Закони Ману
07/14/2006 | Михайло
Пан Георгій (14-07-2006 14:56, Георгій) запитує:
>Чи в кожного?
Згідно Вед – у тілі будь-якої живої істоти (в її серці) є носій її свідомості- жива істота, джіва(атма, атман), яка має трансцендентну (божественну) природу і яка має такі ж якості, які присутні і у Бога! Єдина різниця між Джівою і Богом- в їх розмірах: Джіва має розмір в одну стотисячну долю від товщини людської волосинки, а розміри Бога- нескінченно великі. Але свідомість Джіви огорнута хмарами трьох нижчих матеріальних енергій гун Благості, пристрасті та невігластва. Сяйво Джіви можна уподібнити сяйву мільйонів Сонць. Оскільки Бог є найвища любов, то й Його маленька відокремлена експансія або Джіва, є Його вищою енергією, чим матеріальна енергія –а звідси, Джіва є тим самим БАГАТТЯМ ЛЮБОВІ ДО БОГА, що освітлює кожне матеріальне тіло! Але, в умовах полону в лабетах трьох гун- це світло проривається назовні лише за умови, якщо Господь звільняє істоту, або людину від дій гун матеріальної природи.
(БМВ) В Новому заповіті підкреслюється, що при воскресінні суд буде здійснюватися лише за діями, справами кожного, а не за релігіями. А це означає, що Ісус не відкидає інші релігії!
>(ГП) Це, звичайно, так, але що саме ми вкладаємо у поняття "суд?"
Насправді Суд здійснюється за законами Ману, які були передані людській цивілізації першоістотою земної цивілізації Ману. Тобто за законами кармічної відповідальності за добрі або злі вчинки, слова, думки.
>Деякі християнські теологи, зокрема Лютер і особливо Кальвін, підкреслювали, що абсолютно ніхто з нас не може виправдатися перед Богом своїми ділами.
В «Бгагавад-Гіті» Господь Крішна радить Арджуні виконувати свій особистий обов`язок (сва-дгарма), у відповідності з його становищем у суспільстві. Причому говорить про це двічі. В коментарі до вірша (2.31) «Бгагавад-Гіти», Його Божественна милість Бгактіведанта Свамі Прабгупада пише: «Існує два види сва-дгарми, або обов`язків, приписаних шастрами. Той, хто ще не звільнився з матеріального полону, повинен виконувати приписані йому обов`язки, згідно релігійним заповідям, це допоможе йому осягнути звільнення. А коли людина придбала звільнення, її обов`язки (сва-дгарма) стають духовними і виходять за рамки матеріальних, тілесних уявлень про життя. Поки брахман або кшатрій знаходиться на рівні тілесних уявлень, він повинен виконувати свої обов`язки неухильно. Сва-дгарму людини визначає Сам Господь, про що буде сказано в четвертому розділі. Матеріальний аспект сва-дгарми називається варнашрама-дгармою, яка уявляє собою таку систему суспільного устрою, що допомагає людину осягнути свою духовну природу. Людська цивілізація починається з варнашрама-дгарми- обов`язків, приписаних людині у відповідності з гунами природи, які впливають на її тіло. Виконуючи обов`язки, приписані згори, якими б вони не були, людина поступово прогресує й досягає більш високогодуховного статусу».
>Іншими словами, уявіть собі, що Бог виконує функцію регулювальника дорожного руху і при цьому виконує встановлене Ним Самим правило, що КОЖНИЙ, хто перевищує швидкість, або якимось іншим чином порушує правила, мусить бути покараний вічним вмиранням у муках. Хто з нас, людей, прожив все своє життя і ніколи, жодного разу, не відступився від Божих заповідей ні на мілліметр? Ніхто. Тому, кажуть ці теологи-реформатори, Божий "суд," тобто реалізація Божої СПРАВЕДЛИВОСТІ, однаковий для всіх і не залежить ні від наших земних справ, ні від тієї релігії, яку ми сповідуємо. Цей суд вже звершився, і присуд нам всім однаковий - смерть (або "вічне вмирання").
Абсолютно правильно!
На додаток я спробую дещо опертися на Закони Ману.
Закони Ману «Ману-Самхіта» відносяться до категорії дхарма-шастр, в яких описані приписані обов`язки для соціальних класів(варн) і духовних суспільств (товариств або ашрамів), даються норми сімейного життя, культові, санітарно-гігієнічні приписи, а також приписи громадянського та кримінального законодавства. Мудрість законів Ману універсальна. «Шрімад-Бхагаватам», 7.2.12 ком.) говорить, що «Варнашрама-дгарма надзвичайно важлива для людської цивілізації. Якщо немає брахманів, які дають іншим настанови, немає кшатріїв, дійсно здатних управляти суспільством, немає справжніх вайшйів, які забезпечували б людей продуктами та оберігали корів, про який мир і благополуччя може йти мова? Ясно, що нормального життя в такому суспільстві не буде».
В Законах Ману сказано: «Людина, що вивчає цю шастру і яка веде образ життя у відповідності до об`явленого в ній, ніколи не забруднюється гріхами, здійсненими в думках, а також словесними і тілесними».
>Інша річ, що ДЕЯКІ з людей є (або будуть) ПОЗБАВЛЕНІ Божого справедливого cуду. Це не означає, що їх заслуги не будуть винагороджені, а їх прогріхи не будуть покарані. Буде і те, і друге. Але ці Божі обранці Божою МИЛІСТЮ, ЛАСКОЮ (а НЕ Божою справедливістю!) позбавлені смертного вироку. За Кальвіном (який запозичив цей постулат у Св. Августіна), Боже рішення "возвести" когось у ранг обранців і позбавити цю особу смертного вироку НЕ ЗАЛЕЖИТь НІ ВІД ЯКИХ НАШИХ ЯКОСТЕЙ. Це цілком суверенне і "арбітральне" (свавільне) Боже рішення. Павло у посланні до Римлян порівнює його з рішенням гончара призначати одні зроблені їм горщики на урочистий вжиток, а інші на ганебний.
Дійсно, це Боже право!
Закони Ману викладають дгарму, доброчесність (цнотливість) і гріховність діянь, а також вічне правило життя чотирьох варн. Це правило життя- найвища дгарма, викладена в священному одкровенні, а також у священному переданні, тому бажаючий собі добра нехай завжди притримується його.
>Кальвін також наполягав на тому, що Бог взагалі не виправдовує людину як таку, а виправдовує якості Христа у своїх обранцях. Іншими словами, наша "праведність" в очах Бога це тільки Його рішення простити деяким з нас (Його обранцям) гріхи "заради Христа." Бог позбавляє обранців суду і водночас дивиться на них вже не як на них, а як на Христа (так званий принцим "вкладеного виправдання," "iustificatio imputa").
Веди кажуть, що «пізнання духа(атмана) вважається найвищим із усіх видів знання, воно воістину найперше із усіх знань, оскільки через нього осягається безсмертя. Вчення і філософські системи, що не засновані на Ведах, не приносять плоду після смерті, бо вони вважаються заснованними на темноті. Тому всі інші, чим Веди, вчення найновішого часу, які виникають і гинуть, безплідні і не відображають АБСОЛЮТНОЇ ІСТИНИ».
Закони Ману кажуть:
«Потрібно поступово накопичувати дгарму, як білі мурашки будують свій мурашник, не приносячи мук ні одній живій істоті заради придбання супутника в іншому світі. Бо в іншому світі ні батько, ні мати не є супутниками, ні син, ні дружина, ні родичі- тільки дгарма залишається з ним.
Одинокою народжується жива істота, одинокою ж і помирає, одинокою вона поглинає плоди добрих справ і одинокою- дурних.
Поклавши на землю мертве тіло, як поліно або грудку землі, родичі ідуть, відвернувшись, його супроводжує тільки дгарма.
Тому завжди потрібно поступово накопичувати дгарму як супутника в іншому світі, бо з дгармою в якості супутника він переходить навіть труднопрохідну пітьму.
Людину, видатну по дгармі, чиї гріхи знищені покаянням, світлосяйну, цей супутник швидко веде в духовний світ»
>(Перепрошую, що виліз за рамці цієї гілки повідомлень. Відкриймо окрему?)
Не заперечую. Пропозиція: назвемо – Закони Ману?
>Чи в кожного?
Згідно Вед – у тілі будь-якої живої істоти (в її серці) є носій її свідомості- жива істота, джіва(атма, атман), яка має трансцендентну (божественну) природу і яка має такі ж якості, які присутні і у Бога! Єдина різниця між Джівою і Богом- в їх розмірах: Джіва має розмір в одну стотисячну долю від товщини людської волосинки, а розміри Бога- нескінченно великі. Але свідомість Джіви огорнута хмарами трьох нижчих матеріальних енергій гун Благості, пристрасті та невігластва. Сяйво Джіви можна уподібнити сяйву мільйонів Сонць. Оскільки Бог є найвища любов, то й Його маленька відокремлена експансія або Джіва, є Його вищою енергією, чим матеріальна енергія –а звідси, Джіва є тим самим БАГАТТЯМ ЛЮБОВІ ДО БОГА, що освітлює кожне матеріальне тіло! Але, в умовах полону в лабетах трьох гун- це світло проривається назовні лише за умови, якщо Господь звільняє істоту, або людину від дій гун матеріальної природи.
