретацію у нашому мозкові. Якщо детальніше - це треба піднімати піфагорейську нумерологію, як з одного стається два, з двох - три, три народжує все, дев'ять - останнє число першої десятки, а десять - синтез першої десятки та перехід на інший рівень.Це може звучати як абракадабра (до речі, гностичний вислів), але для Піфагора так не було, потім з цієї десятичної системи виросла вся математика. Не думаю, що в межах форуму це можливо. Про масу та вагу - це ви щось сплутали, для Руденка маса - це сукупність видимої речовини, зорганізованої навколо монади, ця сукупність - річ стала, а вага - річ змінна. Із системою Руденка треба розбиратись У КОМПЛЕКСІ, при цьому бажано прочитати його "Спогади" (я давав посилання на них), а не так, як у "критиці монад" - цитатами, вирваними з контексту із явним нерозумінням самої реальної системи Рудека. Критика бажана ПІСЛЯ усвідомлення структури системи, а не ДО.Даю ще одне посилання - там вордівький файл, формульний екстракт з "Гносису",ознайомтесь, наскільки ці формули вивів не Руденко.Там же я дав пару узагальнень для окреслення основних постулатів данної філософії.http://sasaaa2004.narod.ru/Architecture_Universe.doc
Те, що Руденко назівав "монадою" - у його формулах є ФІЗИЧНОЮ реальністю, тобто дечим таким, що дозволяє виводити формули і передбачати ФІЗИЧНІ події, наподобу до швидкості галактик, обчислення сонячної сталої та таке інше. В інших сисемах це слово може означати не зовсім те, я можу назвати ще декілька значень цього слова, які до системи Руденка будуть мати доволі дотичний стосунок, але це не буде означати, що Руденко неправий.Ну і таке інше. Навряд чи ще щось буду писати з цього приводу, це просто на форумі малореально. Я дав посилання на книжки самого Руденка, ще раз повторю: http://sasaaa2004.narod.ru/, а далі вже кожен у силах розбиратись самотужки.
2005.03.31 | Социст
Re: Монада.
Пан olex пише:> "Гносис та сучасність" намертво замішаний на практиці фізичних формул. То і критика може бути не демагогічною, а лише замішаною на практиці цих самих формул. Тобто треба довести, що формули недієві, тоді буде доцільеа та виправдана критика. Наскільки мені довелось користуватись цими формулами, вони дають абсолютно достовірні результати. А критика ніяких таких результатів не дає, в основному порожні слова для захисту тих чи інших догм. Тому для мене - малоцікава.
Я умисне не розглядав формул пана Руденка, бо я зовсім не розглядаю його текст як фізичний текст, який аналізує якісь фізичні формули. Навпаки, я розглядаю текст пана Руденка як метафізичні вправи і намагаюсь знайти тлумачення його основного поняття – „монада“. Тому мій текст не є критикою пана Руденка, а лише спробою знайти тлумачення його метафізики. Те, що пан Руденко замішує свою метафізику на фізичних формулах є недоліком, а не перевагою тексту пана Руденка. Це свідчить про те, що пан Руденко не знає, де кінчається фізика, а де розпочинається метафізика. Нажаль, багато з людей, що займаються метафізикою, беруть фізичні поняття і придають їм інший, свій власний зміст, стверджуючи, що вони створили нову метафізику. Насправді, вони тільки демонструють своє незнання фізики. Метафізику слід будувати, виходячи з метафізичних понять, а не перекручуючи фізичні поняття.
Те, що пан Руденко придумав свою власну інтерпретацію фізичних формул, ще не означає, що він придумав нову фізику. Я можу категорично заявити, що фізика не зводиться до придумання системи інтерпретації фізичних формул. Фізика є наукою, і всі її поняття та формули мають однозначний зміст. Метафізична інтерпретація фізичних формул є методологічно хибним шляхом створення метафізики. Метафізику слід будувати, виходячи з чітких метафізичних понять. Нажаль, пан Руденко обрав шлях придання фізичним поняттям метафізичного змісту. Тому його текст вимагає додаткового тлумачення змісту понять, що він використовує. Я зробив спробу такого тлумачення тексту. Саме тому я не займаюсь формулами пана Руденка, бо ці формули мають однозначний неметафізичний зміст, і тлумачення не вимагають. Я вважаю, що ці формули треба розглядати в контексті фізичної теорії, а не в контексті метафізики. Тобто, перш за все треба розділити фізику від метафізики.
Фізика є наукою, яка не містить в собі ніякої метафізики. Саме тому метафізику неможливо побудувати довільним нефізичним тлумаченням понять та формул фізики.
2005.03.31 | olex
Re: Монада.
Він не створив интерпретації фізичних формул. Він дав дотик фізики та метафізики. Його метафізика виросла не з "тлумачення" а з цілком оригінальних фізичних формул, які стали наслідком його духовного досвіду. До цього досвіду він слабо знав фізику навіть в межах середньої школи. Попереднім постом (відповідь Тестеру) я дав всі необхідні з цього приводу посилання, раджу звернути увагу на те, що правильність його ОРИГІНАЛЬНИХ формул не могли спростувати профессора-фізики, а це про щось говорить. А якщо філософськи, то основне, про що він сказав, що є грань, на який дотикається і так звана фізика, і так звана метафізика. І ця грань - його монада. Визнання наявності та реальності цієї грані побудує і науку,і філософію нового типу.От і все. Він не тлумач. Він творець.Оцінюйте його по тому, ЩО ВІН РЕАЛЬНО СТВОРИВ, а не по тому, що Вам здається неправильним в його словах про метафізику. Для початку треба розібратись,чим же ця і фізика, і метафізика реально є, ТОБТО ЯКУ МОДЕЛЬ СВІТУ БУДУЄ. Оце вже і можна буде критикувати, не інакше.2005.03.31 | Социст
Re: Монада.
Пан olex пише:> Він не створив интерпретації фізичних формул. Він дав дотик фізики та метафізики. Його метафізика виросла не з "тлумачення" а з цілком оригінальних фізичних формул, які стали наслідком його духовного досвіду. До цього досвіду він слабо знав фізику навіть в межах середньої школи. Попереднім постом (відповідь Тестеру) я дав всі необхідні з цього приводу посилання, раджу звернути увагу на те, що правильність його ОРИГІНАЛЬНИХ формул не могли спростувати профессора-фізики, а це про щось говорить. А якщо філософськи, то основне, про що він сказав, що є грань, на який дотикається і так звана фізика, і так звана метафізика. І ця грань - його монада. Визнання наявності та реальності цієї грані побудує і науку,і філософію нового типу.От і все. Він не тлумач. Він творець.Оцінюйте його по тому, ЩО ВІН РЕАЛЬНО СТВОРИВ, а не по тому, що Вам здається неправильним в його словах про метафізику. Для початку треба розібратись,чим же ця і фізика, і метафізика реально є, ТОБТО ЯКУ МОДЕЛЬ СВІТУ БУДУЄ. Оце вже і можна буде критикувати, не інакше.
Дякую, пане olex, за Ваше пояснення! Я згоден, що пан Руденко є творець, і я оцінюю високо текст пана Руденко, як вихід за межи вульгарних марксистських спекулятивних систем. Але, перш за все, фізика не будує моделі світу. Фізика є теорією фізичних явищ та процесів і цю теорію неможливо звести до моделі світу. Модель світу – це вже не фізика а метафізика. З цієї точки зору пан Руденко є метафізиком, а не фізиком, тому його тексти слід тлумачити, як метафізику.
Нажаль, я не зрозумів, що Ви називаєте дотиком фізики та метафізики. Чи значить це, що існує проміжна область між фізикою та метафізикою? Цікаво буде, якщо Ви дадете конкретніші пояснення...
2005.03.31 | olex
Re: Монада.
Я попробую виписати цю модель світу достатньо коротко, можливо, через пару днів. За цей час спробуйте побудувати своє бачення. Цікаво буде співставити. Про грань - якщо коротко, то є світ, який можно описати фізичими формулами, наприклад, передбачити місцезнаходження планети, у межах тривимірного світу практично все можно описати такими формулами (тими чи іншими, це детермінізм). Метафізика починається там, де закінчується фізичний детермінізм трьохвимірного світу, там просто неможливо такого роду формул. А руденківська монада це те, що неможливо саме по собі описати фізичними формулами, але ефекти її присутності у тривимірному світі такими формулами описуються. Тому вона - грань, але не належить ані трьохвимірному світові детерминізму,ані повній відокремленності від цих формул. Пізніше дам більш цільну картинку, для цього треба трохи часу.2005.03.31 | Социст
Re: Монада.
Пан olex пише:> Про грань - якщо коротко, то є світ, який можно описати фізичими формулами, наприклад, передбачити місцезнаходження планети, у межах тривимірного світу практично все можно описати такими формулами (тими чи іншими, це детермінізм). Метафізика починається там, де закінчується фізичний детермінізм трьохвимірного світу, там просто неможливо такого роду формул. А руденківська монада це те, що неможливо саме по собі описати фізичними формулами, але ефекти її присутності у тривимірному світі такими формулами описуються. Тому вона - грань, але не належить ані трьохвимірному світові детерминізму,ані повній відокремленності від цих формул.
Перш за все, я повинен зауважити, що сучасна фізика взагалі не обмежується тривимірним світом, а розглядає багатовимірні світи, принаймні сучасна теорія поля. Тобто, за межами тривимірного світу ми знову маємо фізику, а не метафізику. Це по-перше.
По-друге, сучасна фізика взагалі не є наукою про детермінізм трьохвимірного світу. Наочним прикладом є квантова механіка, яка, як відомо, є прикладом заперечення лапласівського детермінізму. Тобто, знову, за межами детермінізму ми маємо фізику, а не метафізику. Сучасна фізика є квантовою фізикою, тобто, вона повністю подолала ті обмеження, які Ви їй приписуєте.
По-третє, що означає, що „руденківська монада це те, що неможливо саме по собі описати фізичними формулами“? Це означає, що ця монада не є фізичним об'єктом, бо всі фізичні об'єкти описуються фізичними формулами. А якщо вона не є фізичним об'єктом, тоді вона є лише ідеєю, тобто символом віри пана Руденка.
Нарешті, про те, що „ефекти її присутності у тривимірному світі такими формулами описуються“. Ви зконструювали такого монстра, який з одного боку не є фізичним об'єктом, а з другого боку, має фізичну шкарлупу. Я визнаю, що ця модель присутности мені значно більше подобається, ніж невидима присутність поза простором і часом. Тільки мене цікавить, як ця „нефізична“ частина взаємодіє з фізичною – за законами фізики, чи за якимись іншіми законами. Точніше, чи монада створює фізичні закони, чи фізичні закони примушують монаду творити світ? Поки що обмежусь цими зауваженнями...
2005.03.31 | olex
Re: Монада.
По суті відповім, поки що лише зауваження про фізичний детермінізм. Так, сучасна фізика намагається розглянути, але поки що це все теоретичні пошуки. Жодних практичних наслідків не має. Там немає цілістної системи світу,і не може бути на сучасних теоретичних засадах.Є ідеї про багатовимірність світів,але немає стрункої теорії.Для того, щоби перевірити РЕАЛЬНІСТЬ формул за їхньою допомогою треба могти щось зробити. Квант - все одно феномен трихвимірного світу,хоча корпускулярно-хвильовий дуалізм багато куди не вписується. Але тим не менше всі прояви кванту, по яких фізики можуть судити про його реальну наявність, знаходяться в межах тривимірного світу і ніде інше. До речі, Руденко трактує свою Монаду як "квант простору". Але це все потребує більшої системності, дам її пізніше.2005.04.01 | P.M.
Re: де закінчується фізика..
olex пише:> Про грань - якщо коротко, то є світ, який можно описати фізичими формулами, наприклад, передбачити місцезнаходження планети, у межах тривимірного світу практично все можно описати такими формулами (тими чи іншими, це детермінізм). Метафізика починається там, де закінчується фізичний детермінізм трьохвимірного світу, там просто неможливо такого роду формул. А руденківська монада це те, що неможливо саме по собі описати фізичними формулами, але ефекти її присутності у тривимірному світі такими формулами описуються. Тому вона - грань, але не належить ані трьохвимірному світові детерминізму,ані повній відокремленності від цих формул.
Не буду оригінальним, коли скажу, що рух -- це форма існування матерії.
Якщо є щось, - воно мусить рухатися. Рух чогось повинен відбуватися в чомусь, тобто в просторі. Сам процес руху чогось у просторі може відбуватися на протязі якогось часу. Рух на протязі часу, це вже швидкість.
Утім, не кожна швидкість задовільняє матерію. У матерії свої чіткі вимоги до швидкості. А саме: Фундаментальна фізична константа -- швидкість світла у вакумі c 299792458(1,2) м×с-1 і, очевидно, напряму з нею пов'язана інша стала: Елементарний заряд e 1,6021892(46) ×10-19 К. (М. Руденко подає розмір монади електрона).
Середовище, в якому можуть існувати наведені константи, можна вважати фізичним. Те, що знаходиться за межею гравітаційного радіусу, до такого середовища не відноситься. В чорній дірі швидкість світла відсутня. Там суцільна метафізика.
> Пізніше дам більш цільну картинку, для цього треба трохи часу.
Чекатиму на Ваші думки.
2005.04.01 | Социст
Re: де закінчується фізика..
Пан P.M. пише:> olex пише:
> > Про грань - якщо коротко, то є світ, який можно описати фізичими формулами, наприклад, передбачити місцезнаходження планети, у межах тривимірного світу практично все можно описати такими формулами (тими чи іншими, це детермінізм). Метафізика починається там, де закінчується фізичний детермінізм трьохвимірного світу, там просто неможливо такого роду формул. А руденківська монада це те, що неможливо саме по собі описати фізичними формулами, але ефекти її присутності у тривимірному світі такими формулами описуються. Тому вона - грань, але не належить ані трьохвимірному світові детерминізму,ані повній відокремленності від цих формул.
> Не буду оригінальним, коли скажу, що рух -- це форма існування матерії.
> Якщо є щось, - воно мусить рухатися. Рух чогось повинен відбуватися в чомусь, тобто в просторі. Сам процес руху чогось у просторі може відбуватися на протязі якогось часу. Рух на протязі часу, це вже швидкість.
> Утім, не кожна швидкість задовільняє матерію. У матерії свої чіткі вимоги до швидкості. А саме: Фундаментальна фізична константа -- швидкість світла у вакумі c 299792458(1,2) м×с-1 і, очевидно, напряму з нею пов'язана інша стала: Елементарний заряд e 1,6021892(46) ×10-19 К. (М. Руденко подає розмір монади електрона).
> Середовище, в якому можуть існувати наведені константи, можна вважати фізичним. Те, що знаходиться за межею гравітаційного радіусу, до такого середовища не відноситься. В чорній дірі швидкість світла відсутня. Там суцільна метафізика.
В чорній дірі швидкість світла зовсім не відсутня. Тільки вона виявляється недостатньою, щоб світло могло відірватись від поверхні чорної діри, тобто перша космічна швидкість чорної діри є більшою за швидкість світла. Ніякої метафізики тут немає. Це фізичний закон, що об'єкт, швидкість якого є меншою за першу космічну швидкість біля поверхні космічного тіла, не може відірватись від поверхні цього тіла, а падає назад. Ми з Вами не можемо скочити і покинути Землю, але це не є приводом до того, щоб сказати, що на Землі немає фізики, а є суцільна метафізика. Оскільки маса чорної діри зосереджена в дуже малому об'ємі, гравітаційне поле біля її поверхні стає настільки великим, що навіть світло, швидкість якого є дуже й дуже великою в порівнянні зі швидкістю руху людини, не може відірватись від поверхні чорної діри. А оскільки швидкість світла є най-більшою швидкістю в природі то й взагалі ніщо не може відірватись від поверхні чорної діри. Ніякого переходу від фізики до метафізики тут немає.
