Відповіді

• 2005.07.22 | Тестер

  Не треба шукати чорного кота в темній кімнаті

  Особливо, коли його там нема. Все простіше.
  Людина прожила життя, майже так, як хотіла. Прагнення особистої свободи і "духа" у нього було вищим, ніж бажання "і ставка і млинка і вишневого ставка". І "правила гри", того суспільства він виконував настільки, наскільки йому потрібно було для самовираження та самоствердження. І якщо його хотіли "купити" якимось благами, він свідомо уникав цього, міняючи місце проживання, щоб не бути комусь зобов"язаним і відповідно залежним.
  М"ягко кажучи я можу привести сучасний приклад, коли начальник задовільнив просьбу підлеглого на 50% . Хто не пам"ятає, може в деталях. А ще є поговірка "А вот, болт вам, ребята". Усього-то.
  Алеж Сковорода був філософом, то сказав,як сказав...
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.08.02 | Вільнодум

    Re: Не треба шукати чорного кота в темній кімнаті

    Тестер пише:
    > ... А ще є поговірка "А вот, болт вам, ребята". Усього-то. Алеж Сковорода був філософом, то сказав,як сказав...
    (В-дум)- Пане Тестере, це вже супер спрощення! Подумайте самі, чи хотіли б Ви написати на своїй могилі щось таке- "A я тобі ті 100 гривень так і не віддав!". Це, "по духу", те саме, що Ви толкуєте Сковорода написав на своїй могилі. Ви ж розумієте, що він був вище такого примітивізму оцінки свого життя і "послання" потомкам через напис на могилі ...
    
    Моя інтерпретація його напису залишається в силі, як найбільш вірогідна, так як ніхто нічого розумнішого придумати не може!
    
    Вільнодум
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.08.02 | Тестер

      То я спеціально навів таке спрощення

      Григорій Савич ще не знав "сучасної теорії пофігістів" і циніком не був. І в монастир не пішов, як І. Вишенський. Любив життя, обходився мінімумом, щоб не бути комусь зобов"язаним.
      Миколо, а ти мені не відповів в іншій гілці. Питання повязане з психологією віруючої людини. Чи не замітив?

  • 2005.08.05 | пан Roller

    Re:Свет ловил меня, но я убежал. (Колобок)

    
    Это похоже на сказку КОЛОБОК.
    
    Brgds

• 2005.07.22 | Анатолій

  Погліди Вільнодума та Тестера (як і мій) є тотожними!(-)

• 2005.10.29 | harnack

  Сковорода і Величковський

  Гадаю, варто прочитати цю статтю про двох українців із Полтави:
  
  Андрій Окара
  
  Преподобний Паїсій (Величковський) та Григорій Сковорода
  
  в культурному оточенні XVIII століття
  
  Величковський та Сковорода з'явилися на світ одного року - 1722, на Україні, на Полтавській землі.
  http://www.ukrhistory.narod.ru/texts/okara-2.htm
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.11.01 | Вільнодум

    Re: Цікаво, дякую! (-)

  • 2005.11.01 | harnack

    Re: Сковорода і Величковський

    (Гарнак): За українською інтелектуальною і духовною потугою, щоб усвідомити історичну творчість українців - треба звернути увагу на закладений фурдамент "східнослов'янської" культури ренесансними українцями (переважно Прокопович і Яворський як Петрові просвітителі Московщини), крім суто релігійних:
    
    Може через це постаті Величковського й Сковороди нетипові для "галантного" XVIII століття. Проте, й у XVIII столітті історія українського та російського духовного життя давала цікаві приклади подвижництва й духовної заглибленості - свт. Димитрій Ростовський (Туптало), св. Георгій (Кониський), свт. Тихон (Задонський), митрополити Платон (Левшин), Гавриїл (Петров), свт. Іоасаф (Горленко), блаженна Ксенія (Петербурзька), ціла когорта духовних пастирів - вихідців з України, що були митрополитами й простими священиками в Сибіру та на Півночі Росії. http://www.ukrhistory.narod.ru/texts/okara-2.htm
    
    Про українця Димитрія Ростовського, докладніше тут:
    
    ДИМИТРИЙ РОСТОВСКИЙ
    Глава первая
    Человек, которого в России почитают как святого Димитрия Ростовского, родился в декабре 1651 года недалеко от Киева в городке Макарове. Мальчика назвали Даниилом; ни новорожденный, ни его родители не помышляли даже о российском Ростове, который для них был городом заграничным и чужим. Русские биографы святого не то чтобы умалчивали, а не подчеркивали, что великий русский святой родился на Украине, в украинской семье и был украинцем. Умолчание не случайно: для русских существование Украины есть неприятная загадка, которую проще забыть, чем решить.
    http://www.krotov.info/yakov/6_bios/52_xviii/dimitry_rost.htm
    
