Цікаво про єресь "іконокластів"
01/03/2007 | Георгій
Вчора увечері читав трохи "Занепад і розвал Римської імперії" Гіббона і знайшов там цікаві матеріали про знамениту єресь іконокластів 8-9 ст. н.е. Сьогодні думав про це і подивився трохи Вікіпедію і Католицьку енциклопедію на Інтернеті. Дуже драматична і повчальна історія...
Рух іконокластів - прихильників ідеї, що всі ікони, скульптурні зображення Христа і святих, і також мощі, треба знищити як об"єкти ідольського культу - почався у Візантії десь у 10-20-і роки 8-го сторіччя. Спочатку його виразниками були так звані "павлікіани," фанатичні монахи, яких ніхто особливо не поважав і не слухав. Але у 726 році до іконокластів приєднався сам імператор, Лев ІІІ ("Ізаурянин"). Він скликав собор єпископів, на якому за знищення всіх ікон і мощей виступили такі авторитети тодішньої Церкви, як єпископ Наколійський Констянтин, єпископ Ефесський Феодосій, єпископ Клаудіопольський Тома, і інші. Ці вчені мужі в один голос прочитали імператорові Вихід 20:4, 5, Повторення Закону 5:8, Євангелію від Івана 4:24, апостольське посляння до Римлян 1:23-25 і інші тексти зі Св. Письма, які НІБИТО забороняють ікони і мощі. Імператор одразу їм повірив і видав наказ, згідно з яким на всій території Римської імперії (не тільки Візантії, а й західних провінцій) всі ікони,, скульпрути і мощі повинні були бути вилучені з усіх церков і знищені. Колу тодішній константинопільський патріарх Герман спробував розтулити писка на захист ікон, його одразу усунули і призначили нового, слухняного імператорові патріарха Анастасія (був на престолі аж до 754 р.)
Почалася кампанія страшного, дикого, шаленого за масштабом і жорстокістю нищення ікон, скульптур, мощей і також ЛЮДЕЙ, які насмілювалися захищати те, що вже було для них дійсно святим. Монахів, дияконів, священиків і єпископів примушували публічно топтати ікони ногами, плювати на них, кидати ці ікони і мощі святих з урвища у воду. Тих, хто відмовлявся, били канчуками, таврували розжареним залізом, осліплювали, або зашивали у мішка і кидали в Босфор. На початок 727 року в Константинополі не залишилося жодної ікони, окрім тих, що противники іконокластів спромоглися заховати. Тільки наймужніші, найбезстрашніші люди в східних провінціях Римської імперії насмілювалися протестувати проти діяльності іконокластів - серед них видатний діяч ранньої Церкви Св. Іван Дамаскін (помер у 754 р.). На Заході проти іконокластів виступив папа Григорій ІІ, який у 727 році навіть оголосив Рим і центральні італійські землі окремим від Римської імперії "Римським герцогством," щоби уникнути прямої військової окупації армією Лева ІІІ.
У 731 р. папа Григорій ІІІ відлучив іконокластів від Церкви, але і це не зупинило шаленства іконокластів у східних провінціях. З іншого боку, в церквах і монастирях західних провінцій, особливо в Італії, як реакція на іконокластичну єресь став рости дійсно нездоровий культ ікон і мощей. За Гіббоном, в ті часи була популярною історія про те, як один монах запитав у свого аббата, що краще - мати один раз на день секс з повією, чи робити перерву на одну годину в молитві до святих ікон? Аббат на це, за легендою, відповів: "Кажу тобі і всім проклятим іконокластам, що краще кожного дня обходити всі борделі нашого містечка і мати там секс з усіма повіями, ніж хоч на мить припинити молитися до святих ікон!"
Лев ІІІ помер у 741 році, але його наступник, син, новий імператор Констянтин 5-й ("Копронім") був ще жорстокішим іконокластом, ніж його батько. На другий рік його правління, у 743 році, проти шаленства іконокластів раптом виступив нібито слухняний до того імператорові патріарх Анастасій. Коли імператор Констянтин про це почув, він наказав схопити вже старенького Анастасія, публічно дати йому 200 ударів канчуками, і осліпити його, а потім запитати його, чи згоджується він тепер, що нищення ікон є правильна річ. Напівживий, закривавлений Анастасій сказав, що так, згоджується, і був знову посаджений у своє крісло патріарха. Коли нещасний Афанасій нарешті помер у 754 р., зібрався Сьомий Вселенський собор, який офіційно постановив, що будь-яка людська спроба зобразити Христа є проявом або несторіанської, або монофізитської єресі, і засуджується на смерть. Цей собор "обрав" (насправді просто згодився з імператорським рішенням призначити) на престол патріарха єпископа Силейського, Констянтина; але через 11 років імператор Констянтин П"ятий "Копромім" наказав стратити свого тезку і посадити на патріарший престол жорстокішого іконокласта, Нікиту І. Нищення ікон і мощей продовжувалося до смерті Копроніма у 775 році і тривало в перші роки правління його сина Лева Четвертого.
