Цікава стаття про релігію та причини увірувань. Є статистика
06/16/2005 | Тестер
Ю. Парижский
Неполиткорректные заметки о вере
В России образца 2004 г. позиционирование себя как православного верующего или, как минимум, заигрывание с попами (пардон, с батюшками) – вопрос хорошего тона. Стало модно. Особенно среди интеллигентов, комплексующих по поводу своего недавнего атеизма. От праволиберального еврея до коммуниста нового разлива.
Корни веры.
Богом ли, или природой, но человеку даны опорой и средством выживания способности знать и верить. Чего только не знает человек: химические формулы и кулинарные рецепты, год Полтавской битвы, расстояние до Луны и расписание электрички, свое имя и имена далеких галактик. Знания современного человека почерпнуты из школьных учебников, из книг, из обмена информацией в профессиональной деятельности, в непрерывном бытовом общении. И хотя эти знания не могут не содержать ошибки, заблуждения и даже преднамеренную дезинформацию, практически все они так или иначе проверяемы и уточняемы непосредственно обладателями этих знаний или профессионалами той или иной узкой области. Причем знания, имеющие широкое мировоззренческое значение постоянно пополняются, проверяются, апробируются наукой. Ошибки и заблуждения устраняются. Ошибочные гипотезы отвергнуты. Не богословами – самой же наукой. Основной фонд естественнонаучных истин – истины окончательно установленные и неколебимые. Как сферичность земли. В Боге как гипотезе (по иронической реплике Лапласа) естественные науки не нуждались уже в эпоху просветителей. Именно в силу этих причин, научное знание, в пределах изученного, более-менее адекватно отображает вселенское бытие, включая жизнь и собственно человеческое физическое и духовное бытие, и не оставляет места мистике.
На всякий случай, упреждая дежурное возражение «не все науке известно», спешу подтвердить – не все. Более того – непознанного безумно много. Но и того, что достоверно установлено и многократно подтверждено, достаточно для того, чтобы утверждать: природа (сама природа, а не только наука) не допускает иной причинности, кроме естественно закономерной. Т.е. сверхъестественного, чудес не может быть. Абсолютная и безоговорочная невозможность чуда не есть предмет веры (или, если угодно, не есть неверие). Невозможность чуда, т.е. явления внеприродного, сверхъестественного установлена и тысячекратно подтверждена наукой. По крайней мере, это наука знает твердо. И уже достаточно давно. Еще двести лет тому назад Пьер Безухов и Андрей Болконский по поводу мирроточения иконы уверенно ответили – обман. Толстой знал мнение образованных людей эпохи вольтерьянства. Забавно, что в России XXI века повсеместно замирроточили иконы. И это, когда в неоскверненной воинствующем безбожием западной Европе даже иные богословы склоняются к анагоническому толкованию священного писания, и в первую очередь библейских чудес. (Анагония – толкование текста в высшем, символическом, не буквальном смысле).
Все знать не может не только наука, но и все человечество и уж подавно отдельный человек. На этот случай человек и вооружен способностью верить, т.е. воспринимать бездоказательно и без проверки. Воспринимать от источника по имени Авторитет. В обыденной жизни факты, принятые на веру, обычно не выходят за пределы правдоподобия. Для этого современный человек достаточно опытен и образован. Во всяком случае, реальные факты, пусть и не всегда, и не здесь, и не сейчас, но обычно поддаются корректной проверке, что может оказаться не лишним, т.к. качество источника может оказаться сомнительным. Но тот же наш современник сплошь и рядом не утратил первобытную способность верить вещам абсолютно, запредельно фантастическим и признавать авторитет источника такой фантастики. Доверчивость и предрасположенность к выбору в пользу сверхъестественного, мистического истолкования жизненного материала может принимать самые неожиданные масштабы и формы.
Способность верить освобождает человека от обременительной необходимости самому проверять информацию, если она исходит от источника внушающего доверие. Особое дело -- факты, образующие наполнение религиозных вероучений. Тут склонность человека верить поощряется предложением фактов почти на сто процентов недоступных для эмпирической (например, воспроизведением) или какой-либо иной проверки. Тем более что изрядная доля этих фактов из категории сверхъестественных по определению. Система проверок здесь отсутствует. Система доказательств либо спекулятивно-схоластическая, т.е. полностью вне пределов эмпирики, либо заменяется отсылкой к авторитету патриархов и пророков, священного писания, отцов церкви и богословов.
Уместно обратить внимание на историческую природу авторитета и его эволюцию. Во времена патриархальные, когда реалии образа жизни и знания изменялись слишком медленно, чтобы быть замеченными за время жизни двух-трех поколений, мудрей и опытней считался тот, кто старше. Мучительно медленный процесс накопления общедоступных знаний не позволял заметить эволюцию и тем более ее прогрессивный характер. В этих условиях старший, а тем более предок и праотец, и, чем древнее, тем с большим доверием, автоматически воспринимался как абсолютный авторитет во всем диапазоне бытовых и интеллектуальных интересов древнего человека.
Новое время, заметив и осознав явления прогресса (Френсис Бэкон, XVII в.), опрокинуло вектор информационного превосходства из прошлого в будущее и тем заложило основу принципиального расхождения понятий авторитета в науке, отдающей предпочтение новым знаниям даже при изучении прошлого, с представлениями об авторитете в религиях, которые всегда апеллируют к истокам, к авторитету старины даже при проведении реформ (типично – реформа Никона).
Далее категория веры связывается исключительно с религией и другими (многочисленными!) мистическими, сверхъестественными объектами веры как канонической, так и мракобесной и суетной с точки зрения церкви.
Между прочим, мракобесие не есть слово церковнославянское, как это естественно может показаться всякому, кто знаком с церковнославянской лексикой. Вероятно поэтому, это слово охотно применял в своих проповедях о. Иоанн Кронштадтский, клеймя суеверия, безбожие и религиозное инакомыслие. Примерно в то же время это слово было взято на вооружение антиклерикалами-безбожниками, но уже применительно к самой религии, поставленной в один ряд с традиционными суевериями.
Для того чтобы верить на этом информационном поле, т.е. быть человеком верующим, религиозным, необходимо, чтобы склонность верить достаточно сильно доминировала над склонностью знать. Иначе говоря, быть готовым сказать: я верю, моя вера самодостаточна и в доказательствах не нуждается. Такими, исторически еще совсем недавно по условиям единомыслящей среды, т. е. независимо от образования и психологического типа, были все. Сегодняшний верующий уже не способен игнорировать иной авторитет, авторитет естественных наук, и постоянно впадает в искушение доказать, защитить сверхъестественное в понятиях и даже терминах естественных наук, не замечая явного нонсенса в таком соприкосновении категорий, принадлежащих непересекающимся мирам. Типичный пример – такое толкование библейских чудес. Такой толкователь не замечает, что факт чуда при этом утрачивает свой принципиально необходимый атрибут – сверхъестественность.
Упрямая статистика, вопреки ссылкам на то, что и иные академики веруют, свидетельствует о наличии сильной обратной корреляции уровня образования с уровнем религиозности общества. Можно без колебаний утверждать, что неумолимый процесс отхода от религии в развитых странах, прежде всего, определяется столь же очевидным ростом общей культуры и естественно-научных знаний. В то же время расхожее убеждение, будто профессиональная причастность к естественным наукам автоматически делает ученого атеистом, часто опровергается практикой; обратных примеров более чем достаточно. Видимо особенности индивидуальной психики, врожденные инстинкты часто сильнее императивов профессии. Об этом следует сказать особо.
Приобщение к вере, сильное и на всю жизнь, часто совершается на ранних стадиях формирования личности, в детстве, т.е. когда человек еще не способен к критическому восприятию традиций семейной среды. Усвоенное с материнским молоком усвоено прочно и зачастую психологически непреодолимо и может уживаться с позднее приобретенной современной рациональной, вполне материалистической в своей основе, культурой, вроде бы несовместимой с детской прививкой.
Как заметили этологи, новорожденный, т.е. нововылупившийся, утенок, повинуясь инстинкту, немедленно устремляется вслед за мамой-уткой, а если утки нет, за любым движущимся предметом. За чучелом, футбольным мячом, заводным автомобильчиком. И мы, самые совершенные из приматов, подвержены власти инстинктов на всех уровнях сознания, включая мировоззренческие. В том числе и инстинкту безоговорочного следования. Все мы немножко утята, даже и взрослые. И чего только не прививают не во всем окрепшему сознанию от способа похудеть до способа попасть в царствие небесное. Естественная, связанная со здоровой человеческой натурой почва, на которую бросают семена веры, – залог ее прочности и силы.
Вера – психологическая опора, альтернатива неуверенности в своей силе и достоинстве.
Вера – источник приятного убеждения в своем превосходстве над иноверующим и, тем паче, над атеистом.
Вера – возможность чувствовать себя духовно богаче атеиста (предполагается, что за пределами религии духовных ценностей нет).
Вера – ощущение причастности к Высшей Истине.
Вера придает жизни аромат пафоса.
Тьмы низких истин нам дороже нас возвышающий обман. Сказано по иному поводу, но точно ложится в нашу тему.
Вера могущественна, способна превозмочь здравый смысл верующего, знания, жизненный опыт, инстинкты, не говоря уж об атеистической пропаганде.
В 1988 году с благословения Ватикана три лаборатории (в Оксфорде, в Цюрихе и в Таксоне – штат Аризона, США) радиоуглеродным методом установили время изготовления ткани Туринскй плащаницы –1325±65 год. Стало ли меньше верящих в ее подлинность и чудотворность? Сомневаюсь.
Религии еще долго будут обеспечены обильной паствой.
Есть у религий и иные истоки, исторические и социальные, но о них – надоело.
Вера и смерть.
«Боязнь смерти как неизбежной дани природе есть слабость. Умереть столь же естественно, как и родиться».
Френсис Бекон.
Замечено, что верующие чаще и в большей степени, чем атеисты задумываются о грядущей своей смерти, сильнее ее боятся. Казалось бы – парадокс. Смерть – движение навстречу Богу, в царство небесное – должна бы восприниматься, как бесспорная благодать и радость: Господь призывает к себе детей своих. Так и принято говорить об усопших в утешение оставшимся в земной юдоли греха и страданий. Но видимо тут существует обратная зависимость. Не вера, не религиозная озабоченность порождают страх смерти, а наоборот: врожденный, органически следующий из инстинкта самосохранения или обретенный по трагическим обстоятельствам личной судьбы, страх смерти, такой же непреодолимый, как распространенные страхи темноты, высоты, замкнутого пространства или другие фобии, подталкивает человека к религии, ибо только религия, обещая посмертную перспективу, предлагает надежду на примирение с фатальной неизбежностью смерти. Только религия предлагает спасительную соломинку измученному смертельной тоской человеку. И верующий может рассчитывать если не на блаженство в райских кущах, то, по крайней мере, на смерть под успокаивающим наркозом веры. Превозмогает ли вера на этом последнем рубеже естественный страх или все-таки сильнее врожденный инстинкт самосохранения – это отдельный вопрос.
Почему же все-таки верующий страшится смерти? Может вера не так уж крепка, мучают сомнения и связанная с ними неопределенность? Такое объяснение применимо к современному человеку уже испорченному скепсисом и атеистической пропагандой. Но смерти мучительно боялись и в благочестивой старине. Может терзала мысль о грехах и каре на последнем суде? Жаль людей приходящих к религии за утешением, а получающих неизбывную тревогу.
Вера, иногда весьма причудливым, парадоксальным, образом примиряет верующего и с иными страданиями и потерями. Православная народная теодицея примиряет догмат безграничной любви Бога к человеку с ниспосланными страданиями, объявляя эти страдания знаком особого внимания Господа. Страдания суть благодать и повод для радости! Есть что-то садомазохистское в такой вере.
Русь – объект исключительного покровительства Богородицы и защиты Спасителя. Вера в это такая искренняя, что язык не поворачивается иронизировать по поводу печальных результатов тысячелетнего покровительства и защиты нашей многострадальной родины. А если все, что на нашу долю выпало мы заслужили, логичнее было бы славить беспощадно нелицеприятную справедливость.
Еще один пример могущества веры. Бесконечно набожная, кроткая и благочестивая княжна Марья Болконская наставляет брата: «Не думай, что горе сделали люди. …горе послано Им, а не людьми. Люди Его орудия, они не виноваты». И еще определеннее: «Прощай Андрей! Помни, что несчастия происходят от Бога (!?) и что люди никогда (!?) не бывают виноваты». Возможно в этом некая великая и в то же время прагматичная мудрость, этакий обман во благо, примиряющий людей с людьми. Или допустим, что не очень твердый в православной вере Лев Николаевич тут перемудрил. Но уж очень хорошо такая безоговорочная покорность страданиям совмещается с ментальностью православия. И это совсем не так уж и хорошо, как и многое другое в православии и в других религиях.
Перспективы атеизма.