    Про Величковського замало знають, але самі Брати Карамазови були би неможливими і сам Достоєвський не зазнав би своєї духовної глибини без нього. Ось цитата з БКарамазових (де в прогалинах буква "е"):
    
    Старецъ этотъ, какъ я уже объяснилъ выше, былъ старецъ Зосима; но надо бы зд сь сказать н сколько словъ и о томъ что такое вообще "старцы" въ нашихъ монастыряхъ, и вотъ жаль что чувствую себя на этой дорог не довольно компетентнымъ и твердымъ. Попробую однако сообщить малыми словами и въ поверхностномъ изложенiи. И вопервыхъ, люди спецiальные и компетентные утверждаютъ, что старцы и старчество появились у насъ, по нашимъ русскимъ монастырямъ, весьма лишь недавно, даже н тъ и ста л тъ, тогда какъ на всемъ православномъ Восток , особенно на Синае и на Афоне, существуютъ далеко уже за тысячу л тъ. Утверждаютъ что существовало старчество и у насъ на Руси во времена древн йшiя, или непрем нно должно было существовать, но всл дствiе б дствiй Россiи, Татарщины, смутъ, перерыва прежнихъ сношенiй съ Востокомъ посл покоренiя Константинополя, установленiе это забылось у насъ и старцы прес клись. Возрождено же оно у насъ опять съ конца прошлаго стол тiя однимъ изъ великихъ подвижниковъ (какъ называютъ его) ПАИСИЕМЪ ВЕЛИЧКОВСКИМЪ и учениками его, но и досел , даже черезъ сто почти л тъ, существуетъ весьма еще не во многихъ монастыряхъ, и даже подвергалось иногда почти что гоненiямъ, какъ неслыханное по Россiи новшество. Въ особенности процв ло оно у насъ на Руси въ одной знаменитой пустын Козельской Оптиной. Когда и к мъ насадилось оно и въ нашемъ подгородномъ монастыр не могу сказать, но въ немъ уже считалось третье преемничество старцевъ, и старецъ Зосима былъ изъ нихъ посл днимъ, но и онъ уже почти помиралъ отъ слабости и бол зней, а зам нить его даже и не знали к мъ. Вопросъ для нашего монастыря былъ важный, такъ какъ монастырь нашъ нич мъ особенно не былъ до т хъ поръ знаменитъ: въ немъ не было ни мощей святыхъ угодниковъ, ни явленныхъ чудотворныхъ иконъ, не было даже славныхъ преданiй связанныхъ съ нашею исторiей, не числилось за нимъ историческихъ подвиговъ и заслугъ отечеству. Процв лъ онъ и прославился на всю Россiю именно изъ-за старцевъ, чтобы вид ть и послушать которыхъ стекались къ намъ богомольцы толпами со всей Россiи изъ-за тысячъ верстъ. Итакъ что же такое старецъ? Старецъ это - берущiй вашу душу, вашу волю въ свою душу и въ свою волю. Избравъ старца вы отъ своей воли отр шаетесь и отдаете ее ему въ полное послушанiе, съ полнымъ самоотр шенiемъ. Этотъ искусъ, эту страшную школу жизни обрекающiй себя принимаетъ добровольно въ надежд посл долгаго искуса поб дить себя, овлад ть собою до того чтобы могъ наконецъ достичь, чрезъ послушанiе всей жизни, уже совершенной свободы, то-есть свободы отъ самого себя, изб гнуть участи т хъ которые всю жизнь прожили, а себя въ себ не нашли. Изобр тенiе это, то-есть старчество, - не теоретическое, а выведено на Восток изъ практики, въ наше время уже тысячел тней. Обязанности къ старцу не то что обыкновенное "послушанiе" всегда бывшее и въ нашихъ русскихъ монастыряхъ. Тутъ признается в чная испов дь вс хъ подвизающихся старцу и неразрушимая связь между связавшимъ и связаннымъ. Разказываютъ, наприм ръ, что однажды, въ древн йшiя времена христiанства, одинъ таковой послушникъ, не исполнивъ н коего послушанiя, возложеннаго на него его старцемъ, ушелъ отъ него изъ монастыря и пришелъ въ другую страну, изъ Сирiи въ Египетъ. Тамъ, посл долгихъ и великихъ подвиговъ сподобился наконецъ претерп ть истязанiя и мученическую смерть за в ру. Когда же церковь хоронила т ло его уже чтя его какъ святаго, то вдругъ при возглас дiакона: "Оглашенные изыдите" - гробъ съ лежащимъ въ немъ т ломъ мученика сорвался съ м ста и былъ извергнутъ изъ храма, и такъ до трехъ разъ. И наконецъ лишь узнали что этотъ святой страстотерпецъ нарушилъ послушанiе и ушелъ отъ своего старца, а потому безъ разр шенiя старца не могъ быть и прощенъ, даже несмотря на свои великiе подвиги. Но когда призванный старецъ разр шилъ его отъ послушанiя, тогда лишь могло совершиться и погребенiе его. Конечно все это лишь древняя легенда, но вотъ и недавняя быль: одинъ изъ нашихъ современныхъ иноковъ спасался на А он и вдругъ старецъ его повел лъ ему оставить А онъ, который онъ излюбилъ какъ святыню, какъ тихое пристанище, до глубины души своей и идти сначала въ Iерусалимъ на поклоненiе Святымъ М стамъ, а потомъ обратно въ Россiю, на С веръ, въ Сибирь: "Тамъ теб м сто, а не зд сь". Пораженный и убитый горемъ монахъ явился въ Константинополь ко вселенскому патрiарху и молилъ разр шить его послушанiе, и вотъ вселенскiй владыко отв тилъ ему что не только онъ, патрiархъ вселенскiй, не можетъ разр шить его, но и на всей земл н тъ да и не можетъ быть такой власти которая бы могла разр шить его отъ послушанiя, разъ уже наложеннаго старцемъ, кром лишь власти самого того старца который наложилъ его. Такимъ образомъ старчество одарено властью въ изв стныхъ случаяхъ безпред льною и непостижимою. Вотъ почему во многихъ монастыряхъ старчество у насъ сначала встр чено было почти гоненiемъ. Между т мъ старцевъ тотчасъ же стали высоко уважать въ народ . Къ старцамъ нашего монастыря стекались наприм ръ и простолюдины и самые знатные люди съ т мъ чтобы, повергаясь предъ ними, испов дывать имъ свои сомн нiя, свои гр хи, свои страданiя и испросить сов та и наставленiя. Видя это, противники старцевъ кричали, вм ст съ прочими обвиненiями, что зд сь самовластно и легкомысленно унижается таинство испов ди, - хотя безпрерывное испов дыванiе своей души старцу послушникомъ его или св тскимъ производится совс мъ не какъ таинство. Кончилось однако т мъ что старчество удержалось и мало-по-малу по русскимъ монастырямъ водворяется. Правда пожалуй и то что это испытанное и уже тысячел тнее орудiе для нравственнаго перерожденiя челов ка отъ рабства къ свобод и къ нравственному совершенствованiю можетъ обратиться въ обоюдоострое орудiе, такъ что иного пожалуй приведетъ, вм сто смиренiя и окончательнаго самообладанiя, напротивъ къ самой сатанинской гордости, то-есть къ ц пямъ, а не къ свобод .
    