Обставини почали нібито мінятися тільки у 780-і роки, головним чином завдяки дружині Лева Четвертого, жінці родом з Афін (Атен) на ім"я Ірина. Оскільки Лев ще був неповнолітнім, імперією правила фактично вона і її особистий секретар на ім"я Тарасій, якого вона у 780 році, після смертi патріарха Нікити, зробила патріархом. Тарасій скликав Собор, на якому він і викликаний з заслання вчений-монах на ім"я Федір Студит цитували такі вірші зі Св. Письма, як Вихід 25:18-22, Чисел 7:89, Єзекіїля 41:18-19 і Євреїв 9:5 (всі ці вірші можна інтерпретувати як такі, що захищають вжиток матеріальних зображень святих). Водночас Ірина видала наказ про терміновий розпуск старої імператорської гвардії і заміну її вірними їй війсками з Афін. Буйство іконокластів було нарешті нібито призупинене.
Але через 27 років після цієї нібито перемоги анти-іконокластів новий імператор Візантії, Лев П"ятий, знову скликав Собор (у 814 році), де знову було прийнято рішення позбутися всіх ікон, скульптур і мощей. На цей раз іконокластів підтримали не тільки на Сході, а й на Заході імперії - за нищення ікон виступило кілька франкських єпископів, які мали вплив на самого імператора Священої Римської імперії (з 800 р.) Карла Великого і які ще у 794 р. на синоді у Франкфурті оголосили вжиток ікон ідолянством. Навіть папа Адріан І на цей раз займав нечітку позицію. Єресь іконокластів була остаточно засуджена тільки за правління папи Іоанна Восьмого (помер у 882 р.).
Сумно - але і повчально! - що люди схильні виривати з бідолашного Св. Письма ЩО ЗАВГОДНО. Під час боротьби іконокластів з анти-іконокластами ОБИДВА ТАБОРИ рясно цитували Св. Письмо, затикали рота своїм опонентам величезним "парадом цитат." Схоже на деякі наші дискусії тут, на ФРД?
Рух іконокластів - прихильників ідеї, що всі ікони, скульптурні зображення Христа і святих, і також мощі, треба знищити як об"єкти ідольського культу - почався у Візантії десь у 10-20-і роки 8-го сторіччя. Спочатку його виразниками були так звані "павлікіани," фанатичні монахи, яких ніхто особливо не поважав і не слухав. Але у 726 році до іконокластів приєднався сам імператор, Лев ІІІ ("Ізаурянин"). Він скликав собор єпископів, на якому за знищення всіх ікон і мощей виступили такі авторитети тодішньої Церкви, як єпископ Наколійський Констянтин, єпископ Ефесський Феодосій, єпископ Клаудіопольський Тома, і інші. Ці вчені мужі в один голос прочитали імператорові Вихід 20:4, 5, Повторення Закону 5:8, Євангелію від Івана 4:24, апостольське посляння до Римлян 1:23-25 і інші тексти зі Св. Письма, які НІБИТО забороняють ікони і мощі. Імператор одразу їм повірив і видав наказ, згідно з яким на всій території Римської імперії (не тільки Візантії, а й західних провінцій) всі ікони,, скульпрути і мощі повинні були бути вилучені з усіх церков і знищені. Колу тодішній константинопільський патріарх Герман спробував розтулити писка на захист ікон, його одразу усунули і призначили нового, слухняного імператорові патріарха Анастасія (був на престолі аж до 754 р.)