Еще 200-300 лет назад в Европе религиозность была настолько всеобщим и обязательным состоянием, что надо было обладать выдающимся интеллектом и характером для того, чтобы стать атеистом. В сегодняшней западной цивилизации, к которой все-таки будем считать принадлежит и Россия, у свободного человека есть выбор. И к атеизму склоняются, а если он был привит в семье с детства, сохраняют его миллионы. В пору задуматься, а что же в условиях свободы выбора заставляет приходить к вере другие миллионы. Ведь сегодня неверующему или просто религиозно-индифферентному, но при этом более или менее образованному человеку, для того чтобы «придти к храму» необходимо сознательно допускать возможность совмещения естественного со сверхъестественным, абсолютно доказанного с неподдающимся корректному доказательству. А если такое совмещение представляется уж совсем невозможным, отвергать как неприемлемое и дарвинизм, и генетику с элементарной физикой и химией в придачу. Впрочем, в этом казалось бы заранее проигранном споре помогают изощренные труды церковного и околоцерковного богословия находящего тысячи способов развести религию (веру) и науку по разным почти не пересекающимся пространствам, и тем самым освободить верующего или склонного к вере от сомнений и колебаний. Рафинированная интеллигентская религиозность противопоставление науки и религии расценивает как вульгарный (и конечно «бездуховный») материализм, настолько убогий, что и вступать с ним в полемику нет нужды.
Прямая борьба церкви (особенно это относится к католичеству) с естественными науками давно отошла в прошлое. На смену ей предлагается идея мирного сосуществования и даже сотрудничества (естественно с разделением сфер влияния). Не упускаются возможности использования трудов археологов, историков и каких угодно иных профессионалов науки для укрепления тех или иных частностей религиозного мировоззрения. В православии к этому призывал о. Павел Флоренский. И немало ученых такие услуги предлагают с полной готовностью и искренностью. Все же, почему вера в Бога и непременно сопутствующая ей вера в запредельные чудеса так живуча как среди бесхитростных обывателей, так и среди интеллектуалов самого высокого полета? Что подвигает на сознательное принятие веры? Может быть это:
-- прививка религиозности с детства?
-- превратности жизни, невыносимые страдания?
-- разочарование во всем том, что предлагает светская жизнь?
-- предрасположенность к вере, заложенная на генном уровне, т. е., в сущности, органическая доверчивость?
-- обещание, на фоне естественного страха смерти, комфортной загробной жизни как альтернативы естественной но, увы, безрадостной перспективе посмертного небытия?
– элементарная естественнонаучная невежественность?
– социальный инстинкт, обязывающий следовать мировоззренческой модели пока еще религиозного (в глобальном измерении) большинства, т. е. конформизм?
В этом ряду нет опоры на апробированные законы природы. Почти исключительно психология, психология, психология. Человек верит в бога не потому, что Он есть, а потому что Он нужен. Нужен небесный защитник, покровитель, опекун. Нужна опора перед лицом безжалостно-равнодушной природы, перед лицом никого не забывающей смерти.
Затруднительно, да наверное и нет надобности, что-то из перечисленного поставить на самое весомое первое место. Но для оценки перспектив противостояния религии и атеизма следует обратить особое внимание на упомянутый конформизм. Достаточно вспомнить почти всеобщий отход от религии продвинутой части советского народонаселения в пору, когда казалось, что атеистами стало большинство. Конформизм, а отнюдь не только страх репрессий, стал работать не на религию, а на атеизм. И за какие-то два-три десятка лет, за одно поколение! Возможно такой же обвальный перелом произойдет в Европе, когда, как это уже произошло в Нидерландах, численность атеистов перевалит за половину. Но даже и теперь динамика роста атеизма на Западе – удвоение каждые 10-15 лет – впечатляет (см. приложение). И это в условиях предельно щепетильной политкорректности, т. е. без всякой антирелигиозной пропаганды, не говоря уж об антирелигиозных и антиклерикальных репрессиях. А постперестроечная Россия «позади Европы всей» – религиозность растет. Народ освободился от репрессивного безбожия – сжатая пружина рванула вверх.
От всего этого далеки регионы, не принадлежащие к коренному Западу. Ислам, бескомпромиссный и незамутненный сомнениями, не только наращивает свою численность, но и укрепляется политически и эмоционально. И даже экспансирует в Европе и США. Неколебимы многочисленные религии в азиатской и африканской глубинке. Да и в самой секуляризированной и свободомыслящей Европе от традиционных конфессий ответвляются секты, претендующие на обновление веры и предлагающие новые рецепты жизни и спасения. Философы и литераторы ищут в религиях исключительные прозрения и глубины.
Атеизм, приземленный и прагматичный, лишенный библейского эмоционального накала и пафоса, не признающий столь милые нашему сердцу чудеса, скучен и неинтересен тем, кто психологически предрасположен к иррациональному, фантастическому мышлению. Неудобен он и бесхитростному обывателю, которого устраивает бездумное следование прабабушкиным традициям с простыми, на уровне катехизиса, ответами на сложные вопросы и с надеждами на обряд и молитву – а вдруг поможет.
Вопреки Ницше, еще в XIX веке утверждавшему, что Бог умер, боги востребованы, а значит существуют. Существуют в сознании и надеждах миллионов. Вселенские и региональные, антропоморфные и бестелесные, языческие и монотеистические, жестокие и всепрощающие. Противостояние атеизма и религий продолжается. И будет продолжаться еще очень долго.
Статистика
Христиан 1184 млн. в т. ч. 739 млн. католиков
150 млн. православных (2,5 % от шестимиллиардного человечества!)
Журнал “Mondo e Missione” 1980г.
Россия (2002г.) 69,3% православные
2.5% мусульмане
0,4% буддисты
2,9% другие христиане
1,2% другие религии
22,3% атеисты
1,4% затруднились ответить
РИА «Новости» 28.11.2002г
31% не считают себя верующими
«Фонд общественн. мнения»
Известия РУ 25.08.2002
Россия (2003г.) 71% православные
2% ислам
3% другие религии
23% не исповедуют никакой религии
Известия 09.02.2004
США Верующих 90% 1991г.
81% 2001г. I-news.org
остальные «не причисляют себя к числу верующих» и их число всего за десять лет удвоилось!
Чехия 23% считают себя католиками
6% считают себя протестантами
70% заявляют, что не имеют отношения к религии «АCN News»
Бельгия «Не относят себя ни к какой религии» 25% 1991г.
Германия Атеисты 2% 1970г. 8% 1987г. 25% 1997г.
В том числе в зап. Германии рост с 2% до 15% за четверть века.
Швейцария Атеисты 1% 1970г. 3% 1980г 7,5% 1990г.
Нидерланды Атеисты 22% 1971% 53% 1997г.
(Возможно не самый высокий уровень – просто по другим странам нет еще данных на 1997 г.)
Австрия Атеисты 4.3% 1971г. 8% 1981г. 13% 1991г.
Канада Атеисты 0.2% 1931г. 7.3% 1981г. 12,4% 1991г.
Израиль Атеисты 4,8% 1991г. 7,3% 2004г.
«Бразильский Институт географии и статистики»
Неполиткорректные заметки о вере
В России образца 2004 г. позиционирование себя как православного верующего или, как минимум, заигрывание с попами (пардон, с батюшками) – вопрос хорошего тона. Стало модно. Особенно среди интеллигентов, комплексующих по поводу своего недавнего атеизма. От праволиберального еврея до коммуниста нового разлива.
Корни веры.
Богом ли, или природой, но человеку даны опорой и средством выживания способности знать и верить. Чего только не знает человек: химические формулы и кулинарные рецепты, год Полтавской битвы, расстояние до Луны и расписание электрички, свое имя и имена далеких галактик. Знания современного человека почерпнуты из школьных учебников, из книг, из обмена информацией в профессиональной деятельности, в непрерывном бытовом общении. И хотя эти знания не могут не содержать ошибки, заблуждения и даже преднамеренную дезинформацию, практически все они так или иначе проверяемы и уточняемы непосредственно обладателями этих знаний или профессионалами той или иной узкой области. Причем знания, имеющие широкое мировоззренческое значение постоянно пополняются, проверяются, апробируются наукой. Ошибки и заблуждения устраняются. Ошибочные гипотезы отвергнуты. Не богословами – самой же наукой. Основной фонд естественнонаучных истин – истины окончательно установленные и неколебимые. Как сферичность земли. В Боге как гипотезе (по иронической реплике Лапласа) естественные науки не нуждались уже в эпоху просветителей. Именно в силу этих причин, научное знание, в пределах изученного, более-менее адекватно отображает вселенское бытие, включая жизнь и собственно человеческое физическое и духовное бытие, и не оставляет места мистике.
На всякий случай, упреждая дежурное возражение «не все науке известно», спешу подтвердить – не все. Более того – непознанного безумно много. Но и того, что достоверно установлено и многократно подтверждено, достаточно для того, чтобы утверждать: природа (сама природа, а не только наука) не допускает иной причинности, кроме естественно закономерной. Т.е. сверхъестественного, чудес не может быть. Абсолютная и безоговорочная невозможность чуда не есть предмет веры (или, если угодно, не есть неверие). Невозможность чуда, т.е. явления внеприродного, сверхъестественного установлена и тысячекратно подтверждена наукой. По крайней мере, это наука знает твердо. И уже достаточно давно. Еще двести лет тому назад Пьер Безухов и Андрей Болконский по поводу мирроточения иконы уверенно ответили – обман. Толстой знал мнение образованных людей эпохи вольтерьянства. Забавно, что в России XXI века повсеместно замирроточили иконы. И это, когда в неоскверненной воинствующем безбожием западной Европе даже иные богословы склоняются к анагоническому толкованию священного писания, и в первую очередь библейских чудес. (Анагония – толкование текста в высшем, символическом, не буквальном смысле).
Все знать не может не только наука, но и все человечество и уж подавно отдельный человек. На этот случай человек и вооружен способностью верить, т.е. воспринимать бездоказательно и без проверки. Воспринимать от источника по имени Авторитет. В обыденной жизни факты, принятые на веру, обычно не выходят за пределы правдоподобия. Для этого современный человек достаточно опытен и образован. Во всяком случае, реальные факты, пусть и не всегда, и не здесь, и не сейчас, но обычно поддаются корректной проверке, что может оказаться не лишним, т.к. качество источника может оказаться сомнительным. Но тот же наш современник сплошь и рядом не утратил первобытную способность верить вещам абсолютно, запредельно фантастическим и признавать авторитет источника такой фантастики. Доверчивость и предрасположенность к выбору в пользу сверхъестественного, мистического истолкования жизненного материала может принимать самые неожиданные масштабы и формы.
Способность верить освобождает человека от обременительной необходимости самому проверять информацию, если она исходит от источника внушающего доверие. Особое дело -- факты, образующие наполнение религиозных вероучений. Тут склонность человека верить поощряется предложением фактов почти на сто процентов недоступных для эмпирической (например, воспроизведением) или какой-либо иной проверки. Тем более что изрядная доля этих фактов из категории сверхъестественных по определению. Система проверок здесь отсутствует. Система доказательств либо спекулятивно-схоластическая, т.е. полностью вне пределов эмпирики, либо заменяется отсылкой к авторитету патриархов и пророков, священного писания, отцов церкви и богословов.
Уместно обратить внимание на историческую природу авторитета и его эволюцию. Во времена патриархальные, когда реалии образа жизни и знания изменялись слишком медленно, чтобы быть замеченными за время жизни двух-трех поколений, мудрей и опытней считался тот, кто старше. Мучительно медленный процесс накопления общедоступных знаний не позволял заметить эволюцию и тем более ее прогрессивный характер. В этих условиях старший, а тем более предок и праотец, и, чем древнее, тем с большим доверием, автоматически воспринимался как абсолютный авторитет во всем диапазоне бытовых и интеллектуальных интересов древнего человека.
Новое время, заметив и осознав явления прогресса (Френсис Бэкон, XVII в.), опрокинуло вектор информационного превосходства из прошлого в будущее и тем заложило основу принципиального расхождения понятий авторитета в науке, отдающей предпочтение новым знаниям даже при изучении прошлого, с представлениями об авторитете в религиях, которые всегда апеллируют к истокам, к авторитету старины даже при проведении реформ (типично – реформа Никона).
Далее категория веры связывается исключительно с религией и другими (многочисленными!) мистическими, сверхъестественными объектами веры как канонической, так и мракобесной и суетной с точки зрения церкви.
Между прочим, мракобесие не есть слово церковнославянское, как это естественно может показаться всякому, кто знаком с церковнославянской лексикой. Вероятно поэтому, это слово охотно применял в своих проповедях о. Иоанн Кронштадтский, клеймя суеверия, безбожие и религиозное инакомыслие. Примерно в то же время это слово было взято на вооружение антиклерикалами-безбожниками, но уже применительно к самой религии, поставленной в один ряд с традиционными суевериями.
