"Про Істину. Віра i життя." (/)
04/01/2008 | Георгій
Про істину [ Віра і життя ]
31 Березня, 2008 16:00
Проповідь Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета
Кожна людина любить правду, тягнеться до пізнання природи і космосу, до пізнання людини і Бога. І в цьому немає нічого незвичайного, бо це її природний стан. Бог вклав у людську природу розум, а властивість розуму – пізнавати істину.
Пізнання Бога – не тільки можливе, але й обов’язкове. Якщо люди не займаються пізнанням Бога, а часто навіть відкидають Його існування, то вони ухиляються від свого природного обов’язку. Те, що треба знати людям про Бога, Бог відкрив їм, апостол Павло говорить: «Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество через розглядання творіння (тобто через вивчення природи, людини і космосу) видимі» (Рим. 1, 19–20). Апостол ясно говорить, що люди можуть пізнавати Бога через дослідження Його творіння. Так, в історії вони могли пізнавати Бога, але не пізнали.
Чому люди не пізнали Бога? Тому, як говорить апостол Павло, що «затьмарилося нерозумне їхнє серце; називаючи себе мудрими, збожеволіли і славу нетлінного Бога змінили на подобу образу тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів» (Рим. 1, 22–23).
І дійсно, чи не були безумними елліни, коли звичайних людей, які жили на землі, через деякий час визнавали за богів? Серед них Зевс та інші. Вони не тільки не були богами, але, живучи на землі, грішили. Чи не є безумством називати богом грішну людину?!
І в наш час деякі, здавалося б, освічені люди повертаються до поклоніння язичницьким богам – Дажбогу, Перуну, Велесу та іншим так званим богам. Їх шанують не тому, що їхні поклонники – рунвірівці – переконалися у божественній силі цих богів, а тому – що вони національні. Рунвірівці запитують: «Чому елліни можуть шанувати своїх богів, а ми, українці, – не можемо поклонятися своїм?» Хіба це не божевілля?! Інші наші сучасники не відкидають наявності Вищого Розуму в природі, людині й космосі, але не визнають Вищий Розум – Особою, тобто Богом, Який має Лице. Вони обожнюють природу. Нерідко від них можемо почути такі слова: «природа сотворила», «природа гнівається». Ці нерозумні люди приписують творінню властивості Божества. Хіба після цього не можна погодитися з апостолом Павлом: «Затьмарилося нерозумне їхнє серце; називаючи себе мудрими, збожеволіли?» До нерозумних, із затьмареними серцями слід зарахувати всіх матеріалістів-атеїстів. Вони хоч і вивчають природу, але Бога-Творця не пізнали. Апостол Павло справедливо говорить: «Чи не обернув Бог мудрість світу цього на безумство» (1 Кор. 1, 20). Бо світ своєю мудрістю не пізнав Бога в премудрості Божій (пор. 1 Кор. 1, 21).
Пилат не випадково на суді над Ісусом Христом з іронією запитав: «Що є істина?» (Ін. 18, 38). Люди того часу також шукали істину, але не знаходили, – тому Пилат скептично ставився до можливості пізнати істину. Ісус Христос, ніби відповідаючи на запитання Пилата, сказав: «Я є істина!» (пор. Ін. 14, 6). Христос назвав себе істиною тому, що Він є Бог. Бог носить істину в Собі. Істина – незмінна, як незмінний Бог. У видимому світі все змінюється, але істина залишається вічною і незмінною. Усе, що Бог відкрив людям про Себе, про світ і людину, є абсолютною істиною. Істиною є Божественне Одкровення, яке записане в Біблії. З цієї причини Біблію називають вічною книгою. У ній викладене вчення Ісуса Христа, Який сказав, що Він є істина. І все, сказане Ним, – істинне.
А чи можуть належати до істини знання, здобуті зусиллями людського розуму? Вони можуть наближатися до істини, якщо не суперечать Божественній істині. Якщо ж людські знання суперечать Божественній істині, вони не є істиною. Людські знання, якщо вони істинні, обов’язково повинні приводити до Бога, Який є істиною. Апостол Павло ясно говорить, що Бог явив Себе людям через творіння, тобто через природу і весь космос. Якщо Бог явив Себе, значить людина може пізнавати і повинна пізнавати. А якщо людина, вивчаючи природу, не пізнала Бога, значить, її знання не істинні. Згадаймо, для прикладу, еволюційну теорію Дарвіна. Довгий час вона вважалася істинною. А в дійсності – вводила людей в оману, бо не тільки не сприяла пізнанню Бога, а й не визнавала Його як Творця всесвіту. Сьогодні правдива наука відкинула еволюційну теорію Дарвіна. І тільки нерозумні тримаються її.
