Відповіді

• 2006.12.21 | Георгій

  Re: Що таке первородний гріх?

  (Once more, I apologize for not writing in Ukrainian, hope it's not a problem.)
  
  As far as I know, the original sin is the sin of disobedience and pride (or, conversely, of a proud disobedience). According to Scripture, human beings were made by God absolutely perfect but on the condition that they have certain limits, set by Him. Humans rejected the idea of these limits. They allowed pride to grow in themselves to such an extent that at a critical point they chose to believe Satan (who told them that God was a liar and that they, the humans, in fact had no limits). God punished the humans for that, making them inclined to proud disobedience in many generations. Humans began to pass this inclination to their offspring, and the extent of this inclination (as well as its consequences, always disastrous to individual humans as well as to the humankind), began to grow.
  
  In our colloquial speech, we often say "sins," actually meaning the various consequences of the original sin of proud disobedience, despising limits, "playing God." Also, a person says or thinks, "I have sinned" (or "I am sinning"), "and, therefore, I am a sinner." In fact, we are not sinners because we sin. We "sin" - that is, do deeds that are various consequences of the original sin - because we are sinners ("fallen" or "postlapsarian" humans).
  
  Interestingly, the original Greek term for sin - "hamartia" - literally means "missing the mark," like in shooting at at a shooting range. But it does not mean doing things in a less than perfect way. It means taking a wrong direction. In this regard, pane Rybalko, yes, I agree - sin is not doing a wrong thing, it is excusing oneself, trying to justify the wrong thing, "selling" it to oneself and others as right, or "well, maybe just a little imperfect, what the heck, we are all humans, "errare humanum est," " etc.
  
  More later... Thank you for yet another most interesting thread.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2006.12.22 | Георгій

    Переклад (вже можу використовувати транслітератор!)

    Наскільки я знаю, первородний гріх - це є гріх непослуху і гордощів (або "гордого непослуху"). За Св. Письмом, люди створені Богом абсолютно досконалими, але умовою підтримання цієї досконалості були певні обмеження, що сам Бог їх встановив. Люди відкинули саму ідею, що вони повинні жити в якихось-там обмеженнях. Вони дозволили своїй гордині вирости до такого масштабу, що в певний критичний момент вони обрали повірити сатані, що Бог є нібито брехун і що вони, люди, насправді не обмежені нічим у своїй поведінці. За це Бог покарав людей, зробивши так, що тепер люди в багатьох поколіннях мають НАХИЛ до все більшого і більшого "гордого непослуху." Цей нахил успадковується; люди народжуються в цьому стані гріха; з часом росте і ступінь цього "гордого непослуху," і тягар його наслідків, які для людини і для людства в цілому є неминучо катастрофічними.
    
    В нашій розмовній мові, ми часто вживаємо слово "гріх," маючи на увазі не сам гріх, а найрізноманітніші НАСЛІДКИ гріха гордині, гордого непослуху, нехтування нашими обмеженнями, "грою в Бога" - найрізноманітніші ВЧИНКИ, що їх люди звуть "гріхами." Також люди часто кажуть або думають, "ну от, я згрішив (або, "я грішу"), і тому, значить, я грішник." Насправді ми не грішники через те, що ми "грішимо." Навпаки, ми "грішимо," вчиняємо "гріхи" або "грішні вчинки" тому, що ми всі грішники (народжуємося у стані гріха гордині, самозакоханості, невизнання над собою Бога і тих обмежень, які Він накладає на нашу поведінку). Грішником є КОЖНА "пост-лапсарна" людина (тобто кожна людина, яка народилася після гріхопадіння, кожна "реальна" людина).
    
    Цікаво, що оригінальне грецьке слово, яким у Новому Завіті позначається гріх - "гамартіа" - буквально означає "промах мимо цілі" (точно те саме слово використовується у вправах зі стрільби по мішенях). Але це не слід розуміти так, що гріх - це звичка людини робити ті чи інші речі не зовсім ідеально, з недоліками, "огріхами" (таке розуміння гріха мабуть веде до його виправдання, типу "подумаєш, ну згрішив, ми ж всі не ідеальні, це таке, знаєте, людське). Під "промахом мимо цілі" Св. Письмо розуміє не "недоробки" чи "погрішності," а принципово НЕВІРНИЙ НАПРЯМОК всього розвитку окремої людини, людських угрупувань, суспільств, соціально-економічних формацій, держав тощо. Ми дійсно ВСІ НЕ ТУДИ ЙДЕМО. При цьому ми дійсно, як зауважив п. Рибалка, постійно виправдовуємо себе (це теж наслідок нашого хворого стану гріховності), намагаємося видати анші погані вчинки за хороші чи "ну може не зовсім ідеальні, але чого там, ми ж усі люди."
    
    Позбавитися від успадкованого стану гріховності людина не може. Проте з усіх сил старатися не давати стану гріховності перерости в гріховну діяльність - річ можлива і, більше того, для християнина абсолютно обов"язкова. Рання Церква (приблизно до 10-11 ст. н.е.) була одностайна в тому, що найкраще в цій повсякденній роботі "стояння на сторожі проти гріха" християнинові допомагає проста самодисципліна. В неї входить виховання в собі стану "метанойї" (слово "метанойя" часто перекладається як "покаяння," але це не сплеск емоцій типу "ой, що ж я наробив, який же я поганець," а спокійний стан інтелектуальної, розумової рішучості ніколи більше не повторювати те погане, що людина вчинила раніше), періодичний частковий піст, коротка проста молитва (типу "Господи, помилуй"), смирення себе перед іншими людьми, і, найголовніше, повна покора комусь "духовно старшому," людині, яку ранні християни називали "герон" (у переносному смислі "старий" або "стара").
    
    Також, звичайно, кожний християнин повинен постійно пам"ятати, що Боголюдина - Ісус Христос - сам не маючи гріха, "поніс" на Собі ВСІ гріхи людей, які вірують в Нього. Це добровільне взяття на Себе нашим Богом всіх наших гріхів не є нічим заслуженим нами, а є тільки проявом Його безмежної любові до нас. Ми не можемо рівно нічого "нашого власного," "людського," додати до цієї любові. Ми її не заслужили і ніякими нашими ділами не збільшимо. Але як діти, які люблять свого Небесного Отця і всю свою колосальну, багатомільйонну "сім"ю" живих і мертвих вірних християн, "святих," - ми робимо добре (і почуваємо себе добре), коли ми і живемо саме так, як люблячі діти, не відвертаючись від свого Отця, не змушуючи Його плакати і горювати від того, які ми. Саме для цього є вся ця система християнської дисципліни і "стояння на сторожі проти гріха."