Для того чтобы верить на этом информационном поле, т.е. быть человеком верующим, религиозным, необходимо, чтобы склонность верить достаточно сильно доминировала над склонностью знать. Иначе говоря, быть готовым сказать: я верю, моя вера самодостаточна и в доказательствах не нуждается. Такими, исторически еще совсем недавно по условиям единомыслящей среды, т. е. независимо от образования и психологического типа, были все. Сегодняшний верующий уже не способен игнорировать иной авторитет, авторитет естественных наук, и постоянно впадает в искушение доказать, защитить сверхъестественное в понятиях и даже терминах естественных наук, не замечая явного нонсенса в таком соприкосновении категорий, принадлежащих непересекающимся мирам. Типичный пример – такое толкование библейских чудес. Такой толкователь не замечает, что факт чуда при этом утрачивает свой принципиально необходимый атрибут – сверхъестественность.
Упрямая статистика, вопреки ссылкам на то, что и иные академики веруют, свидетельствует о наличии сильной обратной корреляции уровня образования с уровнем религиозности общества. Можно без колебаний утверждать, что неумолимый процесс отхода от религии в развитых странах, прежде всего, определяется столь же очевидным ростом общей культуры и естественно-научных знаний. В то же время расхожее убеждение, будто профессиональная причастность к естественным наукам автоматически делает ученого атеистом, часто опровергается практикой; обратных примеров более чем достаточно. Видимо особенности индивидуальной психики, врожденные инстинкты часто сильнее императивов профессии. Об этом следует сказать особо.
Приобщение к вере, сильное и на всю жизнь, часто совершается на ранних стадиях формирования личности, в детстве, т.е. когда человек еще не способен к критическому восприятию традиций семейной среды. Усвоенное с материнским молоком усвоено прочно и зачастую психологически непреодолимо и может уживаться с позднее приобретенной современной рациональной, вполне материалистической в своей основе, культурой, вроде бы несовместимой с детской прививкой.
Как заметили этологи, новорожденный, т.е. нововылупившийся, утенок, повинуясь инстинкту, немедленно устремляется вслед за мамой-уткой, а если утки нет, за любым движущимся предметом. За чучелом, футбольным мячом, заводным автомобильчиком. И мы, самые совершенные из приматов, подвержены власти инстинктов на всех уровнях сознания, включая мировоззренческие. В том числе и инстинкту безоговорочного следования. Все мы немножко утята, даже и взрослые. И чего только не прививают не во всем окрепшему сознанию от способа похудеть до способа попасть в царствие небесное. Естественная, связанная со здоровой человеческой натурой почва, на которую бросают семена веры, – залог ее прочности и силы.
Вера – психологическая опора, альтернатива неуверенности в своей силе и достоинстве.
Вера – источник приятного убеждения в своем превосходстве над иноверующим и, тем паче, над атеистом.
Вера – возможность чувствовать себя духовно богаче атеиста (предполагается, что за пределами религии духовных ценностей нет).
Вера – ощущение причастности к Высшей Истине.
Вера придает жизни аромат пафоса.
Тьмы низких истин нам дороже нас возвышающий обман. Сказано по иному поводу, но точно ложится в нашу тему.
Вера могущественна, способна превозмочь здравый смысл верующего, знания, жизненный опыт, инстинкты, не говоря уж об атеистической пропаганде.
В 1988 году с благословения Ватикана три лаборатории (в Оксфорде, в Цюрихе и в Таксоне – штат Аризона, США) радиоуглеродным методом установили время изготовления ткани Туринскй плащаницы –1325±65 год. Стало ли меньше верящих в ее подлинность и чудотворность? Сомневаюсь.
Религии еще долго будут обеспечены обильной паствой.
Есть у религий и иные истоки, исторические и социальные, но о них – надоело.
Вера и смерть.
«Боязнь смерти как неизбежной дани природе есть слабость. Умереть столь же естественно, как и родиться».
Френсис Бекон.
Замечено, что верующие чаще и в большей степени, чем атеисты задумываются о грядущей своей смерти, сильнее ее боятся. Казалось бы – парадокс. Смерть – движение навстречу Богу, в царство небесное – должна бы восприниматься, как бесспорная благодать и радость: Господь призывает к себе детей своих. Так и принято говорить об усопших в утешение оставшимся в земной юдоли греха и страданий. Но видимо тут существует обратная зависимость. Не вера, не религиозная озабоченность порождают страх смерти, а наоборот: врожденный, органически следующий из инстинкта самосохранения или обретенный по трагическим обстоятельствам личной судьбы, страх смерти, такой же непреодолимый, как распространенные страхи темноты, высоты, замкнутого пространства или другие фобии, подталкивает человека к религии, ибо только религия, обещая посмертную перспективу, предлагает надежду на примирение с фатальной неизбежностью смерти. Только религия предлагает спасительную соломинку измученному смертельной тоской человеку. И верующий может рассчитывать если не на блаженство в райских кущах, то, по крайней мере, на смерть под успокаивающим наркозом веры. Превозмогает ли вера на этом последнем рубеже естественный страх или все-таки сильнее врожденный инстинкт самосохранения – это отдельный вопрос.
Почему же все-таки верующий страшится смерти? Может вера не так уж крепка, мучают сомнения и связанная с ними неопределенность? Такое объяснение применимо к современному человеку уже испорченному скепсисом и атеистической пропагандой. Но смерти мучительно боялись и в благочестивой старине. Может терзала мысль о грехах и каре на последнем суде? Жаль людей приходящих к религии за утешением, а получающих неизбывную тревогу.
Вера, иногда весьма причудливым, парадоксальным, образом примиряет верующего и с иными страданиями и потерями. Православная народная теодицея примиряет догмат безграничной любви Бога к человеку с ниспосланными страданиями, объявляя эти страдания знаком особого внимания Господа. Страдания суть благодать и повод для радости! Есть что-то садомазохистское в такой вере.
Русь – объект исключительного покровительства Богородицы и защиты Спасителя. Вера в это такая искренняя, что язык не поворачивается иронизировать по поводу печальных результатов тысячелетнего покровительства и защиты нашей многострадальной родины. А если все, что на нашу долю выпало мы заслужили, логичнее было бы славить беспощадно нелицеприятную справедливость.
Еще один пример могущества веры. Бесконечно набожная, кроткая и благочестивая княжна Марья Болконская наставляет брата: «Не думай, что горе сделали люди. …горе послано Им, а не людьми. Люди Его орудия, они не виноваты». И еще определеннее: «Прощай Андрей! Помни, что несчастия происходят от Бога (!?) и что люди никогда (!?) не бывают виноваты». Возможно в этом некая великая и в то же время прагматичная мудрость, этакий обман во благо, примиряющий людей с людьми. Или допустим, что не очень твердый в православной вере Лев Николаевич тут перемудрил. Но уж очень хорошо такая безоговорочная покорность страданиям совмещается с ментальностью православия. И это совсем не так уж и хорошо, как и многое другое в православии и в других религиях.
Перспективы атеизма.
Еще 200-300 лет назад в Европе религиозность была настолько всеобщим и обязательным состоянием, что надо было обладать выдающимся интеллектом и характером для того, чтобы стать атеистом. В сегодняшней западной цивилизации, к которой все-таки будем считать принадлежит и Россия, у свободного человека есть выбор. И к атеизму склоняются, а если он был привит в семье с детства, сохраняют его миллионы. В пору задуматься, а что же в условиях свободы выбора заставляет приходить к вере другие миллионы. Ведь сегодня неверующему или просто религиозно-индифферентному, но при этом более или менее образованному человеку, для того чтобы «придти к храму» необходимо сознательно допускать возможность совмещения естественного со сверхъестественным, абсолютно доказанного с неподдающимся корректному доказательству. А если такое совмещение представляется уж совсем невозможным, отвергать как неприемлемое и дарвинизм, и генетику с элементарной физикой и химией в придачу. Впрочем, в этом казалось бы заранее проигранном споре помогают изощренные труды церковного и околоцерковного богословия находящего тысячи способов развести религию (веру) и науку по разным почти не пересекающимся пространствам, и тем самым освободить верующего или склонного к вере от сомнений и колебаний. Рафинированная интеллигентская религиозность противопоставление науки и религии расценивает как вульгарный (и конечно «бездуховный») материализм, настолько убогий, что и вступать с ним в полемику нет нужды.
Прямая борьба церкви (особенно это относится к католичеству) с естественными науками давно отошла в прошлое. На смену ей предлагается идея мирного сосуществования и даже сотрудничества (естественно с разделением сфер влияния). Не упускаются возможности использования трудов археологов, историков и каких угодно иных профессионалов науки для укрепления тех или иных частностей религиозного мировоззрения. В православии к этому призывал о. Павел Флоренский. И немало ученых такие услуги предлагают с полной готовностью и искренностью. Все же, почему вера в Бога и непременно сопутствующая ей вера в запредельные чудеса так живуча как среди бесхитростных обывателей, так и среди интеллектуалов самого высокого полета? Что подвигает на сознательное принятие веры? Может быть это:
-- прививка религиозности с детства?
-- превратности жизни, невыносимые страдания?
-- разочарование во всем том, что предлагает светская жизнь?
-- предрасположенность к вере, заложенная на генном уровне, т. е., в сущности, органическая доверчивость?
-- обещание, на фоне естественного страха смерти, комфортной загробной жизни как альтернативы естественной но, увы, безрадостной перспективе посмертного небытия?
– элементарная естественнонаучная невежественность?
– социальный инстинкт, обязывающий следовать мировоззренческой модели пока еще религиозного (в глобальном измерении) большинства, т. е. конформизм?
В этом ряду нет опоры на апробированные законы природы. Почти исключительно психология, психология, психология. Человек верит в бога не потому, что Он есть, а потому что Он нужен. Нужен небесный защитник, покровитель, опекун. Нужна опора перед лицом безжалостно-равнодушной природы, перед лицом никого не забывающей смерти.
Затруднительно, да наверное и нет надобности, что-то из перечисленного поставить на самое весомое первое место. Но для оценки перспектив противостояния религии и атеизма следует обратить особое внимание на упомянутый конформизм. Достаточно вспомнить почти всеобщий отход от религии продвинутой части советского народонаселения в пору, когда казалось, что атеистами стало большинство. Конформизм, а отнюдь не только страх репрессий, стал работать не на религию, а на атеизм. И за какие-то два-три десятка лет, за одно поколение! Возможно такой же обвальный перелом произойдет в Европе, когда, как это уже произошло в Нидерландах, численность атеистов перевалит за половину. Но даже и теперь динамика роста атеизма на Западе – удвоение каждые 10-15 лет – впечатляет (см. приложение). И это в условиях предельно щепетильной политкорректности, т. е. без всякой антирелигиозной пропаганды, не говоря уж об антирелигиозных и антиклерикальных репрессиях. А постперестроечная Россия «позади Европы всей» – религиозность растет. Народ освободился от репрессивного безбожия – сжатая пружина рванула вверх.
От всего этого далеки регионы, не принадлежащие к коренному Западу. Ислам, бескомпромиссный и незамутненный сомнениями, не только наращивает свою численность, но и укрепляется политически и эмоционально. И даже экспансирует в Европе и США. Неколебимы многочисленные религии в азиатской и африканской глубинке. Да и в самой секуляризированной и свободомыслящей Европе от традиционных конфессий ответвляются секты, претендующие на обновление веры и предлагающие новые рецепты жизни и спасения. Философы и литераторы ищут в религиях исключительные прозрения и глубины.
Атеизм, приземленный и прагматичный, лишенный библейского эмоционального накала и пафоса, не признающий столь милые нашему сердцу чудеса, скучен и неинтересен тем, кто психологически предрасположен к иррациональному, фантастическому мышлению. Неудобен он и бесхитростному обывателю, которого устраивает бездумное следование прабабушкиным традициям с простыми, на уровне катехизиса, ответами на сложные вопросы и с надеждами на обряд и молитву – а вдруг поможет.
Вопреки Ницше, еще в XIX веке утверждавшему, что Бог умер, боги востребованы, а значит существуют. Существуют в сознании и надеждах миллионов. Вселенские и региональные, антропоморфные и бестелесные, языческие и монотеистические, жестокие и всепрощающие. Противостояние атеизма и религий продолжается. И будет продолжаться еще очень долго.
Статистика
Христиан 1184 млн. в т. ч. 739 млн. католиков
150 млн. православных (2,5 % от шестимиллиардного человечества!)
Журнал “Mondo e Missione” 1980г.
Россия (2002г.) 69,3% православные
2.5% мусульмане
0,4% буддисты
2,9% другие христиане
1,2% другие религии
22,3% атеисты
1,4% затруднились ответить
РИА «Новости» 28.11.2002г
31% не считают себя верующими
«Фонд общественн. мнения»
Известия РУ 25.08.2002
Россия (2003г.) 71% православные
2% ислам
3% другие религии
23% не исповедуют никакой религии
Известия 09.02.2004
США Верующих 90% 1991г.