Що стосується інших констант, то константи є виразом певних фізичних законів. Те, що в певній області перестають діяти відомі нам закони руху звичайної речовини, не означає, що там зовсім немає ніяких фізичних законів. Наприклад, класична механіка неспроможна описати рух атомів та молекул, елементарних часток, взагалі рух мікрооб'єктів. Але ніхто не стверджує, що на рівні мікрооб'єктів зникає фізика і залишається одна метафізика. Навпаки, саме там виявляється справжня фізика, а та фізика, яку знав Ньютон, виявляється лише наближенням, яке перестає бути вірним. І справді, умови всередині чорної діри є настільки суворими, там настільки високі температура і тиск, що ні протони, ні нейтрони, ні інші відомі нам елементарні частки не можуть існувати, бо розпадаються на окремі кварки, тобто відома нам речовина зникає, і матерія переходить в стан кварк-глюонної плазми. Тобто, там зникає фізика відомої нам речовини, але вступає в дію фізика кварк-глюонної плазми. Це Вам, можливо, вигладає досить містичним, але ніякої метафізики там немає, а є фізика кварк-глюонної плазми. Нажаль, взаємодія між кварками є дуже сильною і не може бути точно описана суттєво наближеними методами сучасної фізичної теорії. Але через декілька десятиліть теорія кварк-глюонної плазми буде розроблена, і тоді вже буде повна фізика чорних дір без ніякої метафізики. Нічого страшного в тому, що сучасна фізика виявляє свою обмеженість, немає. Просто, сучасна фізика не є повною. Вона є на порозі свого оновлення. Це не трагедія, а лише драма. Людство знову є на порозі нової фізики, фізики чорних дір та кварк-глюонної плазми...
2005.04.02 | olex
Re: де закінчується фізика..
Пан Социст пише:> В чорній дірі швидкість світла зовсім не відсутня. Тільки вона виявляється недостатньою, щоб світло могло відірватись від поверхні чорної діри, тобто перша космічна швидкість чорної діри є більшою за швидкість світла. Ніякої метафізики тут немає. Це фізичний закон, що об'єкт, швидкість якого є меншою за першу космічну швидкість біля поверхні космічного тіла, не може відірватись від поверхні цього тіла, а падає назад. Ми з Вами не можемо скочити і покинути Землю, але це не є приводом до того, щоб сказати, що на Землі немає фізики, а є суцільна метафізика. Оскільки маса чорної діри зосереджена в дуже малому об'ємі, гравітаційне поле біля її поверхні стає настільки великим, що навіть світло, швидкість якого є дуже й дуже великою в порівнянні зі швидкістю руху людини, не може відірватись від поверхні чорної діри. А оскільки швидкість світла є най-більшою швидкістю в природі то й взагалі ніщо не може відірватись від поверхні чорної діри. Ніякого переходу від фізики до метафізики тут немає.
>
> Що стосується інших констант, то константи є виразом певних фізичних законів. Те, що в певній області перестають діяти відомі нам закони руху звичайної речовини, не означає, що там зовсім немає ніяких фізичних законів. Наприклад, класична механіка неспроможна описати рух атомів та молекул, елементарних часток, взагалі рух мікрооб'єктів. Але ніхто не стверджує, що на рівні мікрооб'єктів зникає фізика і залишається одна метафізика. Навпаки, саме там виявляється справжня фізика, а та фізика, яку знав Ньютон, виявляється лише наближенням, яке перестає бути вірним. І справді, умови всередині чорної діри є настільки суворими, там настільки високі температура і тиск, що ні протони, ні нейтрони, ні інші відомі нам елементарні частки не можуть існувати, бо розпадаються на окремі кварки, тобто відома нам речовина зникає, і матерія переходить в стан кварк-глюонної плазми. Тобто, там зникає фізика відомої нам речовини, але вступає в дію фізика кварк-глюонної плазми. Це Вам, можливо, вигладає досить містичним, але ніякої метафізики там немає, а є фізика кварк-глюонної плазми. Нажаль, взаємодія між кварками є дуже сильною і не може бути точно описана суттєво наближеними методами сучасної фізичної теорії. Але через декілька десятиліть теорія кварк-глюонної плазми буде розроблена, і тоді вже буде повна фізика чорних дір без ніякої метафізики. Нічого страшного в тому, що сучасна фізика виявляє свою обмеженість, немає. Просто, сучасна фізика не є повною. Вона є на порозі свого оновлення. Це не трагедія, а лише драма. Людство знову є на порозі нової фізики, фізики чорних дір та кварк-глюонної плазми...
***************
От власне кажучи Ви самі все і сказали. Серцевина монад Миколи Руденка і є та "плазма, що мислить", або кварк-глюонна плазма. Можна сперечатись про те, є там розум чи немає. Руденко вважає, що є. Я також. Якщо ми праві, то будь які фізичні моменти цієї плазми можна розглядати лише на наведених нижче засадах. Майбутнє покаже.
***
Дещо про світ, який будується за системою Миколи Руденка.
Для початку хотів би сказати, що поява цієї системи за світоглядними наслідками подібна до появи геліоцентричної системи Коперніка. Зміщується центр відліку, від якого будує реальність людська свідомість. Світ з речовинноцентричного стає монадоцентричним. Що це означає? Можна виділити декілька ключових моментів системи.
1. Видимий світ диференційованих атомів являє собою не матерію у повному розумінні цього слова, а лише речовину. Справжньою матерією видимого Всесвіту є те, що сучасні фізики називають вакуум, або космічний простір. Будь-яка видима речовина є наслідком згущення цього вакууму, а згущення відбувається внаслідок взаємодії вакууму з монадою. Тобто у основі своїй світ твориться двома складовими: матерією і силою, або космічним простором та силою. Силу можна також вважати причиною руху океану космічної матерії, оскільки крізь неї (матерію), як з зерна, „проростає” монада: на поверхні океану вакууму утворюються хвилі, і ці хвилі творять весь видимий світ. Якщо перейти від образної мови до мови більш конкретної, то це можна описати таким чином. Існує первісний океан космічного простору, для наших п’яти чуттів ні-що. Раптом на цій площині з’являється точка – ЩОСЬ, монада. По поверхні плоті космічного вакууму ідуть хвилі, оскільки ЩОСЬ руйнує абсолютний спокій НІ-ЩО, і таким чином виникає ПЕРШОВІБРАЦІЯ. Або перше „ущільнення” космічного НІ-ЩО, це перше ущільнення ділиться на два, тобто стає одночасно і хвилею, і корпускулою. Або у подальших диференціаціях атомом ядра та електроном, але ця подальша диференціація вже є ТРИ, оскільки електрон одночасно і хвиля, і корпускула. А от ці ТРИ уже народжують речовину всього видимого всесвіту. ПЕРВИННИМ У ТАКІЙ СИСТЕМІ Є ІМПУЛЬС МОНАДИ, ЯКА ПРОРОСТАЄ КРІЗЬ ПРОСТІР. Цей імпульс (його природа, сила та таке інше) належить до чистої метафізики, оскільки його потенціал жодним чином не можна виміряти, як тільки вимірюючи енергію наслідків проявлення цього потенціалу – енергію сукупної речовини: атомів, електронів, позитронів та такого іншого, яке вже має свою масу, енергія же зв’язана з масою відомою формулою Ейнштейна. Але у основі своїй вся видима речовина складається з електронів та позитронів, ЯКІ, ЗА СВЄЮ СУТНІСТЮ, ПРОСТ Є ВІБРАЦІЄЮ У ПРОСТОРІ. ВСЕ ІНШЕ СКЛАДАЄТЬСЯ З КОМБІНАЦІЇ ЦИХ ВІБРАЦІЙ.
2. У зв’язку з цим виникає питання: яким же чином метафізика у даному випадку дотикається до фізики, чому вимірюються радіуси монад, сила Моносу та таке інше з введеного у обіг Руденком? У даному випадку треба трохи розглянути питання вимірності світів. У цій системі Всесвіт подібний на кактус, який обгорнено папером, шипи пробивають папір у різних ділянках, папір декілька разів обгорнено навколо кактусу, тому одна колючка пробиває декілька шарів паперу. Кактус – трьохвимірний, ЛИСТ ПАПЕРУ – ДВОВИМІРНИЙ. Кактус – це центральна монада, духовне Сонце, а колючки – це „протуберанці” монади у проявленість світів, навколо цих колючок утворюються галактики, зорі – але насправді це одна-єдина монада. МОНАДА НЕ МАЄ ВІДПОВІДНОСТІ У ФІЗИЧНИХ ФОРМУЛАХ, АЛЕ ЇЇ ПРИСУТНІСТЬ МОЖНА ПОЗНАЧИТИ. Уявіть собі куб, який відкидає свою тінь на площину. Проекція куба, ця тінь – феномен двомірного простору, її можна обрахувати методами двомірної математики, але вона нічого не скаже про сам куб, для двовимірних, які не стали тривимірними, ця тінь буде єдиним, що можна буде сказати про монаду. Але якщо куб якимось зі своїх кутів „закрутить” на собі площину, то двовимірні більш ніж відчують на собі його ефекти. А по поведінці тіні двовимірні частково зможуть судити і про поведінку куба, якщо зможуть визнати його реальність. Тобто що виходить: радіус монади і таке інше це насправді обрахунки ПРОЕКЦІЇ монади на трьохвимірну „площину”, а не радіус власне кажучи монади. ЦЕ РАДИУС, В МЕЖАХ КОТРОГО НЕ ІСНУЄ ЖОДНОЇ РЕЧОВИНИ, ТОБТО ВІДБУВАЄТЬСЯ ПЕРЕХІД ЧЕРЕЗ „0” ДЛЯ РЕЧОВИНИ,ТАМ НЕМАЄ ЖОДНОЇ СТРУКТУРИ РЕЧОВИНИ, НІ ЕЛЕКТРОНА, НІ АТОМА. Для того, щоби спростувати цю тезу потрібно, наприклад, добуритись до радіусу монади Землі у 0.45 см, або перевірити дану тезу ще якимись способами. АЛЕ РУДЕНКО ВЗЯВ ЗА ОСНОВУ І ПОБУДУВАВ ВСЕСВІТ, ВИВІВШИ ДЕКІЛЬКА ФОРМУЛ, ЯКІ НІХТО, КРІМ НЬОГО, ВИВЕСТИ НЕ ЗМІГ. Вийшло таким чином: вакуум – суцільна плоть, ізотропна за всіма напрямками. Є таке поняття, „атмосферний тиск”. Так само існує таке поняття, як тиск усієї маси вакууму Всесвіту, у кожній окремій точці Всесвіту він однаковий, це і є Сила Моносу, про яку у наведених мною вище формулах. ЦЕ СВІТОВА КОНСТАНТА, НАПОДОБУ ДО ШВИДКОСТІ СВІТЛА, ЯКУ ВИВІВ РУДЕНКО. У ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ВЕЛИЧИНИ РАДІУСУ МОНАДИ ЗМІНЮЄТЬСЯ І МАСА ТІЛА, оскільки маса речовини у даному випадку – це те, що врівноважує силу тиску Всесвіту на дану проекцію кола монади. Механізм виникнення у світі речовини розглядався вище. Сила Моносу зв’язана з масою тіла, наприклад, планети, зорі, електрона, а також швидкістю руху небесних тіл навколо центру їхніх систем. Відповідні формули були розглянуті у моїх попередніх посиланнях. Формули дієві, за їхньою допомогою можна визначати: швидкість руху зірок та планет (за допомогою даних формул була визначена швидкість руху нашої Галактики, яка досі отримувалась лише емпірично та визначене місце нашої Галактики у Всесвіті, чого досі не було зроблено іншими методами), сталу світимості зірки (якщо формули про швидкість руху – це покращені формули Ньютона, то сонячну сталу виводили лише з емпіричних досліджень, а у Руденка та сама стала виводиться формульно), взаємозв’язок світимості зірки та її маси тіла та таке інше. Проблема світіння зірок виводиться не з термоядерних реакцій, наявність яких досі ніхто не міг довести, а з тертя зірки на швидкості об вакуум, за прикладом згорання метеориту у атмосфері планети. Така позиція дозволяє, наприклад, пояснити феномен світимості Юпітера, яка значно перевищує загальнопланетарну і має багато спільного зі світимістю Сонця. На Юпітері немає термояда, але його маса лише втричі менше сонячної, тож і тертя об вакуум значно більше за інші планети. Ну і таке інше. З формульною частиною цікавих відсилаю до самого „Гносису та Сучасності” та моїх „вижимок” з нього.
3. Перейду до частини метафізичної, чи скоріше світоглядної, бо метафізика тут багато у чому визначається тим, що в межах радіусу Монади немає речовини і, як наслідок, не є дійсними константи, прийнятні для звичайної фізики. А раз так, то нічого неможливо обрахувати про „внутрішність Монади” формулами, які побудовані на таких константах. Тут виходить така троїстість: Простір, Монада, речовина. Те, що є всередині монади, чим би воно не було, не має характеру речовини та не має характеру вакууму, Руденко каже, що це духо-матерія, тобто плазма, що мислить, живий неречовинний світ. Дане твердження у будь-якому разі виходить за межі фізики, але треба зазначити декілька моментів. По-перше, з точки зору суто фізичної це питання не є вирішуваним, оскільки такі поняття, як розум та свободна воля не можна окреслити формулами фізичного детермінізму, а саме такого роду детермінізм дає фізикам можливість передбачати наслідки фізичних процесів та дій. Але якщо прийняти за гіпотезу, то такого роду гіпотеза може пояснити велику кількість парадоксів сучасної фізики. Це я розгляну трохи пізніше, поки що визначу наслідки застосування теорії монад у макросвіті та мікросвіті з точки зору уявлень про Всесвіт. У макросвіті фізичний світ є скінченним, тобто обмеженим межами гравітаційного радіусу, всередині світу Центральна Монада – духовне Сонце, найближче до Монаде видиме коло зірок – квазарне кільце. Розміри Всесвіту визначаються від радіусу усесвітньої Монади згідно формули сили Моносу, це і визначає межі гравітаційного радіусу. Галактики обертаються навколо центру Всесвіту так само, як планети довкола зірки а зірки довкола центру Галактики. Завдяки введенню константи сили Моносу можна визначати місце галактик стосовно центру Всесвіту, їхню швидкість, усе це напряму зв’язано з масою Галактик, до того є відповідні формули. Світимість зір визначається швидкістю їхнього руху у просторі та їхньою масою, чим ближче галактика до центру Всесвіту, тим швидше вона рухається. Для макросвіту поки що достатньо. У застосуванні до мікросвіту все виглядає ще цікавіше. Кожна маса – від електрона до планети – має у своїй серцевині монаду – тобто радіус цілковитої не-речовини. Тобто, монадами проникнутий цілий простір, кожен атом має свій центр сил та енергії та точку переходу у повну не-речовинність. Речовинна „оболонка” монади – чи то атому, чи то планети виникає внаслідок того, що природно виникає бар’єр поміж монадою та матерією вакууму, „товщина” цієї оболонки визначається радіусом цієї монади та силою Моноса, тиском космічного простору, відповідно наявної формули. Сам радіус монади визначається внутрішнім імпульсом Монади, тобто це момент свободи, який зназовні врівноважується моментом необхідності – силою Моносу. Тобто сила Моносу завжди буде дорівнювати імпульсу Монади зсередини. Яким чином Монада нарощує свій імпульс – невідомо, але все зміни цього імпульсу зразу ж відбиваються на радіусі Монади, а отже – кількості речовини навколо радіусу Монади, тобто масі тіла. Передбачити, у якому напрямку піде імпульс Монади з точки зору фізичних формул тривимірного світу просто неможливо, тому всі сучасні формули стосовно мікросвіту мають ймовірністний характер. Справа у тому, що цикл життя планети та електрону різниться, тому те, що на рівні планети далеко не завжди помітиш, на рівні електрону можна відслідкувати доволі чітко. І відслідковується те, що на рівні квантової механіки треба вводити поняття інших вимірів та ймовірностей, оскільки моменти детермінізму дуже розмиваються. Одначе з точки зору теорії Монад, якщо прийняти за основу, що всередині Монади живе того чи іншого типу розум, який забезпечує цей момент фізичної непередбачуваності та свободи, можна говорити не про випадковість та ймовірність, а про те, що ці ймовірності забезпечує „злитість” у монаді розуму та дії, і дії цього розуму фізичними формулами, природно, передбачити неможливо. Тому і виникає таке поняття у мікросвіті, як „ймовірність”, але якийсь сенс це поняття може набути лише у майбутньому, коли замість „ймовірності” постане величина Х, яка буде неозначеною за означенням і буде обов’язковою складовою формул мікросвіту, які у іншій своїй частині будуть мати цілком детерміністичний характер. Але це не буде означати, що не можна буде проводити розрахунки. Відбудеться певний „синтез” підходу Бора та підходу Ейнштейна. Але це вже буде завданням науки майбутнього, де розум буде не відокремленим від предмету вивчення, в тому числі і у фізиці, а іманентно злитим із цим предметом дослідження, одночасно будучи і абстрагованим від нього. Нижче я дам уривок зі статті одного сучасного фізика, у якій розглядаються деякі проблеми сучасної фізики, теорія Монад може дати деякі вирішення у цих проблемах. У плані метафізичному теорія Монад говорить ось що: не існує у космосі Розуму, відокремленого від Всесвіту, як такого, цей Розум іманентний, злитий із Всесвітом. Від найменшого розуму у глибині монади електрона до найвищого Синтетичного Розуму цілого Всесвіту. Трансцендентним є те, що за межами кола Всесвіту, але це є таїна, яку „не бачив ніхто і ніколи”, згідно Євангелію. У кожній точці Всесвіту є точка переходу у інший вимір, вимір свободи та розуму, і ця точка переходу є монада. Ці точки переходу у кожній краплині життя, кожній точці світу, і тому, оскільки усі розуми Всесвіту зливаються у єдиному божественному Розумі, то ця точка переходу – канал та можливість для поєднання з Богом (або ІДЕЄЮ данного тіла). Саме наявність такого роду точок дає можливість фізичному тілу – чи то атому, чи то планети – бути нерозривно зв’язаним зі своїми вищими тілами, тому що можна трактувати монаду, як проекцію тонкої сутності чи то атому, чи то планети. Якщо приймати концепцію наявності декількох різних за тонкістю тіл, на подобу як у матрьошці. Тому фізика „кварк-глюонної плазми” може вже бути фізикою тонкого світу, тобто світу, де розум та матерія нероздільні, а злиті у духоматерії. Тому власне кажучи фізика тут закінчується, але чи можна це буде нащвати метафізикою – це інше питання. Тіло Бога – цілий Всесвіт, а те, що ми знаємо з фізичних формул – це спроби описати фізіологію цього організму. Подібно до того, як ми, як люди, маємо Свідомість і Розум і маємо організм з його фізіологією, який можна описати деякими законами. Взагалі, це лише початок з мого боку роботи у цьому напрямку, ця робота за означенням є надзвичайно великою, тому на цьому поки що і обмежусь, а дам нижче уривки з обіцяної статті з деякими своїми коментарями. Всім дякую за увагу, успіхів у дослідженні таємниць Всесвіту.
