"Вірідіана"
02/05/2007 | Георгій
Знову ж таки дякуючи "Нетфліксові," вчора ввечері подивилися з Лесею фільм знаменитого іспанського режисера Луїса Бунюеля "Вірідіана" (1961).
Враження дуже сильне. Я десь трохи більше місяця тому прочитав у книжці про Фелліні, на яку посилався ("I am a Born Liar"), що Фелліні вважав Бунюеля одним із своїх вчителів, поруч з Бергманом і Куросавою. Тепер розумію, чому.
Цей фільм, як і бергманівські картини, і в якійсь мірі як феллінієвські, - про "богошукацтво," пошуки людиною Бога, який "має сенс." Героїня, молода дівчина на ім"я Вірідіана (її грає Сільвія Піналь) - послушниця монастиря. Очевидно, вона вірить у Бога всіма, як кажуть, фібрами своєї юної душі, хоче стати монахинею, дотримується дуже суворих правил життя (спить на підлозі без постелі, носить одяг з грубезного полотна, молиться з терновим вінком в руках, і т.д.), і мріє допомагати бідним, хворим, калікам і всім знедоленим людям. Але в житті Вірідіани трапляються події, які не те що ставлять під сумнів її віру, а швидше ставлять під сумнів її власне місце у відносинах між Богом і людством, її уяви про те, як саме вона (а не абстрактна особа взагалі) повинна служити Богові.
Перша з цих подій - поява на обрії Вірідіани підстаркуватого і надзвичайно багатого родича, дядька, який запрошує її побути в нього в гостях перед тим, як Вірідіана прийме монашество. Ідеалістична дівчина купується на вмови цього, очевидно, дуже самотнього і нещасного вдівця, але незабаром виявляється, що її дійсно нещасний дядечко - глибоко хвора людина, статевий збоченець-маніяк. Після огидливого зіткнення з цим "милим" дядечком в усій його "красі" дядечко вішається, а Вірідіана не знаходить у собі сил чи впевненості у своєму праві повернутися до монастиря, і починає жити "у світі."
Проте і тут брутальне життя "коригує" дівчину. Вона збирає навколо себе "комуну" бідних, злидарів, калік, одиноких матерів і т.д., і починає "перевиховувати" їх у дусі свого християнського ідеалу, прищеплювати їм любов до розумної праці, порядку, дисципліни і побожності. На початку справи нібито ідуть добре, але потім, при нагоді, ця "комуна" влаштовує кошмарний шабаш-оргію в будинку своїх благодійників, де починається з пиятики і биття посуду, а закінчується гвалтуванням і вбивством.
В останній сцені Вірідіана стоїть на порозі кімнати свого двоюрідного брата (сина дядечка-самогубці), який запрошує її пограти в карти з ним і його коханкою. Не зрозуміло, чи Вірідіана прийме запрошення, але видно, що після двох раундів свого гіркого "отверезіння" дівчина стає значно дорослішою і гнучкішою у своїх пошуках правди, краси і добра там, де їх нібито і нема. Може це картярство з двома безумовно заблудлими овечками - насправді кращий спосіб служити Богові, ніж ідеалістичні схеми?
Чудова чорно-біла фотографія, операторська робота, світло і тінь, і дуже хороші типи іспанських чоловіків і жінок, як "донів," так і простолюдинів. Дуже рекомендую всім.
Враження дуже сильне. Я десь трохи більше місяця тому прочитав у книжці про Фелліні, на яку посилався ("I am a Born Liar"), що Фелліні вважав Бунюеля одним із своїх вчителів, поруч з Бергманом і Куросавою. Тепер розумію, чому.
Цей фільм, як і бергманівські картини, і в якійсь мірі як феллінієвські, - про "богошукацтво," пошуки людиною Бога, який "має сенс." Героїня, молода дівчина на ім"я Вірідіана (її грає Сільвія Піналь) - послушниця монастиря. Очевидно, вона вірить у Бога всіма, як кажуть, фібрами своєї юної душі, хоче стати монахинею, дотримується дуже суворих правил життя (спить на підлозі без постелі, носить одяг з грубезного полотна, молиться з терновим вінком в руках, і т.д.), і мріє допомагати бідним, хворим, калікам і всім знедоленим людям. Але в житті Вірідіани трапляються події, які не те що ставлять під сумнів її віру, а швидше ставлять під сумнів її власне місце у відносинах між Богом і людством, її уяви про те, як саме вона (а не абстрактна особа взагалі) повинна служити Богові.