81% 2001г. I-news.org
остальные «не причисляют себя к числу верующих» и их число всего за десять лет удвоилось!
Чехия 23% считают себя католиками
6% считают себя протестантами
70% заявляют, что не имеют отношения к религии «АCN News»
Бельгия «Не относят себя ни к какой религии» 25% 1991г.
Германия Атеисты 2% 1970г. 8% 1987г. 25% 1997г.
В том числе в зап. Германии рост с 2% до 15% за четверть века.
Швейцария Атеисты 1% 1970г. 3% 1980г 7,5% 1990г.
Нидерланды Атеисты 22% 1971% 53% 1997г.
(Возможно не самый высокий уровень – просто по другим странам нет еще данных на 1997 г.)
Австрия Атеисты 4.3% 1971г. 8% 1981г. 13% 1991г.
Канада Атеисты 0.2% 1931г. 7.3% 1981г. 12,4% 1991г.
Израиль Атеисты 4,8% 1991г. 7,3% 2004г.
«Бразильский Институт географии и статистики»
Відповіді
2005.06.18 | Георгій
Дякую за цікаву статтю - маленький коментар
Ю. Парижский пише:> Богом ли, или природой, но человеку даны опорой и средством выживания способности знать и верить.
(ГП) Дуже добре сказано.
>Чего только не знает человек: химические формулы и кулинарные рецепты, год Полтавской битвы, расстояние до Луны и расписание электрички, свое имя и имена далеких галактик. Знания современного человека почерпнуты из школьных учебников, из книг, из обмена информацией в профессиональной деятельности, в непрерывном бытовом общении. И хотя эти знания не могут не содержать ошибки, заблуждения и даже преднамеренную дезинформацию, практически все они так или иначе проверяемы и уточняемы непосредственно обладателями этих знаний или профессионалами той или иной узкой области. Причем знания, имеющие широкое мировоззренческое значение постоянно пополняются, проверяются, апробируются наукой. Ошибки и заблуждения устраняются. Ошибочные гипотезы отвергнуты. Не богословами – самой же наукой.
(ГП) Так, хоча треба ще додати про модифікацію гіпотез. У біології, наприклад, одна з найбільш нібито солідних наукових теорій, клітинна теорія, переживає певну кризу. Ця теорія постулює, що клітина є базисною одиницею життя, що все життя на нашій планеті має клітинну основу (тобто живі організми або являють собою клітини, або складаються з клітин). Але цю теорію дещо захитало відкриття вірусів і знання про їх принципово не-клітинну природу. Потім були відкриті віроїди ("живі" нуклеїнові кислоти без білкової оболонки) і пріони ("живі" білки, які роблять собі "нащадків" без допомоги генетичного коду нуклеїнових кислот). Проте ніхто все-таки клітинну теорію Шляйдена-Шванна-Вірхова не відкинув. Натомість, її центральне положення перетерпіло деяку модифікацію, ревізію. Ми зараз кажемо, що так, найважливішою структурною і функціональною одиницею життя є клітина, хоча існують і такі форми життя, які самі не є клітинами (проте залежать у своєму існуванні від клітин).
>Основной фонд естественнонаучных истин – истины окончательно установленные и неколебимые. Как сферичность земли.
(ГП) Думаю, що таких остаточно встановлених істин менше, ніж це здається не-фахівцям. У біології так точно менше. Наскільки я розумію, у фізиці та хімії теж остаточно встановлених істин не особливо багато.
>В Боге как гипотезе (по иронической реплике Лапласа) естественные науки не нуждались уже в эпоху просветителей. Именно в силу этих причин, научное знание, в пределах изученного, более-менее адекватно отображает вселенское бытие, включая жизнь и собственно человеческое физическое и духовное бытие, и не оставляет места мистике.
(ГП) Так.
> На всякий случай, упреждая дежурное возражение «не все науке известно», спешу подтвердить – не все. Более того – непознанного безумно много. Но и того, что достоверно установлено и многократно подтверждено, достаточно для того, чтобы утверждать: природа (сама природа, а не только наука) не допускает иной причинности, кроме естественно закономерной.
(ГП) Так.
> Т.е. сверхъестественного, чудес не может быть. Абсолютная и безоговорочная невозможность чуда не есть предмет веры (или, если угодно, не есть неверие). Невозможность чуда, т.е. явления внеприродного, сверхъестественного установлена и тысячекратно подтверждена наукой. По крайней мере, это наука знает твердо. И уже достаточно давно.
(ГП) Звичайно, це все вірно. У межах свого наукового методу наука як рід діяльності людини, де людина за допомогою певних "правил гри" (беконівський науковий метод) дивиться на певне коло явищ природи, виключає "чудо." Але ж хто все-таки довів, що ВСЕ, що існує, ВСЯ РЕАЛЬНІСТЬ є матерією, доступною нашому людському емпіричному досвідові?
>Еще двести лет тому назад Пьер Безухов и Андрей Болконский по поводу мирроточения иконы уверенно ответили – обман. Толстой знал мнение образованных людей эпохи вольтерьянства. Забавно, что в России XXI века повсеместно замирроточили иконы. И это, когда в неоскверненной воинствующем безбожием западной Европе даже иные богословы склоняются к анагоническому толкованию священного писания, и в первую очередь библейских чудес. (Анагония – толкование текста в высшем, символическом, не буквальном смысле).
(ГП) Так. Я, мабуть, теж прихильник анагонії.
> Все знать не может не только наука, но и все человечество и уж подавно отдельный человек. На этот случай человек и вооружен способностью верить, т.е. воспринимать бездоказательно и без проверки. Воспринимать от источника по имени Авторитет. В обыденной жизни факты, принятые на веру, обычно не выходят за пределы правдоподобия. Для этого современный человек достаточно опытен и образован. Во всяком случае, реальные факты, пусть и не всегда, и не здесь, и не сейчас, но обычно поддаются корректной проверке, что может оказаться не лишним, т.к. качество источника может оказаться сомнительным. Но тот же наш современник сплошь и рядом не утратил первобытную способность верить вещам абсолютно, запредельно фантастическим и признавать авторитет источника такой фантастики.
(ГП) Так. Але зверніть увагу, що найбільшу довірливість, найменшу критичність до псевдо-науки (тобто до різного роду ворожбитсва, окультизму) виказують як раз ті люди, які наполягають на тому, що ніякої віри, мовляв, бути не повинно, а повинні бути тільки ЗНАННЯ (як наш дорогий п. Анатолій). Як раз ці люди дуже і дуже схильні сліпо, некритично, по-дитячому вірити різним Саї-бабам чи "спеціалістам" з фізики торсіонних полів і кварк-шкварк-глюонної плазми...
>Доверчивость и предрасположенность к выбору в пользу сверхъестественного, мистического истолкования жизненного материала может принимать самые неожиданные масштабы и формы.
(П) І одна з цих форм - заперечення цього "сверхъестественного." Див. вище...
> Способность верить освобождает человека от обременительной необходимости самому проверять информацию, если она исходит от источника внушающего доверие. Особое дело -- факты, образующие наполнение религиозных вероучений. Тут склонность человека верить поощряется предложением фактов почти на сто процентов недоступных для эмпирической (например, воспроизведением) или какой-либо иной проверки. Тем более что изрядная доля этих фактов из категории сверхъестественных по определению. Система проверок здесь отсутствует. Система доказательств либо спекулятивно-схоластическая, т.е. полностью вне пределов эмпирики, либо заменяется отсылкой к авторитету патриархов и пророков, священного писания, отцов церкви и богословов.
(ГП) Так. І ще є інтуїтивне "об'явлення" як джерело впевненості без емпіричного доказу. Як у тому знаменитому вірші Бориса Пастернака, де весь час повторюється лейтмотив "как только в раннем детстве спят." Там поет у дуже складний час свого життя (він тоді, маючи дружину і двох синів, дуже сильно закохався у дружину свого друга Генріха Нейгауза) дивиться на те, як за вікном дачі іде сильний дощ і дме вітер, і раптом відчуває, що йому от просто в момент ВІДКРИЛАСЯ (або була "об'явлена," оголошена, розкрита) таємниця існування його власної особи і осіб своїх рідних і близьких, а також існування всієї природи: "Я просьіпаюсь. Я об'ят открьівшимся. Я на учете, я на земле, где вьі живете и ваши тополя кипят. Льет дождь. Да будет так же свят, как эта мирная лавина. Но я уж сплю наполовину, как только в раннем детстве спят."
> Уместно обратить внимание на историческую природу авторитета и его эволюцию. Во времена патриархальные, когда реалии образа жизни и знания изменялись слишком медленно, чтобы быть замеченными за время жизни двух-трех поколений, мудрей и опытней считался тот, кто старше. Мучительно медленный процесс накопления общедоступных знаний не позволял заметить эволюцию и тем более ее прогрессивный характер. В этих условиях старший, а тем более предок и праотец, и, чем древнее, тем с большим доверием, автоматически воспринимался как абсолютный авторитет во всем диапазоне бытовых и интеллектуальных интересов древнего человека.
(ГП) Так. Але у біблійній традиції є і протилежне - повстання проти авторитету, віра ПОПРИ владу людського авторитету. Авраам іде геть зі свого рідного міста Ур у невідому землю не тому, що це схвалюють предки чи старші, а тому що він чує вказівку Бога. Пророки (особливо Ісайя) і пізніше Христос дуже презирливо кажуть про "доктрини людей," "передання старших" і т.д. Христос перевертає столи мінял, лягає на ложе для вечері з проститутками і прокаженними, вступає у грайливу соціальну балачку з жінкою біля колодязя у відсутності її чоловіка...
> Новое время, заметив и осознав явления прогресса (Френсис Бэкон, XVII в.), опрокинуло вектор информационного превосходства из прошлого в будущее и тем заложило основу принципиального расхождения понятий авторитета в науке, отдающей предпочтение новым знаниям даже при изучении прошлого, с представлениями об авторитете в религиях, которые всегда апеллируют к истокам, к авторитету старины даже при проведении реформ (типично – реформа Никона).
(ГП) Так.
> Далее категория веры связывается исключительно с религией и другими (многочисленными!) мистическими, сверхъестественными объектами веры(...) Для того чтобы верить на этом информационном поле, т.е. быть человеком верующим, религиозным, необходимо, чтобы склонность верить достаточно сильно доминировала над склонностью знать. Иначе говоря, быть готовым сказать: я верю, моя вера самодостаточна и в доказательствах не нуждается. Такими, исторически еще совсем недавно по условиям единомыслящей среды, т. е. независимо от образования и психологического типа, были все. Сегодняшний верующий уже не способен игнорировать иной авторитет, авторитет естественных наук, и постоянно впадает в искушение доказать, защитить сверхъестественное в понятиях и даже терминах естественных наук, не замечая явного нонсенса в таком соприкосновении категорий, принадлежащих непересекающимся мирам. Типичный пример – такое толкование библейских чудес. Такой толкователь не замечает, что факт чуда при этом утрачивает свой принципиально необходимый атрибут – сверхъестественность.
(ГП) Так.
> Упрямая статистика, вопреки ссылкам на то, что и иные академики веруют, свидетельствует о наличии сильной обратной корреляции уровня образования с уровнем религиозности общества. Можно без колебаний утверждать, что неумолимый процесс отхода от религии в развитых странах, прежде всего, определяется столь же очевидным ростом общей культуры и естественно-научных знаний. В то же время расхожее убеждение, будто профессиональная причастность к естественным наукам автоматически делает ученого атеистом, часто опровергается практикой; обратных примеров более чем достаточно. Видимо особенности индивидуальной психики, врожденные инстинкты часто сильнее императивов профессии. Об этом следует сказать особо.
(ГП) Думаю, річ не стільки в якихось індивідальних якостях психіки, скільки у розумінні принципової різниці емпіричної науки з одного боку і релігійної віри з другого. Як раз справжні природознавці найменш схильні бути гностиками і довіряти різним "проствітленим." Вони дещо далі від Хоми Невіруючого, їм не треба вкладати пальці у рани Христа - вони "вкладають пальці" саме в те, у що вкладати пальці продуктивно, а у Христа вірять "душею," БЕЗ потреби перевірити цю віру емпірикою. Такі були, мабуть, Грегор Мендаль, Іван Павлов, Жак Уден, таким є Жером Лежен.
> (...) Вера – психологическая опора, альтернатива неуверенности в своей силе и достоинстве.
(ГП) Так.
> Вера – источник приятного убеждения в своем превосходстве над иноверующим и, тем паче, над атеистом.
(ГП) Християнська - ні. Християнин покликаний вчитися сумирності, бороти в собі будь-яке відчуття вищості за інших, віруючих чи невіруючих однаково.
> Вера – возможность чувствовать себя духовно богаче атеиста (предполагается, что за пределами религии духовных ценностей нет).