(тут приведу выдержку от А.В. Бородулина в его прекрасной работе "Торсионная лженаука")
*******
Немного истории. Формально-логическая формулировка парадокса была предложена А.Эйнштейном, Б.Подольским и Н.Розеном в 1935 году в контексте и в связи с глубочайшей научно-философской дискуссией, которая развернулась между Н.Бором и А.Эйнштейном о характере квантовомеханических законов и о когнитивном статусе квантовой механики вообще. В рамках дискуссии было предложено два подхода к объяснению особого статуса квантовой механики, законы которой, как известно, не позволяют описывать микромир в рамках классической причинности (квантовый индетерминизм). Статистическая интерпретация Эйнштейна: волновая функция (y-функция) дает статистическое (вероятностное) описание ансамбля тождественных микросистем; классическая причинность, таким образом, сохраняет справедливость своих требований: реальность описывается динамическими законами. Копенгагенская интерпретация Бора: волновая функция дает статистическое описание индивидуальной микросистемы, следовательно, законы, управляющие эволюцией каждой микросистемы (частицы) принципиально статистичны, динамическая (детерминистская) причинность не выполняется. На практике эти две позиции неразличимы, поскольку вероятностные предсказания квантовой механики могут быть проверены только на основе статистической обработки серии наблюдений [16]. Разные трактовки имеют, однако, существенные философские последствия. Если копенгагенская интерпретация верна, то следует отказаться от классического детерминистского принципа причинности (но не от причинности как таковой) и признать, что законы физики микромира имеют фундаментально вероятностный характер, а детерминизм макромеханики – следствие того, что огромное число микросистем, из которых состоят макротела, приближает вероятность стохастической эволюции макротел к единице, которая, таким образом, описывается динамическими законами. При выполнении требований Эйнштейна эволюция каждой микросистемы жестко детерминирована физическими законами, и, зная все начальные условия (включая гипотетические скрытые параметры), мы можем предсказать развитие системы с любой наперед заданной точностью. А.Эйнштейн считал квантовую механику в копенгагенской интерпретации не фундаментальной теорией, а лишь временным средством, назначение которого – помочь физикам перейти к более общей детерминистской теории, в которой будет соблюдаться всеобщий принцип причинности. Вероятностный характер квантовых законов, таким образом, по Эйнштейну, лишь мера нашего незнания всех характеристик микрочастиц, а не принципиальное свойство микромира.
Для демонстрации неполноты квантовой механики Эйнштейн, Подольский и Розен предложили мысленный эксперимент, с тем, чтобы отождествить измерение с индивидуальным наблюдательным актом, что могло бы привести к противоречию, указывающему на неполноту квантовомеханического описания.
При этом исходные требования ЭПР были следующими [16, «Эйнштейна-Подольского-Розена парадокс»]:
1. в полной физической теории каждый элемент физической реальности должен иметь соответствующее описание в теории;
2. если, не возмущая систему, можно измерить некоторую величину с вероятностью, близкой к единице, то существует некоторый элемент физической реальности, соответствующий этой величине.
Для наглядной демонстрации ЭПР-парадокса был предложен следующий мысленный эксперимент. Пусть некоторая частица с нулевым спином распадается на две частицы со спинами, соответственно, 1/2 и –1/2; (ЭПР-пара). Далее обе частицы проходят через некоторую измерительную установку, в которой определяется направление проекции спина на магнитное поле установки, ориентированное вдоль оси z. Поскольку спин сохраняется, направление проекции спина второй частицы можно установить a priori (оно будет обратным). Таким образом, согласно условию 2, проекции спина второй частицы на ось z соответствует некоторый элемент физической реальности. В то же время, если бы поле было ориентированно вдоль оси x, то следовало бы ожидать, что установленному направлению проекции спина на эту ось тоже отвечал бы указанный элемент физической реальности. Однако, одновременно определить направление проекции спина на обе оси, не возмущая систему, невозможно в силу законов квантовой механики. Из этого следует заключение, что, поскольку требование 1 не выполняется, квантовая механика принципиально неполна.
Такой вывод ЭПР, однако, неправомочен, поскольку для определения проекции спинов на разные оси потребовались бы разные, притом взаимоисключающие экспериментальные установки. ЭПР допускали, что если параметры некоторой микросистемы А и В, взятые по отдельности, есть элементы физической реальности, то их совокупность {А, В} – тоже элемент физической реальности, что не всегда выполняется в квантовой механике. С другой стороны, ЭПР-парадокс поставил новые, пока еще не решенные вопросы о том, что если совокупность параметров {А, В} в силу несовместности наблюдений не есть элемент физической реальности, то, возможно, причиной тому – существование некоторых скрытых параметров субквантового уровня, без знания которых невозможно полное, причинное в детерминистском понимании описание реальности.
В 1964 году Дж.С.Белл сформулировал неравенства, которые должны выполняться для любой классической (неквантовой) статистической теории, в которой выполняется требование локальности[11] (объективная локальная теория, ОЛТ), имевшие целью продемонстрировать принципиальное отличие предсказаний любой ОЛТ от предсказаний квантовой механики. В квантовой механике при измерении проекций спинов ЭПР-пары на различные оси эти неравенства обязаны нарушаться. Первым экспериментальную проверку в 1980-х гг. неравенств Белла произвел А.Аспект [25]. В дальнейшем были поставлены многочисленные эксперименты по типу эксперимента Аспекта. Все они сопровождались нарушением неравенств Белла, что говорит против выдвинутых А.Эйнштейном гипотезы о существовании скрытых параметров квантовомеханических систем. Невозможность одновременного выполнения несовместных измерений связано с тем, что поворот одного прибора, регистрирующего частицу, меняет информацию о системе и, таким образом, на вероятность измерения второго прибора. Носителя (частицы или поля) этого взаимодействия не существует. Эффект связан с редукцией волнового пакета, и демонстирирует невыполнение белловского требования локальности (невозможность влияния измерения в точке А на результаты измерения в точке В). Таким образом, невыполнение неравенств Белла свидетельствует о наличии нелокальной корреляции между частицами, однажды входившими в контакт.
Эксперименты Аспекта говорят в пользу существования нелокальной квантовой корреляции между компонентами ЭПР-пары: измерение параметра одного из компонентов в некотором смысле предопределяет результаты измерения параметра второго компонента, даже если они разделены пространственноподобным интервалом[12]. Субстанциональная основа этой корреляции, как мы уже говорили, неясна. Возможно, это все-таки следствие существования скрытых параметров, о которых говорил Эйнштейн. Такой поворот событий чисто философски в силу проблемы индукции не является принципиально невозможным: быть может, более точные эксперименты смогут сказать в пользу скрытых параметров. Однако, современная физика не имеет оснований к однозначному их признанию. Отрицательных аргументов больше, чем положительных и главные из них – результаты опытов.
Природа квантовой корреляции активно обсуждается в научной литературе. Например, в [27] автор говорит о нескольких вариантах объяснения этого факта. Во-первых, можно посмотреть на этот феномен с точки зрения отсутствия априорных значений фотонов до их регистрации. Формально парадокс нивелируется, однако остается открытым вопрос о самой природе корреляции. Физиков такая формулировака не вполне устраивает. Во-вторых, можно предположить существование некоторой таинственной пока необъяснимой связи, которую «до выяснения обстоятельств» следует называть квантовой нелокальностью. В-третьих, некоторые авторы предлагают принять, что одна из частиц «живет» в обратном направлении, то есть, движется во времени в направлении, обратном общему его ходу – из «будущего» в «прошлое». Такая частица рождается в детекторе и движется в пространстве по направлению к источнику, а во времени – по направлению к моменту рождения первой частицы. Ю.С.Владимиров (см. лит. в [27]) предложил оригинальную гипотезу, в рамках которой предположил отсутствие в микромире всеобщего пространства-времени. Предполгагается, что пространство-время макромира возникает как усреднение по индивидуальным временам всех микрочастиц, составляющих макрообъект. В таком микромире понятие априорности неприменимо и парадоксы так же нивелируются.
В 1998-99 годах две группы астрономов, общая численность которых была около ста человек, открыли антитяготение и физический вакуум [17, с. 230]. Отталкивающий вакуум предсказал еще А.Эйнштейн, когда ввел в свои гравитационный уравнения ОТО для описания стационарного мира т.н. космологическую постоянную, или L-член. Спустя более, чем полвека его очередная гениальная догадка была подтверждена эмпирически. Суть L-члена состоит в том, что наряду с силами гравитационного притяжения во Вселенной существуют силы гравитационного отталкивания, что и подтвердили результаты работы групп Брайана Смидта, Адама Райеса и Сола Перлмуттера. Причем, Эйнштейн ввел L-член с тем, чтобы уравновесить силы притяжения, а факт ускоренного космологического расширения доказывает, что отталкивание существенно преобладает над притяжением. Субстанциональная основа ускорения, его двигатель – физический вакуум, антигравитационные свойства которого и определяются L-членом и который по плотности энергии преобладает над всеми другими видами материи вместе взятыми. На вакуум приходится не «чуть ли не половина», о которой говорят «российские ученые» в ФВ, а 67% всей энергии Вселенной. Темное вещество (скрытая масса – неизлучающее вещество) составляет около 30%, барионы (обычное вещество) – около 3%. Доля излучения еще в сотню раз меньше [17, с. 233]. При этом авторы [17] подчеркивают неоднократно, что плотность вакуума идеальна во всем мире, что он присутствует всюду и везде имеет строго одну и ту же плотность.
Итак, вакуум антигравитирует (отталкивает частицы вещества Вселенной), не испытывая на себе ответного влияния со стороны вещества, и является при этом изотропным и однородным, то есть, его физические свойства не зависят от выбранного направления и распределен он одинаково по всему объему Вселенной. Такие свойства вакуума формально следуют из его уравнения состояния: , из которого видно: давление вакуума – при положительной плотности (а плотность вакуума, естественно, положительна) отрицательная величина, что и обеспечивает его расталкивающее влияние на вещество Вселенной (в уравнении pV – давление вакуума, rV – плотность вакуума, с – скорость света в вакууме).
Ключевые свойства вакуума выделены не случайно. Именно эти свойства делают невозможным существование вакуума Шипова, о котором говорится в ФВ. Эта странная среда по каким-то непонятным причинам больше похожа на классический эфир, чем на вакуум: от притягивает и притягивается (значит, испытывает на себе ответное влияние), увлекается за движущейся Землей[15], из чего делается далеко идущий вывод о том, что нет абсолютно неподвижного вакуума [1, с. 106]. Тут же утверждается, что вакуум – материальная среда, изотропно (равномерно) заполняющая все пространство [там же]. Как подвижный вакуум может быть изотропным, а изотропный вакуум – подвижным при этом не поясняется, равно, как не разъясняется само понятие подвижного вакуума. Изотропия – свойство, благодаря которому ни одна точка вакуума не может быть отличной от всех других его точек. Ни по каким параметрам, в том числе – по скорости! Таким образом, само понятие подвижности, применяемое к вакууму, не имеет физического смысла, как не имеет физического смысла вакуум Шипова[16].
Тут сделаем паузу для осмысления и сбора материала...
Да, кстати, сразу выложу направление на саму работу, из которой сегодня взял цитаты, что бы было понятней.
А.В. Бородулин
Торсионная лженаука
методологический анализ книги Тихоплав Т.С. и Тихоплав В.Б. «Физика веры»
http://www.atheism.ru/library/Borod_1.phtml
Усім, хто осилить до кінця цей уривок, рекомендую звернути увагу на таки моменти: по перше, у суперечці поміж Ейнштейном та Бором теорія монад стає на бік Бора, і експериментальна база сучасної науки схиляється на бік Бора також. Далі, наука сучасного оперує таким поняттям, як „відштовхування вакууму”, не пояснюючи причини цього явища, теорія монад пояснює – то є наслідком дії сили Моносу, тиску простору на речовинне тіло, тому природно, що від вакууму речовинне тіло буде відштовхуватись. Далі, згідно сучасної точки зору вакуум ізотропний, про те саме говорить і теорія монад. І далі, згідно сучасної науки ймовірністність мікрорівня на макрорівні нівелюється великою кількістю взаємовпливів, тому навіть падіння тіла людини розумної з пізанської вежі буде розраховуватись за законами фізики, а не за законами свободної волі. Принаймні, як правило. У теорії монад це знаходить пояснення. Принаймні, Руденко дуже детально розробив всі ці співвідношення для макрорівня, і там вони діють бездоганно, а для мікрорівня не встиг - але там діють ті самі закономірності, і вводячи константу сили Моносу можна багато чого досягнути. Інша справа, що настільки остаточних вирішень, як для макрорівня, у найближчий час чекати не варто – на рівні мікрочастиць занадто сильна ймовірністність, або, з точки зору теорії монад, вплив внутрішньої свободи монади. Але коли у майбутньому зміняться методи та підходи до наукових досліджень, то всяке може бути...
2005.04.02 | P.M.
Re: де закінчується фізика..
Трохи кострубато все це виглядає. Близько за змістом, далееко за формою. Дозволю собі пару запитань.Чому М. Руденко визначив радіус монади, як гравітаційний радіус. Адже гравітаційний радіус константою ніяк не назовеш. Якщо колапсуюча зірка масою більшою ніж дві сонячні маси досягне гравітаційного радіусу, то вже ніякі сили не зможуть перешкодити її подальшому стискуванню. І так, допоки взагалі ніякого радіуса не залишиться.
olex пише:
> Якщо перейти від образної мови до мови більш конкретної, то це можна описати таким чином. Існує первісний океан космічного простору, для наших п’яти чуттів ні-що. Раптом на цій площині з’являється точка – ЩОСЬ, монада.
Раптом -- нічого небуває. Мусить бути ПРИЧИНА того, що колючка-монада вискочила на поверхні вашого солярісу. Чи це є закладено в самій природі океану-простору, чи монада вискакує з причин, які лежать по-за простором?
> По поверхні плоті космічного вакууму ідуть хвилі, оскільки ЩОСЬ руйнує абсолютний спокій НІ-ЩО, і таким чином виникає ПЕРШОВІБРАЦІЯ.