(БМВ) В Новому заповіті підкреслюється, що при воскресінні суд буде здійснюватися лише за діями, справами кожного, а не за релігіями. А це означає, що Ісус не відкидає інші релігії!
>(ГП) Це, звичайно, так, але що саме ми вкладаємо у поняття "суд?"
Насправді Суд здійснюється за законами Ману, які були передані людській цивілізації першоістотою земної цивілізації Ману. Тобто за законами кармічної відповідальності за добрі або злі вчинки, слова, думки.
>Деякі християнські теологи, зокрема Лютер і особливо Кальвін, підкреслювали, що абсолютно ніхто з нас не може виправдатися перед Богом своїми ділами.
В «Бгагавад-Гіті» Господь Крішна радить Арджуні виконувати свій особистий обов`язок (сва-дгарма), у відповідності з його становищем у суспільстві. Причому говорить про це двічі. В коментарі до вірша (2.31) «Бгагавад-Гіти», Його Божественна милість Бгактіведанта Свамі Прабгупада пише: «Існує два види сва-дгарми, або обов`язків, приписаних шастрами. Той, хто ще не звільнився з матеріального полону, повинен виконувати приписані йому обов`язки, згідно релігійним заповідям, це допоможе йому осягнути звільнення. А коли людина придбала звільнення, її обов`язки (сва-дгарма) стають духовними і виходять за рамки матеріальних, тілесних уявлень про життя. Поки брахман або кшатрій знаходиться на рівні тілесних уявлень, він повинен виконувати свої обов`язки неухильно. Сва-дгарму людини визначає Сам Господь, про що буде сказано в четвертому розділі. Матеріальний аспект сва-дгарми називається варнашрама-дгармою, яка уявляє собою таку систему суспільного устрою, що допомагає людину осягнути свою духовну природу. Людська цивілізація починається з варнашрама-дгарми- обов`язків, приписаних людині у відповідності з гунами природи, які впливають на її тіло. Виконуючи обов`язки, приписані згори, якими б вони не були, людина поступово прогресує й досягає більш високогодуховного статусу».
>Іншими словами, уявіть собі, що Бог виконує функцію регулювальника дорожного руху і при цьому виконує встановлене Ним Самим правило, що КОЖНИЙ, хто перевищує швидкість, або якимось іншим чином порушує правила, мусить бути покараний вічним вмиранням у муках. Хто з нас, людей, прожив все своє життя і ніколи, жодного разу, не відступився від Божих заповідей ні на мілліметр? Ніхто. Тому, кажуть ці теологи-реформатори, Божий "суд," тобто реалізація Божої СПРАВЕДЛИВОСТІ, однаковий для всіх і не залежить ні від наших земних справ, ні від тієї релігії, яку ми сповідуємо. Цей суд вже звершився, і присуд нам всім однаковий - смерть (або "вічне вмирання").
Абсолютно правильно!
На додаток я спробую дещо опертися на Закони Ману.
Закони Ману «Ману-Самхіта» відносяться до категорії дхарма-шастр, в яких описані приписані обов`язки для соціальних класів(варн) і духовних суспільств (товариств або ашрамів), даються норми сімейного життя, культові, санітарно-гігієнічні приписи, а також приписи громадянського та кримінального законодавства. Мудрість законів Ману універсальна. «Шрімад-Бхагаватам», 7.2.12 ком.) говорить, що «Варнашрама-дгарма надзвичайно важлива для людської цивілізації. Якщо немає брахманів, які дають іншим настанови, немає кшатріїв, дійсно здатних управляти суспільством, немає справжніх вайшйів, які забезпечували б людей продуктами та оберігали корів, про який мир і благополуччя може йти мова? Ясно, що нормального життя в такому суспільстві не буде».
В Законах Ману сказано: «Людина, що вивчає цю шастру і яка веде образ життя у відповідності до об`явленого в ній, ніколи не забруднюється гріхами, здійсненими в думках, а також словесними і тілесними».
>Інша річ, що ДЕЯКІ з людей є (або будуть) ПОЗБАВЛЕНІ Божого справедливого cуду. Це не означає, що їх заслуги не будуть винагороджені, а їх прогріхи не будуть покарані. Буде і те, і друге. Але ці Божі обранці Божою МИЛІСТЮ, ЛАСКОЮ (а НЕ Божою справедливістю!) позбавлені смертного вироку. За Кальвіном (який запозичив цей постулат у Св. Августіна), Боже рішення "возвести" когось у ранг обранців і позбавити цю особу смертного вироку НЕ ЗАЛЕЖИТь НІ ВІД ЯКИХ НАШИХ ЯКОСТЕЙ. Це цілком суверенне і "арбітральне" (свавільне) Боже рішення. Павло у посланні до Римлян порівнює його з рішенням гончара призначати одні зроблені їм горщики на урочистий вжиток, а інші на ганебний.
Дійсно, це Боже право!
Закони Ману викладають дгарму, доброчесність (цнотливість) і гріховність діянь, а також вічне правило життя чотирьох варн. Це правило життя- найвища дгарма, викладена в священному одкровенні, а також у священному переданні, тому бажаючий собі добра нехай завжди притримується його.
>Кальвін також наполягав на тому, що Бог взагалі не виправдовує людину як таку, а виправдовує якості Христа у своїх обранцях. Іншими словами, наша "праведність" в очах Бога це тільки Його рішення простити деяким з нас (Його обранцям) гріхи "заради Христа." Бог позбавляє обранців суду і водночас дивиться на них вже не як на них, а як на Христа (так званий принцим "вкладеного виправдання," "iustificatio imputa").
Веди кажуть, що «пізнання духа(атмана) вважається найвищим із усіх видів знання, воно воістину найперше із усіх знань, оскільки через нього осягається безсмертя. Вчення і філософські системи, що не засновані на Ведах, не приносять плоду після смерті, бо вони вважаються заснованними на темноті. Тому всі інші, чим Веди, вчення найновішого часу, які виникають і гинуть, безплідні і не відображають АБСОЛЮТНОЇ ІСТИНИ».
Закони Ману кажуть:
«Потрібно поступово накопичувати дгарму, як білі мурашки будують свій мурашник, не приносячи мук ні одній живій істоті заради придбання супутника в іншому світі. Бо в іншому світі ні батько, ні мати не є супутниками, ні син, ні дружина, ні родичі- тільки дгарма залишається з ним.
Одинокою народжується жива істота, одинокою ж і помирає, одинокою вона поглинає плоди добрих справ і одинокою- дурних.
Поклавши на землю мертве тіло, як поліно або грудку землі, родичі ідуть, відвернувшись, його супроводжує тільки дгарма.
Тому завжди потрібно поступово накопичувати дгарму як супутника в іншому світі, бо з дгармою в якості супутника він переходить навіть труднопрохідну пітьму.
Людину, видатну по дгармі, чиї гріхи знищені покаянням, світлосяйну, цей супутник швидко веде в духовний світ»
>(Перепрошую, що виліз за рамці цієї гілки повідомлень. Відкриймо окрему?)
Не заперечую. Пропозиція: назвемо – Закони Ману?
Відповіді
2006.07.14 | Михайло
Якщо буду живий- зустрінемося після відпустки!
Прошу вибачення: деякий час буду відсутній- йду у відпустку!2006.07.17 | Социст
Фізичний сенс джіви
Пан Михайло пише:> Згідно Вед – у тілі будь-якої живої істоти (в її серці) є носій її свідомості- жива істота, джіва(атма, атман), яка має трансцендентну (божественну) природу і яка має такі ж якості, які присутні і у Бога! Єдина різниця між Джівою і Богом- в їх розмірах: Джіва має розмір в одну стотисячну долю від товщини людської волосинки, а розміри Бога- нескінченно великі.
Такі розміри відповідають розмірам солітонів Давидова. Відомо, що давидовські солітони здійснюють недисипативний транспорт енергії, електронів, протонів та іонів чи іонних радикалів. Детальніше про це можна прочитати в книзі А.С.Давыдов. Солитоны в молекулярных системах. К.„Наукова думка“,1984.
Отже, джіва – це солітони Давидова. Принаймні, інших кандидатів я не бачу…
2006.08.09 | Михайло
Re: Джіва- не солітон, а відокремлена експансія Бога!
