Трохи роздумів про Біблію. 51. Колосян
05/16/2006 | Георгій
Цей лист, на думку більшості дослідників, був написаний апостолом Павлом у римській в"язниці біля 62 р. н.е., хоча деякі фахівці дотримуються гіпотези, що Павло написав його близько 60 р. у Кесарії або в Ефесі. З листа видно, що Павло ніколи не був у місті Колоси, але він мав інформацію з колоської християнської громади від людини на ім"я Епафр або Епафрас.
Загальний тон листа до Колосян значно більш емоційний і тривожно-полемічний, ніж тон листа до Филип"ян і (особливо) ніж тон листа до Ефесян. Павла очевидно непокоїть розповсюдження в християнських громадах Малої Азії - зокрема в громаді колосян - найрізноманітніших перекручень, фальшувань Доброї Звістки про Христа. Це такі єресі, як, наприклад, маніхейство з його акцентом на тілесному аскетизмі (Кол. 2:20-23), або деякі синкретичні відгалуження юдаїзму (вчення єссеїв), що наполягали на поклонінні ангелам (Кол. 2:18). З цих псевдовчень трохи пізніше, наприкінці 1-го ст. н.е., сформувалася найсильніша загроза християнству - гностицизм з його "філософією та марною оманою за преданням людським," з його "нерозважним надиманням своїм тілесним розумом" (Кол. 2:8, 18).
Павло починає свою полемічну відсіч передтечам гностицизму з тези, що віруючі у Христа не потребують суто інтелектуальних, квазіфілософських конструкцій, "фальшивих доводів при суперечці" для обгрунтування своєї віри. Натомість вони просто мають Христа. Христос, пише апостол, є "образ (грецьке "ейкон" - щось видиме, зриме, як картина, ікона, або людський образ) невидимого Бога." На відміну від усього сущого Божого творива, Він не створений, а "народжений перше від усякого творива" ("прототокос пасес ктісеос"). Іншими словами, Він є якимось абсолютно незрозумілим нам, людям, способом "народжений" від Отця, але Він існував ЗАВЖДИ - він не є одним з елементів творива (ктісеос), кожний з яких обов"язково має початок. Христос не має початку. З іншого боку, весь "ктісеос" - "все на небі й на землі, видиме й невидиме" - має за свій початок Його! Він, Христос, є Тим, Хто виконав (і продовжує виконувати) передвічний промисел небесного Отця - все створене "ЧЕРЕЗ Нього"; водночас Він також є, як і Отець, Господарем, Сувереном, Владикою усього створеного, тому що воно створене "ДЛЯ Нього." Нарешті, згідно з абсолютно незрозумілим нашому обмеженому людському інтелектові передвічним Божим планом, у Ньому, у Христі, "тілесно" (тобто зматеріал;ізовано, видимо, доступно людському емпірично-орієнтованому пізнавальному процесу) "перебуває" або "живе" "ВСЯ ПОВНОТА" єдиного Бога ("пан то плерома тес теотетос соматікос"). Іншими словами, Христос - воплощений Бог. Богові було вгодно "зійти з небес" (переступити кордон недоступного нам нематеріального, окремого від нас "небесного" світу) і жити у звичайнісінькій людині, галілейському теслі Йошуа бар Йоссесі. Віруючи в це і слідуючи Божим заповідям, сказаним нам словом цієї Боголюдини, ми тим самим маємо виправдання, спасіння, воскресіння і вічне життя. Ніякі ексцеси тілесного аскетизму, ніякі правила чи кодекси типу "не дотикайся, не їж, не рухай," і ніяка псевдо-філософія нічого до нашого спасіння не додають. Ми - ті, кому Бог надіслав благодать віри у Христа - стаємо для Бога "святими і непорочними" не тому, що ми нашим людським єством якось там супер-удосконалюємося, а тому що Бог є "примиреним" з нами жертовною кров"ю Христа. Все, що Бог справедливо мав нам на осуд за наші переступи, Христос "із середини взяв і прибив на хресті" разом із Собою. Це є, каже Павло, "таємницею, захованою від віків і поколінь, але тепер виявленою Його святим (тобто окремим, вибраним, обраним, електам)."
Далі Павло у головних рисах продовжує тези своїх інших листів, зокрема листів до Римлян, 2 Коринфян, і Ефесян про "умертвіння" в собі гріха віруючим християнином. Ви, Божі обранці, каже Павло, до того, як прийшла до вас віра, були мертві у гріху; зараз ви воскресли з Христом але ви воскресли як нове створіння; тож відкиньте, задавіть доруйнуйте в собі оту "людину стародавню" - ту людину, яка жила під владою, під контролем "земного," "тілесного," "м"ясного": "розпусти, нечисті, пристрасті, лихої пожадливості, зажерливості." Замість того, щоби давати поблажки цій "людині стародавній," викиньте її на смітник, як зотлілий і непотрібний одяг, а замість того одягніться в нову людину - таку, "що оновлюється для пізнання за образом Спасителя її." Хай все ваше життя контролює і спрямовує цей Образ - "щире милосердя, добротливість, покора, лагідність, довготерпіння." Тоді любов і мир Божий переповнять Ваші серця.