(ГП) Це спірне.
> Вера – ощущение причастности к Высшей Истине.
(ГП) Так.
> Вера придает жизни аромат пафоса.
(ГП) Ні.
(Далі буде)
2005.06.21 | толя дейнека
Re: анагонія
(ГП) Так. Я, мабуть, теж прихильник анагонії.Пригадую одну стару історію, якій був свідком.
Одна дівчина складала іспит. Професор не дуже переймався усною розповіддю, а роздивлявся аркуш з її підготовленими записами.
"Це що?" питає професор, вказуючи на якийсь рядок з середини.
"Вибачте, це проміжна ланка, яка не має значення" - і дівчина викреслює рядок
"Поясніть це місце" - питає професор, без захвату прийнявши відповідь.
"Цей рядок я вписала помилково, не беріть до уваги" - і дівчина викреслює.
Професор піднімає голос:
"ну що це за діла! Варто мені звернути увагу на якесь твердження, тої ж миті воно зникає!"
:о)
Не знаю, чи здала та дівчина іспит, не певен.
2005.06.21 | Анатолій
Пліткареві Георгію!
(ГП) Так. Але зверніть увагу, що найбільшу довірливість, найменшу критичність до псевдо-науки (тобто до різного роду ворожбитсва, окультизму) виказують як раз ті люди, які наполягають на тому, що ніякої віри, мовляв, бути не повинно, а повинні бути тільки ЗНАННЯ (як наш дорогий п. Анатолій). Як раз ці люди дуже і дуже схильні сліпо, некритично, по-дитячому вірити різним Саї-бабам чи "спеціалістам" з фізики торсіонних полів і кварк-шкварк-глюонної плазми...Пане Пліткаре-Георгію!
Я вірю тільки у власний досвід, власні знання та у власну персону, на відміну від Вашої віри у незрозуміло яку персону. Та й чи персону? Отже мої очі бачили і мої руки тримали, а мої губи відчували смак. То ж коли Ваші очі побачать, руки відчують та губи будуть смакувати, Ви також мабуть пізнаєте свого Сава-ота-Ягве-Єгову, чи як там його...
Ну а Пліткар - це особа, яка говорить про третю особу з другою поза його (третьої особи) присутності.
Анатолій
2005.06.21 | P.M.
Re: Пліткареві Георгію!
Анатолій пише:> Отже мої очі бачили і мої руки тримали, а мої губи відчували смак.
Мій кум, коли хильне собі добряче, в таких випадках говорить:
"В ср*ці був, гі*но видів
2005.06.21 | Георгій
Ви таки абсолютно не переносите критики, навіть доброзичливої
Анатолій пише:> Пане Пліткаре-Георгію! Я вірю тільки у власний досвід,
(ГП) Так... Ви власним досвідом перевірили, що Велесова книга не фальшивка. Ви провели скрупульозний лінгвістичний, графологічний, криптографічний, етнографічний і культурологічний аналіз, опублікували Ваші знахідки у журналі, який резензують фахівці... Ви також на власному досвіді переконалися, що людина має саме сім тіл, а не шість і не вісім. Ви також на власному досвіді переконалися, що левіти не обрізувалися: Ви за допомогою машини часу перенеслися в 11-е сторіччя до не.е, пішли до пустелі Негев, знайшли там левіта і подивилися власними очима на його пеніс. І саме Ваш власний досвід дає Вам чітку підставу ЗНАТИ (а не ВІРИТИ), що Україна у гіперборейські часи називалася Оратанія і що слова "Оратанія" і "Україна" походять від імені господа Ра. Браво. Продовжуйте нагромаджувати цей Ваш такий цінний і суто науковий досвід. Він дуже корисний українському народові у боротьби з темними жидівсько-левітськими силами.
>власні знання та у власну персону, на відміну від Вашої віри у незрозуміло яку персону. Та й чи персону? Отже мої очі бачили і мої руки тримали,
(ГП) Член необрізаного левіта? В 11-му сторіччі до н.е.? Ну так. Ви ж просвітлений. Тонкі енергії ще й не це можуть...
>а мої губи відчували смак. То ж коли Ваші очі побачать, руки відчують та губи будуть смакувати, Ви також мабуть пізнаєте свого Сава-ота-Ягве-Єгову, чи як там його...
(ГП) Дякую за цінну пораду!
> Ну а Пліткар - це особа, яка говорить про третю особу з другою поза його (третьої особи) присутності.
(ГП) Абсолютно безпідставне звинувачення. Я був би пліткарем, якби у приватній, недоступній Вам кореспонденції чи усній розмові описував би комусь якісь факти, які Ви мене не уповноважували оприлюднювати. А цей форум є ВІДКРИТИМ і ДИСКУСІЙНИМ за визначенням. Тому ми всі тут маємо право конструктивно критикувати один одного, спираючись на факти, які ми ж самі постачаємо нашими дописами.
> Анатолій
2005.06.21 | Материалистка
Чи не підкажете, як
пощупати... тьфу, попасти на форум "Духовність, філософія, релігія"?2005.06.22 | Анатолій
Re: Ви таки абсолютно не переносите критики. Не переношу дураків
та ворогів України!!!Георгій пише:
> (ГП) Член необрізаного левіта? В 11-му сторіччі до н.е.? Ну так. Ви ж просвітлений. Тонкі енергії ще й не це можуть...
>
> >а мої губи відчували смак. То ж коли Ваші очі побачать, руки відчують та губи будуть смакувати, Ви також мабуть пізнаєте свого Сава-ота-Ягве-Єгову, чи як там його...
> (ГП) Дякую за цінну пораду!
Вам особисто, пане Георгію, як спецу з орального сексу (Ви тут на форумі вже неодноразово його пропагували), рекомендую взяти в рот член Вашого Сава-ота-Ягве-Єгови і ТІЛЬКИ тоді Ви відчуєте свого бога, всю любов до нього і всю його, себто його члена, велич!!! Соррі, але як Ви мені, так і я Вам.
А більше всього я не переношу дураків, навіть коли вони девчому освічені.
Анатолій
2005.06.22 | Тестер
Трудно коментувати. Може у відпустку пора. Нерви , нерви(-)
2005.06.18 | Георгій
Маленький коментар, ч. 2
Ю. Парижский пише:>
> Вера и смерть.
> «Боязнь смерти как неизбежной дани природе есть слабость. Умереть столь же естественно, как и родиться». Френсис Бекон.
(ГП) Так хто ж сперечається з тим, що вмерти "єстєствєнно" (природньо). Питання, знову ж таки, в тому, чому ми всі маємо бути такими впевненими, що ВСЕ, що існує, ВСЯ РЕАЛЬНІСТЬ, все те, що Гайдеггер називає "Sein," Є матерією, природою, сукупністю частинок чи хвиль чи полів, які мусять бути доступними нашому емпіричному пошукові того чи іншого? От я не впевнений у цьому... і тому припускаю, уявляю собі, що є щось таке у тому, що ми позначаємо як "я," що не припинить свого існування після моєї смерті - через наявність чогось ПОНАД так званим "природним," "матеріальним," емпірично доступним для вивчення.
> Замечено, что верующие чаще и в большей степени, чем атеисты задумываются о грядущей своей смерти, сильнее ее боятся. Казалось бы – парадокс. Смерть – движение навстречу Богу, в царство небесное – должна бы восприниматься, как бесспорная благодать и радость: Господь призывает к себе детей своих. Так и принято говорить об усопших в утешение оставшимся в земной юдоли греха и страданий. Но видимо тут существует обратная зависимость. Не вера, не религиозная озабоченность порождают страх смерти, а наоборот: врожденный, органически следующий из инстинкта самосохранения или обретенный по трагическим обстоятельствам личной судьбы, страх смерти, такой же непреодолимый, как распространенные страхи темноты, высоты, замкнутого пространства или другие фобии, подталкивает человека к религии, ибо только религия, обещая посмертную перспективу, предлагает надежду на примирение с фатальной неизбежностью смерти. Только религия предлагает спасительную соломинку измученному смертельной тоской человеку. И верующий может рассчитывать если не на блаженство в райских кущах, то, по крайней мере, на смерть под успокаивающим наркозом веры. Превозмогает ли вера на этом последнем рубеже естественный страх или все-таки сильнее врожденный инстинкт самосохранения – это отдельный вопрос.
(ГП) Я думаю, насправді є і те, і друге. Звичайно, кожна людина має природній страх смерті. Тому не можна виключати, що цей дійсно суто природній страх грає певну роль у формуванні віри, хоча тільки певну і досить обмежену роль. З іншого боку, віруючі люди вірять у свою персональну ПІДСУДНІСТЬ, свою особисту відповідальність перед божеством за те, що вони зробили протягом свого життя. Мабуть, через цей страх суду у багатьох віруючих страх смерті сильніший, ніж у невіруючих. Християнство вчить людей мати це почуття відповідальності, ні в якому разі не втрачати його; але воно разом з тим наголошує, що Суддею буде не якийсь абстрактний і незрозумілий нам Бог, а Христос - сама Любов, персоніфікована, втілена у вічно живій Людині, яка здатна проникнутися у наші людські особливості, як сильні, так і слабкі сторони.
> Почему же все-таки верующий страшится смерти? Может вера не так уж крепка, мучают сомнения и связанная с ними неопределенность? Такое объяснение применимо к современному человеку уже испорченному скепсисом и атеистической пропагандой. Но смерти мучительно боялись и в благочестивой старине. Может терзала мысль о грехах и каре на последнем суде? Жаль людей приходящих к религии за утешением, а получающих неизбывную тревогу.
(ГП) Мені здається, що в усі часи і в усіх культурах більшість людей, незалежно від їх вірувань чи невіри, під кінець життя так чи інакше усвідомлювали свої похибки, провину перед іншими (батьками, дітьми, чоловіками чи дружинами, друзями, сусідами, навіть тваринами чи рослинами, які були цими людьми пошкоджені). Мабуть, все-таки людей, які на смертному одрі ні в чому не каються і вважають своє життя прожитим бездоганно, не так вже й багато, і це може бути показником черствості, егоцентризму, радше ніж ДІЙСНО бездоганно прожитого життя. І отут як раз починається вимальовуватися різниця між віруючим і невіруючим. Невіруючий скаже, а, що там, ми всі робимо помилки, все рівно всі однаково помирають, то чого переживати. А віруючий скаже - ні, не все в мені помре; тіло помре, серце перестане битися, клітини розкладуться на складові елементи, але щось у мені буже жити далі і Бог з цього "чогось" спитає: як же ти так? Чому ти не був ідеально слухняним моїм настановам, чому ти бунтував, пручався, скандалив, і в результаті завдав стільки горя і Мені, і твоїм власним ближнім? Вибач, але ж за твої діла тебе треба покарати отак чи отак... Це, у принципі, до-християнське розуміння підсудності. Християнська концепція Божого суду дещо інша - згідно з нею, якби Бог безжально судив нас за наші діла, ніхто не уник би не просто покарання, а вічних мук десь там у "зовнішній темряві." Але Бог не безжальний, він прощає нам ВСЕ "ради Христа," дає нам вічне життя і вічну благодать у Христі, тоді як наша задача тільки не противитися цьому, увірувати у Христа і тим самим не відкинути, не відштовхнути простягнуту для нашого спасіння Божу руку.
> Вера, иногда весьма причудливым, парадоксальным, образом примиряет верующего и с иными страданиями и потерями. Православная народная теодицея примиряет догмат безграничной любви Бога к человеку с ниспосланными страданиями, объявляя эти страдания знаком особого внимания Господа. Страдания суть благодать и повод для радости! Есть что-то садомазохистское в такой вере.
(ГП) Моя Пресвітеріанська церква дещо по-іншому дивиться на зло і страждання. Як каже наш катехиз, ми, пресвітеріани, не знаємо причини страждань і зла. Ми віримо, що зло об'єктивно існує і Бог про його існування знає, але ми вбачаємо в ньому велику таємницю. (У принципі, приблизно це каже біблійна книга Йова: її герой страждає не тому, що він у чомусь особливо злому винен, і не тому, що Бог виказує саме йому якісь особливі знаки уваги, а тому, що Бог має якісь Свої власні плани - у даному випадку, довести, що сатана з його зухвалими ідеями про непотрібність Бога є брехун, - і людина цілком може про ці Божі плани не мати ніякої уяви.) Проте ми також віримо, що нема такого зла чи страждання, яке Бог не міг би перетворити на якесь дуже велике (хоча може і не зрозуміле нам) добро.
2005.06.19 | Георгій
Маленький коментар, частина 3
Ю. Парижский пише:> (...) Русь – объект исключительного покровительства Богородицы и защиты Спасителя. Вера в это такая искренняя, что язык не поворачивается иронизировать по поводу печальных результатов тысячелетнего покровительства и защиты нашей многострадальной родины. А если все, что на нашу долю выпало мы заслужили, логичнее было бы славить беспощадно нелицеприятную справедливость.