Як зазначають Веди – у тілі будь-якої живої істоти (в її серці) є носій її свідомості- жива істота, джіва(атма, атман), яка має трансцендентну (божественну) природу і яка має такі ж якості, які присутні і у Бога! Єдина різниця між Джівою і Богом- в їх розмірах: Джіва має розмір в одну стотисячну долю від товщини людської волосинки, а розміри Бога- нескінченно великі.Пан Социст пише:
> Такі розміри відповідають розмірам солітонів Давидова. Відомо, що давидовські солітони здійснюють недисипативний транспорт енергії, електронів, протонів та іонів чи іонних радикалів. Детальніше про це можна прочитати в книзі А.С.Давыдов. Солитоны в молекулярных системах. К.„Наукова думка“,1984. ... Отже, джіва – це солітони Давидова. Принаймні, інших кандидатів я не бачу…
На мій погляд - це - помилкова аналогія. Оскільки Бог- лише однією своєю часткою пронизує всі матеріальні світи і одночасно входить в склад всіх видів матеріальної енергії, а також у найменші елементарні атомні та субатомні частинки. Отже, звукові хвилі в металах- солітони-це лише один з багатьох видів божественних енергій. Тим більше, що вібрації не є відокремленими експансіями Верховного Господа- як Джіви. І Тим більше, що поряд з Джівою в кожному тілі присутній і ЛОКАЛІЗОВАНИЙ АСПЕКТ ВСЕВИШНЬОГО БОГА- ПАРАМАТМА, або Господь Вішну у фізичному серці живих істот.
2006.08.09 | Социст
Солітони – це не звукові хвилі в металах!
2006.08.10 | Анатоль
А голова віруючим зовсім не потрібна?
Михайло:>у тілі будь-якої живої істоти (в її серці) є носій її свідомості- жива істота, джіва
>Джіва має розмір в одну стотисячну долю від товщини людської волосинки
Товщина волосини 30 мікрон. Ділим на сто тисяч. Три ангстреми. Розмір невеличкої молекули.
Так що варто видалити з серця одну невеличку молекулу, і свідомість пропала.
Проведемо експеримент.
Для гарантії видалимо все серце. Замінимо насосом. Ні на свідомість ні на які інші розумові функції це не вплине.
Замінимо на серце іншої людини. Стане вона іншою особою з іншою свідомістю? Ні.
Хоч на свиняче серце поміняй.
Висновок: В чуш собачу ви вірите, товариші віруючі. Керуєтесь не розумом, не знаннями, не головою, а художніми писаннями (видумками) диких людей.
Схоже, що голова вам таки й справді не потрібна.
(В переносному сенсі, звичайно, бо навіть ваші дикунські уявлення знаходяться в голові).
2006.08.10 | Георгій
Отут я згідний з п. Анатолем
Дійсно, міряти розмір "джіви" в ангстремах - чуш собача.2006.08.10 | Анатоль
Взагалі-то я не про ангстреми.
Я про те, що ніякої джіви чи душі нема.І серце ніякого відношення до свідомості, чи до будь-яких психічних чи інтелектуальних функцій не має. І це легко показати експерементально. Це робота мозку.
Тож "голова професора Доуеля" цілком можлива.
Голови деяких тварин можуть довгий час (години) жити відрізаними від тіла (ведмедки, наприклад) і зберігати функціональність.
А ще я про те, на яку фігню люди тратять час і сили.
Запамятовують масу якихось термінів, якихось з пальця виссаних схем, і все це з почуттям причетності до якоїсь істини, до чогось важливого...
2006.08.31 | Михайло
Фізика і Веди
Зсилаюсь на свій допис:>(bmv) Згідно Вед – у тілі будь-якої живої істоти (в її серці) є носій її свідомості- жива істота, джіва(атма, атман), яка має трансцендентну (божественну) природу і яка має такі ж якості, які присутні і у Бога! Єдина різниця між Джівою і Богом- в їх розмірах: Джіва має розмір в одну стотисячну долю від товщини людської волосинки, а розміри Бога- нескінченно великі. Але свідомість Джіви огорнута хмарами трьох нижчих матеріальних енергій гун Благості, пристрасті та невігластва. Сяйво Джіви можна уподібнити сяйву мільйонів Сонць. Оскільки Бог є найвища любов, то й Його маленька відокремлена експансія або Джіва, є Його вищою енергією, чим матеріальна енергія –а звідси, Джіва є тим самим БАГАТТЯМ ЛЮБОВІ ДО БОГА, що освітлює кожне матеріальне тіло! Але, в умовах полону в лабетах трьох гун- це світло проривається назовні лише за умови, якщо Господь звільняє істоту, або людину від дій гун матеріальної природи.
Пан Анатоль пише (10-08-2006 08:26, Анатоль А голова віруючим зовсім не потрібна?):
>Товщина волосини 30 мікрон. Ділим на сто тисяч. Три ангстреми. Розмір невеличкої молекули.
Якщо бути вже точними, то середній діаметр людської волосинки коливається від 50 до 80 мікрон. Один мікрон- це 0.0001 см, тобто десять на мінус четвертій степені. Далі- одна стотисячна є десять мінус п`ятій, отже: мінус четверта степінь плюс мінус п`ята степені дають десять мінус дев`ята степінь сантиметра. Один ангстрем є десять мінус восьма сантиметра. Звідси розмір Джіви складає біля 0.1 ангстрема.
Врахуємо інформацію з фізичного сайту:
> ” Параллельно с развитием идей квантовой теории развивались представления о строении материи. Одна из первых моделей атома была предложена в 1904 году Дж. Томсоном. Согласно модели Дж. Томсона атом представлял собой нейтральную систему, состоящую из заряженного шара с зарядом +Ze, внутри которого в определенных равновесных положениях находятся Z отрицательно заряженных электронов. Размер атома ~10-8 см. Прямые экспериментальные исследования строения атома были выполнены в 1911 году Э. Резерфордом, который изучал рассеяние -частиц при прохождении через тонкую золотую фольгу. Дифференциальное сечение упругого рассеяния нерелятивистской заряженной частицы в кулоновском поле ядра-мишени описывается формулой Резерфорда... Угло-вое распределение -частиц, рассеянных на золоте, свидетельствовало о том, что положительный заряд атома сосредоточен в пространственной области размером меньше 10-12 см. Это явилось основанием для планетарной модели атома Резерфорда, согласно которой атом состоит из тяжелого положительно заряженного атомного ядра с радиусом меньше 10-12 см и расположенным вокруг него отрицательно заряженных электронов. Размер атома определяется размерами его электронной оболочки и составляет ~10-8 см, что в десятки тысяч раз превышает размер атомного ядра. Несмотря на то, что атомное ядро занимает лишь небольшую часть объема атома в нем сосредоточено 99,98% его массы”.
Так що не потрібно вводити в оману читачів, т. Анатолю, бо розмір молекул вже значно більший, оскільки вони складаються з ансамблів окремих атомів!
ВЕДИ КАЖУТЬ ПРАВДУ!
>(Анатоль) Так що варто видалити з серця одну невеличку молекулу, і свідомість пропала. Проведемо експеримент. Для гарантії видалимо все серце. Замінимо насосом. Ні на свідомість ні на які інші розумові функції це не вплине.
Врахуємо загальні відомості про людину:
>”Человек состоит из воды на 70-80%; мозг человека - на 85%; эмбрион - на 95%; меньше всего воды в костях - 30%. Вода - основной растворитель в человеческом организме, в ней переносятся все вещества - соли,...”
По – перше, - це не експеримент і ніякий лікар не зможе відновити життя у людини, її свідомість, якщо якщо Бог не захоче. І по-друге- якщо буде бажання Бога ще трохи підтримати життя цієї особи- він може переселить параматму і атму в цей насос! І тіло деякий час зможе функціонувати.
Ще не один людський вчений не зміг створити життя в природі. Навіть в пробірці використовуються сперма і яйцеклітини живих істот!
>Замінимо на серце іншої людини. Стане вона іншою особою з іншою свідомістю? Ні. Хоч на свиняче серце поміняй.
Можу заперечити, що, коли замінимо серце на серце іншої живої істоти- то в новому серці вже відсутні параматма і атма іншої істоти, а ввійти можуть тільки параматма і атма данної живої істоти, тіло якої ми маємо!
Хоча, відомі приклади ОДЕРЖИМОСТІ ДЕМОНАМИ- але це суто інше явище, коли атма демона подавляє атму організму, вірніше бере владу самочинно і нахабно, а своя атма на деякий час не проявляє видимо свою волю!
>Висновок: В чуш собачу ви вірите, товариші віруючі. Керуєтесь не розумом, не знаннями, не головою, а художніми писаннями (видумками) диких людей.
Тов. Анатоль думає, що він героїчно відстоює „істину”- яку він перейняв від матеріалістичних вчень, хоч насправді ці вчення є диким НЕВІГЛАСТВОМ.
Чому ж Бог дозволяє існувати неправді, оскільки Він є Всемогутнім виразником ІСТИНИ=ПРАВДИ? Цю хитрість Господь застосовує щоб живих істот, які повстали проти Його Волі- тримати на повідку невігластва на весь час, який грішна істота має відсидіти в матеріальній тюрмі.
