Трохи роздумів про Біблію. 33. Михея.
02/24/2006 | Георгій
Текст цієї книги каже про Михея, що він був з "Морешету" (можливо, місто Мареша у центральній, гірській, частині Південного Царства, на південний захід від Єрусалиму) і пророкував "за днів Йотама, Ахаза та Єзекії," тобто був сучасником пророка Ісайї - можливо, дещо молодшим - і попередником пророка Єремії. Як і всі книги "малих пророків," книга Михея невеликого об'єму (сім розділів), але вона надзвичайно насичена історико-міфологічними алюзіями. Михей - очевидно, людина прекрасно освічена у староєврейській релігійній традиції - веде своєрідний діалог з книгами староєврейського Закону (Тори - особливо з книгою Повторення Закону), з їх ідеями, і також з ідеями інших пророків, особливо Ісайї.
Як і більшість інших пророчих книг Старого Завіту, книга Михея починається з гнівного засудження переступів Божого обраного народу. Михея особливо сердить соціальна несправедливість, яку він описує у дуже густих, моторошних тонах: "начальники" народу "добро ненавидять та кохають зло, шкіру (бідних) здирають, і їхнє тіло з костей їх, і їхні кості ламають, і січуть, немов до горняти, і немов м'ясо в котел"; фальшиві пророки "вводять народ... у блуд, зубами своїми гризуть та покрикують, 'Мир!', а на того, хто не дає їм до рота, святую війну оголошують." Не дивно тоді, каже Михей, що Самарія буде зруйнована, Сіон "заорений," Єрусалим повалений.
Але "рештка," "залишок" народу буде спасений. Тут книга Михея майже буквально повторює інші фрагменти Св. Письма, особливо рядки з Ісайї (Мих. 4:1-4 майже дослівно повторює пророцтва Ісайї про суд над народами і прихід Божого Царства до рештки обранців). Трохи далі у пророцтвах Михея з'являється характерний "давидичний" мотив - рідне місто царя Давида, Віфлеєм, оголошується тим містом, звідки вийде "Той, Хто буде владика в Ізраїлі." Як і трохи пізніше Єзекіїль, Михей бачить цього Владику "пастирем," який буде "пасти" "Господньою силою." Пророк каже про цього Пастиря, що Він буде "великий тепер аж до кінця землі," але також і що "Він БУДЕ МИРОМ."
На початку шостого розділу тон книги раптом міняється. Михеєві бачиться Бог, але вже не як розгніваний і невблаганний суддя, а як скривджений, ображений батько, кинутий своїми заблудлими дітьми. Бог викликає Свій народ на "суд," але на цей раз це не перелік злочинів підсудних, а болісний плач Того, Хто звинувачує - ну за що ж Ви зі мною так? Що я Вам зробив, окрім доброго? І невже, каже цей ображений Суддя, ви досі незрозуміли, чого Я від вас хочу? Не жертв, не цілопалень, не хабарів - любові, чистоти, справедливості. Знаменитий восьмий вірш шостого розділу суммує цю думку так: "Було тобі виявлено, о людино, ЩО добре, і чого пожадає від тебе Господь - НІЧОГО, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно"...
Заключна частина книги знову набуває гнівного тону. Бог попереджає Свій народ про майбутні тяжкі кари. Але цей самий Бог, каже пророк Михей, "кохається в милості" і тому "наші провини потопче і кине в морську глибочінь усі наші гріхи."
Як і більшість інших пророчих книг Старого Завіту, книга Михея починається з гнівного засудження переступів Божого обраного народу. Михея особливо сердить соціальна несправедливість, яку він описує у дуже густих, моторошних тонах: "начальники" народу "добро ненавидять та кохають зло, шкіру (бідних) здирають, і їхнє тіло з костей їх, і їхні кості ламають, і січуть, немов до горняти, і немов м'ясо в котел"; фальшиві пророки "вводять народ... у блуд, зубами своїми гризуть та покрикують, 'Мир!', а на того, хто не дає їм до рота, святую війну оголошують." Не дивно тоді, каже Михей, що Самарія буде зруйнована, Сіон "заорений," Єрусалим повалений.
Але "рештка," "залишок" народу буде спасений. Тут книга Михея майже буквально повторює інші фрагменти Св. Письма, особливо рядки з Ісайї (Мих. 4:1-4 майже дослівно повторює пророцтва Ісайї про суд над народами і прихід Божого Царства до рештки обранців). Трохи далі у пророцтвах Михея з'являється характерний "давидичний" мотив - рідне місто царя Давида, Віфлеєм, оголошується тим містом, звідки вийде "Той, Хто буде владика в Ізраїлі." Як і трохи пізніше Єзекіїль, Михей бачить цього Владику "пастирем," який буде "пасти" "Господньою силою." Пророк каже про цього Пастиря, що Він буде "великий тепер аж до кінця землі," але також і що "Він БУДЕ МИРОМ."
На початку шостого розділу тон книги раптом міняється. Михеєві бачиться Бог, але вже не як розгніваний і невблаганний суддя, а як скривджений, ображений батько, кинутий своїми заблудлими дітьми. Бог викликає Свій народ на "суд," але на цей раз це не перелік злочинів підсудних, а болісний плач Того, Хто звинувачує - ну за що ж Ви зі мною так? Що я Вам зробив, окрім доброго? І невже, каже цей ображений Суддя, ви досі незрозуміли, чого Я від вас хочу? Не жертв, не цілопалень, не хабарів - любові, чистоти, справедливості. Знаменитий восьмий вірш шостого розділу суммує цю думку так: "Було тобі виявлено, о людино, ЩО добре, і чого пожадає від тебе Господь - НІЧОГО, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно"...
Заключна частина книги знову набуває гнівного тону. Бог попереджає Свій народ про майбутні тяжкі кари. Але цей самий Бог, каже пророк Михей, "кохається в милості" і тому "наші провини потопче і кине в морську глибочінь усі наші гріхи."