Як може поняття хвиля бути достосованим до поняття НІ-ЩО?. Якщо поняття НІ-ЩО може вібрувати, отже ми вже про нього ЩОСЬ знаємо, і назвати його НІ-ЩО вже не можна.
> ПЕРВИННИМ У ТАКІЙ СИСТЕМІ Є ІМПУЛЬС МОНАДИ, ЯКА ПРОРОСТАЄ КРІЗЬ ПРОСТІР. Цей імпульс (його природа, сила та таке інше) належить до чистої метафізики, оскільки його потенціал жодним чином не можна виміряти
Ви самі себе заганяєте в кут. Якщо природа імпульсу НЕфізична, то дочого оті подальші цифри і формули..? Що би говорити про якусь межу, треба усвідомлювати, що з чим ж ми розмежовуємо.
> Але у основі своїй вся видима речовина складається з електронів та позитронів, ЯКІ, ЗА СВЄЮ СУТНІСТЮ, ПРОСТ Є ВІБРАЦІЄЮ У ПРОСТОРІ. ВСЕ ІНШЕ СКЛАДАЄТЬСЯ З КОМБІНАЦІЇ ЦИХ ВІБРАЦІЙ.
Знову те саме, -- виринула колючка, наробила вібрацій.. Повинна існувати ПРИЧИНА коливання.
> 2. У зв’язку з цим виникає питання: яким же чином метафізика у даному випадку дотикається до фізики, чому вимірюються радіуси монад, сила Моносу та таке інше з введеного у обіг Руденком? У даному випадку треба трохи розглянути питання вимірності світів. У цій системі Всесвіт подібний на кактус, який обгорнено папером, шипи пробивають папір у різних ділянках, папір декілька разів обгорнено навколо кактусу,
Після усих наведених точних розмірів монад (до сантиметра), категорія ДЕКІЛЬКА виглядає дещо неперекнливо
> тому одна колючка пробиває декілька шарів паперу. Кактус – трьохвимірний, ЛИСТ ПАПЕРУ – ДВОВИМІРНИЙ. Кактус – це центральна монада, духовне Сонце, а колючки – це „протуберанці” монади у проявленість світів, навколо цих колючок утворюються галактики, зорі – але насправді це одна-єдина монада.
Приклад некоректний. Лист паперу не є двовимірним, він також має і товщину, яку, зрештою, і пробиває ваш кактус. Коли б цей аркуш був двомірним, він би не чинив жодної протидії колючкам, хоч би й ним сто разів обгорнути кактус.
Крім того, вимірність світів необовя'зково повинна бути двох-, трьох-, чотирьох- і так далі вимірним. Це можуть бути паралельні світи, розміщені один в одному і розділені за визначенням. По аналогії з ващими аркушами, але вже такими, котрі не пробиваються, бо вони не мають товщини. Їх можна поскладати в одну стопку і стопка не виросте. бо "висоти" як такої, для цих світів не існує.. Ця висота належить ТОМУ, ХТО по-за цими світами.
2005.04.02 | olex
Re: де закінчується фізика..
P.M. пише:> Трохи кострубато все це виглядає. Близько за змістом, далееко за формою. Дозволю собі пару запитань.
> Чому М. Руденко визначив радіус монади, як гравітаційний радіус. Адже гравітаційний радіус константою ніяк не назовеш. Якщо колапсуюча зірка масою більшою ніж дві сонячні маси досягне гравітаційного радіусу, то вже ніякі сили не зможуть перешкодити її подальшому стискуванню. І так, допоки взагалі ніякого радіуса не залишиться.
>
> olex пише:
> > Якщо перейти від образної мови до мови більш конкретної, то це можна описати таким чином. Існує первісний океан космічного простору, для наших п’яти чуттів ні-що. Раптом на цій площині з’являється точка – ЩОСЬ, монада.
> Раптом -- нічого небуває. Мусить бути ПРИЧИНА того, що колючка-монада вискочила на поверхні вашого солярісу. Чи це є закладено в самій природі океану-простору, чи монада вискакує з причин, які лежать по-за простором?
>
> > По поверхні плоті космічного вакууму ідуть хвилі, оскільки ЩОСЬ руйнує абсолютний спокій НІ-ЩО, і таким чином виникає ПЕРШОВІБРАЦІЯ.
> Як може поняття хвиля бути достосованим до поняття НІ-ЩО?. Якщо поняття НІ-ЩО може вібрувати, отже ми вже про нього ЩОСЬ знаємо, і назвати його НІ-ЩО вже не можна.
>
> > ПЕРВИННИМ У ТАКІЙ СИСТЕМІ Є ІМПУЛЬС МОНАДИ, ЯКА ПРОРОСТАЄ КРІЗЬ ПРОСТІР. Цей імпульс (його природа, сила та таке інше) належить до чистої метафізики, оскільки його потенціал жодним чином не можна виміряти
> Ви самі себе заганяєте в кут. Якщо природа імпульсу НЕфізична, то дочого оті подальші цифри і формули..? Що би говорити про якусь межу, треба усвідомлювати, що з чим ж ми розмежовуємо.
>
> > Але у основі своїй вся видима речовина складається з електронів та позитронів, ЯКІ, ЗА СВЄЮ СУТНІСТЮ, ПРОСТ Є ВІБРАЦІЄЮ У ПРОСТОРІ. ВСЕ ІНШЕ СКЛАДАЄТЬСЯ З КОМБІНАЦІЇ ЦИХ ВІБРАЦІЙ.
> Знову те саме, -- виринула колючка, наробила вібрацій.. Повинна існувати ПРИЧИНА коливання.
>
> > 2. У зв’язку з цим виникає питання: яким же чином метафізика у даному випадку дотикається до фізики, чому вимірюються радіуси монад, сила Моносу та таке інше з введеного у обіг Руденком? У даному випадку треба трохи розглянути питання вимірності світів. У цій системі Всесвіт подібний на кактус, який обгорнено папером, шипи пробивають папір у різних ділянках, папір декілька разів обгорнено навколо кактусу,
> Після усих наведених точних розмірів монад (до сантиметра), категорія ДЕКІЛЬКА виглядає дещо неперекнливо
>
> > тому одна колючка пробиває декілька шарів паперу. Кактус – трьохвимірний, ЛИСТ ПАПЕРУ – ДВОВИМІРНИЙ. Кактус – це центральна монада, духовне Сонце, а колючки – це „протуберанці” монади у проявленість світів, навколо цих колючок утворюються галактики, зорі – але насправді це одна-єдина монада.
> Приклад некоректний. Лист паперу не є двовимірним, він також має і товщину, яку, зрештою, і пробиває ваш кактус. Коли б цей аркуш був двомірним, він би не чинив жодної протидії колючкам, хоч би й ним сто разів обгорнути кактус.
> Крім того, вимірність світів необовя'зково повинна бути двох-, трьох-, чотирьох- і так далі вимірним. Це можуть бути паралельні світи, розміщені один в одному і розділені за визначенням. По аналогії з ващими аркушами, але вже такими, котрі не пробиваються, бо вони не мають товщини. Їх можна поскладати в одну стопку і стопка не виросте. бо "висоти" як такої, для цих світів не існує.. Ця висота належить ТОМУ, ХТО по-за цими світами.
Ні-що з точки зору фізичних чуттів, а не реальності. ЩОСЬ - присутність, яка спричиняє коливання, ми не можемо говорити про його природу У МЕЖАХ ЧУТТІВ ТРИВИМІРНОГО СВІТУ. Але якщо станемо понад ці чуття то, можливо, і зможемо.І НІ-ЩО, і ЩОСЬ - це умовність, спосіб говорити.Уявіть собі залізну стружку, у яку вноситься магніт. Стружка починає організовуватись по силових лініях. Якщо магніт не внестиЗАВЖДИ І ЗА БУДЬ-ЯКИХ УМОВ БУДЕ СПОКІЙНОЮ. Внесеш магніт - починається рух. Зназовні чи зсередини? В індійських сисетмах парабраман та мулапракриті (корінь матерії) завжди були єдині.Але ЩОСЬ дає імпульс прорастанню зерна, і поверхня збурюється. Далі дам думки, які трохи пізніше дописав для пояснення природи монади. Про аркуш паперу - це знову спосіб говорити. Коли на аркуші малюєш квадрати, вони ПЛОСКІ. І всі математичні обчислення ідуть ПРО ПЛОЩИНУ. А для куба треба дещо міняти тип математики. Це те, що я мав на увазі. Для Руденка на монаді фізика закінчувалась, для мене скоріше ні - але це вже повинна бути фізика зовсім іншого роду, ОБ'ЄМНА МАТЕМАТИКА. Я якщо від спекуляцій та демагогії - то математика, яка визнає на намертво пов'язана З ІМАНЕНТНО ПРИСУТНІМ У РЕЧОВИНІ РОЗУМОМ. Всі ці вимірності світів набудуть реального фізичного змісту лише тоді, коли припинять намагання застосувати принципи, які годяться для математики площини до математики об'єму. Це умовно, це спосіб говорити, я показую принцип переходу від одного до іншого. Із введенням Руденком константи сила Моносу (якої до того не було у фізиці) закінчується фізика власне кажучи тіл, і починається фізика дечого іншого. Про колапси та таке інше - найкраще це розглянуто у індійській системі манавантар і паралай: спочатку Всесвіт проявляється з першозерна, а потім колаптує (при кінці часів). І для кожної зірки, планети, атому є свій локальний кінець часів, коли айсберги на поверхні океану тануть та повертаються до першоджерела води. Раліус монади Руденка це радіус, у межах якого недійсні константи фізичного світу. За межами цього радіусу константи починають бути дієвими. Як це потрактувати - інше питання.
МОНАДА ЯК ТОЧКА ПЕРЕХОДУ,ДО ІНШОГО ВИМІРУ.
--Ці точки переходу у кожній краплині життя, кожній точці світу, і тому, оскільки усі розуми Всесвіту зливаються у єдиному божественному Розумі, то ця точка переходу – канал та можливість для поєднання з Богом (або ІДЕЄЮ данного тіла). Саме наявність такого роду точок дає можливість фізичному тілу – чи то атому, чи то планети – бути нерозривно зв’язаним зі своїми вищими тілами, тому що можна трактувати монаду, як проекцію тонкої сутності чи то атому, чи то планети. Якщо приймати концепцію наявності декількох різних за тонкістю тіл, на подобу як у матрьошці. Тому фізика „кварк-глюонної плазми” може вже бути фізикою тонкого світу, тобто світу, де розум тта матерія нероздільні, а злиті у духоматерії. Тому власне кажучи фізика тут закінчується, але чи можна це буде нащвати метафізикою – це інше питання.--
Про слово ДЕКІЛЬКА - галактики обертаються навколо центру Всесвіту на різній від нього відстані. Але насправді Всесвітня монада є одна, розділеність галактичних насправді - ілюзія. Тому і виник цей приклад про ДЕКІЛЬКА шарів. Можливо, у цьому питанні я не зовсім точний, але всі розрахунки про "розміри монади" лише говорять про відстань, у межах якої недійсні фізичні константи, там, де та чи інша сила імпульсу колючки "проткнула" простір. Розмір монади визначається тією чи іншою силою імпульсу, але імпульс БЕЗПОСЕРЕДНЬО ми виміряти не можемо - він не належить ФІЗИЧНОМУ ТРИВИМІРНОМУ СВІТОВІ, але можемо ОПОСЕРЕДКОВАНО - через масу тіла та силу Моносу. Але якщо навіть навчимось вимірювати на рівні тонкого тіла - то це все буде лише частково, тому що в центрі всього буде лежати СВОБОДНА ВОЛЯ І РОЗУМ, а це ні у фізиці трьохвимірності, ні чотирьох, ні п'яти виміряти неможливо. Да і іще про радіуси. Гравітаційний радіус у Руденка не константа. Константа - сила Моносу. Радіуси можуть зменьшуватись, можуть збільшуватись. Тому цей світ є не статичним, а динамічним
2005.04.02 | P.M.
Re: про спосіб говорити
Так само, як ми не можемо емпіричним шляхом осягнути поняття НІЩО, так ми не в стані осягнути ті процеси, котрі відбуваються поза матеріалістичним всесвітом. Поняття НІЩО, БЕЗМЕЖНІСТЬ, БЕСКОНЕЧНВСТЬ немають логічного обгрунтування для нашого матеріального розуму. Щоби їх осмислити, треба осягнути якісно інший рівень свідомости.Але ж, ми хочемо про це знати і тому вимушені про це ділитися своїми думками, користуючись словами-символами. По-іншому не вміємо, або вже розівчились.
Інформація, котра нас цікавить, необов'язково передається на словах, можливо, суть її передається чимось іншим, а саме тим відчуттям, якого у нас нема, або вже нема. Тому, в даному випадку для нашого сприйняття повинен бути важливим не сам зміст приведених слів, а той стан свідомості, ті відчуття які нас огортають після почутого, або прочитаного.
Форма слів, якими ми стараємося довести свої думки, не повинна нести у собі жодних заперечень. Повинно бути так, як у Євангелії. Ми повинні вміти відповідати за свої слова, а якщо відповісти нічим, -- краще помовчати. Ні! Я в жодному випадку не пропоную відсторонюватись від розмови. Просто, розмови типу: "от зараз про це важко сказати, бо наука ще не досягла належного рівня", -- це чистої води спекуляції.
На цьому світі усе давним-давно відомо. Інша справа, яким чином це можна осягнути.
От Ви кажете:
> Ні-що з точки зору фізичних чуттів, а не реальності. ЩОСЬ - присутність, яка спричиняє коливання, ми не можемо говорити про його природу У МЕЖАХ ЧУТТІВ ТРИВИМІРНОГО СВІТУ. Але якщо станемо понад ці чуття то, можливо, і зможемо.
Ну скажіть, яким чином ми звиклі земні люди можемо стати понад цими відчуттями?.. (хоча можемо). За допомогою якогось хитромудрого прибору. чи якоїсь суперформули?.. Бздура усе це. Наш матеріальний розум здатен оперувати лише інформацією, котра поступає від п'яти наших органів відчуття. Усі прилади і прибори, яким ми послуговуємось, є лише продовженням цих наших органів відчуття і тільки.
Не допоможуть і матеметичні формули. Формула -- це лише допоміжний засіб, котрий підтверджує нашу неспроможність. Хтось лікує за допомогою скальпеля, інший -- травами, а ХТОСЬ -- СЛОВОМ. Володіти СЛОВОМ -- бути зодягненими в НЬОГО.
У мене є думки, якими я вже ділився на цьому форумі http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1081807549
Передивіться, там небагато. Якщо виникнуть якісь запитання, або зауваження, -- можемо поговорити. Як на мене, в наших думках багато точок дотику.
2005.04.02 | olex
Re: про спосіб говорити
P.M. пише:> От Ви кажете:
> > Ні-що з точки зору фізичних чуттів, а не реальності. ЩОСЬ - присутність, яка спричиняє коливання, ми не можемо говорити про його природу У МЕЖАХ ЧУТТІВ ТРИВИМІРНОГО СВІТУ. Але якщо станемо понад ці чуття то, можливо, і зможемо.
> Ну скажіть, яким чином ми звиклі земні люди можемо стати понад цими відчуттями?.. (хоча можемо). За допомогою якогось хитромудрого прибору. чи якоїсь суперформули?.. Бздура усе це. Наш матеріальний розум здатен оперувати лише інформацією, котра поступає від п'яти наших органів відчуття. Усі прилади і прибори, яким ми послуговуємось, є лише продовженням цих наших органів відчуття і тільки.
> Не допоможуть і матеметичні формули. Формула -- це лише допоміжний засіб, котрий підтверджує нашу неспроможність. Хтось лікує за допомогою скальпеля, інший -- травами, а ХТОСЬ -- СЛОВОМ. Володіти СЛОВОМ -- бути зодягненими в НЬОГО.
>
>
>
> У мене є думки, якими я вже ділився на цьому форумі http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1081807549
> Передивіться, там небагато. Якщо виникнуть якісь запитання, або зауваження, -- можемо поговорити. Як на мене, в наших думках багато точок дотику.