А питання віри- в математиці і фізиці- є аксіоми і постулати- які не доказуються, а приймаються на віру! Так що наука- це також своєрідна релігія!
Отже, пане Анатолію, Ви керуєтесь соціалістичними ідеями дикунів!
>Схоже, що голова вам таки й справді не потрібна. (В переносному сенсі, звичайно, бо навіть ваші дикунські уявлення знаходяться в голові).
Згідно Священних Писань- дикунами або тваринами в людській подобі є матеріалісти, ба, навіть більше: Господь чітко називає Їх ДУРНЯМИ!
Пан георгій пише(10-08-2006 14:24, Георгій):
>Отут я згідний з п. Анатолем Дійсно, міряти розмір "джіви" в ангстремах - чуш собача.
Чому, можна, Господь дозволяє! Цим можна перевірити, чи правильно ми щось знайшли шляхом порівняння!
Т.Анатоль продовжує(10-08-2006 17:24, Анатоль):
>Взагалі-то я не про ангстреми. Я про те, що ніякої джіви чи душі нема. І серце ніякого відношення до свідомості, чи до будь-яких психічних чи інтелектуальних функцій не має. І це легко показати експерементально. Це робота мозку. Тож "голова професора Доуеля" цілком можлива. Голови деяких тварин можуть довгий час (години) жити відрізаними від тіла (ведмедки, наприклад) і зберігати функціональність. А ще я про те, на яку фігню люди тратять час і сили. Запамятовують масу якихось термінів, якихось з пальця виссаних схем, і все це з почуттям причетності до якоїсь істини, до чогось важливого...
т. Анатоль має право на будь-яку думку. Але це не означає, що Природа влаштована так, як хочеться йому або іншій людині. Ніхто не стане доводити божевільному, що він божевільний: його просто ізолюють від суспільства. Тому ми всі- божевільні, тому що сидимо в матеріальному Всесвіті- тюрмі для тих, хто переступив Божі закони!
Насправді, кожен АТОМ хімічної таблиці Менделєєва є жива істота! І має СВОЮ СВІДОМІСТЬ! Але ця інформація для матеріалістів – небезпечна, бо вони не переживуть перегрузок від неготовності до сприйняття такої інформації!
Це дійсно важливо знати, бо це є фундаментом не тваринного розуміння того, що нас оточує: СЯЙВО НЕСКІНЧЕННИХ СВІТІВ поряд з нами. Навіть фізики мають гіпотезу, про те, що кожен атом містить в собі голографічну копію Всього оточуючого Всесвіту! То хіба це дикість?
Кожен міряє на свій штиб, або по собі!
Ось реагує на мікросвіт сучасна нанотехнологія:
>”Что такое нанотехнологии? Нанотехнологии включают в себя широкий спектр технологий для контроля над структурой материи на уровне атомов и молекул. Нанометр – это одна миллиардная доля метра, ширина 10 расположенных рядом атомов водорода; толщина человеческого волоса равняется приблизительно 80 тысячам нанометров. Трудно и представить себе что-либо настолько крошечное, еще труднее вообразить, что это может быть использовано в производственных процессах. На таком микроскопическом уровне материя ведет себя не так, как в нашей повседневной жизни в этом мире, в котором господствует классическая ньютонова физика. В наномире «свойства материи определяются сложным и богатым сочетанием классической физики и квантовой механики», – говорилось в эксклюзивном онлайн-выпуске журнала Scientific American за январь 2006 г. Также в больших количествах крошечные нановещества могут обладать огромной мощностью ввиду их значительно возросшего отношения площади поверхности к объему.” «С уменьшением величины частиц и ростом их реакционной способности, вещество, которое может быть инертным в микро- или макромасштабе, способно приобретать опасные свойства в наномасштабе», – сообщается в Vital Signs 2006-2007.”
бмв
2006.08.31 | Социст
Ви забули помножити на 50-80.
2006.08.31 | Михайло
Прошу вибачення за неуважність!
Прошу вибачення за неуважність- дійсно забув: розміри коригуємо- (5-8) на десять мінус восьмої. Тобто, розміри Джіви порядка розміру атома: ~10 на мінус восьмій!2006.09.01 | Михайло
Настанови з Ману-самгіти: про що розмірковувати.
Настанови з Ману-самгіти: про що розмірковувати.>„Потрібно зрозуміти свою відмінність від матеріального тіла, яке має остов з костей, зв`язаного сухожиллями, зі скріплюючою речовиною у вигляді м`яса й крові, покритого шкірою, смородливого, повного сечі і випорожнень, підвладного старості і горю, страждаючого місцеперебуванням хвороб, повного похмурої хіті і скороминущого.
>Можна одному в усамітненому місці роздумувати про корисне для душі, бо, роздумуючи на самоті, людина досягає найвищого блаженства.
>Необхідно обмірковувати про переселення людей, про падіння в пекло і муки у царстві мертвих Ями, про розлуку з друзями, а також про спільне перебування з ворогами. Про знесилення від старості і муки від хвороб, про вихід душі з цього тіла і про нове народження в зародку, про переселення її через десятки тисяч мільйонів утроб, про покарання обдарованих тілом, що спричиняється адгармою, і про вічне блаженство, що походить від діянь, що мають метою досягнення дгарми.
>Роздумування відбувається шляхом релігійного споглядання про тонку сутність вищого Атмана(Бога), а також про присутність Його в вищих і нижчих тілах.
>Шляхом розмірковування необхідно пізнати, важко зрозумілий для неосвічених, перехід своєї душі через різні форми існування.
>Наділений відповідним пізнанням не зв`язується діяннями. Полишений же пізнання підлягає круговому переродженню.
>Залишивши плоди добрих справ друзям, а злих – ворогам, людина шляхом такого розмірковування досягає духовного світу.”
2006.09.07 | Михайло
Злочини та покарання за Законами Ману
На сайті, що освітлює проблеми юридичні (Юрист ХХІ Що коїться з юристами в Східній Європі в третьому тисячолітті?) зазначається:>"Усі речі визначаються словом, мають за основу слово, походять від слова: хто нечесний у мові, той нечесний у всьому".
Закони Ману (Древня Індія, ~ II ст. до н.е. - II ст. н.е.)
Глава VI, стаття 256.
>"Керуючись правилами судочинства, треба мати на увазі істину, предмет (позову), себе самого /тобто пам'ятати, що несправедливим рішенням можна позбавити себе вічного блаженства, що полягає в "досягненні неба"/, свідка, місце, час та обставини".
Закони Ману (Древня Індія, ~ II ст. до н.е. - II ст. н.е.)
Глава VIII стаття 45.
>"Несправедливе покарання згубне для честі і руйнує славу серед людей, а іншому світі позбавляє неба, слід завжди уникати цього".
Закони Ману (Древня Індія, ~ II ст. до н.е. - II ст. н.е.)
Глава VIII стаття 127.
>"Якщо суддя розібрав справу, виніс рішення й виготовив документ з печаткою, а після того рішення своє змінив, то цього суддю слід викрити у зміні рішення, яке він ухвалив, і позовну суму, яка була в цій справі, він повинен виплатити у дванадцятикратному розмірі; окрім того, у зібранні його повинні вигнати з його судійського крісла, і він не повинен повертатися й засідати із суддями в суді".
Закони Вавілоньского царя Хаммурапі, (§ 5), II тис. до н. е .
>""В Україні найбільше порушують права людини органи внутрішніх справ, Міністерства юстиції й суди загальної юрисдикції".
Зі щорічного звіту за 2000 рік
Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України.
>"Перший раз я йшла до суду з шанобливим трепетом e душі. Та яким же було моє здивування, коли виявила, що майже в усіх судах порушується процедура ведення процесу, навіть сам порядок ведення справи".
Інга Червонюк, студентка юридичного факультету Харківського національного університету внутрішніх справ, стажистка Центру громадського правозахисту при Херсонському обласному Фонді милосердя та здоров'я.
>"…Він говорив дуже грубо, кричав, розмахував руками і врешті-решт відмовився прийняти позовну заяву на підставі того, що в ній вказано дві вимоги. Хоча в ст. 144 Цивільно-процесуального Кодексу України говориться, що позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою. Коли хвора жінка, яка годиться судді в матері, розповідала мені про це, вона плакала… А я зрозумів, що її кривдника ніколи не зможу поважати як юриста, як суддю і навіть як людину. Більше того, в той момент я відчув недовіру до держави, у якій може безкарно діяти такий суддя".
Олександр Бурмагін, студент юридичного факультету Харківського національного університету внутрішніх справ, стажист Центру громадського правозахисту при Херсонському обласному Фонді милосердя та здоров'я.
>"Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону".
Конституція України, стаття 129.