Почалася кампанія страшного, дикого, шаленого за масштабом і жорстокістю нищення ікон, скульптур, мощей і також ЛЮДЕЙ, які насмілювалися захищати те, що вже було для них дійсно святим. Монахів, дияконів, священиків і єпископів примушували публічно топтати ікони ногами, плювати на них, кидати ці ікони і мощі святих з урвища у воду. Тих, хто відмовлявся, били канчуками, таврували розжареним залізом, осліплювали, або зашивали у мішка і кидали в Босфор. На початок 727 року в Константинополі не залишилося жодної ікони, окрім тих, що противники іконокластів спромоглися заховати. Тільки наймужніші, найбезстрашніші люди в східних провінціях Римської імперії насмілювалися протестувати проти діяльності іконокластів - серед них видатний діяч ранньої Церкви Св. Іван Дамаскін (помер у 754 р.). На Заході проти іконокластів виступив папа Григорій ІІ, який у 727 році навіть оголосив Рим і центральні італійські землі окремим від Римської імперії "Римським герцогством," щоби уникнути прямої військової окупації армією Лева ІІІ.
У 731 р. папа Григорій ІІІ відлучив іконокластів від Церкви, але і це не зупинило шаленства іконокластів у східних провінціях. З іншого боку, в церквах і монастирях західних провінцій, особливо в Італії, як реакція на іконокластичну єресь став рости дійсно нездоровий культ ікон і мощей. За Гіббоном, в ті часи була популярною історія про те, як один монах запитав у свого аббата, що краще - мати один раз на день секс з повією, чи робити перерву на одну годину в молитві до святих ікон? Аббат на це, за легендою, відповів: "Кажу тобі і всім проклятим іконокластам, що краще кожного дня обходити всі борделі нашого містечка і мати там секс з усіма повіями, ніж хоч на мить припинити молитися до святих ікон!"
Лев ІІІ помер у 741 році, але його наступник, син, новий імператор Констянтин 5-й ("Копронім") був ще жорстокішим іконокластом, ніж його батько. На другий рік його правління, у 743 році, проти шаленства іконокластів раптом виступив нібито слухняний до того імператорові патріарх Анастасій. Коли імператор Констянтин про це почув, він наказав схопити вже старенького Анастасія, публічно дати йому 200 ударів канчуками, і осліпити його, а потім запитати його, чи згоджується він тепер, що нищення ікон є правильна річ. Напівживий, закривавлений Анастасій сказав, що так, згоджується, і був знову посаджений у своє крісло патріарха. Коли нещасний Афанасій нарешті помер у 754 р., зібрався Сьомий Вселенський собор, який офіційно постановив, що будь-яка людська спроба зобразити Христа є проявом або несторіанської, або монофізитської єресі, і засуджується на смерть. Цей собор "обрав" (насправді просто згодився з імператорським рішенням призначити) на престол патріарха єпископа Силейського, Констянтина; але через 11 років імператор Констянтин П"ятий "Копромім" наказав стратити свого тезку і посадити на патріарший престол жорстокішого іконокласта, Нікиту І. Нищення ікон і мощей продовжувалося до смерті Копроніма у 775 році і тривало в перші роки правління його сина Лева Четвертого.
Обставини почали нібито мінятися тільки у 780-і роки, головним чином завдяки дружині Лева Четвертого, жінці родом з Афін (Атен) на ім"я Ірина. Оскільки Лев ще був неповнолітнім, імперією правила фактично вона і її особистий секретар на ім"я Тарасій, якого вона у 780 році, після смертi патріарха Нікити, зробила патріархом. Тарасій скликав Собор, на якому він і викликаний з заслання вчений-монах на ім"я Федір Студит цитували такі вірші зі Св. Письма, як Вихід 25:18-22, Чисел 7:89, Єзекіїля 41:18-19 і Євреїв 9:5 (всі ці вірші можна інтерпретувати як такі, що захищають вжиток матеріальних зображень святих). Водночас Ірина видала наказ про терміновий розпуск старої імператорської гвардії і заміну її вірними їй війсками з Афін. Буйство іконокластів було нарешті нібито призупинене.
Але через 27 років після цієї нібито перемоги анти-іконокластів новий імператор Візантії, Лев П"ятий, знову скликав Собор (у 814 році), де знову було прийнято рішення позбутися всіх ікон, скульптур і мощей. На цей раз іконокластів підтримали не тільки на Сході, а й на Заході імперії - за нищення ікон виступило кілька франкських єпископів, які мали вплив на самого імператора Священої Римської імперії (з 800 р.) Карла Великого і які ще у 794 р. на синоді у Франкфурті оголосили вжиток ікон ідолянством. Навіть папа Адріан І на цей раз займав нечітку позицію. Єресь іконокластів була остаточно засуджена тільки за правління папи Іоанна Восьмого (помер у 882 р.).