    БРАТЬЯ КАРАМАЗОВЫ
    ЧАСТЬ ПЕРВАЯ
    КНИГА ПЕРВАЯ ИСТОРIЯ ОДНОЙ СЕМЕЙКИ
    V.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.11.01 | harnack

      Величковський

      Ось добра довідка про самого полтавчанина, який відродив грецьку спадщину, Величковського:
      
      http://litopys.org.ua/fdm/fdm05.htm
      
      ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ Петро Іванович, чернече ім’я — Платон, схимницьке — Паїсій (02.12.1722 — 15.11.1794) — релігійний мислитель. Народився в Полтаві у родині священика — настоятеля Успенського собору Йоана Величковського. Початкову освіту здобув у соборній школі (1729 — 34), ще в дитинстві захопившись святоотчою літ-рою. 1734 р. вступив до молодшого відділення КМА. Дедалі більше відчуваючи потяг до чернечого життя, зростанню якого особливо сприяло спілкування із ченцем Пахомієм, що став для В. першим духовним наставником, близько 1740 р. залишає академію й стає послушником Любецького монастиря. Трохи згодом приймає постриг (з іменем Платона) у Медведовському монастирі, після його закриття оселяється у Києво-Печерській лаврі. Прагнучи тиші й усамітнення, вирушає у мандри (1743), знайшовши на кілька років притулок і духовне керівництво в монастирях і скитах Молдавії. Влітку 1746 р. оселяється на Афоні. Після чотирьох років цілковитого усамітнення й аскези приймає постриг з іменем Паїсія; 1758 р. рукопокладений у священики. Наступні роки веде життя старця у заснованому ним афонському Іллінському скиту й монастирях Молдавії — Драгоманському (1763 — 75), Сеульському (1775 — 79), Нямецькому (з 1779 до кінця життя), наставляючи духовних учнів на містико-аскетичний шлях внутрішнього подвигу та єднання з Богом і віддаючись літ. діяльності. Помер у сані архімандрита (1790); похований у гол. церкві Нямецького монастиря. Канонізований у 1988 р.
      