„Що ж коїться з юристами України в ХХІ тисячолітті? Чому спеціалісти, що отримали освіту в університетах і академіях і успішно пройшли не один професійний конкурс (а судді - іще й оцінку Вищої ради юстиції, серед 20 представників якої Голова Верховного суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України) - чому вони масово порушують права людини, хоча присягалися їх захищати? Що відбувається з добропорядними розумними законослухняними студентами, яка "порча" вражає їх за стінами вузів - масово? Чому це відбувається? Чи можна змінити щось? Що потрібно зробити для того, щоб майбутні судді, адвокати, працівники міліції усвідомили цінність людської гідності, прав і свобод людини?
Іще одна проблема: часто судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ, управлінь юстиції, управлінь Департамента з питань виконання покарань навіть не підозрюють, що захист прав людини - справа всього суспільства. В тому числі й недержавних організацій, як важливої його частини. Що немає монополії держави на цю сферу, а є спільна відповідальність інститутів держави й інститутів громадянського суспільства перед громадянами і суспільством у цілому. В яких вузах Украиїни навчають цього молодих громадян, а особливо - майбутніх юристів? І що іще необхідно зробити для того, щоб випускники юридичних факультетів, приступаючи до професійної діяльності, були готові до продуктивної взаємодії з громадськими об'єднаннями?
Ми сподіваємося, що веб-сайт "Юрист-ХХІ" допоможе об'єднати зусилля людей, котрі шукають відповіді на ці питання.
Ми знаємо, що повсюдне порушення прав людини у нашій країні тими, хто в першу чергу зобов'язаний їх захищати, турбує також багатьох видатних викладачів юридичних вузів. Вони - надія й опора проекту: вони знають, як, вони вміють навчити, перебувають у гущині подій і володіють необхідним науково-практичним потенціалом.
Сподіваємося, що з їхньою допомогою зуміємо подолати небезпеку професійної "порчі", і коли через кілька років приступимо до роботи, зуміємо принести в прокуратури, міліцію, суди й управління юстиції непохитну повагу до людської гідності, неухильне дотримання норм права, культуру незалежності й безпристрасності. Смиренно запрошуємо наставників молоді України та різних країн світу сказати своє слово на веб-сайті "Юрист-ХХІ". Запрошуємо студентів різних вузів України й інших країн світу поділитися думками й ідеями з приводу даної проблеми. Будемо вдячні за статті, наукові дослідження, питання, відповіді, ноу-хау, за гумор і навіть сатиру.
Створення веб-сайту "Юрист-ХХІ" в рамках інформаційного проекту "UAPravo" (www.uapravo.org) ініційоване групою студентів Харківського національного університету внутрішніх справ (див. "Про нас") >>> здійснене за участі фахівців Херсонського обласного фонду милосердя та здоров'я за підтримки міжнародного Фонду "Відродження" та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.
Адреси редакції веб-сайту "Юрист-ХХІ": fmz@tlc.kherson.ua, fmz@uapravo.org”
На сайті Refine.org.ua (Злочини та покарання за Законами Ману) наводиться короткий історичний екскурс в судочинство, засноване на Законах Ману:
„Найдавніші індійські держави виникають у ІІІ тисячолітті до н.е. Територію Індії населяли чисельні племена і народи, які самостійно виробили своєрідні форми культури, зокрема в техніці землеробства.
Археологічні розкопки, що проводились у Мохенджо-Даро і Хараппі, дають можливість думати про існування державної влади, про майнову диференціацію суспільства. Важливим видом господарювання було землеробство; існували різноманітні ремісничі виробництва, була розвинена торгівля. Майнове розшарування сприяло появі держави.
У середині ІІІ тисячоліття до н.е. на територію Індії проникають кочові племена аріїв, які частково знищили його. Арії запозичили у туземців осілий землеробський побут. “Арій” на санскриті означає аристократ, шляхетний у протилежність “анарія” – нижчий, яке застосовувалося до корінного населення. Для суспільного ладу Індії епохи аріїв характерним було існування сімейної і сільської громади, у якій зростала і зміцнювалась влада патріарха. Громади управлялись радами на чолі із старостою. Розвиток продуктивних сил вів до майнової диференціації, до появи прошарку заможніх людей. З них виокремлюються люди, що керували господарством громади і відправляли релігійні обряди – брахмани, а також військові вожді – кшатрії. Ці групи становили прошарок заможної громадської аристократії. Прагнення цієї аристократії зміцнити своє привілейоване становище призвело до появи особливої соціальної системи, так званої кастової системи, системи варн.
Індійська система варн поділяла все суспільство на чотири основні групи, своєрідні стани: варна жерців (брахманів); варна воїнів (кшатріїв);варна землеробів, ремісників і торговців (вайшіїв);варна шудр (бідняки, що перебувають у майже рабському стані).
Релігійна система вірувань Стародавньої Індії обґрунтовувала кастову систему і привілеї трьох вищих варн тим, що вони були створені обожненим “прабатьком всіх істот” Пуруші: жерці – із його вуст, кшатрії – із його рук, вайшії – із його стегон, а шудри – із його стоп.1 У відповідності з цим брахмани мають виконувати обов`язки жерців, кшатріїв – керувати і вести війни, вайшії – займатись землеробством, тваринництвом і торгівлею, а шудри – слугувати вищим варнам. Кожна варна була замкненим станом. Брахманські закони забороняли кровозмішення між варнами, а також перехід із однієї групи в іншу. У цілому система варн мала зміцнити привілейоване становище завойовників на корінним населенням, закріпити панівне становище родової аристократії.
Відсутність джерел не дозволяє простежити процес утворення індійської державності. Правда, у староіндійському епосі Рігведі відображено епоху, коли вожді племен обирались на народних зборах. Збори вільних воїнів збереглися і в епоху існування спадкової монархічної влади.
Письмові джерела свідчать, що, починаючи з середини І тисячоліття до н.е., в Індії існувало декілька держав, серед яких виділялись Магадха і Кошала. У V ст. до н.е. Магадха об`єднала навколо себе області, розташовані між Гангом і Гімалаями. До її складу було включено і царство Кошала. У 327 році до н.е. війська Олександра Македонського завоювали значну частину території Індії. Визвольна боротьба, що незабаром розпочалася, завершилась утворенням у Північній Індії великої держави на чолі з Чандрагуптою. У роки правління сина Чандрагупти Біндусара (297-272рр до н.е.) до складу індійської держави було включено частину Афганістану і Білуджистану.
Найбільшого розквіту індійська держава досягла у роки правління сина Біндусари Ашоки ( 272-232 рр. до н.е.). Було об`єднано в єдину державу майже всі землі Індії. Після смерті Ашоки держава розпалась. Біля 100 року до н.е. у Північну Індію вторглись племена саків, які створили тут Індо-Скіфську державу.
В історичній літературі існують розбіжності стосовно визначення соціально-економічної формації Індії. Відомі дослідники історії Індії Г.М.Бонгард – Левін та Г.Ф.Ільїн вважають, що у І тисячолітті до н.е. в Індії існувало рабовласницьке суспільство, а спеціаліст із стародавньої індії Є.М. Медведєв – що феодальне. На нашу думку, у Стародавній Індії існував, як і в Стародавньому Єгипті і Вавилоні, азіатський спосіб виробництва. Правове становище окремих категорій населення визначалось не соціально-економічним положенням, а належністю до тієї або іншої варни.
Найвище становище у суспільстві займали брахмани. Вони мали монопольне право тлумачити закони і давали поради представникам інших варн. Брахмани мали навчати Ведам (священним книгам індусів), вивчати їх, приносити жертви за себе і за інших, давати й отримувати підношення. За вченням брахманів, між ними і кшатріями має існувати зв`язок і взаємодопомога: “Без брахмана не процвітає кшатрій, об`єднавшись, процвітають і в цьому, і в тому світі”. Брахман визнавався володарем всього сущого. Він міг вимагати від членів інших варн всього чого бажав. Особа брахмана була недоторканою. Його вбивство тягло за собою тяжку і мученицьку смерть.
До варни кшатріїв належали цар і всі представники апарату управління державою. Закони Ману покладали на цю варну обов’язок охороняти підданих, здійснювати жертвоприношення і вивчати веди. Головний же їх обов’язок полягав у здійсненні влади і несенні військової служби. Економічне становище окремих членів варни брахманів і варни кшатріїв було неоднаковим. В них поряд із власниками великих багатств були і незаможні, деякі кшатраї, наприклад, за несплату боргів попадали у кабалу. Варна вайшіїв була найчисельнішою. Її членам наказувалось пасти тварин, добре розбиратися у вартості коштовностей, у якості товарів і турбуватись про збільшення свого майна. Члени цієї варни мали створювати все необхідне як для свого власного прожитку, так і інших. Члени варни шудр формально не були рабами. У законах Ману зазначалось: “Але одне заняття Владика (Ману)вказав для шудри – смиренно служити трьом іншим варнам”. Шудри були особисто вільні, мали право володіти майном, жили своїми сім`ями. Але “шудра не повинен нагромаджувати багатство, навіть маючи таку можливість, оскільки шудра, набуваючи багатства, пригноблює брахманів”.
