Трохи роздумів про Біблію. 43. Євангелія від Івана
03/18/2006 | Георгій
Ця остання з чотирьох канонічних Євангелій є не-синоптичною, тобто вона не має текстуальних збігів з синоптичними Євангеліями від Марка, Матвія і Луки. Людина, яка написала цього листа (ще раз, усі чотири канонічні Євангелії є листами) залишається, як і автори трьох інших, невідомою. У тексті листа ім'я його автора ніде не згадується, хоча текст каже, що його написав учень Христа, якого Христос "любив." Очевидно, це був хтось із особистих друзів Христа, можливо, хтось із тих Його апостолів, які входили у вузьке коло Його найбільш довірених осіб. Багато дослідників звертають увагу на те, що тільки в цій Євангелії Іван Христитель зветься просто "Іван," що дійсно може свідчити на користь припущення про те, що автор четвертої Євангелії теж мав ім'я Іван і, на відміну від авторів трьох інших Євангелій, не мусив уточнювати, про якого з двох Іванів іде мова.
Євангелія від Івана з'явилася як рукопис наприкінці 1-го сторіччя н.е. (часто називається дата 98 р. н.е.). Якщо її автором дійсно був апостол Іван (син галілейського рибалки Зеведея і жінки на ім'я Соломія, брат апостола Якова, можливо двоюрідний брат Христа), у цей час він повинен був вже бути дуже літньою людиною. Мова цієї Євангелії - грецький діалект Койне. Найбільш вражаючою особливістю цієї Євангелії є її надзвичайно повільний, вдумливий, медитативний, рефлексивний, філософський стиль. Євангелія від Івана (якого церковна традиція недарма називає Св. Іваном Богословом) концентрується не на подіях, зв'язаних з земною місією Христа, і не моральній проповіді (гомілії), а на питанні, ХТО ж був (і є) Христос? Звідки Він прийшов? Чому Він страждав, помер, був похований, і воскрес? Що означає вірити в Нього, бути з Ним, бути в Ньому? Іван дуже ретельно збирає і аналізує Христові слова і, спираючися на ці слова, дає читачеві змогу дати для себе відповідь на ці запитання. Якщо Матвій показує Христа передусім як Царя-Законодавця, Марко- як Слугу, Лука - як Людину і Наставника, Іван своїм аналізом Христових висловів і дискурсів підводить читача до висновку, що Христос був, і є, також Божим Сином і Богом.
Лист починається з передмови, де автор одразу починає говорити про Христа з дуже "грецької," дуже філософської позиції - як про Логос, "Слово" або якесь організуюче, формотворче, "анти-небуттєве" Начало. Логос, за Іваном (як і за давнішими грецькими філософами) - це те, що формує світ, те, через що "все повстало" і те, без чого "ніщо не повстало." Жодний кварк, жодний глюон, жодна елементарна частка, жодне фізичне поле чи вакуум НЕ Є БЕЗ цього володіючого якоюсь абсолютно первинною творчою волею Логоса. Тільки з Ним і з Його волею все це Є. На відміну від фізичних об'єктів (творива), Він, цей Логос-Творець, був "ен архе" - "на початку," до всього фізично сущого, до часу чи простору чи енергії чи еволюції. Він був водночас "з Богом" і "Бог." І Він, цей сущий ПОНАД все Своє Твориво Творець, раптом "став ТІЛОМ" (або навіть "м'ясом," "плоттю," чимось цілком фізичним, таким, що можна бачити, чути, мацати - "саркс егенето"). Предвічний Бог, Творець і суверенний влодар сущого, народився і став "перебувати поміж нами" - людьми, як один з нас, як Людина. Бог вирішив, зволів, запланував бути не тільки трасцендентним - невидимим, всюдисущим, не обмеженим ніякими рамками, і принципово іншим від Свого творива - а й воплощеним, конкретним, видимим, і ТАКИМ, ЯК МИ. Це, каже далі Іван, була найбільша Божа "благодать" ("харін анті харітос," буквально "те, за що дякуємо і ще зверху на те, за що дякуємо," або "благодать на благодать"). Боже воплощення в Людину не було ніяким чином необхідне, потрібне Богові (Він самодостатній, ніяка Його дія нічого до Нього не додає), але воно було потрібне НАМ і дане НАМ задарма, як подарунок, який ми ніяким чином не заслужили і про який ми ніколи б і не подумали.