Ваші думки за посиланням не викликали в мене заперечень, але на даний час не знаю, чи можу щось до того додати. Про відчуття - подібне пізнається подібним. Речі тонкого рівня познаються не фізичними, а тонкими відчуттями. А наш фізичний предметний розум може довести нас до такої межі, де скаже: "Стоп, тут для мене "ні-що", тому що я не можу адекватно описати цю присутність." Але з іншого боку той самий розум може сказати: "Те, що для мене це "ні-що" не означає,що цього не існує поза межами моєго розуміння. Можливо, тут наявні інші методи сприйняття". А сказавши так, той самий розум може ДОПУСТИТИ ці методи до проявлення. Формули - вони похідні причинно-наслідкового поля.Де є той чи інший тип причин та наслідків, можливі і ті чи інші типи формул.
2005.04.04 | Социст
Re: де закінчується фізика..
Дякую, пане olex, за Ваш допис! Ви так багато написали, але я, нажаль, заблудився вже в перших трьох реченнях Вашого описання світу.Пан olex пише:
> 1. Видимий світ диференційованих атомів являє собою не матерію у повному розумінні цього слова, а лише речовину. Справжньою матерією видимого Всесвіту є те, що сучасні фізики називають вакуум, або космічний простір. Будь-яка видима речовина є наслідком згущення цього вакууму, а згущення відбувається внаслідок взаємодії вакууму з монадою.
По-перше, те, що сучасні фізики називають вакуум та космічний простір – це зовсім різні речі. Вакуумом називається основний стан матеріальних полів, який є сугубо віртуальним утворенням матеріального світу, бо вакууму реально не існує, оскільки у Всесвіті існує видима речовина, а саме: електрони, протони, нейтрони і так далі, в цілому – плазма, або нейтральна речовина. Тобто, справжньою матерією видимого Всесвіту є сам цей видимий Всесвіт, а не вакуум. От, якби у всьому Всесвіті не знайшлось ні одної частки речовини, тоді б справжньою матерією видимого Всесвіту був би вакуум. Але тоді б ми мали зовсім інший Всесвіт. Тобто, у нашому Всесвіті справжньою матерією є його видима речовина.
А те, що сучасні фізики називають космічним простором, є тривимірним абстрактним математичним об'єктом, множиною точок, яким ми приписуємо певні просторові координати. Якраз фізичний вакуум таких координат немає, тобто він не є просторовим об'єктом. Відтак, вакуум та космічний простір не тільки не є одним і тим же, а навпаки, вони не мають нічого спільного.
Оскільки вакуум немає ніяких просторових координат, то ніякого його згущення чи розрідження дефінувати неможливо. Тому всі Ваші наступні твердження ніякого фізичного сенсу не мають, а є чистою метафізикою, тобто Вашим розумінням світу, а не фізичною картиною світу. Обмежусь, поки що, цим коротким зауваженням.
2005.04.04 | olex
Re: де закінчується фізика..
Социст пише:> Дякую, пан olex, за Ваш допис! Ви так багато написали, але я, нажаль, заблудився вже в перших трьох реченнях Вашого описання світу.
>
> Пан olex пише:
>
> > 1. Видимий світ диференційованих атомів являє собою не матерію у повному розумінні цього слова, а лише речовину. Справжньою матерією видимого Всесвіту є те, що сучасні фізики називають вакуум, або космічний простір. Будь-яка видима речовина є наслідком згущення цього вакууму, а згущення відбувається внаслідок взаємодії вакууму з монадою.
>
>
> По-перше, те, що сучасні фізики називають вакуум та космічний простір – це зовсім різні речі. Вакуумом називається основний стан матеріальних полів, який є сугубо віртуальним утворенням матеріального світу, бо вакууму реально не існує, оскільки у Всесвіті існує видима речовина, а саме: електрони, протони, нейтрони і так далі, в цілому – плазма, або нейтральна речовина. Тобто, справжньою матерією видимого Всесвіту є сам цей видимий Всесвіт, а не вакуум. От, якби у всьому Всесвіті не знайшлось ні одної частки речовини, тоді б справжньою матерією видимого Всесвіту був би вакуум. Але тоді б ми мали зовсім інший Всесвіт. Тобто, у нашому Всесвіті справжньою матерією є його видима речовина.
>
> А те, що сучасні фізики називають космічним простором, є тривимірним абстрактним математичним об'єктом, множиною точок, яким ми приписуємо певні просторові координати. Якраз фізичний вакуум таких координат немає, тобто він не є просторовим об'єктом. Відтак, вакуум та космічний простір не тільки не є одним і тим же, а навпаки, вони не мають нічого спільного.
>
> Оскільки вакуум немає ніяких просторових координат, то ніякого його згущення чи розрідження дефінувати неможливо. Тому всі Ваші наступні твердження ніякого фізичного сенсу не мають, а є чистою метафізикою, тобто Вашим розумінням світу, а не фізичною картиною світу. Обмежусь, поки що, цим коротким зауваженням.
________________________________
Будь-ласка, це Ваше право так думати. Мені недостатньо цікаво, що там чим назвають сучасні фізики. Хоча "вакуум, що відштовхує" та "ізотропність вакууму" того уривка з цілком ФІЗИЧНОЇ книги, яку я процитував для мене достатньо явно показують, що вакуум це
1. Дещо однорідне
2. Те, що може відштовхувати
а отже ніяк не абстрактний простір. Більшість фізиків вважають десь так, як Ви, і саме тому і я, і Руденко вважаємо, що вони будут блукати у трьох соснах і ніколи не вийдуть до справжніх першооснов світу, поки будуть мати саме такі постулати, АКСІОМИ для розвитку своїх теорії. Далі їм просто не буде шляху, вони залишаться на варіантах тіл та ймовірностей, як є і тепер, от і усе.ТРЕБА МІНЯТИ АКСІОМИ. Принаймні академік Сахаров, якщо Ви прочитаєте спогади Руденка, прийняв ці ГІПОТЕЗИ (про вакуум)як одну з можливих гіпотез, над якою можно думати. Я ж поки що зауважу, що з цієї ГІПОТЕЗИ виросли ціком конкретні ФОРМУЛИ які ЕФЕКТИВНІ.І ці формули дають можливість упорядкувати космологію видимого світу (до чого немає можливості іншими способами, досі дисутується, чи фізичний світ скінченний, чи ні, тобто чи є чи немає замикання гравітаційного радіусу)і підійти до тієї межі, яка розділяє світ видимий та світ невидимий. Микола Данилович взяв певні аксіоми і побудував систему. Є геометрія Евкліда, є Лобачевського. Різні аксіоми - різні теореми. Хочете розібратись, що до чого - почніть з аксіом і переходьте до теорем. Якщо не зможети прийняти аксіоми - все інше буде для вас (і будь-кого іншого) фількіною грамотою. А ОТ ПРАВОТУ МОЖЕ ВИЗНАЧИТИ ТІЛЬКИ ЖИТТЯ. НАСЛІДКИ ВИКОРИСТАННЯ ТЕОРІЙ ТА ТЕОРЕМ. Я, як і Руденко, вважаю, що той підхід, який Ви озвучили - так, він був першоосновою фізики тривалий час. На данний час він просто вичерпав себе і не дасть можливості перейти від фізики тіл та тим чи іншим чином зв'язаних з тілами ПОЛІВ (у вас же "вакуумом називається основний стан матеріальних полів", а матерія для вас - речовина, тобто поля без речовини не буде) перейти до чогось іншого, і навіть і упорядкувати вже існуюче. "Направо пойдешь - коня потеряешь, налево пойдешь - жизнь потеряешь, прямо пойдешь - в камень упрешься".Треба навчитись літати, тоді нікуди не "упрешься". Для переходу на інший рівень фізиці треба міняти аксіоми, тоді знайдеться шлях.Поки що повинен зазначити, що питання про те, що "вакуума реально не існує" - це виключно питання віри, ви не зможете це довести."Ленин был идеалистический материалист, жил и умер за идею, но идея была метериалистической". Якщо визнати протилежне - дійсно побудується інша картина світу. І Ви навряд чи зможете довести, що вона неістинна. Особливо якщо будуть формули (а вони є), які пояснять те,що діється у речовинному світі так, як жодні інші формули не пояснять і пояснити не зможуть. Успіхів! Попробуйте почитати индійську філософію - можливо побачите, що ці моделі світу дуже подібні, хоча коли Руденко розробляв свою, то крім марксистсько-ленінської з жодною серьйозно спілкуватись не міг - такі були об'єктивні обставини життя. Можливо, Ви найдете в цих роздумах дещо для Вас дуже цікаве. Хай щастить!
2005.04.05 | Социст
Re: де закінчується фізика..
Пан olex пише:> 1. Видимий світ диференційованих атомів являє собою не матерію у повному розумінні цього слова, а лише речовину. Справжньою матерією видимого Всесвіту є те, що сучасні фізики називають вакуум, або космічний простір. Будь-яка видима речовина є наслідком згущення цього вакууму, а згущення відбувається внаслідок взаємодії вакууму з монадою.
Дякую, пане olex, я нарешті зрозумів Вашу тезу про ущільнення вакууму! Але, на мій погляд, процес ущільнення вакууму не є причиною появи видимої речовини, а якраз навпаки, – поява речовини виглядає як зменшення простору вільного від речовини, тобто немовби цей пустий простір стає густішим. Тільки ці процеси характерні для миті Великого Вибуху, коли існував такий нестабільний протовакуум, енергія якого перетворювалась в речовину. Це є якраз той інший Всесвіт, про який я писав у своєму дописі раніше. Тільки справа в тім, що ця енергія протовакууму вже вичерпалась, тоді як Ви стверджуєте, що цей процес продовжується вічно, про що наукових даних, нажаль, я не зустрічав. Оце така відмінність мого світобачення від Вашого. Ви постулюєте існування вічного протовакууму, який вічно народжує речовину, а спостереження сучасного Всесвіту свідчать про зворотній процес – зникнення видимої речовини та народження чорних дір...
2005.04.05 | Тестер
Re: де закінчується фізика..
У мене таке запитання. Коли немає фізичних матеріальних тіл, то як визначити поняття простору. Що тоді є. Монада?2005.04.05 | Социст
Re: де закінчується фізика..
Пан Тестер пише:> У мене таке запитання. Коли немає фізичних матеріальних тіл, то як визначити поняття простору. Що тоді є. Монада?
Без існування фізичних матеріальних тіл поняття простору визначити неможливо. Цей гіпотетичний стан протовакууму, з енергії якого народився матеріальний Всесвіт, фактично, є іншим станом матерії, тобто конденсатом кварк-глюонної плазми, який втратив свою стабільність і розпався, перетворившись в так звану білу діру, що вибухнула. Чому і як це сталось, гадати не буду, можливо, внаслідок черезчур великих розмірів лопнув як мильний міхур!
2005.04.05 | harnack
Незмірний Розмір Розваги
Социст пише://Без існування фізичних матеріальних тіл поняття простору визначити неможливо. Цей гіпотетичний стан протовакууму, з енергії якого народився матеріальний Всесвіт, фактично, є іншим станом матерії, тобто конденсатом кварк-глюонної плазми, який втратив свою стабільність і розпався, перетворившись в так звану білу діру, що вибухнула. Чому і як це сталось, гадати не буду, можливо, внаслідок черезчур великих розмірів лопнув як мильний міхур!//
(Гарнак): Лиш паразитарно (та по-паразитськи) замірюся на мовний ляпсус (за моєю ідіосинкратичною міркою!) пана Социста (таке нам всім непомірно трапляється), над дописами якого я вельми замірковуюся. Наважуся (бо доважений розважальною вагою!) на цей подвиг зі заміром (як причина) і наміром (як ціль) затематизувати міроцентричність певного типу мислення:
- внаслідок черезчур великих розмірів лопнув як мильний міхур!
Стає
- внаслідок надмірно великих розмірів лопнув як мильний міхур!
З різномірним та всякомірним відчуттям розваги-кумедності я розміркувався над мовною міровагою ось тут:
http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_rel&trs=0&key=1112122863&first=1112716484&last=1108217763
Гарнак
2005.04.05 | Социст
Дякую, пане Гарнак!
В моїх текстах часто зустрічається суржик, бо я з Полісся...2005.04.05 | olex
Re: де закінчується фізика..
Социст пише:> Пан Тестер пише:
>
> > У мене таке запитання. Коли немає фізичних матеріальних тіл, то як визначити поняття простору. Що тоді є. Монада?
>
> Без існування фізичних матеріальних тіл поняття простору визначити неможливо. Цей гіпотетичний стан протовакууму, з енергії якого народився матеріальний Всесвіт, фактично, є іншим станом матерії, тобто конденсатом кварк-глюонної плазми, який втратив свою стабільність і розпався, перетворившись в так звану білу діру, що вибухнула. Чому і як це сталось, гадати не буду, можливо, внаслідок черезчур великих розмірів лопнув як мильний міхур!
Чому неможливо? Що за біла діра? Вам не здається,що ознака вірності теорії - логічність і простота, як мінімум? А де є нашарування сутності на сутності уже щось не те? В системі Руденка є монада, є простір, є сила Моноса і константи Всесвіту. А у Вас вже і білі діри знайшлися (котрі і з вашої ж мови неясно, що таке), і чорні, і термояд, як ознака живої істоти... Там, де виринає хаос понять, складно про щось казати. Вам несприйнятні аксіоми, про які я написав - Ваше право, тоді Вам доведеться дійсно на кожний прояв находити по сутності, як у церкві в свій час на кожну дію шукали по бісу (вибачте, але занадто чітка аналогія). Мене всеж таки приваблюють більш економні системи мислення. Тому і кажу, що сучасна фізика заплуталась у своїх абстракціях і теоріях, і вийти з того не годна, немає своєї космології, філософії - нічого, лише сукупність більш чи менш розрізнених фактів і законів. Практика майбутнього покаже, хто з нас правий. Речовина - лише піна на хвилі великого океану, дарма вивчати піну і впритул не бачити сам Океан.
2005.04.06 | Тестер
Re: де закінчується фізика..
олех пише:> Речовина - лише піна на хвилі великого океану, дарма вивчати піну і впритул не бачити сам Океан.
То що, все виникає з нічого тобто з вакууму, виходить по Олеху.
А може матерія чи речовина концентрується в чорних дірах до певної кількості, а потім вибухає в силу якихось причин і дає початок нового розвитку галактикам чи новому всесвіту???
Монада, Монада, Монада моя...і сила Моносу.
Ще раз наголошую, як на мене, без матеріальних тіл простору немає. Є якась сингулярна точка чи чорна діра, яка концентрує чи втягує навколишню матерію. І яка по певних причинах, наприклад, критичної маси може "рвонути". І тоді пішло, поїхало...
2005.04.05 | olex
Re: де закінчується фізика..
Тестер пише:> У мене таке запитання. Коли немає фізичних матеріальних тіл, то як визначити поняття простору. Що тоді є. Монада?
Є фізичні речовинні тіла. Тіла - ущільнення протоматерії. Реально є - простір та монада, простір - протоокеан, який народжує речовину у взаємодії з монадою, наподобу як для появи всіх форм айсбергів потрібні океан та мороз. Описи образні, але інші складно зробити.Айсберг має свою реальність, але вона - минуща. Океан вічний.
2005.04.05 | olex
Re: де закінчується фізика..
Социст пише:> Пан olex пише:
>
> > 1. Видимий світ диференційованих атомів являє собою не матерію у повному розумінні цього слова, а лише речовину. Справжньою матерією видимого Всесвіту є те, що сучасні фізики називають вакуум, або космічний простір. Будь-яка видима речовина є наслідком згущення цього вакууму, а згущення відбувається внаслідок взаємодії вакууму з монадою.
>
>
> Дякую, пане olex, я нарешті зрозумів Вашу тезу про ущільнення вакууму! Але, на мій погляд, процес ущільнення векууму не є причиною появи видимої речовини, а якраз навпаки, – поява речовини виглядає як зменшення простору вільного від речовини, тобто немовби цей пустий простір стає густішим. Тільки ці процеси характерні для миті Великого Вибуху, коли існував такий нестабільний протовакуум, енергія якого перетворювалась в речовину. Це є якраз той інший Всесвіт, про який я писав у своєму дописі раніше. Тільки справа в тім, що ця енергія протовакууму вже вичерпалась, тоді як Ви стверджуєте, що цей процес продовжується вічно, про що наукових даних, нажаль, я не зустрічав. Оце така відмінність мого світобачення від Вашого. Ви постулюєте існування вічного протовакууму, який вічно народжує речовину, а спостереження сучасного Всесвіту свідчать про зворотній процес – зникнення видимої речовини та народження чорних дір...