Рабство в Індії мало партріархальний характер. Його джерелом було: полон, народження від раба і рабині, перетворення у рабів вільних за борги і злочини. Разом з тим зазначимо, що раби-зеблероби жили громадами, мали свої сім`ї, а кшатрії забирали у них лише частину вироблюваного ними продукту, невтручаючись у їх повсякденне господарське життя. Стародавні індуси називали їх даса (раби). У великих маєтностях працювали не стільки раби, скільки наймити – кармкари.
За формою правління Індія була монархією. На думку деяких дослідників, вона не була деспотичною, оскільки влада монарха нібито стримувалась самоізоляцією сільських громад та релігійно-етичними нормами, що наказували виконувати особливу дхарму – обов`язки: охороняти підданих, опікувати малолітніх, вдів, хворих, організову-вати роботи по ліквідації стихійних лих, запобігати голодові.
Разом з тим влада царя (раджі) обожнювалась. Брахмани вчили, що цар є бог, і його накази треба виконувати як такі, що надходять від божества. У законах Ману прямо сказано, що цар є “велике божество з тілом людини”. В управлінні державою цар спирався на апарат бюро-кратії, що складався із брахманів і кшатріїв. За законами Манау цар мав призначати сановників із “хоробрих, досвідчених у військовій справі, шляхетного походження і випробованих”. Цар призначав чиновників як центрального, так і місцевого управління. Особливе місце у бюрократичній ієрархії займали радники царя – мантріни і махаматри. З них складався дорадчий колегіальний орган, у якому брали участь також представники міст.Країна поділялась на провінції, на чолі яких стояли царевичі; провінції – на округи, на чолі з окружним начальником, що “думає про всі справи”. Сільські області складалися із 800, 400, 200 і 10 селищ, їх очолювали відповідні управителі, які отримували жалування безпосередньо від царя. Найважливіші проблеми селянської громади вирішувались на сходах жителів селян. Тут існували старости і рада старійшин. Отже, цар в управлінні державою спирався на розгалужений бюрократичний чиновницький апарат. Окрім того, цар формально вважався власником усієї землі, тобто існувала державна власність на землю. Володільцями землі були селянські громади й окремі особи. Очевидно, інституту права приватної власності на землю не існувало.
Джерелом права у початковий період існування індійської держави був звичай. Специфічною особливістю права Індії було те, що на нього великий вплив робили релігія, яка забов’язувала дотримуватись спеціальних дхарм – правил поведінки. Дхарми наповнені і релегійним, і моральним, і правовим змістом. Вони були створені брахманами і базувались на нормах звичаєвого права, судовій практиці та узаконен-нях царя. Брахмани привносили до тхарм свої релігійно-етичні та правові уявлення, що відображали їх світогляд. Особливе місце серед дхарм (дхармашастир) займають Закони Ману (ІІ ст. до н.е.). Закони Ману являли собою творчість різноманітних шкіл брахманів і були учбовими посібниками. Норми викладалися у поетичній формі, формі 260 строф вони нараховували 2685 статей, мова сантскрипт, зміст виходить за рамки права це і політика, і релігія, і мораль. Збірник ділиться на 12 глав. Можна сказати, що Закони Ману були зводом релігійних, етичних і юридичних настанов, які можна розділити на три групи:
1)різні релігійні накази брахманів; 2)норми, що регулюють організацію державної влади і взаємовідносини з громадянами; 3)норми цивільного і кримінального законодавства
Закони Ману один із стародавніших пам`ятників юридичної літератури. Джерелом “Законів Ману” стали більш ранні “провід до Закону” (дхарма-сутра). У період настання кризи родоплемінної системи (VІ-Vст.ст.до н.е.) виникає буддизм, який стає релігією міських жителів. Згідно вчення Будди всі люди рівні, незалежно від того, до якої варни вони належать. Хоча проповіді Будди були спрямовані проти засилля брахманів і проти існування варн, він закликав відмовитися від відвертої боротьби. З розвитком феодалізмом, який призводить для зникнення міських громад, бкддизм відтісняється на другий план, і в ХІІ ст. він практично зникає. Знову посилюється брахманізм. Який діств назву індуізму. Основною постаттю індуїзму є брахмани – земні боги, а Шіва – єдине верховне божество, що становить абсолютну єдність духовного і матеріального буття.
Поява Законів Ману ознаменувала якісно новий етап розвитку правової думки в Індії. Вона все більше підпадає під світський вплив і пристосовується до потреб практики. У пізніших дхармашастрах більше уваги приділяється договірним і майновим відносинам, відповідальності за їх невиконання. З Законів Ману правові норми стають більш упорядкованими і класифікованими. Вони стали базуватись на основі вісімнадцяти приводів (норм) судового розгляду.
У відповідності і з Законами Ману перша група приводів судового розгляду стосується забов’язань, що випливають із договору: несплата боргу, заклад, продаж чужого, неповернення взятого; потім слідують норми, що стосуються несплати жалування, “Наймит (слуга или работник), который, не будучи больным, отказывается по наглости от исполнения условленной работы, должен быть оштрафован.., и жалованье не должно быть ему уплачено”; скасування купівлі-продажу, “Если кто-нибудь в этом мире, купив или продав что-либо, раскается в этом, он может отдать или получить эту вещь в течении десяти дней”; спору господарів з пастухом, “Днем ответственность за целосность скота лежит на пастухе, ночью на хозяине…Если стадо окружено волками и пастух не спешит к ним на помощ, он должен нести ответственность за животное, на которое волк нападет, а если же он охраняет надлежащим образом – не несет ответственности”.
Потім ідуть норми, що стосуються злочинів-деліктів: про межу, “Если между двумя селениями возник спор о границе, царь в месяце джьяйштха должен определить границы, когда межевые знаки весьма отчетливо видны. Этими знаками, давностью владения и постоянно текущими потоками воды, царь должен определить границу двух спорящих сторон. Если возникло сомнение даже при осмотре знаков, решение спора относительно границ должно быть возложено на свидетелей. За отсутствием свидетелей люди из четырех соседних деревень, известные своей честностью, должны постановить решение о границе в присутствии царя. Если соседи дают ложные показания, каждый из них должен быть присужден царем к ... штрафу”; наклеп, “Кшатрий оклеветавший брах-мана, подлежит штрафу в сто пан, вайший – в полтораста или двести, шудра – телесному наказанию. Брахман, оклеветавший кшатрия, должен быть оштрафован пятьюдесятью панами, вайшия – двадцатью пьятью, шудру – двенадцатью. За оклеветание человека одной с ним варны – двенадцать пан; за речи, которые не должны быть произносимы, штраф удваивается. Шудра, поносящий ужасной бранью вышестоящей варны, заслуживает отрезания языка. Если он надменно учит брахманов их долгу, то царь должен приказать влить кипящего масла в его рот и уши”;
крадіжку, (три міри покарання: тюрма, заковування у кандали та різного роду тілесні покарання) “За похищение людей из хорошей семьи и особенно женщин и драгоценных камней преступник заслуживает телесного или высшего наказания. Преступление, которое совершено в присутствии собственника и сопровождалось насилием, есть грабеж; если оно совершено в его отсутвие – кража”; вбивство, насилля, “Тот, кто совершает насилие, должен считаться величайшим преступником, более опасным, чем клеветник, вор и обидчик, наносящий другому удары палкой. Убивающий при самозащите, при охране жертвенных даров, при защите женщин и брахманов, по закону не совершает преступления”; под-ружню зраду.
Наступні норми судового розгладу стосувались порушення норм сімейно-шлюбного і спадкового права.
Отже, внутрішня логіка системи викладення норм не дає можливості розділити їх на норми цивільного і кримінального права. Не дивлячись на різноманітність дхармашастр, вони взаємно впливали одна на одну і були взаємно пов`язані. Усі вони пов`язані спільністю релігійно-філософських концепцій та принципів, на яких вони базувались. Це полягало у понятті суті дхарми, закріпленні неорівності варн, ритуальної чистоти індуса, системи поведінки з метою очищення, у тому числі і за злочині. Зміст, межі дії норм визначені священними джерелами – ведами.
Як уже зазначалось, приватного права власності на землю в Індії не існувало. Рухоме майно перебувало у приватній власності. Свобода розпорядження такою власністю була досить широкою. Староіндійському праву були відомі такі правомірні способи набуття власності, як одержання спадщини, знахідка, купівля, здобич, позичка під проценти, виконання роботи, одержання дарунку від доброчинних людей. Закони визначили 10 засобів існування: знання, ремісництво, робота за певну плату, спунування, скотарство, торгівля, землекористування, задоволення, милоcтиня, лихварство.
Серед основних видів власності закони називають землю. Земельний фонд країни складають: царські, общинні, приватні.
За незаконне привласнення чужої власності накладався штраф. Закони Ману встановлювали, що якщо не власник засіяв чуже поле своїм насінням він не має право одержати врожай.
Всі речі поділялися на 2 категорії: нерухоме – земля, рухоме – раби, худоба, інвентар.