(ГП) На мою думку, етноцентризм і християнство несумісні. Як тільки хтось оголошує свій народ "Богоносцем," так християнству і кінець. (Це при всій моїй глибокій повазі до "Федора Михайловича, Царство йому Небесне" - Д. Хармс.
> Еще один пример могущества веры. Бесконечно набожная, кроткая и благочестивая княжна Марья Болконская наставляет брата: «Не думай, что горе сделали люди. …горе послано Им, а не людьми. Люди Его орудия, они не виноваты». И еще определеннее: «Прощай Андрей! Помни, что несчастия происходят от Бога (!?) и что люди никогда (!?) не бывают виноваты». Возможно в этом некая великая и в то же время прагматичная мудрость, этакий обман во благо, примиряющий людей с людьми. Или допустим, что не очень твердый в православной вере Лев Николаевич тут перемудрил. Но уж очень хорошо такая безоговорочная покорность страданиям совмещается с ментальностью православия. И это совсем не так уж и хорошо, как и многое другое в православии и в других религиях.
(ГП) Знову ж таки, це все не так просто. Так, у певному сенсі християни (не тільки, до речі, православні) вірять, що "від Бога" ВСЕ - тобто Він абсолютно все знає і якщо щось трапляється, то це трапляється тільки тому, що Він ДОЗВОЛЯЄ цьому трапитися. Але з іншого боку Бог - знову ж таки, як ВСЕзнаючий - знає незрівнянно більше, ніж ми. Тому Йому, так би мовити, "видніше," який смисл був у тій чи іншій події, добрій чи злій, які будуть наслідки цієї події, як ця подія вписується у загальний хід подій у всесвіті і людській історії. Під цим кутом зору, може якісь події трапляються і проти Його бажання, але Він дозволяє їм трапитися тільки тому, що Він бачить можливість якимось Своїм чином "перегнути" це зло на добро. А що стосується людей, терпіти їм чи не терпіти (гамлетівське питання, "whether 'tis nobler in the mind to suffer the slings and arrows of outrageous fortune, or to take arms against the sea of troubles and, by opposing, end them?") - тут ми, люди, повинні вирішувати кожний раз, в залежності від ситуації. Звичайно, коли хтось зазіхає на наше життя або на життя наших рідних і близьких, ми не тільки маємо право, а й мусимо дати відсіч.
> Перспективы атеизма.
> Еще 200-300 лет назад в Европе религиозность была настолько всеобщим и обязательным состоянием, что надо было обладать выдающимся интеллектом и характером для того, чтобы стать атеистом. В сегодняшней западной цивилизации, к которой все-таки будем считать принадлежит и Россия, у свободного человека есть выбор. И к атеизму склоняются, а если он был привит в семье с детства, сохраняют его миллионы. В пору задуматься, а что же в условиях свободы выбора заставляет приходить к вере другие миллионы. Ведь сегодня неверующему или просто религиозно-индифферентному, но при этом более или менее образованному человеку, для того чтобы «придти к храму» необходимо сознательно допускать возможность совмещения естественного со сверхъестественным, абсолютно доказанного с неподдающимся корректному доказательству. А если такое совмещение представляется уж совсем невозможным, отвергать как неприемлемое и дарвинизм, и генетику с элементарной физикой и химией в придачу. Впрочем, в этом казалось бы заранее проигранном споре помогают изощренные труды церковного и околоцерковного богословия находящего тысячи способов развести религию (веру) и науку по разным почти не пересекающимся пространствам, и тем самым освободить верующего или склонного к вере от сомнений и колебаний. Рафинированная интеллигентская религиозность противопоставление науки и религии расценивает как вульгарный (и конечно «бездуховный») материализм, настолько убогий, что и вступать с ним в полемику нет нужды.
(ГП) Не бачу тут ніякої рафінованої інтелігентськості. По-моєму це, як каже пан Р.М., просто, як борщ. За допомогою науки ми дізнаємося про те, як побудований і як функціонує матеріальний світ. За допомогою релігійної віри ми шукаємо і знаходимо відповіді на метафізичні питання, питання, які у принципі не стосуються матеріального світу, а стосуються чогось іншого, вічного, безкінечного і такого, яке більше, могутніше, краще за матеріальний світ. Хтось з нас вірить, що нічого такого нема, тоді як хтось вірить, що є. І полеміки особливої не треба, і ярликів тим більше.
> Прямая борьба церкви (особенно это относится к католичеству) с естественными науками давно отошла в прошлое. На смену ей предлагается идея мирного сосуществования и даже сотрудничества (естественно с разделением сфер влияния). Не упускаются возможности использования трудов археологов, историков и каких угодно иных профессионалов науки для укрепления тех или иных частностей религиозного мировоззрения. В православии к этому призывал о. Павел Флоренский.
(ГП) Цікаво, я не знав цього. Треба буде колись поворушити о. Павла. Інший православний теолог, прот. С. Булгаков, намагався створити якийсь синтез між християнством і *соціальними* науками (зокрема економікою). Він дає посилання на це у своїй книзі "Православие," написаною російською мовою, але праці, на які він посилається, всі написані французькою і опубліковані у 1920-і - 1940-і роки у Парижі.
>И немало ученых такие услуги предлагают с полной готовностью и искренностью. Все же, почему вера в Бога и непременно сопутствующая ей вера в запредельные чудеса так живуча как среди бесхитростных обывателей, так и среди интеллектуалов самого высокого полета? Что подвигает на сознательное принятие веры? Может быть это:
>
> -- прививка религиозности с детства?
(ГП) У мене зовсім ні. Окрім однієї сестри моєї бабусі, яка ходила до церкви, всі родичі були абсолютно байдужі до питань релігії. Та й та сестра моєї бабусі про релігію зі мною ніколи не говорила. Я цілком випадково довідався, що вона віруюча.
> -- превратности жизни, невыносимые страдания?
(ГП) У моєму випадку це теж не головний фактор. Були в моєму житті деякі не особливо щасливі моменти, але сказати про себе, що я якийсь неймовірний страждалець, я не можу.
> -- разочарование во всем том, что предлагает светская жизнь?
(ГП) Ой, зовсім ні. Я ДУЖЕ люблю наше земне життя. Мене пригнічує людська злість, пиха, черствість, дурість, але я, з іншого боку, неймовірно люблю людей (такими, якими вони є), люблю природу, мистецтво, літературу, музику.
> -- предрасположенность к вере, заложенная на генном уровне, т. е., в сущности, органическая доверчивость?
(ГП) Тут не знаю, не можу судити.
> -- обещание, на фоне естественного страха смерти, комфортной загробной жизни как альтернативы естественной но, увы, безрадостной перспективе посмертного небытия?
(ГП) Близько, але точніше я б сказав, "обіцянка вічного життя БЕЗ смерті як альтернативи моєї принципової НЕЗДАТНОСТІ ПОВІРИТИ У НЕБУТТЯ." Я не розумію, ЩО це таке, небуття (сартрівське "Neant"), не можу ні з чим його асоціювати, не бачу можливості раціонально/ емпірично його досліджувати і дивлюся на нього (небуття) як на вираз ВІРИ, якої я НЕ МАЮ. Коротко кажучи, я не вірю у власне небуття і, таким чином, вірю у Бога і вічне життя з Ним.
> – элементарная естественнонаучная невежественность?
(ГП) У моєму випадку ніяк, я фахівець-біолог і людина якщо не дуже добре, то принаймні більш-менш ознайомлена з фундаментом фізики, хімії, біології, психології, соціології тощо.
> – социальный инстинкт, обязывающий следовать мировоззренческой модели пока еще религиозного (в глобальном измерении) большинства, т. е. конформизм?
(ГП) Думаю, що це мене теж не стосується, я не особливо добре вмію адаптуватися до думок більшості і навіть до думок інших як таких. Намагаюся прислухатися до них, але за течією ніколи не плив і не пливу.
2005.06.21 | толя дейнека
Re: про атеїстыв і Хармса
невеличка розвідка Гуглом показала, що автор "Ю. Парижский" присутній в Мережі один раз: а саме з процитованою тут статею на сайті "наукового атеїзму" атеїзм.ру.Цікаво, що на обговоренні статті там дехто Дмитрий з Донецька теж навів як приклад поверховості статті дірявість "переліку шляхів до віри".
Як на мене, стаття вся досить поверхова від початку до кінця, і фактично є не дуже винахідливим викладом штампів, що були продубльовані раніше тисячу разів.
питання, яке постає в мене, що примушує, спонукує людину умовно атеїста писати такі об'ємні статті про недолугість віруючих? Очевидно, автор живе нині, у світі з зовсім ненав'язливою і необтяжуючою формою релігії. Щось я не знаю людей, яким допікають люди віруючі у побутових чи повсякденних справах, скоріше навпаки.
і наостанок про Хармса. Наскільки мені відомо, наведена цитата походить з досить пізньої стилізації (70х років) "під Хармса". Навіть у поважаючих себе виданнях у перших публікаціях писалося "приписується Хармсу". Пізніше були названі й автори, зараз не згадаю.
2005.06.21 | Георгій
Re: про атеїстыв і Хармса
толя дейнека пише:> питання, яке постає в мене, що примушує, спонукує людину умовно атеїста писати такі об'ємні статті про недолугість віруючих? Очевидно, автор живе нині, у світі з зовсім ненав'язливою і необтяжуючою формою релігії. Щось я не знаю людей, яким допікають люди віруючі у побутових чи повсякденних справах, скоріше навпаки.
(ГП) Саме про це я і написав у частині 4. Я не розумію, чим моя віра заважає войовничим атеїстам.
> і наостанок про Хармса. Наскільки мені відомо, наведена цитата походить з досить пізньої стилізації (70х років) "під Хармса". Навіть у поважаючих себе виданнях у перших публікаціях писалося "приписується Хармсу". Пізніше були названі й автори, зараз не згадаю.
(ГП) Це правда. Я теж не пригадую справжніх авторів, але це (Федор Михайлович Достоевский, царство ему небесное, однаждьі.." і т.д.) -дійсно "псевдо-Хармс."
2005.06.19 | Георгій
Маленький коментар, ч. 4
Ю. Парижский пише:> (...) В этом ряду нет опоры на апробированные законы природы. Почти исключительно психология, психология, психология. Человек верит в бога не потому, что Он есть, а потому что Он нужен. Нужен небесный защитник, покровитель, опекун. Нужна опора перед лицом безжалостно-равнодушной природы, перед лицом никого не забывающей смерти.
(ГП) Так, але чому "або-або," а не "і-і?" Людина вірить у Бога, тому що Бог їй потрібний, і ТАКОЖ тому, що вона (людина) вважає, що Бог є. Те саме можна сказати і про матеріальний світ. Різниця тільки в тому, що з матеріальним світом людина стикається так, що цей матеріальний світ дає їй про себе знати дуже безпосередньо. Не можна не вірити в існування електричного струму - вдарить. Бог у багатьох випадках значно ліберальніший, терплячіший, делікатніший, ніж матеріальний світ.
> Затруднительно, да наверное и нет надобности, что-то из перечисленного поставить на самое весомое первое место. Но для оценки перспектив противостояния религии и атеизма следует обратить особое внимание на упомянутый конформизм. Достаточно вспомнить почти всеобщий отход от религии продвинутой части советского народонаселения в пору, когда казалось, что атеистами стало большинство. Конформизм, а отнюдь не только страх репрессий, стал работать не на религию, а на атеизм. И за какие-то два-три десятка лет, за одно поколение!
(ГП) Так. Тут ще не можна не згадати, що у 1920-і - 1930-і роки дуже змінився склад населення колишньої Російської імперії - значно більша частина населення стала жити в містах, і при цьому офіційна пропаганда мусувала положення про те, що раніше, за "старого режиму," життя було дуже поганим, люди були "відсталі," затуркані, мали відсталі реакційні погляди і т.д., а от тепер, мовляв, ми стали таким супер-дупер-розвинутим, прогресивним суспільством, де всім живеться добре, всі вільні, розкуті, дихають на повні груди... "Широка страна моя родная..." Ця позитивна частина радянської пропаганди діяла надзвичайно сильно, особливо на робітничий клас і нову міську інтелігенцію.
>Возможно такой же обвальный перелом произойдет в Европе, когда, как это уже произошло в Нидерландах, численность атеистов перевалит за половину. Но даже и теперь динамика роста атеизма на Западе – удвоение каждые 10-15 лет – впечатляет (см. приложение). И это в условиях предельно щепетильной политкорректности, т. е. без всякой антирелигиозной пропаганды, не говоря уж об антирелигиозных и антиклерикальных репрессиях.