______________________________
Спостерінають процес розпаду, але також є і процес утворення. Час від часу вибухають наднові. Є еволюція, є інволюція, розвиток циклічний. Монада "проростає" точкою, збільшується до кола, потім пульсує і знов перетворюється у точку. Коли монада з точки стає колом, то народжується наднова (якщо на рівні зорі),а коли зменшується до точки - "чорна діра", оскільки монада і є тією самою "чорною дірою, якщо Ви помітили. Просто в данній системі це поняття має дещо інший зміст. Циклічність існує абсолютно у всьому, до речі дам до прочитання пару статей з роздумами над історією індійської цивілізації. Заставляє замислитись, до речі про те, як чергується еволюція та інволюція та таке інше.
______________________________________________
ВИМАНА - ДРЕВНИЙ ЛЕТАТЕЛЬНЫЙ АППАРАТ.
Санскритские тексты полны упоминаний о том, как боги сражались в небе, используя виманы, снабжённые оружием таким же смертоносным, как и употребляемое в наши более просвещённые времена. Например, вот отрывок из Рамаяны, в котором читаем:
"Машина Пуспака, которая напоминает солнце и принадлежит моему брату была принесена могущественным Раваной; эта прекрасная воздушная машина направляется куда угодно по воле, ... эта машина напоминает яркое облако в небе... и царь [Рама] вошёл в неё и этот прекрасный корабль под командованием Рагхиры поднялся в верхние слои атмосферы."
Из Махабхараты, древней индийской поэмы необычного объёма, мы узнаём, что некто по имени Асура Майа обладал виманом около 6 м в окружности, снабжённым четырьмя сильными крыльями. Эта поэма - целое сокровищница информации, относящейся к конфликтам между богами, которые решали свои разногласия используя орудия, очевидно столь же смертоносные, как и те, которые мы можем применять. Кроме "ярких ракет", поэма описывает использование и другого смертоносного оружия. "Дротиком Индры" оперируют при помощи круглого "рефлектора". При включении он даёт луч света, который, будучи сфокусирован на любо цели, незамедлительно "пожирает её своей силой". В одном конкретном случае, когда герой, Кришна, преследует своего врага, Шалву, в небе, Саубха сделал виман Шалвы невидимым. Не испугавшись, Кришна немедленно пускает в ход особое оружие: "Я быстро вложил стрелу, которая убивала, выискивая звук". И многие другие типы страшного оружия описаны вполне достоверно в Махабхарате, но наиболее ужасное из ни было использовано против Вриш. В повествовании говорится:
"Гуркха, летя на своём быстром и мощном вимане, бросил на три города Вриши и Андхак единственный снаряд, заряженный всей силой Вселенной. Раскалённая колонна дыма и огня, яркая, как 10000 солнц, поднялась во всём своём великолепии. Это было неизвестное оружие, Железный Удар Молнии, гигантский посланец смерти, который превратил в пепел всю расу Вриши и Андхаков."
Важно заметить, что записи такого рода не изолированны. Они коррелируются с аналогичными сведениями других древних цивилизаций. Последствия эффекта этой железной молнии содержат зловеще узнаваемое кольцо. Очевидно, те, кто был убит ей, были сожжены так, что их тела не были узнаваемы. Выжившие продержались немногим дольше и их волосы и ногти выпали.
Возможно наиболее впечатляюща и вызывающа информация, что в некоторых древних записях об этих якобы мифических виманах говорится, как их построить. Инструкции по-своему достаточно подробные. В санскритской Самарангана Сутрадхаре написано:
"Крепким и долговечным следует сделать корпус вимана, подобно огромной птице из лёгкого материала. Внутри надо поместить ртутный двигатель со своим железным нагревательным аппаратом под ним. При помощи силы, скрытой в ртути, которая приводит ведущий смерч в движение, человек, сидящий внутри, может путешествовать по небу на большие расстояния. Движения вимана таковы, что что он может вертикально подниматься, вертикально снижаться и двигаться наклонно вперёд и назад. С помощью этих машин человеческие существа могут подниматься в воздух и небесные сущности могут спускаться на землю."
Хакафа (законы вавилонцев) заявляет совершенно недвусмысленно: "Привелегия управлять летательной машиной велика. Знание о полёте - среди наиболее древних в нашем наследии. Дар от "тех, кто наверху". Мы получили его от них, как средство спасения многих жизней".
Ещё более фантастична информация, данная в древнем халдейском труде, Сифрале, которая содержит более ста страниц технических деталей о постройке летающей машины. Она содержит слова, которые переводятся как графитовый стержень, медные катушки, кристаллический индикатор, вибрирующие сферы, стабильные уголковые конструкции.
Многие исследователи загадок НЛО могут проглядеть очень важный факт. Кроме предположений, что большинство летающих тарелок внеземного происхождения или, может быть, являются военными проектами правительства, другим их возможным источником может являться древняя Индия и Атлантида. То, что мы знаем о древнеиндийских летательных аппаратах, происходит из древнеиндийсеих письменных источников, дошедших до нас через столетия. Не может быть сомнения, что большинство этих текстов аутентичны; существует буквально сотни их, многие - хорошо известные индийские эпосы, но большинство из них ещё не переведено на английский с древнего санскрита.
Индийский царь Ашока учредил "тайное общество девяти неизвестных людей" - великих индийских учёных, которые должны были каталогизировать многие науки. Ашока держал их работу в секрете, потому что опасался, что сведения передовой науки, собранные этими людьми из древних индийских источников, могут быть использованы в злых целях войны, против которой Ашока был настроен решительно, будучи о бращён в буддизм после победы над вражеской армией в кровавой битве. "Девять неизвестных" написали всего девять книг, предположительно каждый по одной. Одна из книг называлась "секреты гравитации". Эта книга, известная историкам, но ни разу не виденная ими, имела дело главным образом с контролем над тяготением. Предположительно эта книга всё ещё где-то находится, в секретной библиотеке Индии, Тибета или где-либо ещё (возможно, что даже в Северной Америке). Конечно, предполагая, что это знание существует, легко понять, почему Ашока держал его в секрете.
Ашока был также осведомлён об опустошительных войнах с использованием этих аппаратов и другого "футуристического оружия", которые разрушили древнеиндийский "Рам радж" (царство Рамы) за несколько тысяч лет до него. Всего лишь несколько лет назад китайцы обнаружили некоторые санскритские документы в Лхасе (Тибет) и послали их для перевода в университет Чандригарх. Доктор Руф Рейна из этого университета заявила недавно, что эти документы содержат инструкции по постройке межзвёздных космических кораблей! Их способ передвижения, сказала она, был "антигравитационным" и базировался на системе, аналогичной использованной в "лагхиме", неизвестной силе "я", существующей в психическом строении человека, "центробежной силе, достаточной, чтобы преодолеть всё гравитационное притяжение". Согласно индийским йогам, это та "лагхима", которая позволяет человеку левитировать.
Доктор Рейна сказала, что на борту этих машин, которые назывались в тексте "Астра", древние индийцы могли послать отряд людей на любую планету, которые согласно документу, могли достигать возраста тысяч лет. Манускрипты также говорят об открытии секрета "антимы" или шапки-невидимки, и "гаримы", позволяющей стать тяжёлым как гора или свинец. Естественно, индийские учёные не приняли тексты очень всерьёз, но они стали относиться к их ценности более положительно, когда китайцы объявили, что использовали некоторые их части для изучения в рамках космической программы! Это один из первых примеров правительственного решения допустить исследование антигравитации.
В рукописях не говорится определённо, предпринимался ли когда-либо межпланетный перелёт, но упоминается, среди прочего, планируемый полёт на Луну, хотя и неясно, был ли этот полёт на самом деле осуществлён. Так или иначе, один из великих индийских эпосов, Рамаяна, содержит очень подробный рассказ о путешествии на Луну в "вимане" (или "астре"), и в деталях описывает в деталях сражение на Луне с "ашвин" (или атлантским) кораблём. Это всего лишь малая часть свидетельств использования индийцами антигравитации и аэрокосмической технологии.
Чтобы понять в действительности эту технологию, мы должны вернуться в более древние времена. Так называемое царство Рамы на территории северной Индии и Пакистана было создано по меньшей мере 15 тыячелетий назад и было нацией больших и изысканных городов, многие из которых всё ещё можно найти в пустынях Пакистана, северной и западной Индии. Царство Рамы существовало, по всей видимости, параллельно атлантической цивилизации в центре Атлантического океана и управлялось "просвещёнными жрецами-царями", которые стояли во главе городов.
Семь величайших столичных городов Рамы известны в классических индийских текстах как "семь городов Риши". Согласно древнеиндийским текстам, у людей были летательные аппараты, называемые "виманами". Эпос описывает виман как двухпалубный круглый летательный аппарат с отверстиями и куполом, что весьма подобно тому, как мы представляем летающую тарелку. Он летел "со скоростью ветра" и издавал "мелодичный звук". Имелось по меньшей мере четыре различных типов виманов; некоторые подобны блюдцам, другие подобны длинным цилиндрам - сигарообразные летательные аппараты. Древнеиндийские тексты о виманах столь многочисленны, что пересказ их занял бы целые тома. Древние индийцы, создавшие эти корабли, написали целые полётные руководства по управлению различными типами виманов, многие из которых ещё существуют, а некоторые из них даже переведены на английский.
Самара Сутрадхара представляет собой научный трактат, рассматривающий под всеми возможными углами воздушные путешествия на виманах. Он содержит 230 глав, рассказывающих об их конструкции, взлёте, перелёте на тысячи километров, нормальной и экстренной посадке, и даже о возможных столкновениях с птиицами. В 1875 году в одном из храмов Индии была обнаружена Вайманика шастра, текст IV в. до н.э., написанный Бхарадваджи Мудрым, использовавшим в качестве источников ещё более древние тексты. Он рассказывал об эксплуатации виманов и включал информацию об их вождении, предостережения насчёт длительных полётов, сведения о защите воздушных судов от ураганов и молнии и руководство по переключению двигателя на "солнечную энергию" с источника свободной энергии, который назывался подобно "антигравитации". Вайманика шастра содержит восемь глав, снабжённых диаграммами, и описывает три типа летательных аппаратов, включая аппараты, которые не могли загореться или разбиться. Она также упрминает 31 основную часть этих аппаратов и 16 используемых при их изготовлении материалов, поглощающих свет и тепло, по коей причине они и считаются пригодными для конструирования виманов.
Этот документ переведён на английский Дж. Р. Джосаером и опубликован в Майсоре, Индия, в 1979 году. Мистер Джосаер является директором Международной Академии Санскритских Исследований, находящейся в Майсоре. Похоже, что виманы несомненно периводились в движение каким-то родом антигравитации. Они взлетали вертикально и могли зависать в воздухе подобно современным вертолётам или дирижаблям. Бхарадваджи ссылается не менее, чем на 70 авторитетов и 10 экспертов в области воздухоплавания древности.
Эти источники теперь утеряны. Виманы содержались в "вимана гриха", разновидности ангара, и иногда говорится, что они приводились в движение желтовато-белой жидкостью, а иногда некоторым родом ртутной смеси, хотя кажется, что авторы неуверены в этом вопросе. Скорей всего, позднейшие авторы были лишь наблюдателями и пользовались ранними текстами, и понятно, что они были в замешательстве насчёт принципа их движения. "Желтовато-белая жидкость" подозрительно напоминает бензин, и возможно, виманы различные источники движения, включая двигатели внутреннего сгорания и даже реактивные двигатели.
Согласно Дронапарве, части Махабхараты, а также Рамаяне, один из виманов описывается как имеющий вид сферы и несущийся с большой скоростью могучим ветром, создаваемым ртутью. Он двигался подобно НЛО, поднимаясь, опускаясь, двигаясь назад и вперёд, как желал того пилот. В другом индийском источнике, Самаре, виманы описаны как "железные машины, хорошо собранные и гладкие, с зарядом ртути, которая вырывалась из задней его части в форме ревущего пламени". Другая работа под названием Самаранганасутрадхара описывает, как аппараты были устроены. Возможно, что ртуть имела какое-то отношение к движению, или, что более возможно, к системе управления. Любопытно, что советские учёные открыли то, что они назвали "древними инструментами, используемыми при навигации космических аппаратов" в пещерах Туркестана и пустыни Гоби. Эти "устройства" явояются полусферическими объектами из стекла или фарфора, оканчивающиеся конусом с каплей ртути внутри.
Очевидно, что древние индийцы летали на этих аппаратах по всей Азии и вероятно, в Атлантиду; и даже, видимо, в Южную Америку. Письмо, обнаруженное в Мохенджо-даро в Пакистане (предполагаемый один из "семи городов риши империи Рамы"), и всё ещё нерасшифрованное, также найдено в другой точке мира - острове Пасхи! Письменность острова Пасхи, называемая письмом ронго-ронго, также нерасшифровано и очень сильно напоминает письменность Мохенджо-даро. ...
В Махавире Бхавабхути, джайнском тексте VIII века, собранном из более древних текстов и традиций, мы читаем: "Воздушная колесница, Пушпака, доставляет многих людей в столицу Айодхьи. Небо полно огромных летательных машин, чёрных, как ночь, но усеянных огнями желтоватого свечения". Веды, древние индусские поэмы, считающиеся древнейшими из всех индийских текстов, описывают виманы различного вида и размеров: "агнихотравимана" с двумя двигателями, "слон-виман" с ещё большим количеством двигателей и другие, названные "зимородок", "ибис" и по имени других животных.
К сожалению, виманы, подобно большинству научных открытий, в конечном счёте использовались для военных целей. Атланты использовали свои летательные машины, "вайликси", подобный же тип аппаратов, в попытке покорить мир, если верить индийским текстам. Атланты, известные как "асвины" в индийских писаниях, по всей видимости были ещё более развиты технологически, чем индийцы, и конечно же, были более воинственного темперамента. Хотя неизвестно о существовании никаких древних текстов об атлантских вайликси, некоторая информация исходит из эзотерических, оккультных источников, описывающих их летательные аппараты.
Похожие на виманы, но не идентичные им, вайликси были обычно сигарообразными и были способны маневрировать под водой так же, как в атмосфере и даже в космическом пространстве. Другие аппараты, подобно виманам, были в виде блюдец и по всей видимости также могли погружаться. Согласно Эклалу Куэшане, автору "Предельной границы", вайликси, как он пишет в статье 1966 года, впервые были разработана в Атлантиде 20000 лет назад, и наиболее распространённые были "блюдцеобразны и обычно трапециальны в сечении с тремя полусферическими кожухами для двигателей внизу. Они использовали механическую антигравитационную установку, приводимую двигателями, развивающими мощность приблизительно в 80000 лошадиных сил." Рамаяна, Махабхарата и другие тексты говорят об отвратительной войне, которая имела место около 10 или 12 тысяч лет назад между Атлантидой и Рамой и велась с исаользованием оружия разрушения, которого и не могли представить читатели вплоть до второй половины XX века.
Древняя Махабхарата, один из источников информации о виманах, продолжает описывать ужасную разрушительность этой войны: "...(оружие было) единственным снарядом, заряженным всей силой вселенной. Раскалённая колонна дыма и пламени, яркая, как тысяча солнц, поднялась во всём своём великолепии. ...Железный удар молнии, гигантский посланец смерти, превративший пепел целую расу Вришни и Андхаков... тела были так сожжены, что стали неузнаваемыми. Волосы и ногти выпадали; посуда разбивалась без видимой причины, и птицы становились белыми... после нескольких часов все продукты были заражены... чтобы спастись от этого огня, солдаты бросались в потоки, чтобы отмыть себя и своё вооружение..." Может показаться, что Махабхарата описывает атомную войну! Упоминания, подобные этому, не единичны; битвы с использованием фантастического набора оружия и воздушных судов обычны в эпических индийских книгах. Одна даже описывает сражение между виманами и вайликсами на Луне! А вышепроцитировааный отрывок очень точно описывает, как выглядит атомный взрыв и каково действие радиоактивности на население. Прыжок в воду даёт единственную передышку.
