Відповіді

• 2007.02.06 | Ганна

  Re: "Щоденники" покійного ректора Святоволодимирської семінарії у СШ

  Дякую, пане Георгію, за цінне посилання.
  Дозволю собі висловити одне враження і думку на цитату, що всі ідеології від лукавого. 100% погоджуюсь, але ж і в Церкві присутні різні ідеології (кирилівці, філаретівці, уніати та ін.), інакше, достатньо було б почитати Символ віри, щоб засвідчити свою належність до однієї церкви. Не дарма ж Одкровення починається з суду над Церквами. Чи варто перейматися світом, що лежить у злі? Особисто я, ніби, приймаю ті правила гри, що встановлює князь цього світу, і цими правилами намагаюся йому ж і протистояти. Це абсолютно неефективно, але це підтверджує оманливість цього світу. Якщо люди, що сповідуть антихристиянство дуже вміло оперують Священним писанням і ним же "б'ють" християн, напевне і багато хто з християн робитиме подібне з законами світу.
  Взагалі, сказане: "Блаженны нищие духом...их Царство Небесное". Ті, хто не будує ніякої ідеології в цьому світі, а збирає собі скарби в наступному. Який рідкісний, для астаннього часу, дар!
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2007.02.06 | Георгій

    Дякую, пані Ганно!

    Ганна пише:
    > Дякую, пане Георгію, за цінне посилання.
    (ГП) Прошу дуже. Правда, чудовий автор? Були ж такі, словами Леніна (не на ніч хай буде пом"янутий"), "матьориє чєлавєчіща."
    
    > Дозволю собі висловити одне враження і думку на цитату, що всі ідеології від лукавого. 100% погоджуюсь, але ж і в Церкві присутні різні ідеології (кирилівці, філаретівці, уніати та ін.), інакше, достатньо було б почитати Символ віри, щоб засвідчити свою належність до однієї церкви. Не дарма ж Одкровення починається з суду над Церквами. Чи варто перейматися світом, що лежить у злі? Особисто я, ніби, приймаю ті правила гри, що встановлює князь цього світу, і цими правилами намагаюся йому ж і протистояти. Це абсолютно неефективно, але це підтверджує оманливість цього світу. Якщо люди, що сповідуть антихристиянство дуже вміло оперують Священним писанням і ним же "б'ють" християн, напевне і багато хто з християн робитиме подібне з законами світу.
    (ГП) Все так. Я теж зараз дивуюся, нащо, для чого я вбив стільки безцінного часу і сил на суперечки з людьми. Серед "антихристиян" є чудові люди, і вони, як сказав той самий Шмеман, можуть собі бігти, як їм здається, ВІД Христа на повну швидкість, але насправді вони біжать ДО Нього. Не треба з ними сперечатися методами логіки, казуїстики, чи тим більше сердитої полеміки з наліплюванням ярликів. Треба просто жити по-християнськи, і хай вони, ці люди, бачать нас і наше життя, і думають. Якщо ми, християни, не живемо по-Божому, то всі наші суперечки з не-християнами рівно нічого не варті. А якщо живемо (принаймні намагаємося, просячи Бога допомогти) - тоді ми "сяємо" Його сяйвом, і знову ж таки ніякі суперечки не потрібні.
    
    > Взагалі, сказане: "Блаженны нищие духом...их Царство Небесное". Ті, хто не будує ніякої ідеології в цьому світі, а збирає собі скарби в наступному. Який рідкісний, для астаннього часу, дар!
    (ГП) Точно. Дар просто бути з Христом і во Христі, дар весь час казати Йому одне просте слово, "ТАК."

• 2007.03.22 | Георгій

  Ось дуже цікава дискусія про "Щоденники" о. Олександра (л)

  http://www.my-forum.org.ua/go/viewtopic.php?t=265
  
  " (...) Обсуждение начал о. Георгий Митрофанов, который считает публикацию дневников "событием очень значимым". По его мнению, в дневнике поднимаются столь насущные проблемы, "в такой кричащей остроте", что восприятие этой книги может стать своеобразным "тестом" для нашей церковной жизни - тестом на способность к духовному творчеству. В размышлениях о.Александра о.Георгий выделил несколько таких проблем. В первую очередь - это "неисторизм" современной церковной жизни: по мысли автора дневников, "православие не заметило истории", что привело "глубинному духовному кризису", который проявляется в отсутствии самокритичного взгляда, в чрезмерном сосредоточении на внешнем, на форме, обряде, что обобщенно о.Александр называет "бабье благочестие, пропитанное умилением и суеверием". В современной приходской жизни, комментирует о.Георгий, зачастую "Христос не требуется", а нужен "комплекс мер психотерапевтического характера, реестр святых, напоминающий список врачей-специалистов в поликлинике", т.е. становится нужен не Христос, а "религиозная жизнь, растворенная в религиозной чувственности", что "возвращает нас в языческое измерение".
  
  По мнению о. Георгия, для современной церковной жизни весьма актуально многое, отмеченное в дневниках Шмемана: это и проблемы духовной школы с ее "конфликтом между схоластичностью образования и духовной жизнью", и утрата литургического измерения эсхатологии, которая нередко сводится к "популярным страшилкам". Особое беспокойство вызывает то, что Шмеман формулирует как "сдача православия национализму в его худшей, языческой форме и якобинской государственно-авторитарной сущности". Действительно, подтверждает о.Георгий, для многих православие стало "разновидностью оккультно-эзотерическо-евразийской идеологии". А что касается церковно-государственных отношений, то здесь тоже кроется большая опасность: многие клирики более заняты "выстраиванием отношений с сильными мира сего (спонсорами, чиновниками)", чем со своими прихожанами, тогда как именно церковная община созидает Церковь. К сожалению, констатировал о. Георгий, эти проблемы не становятся предметом обсуждения приходских и епархиальных собраний, поэтому дневник о.Александра Шмемана может выполнять функцию "духовного наставника для многих практикующих священников".
  
  О. Александр Шмеман был "выдающимся человеком, замечательным священником с большой буквы, значительной фигурой в православии ХХ в.", считает о. Владимир Воробьев, поэтому свои студентам и прихожанам он всегда советует читать его сочинения. Издание дневников Шмемана - "большая радость для нас, и надо их обсуждать". По мнению О. Владимира, каждая строчка дневников затрагивает "глубинные струны", он говорит о вечных проблемах Церкви, переживая их в своей американской действительности, поэтому надо учитывать специфику восприятия о. Александра: он никогда в России не был, и не все в его сочинениях "адекватно, созвучно нашему опыту, не все, что он говорит, можно так прямо интерпретировать для нашей жизни".
  
  О. Александр Степанов по прочтении дневников увидел, что основная их тема - христианство в современном мире, которое в ХХ в. "утратило цельность мироощущения, стало отдельной сферой жизни". По мнению о. Александра Степанова, главное достижение о. Александра Шмемана состоит в попытках "воцерковить, вычленить в этом мире, в обычной жизни то, что причастно Царству", увидеть "осколки Царства" всюду - в природе, в простых человеческих переживаниях, в книгах светских авторов, где живая жизнь в Боге иногда более очевидна, чем в многотомных богословских сочинениях. В этом состоит важное миссионерское значение новой книги, считает выступавший.
  
  Когда о. Петр (Мещеринов) читал дневники Шмемана, у него было ощущение, "как будто пью чистую свежую воду -- наконец-то, после многих книг". (...)"