(ГП) Треба під час обговорення цієї статистики мати на увазі колосальні соціальні зміни у Європі 1960-х - 1970-х років. Десь у середині 1960-х років у широкий продаж були викинуті контрацептивні таблетки. Це викликало дійсно вибух у ставленні людей до традиційного християнства. Жінки, які сторіччями чули від чоловіків, що їх роль полягає у повній покорі чоловікові і в народженні та вихованні дітей, раптом відчули, що тепер вони насправді мають точно той самий ступінь контролю над собою, своїм статусом, своєю місією в житті, як і чоловіки. Зокрема, вони відчули, що вони можуть бути цілком задоволеними і в родинному житті, і у власній кар'єрі, і народжувати дітей тоді, коли ВОНИ (а не тільки чоловіки) цього хочуть. Таким чином, виникло серйозне, радикальне протиріччя між масовим почуттям емансипації жіноцтва з одного боку і буквою християнського Св. Письма з другого. Не так мало чоловіків ставало у цьому протиріччі на бік жінок, і тисячі християнських родин рвали всякі стосунки з церквою. Також, з'явилася нова молодіжна контркультура - рок-музика, психеделічні препарати (типу ЛСД), комуни "дітей-квітів" і т.д. Все це кидало виклик усьому традиційному, закіснілому, ханжеському, усьому тому, що "квіти" називали "square." До того ж, величезна кількість молодих людей у Західній Європі, як і у США, почала серйозно опікловуватися політикою, особливо трагічною перспективою загибелі усієї нашої планети у ядерному конфлікті. Цей антивоєнний рух був теж у великій мірі рухом проти істеблішменту, тому що істеблішмент ("square") ідентифікував себе з протистоянням комунізму будь-якими засобами і таким чином підживлював мілітаризм, ставлячи себе цим на полюс, протилежний полюсові молодих бунтарів. І знову ж таки, оскільки істеблішмент був на всі 100% християнським, молоде покоління почало масово відходити від церкви. Нарешті, на тлі нечуваного раніше розчарування молоді у цінностях попередніх поколінь буйним цвітом розцвів потяг до альтернативних християнству східних і нативістських релігій (рух "Новий Вік," "New Age"). Це ще більше агравувало відхід молоді від християнства і ідентифікацію молоддю християнства як чогось "square." Зараз усі ці тенденції вже практично не діють, але активні діячі анти-істеблішментівського руху ТИХ часів народили і виховали дітей, які ЗАРАЗ ідуть дорогою своїх батьків, хоча й не мають для цього ніякої об'єктивної історичної причини.
>А постперестроечная Россия «позади Европы всей» – религиозность растет. Народ освободился от репрессивного безбожия – сжатая пружина рванула вверх.
(ГП) Так.
> От всего этого далеки регионы, не принадлежащие к коренному Западу. Ислам, бескомпромиссный и незамутненный сомнениями, не только наращивает свою численность, но и укрепляется политически и эмоционально. И даже экспансирует в Европе и США. Неколебимы многочисленные религии в азиатской и африканской глубинке. Да и в самой секуляризированной и свободомыслящей Европе от традиционных конфессий ответвляются секты, претендующие на обновление веры и предлагающие новые рецепты жизни и спасения. Философы и литераторы ищут в религиях исключительные прозрения и глубины.
(ГП) Так.
> Атеизм, приземленный и прагматичный, лишенный библейского эмоционального накала и пафоса, не признающий столь милые нашему сердцу чудеса, скучен и неинтересен тем, кто психологически предрасположен к иррациональному, фантастическому мышлению. Неудобен он и бесхитростному обывателю, которого устраивает бездумное следование прабабушкиным традициям с простыми, на уровне катехизиса, ответами на сложные вопросы и с надеждами на обряд и молитву – а вдруг поможет.
(ГП) Так.
> Вопреки Ницше, еще в XIX веке утверждавшему, что Бог умер, боги востребованы, а значит существуют. Существуют в сознании и надеждах миллионов. Вселенские и региональные, антропоморфные и бестелесные, языческие и монотеистические, жестокие и всепрощающие. Противостояние атеизма и религий продолжается. И будет продолжаться еще очень долго.
(ГП) А чому? Хіба воно потрібне, це протистояння? От не розумію я цього. Кому я, віруючий, з вас, атеїстів, заважаю, і чим? Ви мені нічим не заважаєте. Я люблю вас усіх. Я не вважаю себе і інших віруючих ні в чому кращими за середньостатистичного невіруючого. Може, просто треба залишити одне одного у спокої, дати жити?
2005.06.22 | Анатоль
Жалівся вовк на ягнят.
Георгій жаліється:>Хіба воно потрібне, це протистояння? От не розумію я цього.
Ви мені нічим не заважаєте.
Може, просто треба залишити одне одного у спокої, дати жити?
Жалівся вовк на ягнят, що вони йому жити спокійно не дають, мекають, коли їх дерти.
Чого ж хоче Георгій від атеїстів, якщо вони йому і так нічим не заважають?
Щоб вони не мекали. Щоб мовчали. Щоб ніхто і не знав, що є й інша точка зору крім попівської.
Те, що атеїсти нічим йому не заважають, то правда.
Не заважають обєднуватись і створювати релігійні організації, церкви, секти.
Не заважають будувати церкви в самих видних місцях специфічного вигляду, що є безплатною рекламою.
Ще й дзвонити в тих церквах по вихідних, привертаючи цим увагу.
Не заважають вести релігійну пропаганду ні на вулицях ні в засобах масової інформації, рекрутуючи все нових овечок.
Не заважають проводити масові заходи ні в церквах ні поза ними.
Не заважають навіть в тому, чого не можна допускати.
Мовчать навіть, коли жирні попи в засмальцьованих рясах з екранів телевізорів оголошують невіруючих причиною всіх зол сиплять прокльони і грозяться їм всякими карами.
(Уявляю, який би був міжнародний скандал, якби таке казали, наприклад, про євреїв, чи про негрів).
Та й чим вони можуть заважати, коли їх і близько до засобів інформації не допускають.
Чим можуть заважати окремі розрізнені люди могутнім організаціям з державною підтримкою?
Так хто ж не дає Георгію жити?
Ті пару чоловік, що пишуть на форумі, який відвідує шість людей?
(Єдине місце ще поки-що доступне атеїстам)
Мало йому, що кожен день по телеканалах йде релігійна пропаганда і за 15 років ні разу не дали жодному атеїсту можливості висловитись?
Хоче Георгій щоб не тільки слова, а й думки не було всупереч попівським "істинам"?
Було таке вже...
2005.06.22 | Георгій
Re: Жалівся вовк на ягнят.
Анатоль пише:> Георгій жаліється:
> >Хіба воно потрібне, це протистояння? От не розумію я цього. Ви мені нічим не заважаєте. Може, просто треба залишити одне одного у спокої, дати жити?
> Жалівся вовк на ягнят, що вони йому жити спокійно не дають, мекають, коли їх дерти.
(ГП) Перепрошую, кого і коли я дер?
> Чого ж хоче Георгій від атеїстів, якщо вони йому і так нічим не заважають? Щоб вони не мекали. Щоб мовчали. Щоб ніхто і не знав, що є й інша точка зору крім попівської.
(ГП) Але ж це наклеп. Я уважно слухаю Вас і дуже поважаю Вашу точку зору. Сам я маю іншу, і чесно намагаюся її обгрунтувати. Чим же я заважаю атеїстам "мекати?"
> Те, що атеїсти нічим йому не заважають, то правда. Не заважають обєднуватись і створювати релігійні організації, церкви, секти.
(ГП) А по-Вашому, треба це все заборонити?
> Не заважають будувати церкви в самих видних місцях специфічного вигляду, що є безплатною рекламою.
(ГП) Але деякі віруючі (наприклад я) дуже проти того, щоби на побудівлю церков ішли державні гроші. Також мені, наприклад, зовсім байдуже, який саме вигляд має церковна споруда.
> Ще й дзвонити в тих церквах по вихідних, привертаючи цим увагу.
(ГП) Якщо це комусь заважає, я буду першим просити священика конкретної церкви стишити дзвони, але кому насправді це заважає, хто коли скаржився?
> Не заважають вести релігійну пропаганду ні на вулицях ні в засобах масової інформації, рекрутуючи все нових овечок.
(ГП) Тому що свобода слова гарантована українською конституцією. Вам віруючі теж не заважають вести Вашу власну атеїстичну пропаганду. Принаймні НЕ ПОВИННІ заважати. А якщо заважають, то звинувачуйте конкретно ТИХ віруючих, які Вам заважають, а не всіх разом.
> Не заважають проводити масові заходи ні в церквах ні поза ними.Не заважають навіть в тому, чого не можна допускати. Мовчать навіть, коли жирні попи в засмальцьованих рясах з екранів телевізорів оголошують невіруючих причиною всіх зол сиплять прокльони і грозяться їм всякими карами.
(ГП) І в тому, що вони (атеїсти) мовчать, винні, звичайно, віруючі, так? Цікава у Вас логіка, пане прихильнику наукового методу...
> (Уявляю, який би був міжнародний скандал, якби таке казали, наприклад, про євреїв, чи про негрів). Та й чим вони можуть заважати, коли їх і близько до засобів інформації не допускають.
(ГП) То протидійте цьому, домагайтеся доступу до ЗМІ, а не звинувачуйте віруючих!
> Чим можуть заважати окремі розрізнені люди могутнім організаціям з державною підтримкою?
(ГП) Якщо ДІЙСНО держава підтримує якусь церкву (фінансово або ще якось), то це є порушення конституції нашої держави (я зараз живу у США, але Україна і моя держава, тому що моє громадянство українське). Доведіть, що це так, і я буду перший протестувати проти цього. Я навіть згідний об'єднатися з Вами і іншими атеїстами у якусь громадську організацію для протидії втручання держави у справи релігії, для протидії порушення державою принципу свободи совісті. Це я дуже серйозно!
> Так хто ж не дає Георгію жити? Ті пару чоловік, що пишуть на форумі, який відвідує шість людей?
(ГП) Та зовсім ви, атеїсти, мені не заважаєте. Я завжди радий чути ваші думки. Будь ласка, не приписуйте мені того, чого нема.
2005.06.23 | Анатоль
Я надіюсь, що Ви мене не зрозуміли.
Чесно кажучи, я такої відповіді від Вас не чекав.Так міг написати хіба що Релігійна Машина-апологет (Р.М.).
Я Вас поважаю як розумну сучасну людину з ліберально-демократичними поглядами.
Поважаю за активну участь в суспільному житті.
Читав Вашу критику планів Ющенка ввести попів у школу.
Рідко який атеїст поворушив свій зад, щоб якось протидіяти цьому.
Якщо вже комусь так потрібен релігійний дурман, то краще в такій формі як у Вас.
Щоб людина лишалась активною і адекватною в реальному житті, а не жила лише ілюзіями.
Тож надіюсь Ваша відповідь викликана непорозумінням.
Я критикував Вашу фразу:
>Хіба воно потрібне, це протистояння? Може, просто треба залишити одне одного у спокої, дати жити?
Що вона може означати в контексті сьогоднішнього стану в Україні?
Я перераховував можливості віруючих будувати церкви, вести агітацію і т.п. не для того, щоб поставити ці права під сумнів, а щоб показати, що вони мають їх.
Чим же непокоять і не дають жити віруючим атеїсти? Тим що критикують релігію?
Що повинні зробити атеїсти, щоб припинити протистояння і залишити віруючих в спокої?
Припинити висловлювати свої погляди, критикувати релігію? Бо чим вони ще не дають жити віруючим?
Але ж Ви не заперечуєте права атеїстів на висловлювання своїх поглядів, а значить на критику релігії.
Тож чи не краще признати критиковану фразу невдалою?
І ще.
>(ГП) І в тому, що вони (атеїсти) мовчать, винні, звичайно, віруючі, так? Цікава у Вас логіка, пане прихильнику наукового методу...
Якщо Вам охота буде покепкувати над моєю логікою, чи науковим методом то подивіться спочатку на нік.
І якщо там дві останні букви будуть "ль", а не "ій", то подумайте, чи правильно Ви зрозуміли написане, перш ніж кепкувати.
Я нігде там не писав, про вину віруючих. Я писав, що атеїсти не мішають їм жити і користуватись своїми правами.
Ви задали питання. Самі собі відповіли. І посміялись з мене за відповідь.
Не відбирайте в Р.М. хліба.
2005.06.23 | Георгій
Тоді вибачте
Я трохи розсердився, тому що я з Вашого допису так зрозумів, що нібито я Вам і іншим атеїстам затикаю рота, не даю говорити. Тобто що існує якийсь мало не заколот віруючих проти атеїстів, що віруючі щось там нібито спеціально роблять для того, щоби бідні атеїсти не могли висловити своєї точки зору. Зараз я подивився трохи уважніше і зрозумів, що Ви не те мали на увазі, а те, що самі атеїсти занадто сором"язливі, нерішучі, не борються за свої права. Перепрошую. Ще раз, якщо в Україні буде створена якась громадська асоціація в підтримку свободи совісті - я, християнин, залюбки працюватиму в такій організації разом з Вами і іншими атеїстами. Міцно тисну Вашу руку. --ГП2005.06.23 | Анатоль
Ваша тема важливіша.