Ми шануємо вчених, які, відкриваючи закони природи, пізнають простори вселенної, досягають вершин у сферах науки, техніки, медицини тощо. Їхні наукові відкриття не суперечать Божественному Одкровенню, тобто Божественній істині, адже вони вивчають і пізнають творіння Боже. Це про таких вчених апостол Павло сказав: «…Бог явив їм» (Рим. 1, 19), відкрив закони природи, як колись відкрив пророкам Свою волю. Ці вчені, вивчаючи і відкриваючи закони природи, тобто закони, які сотворив Бог, не тільки не відкидають Бога, але й благоговіють перед Його премудрістю. Тому великий вчений Л. Пастер сказав: «Однією рукою вивчай природу, а другою тримайся ризи Божої».
Якщо вчені шляхом вивчення матеріального світу пізнають премудрість Божу у видимому, то філософи намагаються пізнавати невидиме, тобто сутність всього, що існує, в тому числі і Божество. Але пізнати не змогли, бо, як сказав апостол Павло, «затьмарилося нерозумне їхнє серце».
Придушення істини неправдою (пор. Рим. 1, 18), або ухилення від істини, спостерігається не тільки серед філософів, вчених і всіх, для кого найвищим критерієм істинності є людські знання, але й серед християн. Здавалося б, християни, які сповідують віру в Христа Спасителя, Який є істина, і намагаються жити за Його заповідями, повинні зберігати непошкодженим Божественне Одкровення. Історія свідчить, що якраз у церковному середовищі відбувалася запекла боротьба між тими християнами, які зберігали богоодкровенну істину і тими, які, керуючись людським розумом, спотворювали її. Мова йде про юдеїв, гностиків, аріан, несторіан, монофізитів і монофілитів, іконоборців та інших єретиків.
Сповідники православної віри йшли на муки, ставали вигнанцями, потрапляли до в’язниць, – але не підкорялися ні імператорам, ні ієрархам-єретикам. Вони відстоювали Божественну істину і боролися проти її спотворення. Один із таких сповідників сказав, що, навіть якщо всі будуть сповідувати єресь, він залишиться один, але не зрадить Божественній істині. Для таких християн зрадити істину означало зрадити Самого Христа, Який є істиною. Вони трималися Спасителя, Який сказав: «…пізнаєте істину, і істина визволить вас» (Ін. 8, 32).
Біблію, тобто Божественне Одкровення, визнають і користуються нею всі християни, але правильно розуміють її не всі. Багато християн увірувало в Бога і Христа Спасителя, але, за словами апостола Павла, «придушують істину неправдою» (Рим. 1, 18); і таким чином спотворюють Божественне Одкровення. Божественну правду вони затьмарюють гріховним людським розумом і людське видають за Божественне. Хто тлумачить Святого Духа, той, як людина, помиляється.
Деякі з християн, особливо протестантів, говорять, що вони тлумачать Слово Боже, тобто Біблію, з натхнення Духа Святого. Для того, щоб так говорити, треба насамперед мати в серці, як у храмі, Духа Святого. А для того, щоб Дух Святий жив у серці, треба мати чисте серце, тобто серце – звільнене від будь-яких пристрастей. Там, де в серці знайшла собі місце будь-яка гріховна пристрасть, не може перебувати Дух Святий, – бо серце не чисте; а Господь сказав, що чисті серцем побачать Бога (Мф. 5, 8). А якщо Дух Святий не перебуває в серці людини, то її особисте тлумачення слова Божого є людським, а значить – помилковим.
Для чого подвижники благочестя йшли в пустелі і монастирі? Не тільки для того, щоб не грішити ділом, а для того – щоб очистити своє серце від гріховних пристрастей. Вони в результаті тяжкої боротьби з собою і демонами досягали чистоти серця. У таких серцях перебував Дух Святий, бо вони були дійсно чистими. А ті християни, які говорять, що мають Ісуса у своєму серці (а серце не очистили від гріховних пристрастей), обманюють і самі себе, і інших.