На заключення листа Павло, як і в листі до Ефесян, дає кілька спеціальних настанов подружжям, дітям, батькам, слугам і "панам" (власникам рабів, але також і всім, хто використовує працю інших). Як і в листі до Ефесян, він також просить християнську громаду "бути тривалою в молитві" і "поводитися мудро з чужими." Останні рядки листа містять привітання численним знайомим і друзям апостола і прохання "пам"ятати про його пута."
Загальний тон листа до Колосян значно більш емоційний і тривожно-полемічний, ніж тон листа до Филип"ян і (особливо) ніж тон листа до Ефесян. Павла очевидно непокоїть розповсюдження в християнських громадах Малої Азії - зокрема в громаді колосян - найрізноманітніших перекручень, фальшувань Доброї Звістки про Христа. Це такі єресі, як, наприклад, маніхейство з його акцентом на тілесному аскетизмі (Кол. 2:20-23), або деякі синкретичні відгалуження юдаїзму (вчення єссеїв), що наполягали на поклонінні ангелам (Кол. 2:18). З цих псевдовчень трохи пізніше, наприкінці 1-го ст. н.е., сформувалася найсильніша загроза християнству - гностицизм з його "філософією та марною оманою за преданням людським," з його "нерозважним надиманням своїм тілесним розумом" (Кол. 2:8, 18).
Павло починає свою полемічну відсіч передтечам гностицизму з тези, що віруючі у Христа не потребують суто інтелектуальних, квазіфілософських конструкцій, "фальшивих доводів при суперечці" для обгрунтування своєї віри. Натомість вони просто мають Христа. Христос, пише апостол, є "образ (грецьке "ейкон" - щось видиме, зриме, як картина, ікона, або людський образ) невидимого Бога." На відміну від усього сущого Божого творива, Він не створений, а "народжений перше від усякого творива" ("прототокос пасес ктісеос"). Іншими словами, Він є якимось абсолютно незрозумілим нам, людям, способом "народжений" від Отця, але Він існував ЗАВЖДИ - він не є одним з елементів творива (ктісеос), кожний з яких обов"язково має початок. Христос не має початку. З іншого боку, весь "ктісеос" - "все на небі й на землі, видиме й невидиме" - має за свій початок Його! Він, Христос, є Тим, Хто виконав (і продовжує виконувати) передвічний промисел небесного Отця - все створене "ЧЕРЕЗ Нього"; водночас Він також є, як і Отець, Господарем, Сувереном, Владикою усього створеного, тому що воно створене "ДЛЯ Нього." Нарешті, згідно з абсолютно незрозумілим нашому обмеженому людському інтелектові передвічним Божим планом, у Ньому, у Христі, "тілесно" (тобто зматеріал;ізовано, видимо, доступно людському емпірично-орієнтованому пізнавальному процесу) "перебуває" або "живе" "ВСЯ ПОВНОТА" єдиного Бога ("пан то плерома тес теотетос соматікос"). Іншими словами, Христос - воплощений Бог. Богові було вгодно "зійти з небес" (переступити кордон недоступного нам нематеріального, окремого від нас "небесного" світу) і жити у звичайнісінькій людині, галілейському теслі Йошуа бар Йоссесі. Віруючи в це і слідуючи Божим заповідям, сказаним нам словом цієї Боголюдини, ми тим самим маємо виправдання, спасіння, воскресіння і вічне життя. Ніякі ексцеси тілесного аскетизму, ніякі правила чи кодекси типу "не дотикайся, не їж, не рухай," і ніяка псевдо-філософія нічого до нашого спасіння не додають. Ми - ті, кому Бог надіслав благодать віри у Христа - стаємо для Бога "святими і непорочними" не тому, що ми нашим людським єством якось там супер-удосконалюємося, а тому що Бог є "примиреним" з нами жертовною кров"ю Христа. Все, що Бог справедливо мав нам на осуд за наші переступи, Христос "із середини взяв і прибив на хресті" разом із Собою. Це є, каже Павло, "таємницею, захованою від віків і поколінь, але тепер виявленою Його святим (тобто окремим, вибраним, обраним, електам)."
Далі Павло у головних рисах продовжує тези своїх інших листів, зокрема листів до Римлян, 2 Коринфян, і Ефесян про "умертвіння" в собі гріха віруючим християнином. Ви, Божі обранці, каже Павло, до того, як прийшла до вас віра, були мертві у гріху; зараз ви воскресли з Христом але ви воскресли як нове створіння; тож відкиньте, задавіть доруйнуйте в собі оту "людину стародавню" - ту людину, яка жила під владою, під контролем "земного," "тілесного," "м"ясного": "розпусти, нечисті, пристрасті, лихої пожадливості, зажерливості." Замість того, щоби давати поблажки цій "людині стародавній," викиньте її на смітник, як зотлілий і непотрібний одяг, а замість того одягніться в нову людину - таку, "що оновлюється для пізнання за образом Спасителя її." Хай все ваше життя контролює і спрямовує цей Образ - "щире милосердя, добротливість, покора, лагідність, довготерпіння." Тоді любов і мир Божий переповнять Ваші серця.
На заключення листа Павло, як і в листі до Ефесян, дає кілька спеціальних настанов подружжям, дітям, батькам, слугам і "панам" (власникам рабів, але також і всім, хто використовує працю інших). Як і в листі до Ефесян, він також просить християнську громаду "бути тривалою в молитві" і "поводитися мудро з чужими." Останні рядки листа містять привітання численним знайомим і друзям апостола і прохання "пам"ятати про його пута."