03/11/2006 | Георгій

Книга Захарія - найоб'ємніша з усіх книг "малопророчого циклу." Вона містить 14 розділів і написана у жанрі високої, ритмічної прози, де фантастичні, алегоричні видіння переплітаються з гомілетикою (моральною проповіддю).

Вже з перших рядків книги ми дізнаємося, що Захарій був сучасником і, очевидно, близьким другом і спільником пророка Огія - він жив і пророкував у Єрусалимі за царювання перського царя Дарія. Захарій був з родоводу високопоставлених єрусалимських священиків. Можливо, "великий священик Ісус," змальований у книзі Огія, це і є Захарій (хоча книга Огія називає первосвященика Ісуса або Йошуа сином Єгосадака, а книга Захарія називає Захарія сином Берехії). Очевидно, Захарій у молоді роки був у вавілонському полоні, а потім, після розвалу вавілонської імперії, повернувся до Єрусалиму разом з групою юдейських світських і релігійних аристократів під проводом Зоровавеля, "Юдиного намісника."

Історичною канвою пророцтв Захарія, так само як і пророцтв Огія, є відбудова єрусалимського Храму. На початку книги Захарій описує одне за одним сім фантастичних видінь (вершник на червоному коні; якісь таємничі люди, що приходять нищити "роги" іноземних царів; чоловік з мірничим шнуром, який міряє Єрусалим; "великий священик Ісус" і Зоровавель з золотим світильником та "сімома очами, що ходять по всій землі"; летючий звій, де записані людські злочини; міра ефи; і нарешті, чотири колісниці-вітри, які віють по всій землі "після стояння перед Господом." У цих видіннях Божі вісники-анголи кажуть Захарію (і через нього людям його народу), що попереду ще багато випробовувань і трагедій, але Бог не забув про Своїх обранців; Храм буде стояти, іноземні завойовники будуть переможені, духовність і мораль народу буде відновлена, злочини будуть покарані, а несправедливість буде знищена.

Серед опису цих дивовижних видінь несподівано виникає вже знайомий нам з книги Ісайї образ "Пагінця." Цей Пагінець іде від могутнього стовбура, під яким у пророчих книгах традиційно розуміється царська династія Давида (Ісайя називає Його "Пагінчиком із пня Єссеєвого"). Божий ангол у Захарієвому видінні каже "великому священикові Ісусу," що цей Пагінець колись прийде до людей, виконуючи Божу волю, і Його прихід якимось незрозумілим нам поки що чином "зніме вину цієї землі за один день." Також Захарій дізнається, що колись "Зоровавель" винесе якогось "наріжного каменя" "при криках 'Милість, милість йому!'" При цьому станеться якийсь неймовірний катаклізм: гори, каже ангел, стануть рівниною... Але "Зоровавель" при цьому триматиме у своїй руці теслярського виска (мірило "прямоти," правди), і якісь два загадкові Помазанці будуть "стояти перед Господом всієї землі." Кінець кінцем, каже далі пророцтво, срібло та золото, що буде визбиране із усіх усюд, де мешкає розпорошений Божий обраний народ, буде переплавлене на вінець, корону, що увінчає голову якогось "мужа на ім'я Цема," який "виросте... і збудує храма Господнього, і буде носити величність, і сяде, і буде панувати на троні своєму, і рада миру буде між ними..."

Яким чином Божі обранці відреагують на ці дивовижні події - відновлення Храму і прихід давидичного Пагінчика, який буде коронований їх Царем? Чи вони кричатимуть "Ура?" Ні, каже пророцтво Захарія. Цього, на жаль, не станеться. Люди ВІДКИНУТЬ Свого Спасителя. Наприкінці книги вже не анголи, а сам Бог говорить Захарію, що Він прийде до Своїх обранців, до "Давидового дому та єрусалимського мешканця," але Його... "проколють!" Сліпі, обмануті, поневолені люди проштрикнуть самого Господа списом. Більше того, Захарій дізнається, що за ЖИТТЯ Бога, воплощеного у людському тілі, якісь люди призначили ПЛАТНЮ у тридцять срібняків (стандартна ціна раба-невільника). Бог каже Захарієві взяти ці срібняки і кинути їх "до ганчаря." Що це за таємничий ганчар, і про що взагалі каже це моторошне пророцтво, ми дізнаємося з книг Нового Завіту.

Але ця дивна поведінка людей, які призначають платню за життя свого Господа і вбивають Його, не буде несподіванкою чи провалом Божих планів спасіння Його обранців. Одразу після страшної сцени проштрикання Того, Хто прийшов виконати Божу волю, на той самий "Давидів дім" і на того самого "єрусалимського мешканця" (тобто на людей, яких Бог обрав для спасіння) "виллється Дух милості та молитви." Обдаровані цим Духом люди, каже Захарієві його Бог, будуть "дивитися" на Того, Кого вони вбили, і "будуть за Ним голосити, як голоситься за одинцем, і гірко заплачуть за ним, як плачуть за первенцем." І тоді, каже пророцтво, "відкриється джерело для Давидового дому і для єрусалимських мешканців для жертви за гріх і нечистоту..." Божий обраний народ деякий час буде, як вівці без пастиря, але якась "частина" буде зібрана, проведена через якісь страшні випробовування і очищена від усього, що відділяє людей від їх Бога.

Книга Захарія закінчується описом урочистого святкування людей, які прийдуть з усіх кінців землі вклонитися своєму Господеві. Хтось, каже пророцтво, так і не прийде на це чудове свято, так і залишиться "іззовні" на свою власну загибель і на свій власний сором. Але багато людей прийде і житиме "всередині," просто в Господньому домі. В останніх рядках Захарієвого пророцтва несподівано з'являються дуже прозаїчні "горнятка," в яких спасені Божі обранці щось "варитимуть." При всій дивовижній, химерній приземленості, побутовості цього образу він дуже нагадує нам про мотиви святкового бенкету за Божим столом, що є в Євангеліях і що граються тим чи іншим чином в усіх христинянських церквах під час здійснення Таїнства Св. Причастя.