Когда город риши Мохенджо-даро был раскопан археологами в XIX веке, они обнаружили скелеты, просто лежащие на улицах, некоторые из них держали руки так, будто их захватила врасплох какая-то беда. Эти скелеты являются наиболее радиоактивными из когда-либо найденных, наравне с найденными в Хиросиме и Нагасаки. Древниие города, чьи кирпичные и каменные стены буквально остекленели, сплавились вместе, можно найти в Индии, Ирландии, Шотландии, Франции, Турции и других местах. Остекленению каменных крепостей и городов нет другого логичного объяснения, кроме атомного взрыва.
Более того, в Мохенджо-даро, прекрасно спланированном по сетке городе, с водопроводом, превосходящим испольуемый в Пакистане и Индии сегодня, улицы были усыпаны "чёрными кусками стекла". Выяснилось, что эти круглые куски были глиняными горшками, расплавившимися от сильного нагрева! С катаклизмическим погружением Атлантиды и и уничтожением царства Рамы атомным оружием мир скатился к "каменному веку".
http://www.podrobnosti.com.ua/history/2004/04/19/115013.html
_________________________________________________
КОСМОНАВТЫ В ДРЕВНЕЙ ИНДИИ?
...Когда наступило утро, Рама, взяв небесный корабль, приготовился стартовать. Тот корабль был большим и прекрасно украшенным, двухэтажным со многими комнатами и окнами. Корабль издал мелодичный звук перед тем, как взмыть в заоблачные выси... Так описывается в древнем индийском эпосе "Рамаяна" старт бога-героя в небесном корабле.
Там же злой демон Равана похитил Ситу, жену Рамы, посадил ее в свой корабль и устремился восвояси Однако далеко ему уйти не удалось: Рама на своем "огненном" аппарате догнал похитителя, подбил корабль Раваны и возвратил Ситу. А использовал Рама загадочное оружие — "стрел Индры"...
Описания различных летающих объектов — "виман" — встречаются не только в "Рамаяне", но и в "Ригведе" (II тысячелетие до н.э.), других произведениях, дошедших до нас из глубокой древности. В "Ригведе" грозный бог Индра мчался в пространстве в воздушном корабле, ведя войну против демонов, уничтожая города своим страшным оружием.
Летательные аппараты древних описывались как "окруженные мощным облаком метеоры", как "пламя в летнюю ночь", как "комета в небе".
Как расценивать эти описания? Проще всего — списать сообщения о летательных аппаратах за счет фантазии, воображения. Но разве не насторожит даже скептика такая деталь: индийские боги и герои воюют в небесах не на драконах или птицах, а на пилотируемых "летательных аппаратах" с находящимся на борту страшным оружием? Описания содержат вполне реальную технологическую основу.
Так, совсем не фантастической предстает перед специалистами книга "Виманик Пракаранам" (в переводе с санскрита — "Трактат о полетах"). Ее авторство приписывают великому мудрецу Бхарадваджу. Его также считают автором ряда гимнов "Ригведы". Индологи не исключают, что он был одним из арийских миссионеров, продвигавшихся вместе с крупными группами ариев, прибывших в Индию предположительно в III тысячелетии до н.э. из района, расположенного севернее Черного и Каспийского морей.
Впервые эта книга на мертвом языке санскрит, которая, как утверждают некоторые эксперты, составляет лишь сороковую (!) часть труда "Вимана видьяна" ("Наука о воздухоплавании"), была опубликована в 1943 году. Ее текст был записан в 20-х годах нашего века Венкатачакой Шармой в пересказе мудреца Субрайи Шастри. Сам Субрайя Шастри утверждал, что текст книги в течение нескольких тысячелетий устно передавался из поколения в поколение.
Тщательный анализ ряда описаний в этом труде заставил современных ученых серьезно задаться вопросом — неужели древним индийцам были известны секреты воздухоплавания? Некоторые отрывки из книги указывают на высокие технологические познания у людей, живших в седую старину.
Три вещества — два твердых и одно жидкое — полученные в лаборатории в соответствии с формулами, изложенными в книге, демонстрировались недавно ученым Нарином Шетхом на состоявшемся в городе Хайдарабаде (штат Андхра-Прадеш) общенациональном симпозиуме "Наука и техника в Древней Индии".
Он утверждает, что в книге подробно отражены представления мыслителей древности о воздухоплавании, летательных аппаратах и некоторых их системах, наука о Солнце и использовании солнечной энергии в летательных аппаратах.
Целая глава "Виманик Пракаранам", рассказал Нарин Шетх, посвящена описанию уникального прибора "Гухагарбхадарш янтра", который устанавливался на летательном аппарате. Как утверждается в книге, с его помощью можно было с летящей "виманы" определять местонахождение укрытых под землей предметов. По мнению некоторых экспертов, речь идет о дислоцированном под землей противовоздушном оружии противника.
Прибор "Гухагарбхадарш янтра" состоит из 12 компонентов, в том числе своего рода полупроводника "Чамбак мани" (сплава с магнетическими свойствами), который является источником "шакти" — "силы". В данном случае, по мнению Нарина Шетха, речь идет об "источнике энергетического излучения", способном определять укрытые под землей предметы, посылая микроволновые сигналы и принимая их.
Нарину Шетху понадобилось три года, чтобы определить 14 материалов, из которых, согласно формуле, состоит сплав "Чамбак мани". Затем при содействии Индийского технологического института в Бомбее ученому удалось изготовить его. Сплав описан как "твердый материал черного цвета с магнетическими свойствами, нерастворимый в кислоте". В нем, в частности, присутствуют кремний, натрий, железо и медь.
"Гухагарбхадарш янтра" — лишь один из 32 приборов или инструментов, которые, согласно описаниям, могут быть установлены на летательном аппарате и использованы для наблюдения за скрытыми целями противника.
В книге содержатся описания различных приборов, выполнявших, по нынешним понятиям, функции радара, фотоаппарата, прожектора и использовавших, в частности, энергию солнца, а также описания разрушительных видов оружия. Говорится о диете пилотов, их одежде. Летательные аппараты, согласно "Виманик Пракаранам", создавались из металлов. Упомянуты три их вида: "сомака", "саундалика", "мауртхвика", а также сплавы, которые могли выдерживать очень высокие температуры.
Затем речь идет о семи зеркалах и линзах, которые могли устанавливаться на борту "виман" для визуальных наблюдений. Так, одно из них, называемое "Зеркало Пинджулы", предназначалось для защиты глаз пилотов от ослепляющих "дьявольских лучей" противника.
Дальше рассказывается об источниках энергии, приводящих в движение летательные аппараты. Их также семь. Называются четыре типа летательных аппаратов — "Рукма Вимана", "Сундара Вимана", "Трипура Вимана" и "Шакуна Вимана". Так, "Рукма Вимана" и "Сундара Вимана" имеют коническую форму. "Рукма Вимана" описан как трехъярусный летательный аппарат с движителем в основании. На втором "этаже" — кабины для пассажиров. "Сундара Вимана" во многом похожа на "Рукма Вимана", но в отличие от последней более обтекаемой формы. "Трипура Вимана" — корабль покрупнее. Причем этот аппарат многоцелевой и может быть использован как для воздушных, так и для подводных путешествий.
Своего рода прообразом корабля многоразового использования может быть назван "Шакуна Вимана". По описанию в книге, он самый сложный в техническом и конструктивном отношении, наиболее маневренный.
Анализ "Виманик Пракаранам", описанного в этой книге "разрушительного оружия" привел английского исследователя Дэвида Давенпорта к догадке о причине внезапной гибели города Мохенджо-Даро, относящегося к древнейшей доарийской цивилизации в бассейне реки Инд на территории Пакистана. По мнению Давенпорта, город уничтожен оружием огромной разрушительной силы.
В "Рамаяне" упоминается о разрушении ряда городов приблизительно в том же районе. Дэвид Давенпорт приводит в пользу своего предположения и такое доказательство. На руинах Мохенджо-Даро явственно просматривается воздействие очень высокой температуры и сильнейшей ударной волны. Может быть, это результат ядерного взрыва? Найденные в эпицентре предполагаемого взрыва осколки керамики оплавлены. Химический анализ не исключает того, что они подвергались воздействию температуры порядка 1500 градусов по Цельсию.
Совсем не случайно, утверждают индийские и западные исследователи, концепции и идеи в "Виманик Пракаранам" не соответствуют времени, к которому относят создание этого произведения, совершенно отличаются от господствовавших тогда представлений человека об окружающем мире.
Что еще более удивительно, упоминаемая в книге технология коренным образом отличается от современной космической технологии. Летательные аппараты приводятся в движение с помощью некоей внутренней энергии, а не с использованием топлива. Передвижения в пространстве исключительно стремительны.
Не проглядывается ли здесь связь с НЛО, увиденными в нынешнем веке многими землянами? Упоминаемые в древнем труде технологические решения и летательные аппараты можно объяснить не только исчезнувшей с лица земли высокоразвитой цивилизацией. Не является ли "Виманик Пракаранам" следствием контактов с инопланетянами, которые посещали земную цивилизацию с незапамятных времен? Может быть, мудрец и миссионер Бхадравадж был способным учеником, с которым представители другой цивилизации поделились своими знаниями?
Борис ЗАЙЦЕВ,
корр.ТАСС.
Дели
_____________________________________________________
ЭХО ЗАБЫТОГО ЗНАНИЯ
На губах скептически настроенного читателя уже наверняка вызрела снисходительная улыбка: "Ну и что? "Махабхарата", "Рамаяна"... Да в сказках всех народов мира фигурируют летающие кони, ковры-самолеты! Мечтал человек взмыть в поднебесье, подобно птице, вот и разгулялась у него фантазия!"
Думается, совсем здесь все не так просто, как может показаться на первый взгляд. Конечно же, сказать "не может быть" и отмахнуться — проще всего. В то же время, авиация и космонавтика в Древней Индии для предвзятого мнения или зашоренного взгляда — единственно абсурд. А если преодолеть естественное первичное недоверие и попытаться хорошенько вникнуть в дело? Интереснейшая картина открывается!
Действительно, сказания о "крылатых конях" и ином "воздушном транспорте" есть практически у всех народов мира, а вот индийские источники содержат, как мог заметить читатель из статьи Бориса Зайцева, технические характеристики, сведения о принципе работы двигателей и материалах, необходимых для сооружения "воздушных колесниц" — виман. Примечательно, что с началом современной эры воздухоплавания в языках практически всех народов мира возник неологизм — аэроплан, "воздушный корабль". А вот в хинди, ведущем родословную от мертвого ныне санскрита, такое новое слово не понадобилось, ибо издревле существовало понятие "вимана", легко применимое к современному воздушному судну. Слово не могло возникнуть ниоткуда, из ничего, как говорится, на пустом месте. Ведь даже в фантазиях своих человек отталкивается от практики.
История Древней Индии таит множество загадок, в ней явственно прослеживаются следы или отголоски "неправомерных" для той эпохи знаний, то есть знаний, которые, согласно нашим нынешним представлениям о седой старине, несвойственны уровню и потребностям людей того времени. Вот лишь один пример.
К ашраме — обители мудрецов и отшельников — подступило огромное вражеское войско. "Началась стрельба, засвистели стрелы, разъяренные солдаты под предводительством царя бросились в атаку. Васиштха поднял посох, воткнул его в землю посредине дороги, ведущей к воротам и, не оглядываясь, вернулся в свою хижину. Натиск армии отражал посох. Ни один солдат не мог обойти его. Все стрелы, направленные в ашраму, возвращались обратно, не причинив никакого вреда". В конце концов царь решил прибегнуть к сверхоружию — брахма астре, которое обладает колоссальной разрушительной силой. Даже боги, узнав о намерении царя, встревожились и собрались в небесах, взволнованно глядя на землю. Однако и сверхоружие не смогло преодолеть заслон в виде простого посоха...
Этот эпизод "Махабхараты" наводит на размышления. Что такое сказка? Воплощение извечной мечты народа о лучшей жизни, о совершенном государственном устройстве, о мудрых гуманных правителях и торжестве добродетели. Что касается индийских легенд и сказаний, то в них под тысячелетними фантастическими наслоениями скрываются сведения о знаниях, которыми обладали люди в незапамятные времена — "неправомерных" знаниях. Может быть, "посох" отшельника Васиштхи генерировал некое защитное поле, преодолеть которое не смогли ни солдаты, ни сверхоружие?
Такое предположение, основанное на отдельно взятом эпизоде, может показаться безосновательным, домышленным. Но в том-то и дело, что мифы Древней Индии буквально усеяны сведениями о "неправомерных" знаниях. Многие такие факты приведены в статье Бориса Зайцева, но ведь подобных фактов — целые Эвересты! В их числе и эпизоды, наводящие на мысль о немалых космических познаниях людей того весьма удаленного от нас времени.
Так, мудрец Вишвамитра создал свой собственный мир и решил послать туда некоего Тришанку. Тот "поднялся в воздух, плавно набрал высоту и исчез из виду". Однако через некоторое время он вернулся и завис над землей вверх ногами. В ответ на просьбу неудачливого путешественника поставить его на ноги Вишвамитра вновь отправил в "иной мир" со словами: "Научись принимать вещи такими, какие они есть... И вообще, что такое верх и что такое низ в том беспредельном, лишенном ориентиров пространстве, которое лежит за нашим голубым небом?" Может быть, мудрец имел в виду, что там, где кончается голубое небо, то есть в состоянии невесомости, понятия верх и низ относительны? Вновь повторю: каждый рассматриваемый изолированно эпизод мало о чем говорит, но их количество и совокупность наводят на определенные размышления.
Четырехликий бог Брахма, творец Вселенной, прародитель всех живых существ в состоянии глубокой задумчивости покоится на ложе из лепестков лотоса. У него своя мера времени. В период бодрствования он создает Вселенную, которая проходит в своем развитии четыре юги — эпохи. Каждая юга длится 3000 лет по небесному времени, причем один небесный год равен 3600 земным. Таким образом, четыре юги составляют 43200000 земных лет. Жизнь Брахмы продолжается в сто раз больше — 4,32 миллиарда лет. Этот срок близко совпадает с возрастом Земли — примерно 4,5 миллиарда лет. Можно, разумеется, отнести это совпадение к случайности, но можно истолковать и как эхо забытого знания о возрасте нашей планеты.
Много пищи для размышлений дает "Ригведа", в частности, гимн Насадия. Есть основания полагать, что воззрения его авторов относительно истоков мироздания были близки нашим представлениям о Большом Взрыве. А ведь "Ригведа" была создана во втором тысячелетии до н.э. или, по мнению ряда исследователей, гораздо раньше!
Особого разговора заслуживают сообщения о летательных аппаратах в Древней Индии. Помимо уже упомянутых виман, там, вероятно, существовали и иные "воздушные колесницы" — "агнихотры". Судя по корню "агни" (огонь) в этом слове, полет агнихотры сопровождался вспышками огня или выбросами пламени.
Древние источники утверждают, что существовали летательные аппараты для странствий в пределах "сурья мандалы" и "накшатра мандалы". Что это за пределы? "Сурья" на санскрите и современном хинди значит солнце, мандала — сфера, область, накшатра — звезда. Нет ли здесь указания на полеты внутри Солнечной системы и на межзвездные расстояния? Думается, здесь к месту будет упомянуть нашедшую отражение в мифах глубокую убежденность древних индийцев в том, что существующие во множестве "иные миры и пространства" населены совершенными существами.
Коль скоро точка зрения о наличии у древних огромного массива "неправомерных" знаний начинает казаться аргументированной, неизбежно возникает вопрос: откуда взялись эти знания в эпоху, которую принято считать младенческим возрастом человечества? Среди некоторой части исследователей стало модным относить все малопонятное за счет "пришельцев из Космоса". В самом деле, на инопланетян можно свалить все что угодно: пришельцы — и все тут, дальнейших объяснений не требуется. Нисколько не отрицая права "космической версии" на существование, рискну высказать иное мнение. И здесь самое время поговорить о сверхоружии колоссальной разрушительной силы, подробные сведения о котором содержатся в индийском эпосе.
Например, в "Махабхарате" упоминается некий "снаряд", взрыв которого "ярок, как 10000 солнц в зените". Его применение поистине ужасно по своим последствиям и ведет к гибели всего живого. Профессор Оппенгеймер, пораженный картиной ядерных испытаний, вспоминал этот отрывок о "тысячах солнц". Конечно же, после знакомства с "Махабхаратой" напрашивается аналогия между описанным в ней эпизодом и взрывом ядерной бомбы, однако вряд ли это однозначно правильно: мы — дети своего времени и мыслим категориями этого времени. Возможно, иное время и иная военная техника подскажут совершенно иные аналогии.
