Трохи роздумів про Біблію. 36. Софонії
03/04/2006 | Георгій
Ця книга "малопророчого циклу" є останньою книгою, в якій історичною канвою є життя євреїв до вавілонського вигнанення.
Вже у першому вірші текст цієї книги каже нам, що Софонія, чиє пророцтво ця книга фіксує, був "сином Куші, сина Гедалії, сина Амарії, сина Єзекії." З цього короткого родоводу (і також з генеалогічних деталей книг Царів і Хронік) можна зробити висновок, що пророк Софонія був ще вищого походження, ніж аристократи Ісайя і Даниїл. Він був царського роду, очевидно троюрідним братом юдейських царів Єгоахаза, Єгоякима і Захарії. Перший вірш книги також каже, що Софонія пророкував "за днів Йосії, Амонового сина, Юдиного царя," тобто приблизно між 639 і 608 роками до н.е. Книга Софонії написана у досить повільному, виваженому ритмі і має відтінок деякої високопарності, з чого деякі дослідники роблять висновок, що вона адресувалася вузькому колу осіб, найбільш наближених до "останнього доброго царя" Юдеї Йосії - найвищих царських сановників і жерців.
Софонія не використовує приземлених метафор з повсякденного життя хліборобів чи пастухів, як Йоіл чи Амос. Але він, так само як і інші біблійні пророки, передає у своїх словах почуття страшного Божого гніву, що от-от поглине розбещених, гордих, заблудлих у своєму відступництві Божих обранців. Головний мотив книги, виражений з надзвичайною силою, гранично простий: іде День Божого Гніву, День Суду, День розплати, зведення рахунків. Під час цього "дня" неминучо загинуть несправедливі, гнобителі, грабіжники, шахраї ("хто важить срібло"), і ті, хто насмілюється брати на себе право cумніватися у Божій суверенності чи судити про Божі вчинки ("мужі, які задубіли на дріжджах своїх, що говорять у серці своєму: Господь не вчинить добра, і лиха не зробить"). Цей "день" буде часом якихось страшних катаклізмів і трагедій. Він буде "днем" "гніву... смутку й насилля, ... збурення та зруйнування, темноти та темряви, хмари й імли." Люди будуть "ходити, як сліпі," "і виллється кров їхня, немов той пісок, а їхнє тіло - як гній." При цьому тим, кого вдарить цей Божий гнів і суд, не допоможе їх срібло та золото. Але чи можна взагалі встояти у цей "день," і якщо можна, то як - що треба робити, як жити?
Другий розділ книги Софонії містить класичний заклик-формулу про те, як МОЖНА врятуватися від Божого гніву. По-перше, каже пророк, людям треба "посоромитися та застидатися." Гординя, впевненість у власній досконалості, безгрішності - це є саме те, чого Бог більше всього не любить в людині. Ті, кого Бог обрав для спасіння, каже Софонія, є такими - це "покірні землі," люди з усіх усюд, яким Бог дає нове, чуйне, здатне до "застидання" і розкаяння серце. Таких "покірних землі" пророк закликає ШУКАТИ Господа, шукати "правди" і подальшого "смирення." За умови розкаяння і смирення Божі обранці будуть "сховані" (тобто прощені) у цей "день" Господнього суду над кожною живою душею.
Книга закінчується тріумфальним описом безмежного щастя цих "схованих," спасених, прощених Божих обранців, яких Бог "позбирає" і якими Він буде "втішатися в радості і співі." Колись, кажуть заключні рядки пророцтва Софонії, сам Господь - Бог і Цар цих щасливих, вільних, обдарованих особливою ласкою людей - буде просто серед них, у їх лавах, між ними. Коли ж це буде, і яким Він явить Себе цим людям? Про це розповідають книги Нового Завіту.
Вже у першому вірші текст цієї книги каже нам, що Софонія, чиє пророцтво ця книга фіксує, був "сином Куші, сина Гедалії, сина Амарії, сина Єзекії." З цього короткого родоводу (і також з генеалогічних деталей книг Царів і Хронік) можна зробити висновок, що пророк Софонія був ще вищого походження, ніж аристократи Ісайя і Даниїл. Він був царського роду, очевидно троюрідним братом юдейських царів Єгоахаза, Єгоякима і Захарії. Перший вірш книги також каже, що Софонія пророкував "за днів Йосії, Амонового сина, Юдиного царя," тобто приблизно між 639 і 608 роками до н.е. Книга Софонії написана у досить повільному, виваженому ритмі і має відтінок деякої високопарності, з чого деякі дослідники роблять висновок, що вона адресувалася вузькому колу осіб, найбільш наближених до "останнього доброго царя" Юдеї Йосії - найвищих царських сановників і жерців.
Софонія не використовує приземлених метафор з повсякденного життя хліборобів чи пастухів, як Йоіл чи Амос. Але він, так само як і інші біблійні пророки, передає у своїх словах почуття страшного Божого гніву, що от-от поглине розбещених, гордих, заблудлих у своєму відступництві Божих обранців. Головний мотив книги, виражений з надзвичайною силою, гранично простий: іде День Божого Гніву, День Суду, День розплати, зведення рахунків. Під час цього "дня" неминучо загинуть несправедливі, гнобителі, грабіжники, шахраї ("хто важить срібло"), і ті, хто насмілюється брати на себе право cумніватися у Божій суверенності чи судити про Божі вчинки ("мужі, які задубіли на дріжджах своїх, що говорять у серці своєму: Господь не вчинить добра, і лиха не зробить"). Цей "день" буде часом якихось страшних катаклізмів і трагедій. Він буде "днем" "гніву... смутку й насилля, ... збурення та зруйнування, темноти та темряви, хмари й імли." Люди будуть "ходити, як сліпі," "і виллється кров їхня, немов той пісок, а їхнє тіло - як гній." При цьому тим, кого вдарить цей Божий гнів і суд, не допоможе їх срібло та золото. Але чи можна взагалі встояти у цей "день," і якщо можна, то як - що треба робити, як жити?
Другий розділ книги Софонії містить класичний заклик-формулу про те, як МОЖНА врятуватися від Божого гніву. По-перше, каже пророк, людям треба "посоромитися та застидатися." Гординя, впевненість у власній досконалості, безгрішності - це є саме те, чого Бог більше всього не любить в людині. Ті, кого Бог обрав для спасіння, каже Софонія, є такими - це "покірні землі," люди з усіх усюд, яким Бог дає нове, чуйне, здатне до "застидання" і розкаяння серце. Таких "покірних землі" пророк закликає ШУКАТИ Господа, шукати "правди" і подальшого "смирення." За умови розкаяння і смирення Божі обранці будуть "сховані" (тобто прощені) у цей "день" Господнього суду над кожною живою душею.
Книга закінчується тріумфальним описом безмежного щастя цих "схованих," спасених, прощених Божих обранців, яких Бог "позбирає" і якими Він буде "втішатися в радості і співі." Колись, кажуть заключні рядки пророцтва Софонії, сам Господь - Бог і Цар цих щасливих, вільних, обдарованих особливою ласкою людей - буде просто серед них, у їх лавах, між ними. Коли ж це буде, і яким Він явить Себе цим людям? Про це розповідають книги Нового Завіту.