Георгій пише:>Ви мали на увазі, що самі атеїсти занадто сором"язливі, нерішучі, не борються за свої права.
Я говорив про інше.
Я писав лише про те, що слова віруючого: "не мішайте нам спокійно жити" в умовах, коли і так нічим не мішають, можна розуміти лише як: "ви, атеїсти, мішаєте нам спокійно жити вже самим своїм існуванням".
Але ладно. Це нормально. Кожен хоче, щоб його опонентів не було, або щоб вони принаймні мовчали.
Більш важлива тема піднята Вами:
Чому атеїсти в Україні не борються за свої права?
Справа не в соромязливості.
В людей відсутня привичка (чи навіть направленість думки) боротись за свої права.
Це стосується не лише атеїстів.
При соціалізмі це було злочином.
Українська влада теж цьому не сприяла.
Та й особистого стимулу нема.
Особисто ніхто атеїста (поки-що) не чіпає, та й на лобі в нього не написано, що він атеїст.
Єдине, що його може турбувати, це загроза суспільству через наступаюче мракобісся.
Але боротись за суспільні інтереси нема ні привички ні організаційних форм.
Сам можеш лише на форумі покричати (якщо знаєш про його існування).
Організовуватись самі не звикли.
Ті партії, чи організації які зараз є в Україні, це або осколки КПСС, або штучні утворення на гроші "бізнесменів" для проведення їх піар акцій.
Або й іноземних дядів.
Можливо і сайт "Майдан" з його форумами це подарунок ЦРУ, хоч про це можуть і не знати навіть Свистович і Технар.
Тож проблема пасивності атеїстів, це проблема нерозвинутості громадянського суспільства.
2005.06.23 | Георгій
Потрібні терпіння і багато доброї волі з обох сторін...
Анатоль пише:> Я писав лише про те, що слова віруючого: "не мішайте нам спокійно жити" в умовах, коли і так нічим не мішають, можна розуміти лише як: "ви, атеїсти, мішаєте нам спокійно жити вже самим своїм існуванням". Але ладно. Це нормально. Кожен хоче, щоб його опонентів не було, або щоб вони принаймні мовчали.
(ГП) Насправді християнинові абсолютно ніхто і ніщо жити не заважає. Як писав апостол Павло, ні ангели, ні сили, ні влади, ні теперешнє, ні майбутнє, ні вишина, ні глибина нашого справжнього Життя від нас не заберуть. Ми вчимося любити всіх, а любов - це також і повага до дуже радикально іншої точки зору, до іншого світогляду. Звичайно, я не полізу обніматися і цілуватися з сатаністом, але моя віра вчить мене навіть і його постаратися зрозуміти, тому що він теж заслуговує на мою безмежну любов і прощення.
> Більш важлива тема піднята Вами: Чому атеїсти в Україні не борються за свої права? Справа не в соромязливості. В людей відсутня привичка (чи навіть направленість думки) боротись за свої права.
(ГП) Так. Україна дійсно не пережила ні Ренесансу, ні Реформації, ні Просвітлення, ні епохи романтизму і національних революцій. Люди сторіччями мали звичку тільки жалітися, скаржитися на погане життя, або бунтувати (тобто так чи інакше показувати сильнішому дулю в кишені). До конструктивної, предметної боротьби словом і громадським вчинком заради позитивних змін у суспільстві нас наша власна історія зовсім не привчила. Але може ще й не пізно пробувати це змінити, я не знаю.
> Особисто ніхто атеїста (поки-що) не чіпає, та й на лобі в нього не написано, що він атеїст. Єдине, що його може турбувати, це загроза суспільству через наступаюче мракобісся.
(ГП) О!!! Так оце і є спільний момент, спільна точка між Вами, атеїстом, і мною, християнином. Мене точнісінько так само тривожить мракобісся, шарлатанство, спроби неграмотних або недобросовісних людей замінити природознавчі науки різного роду ворожбитством, абсолютно ненауковими чи антинауковими конструкціями типу креаціонізму, і т.д. Але для того, щоби між християнами і атеїстами на основі цього спільного моменту пішла якась серйозна громадська робота, обом сторонам потрібно дуже багато терпіння і доброї волі. Я на своєму досвіді у США такого терпіння і доброї волі бачу ДУЖЕ МАЛО. Чомусь завжди то християни починають довбати атеїстів, що ті нібито аморальні і створили собі Бога із самих себе, то атеїсти починають довбати християн, що ті, мовляв, вигадали собі якогось Ісусика і ні чорта не роблять, а тільки моляться. Така упередженість з обох сторін виключає всяку спільну координовану дію.
> Але боротись за суспільні інтереси нема ні привички ні організаційних форм. Сам можеш лише на форумі покричати (якщо знаєш про його існування). Організовуватись самі не звикли. (...) Тож проблема пасивності атеїстів, це проблема нерозвинутості громадянського суспільства.
(ГП) Так, це все правда. Але все-таки ще до того, як думати про засоби (ЯК саме створити організацію), треба визначитися з метою і усвідомити, що для конструктивного здійснення цієї мети потрібні доброзичливість, м'якість, неупередженість, відкритість, толерантність, глибока повага до традицій обох сторін. НЕ потрібні, зайві ненависть (до людей - ненависть до зла є річ нормальна і потрібна), дратівливість, зневага, упередженість, зверхність, і будь-яка недобросовісність.
2005.06.23 | Социст
Мета.
Пан Георгій пише:> (ГП) Але все-таки ще до того, як думати про засоби (ЯК саме створити організацію), треба визначитися з метою і усвідомити, що для конструктивного здійснення цієї мети потрібні доброзичливість, м'якість, неупередженість, відкритість, толерантність, глибока повага до традицій обох сторін. НЕ потрібні, зайві ненависть (до людей - ненависть до зла є річ нормальна і потрібна), дратівливість, зневага, упередженість, зверхність, і будь-яка недобросовісність.
У християн та людей вільних від релігії може бути лише негативна спільна мета – уникнення насилля, бо позитивна мета християн – попасти в книгу життя – вимагає від людини перестати бути самодостатньою вільною людиною й жити лише за канонами церкви, тобто слухатись, слухатись і ще раз слухатись, а після цього – молитись...
2005.07.24 | Георгій
Re: Мета.
Социст пише:> Пан Георгій пише:
>
> > (ГП) Але все-таки ще до того, як думати про засоби (ЯК саме створити організацію), треба визначитися з метою і усвідомити, що для конструктивного здійснення цієї мети потрібні доброзичливість, м'якість, неупередженість, відкритість, толерантність, глибока повага до традицій обох сторін. НЕ потрібні, зайві ненависть (до людей - ненависть до зла є річ нормальна і потрібна), дратівливість, зневага, упередженість, зверхність, і будь-яка недобросовісність.
>
> У християн та людей вільних від релігії може бути лише негативна спільна мета – уникнення насилля, бо позитивна мета християн – попасти в книгу життя – вимагає від людини перестати бути самодостатньою вільною людиною й жити лише за канонами церкви, тобто слухатись, слухатись і ще раз слухатись, а після цього – молитись...
(ГП) Не зовсім так. Ми не віримо у спасіння добрими ділами (Римлян 3:21-28, 4:1-25), ми натомість віримо, що ми вже прощені і спасені і живемо і житимемо вічно, якщо тільки не захочемо самі чогось іншого ("не-спасіння," загибелі). Живемо ми передусім вірою, а вона - наша позитивна мета - полягає у тому, щоби "Добру Новину звіщати вбогим... проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених..." (Луки 4:18), і в тому, щоби "зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, (і) себе берегти чистими від світу" (Якова 1:27). Нічого такого, що каже нам НЕ робити усього цього, ми не слухаємося. А молитися і НЕ робити усього цього є наруга, а не наша віра. Що ж то книги Життя, то це Богові видно, хто в ній, нам - ні.
2005.07.25 | Социст
Не проповідями одними живе людина, а й осягненням єдности!(-)
2005.07.25 | Георгій
Так
Звичайно ж, не проповідями одними. Служінням. Саме про це і є воно, християнство. Проповіді можуть бути чи їх може не бути, це не так вже й важливо, а от "спраглому дай води, голодного нагодуй, хворого вилікуй, ув'язненого звільни," і т.д. Що таке єдність, я все-таки досі не розумію, але якщо вищеозначені ДІЇ ведуть до осягнення єдності, тоді я за осягнення єдності.2005.07.26 | Социст
Re: Так
Пан Георгій пише:> Звичайно ж, не проповідями одними. Служінням. Саме про це і є воно, християнство. Проповіді можуть бути чи їх може не бути, це не так вже й важливо, а от "спраглому дай води, голодного нагодуй, хворого вилікуй, ув'язненого звільни," і т.д. Що таке єдність, я все-таки досі не розумію, але якщо вищеозначені ДІЇ ведуть до осягнення єдності, тоді я за осягнення єдності.
Єдність є форма буття людини, яка є зняттям предметної діяльности. Діяльність людини підкорена своєму предмету, а тому всі стосунки людини підкорені цій предметності, реалізації окремих предметних інтересів, таких як от – побудувати хату, виграти гроші, завоювати місце під сонцем, здобути владу тощо. Ці стосунки обмежені, бо обмеженим є зміст самих предметів, яким вони підкорені. Тому, в рамках предметного буття, людина є й спраглою, й голодною, й хворою, й зневоленою. Таке буття людини є інобуттям осягнення: що б не осягнула людина, воно завжди буде чимсь іншим, не тим, чого їй не вистачає в житті. Те, чого їй не вистачає, є саме єдність – єдність з собою, тобто відповідність намірів їх реалізації, єдність з іншою людиною, тобто відповідність дій однієї людини очікуванням іншої людини, єдність спільноти, тобто мир, злагода та відсутність насилля, непорушність засад розбудови та життя спільноти людей. Осягнення єдности не має якоїсь предметної межи, за яку воно не здатне вийти, якої воно не здатне подолати – ні психічної межи між двома особистостями, ні фізіологічної межи життя, ні межи фізично-космічних масштабів. Тобто, єдність стає абсолютною тотальністю, здатною бути не тільки єдністю всіх, а й єдністю всього. Шляхом до осягнення єдности є зняття стосунків предметности, зняття набутої предметної самости, зняття себе для покладання єдности. Таке зняття, однак, потребує взаємности, бо немає єдности без доброї волі, неможлива єдностайність без добровільности. Тим самим єдність є зняттям стосунків влади, а тим більше – насилля. Але немає іншого справжнього шляху для людини крім осягнення єдности. В єдності є спасіння людства.
2005.06.22 | Тестер
Анатолю. Не тратьте куме сили і час на пана Джоржа
Як казала моя бабуся, коли я в дитинстві доводив її своїми запитаннями: "Ти такий розумний, що треба добре гороху наїстись, щоб з тобою говорити. Тобі слово, а ти десять".Але коли є час і надхнення, то будь ласка...
2005.06.22 | Георгій
А по суті?
Володю, п. Анатоль звинувачує мене у тому, що я нібито якимось чином відповідаю за те, що він і інші атеїсти в Україні не мають можливості висловлювати свою точку зору. Це дуже несправедливе і повністю фальшиве звинувачення, тому я і вибухнув своїми "десятьма словами на одне." Такі ситуації треба обговорювати по суті, щоби знайти правду і покращити життя людей, якого б світогляду вони не дотримувалися. Тому я не розумію Вашого сарказму.2005.06.23 | Тестер
по суті? Ти ж розумна людина. Але за...в всіх путаниною
2005.06.24 | Анатолій
Re: по суті? Ти ж розумна людина. Але за...в всіх путаниною
Тестере!Те що Він зає*ав всіх своєю плутаниною, це ще півбіди. А от що в Нього в голові ця плутанина превалює - от де біда!!!
Анатолій
2005.07.24 | Георгій
Перечитав свої коментарі, і все рівно не бачу плутанини
Володю, в чому конкретно плутанина?2005.07.26 | Анатолій
Re: Перечитав свої коментарі, і все рівно не бачу плутанини
Георгій пише:> Володю, в чому конкретно плутанина?
В голові, Юрчику, в голові...
Анатолій
2005.06.21 | толя дейнека
Re: Є статистика
щодо рещти промовчуале щодо статистики -не слід смішити курей. Це не статистика, а насмикане зі смітників лахміття.
Серйозні статистичні дослідження проводяться за одною визначеною методикою. Очевидно тут цього нема - згадуються якісь розрізнені цифри без зазначених джерел.. Крім того, таке поняття як віра людини - делікатне питання, і обираючи питання різним чином можна досягти майже любого результату. Не згадуючи про вже те, що віруючі й невіруючі бувають різного типу, які на ділі плавно перетікають одні в другі.
так що біліберда ця статистика.