За словами апостола Павла, стовпом і утвердженням істини є Церква (1 Тим. 3, 15). Чому Церква є утвердженням істини? Тому, що в ній перебуває Дух Святий. Він є утвердженням істини, а не людина. Людина обмежена, а Дух Святий – необмежений. Доказом перебування в Церкві Духа Святого є чудеса. Бо і Христос, коли юдеї не вірили, що Він – Син Божий, посилався на Свої чудеса як на доказ Свого Божества (див. Ін. 10, 38). Святителі Христові, які пояснили нам Священне Писання, були в той же час і чудотворцями, бо через них діяв Дух Святий.
Православна Церква відрізняється від інших християнських Церков тим, що зберігає непошкодженою Богоодкровенну істину. Інші християнські Церкви не зберегли непошкодженою християнську істину. Вони відступили від неї тією чи іншою мірою. Усі святі трималися православної віри, бо в них дійсно перебував Дух Святий, доказом чого є звершені ними чудеса.
Дорогі браття і сестри! Нам усім треба триматися правої віри, бо вона є вірою апостольською, вірою отцівською, вірою православною, яка утвердила вселенну. Для того, щоб увійти в Царство Боже, треба сповідувати ту істину, яку відкрив Христос – Син Божий, а не пошкоджену істину, прикриту неправдою. Права віра на словах недостатня для Царства Божого. Треба цю віру довести своєю любов’ю до Бога і ближніх. Апостол Яків говорить: «…покажи мені віру твою без діл твоїх, а я покажу тобі віру мою в ділах моїх» (Як. 2, 18). Будемо сповідувати у своєму житті Божественну істину і показувати її в ділах своїх. Амінь.
Патріарх ФІЛАРЕТ
http://www.uaorthodox.info/ua/catalog/Publikatsiyi/Vira_i_zhittya/Pro_istinu.html
31 Березня, 2008 16:00
Проповідь Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета
Кожна людина любить правду, тягнеться до пізнання природи і космосу, до пізнання людини і Бога. І в цьому немає нічого незвичайного, бо це її природний стан. Бог вклав у людську природу розум, а властивість розуму – пізнавати істину.
Пізнання Бога – не тільки можливе, але й обов’язкове. Якщо люди не займаються пізнанням Бога, а часто навіть відкидають Його існування, то вони ухиляються від свого природного обов’язку. Те, що треба знати людям про Бога, Бог відкрив їм, апостол Павло говорить: «Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество через розглядання творіння (тобто через вивчення природи, людини і космосу) видимі» (Рим. 1, 19–20). Апостол ясно говорить, що люди можуть пізнавати Бога через дослідження Його творіння. Так, в історії вони могли пізнавати Бога, але не пізнали.
Чому люди не пізнали Бога? Тому, як говорить апостол Павло, що «затьмарилося нерозумне їхнє серце; називаючи себе мудрими, збожеволіли і славу нетлінного Бога змінили на подобу образу тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів» (Рим. 1, 22–23).
І дійсно, чи не були безумними елліни, коли звичайних людей, які жили на землі, через деякий час визнавали за богів? Серед них Зевс та інші. Вони не тільки не були богами, але, живучи на землі, грішили. Чи не є безумством називати богом грішну людину?!
І в наш час деякі, здавалося б, освічені люди повертаються до поклоніння язичницьким богам – Дажбогу, Перуну, Велесу та іншим так званим богам. Їх шанують не тому, що їхні поклонники – рунвірівці – переконалися у божественній силі цих богів, а тому – що вони національні. Рунвірівці запитують: «Чому елліни можуть шанувати своїх богів, а ми, українці, – не можемо поклонятися своїм?» Хіба це не божевілля?! Інші наші сучасники не відкидають наявності Вищого Розуму в природі, людині й космосі, але не визнають Вищий Розум – Особою, тобто Богом, Який має Лице. Вони обожнюють природу. Нерідко від них можемо почути такі слова: «природа сотворила», «природа гнівається». Ці нерозумні люди приписують творінню властивості Божества. Хіба після цього не можна погодитися з апостолом Павлом: «Затьмарилося нерозумне їхнє серце; називаючи себе мудрими, збожеволіли?» До нерозумних, із затьмареними серцями слід зарахувати всіх матеріалістів-атеїстів. Вони хоч і вивчають природу, але Бога-Творця не пізнали. Апостол Павло справедливо говорить: «Чи не обернув Бог мудрість світу цього на безумство» (1 Кор. 1, 20). Бо світ своєю мудрістю не пізнав Бога в премудрості Божій (пор. 1 Кор. 1, 21).