Сумно - але і повчально! - що люди схильні виривати з бідолашного Св. Письма ЩО ЗАВГОДНО. Під час боротьби іконокластів з анти-іконокластами ОБИДВА ТАБОРИ рясно цитували Св. Письмо, затикали рота своїм опонентам величезним "парадом цитат." Схоже на деякі наші дискусії тут, на ФРД?
Відповіді
2007.01.05 | harnack
Браво: А тепер гляньте на іконоборство протестантів: тотожність!
2007.01.06 | igorg
Протестанти мають подібні погляди на
ікони. І не лише. Бо вважають, що молитися можна лише до Бога.Але, як християни, не застосвують насилля до своїх опонентів. Тобто мова не йде про описані вище методи. Не розділяти погляди зовсім не означає воювати із тими, хто має інші погляди чи зневажати їх святині. І протестантські церкви мають найменшу співпрацю зі світською владою. Так що про ідентичність мова не може йти.
2007.01.06 | Георгій
Бувало всяке...
На жаль, протестанти теж іноді поводилися по-дикунськи, особливо на початку Реформації. На Різдво 1521 р., коли Лютера не було у Віттенбергу, його друзі (зокрема Філіп Меланхтон і Андреас Карлштадт) повикидали з місцевої церкви всі ікони, розбили скульптури і винесли на вулицю церковний орган. Під час служби хтось з них запропонував назло "папістам" замість грегоріанських кантів співати в церкві веселу (і вульгарну) німецьку народну пісеньку про дівчину, яка загубила чобіток, і натовп з диким захопленням підхопив цю пісеньку в церкві і навколо. І не зовсім таке воно тоді було мирне - Лютера і його спільників підтримували озброєні армії лицарів (особливо здоровенний і дуже агресивний загін лицарів під проводом Ульріха фон Гуттена), яким всі ті релігійні тонкощі були байдужі, але вони підтримували Лютера через німецький націоналізм, ненависть до чортових паразитів-італійців на чолі з папою. В Англії під час тамошньої Реформації теж наробили багато дурниць - зрівняли з землею деякі унікальні архітектурні пам"ятки (монастирі), розтрощили унікальний орган Вестмінстерського собору, тощо.Але я ініціював цю гілку не зовсім для того, щоби рахувати, яка деномінація наробила більше дурниць. Мене вразило, як серйозно іконокласти аргументували свої позиції, цитуючи Біблію, і як їх суперники робили те саме, цитуючі інші біблійні вірші. Причому ПРЯМО ні ті, ні другі не говорять, чи добре християнинові молитися перед іконою, на якій зображений Христос, чи ні. І та, і друга сторона робила ДЕДУКЦІЇ з певного біблійного тексту і на підставі цієї дедукції (яка здавалася цій стороні єдино правильною, тому що текст же ж з Біблії!) звинувачувала протилежну сторону в усіх смертних гріхах. Ми на цьому форумі іноді робимо те саме.
2007.01.06 | harnack
Re: Бувало всяке...
Про протестанське іконоборство я маю оцю книгу by Carlos M. Eire:http://www.amazon.com/War-against-Idols-Reformation-Worship/dp/0521379849
а також оцю про ширшу історію:
http://www.amazon.com/Forbidden-Image-Intellectual-History-Iconoclasm/dp/0226044130/ref=pd_sim_b_1/104-6395788-7459103
А потім ще переглянув багато теологічних та мистецьких книг по цьому питанню. Між отакими я маю оцю:
http://www.amazon.com/Likeness-Presence-History-Image-before/dp/0226042154/ref=pd_sim_b_1/104-6395788-7459103
Коби часу побалакати про це! Нема.
Це питання є вирішальним, бо воно орудує категорією ідолатрії (та богослужіння/worship) - а настанова до ідолатричного визначає природу релігії.
2007.01.06 | Георгій
Дуже дякую за цікаві ресурси!
Я теж думаю, що включення того, що по-англійськи називається "tangible elements" - зорових картин, музики, хліба і вина в Причасті - надзвичайно важливе, мабуть вирішальне в Богослуженні. Подивлюсуа Ваші лінки. Сподіваюся, Ви зазиратимете сюди частіше - Ви такий цікавий, інформований дописувач, хоч я з Вами іноді не згоден. Дякую!2007.01.06 | igorg
Дякую, не знав хоч і здогадувався,
що й тут не все гладко. Здається такі крайнощі відбуваються, коли йде співпраця церкви й світської влади. Власне коли ці питання стають політичними питаннями.Здається в політичних питаннях спочатку виникає цілком уталітарна мета, інтерес, а все інше їй підпорядковується. В інший час чи за інших обставин ті самі ідеї залишалися б предметом дискусій досить вузького кола людей, або просто звелися б до хитання головою.
