Трохи роздумів про Біблію. 63. 2 Івана
08/07/2006 | Георгій
Друге і Третє апостольські послання Св. Івана зовсім коротенькі і не розділені навіть на розділи. Обидва вони присвячені темі стосунків між християнами і невіруючими.
Друге послання апостола Івана відкривається дуже незвичайним вітанням: "Старець - вибраній пані" ("го пресбютерос еклекті кюріа"). Цей рядок викликає багато суперечок між інтерпретаторами: чи мається на увазі буквально якась віруюча жінка, чи (як інтерпретують це римо-католики) вся християнська Церква? Так чи інакше, апостол висловлює радість, що серед дітей цієї "пані" є "такі, що ходять у правді." Повторюючи один з мотивів Першого Іванового послання, лист далі каже, що головною заповіддю християнина є любити інших, а любов полягає насамперед в дотриманні Христового вчення.
Апостол застерігає "пані," що "у світ увійшло багато обманців," які вчать, що Христос не "прийшов був у тілі." Це можуть бути гностики, які в апостольські і ранні післяапостольські часи вчили, що Христос був виключно безтілесним образом Бога, чимось на кшталт колективної галюцінації. Були й інші єресі, і з якою саме тут полемізує апостол Іван, говорити важко. Але суть у тому, що, як пише 2 Послання, "хто пробуває в науці (Христовій), той має і Отця, і Сина." Ті, хто вчать інакше, є "антихристи."
Далі лист містить дуже сильний і, так би мовити, політично-некоректний вираз, тезу, яку нам, сучасним вихованцям "гуманістичного," "толерантного" суспільства сприйняти важкувато. Апостол Іван пише, що християнин цих "антихристів" не повинен приймати в себе вдома і навіть НЕ ПОВИНЕН З НИМИ ВІТАТИСЯ (грецьке "ме ламбанете аутон еіс оікіан кей ХАЙРЕЙН АУТО МЕ ЛЕГЕТЕ," латинське "nolite recipere eum in domum, NEC "AVE" EI DIXERITIS"))!
Звичайно, якби зараз християнин перестав вітатися з усіма не-християнами, це було б просто великим скандалом, його або її моментально звинуватили б у фанатизмі і елементарній нечемності. Але апостол пояснює, що той, хто вітається з невіруючими, "участь бере в (їх) лихих вчинках." Може, не у вітанні і не в тих чи інших правилах світського етикету річ, а в тому, що християни покликані бути твердими у своїй вірі. Надмірна поблажливість до *поглядів* не-християн, надмірна толерантність до не-християнських ідей, теорій, філософій, світоглядів є річ небезпечна і в усякому разі нікому не корисна.
Друге послання апостола Івана відкривається дуже незвичайним вітанням: "Старець - вибраній пані" ("го пресбютерос еклекті кюріа"). Цей рядок викликає багато суперечок між інтерпретаторами: чи мається на увазі буквально якась віруюча жінка, чи (як інтерпретують це римо-католики) вся християнська Церква? Так чи інакше, апостол висловлює радість, що серед дітей цієї "пані" є "такі, що ходять у правді." Повторюючи один з мотивів Першого Іванового послання, лист далі каже, що головною заповіддю християнина є любити інших, а любов полягає насамперед в дотриманні Христового вчення.
Апостол застерігає "пані," що "у світ увійшло багато обманців," які вчать, що Христос не "прийшов був у тілі." Це можуть бути гностики, які в апостольські і ранні післяапостольські часи вчили, що Христос був виключно безтілесним образом Бога, чимось на кшталт колективної галюцінації. Були й інші єресі, і з якою саме тут полемізує апостол Іван, говорити важко. Але суть у тому, що, як пише 2 Послання, "хто пробуває в науці (Христовій), той має і Отця, і Сина." Ті, хто вчать інакше, є "антихристи."
Далі лист містить дуже сильний і, так би мовити, політично-некоректний вираз, тезу, яку нам, сучасним вихованцям "гуманістичного," "толерантного" суспільства сприйняти важкувато. Апостол Іван пише, що християнин цих "антихристів" не повинен приймати в себе вдома і навіть НЕ ПОВИНЕН З НИМИ ВІТАТИСЯ (грецьке "ме ламбанете аутон еіс оікіан кей ХАЙРЕЙН АУТО МЕ ЛЕГЕТЕ," латинське "nolite recipere eum in domum, NEC "AVE" EI DIXERITIS"))!
Звичайно, якби зараз християнин перестав вітатися з усіма не-християнами, це було б просто великим скандалом, його або її моментально звинуватили б у фанатизмі і елементарній нечемності. Але апостол пояснює, що той, хто вітається з невіруючими, "участь бере в (їх) лихих вчинках." Може, не у вітанні і не в тих чи інших правилах світського етикету річ, а в тому, що християни покликані бути твердими у своїй вірі. Надмірна поблажливість до *поглядів* не-християн, надмірна толерантність до не-християнських ідей, теорій, філософій, світоглядів є річ небезпечна і в усякому разі нікому не корисна.