МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Трохи роздумів про Біблію. 18. Йов

01/03/2006 | Георгій
Це дуже своєрідна біблійна книга. За жанром вона належить до так званої біблійної "літератури мудрості" (разом з багатьма Псалмами, книгою Приповісток і книгою Еклезіаста), тобто вона взагалі філософська, але вона водночас і шедевр поезії, і джерело деяких цікавих месіанських пророцтв. Автор книги Йова невідомий. Час її написання точно також невідомий, але більшість фахівців вважає, що з найбільшою імовірністю книгу Йова було написано у час розквіту "літератури мудрості," тобто в останні роки царювання Соломона (приблизно 950-930 рр. до н.е.).

Думаю, зміст книги Йова у принципі відомий дуже багатьом людям, навіть і тим, хто ніколи не читав Св. Письма. Якщо дуже коротко, книга описує праведника з землі Уц (що це за земля, невідомо), на ім'я Йов, якого сатана, з дозволу Бога, вразив страшними стражданнями. Йов був дуже заможною і поважною людиною, але всі його численні сини та дочки загинули, а також пропав увесь його маєток. Нібито якби цього було мало, диявол також наслав на Йова страшну хворобу, так що його шкіру від стіп ніг аж до черепа вкрили болючі і сверблячі гнояки.

У присутності трьох своїх друзів Йов тяжко скаржиться на Бога. Очевидно, він дійсно дуже праведна і щиро віруюча людина, тому він не заперечує реальності Бога і не сипле в адресу Бога зневажливих образ. Він визнає, що Бог існує і що Бог є всемогутнім, і що Бог, безумовно, карає злих і винаголоджує добрих. Але, каже далі Йов, у даному конкретному випадку - його особистому - це не так, і в багатьох інших випадках це не так. Йов заперечує, що Бог карає його заслужено, за якусь провину. Більше того, Йов бачить, що дуже багато негідників живуть щасливо, а дуже багато ні в чому не винних людей бідує і мучиться. Усі троє друзів Йова (Еліфаз, Білдад і Зофар) вважають такі думки страшним богохульством. Їх позиція чітка і безкомпромісна: Бог не карає невинних. Якщо Йов страждає, кажуть Еліфаз, Білдад і Зофар, значить, він не є ніяким праведником, значить, він грішив і зараз жне те, що він посіяв.

Напруга в розмові цих чотирьох героїв книги дедалі наростає. Йов категорично не згоджується з прямолінійною, жорсткою філософією вини і покарання, що її відстоюють троє його опонентів. Він згоджується тільки з тим, що він є нещасна, слабка, обмежена своєю людськістю, смертністю, кінечністю людина, але він наполягає на своїй невинності в Божих очах. У розпалі суперечки (23-й розділ книги) Йов робить парадоксальне твердження: він каже, що ЯКБИ Бог викликав його, Йова, на якийсь суд, на якусь "прю," він, Йов, відстояв би свою правоту, але... це неможливо, цього просто не стається! Бог, за Йовом, принципово відділений від людини, Він "ховається" від людини:

"Чи зо мною на прю Він з великою силою стане? О ні, - тільки б увагу звернув Він на мене! Справедливий судився б там з ним; я ж назавжди б звільнивсь від свойого Судді. Та піду я на схід - і немає Його, а на захід удамся - Його не побачу, на півночі шукаю Його - і не вхоплю, збочу на південь - і не добачаю... Тому перед обличчям Його я тремчу, розважаю - й жахаюсь Його..." (23:6-17).

Очевидно, Йов дуже розгублений, сконфужений, і його ставлення до Бога амбівалентне. Він не те щоби богоборець і аж ніяк не богоненависник. Скоріше, він щиро не розуміє, що ж таке сталося з ним, і хоче знати правду. І отут, у своїх щирих пошуках цієї закритої від нього Божої правди, Йов промовляє дуже пророчі слова, щось таке, що вражає своїм дуже, так би мовити, "новозавітнім" тоном. В одному із своїх заперечень Еліфазові Йов каже, що, хоча Бог на нього (Йова) гнівається, тим не менш

"хай місця не буде для зойку мого, бо тепер ось на небі мій Свідок, Самовидець мій на висоті" (16:18, 19),

і далі,

"я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу; сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі..." (19:25-27).