У сверхоружия в индийском эпосе несколько названий, и все его разновидности обладают поистине невообразимой разрушительной мощью — могут "сжечь весь этот мир преходящий". У меня хранится ксерокопия редкой книги, выпущенной в сороковые годы в Мадрасе небольшим тиражом. В свое время друзья из Посольства Индии в Москве, зная о моем интересе к индийской старине, заказали для меня ксерокопию в одной из индийских библиотек. Книга называется "Война в Древней Индии", принадлежит этот основательный труд профессору В.Р.Дикшитару. О чем она?
Название говорит само за себя, однако близкое знакомство с ней поражает воображение. Так, целая глава посвящена разновидностям применявшегося оружия. Какого только оружия и военной техники здесь нет! Аппаратура тайного слежения за противником и укрытия от его средств обнаружения, огромное множество разновидностей "огненного оружия", "диски смерти", совершенные средства передвижения. Оружие, которое даже автор называет "мистическим", ибо трудно понять принцип его действия и устройство, оно представляло собой "снаряд для высушивания противника" и называлось, между прочим... "сушка"! Вот оно, наглядное родство санскрита и славянских языков!
О сверхоружии и "неправомерных" знаниях древних — причем не только индийцев — можно было бы говорить очень долго. Адресую заинтересованного читателя к замечательной книге Александра Горбовского "Факты, догадки, гипотезы". Собранный в ней фактический материал представляет глубочайший интерес. Сейчас же вернемся к теме нашего разговора.
Итак, сверхоружие у древних — откуда оно? Этот вопрос, на мой взгляд, вскрывает самое слабое месте в гипотезе о пришельцах В самом деле, стоило ли космическим богам — а именно таковыми, скорее всего, пришельцы предстали бы в глазах людей седой древности — спускаться на Землю, чтобы дать в руки аборигенов сверхоружие страшной разрушительной силы? Неужели у космической миссии не было бы иной, созидательной цели? Конечно же, нам вряд ли дано понять логику внеземного разума, но даже мы, современные земляне, погрязшие в войнах, нещадно истребляющие породившую нас Природу, дошли до понимания того, что крайне необходимо предотвратить расползание ядерного оружия. А тут инопланетяне, дарующие землянам сверхоружие — воюйте на здоровье...
Как мне представляется, источник поражающих наше воображение знаний древних — иной, чисто земной. Вспомним строки замечательного поэта В. Я. Брюсова:
"Были лемуры, атланты и прочие...
Были Египты, Эллады и Рим..."
Может, и вправду существовали древнейшие цивилизации, память о которых дошла до нас лишь в осколках забытых знаний? Есть аргументированная точка зрения о том, что в незапамятные времена в Индийском океане и прилегающих к нему районах суши существовал материк Лемурия, часть которого приходилась на территорию нынешней Южной Азии. В пользу такого предположения говорят некоторые факты современной науки. Так, в Антарктиде, Африке и Индостане — в отложениях одного и того же возраста — найдены останки листозавров, которые некогда плескались в теплых мелководных водоемах. Три удаленные друг от друга района, возможно, были частями единого континента, который впоследствии расползся или затонул. Быть может, действительно существовала лемурская цивилизация, погибшая миллионы лет назад? Пусть упоминание такой седой древности не смущает: по мнению великого русского естествоиспытателя академика В. И. Вернадского, разум появился на земле 15-20 миллионов лет назад.
Не исключено, что сверхмощная военная техника лемуров, нашедшая отзвук в эпосе индийцев, стала причиной гигантского катаклизма, изменившего лицо планеты. В этом предположении нет ничего невероятного. Ведь на вершинах гор находят ракушки, а некоторые участки океанического дна поразительно напоминают... речные долины.
При катаклизмах такого масштаба наивно было бы искать какие-то материальные доказательства существования высокоразвитой техники прошлого — сведенья о старине глубокой дошли до нас только в народной памяти. Скорее всего, конкретные техницизмы, например, названия металлов и деталей летательных аппаратов, способы строительства виман не были до конца понятны даже авторам рукописей, донесших до нас странные, порой неправдоподобные картины прошлого. Видимо, древние летописцы излагали события, искаженные и видоизмененные многими поколениями рассказчиков. Зерно истины в дошедших до нас мифах настолько плотно окутано более поздними наслоениями, что порой трудно рассмотреть исходный факт.
Несомненно вместе с тем, что всякая фантазия отталкивается от опыта и древний автор не мог измыслить "из ничего", скажем, описание устройства реактивного двигателя. По моему убеждению, следует допустить существование в седой древности техники, уровень которой и сегодня поражает наше воображение. Вспомним слова великого Конфуция: "Я передаю, а не сочиняю. Я верю в древность и люблю ее"...
Сергей БУЛАНЦЕВ, индолог.
Москва.
http://skyzone.al.ru/history/vimany.html
2005.04.05 | Социст
Фізичне пояснення.
Пан olex пише:___________________________
> Спостерінають процес розпаду, але також є і процес утворення. Час від часу вибухають наднові. Є еволюція, є інволюція, розвиток циклічний. Монада "проростає" точкою, збільшується до кола, потім пульсує і знов перетворюється у точку. Коли монада з точки стає колом, то народжується наднова (якщо на рівні зорі),а коли зменшується до точки - "чорна діра", оскільки монада і є тією самою "чорною дірою, якщо Ви помітили.
Нажаль, існує дуже прозаїчне пояснення виникнення чорної діри, та вибуху наднової. Коли зірка згорає, вже немає джерела енергії ядерних реакцій, яка створює дуже великий внутрішній тиск на речовину зірки, не дозволяючи їй зменшувати свої розміри внаслідок гравітаційного притягування речовини до центра зірки. Буквально, поверхня зірки дуже зменшується, разом з її радіусом. Це призводить до зростання гравітаційного поля – згідно з законом Ньютона про всесвітнє притягування зворотньо-пропорційно квадрату радіуса зірки. Внаслідок такого зростання гравітаційного поля зменшення розмірів зірки дуже швидко прискорюється і речовина зірки настільки сильно розігрівється, що відбувається вибух, який спостерігається як наднова. Після вибуху, коли розпливеться речовина, віднесена в космічний простір енергією вибуху наднової, на місті вибухлої наднової залишається чорна діра.
Монада тут нідочого!
2005.04.05 | olex
Re: Фізичне пояснення.
Социст пише:> Пан olex пише:
> ___________________________
> > Спостерінають процес розпаду, але також є і процес утворення. Час від часу вибухають наднові. Є еволюція, є інволюція, розвиток циклічний. Монада "проростає" точкою, збільшується до кола, потім пульсує і знов перетворюється у точку. Коли монада з точки стає колом, то народжується наднова (якщо на рівні зорі),а коли зменшується до точки - "чорна діра", оскільки монада і є тією самою "чорною дірою, якщо Ви помітили.
>
> Нажаль, існує дуже прозаїчне пояснення виникнення чорної діри, та вибуху наднової. Коли зірка згорає, вже немає джерела енергії ядерних реакцій, яка створює дуже великий внутрішній тиск на речовину зірки, не дозволяючи їй зменшувати свої розміри внаслідок гравітаційного притягування речовини до центра зірки. Буквально, поверхня зірки дуже зменшується, разом з її радіусом. Це призводить до зростання гравітаційного поля – згідно з законом Ньютона про всесвітнє притягування зворотньо-пропорційно квадрату радіуса зірки. Внаслідок такого зростання гравітаційного поля зменшення розмірів зірки дуже швидко прискорюється і речовина зірки настільки сильно розігрівється, що відбувається вибух, який спостерігається як наднова. Після вибуху, коли розпливеться речовина, віднесена в космічний простір енергією вибуху наднової, на місті вибухлої наднової залишається чорна діра.
>
> Монада тут нідочого!
І це теж не більше, чим теорія,в якій далеко не всі кінці сходяться. Ніхто не довів реальної наявності цих Ваших "ядерних реакцій". Зате є теорія, яку чомусь вважають майже за абсолютну істину. Монада, як мінімум, така сама теорія, яка пояснює багато такого, чого не пояснюють ядерні реакції в зірках, яких ніхто не бачив, крім теоретиків.
2005.04.05 | Социст
Існування термоядерних реакцій.
Пан olex пише:> Проблема світіння зірок виводиться не з термоядерних реакцій, наявність яких досі ніхто не міг довести, а з тертя зірки на швидкості об вакуум, за прикладом згорання метеориту у атмосфері планети.
А про термоядерну бомбу Ви так нічого й не чули? До речі, Сахаров брав участь у її розробці...
2005.04.05 | olex
Re: Існування термоядерних реакцій.
Социст пише:> Пан olex пише:
>
> > Проблема світіння зірок виводиться не з термоядерних реакцій, наявність яких досі ніхто не міг довести, а з тертя зірки на швидкості об вакуум, за прикладом згорання метеориту у атмосфері планети.
>
> А про термоядерну бомбу Ви так нічого й не чули? До речі, Сахаров брав участь у її розробці...
Термоядерна бомба є, термоядерні реакції є, а от наявність термоядерних реакцій у глибині зірок ніхто не довів. Звідти не вилітають нейтріно.
2005.04.05 | Социст
Re: Існування термоядерних реакцій.
Пан olex пише:> Социст пише:
> > Пан olex пише:
> > > Проблема світіння зірок виводиться не з термоядерних реакцій, наявність яких досі ніхто не міг довести, а з тертя зірки на швидкості об вакуум, за прикладом згорання метеориту у атмосфері планети.
> > А про термоядерну бомбу Ви так нічого й не чули? До речі, Сахаров брав участь у її розробці...
> Термоядерна бомба є, термоядерні реакції є, а от наявність термоядерних реакцій у глибині зірок ніхто не довів. Звідти не вилітають нейтріно.
Поясненням невилітання нейтріно є недосконалість теорії термоядерних реакцій, яка передбачає вилітання нейтріно. До речі, термоядерні реакції відбуваються навіть всередині ядра Землі. Без вилітання нейтріно. Це невилітання нейтрино свідчить, що і Земля і Сонце є своєрідними живими організмами, про що ми вже дискутували тут:
http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1105377251
2005.04.05 | olex
Re: Існування термоядерних реакцій.
Пан Социст пише:> Пан olex пише:
>
> > Социст пише:
> > > Пан olex пише:
> > > > Проблема світіння зірок виводиться не з термоядерних реакцій, наявність яких досі ніхто не міг довести, а з тертя зірки на швидкості об вакуум, за прикладом згорання метеориту у атмосфері планети.
> > > А про термоядерну бомбу Ви так нічого й не чули? До речі, Сахаров брав участь у її розробці...
> > Термоядерна бомба є, термоядерні реакції є, а от наявність термоядерних реакцій у глибині зірок ніхто не довів. Звідти не вилітають нейтріно.
>
> Поясненням невилітання нейтріно є недосконалість теорії термоядерних реакцій, яка передбачає вилітання нейтріно. До речі, термоядерні реакції відбуваються навіть всередині ядра Землі. Без вилітання нейтріно. Це невилітання нейтрино свідчить, що і Земля і Сонце є своєрідними живими організмами, про що ми вже дискутували тут:
> http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1105377251
Є недосконалість теорій, які нічого не доводять. Вирішили думати, що існують термоядерні реакції на Сонці і у ядрі землі, от і усе. Я вирішив думати, що там є монада. Ця теорія (як мінімум) нічим не гірша за будь-яку іншу. Все вирішує практика, а практика не довела нічого с того, про що говорите Ви (у плані реакцій та таке інше), є лише теорії. У мене є підозри, що майбутнє підтвердить саме теорію Руденка. До того ж неясно, яким чином термоядерна реакція свідчить про живий організм. Сподіваюсь, термоядерна бомба про те, що вона є живим організмом, не свідчить. А от якщо на ядро Землі чи Сонця спроектований РОЗУМ МОНАДИ, тоді так. Врешті, тут все вирішить життєва практика, а не порожні балачки.
2005.04.18 | Социст
Природний γ – лазер.
Пан olex пише:> > Поясненням невилітання нейтріно є недосконалість теорії термоядерних реакцій, яка передбачає вилітання нейтріно. До речі, термоядерні реакції відбуваються навіть всередині ядра Землі. Без вилітання нейтріно. Це невилітання нейтрино свідчить, що і Земля і Сонце є своєрідними живими організмами, про що ми вже дискутували тут:
> > http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1105377251
> Є недосконалість теорій, які нічого не доводять. Вирішили думати, що існують термоядерні реакції на Сонці і у ядрі землі, от і усе. Я вирішив думати, що там є монада. Ця теорія (як мінімум) нічим не гірша за будь-яку іншу. Все вирішує практика, а практика не довела нічого с того, про що говорите Ви (у плані реакцій та таке інше), є лише теорії. У мене є підозри, що майбутнє підтвердить саме теорію Руденка. До того ж неясно, яким чином термоядерна реакція свідчить про живий організм. Сподіваюсь, термоядерна бомба про те, що вона є живим організмом, не свідчить. А от якщо на ядро Землі чи Сонця спроектований РОЗУМ МОНАДИ, тоді так. Врешті, тут все вирішить життєва практика, а не порожні балачки.
Фактично, всі космічні об'єкти, які є джерелом енергії, що добувається внаслідок термоядерного синтезу, є природними γ – лазерами, що діють в режимі генерації. Частотний діапозон випромінювання таких лазерів дуже широкий, бо частота випромінювання керується еволюцією конденсата електронно-іонної плазми. Фазові переходи цього конденсата викликають зміни енергетичного діапозона випромінювання космічного об'єкта. У кожного космічного об'єкта є свій власний індивідуальний шлях еволюції. Все це ще раз свідчить, що зірки та планети є своєрідними живими організмами, які живуть за рахунок внутрішньої енергії, що здобувається внаслідок їх власної „життєдіяльности“. Це дуже високий рівень самоорганізації, який є наслідком природної еволюції, кінцевим продуктом якої є життя на основі білкової речовини.
Детальніше про конденсат електронно-іонної плазми та його еволюцію тут:
http://www2.maidan.org.ua/n/rel/1109272878
2005.04.02 | P.M.
Re: де закінчується фізика..
Социст пише:> В чорній дірі швидкість світла зовсім не відсутня. Тільки вона виявляється недостатньою, щоб світло могло відірватись від поверхні чорної діри
Як можна говорити про швидкість чогось у чомусь не знаючи розмірів того ЧОГОСЬ. Які розміри має чорна дірка? І взагалі, чи є у неї якісь розміри..
> Але через декілька десятиліть теорія кварк-глюонної плазми буде розроблена, і тоді вже буде повна фізика чорних дір без ніякої метафізики.
Як говорив Ходжа Насреддін, після того, коли пообіцяв шахові за 20 років навчити осла говорити: "Через 20 років, або осел здохне, або шах помре".
> Нічого страшного в тому, що сучасна фізика виявляє свою обмеженість, немає. Просто, сучасна фізика не є повною. Вона є на порозі свого оновлення.
Ваш поріг, це ще одна нагода набити собі гулі.
Доки будемо пороги оббивати.. Адже маємо ДВЕРІ, розчинені перед собою.
> Це не трагедія, а лише драма. Людство знову є на порозі нової фізики, фізики чорних дір та кварк-глюонної плазми...
Це таки трагедія. Бути сліпцем і не бачити далі свого порогу.
2005.04.04 | Тестер
Я так зрозумів, що РМ пропонує нам всі проблеми
вирішувати, читаючи Євангеліє.Називається, прийшли...
2005.04.04 | P.M.
Re: Я так зрозумів, що РМ пропонує нам всі проблеми
Тестер пише:> вирішувати, читаючи Євангеліє.
Ви вірно зрозуміли.
2005.03.31 | olex
Re: Монада.
Іще. Для продуктивної розмови варто було би зробити от що:декількома штрихами спроектувати той світ, який будується за схемами Руденка. Я можу це зробити. У Вашій спробі такої системи не побачив, я в ній просто не побачив світу Руденка. Попробуйте описати, яким у Вашому уявленні є світ Руденка. Тоді розмова може набути конструктиву. Бо поки що - без образ - у мене складається враження можливо і непогано побудованого діагнозу який, одначе, має мало спільного з хворобою, яку намагається описати. Наподобу як добре виписані ознаки дифтерії при звичайній ангіні, а то і просто трохи збільшених лімфовузлах (як лікар користуюсь медичною термінологією).