      В. — один із найвідоміших містиків XVIII ст. — продовжував напрям укр. думки, репрезентований наприкінці XVI — в першій пол. XVII ст. І. Вишенським, Й. Княгиницьким, І. Копинським та ін., зорієнтований на патристичну та ісіхастську традиції. Близький за своїми поглядами до Г. Сковороди і С. Гамалії. Крім гол. твору — "Про розумну або внутрішню молитву", — В. належить низка перекладів творів отців церкви старослов’янською мовою. Серед них слід особливо відзначити "Філокалію" — багатотомне видання, в якому зібрано твори 38 письменників християнського Сходу з III по XV ст. ("Філокалія" була видана 1782 р. грецькою мовою у Венеції афонським ченцем Никодимом і єпископом Макарієм з Корінту). Здійснений В. переклад цього твору церковнослов’янською мовою видано у Москві 1793 р. під назвою "Добротолюбіє".
      
      Одна з наскрізних тем творчості В. — вчення про старецтво, становленню якого була підпорядкована його діяльність, спрямована на оновлення церковного життя. Серед необхідних якостей і чеснот старця — духовного отця — В. особливо відзначає духовний розум (гр. — diakrisis). Його учні повинні сприймати повчання старця як голос Божий і здійснювати їх на своєму духовному шляху, що починається з очищення від усіх пристрастей через віру, любов, піст, стриманість, пильність, сумирність, мовчання, безкорисливість, правдиве рішення та розумну молитву. Вбачаючи в останній необхідне підґрунтя й умову правильного духовного життя, В. наполегливо стверджував її у своєму чернечому братстві. Розрізняючи в духовному сходженні два щаблі — діяння і бачення, В. виокремлював, відповідно, два види розумної молитви — діяльну (для початківців) і умоглядну (для тих, хто набув високого рівня духовності й здатність до духовного бачення), вбачаючи у першій початок духовного сходження, а в другій — його завершення. У визначенні двох щаблів духовного сходження В. орієнтувався на твори Григорія Синаїта. Істинне духовне бачення розумів як відкриття розуму внаслідок попереднього подвигу діяння, очищення людської душі й серця від скверни душевних і тілесних пристрастей перед невимовними й неосяжними Божественними таїнами. На рівень такого бачення, згідно В., можна піднестися тільки з Божої волі і з допомогою його благодаті.
      
      
      
      Твори В. див у кн.: Житіє и писанія молдавскаго старца Паисія Величковскаго. — О., 1887; Житіє и писанія молдавскаго старца Паисія Величковского съ присовокупленіемъ предисловій на книги св. Григорія Синаита, Филофея Синайского, Исихія пресвитера и Нила Сорскаго, сочиненныхъ другомъ его и спостником старцем Василіемъ Поляномерульскимъ, объ умномъ трезвеніи и молитвЂ. — M., 1892; Об умной или внутренней молитве. — М. 1902.
      
      
      