Перша з цих подій - поява на обрії Вірідіани підстаркуватого і надзвичайно багатого родича, дядька, який запрошує її побути в нього в гостях перед тим, як Вірідіана прийме монашество. Ідеалістична дівчина купується на вмови цього, очевидно, дуже самотнього і нещасного вдівця, але незабаром виявляється, що її дійсно нещасний дядечко - глибоко хвора людина, статевий збоченець-маніяк. Після огидливого зіткнення з цим "милим" дядечком в усій його "красі" дядечко вішається, а Вірідіана не знаходить у собі сил чи впевненості у своєму праві повернутися до монастиря, і починає жити "у світі."
Проте і тут брутальне життя "коригує" дівчину. Вона збирає навколо себе "комуну" бідних, злидарів, калік, одиноких матерів і т.д., і починає "перевиховувати" їх у дусі свого християнського ідеалу, прищеплювати їм любов до розумної праці, порядку, дисципліни і побожності. На початку справи нібито ідуть добре, але потім, при нагоді, ця "комуна" влаштовує кошмарний шабаш-оргію в будинку своїх благодійників, де починається з пиятики і биття посуду, а закінчується гвалтуванням і вбивством.
В останній сцені Вірідіана стоїть на порозі кімнати свого двоюрідного брата (сина дядечка-самогубці), який запрошує її пограти в карти з ним і його коханкою. Не зрозуміло, чи Вірідіана прийме запрошення, але видно, що після двох раундів свого гіркого "отверезіння" дівчина стає значно дорослішою і гнучкішою у своїх пошуках правди, краси і добра там, де їх нібито і нема. Може це картярство з двома безумовно заблудлими овечками - насправді кращий спосіб служити Богові, ніж ідеалістичні схеми?
Чудова чорно-біла фотографія, операторська робота, світло і тінь, і дуже хороші типи іспанських чоловіків і жінок, як "донів," так і простолюдинів. Дуже рекомендую всім.
Відповіді
2007.02.27 | Георгій
"Бель де Жур"
Ми подивилися ще один фільм Бунюеля, цікавий, як і "Вірідіана," своїм поглядом на релігію і віру як формуючий фактор людської (зокрема жіночої) психіки в нашому "постмодерному" світі. Цей фільм називається "Бель де Жур"; він поставлений у 1967 році.Головна героїня фільму, Северін (її грає Катрін Денев) - молода і дуже гарна своєрідною сильною, виразною жіночою красою парижанка з верхівки середнього класу, дружина успішного, очевидно дуже заможного лікаря на ім"я П"єр (Жан Сорель). Северін має абсолютно все, чого б вона тільки не забажала. Її чоловік очевидно її просто обожнює, він готовий виконати будь-яку її примху.
Але щось в житті Северін і П"єра іде не так. Фільм не дає ніяких відповідей стосовно точної природи цього "щось," а натомість веде нас химерною низкою видінь, марень героїні. Бунюель і його герої тримають глядача в напрузі протягом уісієї картини, не проводячи чіткого кордону між реальністю і мріями, правдою і химерою. Тільки фінальні кадри нарешті дають глядачеві зрозуміти, що ж насправді коїлося з Северін, а що було її мареннями.
У серії сновидінь - спогадів? - Северін є картини її дитинства, де вона, зовсім маленька дівчинка, іде до свого першого Причастя і... відмовляється його приймати. Що сталося, чому? Знову ж таки, пояснень нема. Глядач не отримує ніяких відомостей про батьків Северін, чи про її братів, сестер, друзів, школу, вчителів, вихователів. Проте є якась дивна постать католицького кюре, що Северін його просто страшно, смертельно боїться. В одному дуже швидкому епізоді можна бачити, що цей кюре відчуває до дитини якийсь ненормальний, збочений потяг. Чи це є поясненням всього?
В цілому фільм сумний і безнадійний, незважаючи на чудових акторів і каскад карколомної "гостросюжетності." З точки зору суто естетської, кінематографічної - дуже неабиякий, хоча, на мою думку, трохи не дотягує до "Вірідіани" і феллінієвських шедеврів. Дає багато грунту для роздумів.
2007.02.27 | Вільнодум
ОФФ-ТОПІК !!!
2007.02.27 | Георгій
Зовсім ні. Обговорення релігії і духовності, висвітленої...
... в мистецтві (словами мого улюбленого прот. о. Олександра Шмемана, мистецтво - єдине справжнє богослов"я).