Тут на сцені з'являється ще один персонаж - молодший за Йова і його співбесідників чоловік на ім'я Елігу. Це своєрідний Deus ex machinae, який намагається протидіяти водночас і банальній звинувачувальній філософії Еліфаза, Білдада та Зофара, і йовівській філософії відчаю. Головний аргумент Елігу такий, що МИ НЕ ЗНАЄМО і не можемо знати Божого провидіння. Єдине, що ми МОЖЕМО (і повинні) знати, це є те, що Бог не звітується ні перед ким за Свої плани і вчинки. Він суверен. Він незрівняно більший, ніж ми і ніж усе те, що ми про Нього думаємо. Незважаючи на те, що Він бачить нас усіх, як на долоні, ми, люди, наші діла, наші провини і наші нібито праведні вчинки чи взагалі заслуги - все це далеко не є тим резоном, заради якого Бог існує і втілює в життя Свій передвічний план:

"... більший же Бог за людину! Чого ти з Ним сперечаєшся, що про всі Свої справи Він відповіді не дає? ... Хто землю довірив Йому, і хто на Нього вселенну поклав?" (33:12, 13; 34:13).

Тут, безумовно, звучить засторога проти антропоморфізації, "одомашнювання" Бога, спроб нав'язати Богові наші, людські, прямолінійні і часто некомпетентні уяви про справедливість.

З іншого боку, Елігу не згоджується з Йовом, що Бог геть зовсім закритий для людини, що Він просто мовчить і не звертає уваги на несправедливість. За Елігу, Бог говорить до людини весь час, тільки людина не завжди хоче слухати. І тут знову ми чуємо щось "новозавітнє":

"... карається хворістю він ("муж." -ГП) на постелі своїй, і... гине тіло його, і... до гробу душа його зближується... (та) Ангел-заступник при нім, один з тисячі, щоб представити людині її правоту... Він (Бог. -ГП) буде йому милосердний та й скаже: "Звільни ти його, щоби до гробу не йшов він - Я ВИКУП ЗНАЙШОВ... Він (муж. -ГП) дивитиметься на людей і говоритиме, "Я грішив був і правду кривив, та мені не відплачено. Він (Бог. -ГП) викупив душу мою, щоб до гробу не йшла, і буде бачити світло жива моя" (33:19-28).

Таким чином, у книзі Йова (10 ст. до н.е.!) проглядається дуже "новозавітній," дуже християнський мотив викупу, що його БОГ (!), а не людина, знаходить для покриття ціни провин і переступів хворого, інвалідизованого гріхопадінням людства. Вражає також дуже "новозавітня" термінологія процитованих фрагментів книги Йова, де згадується Свідок-Самовидець, Викупитель, в англійських перекладах Redeemer, Defender, Mediator - усі ці епітети пізніше, у книгах Нового Завіту, будуть використані по відношенню до Христа. Вірш Йова 19:25 ("I know, I know that my Redeemer lives") навіть став назвою і першим рядком одного дуже поширеного, популярного протестантського гімну.

Під завісу з'являється сам Бог і у дуже піднесеному, квітчастому монолозі підтверджує лінію Елігу. Йов присоромлений, але водночас виправданий. Бог повертає йому і здоров'я, і ще більше багатство, і ще більше нащадків. А ми залишаємося наодинці з майстерно, вишукано, неймовірно сильно написаною і глибоко філософською книгою, яка у черговий раз підносить тему про Божу суверенність, Божу турботу про нас, яку ми так часто, будучи ображені тими чи іншими обставинами життя, так ганебно недооцінюємо. Бог живий, Він на Своєму престолі, Він повний суверен, господар ситуації, і якщо ми бачимо якесь зло, це не ознака його несправедливості чи недоброти, а частина Його складного, заплутаного, не повністю видимого нам, але у кінцевому підсумку прекрасного Провидіння.

Відповіді



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".