На відміну від Матвія і Луки, Іван не описує обставин Христового народження чи Його родоводу. Як і в Марка, Іванів Христос одразу з'являється у тексті дорослим. У місті Віфанія Зайорданська (швидше всього, це місто Бет-Абара на східному березі річки Йордан за кілька кілометрів на північ від її впадіння у Мертве море, там, де христив Іван Христитель), відбувається неймовірна подія. Іван Христитель, який має за свою місію приготувати людей каяттям і символічним водним хрищенням до приходу Машіяха, раптом пізнає цього Машіяха-Помазанця (грецьке "хрістос") у людині на ім'я Ісус. Він, Іван Христитель, каже двом своїм учням, що оцей Ісус, Хто просто, без ніякої претензії, чисто як людина, іде перед ними вулицею є "Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!" Учні вірять своєму вчителеві і ідуть за цим Агнцем.
Чому цей звичайнісінький чоловік є Божим Помазанцем-Агнцем? У цьому тих людей, яким Бог дав дар віри, переконують дві речі. По-перше, цей нібито звичайнісінький чоловік, який сидить поруч зі своєю звичайнісінькою земною жінкою-матір'ю на весільному бенкеті у містечку Кана, який втомлюється і прагне води біля Яковової криниці в Сіхарі (Шехемі), який пітніє, голодніє, спить, розмовляє, сперечається з людьми як один з нас, також творить дивні дива - перетворює воду на вино, уздоровлює хворих і розслаблених, нагодовує юрми маленькою кількістю земної поживи, іде по воді тощо. По-друге, Він ВЧИТЬ людей про зовсім дивні речі. Наприклад, Він каже їм, коли вони сидять з ротами, роззявленими від подиву після нагодування юрм маленькими хлібцями, що справжній "хліб життя" - це Він, і що хто їстиме цей хліб (їстиме Його??? Їстиме людину, Ісуса сина Йосипового??????), той ніколи не умре. Він каже жінці-самарянці, що Він має якусь "живу воду," і той, хто питиме цю воду, якимось дивовижним чином отримає у собі самому (!!!) "джерело води, що тече в життя вічне." Він каже старенькому мудрому, освіченому фарисеєві Никодиму, що той повинен "народитися знову" ("геннете анотен") (на що Никодим ошелешено каже - що, залізти назад до материної утроби???), і що отоді, коли він, Нікодим, "народиться знову," від "води і духа," тоді він побачить Боже Царство і увійде у вічне життя. Він також каже, що Він є Добрий Пастир для Своїх овець, і Він є "двері," через які люди увійдуть у це Боже Царство і вічне життя, і Він є дорога, якою вони туди увійдуть, і Він є воскресіння, яким вони після своєї земної смерті воскреснуть, і Він є, нарешті, Істина і Життя!!!
Такі неймовірні, карколомні для правовірних юдеїв твердження - які, по суті, рівнозначні твердженню "Я Є БОГ" - міг, з їх цілком логічної, слушної точки зору, робити або Той, Хто говорить правду і є ДІЙСНО Бог, або абсолютний брехун і богохульник. Проте друге виключене - не може ж брехун і богохульник творити чуда, відкривати очі сліпим, робити ходячими паралітиків, розмножувати хліби, чинити опір силі земногог тяжіння! Люди БАЧАТЬ все це і таким чином постають перед ділемою - або визнати людину, теслю на ім'я Йошуа бар Йоссес га-Ноцрі, сина Маріям, брата Якова, Йоссеса, Юди і Симона, маючого голову, очі, руки, ноги і все інше БОГОМ, або свідчити проти правди, яку вони, люди, бачать на власні очі. Як це не парадоксально, багато людей таки робить свідомий вибір свідчити проти правди, залишатися "дітьми диявола, брехуна і батька брехні." Але окремі вибрані люди якщо і не одразу, то поступово, як той сліпець, якого Ісус вилікував біля ставка Силоам, обирають правду, прозрівають.
Як і в Євангеліях синоптиків, НЕ-прозрілі - сліпі, заздісні, полохливі, злі, невіруючі люди "проштрикають" ні в чому не винну Боголюдину, Яка провіщає спасіння і вічне життя. Ісуса зраджують, заарештовують, піддають тортурам і вбивають повільним задушенням на голгофському хресті. Перед смертю Він молиться за Своїх обранців, просячи Свого небесного Отця бути з ними і не забирати їх з цього ворожого для них сліпого світу, але захистити їх ("сховати" їх) від його зла. Він також обіцяє Своїм учням послати їм якогось таємничого Адвоката (грецьке "параклетос," тобто захисник, той, хто завжди бере їх сторону у будь-яких суперечках, як адвокат на суді; у багатьох перекладах Утішитель або Радник, англійське Counselor). Цей Параклетос, каже Христос, буде Духом ("пнеума"), тобто Він буде невидимий, не людсько- чи щось інше -формний, не обмежений місцем, часом, границями. Він, цей Дух, буде Духом Істини, Правди, який зійде на Христових вірних і вбереже їх від усього злого. Він, цей Святий Дух, також "звинуватить" сліпий, не-навернеий до Христа світ.
