05/15/2006 | Георгій

Цей лист відкриває серію так званих "в"язничних" апостольських послань, що їх традиційно вважають написаними Св. Павлом під час його перебування під арештом у Римі, між 60 і 64-65 рр. н.е. Деякі дослідники, правда, висловлюють сумнів щодо того, чи був апостол Павло насправді автором цього листа. Річ у тому, що ранні списки-копії листа не містять у його першому вірші слів "що в Ефесі." На підставі цього деякі дослідники Св. Письма висунули гіпотезу, що цей лист написаний невідомим автором чи групою авторів *від імені* апостола Павла і був задуманий як послання до багатьох християнських громад. Ті, хто цей лист відправляли, міняли адресу в залежності від того, кому вони збиралися його надіслати. Проте стиль листа дійсно надзвичайно нагадує стиль листів апостола Павла, і більшість дослідників все-таки вважають "апостола поган" його справжнім автором.

Лист до Ефесян короткий і дуже спокійний, виважений, "світлий." Він не містить такої гострої полеміки, як, скажімо, лист до Галатів або послання до Коринфян. Мета цього листа - пояснити молодій християнській громаді колишніх "поган" (тобто не-юдеїв - очевидно, греків), для чого Павло посилає до них свого "брата," проповідника і члена керівної групи ранньої Церкви на ім"я Тихик. Представляючи Тихика громаді-адресату, Павло, як і інших своїх листах, робить кілька надзвичайно сильних і важливих для християнської теології доктринальних тверджень.

На початку листа Павло звертається до християн Ефесу з "сотеріологічним" положенням, яке гармонує з подібними положеннями листа до Римлян, а саме з положенням, що вони, як віруючі, є обраними Богом для спасіння "перше закладин світу." Не він, Павло, не його друзі чи спільники, і не християнська громада Ефесу зробили вибір увірувати в Бога і Христа, а Він, Бог, зробив цей вибір щодо них. Бог ДАВ їм віру, оскільки ВІН ВИРІШИВ дати їм віру. До того, як ця віра з Божої волі прийшла до заздалегідь обраних Ним людей, вони, ці люди, словами апостола, були МЕРТВІ у своїх провинах і гріхах. Саме мертві, а не так, трішечки пошкоджені тими чи іншими помилками, дрібними переступами моралі, такою зрозумілою нам, гуманістам, людською недосконалістю - МЕРТВІ! Тепер, пише апостол, Бог, давши їм віру, оживив їх, регенерував, дав їм "народитися згори," точно так само, як ожив після своєї земної тілесної смерті Ісус Христос.

Далі Павло розвиває тезу про Христа як Спасителя-Сотера, Який Своєю земною місією і Своїм Словом "збирає" разом докупи Божих обранців з обох так добре знайомих Павлові і сучасних йому етнічно-релігійно-культурних світів - "юдеїв" і "поган." Христос, каже апостол, є тим "миром," Який "вчинив із двох одне і зруйнував серединну перегороду... щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка." (Тут можна почути подальший розвиток "христологічної" тези листа до Галатів, де Павло каже, що таким "новим чоловіком" стає кожний, хто "одягається" у Христа, "народжується згори" у християнській вірі незалежно від того, якої він національності, культури, мови, соціального статусу чи статі.) Христос є Тим, Хто ламає, руйнує, нищить будь-які бар"єри між віруючими в Нього людьми. Своєю "наукою" (вченням і всім Своїм служінням) Він "знищив закона заповідей" - тобто скасував всяку думку-забобон про нібито "вищість" юдеїв по відношенню до "необрізаних" "поган," - і "забив ворожнечу" між юдеями і "поганами" на Своєму хресті. І не тільки цю "ворожнечу" Христос ліквідує: Він також взагалі, у найширшому розумінні цього слова, ліквідує, "забиває" на Своєму жертвенному хресті всяку ворожнечу між людиною і Богом, ПРИМИРЮЄ віруючу в Нього людину з Богом. (Тут можна простежити теологічний зв"язок з подібними положеннями п"ятого розділу 2 Коринфян.) Тому колишні "погани" своєю вірою стають для Бога не "приходьками," а законними і улюбленими дітьми, спадкоємцями, господарями, "домашніми" Божого житла ("ойкеіоі тоу теоу").