Серед договорів закони Ману розрізняють: договір займу, використання найманої праці, договір оренди землі, договір купівлі-продажу, договір дарування.
Майно, здобуте на війні, належало тому, хто його захопив. Право власності набувалось також у результаті володіння. Якщо власник речі не вимагає її повернення від добросовісного володільця протягом десяти років, то він втрачає на неї всі права. Виморочне майно представників трьох нижчих варн переходило у власність царя.
Забов’язання у староіндійському праві випливали із договорів та з деликтів.
Об`єктом договору купівлі-продажу були всілякі рухомі речі належної якості, ваги, об`єму. Продавцем міг бути лише власник речі. Продавець, що вказував покупцеві на всі недоліки речі, звільнявся від покарання. Договір куплі-продажу міг бути розірваний протягом десяти днів після його укладення.
Поширеним був договір позики. Його об`єктом були гроші та продукти сільського господарства. Забезпеченням позики була особа боржника, його родичі, майно. Якщо боржник не міг вчасно повернути борг, то він забов’язаний був його відробити. Проте кредитор нижчої касти не міг змусити боржника вищої касти відробляти борг. Закладати особу можна було лише на певний строк. “Але для аріїв, - говориться в Артхашастрі, - не повинно бути рабства”. Продаж вільних у рабство карався у кримінальному порядку.
Держава встановлювала проценти за позику: для брахмана 2% на місяць, кшатрія – 3%, вайшія – 4%, шудрі – 5%.Зауважимо, що на відміну від Вавилона в Індії Закони Ману наказували царю штрафувати боржника, який скаржиться на кредитора, що самочинно домагається виплати боргу.
Договір найму передбачав, що норма оплати роботи працівника має становити 1/10 частину врожаю. Наймит, що не виконував певного обсягу роботи, штрафувався; йому навіть не оплачували незакінчену роботу, якщо він захворів.
Згідно договору поклажі зберігач не ніс відповідальності, якщо річ було вкрадено або змито повінню.
Договори, укладені п`яним, божевільним і рабом, вважались недійсними. Такими ж вважались і угоди, які укладались шляхом ошуканства.
Староіндійське право регулювало і шлюбно-сімейні відносини. Найпоширенішими були шлюби, коли жінка набувалась чоловіком подібно речі. Передача батьком нареченої жениху давала йому владу над дружиною. Дружина не мала повної правоздатності, її майно передавалось чоловікові, який мав турбуватись про її прожиток і захист.
Причиною для розірвання шлюбу було: безпліддя подружжя, подружня зрада, соромна поведінка, невідома відсутність, погане ставлення. Якщо чоловік мав декілька дружин, то старшою серед них була дружина із вищої варни.
Після смерті батька майно успадковували лише сини. Найстарший син успадковував додаткову частку у розмірі 1/20 всього майна. Дочки усувались від спадщини, проте їх брати повинні були виділити зі свого майна по 1/4 частині, як посаг для своїх сестер.
Кримінальне право відрізняється від свого часу досить значним рівнем розвитку. Закони Ману розрізняють навмисні і необережні, рецидив у скоєнні злочинів, співучасть. Проте хоче Таліон не був характерний для індійського права проте деякі встановлювали. Зберігаються ордалії. Зберігається об’єктивне втілення відповідальність за злочин всією общиною. Серед майнових злочинів перш за все розрізняють крадіжку. Злодія треба вбити на місці злочину, а якщо ні то хазяїна. Крадіжка відрізняється від грабіжу. Покарання також накладаються на тих хто бачив, але не попередив.
Найтяжчий це державний злочин: зрада, заколот, ламання міських воріт та стін.
Види покарань: Одруження замість смерті, смертна кара, садовіння на кол, топлення, відрубування голови, спалення на вогнищі або на розпеченому ліжку, цькування собаками, топтання слонами, тілесні ушкодження відрізанням руки, ноги, пальців, штраф, заслання, вигнання.
Кровна помста не застосовувалась.
У нормах кримінального права спостерігаються значні пережитки первісного ладу:
1)відповідальність сільської громади за злочин, здійснений на її території, коли злочинця не виявлено;
2)вигнання злочинця.
Індійському праву були відомі державні злочини, злочини проти особи, честі, майнові злочини.
Оскільки у Стародавній Індії не існувало чіткої межі між приватноправовим правопорушенням (деліктом) і злочином, то і поняття злочину не існувало. Закони при розгляді конкретних злочинів виходять із загальних принципів і понять: з визнання форм вини (умисел або необережність), рецидиву, співучасті, необхідної оборони та ін. Так, вбивця уникав покарання, якщо він вбив, захищаючи себе, жінку або брахмана. За словесної образи або дії бралось до уваги стан злочинця, відсутність умислу та ін. Пом`якшуючими обставинами визнавалось лихо або нещастя, якого зазнав злочинець.
Рецидив, групове вчинення злочину визнавались обставинами, що обтяжують відповідальність. Брались до уваги також статус злочинця і потерпілого, вік, стать, родинні зв`язки, приналежність до варни.
Той, хто підіймав руку на особу вищої варни, втрачав руку, якщо бив ногою – ногу, якщо плював – відрізали губи, якщо хапав за чуб – відрізали обидві руки.
Якщо злочинець і потерпілий належали до однієї і тієї ж варни, то за поранення стягували штраф, а якщо потерпілого було скалічено, то злочинця виганяли з поселення.
Кшатрій, що звів наклеп на брахмана, платив штраф у розмірі 100 пан (пан – 9,76г.срібла), вайшія – 150 – 200 пан, шудра – підлягав тілесному покаранню. За наклеп на кшатрія брахман платив 50 пан, вайшія – 25 пан, шудра – 12 пан. Коли ж шудра лаяв когось із вищої варни, то йому відрізали язик.
Значну увагу староіндійське право приділяло майновим злочинам, розрізняючи насильницькі дії для привласнення речі у присутності власника і крадіжку – за відсутності власника. Покарання залежало від вартості краденого і варнової принадлежності злочинця. Злодій, спійманий на місті злочину, карався смертною карою. Смертній карі підлягали злодії, що крали із царських комор і храмів, за крадіжку слонів, колісниць.
Крадіжка зерна, тварин та інших речей вартістю більше 50 пан каралось штрафом в 11-кратному розмірі вартості украденого.
Збирання фруктів, коріння, дров і трави для тварин не вважалось злочином. З цього прикладу можна зробити висновок, що староіндійське право мало і гуманний характер.
Особливу увагу строіндійське право приділяло злочинам проти сім`ї. Зрадливу дружину зацьковували собаками, а її коханця клали на розпечене залізне ліжко. За згвалтування, коли гвалтівник не був з однієї і тієї ж варни з потерпілою, відрізали пальці, а рівний за становищем сплачував великий штраф. Коли ж шудра мав статеві знисини з жінкою вищої варни, то його кастрували.
Дхарми рекомендували раджі стримувати злочин ув`язненням, кайданами та різними тілесними покараннями, а також смертною карою. Брахмани не підлягали смертній карі, їх таврували і виганяли з варни та країни.
Усі дхарми стосовно чоловіка і дружини свідчать про принизливий стан жінки у староіндійському суспільстві. За Законами Ману “дівчинка, молода або літня жінка нічого не мають діяти за своєю волею, навіть у (власному) домі. У дитинстві жінка має підкорятись батькові, у молодості – чоловікові, після смерті чоловіка – синам. Жінка ніколи не повинна бути самостійною. Вона не повинна бажати розлуки з батьком, чоловіком або синами. Залишаючи їх, вона прирікає обидва (і своє, і чоловіче) сімейства на зневагу…Вона повинна слухатись того, кому можуть віддати її батько або брат…”.
Головним призначенням жінки було народження і виховання дітей, які вважались поряд з тваринами основним багатством. Дружина вважалась частиною чоловіка і право на неї зберігалось за померлим, а тому вдови не могли одружитися вдруге. Існував навіть звичай самоспалення вдів під час похорон чоловіка.
Хоча дхарми не заохочували полігамію, проте чоловік міг привести в дім ще одну дружину, якщо перша була злою, марнотратною, або схильною до п`янства. У Законах Ману записано: “Коли дружина не народжує дітей, то іншу можна взяти на восьмому році, коли народжує дітей мертвими – на десятому, коли народжує тільки дівчаток – на одинадцятому, але якщо розмовляє грубо – негайно.
Шлюбний вік для жінки становив дванадцять років і для чоловіків – шістнадцять. Шлюби жінок з вищих варн з чоловіками з нижчих варн заборонялись.
Розлучення дозволялось з причини жорсткого ставлення одного до іншого або з причин взаємної ненависті.
Жінка, як правило, не допускалось до успадкування майна. Але особлива власність жінки після її смерті успадковувалась як синами, так і дочками.