2007.01.06 | Георгій
Так, Церква ("видима") не існує у вакуумі...
Завжди є це переплетення суто "церковного" і політичного, соціально-культурного. Правда, є ОКРЕМІ діячі християнської Церкви, які намагаються, роблять спроби бути принципово аполітичними і не бути під впливом модних сучасних течій культури. Такою була пастор моєї колишньої пресвітеріанської церкви в нашому містечку Старквіллі, Прев. Сара Бюрресс. Мабуть, таким був о. Олександр Мень. Але такі люди не утримуються в Церкві, на жаль. Так чи інакше, отой політичний і соціально-культурний елемент (чи "фермент") видимої Церкви їх "випихає," як корка з пляшки шампанського...2007.01.06 | igorg
Але ж, Георгію саме ця "політика" в церкві
виштовхнула і Вас, якщо я вірно зрозумів. Власне Ви самі покинули таку церкву. Бо який сенс брати в цьому участь чи навіть бути поряд.Може це і є відповідь на запитання, чому зростає число церков і прихожан, а світ не стає кращим (принаймні в моєму місті)?
2007.01.06 | Георгій
Частково, так
Мене виштовхнуло головним чином усвідомлення, що до тих пір, поки я не стану великим фінансовим "тузом" тієї церкви, ніхто не буде слухати мої зауваження про те, що нам треба було б робити те чи те не так, а отак. Усвідомлення, що "хто платить, той і замовляє музику." Усвідомлення, що поки ти не платиш стільки, скільки ці "тузи," ти мусиш миритися з несправедливостями, вчиненими церковними "босами"-старійшинами пасторові. Плати більше - тоді матимеш голос, і те, тільки постільки, поскікльки твій голос, твоя точка зору не суперечить точці зору інших - хто платить стільки ж або ще більше.2007.01.06 | P.M.
Переді мною ОБРАЗ Ісуса Христа
Я бачу Його вираз очей, Його Серце у терновому вінку, Його Божествену постать, передану на полотні, і переді мною Бог, перед Котрим мені соромно очі звести..Немає образу за письмовим столом, -- не біда. Його ОБРАЗ у моєму серці.
Все ж, нам так потрібно нагадувати про Нього..
2007.01.07 | Рибалка
Re: Цікаво про єресь "іконокластів"
Христос народився!Мені згадується: ікона - Євангеліє для бідних. З чим насправді боролись іконоборці? Чим відрізняються ікони до і після цього періоду?
2007.01.08 | Георгій
Re: Цікаво про єресь "іконокластів"
Рибалка пише:> Христос народився!
(ГП) Славіте Його!
> Мені згадується: ікона - Євангеліє для бідних.
(ГП) Протестанти традиційно не любили цього прислів"я, казали, що треба вчити всіх читати, і бідних також. Звідси і місіонерські школи - навчити людей читати, щоби люди могли читати Біблію, а не "ідолянствувати." Зараз деякі протестантські деномінації переоцінюють свою колишню нелюбов до ікон - в американській Єпископальній церкві вже офіційно дозволені, і вітаються, ікони в приміщенні, де йде богослуження. І Пресвітеріанська церква США, хоч вона офіційно не визнає справжні ікони, в принципі не проти зображень Христа чи Св. Марії в своїх "санктуаріях." Частина протестантських теологів все більше і більше схиляється до думки, що права половина мозку - "художня," не-вербальна - так само важлива для участі людини в Службі Божій, як і ліва (вербальна, логічна). Людина повинна не тільки слухати Слово і думати над його значенням, а й бачити зорові зображення, чути спів (музику), відчувати аромат ладану і смак хліба та вина, торкатися пальцями свого тіла під час накладання знаку Хреста, торкатися губами хреста і ікон, рухатися - вклонятися, і т.д. Це все однаково важливо, інакше виходять збочення. Без "правого мозку" християнин неповний і живе в небезпеці.
>З чим насправді боролись іконоборці?