      Про нього див.: Амвросий, архімандрит. Молдавский старец Паисий Величковский 1722 — 1794. Краткий биограф. очерк c приложением учения старца Паисия об умной молитвЂ. — Почаев, 1902; Яцимирский А. И. Славянские и русск. рукописи румынских библиотек // Сб. отд. русск. яз. и словесности. — Т. 79. — СПб., 1905; Боровкова-Майкова М. Нил Сорский и Паисий Величковский // Сергею Федоровичу Платонову ученики, друзья и почитатели. — СПб., 1911; Яцимирский А. И. Возрождение Византийско-Болгарскаго мистицизма и славяно-аскетической лит-ры в XVIII в. // Почесть. Сб. статей, посвященных проф. М. С. Дринову. — X., 1905; Четвериков С. Из истории русского старчества. 1. В поисках пути Христова (Из истории детства и юности Молдавского старца архимандрита Паисия Величковского) // Путь (Париж). — 1925. — №1 (сентябрь); Його ж. Путь умного делания и духовного трезвения (Старчествование Архимандрита Паисия Величковского на Афоне и в Молдовлахии) // Там само. — 1926. — №3 (март — апрель) (дві останні див.: Путь. Орган русск. религиозной мысли. — Кн. 1 (І — VI). — М., 1992); Його ж. Писания старца Паисия Величковского об умной молитве // Там само. — 1927. — №1 (апрель); Його ж. Молдавский старец Паисий Величковский, его жизнь, учение и влияния на православнеє монашество. Вып. I — II. — Печеры, 1938; Smolitsch I. Leben und Lehre der Starzen. — Köln; Olten, 1952; Його ж. Russisches Mönchstum. Entstehung, Entwicklung und Wesen. — Würzburg, 1953; Леонид, иеромонах (Поляков). Схиархимандрит Паисий Величковский // ЖМП, — 1954. — №10; Його ж. Старец Паисий Величковский как учитель аскетики (1722 — 1794) // ЖМП. — 1956. — №10; Його ж. Лит. наследие Паисия Величковского // ЖМП. — 1957. — №4; Його ж. Афон и русск. монашество // ЖМП. — 1958. — №8; Його ж. Лит. деятельность схиархимандрита Паисия Величковского (21.XII.1722 — 15.11. 1792) // Messager de l’Exarchat du Patriarche russe en Europe occidentale. — 1973. — №21; Іларіон, митрополит (Огієнко Іван). Старець Паїсій Величковський. Його життя, праця та наука. — Вінніпег, 1975; Hainsworth C. Staretz Paisy Velichkovsky (1722 — 1794). Doctrine of Spiritual Guidence. — Rom, 1976; Митрофан Схимонах. Житіє и подвиги блаженнаго нашего отца старца Паисія, собранное отъ многихъ писателей и сочинено отцомъ Платономъ // Tachiaos, Authsny-Emil N. The Revival of Byzantine Mysticism among Slavs and Romanians in the XVIII Century: Texts Relating to the life and Activity of Paisy Velichkovsky (1722 — 1794). — Thessalonica, 1986.
      
      
      
      P. Піч
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2005.11.02 | Георгій

        Дисципліна християнського життя

        >Одна з наскрізних тем творчості В. — вчення про старецтво, становленню якого була підпорядкована його діяльність, спрямована на оновлення церковного життя. Серед необхідних якостей і чеснот старця — духовного отця — В. особливо відзначає духовний розум (гр. — diakrisis). Його учні повинні сприймати повчання старця як голос Божий і здійснювати їх на своєму духовному шляху, що починається з очищення від усіх пристрастей через віру, любов, піст, стриманість, пильність, сумирність, мовчання, безкорисливість, правдиве рішення та розумну молитву. Вбачаючи в останній необхідне підґрунтя й умову правильного духовного життя, В. наполегливо стверджував її у своєму чернечому братстві. Розрізняючи в духовному сходженні два щаблі — діяння і бачення, В. виокремлював, відповідно, два види розумної молитви — діяльну (для початківців) і умоглядну (для тих, хто набув високого рівня духовності й здатність до духовного бачення), вбачаючи у першій початок духовного сходження, а в другій — його завершення. У визначенні двох щаблів духовного сходження В. орієнтувався на твори Григорія Синаїта. Істинне духовне бачення розумів як відкриття розуму внаслідок попереднього подвигу діяння, очищення людської душі й серця від скверни душевних і тілесних пристрастей перед невимовними й неосяжними Божественними таїнами. На рівень такого бачення, згідно В., можна піднестися тільки з Божої волі і з допомогою його благодаті.
        (ГП) Не тільки "згідно з В." - це загальнохристиянський підхід. Реформовані протестанти теж вірять у процес духовного сходження (або освячення, в англомовній літературі "santctification"). При цьому реформати теж, так само як і о. Величковський, підкреслюють, що це освячення людини, так само як її попередня регенерація, є роботою Бога, Його благодаті, "пролитої" Ним на людину згідно з Його суверенним планом творення світу і спасіння людства. Так само як людина не народжує себе сама, вона також не спасає себе сама і не освячує себе сама. Але тоді, коли Бог "кличе" людину і вона, за Його волею, "народжується" "згори" (або "від Духа," Івана 3:3-8), тобто починає нове духовне життя - тоді вона починає шукати освячення. Процес освячення не закінчується аж до самісінької смерті людини (жодний живий християнин не є остаточно освяченим), і не означає, що людина стає "імунною" до гріха; але він проявляється у тому, що людина починає все більш і більш активно боротися з гріхом у своєму житті. У цій боротьбі християни (у тому числі й реформовані протестанти) використовують такі традиційні методи християнської дисципліни, як молитва, піст, вдумливе читання Св. Письма, медитація, самотність, мовчання, недільний відпочинок (це теж, як це не парадоксально, різновид дисципліни!), і християнська гостинність.

    • 2005.11.02 | Социст

      Ісус був молодим і не був ні християнином, ні старцем...(-)