В епілозі листа воскреслий Христос являється Своїм учням за цілком прозаїчних обставин. Він ловить і їсть з ними рибу, дихає на них (кажучи при цьому, що зараз вони "приймають" отого таємничого Духа-Параклетоса), заохочує одного з них (Хому) вкласти пальці у Його рани, і каже їм СЛІДУВАТИ ЗА НИМ. Чи виконають вони цей останній наказ їх Наставника-Прецептора, їх Володаря, їх Бога? Про це ми дізнаємося далі.
Євангелія від Івана з'явилася як рукопис наприкінці 1-го сторіччя н.е. (часто називається дата 98 р. н.е.). Якщо її автором дійсно був апостол Іван (син галілейського рибалки Зеведея і жінки на ім'я Соломія, брат апостола Якова, можливо двоюрідний брат Христа), у цей час він повинен був вже бути дуже літньою людиною. Мова цієї Євангелії - грецький діалект Койне. Найбільш вражаючою особливістю цієї Євангелії є її надзвичайно повільний, вдумливий, медитативний, рефлексивний, філософський стиль. Євангелія від Івана (якого церковна традиція недарма називає Св. Іваном Богословом) концентрується не на подіях, зв'язаних з земною місією Христа, і не моральній проповіді (гомілії), а на питанні, ХТО ж був (і є) Христос? Звідки Він прийшов? Чому Він страждав, помер, був похований, і воскрес? Що означає вірити в Нього, бути з Ним, бути в Ньому? Іван дуже ретельно збирає і аналізує Христові слова і, спираючися на ці слова, дає читачеві змогу дати для себе відповідь на ці запитання. Якщо Матвій показує Христа передусім як Царя-Законодавця, Марко- як Слугу, Лука - як Людину і Наставника, Іван своїм аналізом Христових висловів і дискурсів підводить читача до висновку, що Христос був, і є, також Божим Сином і Богом.
Лист починається з передмови, де автор одразу починає говорити про Христа з дуже "грецької," дуже філософської позиції - як про Логос, "Слово" або якесь організуюче, формотворче, "анти-небуттєве" Начало. Логос, за Іваном (як і за давнішими грецькими філософами) - це те, що формує світ, те, через що "все повстало" і те, без чого "ніщо не повстало." Жодний кварк, жодний глюон, жодна елементарна частка, жодне фізичне поле чи вакуум НЕ Є БЕЗ цього володіючого якоюсь абсолютно первинною творчою волею Логоса. Тільки з Ним і з Його волею все це Є. На відміну від фізичних об'єктів (творива), Він, цей Логос-Творець, був "ен архе" - "на початку," до всього фізично сущого, до часу чи простору чи енергії чи еволюції. Він був водночас "з Богом" і "Бог." І Він, цей сущий ПОНАД все Своє Твориво Творець, раптом "став ТІЛОМ" (або навіть "м'ясом," "плоттю," чимось цілком фізичним, таким, що можна бачити, чути, мацати - "саркс егенето"). Предвічний Бог, Творець і суверенний влодар сущого, народився і став "перебувати поміж нами" - людьми, як один з нас, як Людина. Бог вирішив, зволів, запланував бути не тільки трасцендентним - невидимим, всюдисущим, не обмеженим ніякими рамками, і принципово іншим від Свого творива - а й воплощеним, конкретним, видимим, і ТАКИМ, ЯК МИ. Це, каже далі Іван, була найбільша Божа "благодать" ("харін анті харітос," буквально "те, за що дякуємо і ще зверху на те, за що дякуємо," або "благодать на благодать"). Боже воплощення в Людину не було ніяким чином необхідне, потрібне Богові (Він самодостатній, ніяка Його дія нічого до Нього не додає), але воно було потрібне НАМ і дане НАМ задарма, як подарунок, який ми ніяким чином не заслужили і про який ми ніколи б і не подумали.
На відміну від Матвія і Луки, Іван не описує обставин Христового народження чи Його родоводу. Як і в Марка, Іванів Христос одразу з'являється у тексті дорослим. У місті Віфанія Зайорданська (швидше всього, це місто Бет-Абара на східному березі річки Йордан за кілька кілометрів на північ від її впадіння у Мертве море, там, де христив Іван Христитель), відбувається неймовірна подія. Іван Христитель, який має за свою місію приготувати людей каяттям і символічним водним хрищенням до приходу Машіяха, раптом пізнає цього Машіяха-Помазанця (грецьке "хрістос") у людині на ім'я Ісус. Він, Іван Христитель, каже двом своїм учням, що оцей Ісус, Хто просто, без ніякої претензії, чисто як людина, іде перед ними вулицею є "Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!" Учні вірять своєму вчителеві і ідуть за цим Агнцем.