(ГП) За їх деклараціями, вони боролися з ідолянством, хоча насправді мабуть багато з них боролися просто за себе, за свій власний вплив, владу. Адже завжди є можливість в людському суспільстві підвищитися за рахунок понижених, повержених "ворогів." Так, як, наприклад, прихильники "єдино правильної мічурінської біології" в СРСР 1940-х - 1950-х років набували владу і високі посади за рахунок приниження і цькування всяких там генетиків, "вейсманістів-менделістів-морганістів." А коли Церква почала в 5-7 ст. н.е. взаємодіяти із суспільством і іноді брати на себе його, суспільства, функції, світську владу, в людей, схильних до такого самовозвеличування за рахунок принижених "ворогів" з"явилася прекрасна можливість. От вони й почали "парад цитат" перед недоумкуватими імператорами, б"ючи себе в груди, що от, мовляв, Св. Письмо отут, і ще отут, і ще ось тут говорить, що молитися треба тільки в Дусі і істині (а хіба ж це не означає без ікон чи скульптур?), і т.д. і т.п. Недоумкуватi імператори скликали слухняні Собори, які робили їм "одобрямс," і все розкручувалося далі... "Happens all the time."
>Чим відрізняються ікони до і після цього періоду?
(ГП) Не знаю, це треба подивитися в літературі.
2007.01.08 | igorg
Втім не потрібно оминайти й іншої крайності
Коли із ікони роблять релігійний фетіш, ідола. Тобто поклоняються не тому чий образ, а саме образу, або власне іконі. На жаль цю тонку різницю священники якось уникають пояснювати широкому загалу.І мені цікава думка Р.М. з цього питання. Бо зображення, мощі і т.п. це є 100% матеріальне. То чому ці суто матреріальні речі підносять до рівня святого?
2007.01.08 | Георгій
Re: Втім не потрібно оминайти й іншої крайності
igorg пише:> Коли із ікони роблять релігійний фетіш, ідола. Тобто поклоняються не тому чий образ, а саме образу, або власне іконі. На жаль цю тонку різницю священники якось уникають пояснювати широкому загалу.
(ГП) Так, на жаль, буває.
2007.01.08 | P.M.
Re: Втім не потрібно оминайти й іншої крайності
igorg пише:> Коли із ікони роблять релігійний фетіш, ідола. Тобто поклоняються не тому чий образ, а саме образу, або власне іконі. На жаль цю тонку різницю священники якось уникають пояснювати широкому загалу.
> І мені цікава думка Р.М. з цього питання. Бо зображення, мощі і т.п. це є 100% матеріальне. То чому ці суто матреріальні речі підносять до рівня святого?
Гадаю, що самі по-собі матеріальні предмети святости у собі не носять. Досить часто в церковних храмах спалюють освячені образи статуетки, котрі з часом позносилися, поламалися (гадаю, всеж, перед тим попросивши вибачення у Святого Духа). І у цьому не має гріху, бо головне з яким наміром це робиться.
Але бувають випадки, коли Господній Дух матеріальним чином, конкретними діями виявляє Себе на деяких предметах, це можуть бути мощі святих, ікони, або джерельця води. В такому випадку ці предмети є освяченими безпосередньо самим Святим Духом. Гадаю, до таких предметів відношення повинно бути особливим.
2007.01.09 | igorg
до особливого відношення
>Але бувають випадки, коли Господній Дух матеріальним чином, конкретними діями виявляє Себе на деяких предметах, це можуть бути мощі святих, ікони, або джерельця води. В такому випадку ці предмети є освяченими безпосередньо самим Святим Духом. Гадаю, до таких предметів відношення повинно бути особливим.Але ж Святий Дух не менш дивно й прекрасно виявляє себе й у кожній живій людині. І взагалі, світ є його дивне творіння і його прояв. Як на мене то найбільшим його дивом і проявом є я і те, що мене оточує. Зорі й сонце, пісок і вітер, все живе й неживе. Бо я дуже чітко знаю величезну крихкість і вразливість всього цього. А ще надзвичано тонке налаштування й гармонізація багатьох складових. То ж чи варто аж так акцентуватися на його гидотності. На жаль гидотними є багато саме речей, що виходять із серця людини (образно звичайно). Тож про це каже й Слово.
2007.01.09 | P.M.
Дивність потрібно шукати у власній обмеженості.
igorg пише:> Але ж Святий Дух не менш дивно й прекрасно виявляє себе й у кожній живій людині. І взагалі, світ є його дивне творіння і його прояв.
Дивність Святого Духа у нашій обмеженості, недосконалості.
Тож станьмо досконалими, як Отець наш Небесний, і не будемо нічому дивуватися
> На жаль гидотними є багато саме речей, що виходять із серця людини (образно звичайно). Тож про це каже й Слово.
З серця виходять думки, котрі базуються на наших тілесних відчуттях.