Далі апостол висловлює деякі побажання громаді цих новонавернутих християн. Вони - одна міцно скріплена одним духом віри група людей, одновірці, і спільники в одній християнській надії. Належати до такої групи, пише Павло, це, знову ж таки, не вибір людини, а її "покликання" ("клесеос"), видимий результат її, людини, обраності і і її, людини, "викликаності" із людського загалу Самим Христом. Але людина не автомат; від неї, людини, від її вибору, залежить, ЯК вона буде поводитися в цій скріпленій одним духом віри громаді. Поводьтеся "гідно покликання," каже апостол. Ви народилися знову, ви стали новими людьми - тож відкиньте отого "старого чоловіка" ("палейон антропон"), що доживає і "зотліває" у ваших особах. Забудьте старе, пише Павло, викиньте його зовсім з вашого теперешнього нового життя. "Зодягніться" повністю, з голови до ніг, у "нового чоловіка."

Не йдіть ні на які поступки своєму колишньому способові життя, ні на які компроміси з ним. Якщо раніше ви крали - не крадіть більше, а натомість робіть щось вашими власними руками і давайте плоди вашої праці нужденним. Якщо раніше ви були розпусниками, чи п"яницями, чи дебоширами, чи скандалістами, чи наклепниками, тощо - не робіть нічого цього більше, не робіть взагалі. Як це личить "святим" ("агіоіс") - тобто окремим, обраним Богом і відокремленим від загалу людям - не лайтеся і не злословте; навіть і ОДНЕ "слово гниле" хай не виходить ніколи з ваших вуст. Хай не буде вчинена вами ніяка "розпуста" ("порнейя") чи "нечисть" ("акатарсія"). Хай вичавиться з вас усяка "зажерливість" ("плейонексія"). Будьте "дітьми світла," добрими, миролюбними, лагідними, такими, хто каже тільки "будівне" слово, такими, хто по-справжньому любить всіх інших людей, "довготерпить" і прощає людям всі їх провини.

У заключній частині листа Павло дає кілька специфічних настанов певним представникам християнської громади. Він закликає дітей слухатися батьків, а батьків - не "дратувати" дітей, а натомість "виховувати їх у напоминанні і остереженні Божому." Жінок апостол наставляє "коритися" ("юпотассоменоі") своїм чоловікам, як Господеві, а чоловіків - любити своїх жінок, "як Христос полюбив Церкву," і "як своє власне тіло." (Сучасні люди, особливо ті, хто поділяє філософію фемінізму, іноді "вчитують" у це певний смисл, якого у Павла немає, а саме те, що апостол нібито "принижує" жінок, кажучи їм "коритися" чоловікам; але у тому ж самому пасажі Павло також закликає ВСІХ християн "коритися один одному" - "юпотассоменоі аллелоіс.") Тим, хто комусь служить ("доулоі" - часто не зовсім точно перекладається як "раби"), Павло каже служити "від душі," "як Христові," "із зичливістю, немов Господеві." Тим, хто тримає рабів або найманих працівників ("кюріоі"), апостол нагадує чинити цим працівникам "те саме" - тобто добро, і пам"ятати, що і над ними є Господь ("кюріос") на небі.

Наприкінці Павло резюмує свого листа, закликаючи членів молодої християнської спільноти бути стійкими проти "хитрощів диявольських." У цьому, пише апостол, допоможе "повна Божа зброя" - "пояс правди, броня праведності, взуття готовості Євангелії, щит віри, і шолом спасіння, і меч духовний, який є Слово Боже." Павло також просить своїх адресатів "кожного часу молитися духом" "за всіх святих."