Чому цей звичайнісінький чоловік є Божим Помазанцем-Агнцем? У цьому тих людей, яким Бог дав дар віри, переконують дві речі. По-перше, цей нібито звичайнісінький чоловік, який сидить поруч зі своєю звичайнісінькою земною жінкою-матір'ю на весільному бенкеті у містечку Кана, який втомлюється і прагне води біля Яковової криниці в Сіхарі (Шехемі), який пітніє, голодніє, спить, розмовляє, сперечається з людьми як один з нас, також творить дивні дива - перетворює воду на вино, уздоровлює хворих і розслаблених, нагодовує юрми маленькою кількістю земної поживи, іде по воді тощо. По-друге, Він ВЧИТЬ людей про зовсім дивні речі. Наприклад, Він каже їм, коли вони сидять з ротами, роззявленими від подиву після нагодування юрм маленькими хлібцями, що справжній "хліб життя" - це Він, і що хто їстиме цей хліб (їстиме Його??? Їстиме людину, Ісуса сина Йосипового??????), той ніколи не умре. Він каже жінці-самарянці, що Він має якусь "живу воду," і той, хто питиме цю воду, якимось дивовижним чином отримає у собі самому (!!!) "джерело води, що тече в життя вічне." Він каже старенькому мудрому, освіченому фарисеєві Никодиму, що той повинен "народитися знову" ("геннете анотен") (на що Никодим ошелешено каже - що, залізти назад до материної утроби???), і що отоді, коли він, Нікодим, "народиться знову," від "води і духа," тоді він побачить Боже Царство і увійде у вічне життя. Він також каже, що Він є Добрий Пастир для Своїх овець, і Він є "двері," через які люди увійдуть у це Боже Царство і вічне життя, і Він є дорога, якою вони туди увійдуть, і Він є воскресіння, яким вони після своєї земної смерті воскреснуть, і Він є, нарешті, Істина і Життя!!!
Такі неймовірні, карколомні для правовірних юдеїв твердження - які, по суті, рівнозначні твердженню "Я Є БОГ" - міг, з їх цілком логічної, слушної точки зору, робити або Той, Хто говорить правду і є ДІЙСНО Бог, або абсолютний брехун і богохульник. Проте друге виключене - не може ж брехун і богохульник творити чуда, відкривати очі сліпим, робити ходячими паралітиків, розмножувати хліби, чинити опір силі земногог тяжіння! Люди БАЧАТЬ все це і таким чином постають перед ділемою - або визнати людину, теслю на ім'я Йошуа бар Йоссес га-Ноцрі, сина Маріям, брата Якова, Йоссеса, Юди і Симона, маючого голову, очі, руки, ноги і все інше БОГОМ, або свідчити проти правди, яку вони, люди, бачать на власні очі. Як це не парадоксально, багато людей таки робить свідомий вибір свідчити проти правди, залишатися "дітьми диявола, брехуна і батька брехні." Але окремі вибрані люди якщо і не одразу, то поступово, як той сліпець, якого Ісус вилікував біля ставка Силоам, обирають правду, прозрівають.
Як і в Євангеліях синоптиків, НЕ-прозрілі - сліпі, заздісні, полохливі, злі, невіруючі люди "проштрикають" ні в чому не винну Боголюдину, Яка провіщає спасіння і вічне життя. Ісуса зраджують, заарештовують, піддають тортурам і вбивають повільним задушенням на голгофському хресті. Перед смертю Він молиться за Своїх обранців, просячи Свого небесного Отця бути з ними і не забирати їх з цього ворожого для них сліпого світу, але захистити їх ("сховати" їх) від його зла. Він також обіцяє Своїм учням послати їм якогось таємничого Адвоката (грецьке "параклетос," тобто захисник, той, хто завжди бере їх сторону у будь-яких суперечках, як адвокат на суді; у багатьох перекладах Утішитель або Радник, англійське Counselor). Цей Параклетос, каже Христос, буде Духом ("пнеума"), тобто Він буде невидимий, не людсько- чи щось інше -формний, не обмежений місцем, часом, границями. Він, цей Дух, буде Духом Істини, Правди, який зійде на Христових вірних і вбереже їх від усього злого. Він, цей Святий Дух, також "звинуватить" сліпий, не-навернеий до Христа світ.
В епілозі листа воскреслий Христос являється Своїм учням за цілком прозаїчних обставин. Він ловить і їсть з ними рибу, дихає на них (кажучи при цьому, що зараз вони "приймають" отого таємничого Духа-Параклетоса), заохочує одного з них (Хому) вкласти пальці у Його рани, і каже їм СЛІДУВАТИ ЗА НИМ. Чи виконають вони цей останній наказ їх Наставника-Прецептора, їх Володаря, їх Бога? Про це ми дізнаємося далі.