03/20/2006 | Георгій

Ваш покірний слуга вчора прочитав на одному диханні невеличку книжку, яку мені давно рекомендувала моя дочка і до якої я через брак часу ніяк не міг добратися. Це останній (здається) твір дуже відомого письменника, Нобелівського лауреата Габріеля Гарсіа Маркеса - повість під досить характерною маркесівською назвою "Мемуари про шльондр, які викликали в мене меланхолію" (англ. переклад "Memoires of my melancholy whores," Alfred A/ Knopf, New York, 2005, 115 pp., ISBN 1-4000-4460-X).

Не буду переповідати сюжет цієї повісті, щоб не зіпсувати задоволення тим, хто захоче її прочитати. Скажу тільки, що цей сюжет такий самий маркесівський, як і сюжети "Ста років самотності," "Осені патріарха," "Історії про нещасну Ерендіру і її жорстокосердну бабусю" і інших творів цього майстра - водночас абсолютно реалістичний і абсолютно фантасмагоричний, такий, що переплітає деталі, які ми з вами зустрічаємо щодня, з деталями, які будь-якій людині одразу здадуться неймовірними, неможливими, мало не "інопланетними."

Дуже рекомендую цю повість усім. Я написав про неї сюди, тому що вона дуже жваво перегукується з мотивами, які постійно обговорюються на цьому форумі - про призначення людини, про смисл людського життя, про потреби, самовіддачу, самопожертву, служіння іншим людям. Також, ця коротенька повість розповідає про загадкове, незрозуміле сторонньому спостерігачеві і навіть самій людині навернення людської душі, людської істоти до чогось такого, що раніше було цій істоті зовсім невідоме і чому цю істоту не могли ніяк навчити ні інші люди, ні книжки, ні культура чи мистецтво, ні наука і філософія, ні навіть обставини її життя.

Дуже хотілося б побачити український переклад цієї повісті.