05/11/2006 | Георгій

Хоча лист апостола Петра до Галатів є дев"ятою книгою Нового Завіту і традиційно включається до канонічних книг християнської Біблії як четверте апостольське послання Св. Павла (після послань до Римлян і 1-го і 2-го Коринфян), цей лист хронологічно значно старший за перші вісім книг НЗ. За виключенням хіба що 1-го і 2-го листів до Солунян, лист до Галатів є найдавнішим документом Нового Завіту. Павло написав його одразу після закінчення своєї першої місіонерської подорожі, тобто приблизно у 49-50 році н.е., швидше всього у сірійському місті Антиохії, де була своєрідна "штаб-квартира" або "база" усіх його місіонерських подорожей.

Лист адресований "Церквам галатійським," тобто недавно утвореним християнським конгрегаціям римської імперської провінції Галатія (яка займала центральну, внутрішню частину півострова Мала Азія і межувала зі сходу з провінцією Каппадокія, з заходу з провінцією Асія, з півдня з провінціями Пісідія, Памфілія і Кілікія, і з півночі з провінцією Вітінія і Понт). Населення Галатії було етнічно дуже мішаним і, очевидно, включало, як і північні малоазійські провінції на узбережжі Чорного моря, багато мігрантів з Європи. Деякі (хоча не всі) дослідники вважають, що ці галати європейського походження мали спільне етнічне коріння з кельтами, які населяли римські імперські провінції Гаул, Людгунензіс, Бельгіка і Британія. (Детальний аналіз етнічного походження галатів виходить за межі цих "Роздумів.")

Головна тема листа - полеміка з так званими "юдействуючими," тобто прихильниками єресі, яка наполягала на тому, що спасіння грішної людини, її виправдання перед Богом досягається виконанням 613-ти заповідей-"міцвот" гебрейського Закону (Тори). Згідно з "юдействуючими," людина робить добре, якщо вона починає вірувати у Христа, усвідомлює Його реальність і божественність, але спастися і виправдатися самою цією вірою вона не може. Грішна людина, за "юдействуючими," "заслуговує" або "заробляє" собі спасіння і виправдання тим, що обрізує собі і своїм дітям крайню плоть, не їсть "нечистої" за законами "кашрут" їжі, не робить ніякої роботи у суботу, приносить священикові "спокутні" і "мирні" жертви для цілопаленя на олтарі, ревно святкує гебрейські свята Опрісноків, Кучок, і т.д.

Павло не залишає від цієї теології каменя на камені. У полемічному запалі він навіть називає галатів, які слухають "юдействуючих" проповідників, "нерозумними" і пише, що він під час своєї місіонерської подорожі, мабуть, "дармо працював" біля них. НІХТО, каже апостол, ЖОДНА людина не виправдовується перед Богом так званими "добрими ділами Закону." Закон, пише Павло, був необхідним людям як "провідник до Христа" (грецьке "пеідагогос еіс Хрістос," в Огієнка не зовсім точно "виховник до Христа"; насправді грецький термін "пеідагогос" позначав не вчителя і не виховника, а домашнього раба, справою якого було відводити дітей до школи, де з ними займався їх вчитель-"епістатос"). Іншими словами, максимум із того, що Закон може зробити для людини, це показати їй її, людини, грішність і тим самим НЕОБХІДНІСТь Христової жертви на спокуту її, грішної земної людини, переступів і провин. Заараз, каже Павло, ця спокутна жертва ВЖЕ принесена. Додати до цієї жертву щось своє ніяка людина у принципі не здатна. Тому годі й думати, пише автор листа, що хтось "заробить" собі спасіння тим, що обріжеться, або ревно святкуватиме суботу, або віддасть Богові у жертву відгодоване річне теля, тощо. "Пеідагогос" свою функцію вже виконав, і треба тепер слухатися не його, а отого "Епістатоса" (Христа), до якого він нас вже привів!

Далі Павло ілюструє свої думки прикладами зі Старого Завіту. Одна і та сама людина, пише апостол, не може ВОДНОЧАС бути і "під Законом," і "під Христом," так само як одна і та сама дитина не може бути водночас дитиною двох матерів. У Старому Завіті є глибокий символ дихотомії, роздвоєння майбутнього людської спільноти: Ізмаїл і його нащадки є "синами рабині," Агарі, які, незалежно від своїх заслуг чи провин НЕ Є Божими обранцями, і з іншого боку Ісаак і його нащадки, "сини вільної жінки" (Сари) і "сини обітниці," які, знову ж таки, абсолютно незалежно від своїх людських заслуг, такими обранцями Є. Ви, каже апостол до галатійських християн, Є, як Ісаак і його нащадки, "сини обітниці." Так само як Бог згідно зі Своїм суверенним планом обіцяв Авраамову спадщину саме синові Сари, а не синові Агарі, так само Він - знову ж таки, згідно з Його власним суверенним планом, у який нам, людям годі й думати втручатися! - обіцяв вам Свою спадщину, спасіння. Оскільки ви вірите у Христа, БОГ ВАС ОБРАВ, Бог включив Вас у число тих людей, хто є предметом Його особливого піклування, тих людей, яким Він дає свою споконвічу обітницю - Своє Слово, яке завжди збудеться, яке ніколи, ніяк, ні через які сили у всесвіті не може не бути виконаним. Тому перестаньте навіть і думати, що хтось з вас "кращий," оскільки обрізується і не стиже краєчків бороди, як "іврі" (єврей, гебрей, юдей), а хтось "гірший," тому що він не обрізав своєї крайньої плоті і живе - їсть, одягається, говорить і т.д. - як грек чи "скиф." Для спасіння, для "одягання у Христа," пише Павло, "нема ні юдея, ні грека, ні раба, ні вільного, ні чоловічої статі, ні жіночої - бо ВСІ ВИ ОДИН У ХРИСТІ ІСУСІ." Ви всі БУДЕТЕ спасені і виправдані перед Богом ВІРОЮ В НьОГО.

У заключній частині листа Павло пише про те, які "плоди" дає оця віра. Оскільки віра в людині є наслідком роботи в цій людині Святого Духа, ця віруюча людина під впливом сили Святого Духа перестає "ходити за тілім," тобто бути рабом своїх тілесних пожадливостей чи амбіцій, і починає приносити "плоди Духа" ("карпос тоу пнеуматос") - демонструвати "любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віру, здержливість, лагідність." Ці риси не обов"язково з"являються в людині одразу і на повну силу, тому що люди "знуджуються" і "слабнуть," але ті, хто ДІЙСНО має віру, ті, кого Бог ДІЙСНО обрав для спасіння, так чи інакше, раніше чи пізніше долають це "знудження і ослабіння" і роблять добро.

Лист до Галатів значно коротший за пізніше написаного листа до Римлян, але він містить у собі практично всі головні ідеї листа до Римлян у короткій, стиислій, так би мовити, конспективній формі. Тому християнські теологи іноді називають лист до Римлян "Конституцією" Нового Завіту, а лист до Галатів - "Magna Carta" Нового Завіту. Як "Magna Carta" (1215) містить "зародок" концепції прав і свобод людини, що розвинута у демократичних конституціях, так само лист до Галатів містить "зародок" теології спасіння благодаттю через віру - теології, яка повніше розкрита і розвинута у "Римлянах."

Деякі рядки листа до Галатів, наприклад, Гал. 3:27 ("Всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися") стали елементом церковних літургічних співів.