01/18/2006 | Георгій

Оригінальна староєврейська назва цієї книги - Когелет, тобто буквально той, хто збирає людей (англійською мовою assembler або congregator). Грецьке слово Еклезіастес є одним з варіантів перекладу слова Когелет. Деякі джерела тлумачать "еклезіастес" як "проповідник," але оригінал не містить такого вузько релігійного сенсу - мається на увазі просто дуже високо шановна людина, до якої прислухаються і навколо якої збираються інші люди, не обов'язково той, хто читає проповіді.

Традиція приписує авторство цієї книги цареві Соломону. Дійсно, у перших розділах книги її автор говорить про себе, що він є сином царя Давида і що сам він був царем в Єрусалимі. Звичайно, не можна виключити, що оригінальні висловлювання і якісь філософсько-поетичні твори царя Соломона лягли в основу книги Еклезіаста. Проте більшість дослідників згоджується, на підставі мови і стилю цієї книги, що вона була написана десь у 400-і або 300-і роки до н.е., вже після повернення євреїв до Єрусалиму у складі Мідо-Перської імперії.

Книга Еклезіаста дуже незвичайна, я б сказав - унікальна біблійна книга. Її жанр - поезія, її зміст - роздуми людини про смисл життя. У цьому відношенні вона не відрізняється від інших частин так званої біблійної літератури мудрості - книг Йова, Псалмів і Приповістей. Але тон книги Еклезіаста дуже інший. У цій книзі зовсім нема мотивів радості, щастя, тріумфу. Вона дуже негативна, сумна, "деконструктивна." Якщо у Псалмах постійно повторюється лейтмотив надії на Бога як на "Скелю," твердиню, а у Приповістях побожна мудрість тріумфує над безбожною дурістю, в Еклезіасті від його перших і до його останніх рядків грається сумна похоронна мелодія: все марнота, все абсурд, все на світі є лише "ловлення вітру." Нічого в житті людини не варте тих шалених, болісних зусиль, які людина прикладає, щоби нібито бути щасливою. Взагалі не жити, за Еклезіастом, краще, ніж жити. Хоча "живому собаці краще, ніж мертвому левові," одна доля і для лева, і для собаки, і для людини - могила, тління, забуття. У могилі, каже Еклезіаст, нема нічого - "ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості." При цьому життя як таке не підкоряється ніяким об'єктивним законам, воно залежне лише "від часу й нагоди," непередбачене, стохастичне. Людина може набути неймовірних знань, шаленого багатства, влади, слави, але яке все це має значення за мить до смерті? Тому, каже Еклезіаст, "недоноскові" (викидишеві, абортованому мертвому плодові) краще, ніж усім на світі царям, вченим чи гурманам.

Проте філософія Еклезіаста - це все-таки філософія віруючої людини, Божого обранця. Еклезіаст при всьому своєму песимізмі ні на секунду не сумнівається у реальності Бога і в реальності Божого суду. Бог, за Еклезіастом, "приведе кожну справу на суд, і все потаємне, - чи добре воно, чи лихе." Тому не все рівно, як людина живе і що вона у своєму житті робить. Ми всі женемося за "вітром" у молодості - бажаємо веселощів, насолод, виповнення наших амбіційних планів, але варто, за Еклезіастом, "пам'ятати Творця в днях юнацтва свого." Інакше може бути пізно - адже у похилому віці "стемніє сонце, і світло, і місяць, і зорі, і не вернуться хмари густі за дощем... затремтять ті, хто дім стереже, і зігнуться мужні, і спинять роботу свою млинарі... і потемніють тіЇ хто у вікно визирає, і двері подвійні на вулицю замкнені будуть... і голос пташини замовкне, і затихнуть всі дочки співучі, і будуть боятися високого місця, і жахи в дорозі їм будуть, і мигдаль зацвіте, і обтяжіє кобилка, і загине бажання." Треба вірити і робити добрі діла віри з юності, ще до того, як почнеться оцей так поетично описаний процес вмирання, повільного вгасання, отупіння тіла і духу людини. Не в нагромадженні багатства щастя і не в нагромадженні знань мудрість; щастя й мудрість саме в усвідомленні скороминучості, миттєвості свого перебування на нашій планеті і в розумному служінні Богові й ближньому тоді, коли ще є для цього сили.