У Стародівній Індії існували царські і громадські суди.Вищою судовою інстанцією був той суд, де участь брав раджа “разом із брахманами і досвідченими радниками”, або судова колегія (сабха), що складалась із призначеного раджою брахмана, “оточеного трьома суддями”. Тлумачити норми права у суді міг брахман, кшатрії або вайшій. Окрім того, спеціальні судді розглядали кримінальні справи, здійснювали “нагляд за злодіями”. Більшість справ розглядалась судами громади за варновою ознакою.
Різниці між цивільним і кримінальним процесами не існувало. Розгляд справи міг початись лише за вимогою позивача або потерпілого. Сторона, що звернулась до суду, підтримувала звинувачення. Доказом були свідчення, цінність яких залежала від того, до якої варни належав свідок. За відсутності свідків вдавались до ордалій, яких було п`ять видів: зважування, (коли зважуваний вдруге ставав легшим, то його визнавали винним), вогнем (коли підозрюваний брав розпечене залізо у руки і не залишалось опіків), водою, отрутою. Велике значення мала також клятва2. Основні докази: заяви свідків (жінка не могла бути свідком).
Використана література:
Історія держави та права зарубіжних країн: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів / О.О. Шевченко.-К., 1997.
Історія держави та права зарубіжних країн: Хрестоматія для студентів юридичних вузів та факультетів / О.О. Шевченко.-К., 1998.
Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: Учебное пособие / Под ред.проф. З.М.Черниловского.- М., 1994.
Хрестоматия по всеобщей истории государства и права / Под ред. К.И. Батіра и Е.В. Поликарповой. -М., 1996.-Т.1
1 Закони Ману, Г. І, ст. 31 – Задля процвітаннясвітів він (мається на увазі божественна суть – Пуруші) створив із своїх вуст, рук, стегон і ступнів відповідно брахмана, кшатрія, вайшія і шудру.
2 Ст. 115 Той, кого палаючий вогонь не обпалює, кого вода піднімає на поверхню і (з ким)незабаром не трапиться лихо, має вважатись чистим у клятві.”
2006.09.08 | Михайло
...чуття могутні, вони зваблюють навіть і вченого...
"Мудрому треба старанно приборкувати (загнуздувати) органи чуттів, що вступають в контакт зі спокусами зовнішнього світу, як візник- коней.Внаслідок прив`язаності до чуттєвих задоволень, людина, безсумнівно, йде до гріха, але підкоряючи їх, досягає успіху.
Не варто залишатися в усамітненому місці разом з матір`ю, сестрою або дочкою; бо ж чуття могутні, вони зваблюють навіть і вченого."...
2006.09.11 | Михайло
Поради Ману-самгіти відносно підкоренню тіла...
Социст пише:>Крім збоченців Ви в своєму житті з кимсь спілкувались?
То була цитата з "Ману-самгіти"- зведення законів для виховання цивілізованого суспільства!
Продовжую:
"Внаслідок прив`язаності до чуттєвих задоволень, людина, безсумнівно, йде до гріха, але підкоряючи їх, хдобуває успіх...
В якій мірі чуттєві люди віддаються мирським утіхам, в тій мірі у них відтворюється схильність до них.
Бажання ніколи не гасне від насолодження бажаними предметами, як вогонь від підливання масла, воно ще більше збільшується.
Якщо хто-небудь досягає цих чуттєвих насолоджень і хто-небудь відрікається від усіх них, то зреченню від бажаних предметів віддається перевага перед придбанням.
Ці органи, гріховні внаслідок прив`язаності до чуттєвих насолоджень, можна опанувати не стільки утриманням, скільки постійним прагненням до знання.
Ні вивчення Вед, ні щедрість в милостині, ні жертвопринесення, ні утримання, ні аскетизм ніколи не ведуть до успіху людину, що має характер, опоганений чуттєвістю.
Хто почувши, доторкуючись і спостерігаючи, смакуючи і нюхаючи, не радується і не сумує, та людина повинна вважатися тою, що підкорила чуття.
Але якщо один із усіх органів утікає з під контролю, то мудрість утікає від неї, як вода з відкритої ноги міха.
Підкоривши сукупність органів і підкоривши також розум, вона досягає всіх цілей, навіть не виснажуюючи підсилено тіло".
2006.09.12 | Михайло
Класифікація гріхів за їх родами....
>„3 роди гріхів”>Треба знати, що в цьому світі ум- збудник тої тілесної дії трьох родів, що мають три місцеперебування і десять ознак.
>Ненажерливість до чужої власності, роздуми про дурне, прихильність до хибного вчення – три роди гріховної розумової дії. Образу і брехню, а також наклеп при всіх умовах і безладну балаканину- слід вважати чотирма родами гріховних словесних дій.
>Привласнення не данних речей, нанесення шкоди всупереч правилам, зв`язок з чужою дружиною- вважаються трьома родами гріховної тілесної дії.
>Людина пожинає плід здійснених дій- добрих або дурних- так: умом(розумом)- здійснених розумом, словом- здійснених словом, тілом- здійснених тілом.
>Внаслідок гріха тілесних діянь людина йде до стану нерухомості, словесних- до стану птаха або тварини, розумових- до стану людини низького народження.
>Необхідний контроль над словом, контроль над думками, а також контроль над діями; у кого в голові вони затвердилися, той називається тридандином (саньясі).
>Людина, дотримуючись цього потрійного контролю над самою собою по відношенню до всіх живих істот, підкоряючи бажання і гнів, досягає завдяки цьому повного успіху.”
2006.09.14 | Михайло
.„Наслідки гріховної діяльності"
>"В яку утробу ця душа йде в цьому світі, і внаслідок яких діянь, це все вислухайте по порядку.>Ті, що скоїли великий гріх, провівши багато років в страшних глибинах пекла, по закінченню цього терміну підлягають наступним переродженням.
>Вбивця брахмана входить в утробу собаки, свині, осла, верблюда, корови, кози, вівці, оленя, пташки,чандали і пулькаси.
>Брахману- п`яниці прийдеться пройти через стан черв`яків і комах, мілі, що харчуються гноєм птахів і таким, що заподіюю шкоду тваринам.
>Брахману-злодію випадає пройти тисячеразово через стан павука, змії, ящірки, тварин, що рухаються у воді, і зловредних пішачей.
>Осквернитель ложа гуру має пройти стократно через стан трави, чагарника, ліан, м`ясоїдних тварин, споряджених зубами і скоюючих жорстокі дії.
>Люди, що насолоджуються нанесенням шкоди, стають м`ясоїдними, хто споживає заборонену їжу- черв`яками, злодії- тваринами, споживаючі собі подібних, маючі зв`язок з низьконародженими жінками- претами...”
далі буде...
2006.09.23 | Михайло
Наслідки гріховної діяльності є причиною генетичних мутацій!
>Укравши зерно, він робится пацюком, латунь- лебедем, воду- водяним птахом, мед- комаром, молоко- вороною, сок- собакою, коров`яче масло- іхневмоном, м`ясо- коршуном, жир- чайкою, рослинне масло- пташкою тайлапайіка, сіль- цвіркуном, кисле молоко- птахом балака, укравши шовк- куропаткою, укравши полотно льону- жабою, бавовняну тканину- журавлем, корову- крокодилом, патоку—птахом ваггудою, гарні парфуми- мускусним пацюком, зелень-павліном, різну приготовлену їжу- дикобразом, непідготовану їжу- їжаком.>Укравши вогонь, він стає чаплею, домашній посуд-осою, укравши пофарбовані одежі, він народжується рябчиком, оленя чи слона- вовком, коня- тигром, плоди або квіти- мавпою, жінку- ведмедем, воду-рябою зозулею, підводу- верблюдом, худобу- козлом.
>Людина, силою віднявши ту чи іншу чужу річ, неминуче робится твариною, так же як і, покуштувавши жертовну їжу, не запропоновану при жертвопринесенні.
>Жінки, вкравши згадане раніше таким же чином, також здійснюють гріх, вони стають дружинами тих самих живих істот.
>Той грішник, який захвачує власність богів і брахманів, в іншому світі живе екскрементами коршунів.
>Деякі злодії підлягають зміні зовнішності внаслідок злочинів в цьому світі, а деякі- із-за скоєних в минулому житті: укравший золото як внаслідок цього придбає хворобу нігтів, п`яниця- чорноту зубів, вбивця брахмана- сухоти, осквернитель ложа гуру- хворобу шкіри, доносчик і наклепник—дурний запах з рота. Хто краде зерно- недостатність членів, підмішуючий зерно- лишню кількість членів, викрадач їжі- погане травлення їжі, крадучий слово- німоту, крадучий одежу- білу проказу, крадучий вогонь- кульгавість, викрадач світильника- сліпоту, гасячий його- стає кривим, нанесенням шкоди живим істотам він придбає хворобливість, ненанесенням шкоди- здоров`я.
>Так, внаслідок залишку гріха колишнього діяння народжуються зневажені благочестивими недоумкуваті, німі, сліпі, глухі, а також маючі огидливу зовнішність....
Далі буде...