03/31/2008 | Георгій

Цікава стаття у рубриці "Відповіді богослова" Вeб-сайту Волинської єпархії УПЦ-КП.

*******************
НЕ ОПОГАНЮЙМО ШЕВЧЕНКА
Деякі ультрапатріоти вносять у шанування національного генія елементи псевдорелігійного поклоніння

Запитання

Прочитав у журналі таке: «Ні Шекспір в англійців, ні Гюго у французів, Гете у німців, Пушкін у росіян ... не можуть і мріяти про такий безперечно винятковий культ, якого не зустрічали ніколи впродовж віків, як культ Шевченка в українців». На погляд багатьох, шанування великого Тараса має, на жаль, ознаки псевдохристиянського поклоніння. Один письменник повідав на Національному радіо, що в часи війни, коли на Наддніпрянщині не було ікон, він молився до портрета Шевченка. У деяких оселях зображення Тараса Григоровича поміщають поруч із образами Христа і Богородиці, а «Кобзар» ушановують мало не на рівні з Біблією. Відомий також вірш іншого літератора «Отче наш, Тарасе всемогущий...», стилізований під Господню молитву, що містить слова: «...Я до тебе одного молюсь».

Як же православні українські патріоти мають ставитися до культу Шевченка?

Відповідають священик Андрій Ротченков і Віктор Гребенюк

Надмірне вшановування людей, особливо якщо воно має характер релігійного поклоніння, є гріхом проти другої заповіді Закону Божого: «Не роби собі кумира...» Ці слова застерігають нас не лише від поклоніння язичницьким ідолам, але в ширшому розумінні – від усього, що в нашому серці може заступити Бога. Колекціонування, ігри, напої і наїдки, жінки й чоловіки, діти, політичні діячі, естрадні виконавці і т. д., і т. ін. – будь-що і будь-хто може заступити Бога і стати поганським божком. Тож одні переконані, що, наприклад, зірка естради Елвіс Престлі не помер і ще повернеться у цей світ, інші пишуть на стінах будинків про російського музиканта Віктора Цоя, який уже відійшов до праотців: «Цой живий» (у прямому значенні слова), «Цой – бог». Куди гірше, якщо такі переконання обростають ритуалами, що нагадують сакральні дійства. Типовий приклад такого псевдокульту з релігійними ознаками – вшановування «вождів світового пролетаріату»: відвідування їхніх останків у мавзолеях було схожим на прощі до мощей святих, «Капітал» Маркса і «червона книжечка» Мао вважалися істиною в останній інстанції, демонстрації з портретами були подібні до хресних ходів, скрізь розміщувалися їх статуї, бюсти, наче ікони...

Борони Боже, щоб відвідання Чернечої гори й читання «Кобзаря» набули таких язичницьких рис. Перетворювати шану до поета на релігію означає долучати його до сумного списку осіб, яких зробили божками: Володимира Леніна (ленінізм), Льва Толстого (толстовство), Порфирія Іванова (івановство) і подібних. Зрозуміло, що це значно шкодитиме світлій пам’яті нашого генія та всім нам. Маємо читати його твори, навчатися від нього любові до ближнього, до земної Батьківщини – але не творити із Шевченка кумира.

Церковними ж підставами для зарахування людини до лику святих є численні свідчення про святість її життя, часто – нетлінність її останків, мироточення мощей. Але найголовнішою підставою для прославлення подвижника як святого є дар чудотворення – або ще за життя, або після смерті. Тобто найвагомішою ознакою святості є те, що після звернення до цієї людини біля її могили чи незалежно від місця – відбуваються чудеса: зцілення від невиліковних хвороб, очищення біснуватих, виконання інших особливих молитовних прохань. За 147 років із дня кончини Тараса Григоровича таких фактів Церква не зафіксувала. Тому немає підстав ставитися до нього як до святого, цей культ подібний до поганського. Не Шевченко молиться до Бога за нас, а його душа потребує наших молитов, тож просімо в Господа прощення гріхів раба Божого Тарасія.

http://www.pravoslavja.lutsk.ua/vev/stattja?newsid=745