Пилат не випадково на суді над Ісусом Христом з іронією запитав: «Що є істина?» (Ін. 18, 38). Люди того часу також шукали істину, але не знаходили, – тому Пилат скептично ставився до можливості пізнати істину. Ісус Христос, ніби відповідаючи на запитання Пилата, сказав: «Я є істина!» (пор. Ін. 14, 6). Христос назвав себе істиною тому, що Він є Бог. Бог носить істину в Собі. Істина – незмінна, як незмінний Бог. У видимому світі все змінюється, але істина залишається вічною і незмінною. Усе, що Бог відкрив людям про Себе, про світ і людину, є абсолютною істиною. Істиною є Божественне Одкровення, яке записане в Біблії. З цієї причини Біблію називають вічною книгою. У ній викладене вчення Ісуса Христа, Який сказав, що Він є істина. І все, сказане Ним, – істинне.
А чи можуть належати до істини знання, здобуті зусиллями людського розуму? Вони можуть наближатися до істини, якщо не суперечать Божественній істині. Якщо ж людські знання суперечать Божественній істині, вони не є істиною. Людські знання, якщо вони істинні, обов’язково повинні приводити до Бога, Який є істиною. Апостол Павло ясно говорить, що Бог явив Себе людям через творіння, тобто через природу і весь космос. Якщо Бог явив Себе, значить людина може пізнавати і повинна пізнавати. А якщо людина, вивчаючи природу, не пізнала Бога, значить, її знання не істинні. Згадаймо, для прикладу, еволюційну теорію Дарвіна. Довгий час вона вважалася істинною. А в дійсності – вводила людей в оману, бо не тільки не сприяла пізнанню Бога, а й не визнавала Його як Творця всесвіту. Сьогодні правдива наука відкинула еволюційну теорію Дарвіна. І тільки нерозумні тримаються її.
Ми шануємо вчених, які, відкриваючи закони природи, пізнають простори вселенної, досягають вершин у сферах науки, техніки, медицини тощо. Їхні наукові відкриття не суперечать Божественному Одкровенню, тобто Божественній істині, адже вони вивчають і пізнають творіння Боже. Це про таких вчених апостол Павло сказав: «…Бог явив їм» (Рим. 1, 19), відкрив закони природи, як колись відкрив пророкам Свою волю. Ці вчені, вивчаючи і відкриваючи закони природи, тобто закони, які сотворив Бог, не тільки не відкидають Бога, але й благоговіють перед Його премудрістю. Тому великий вчений Л. Пастер сказав: «Однією рукою вивчай природу, а другою тримайся ризи Божої».
Якщо вчені шляхом вивчення матеріального світу пізнають премудрість Божу у видимому, то філософи намагаються пізнавати невидиме, тобто сутність всього, що існує, в тому числі і Божество. Але пізнати не змогли, бо, як сказав апостол Павло, «затьмарилося нерозумне їхнє серце».
Придушення істини неправдою (пор. Рим. 1, 18), або ухилення від істини, спостерігається не тільки серед філософів, вчених і всіх, для кого найвищим критерієм істинності є людські знання, але й серед християн. Здавалося б, християни, які сповідують віру в Христа Спасителя, Який є істина, і намагаються жити за Його заповідями, повинні зберігати непошкодженим Божественне Одкровення. Історія свідчить, що якраз у церковному середовищі відбувалася запекла боротьба між тими християнами, які зберігали богоодкровенну істину і тими, які, керуючись людським розумом, спотворювали її. Мова йде про юдеїв, гностиків, аріан, несторіан, монофізитів і монофілитів, іконоборців та інших єретиків.
Сповідники православної віри йшли на муки, ставали вигнанцями, потрапляли до в’язниць, – але не підкорялися ні імператорам, ні ієрархам-єретикам. Вони відстоювали Божественну істину і боролися проти її спотворення. Один із таких сповідників сказав, що, навіть якщо всі будуть сповідувати єресь, він залишиться один, але не зрадить Божественній істині. Для таких християн зрадити істину означало зрадити Самого Христа, Який є істиною. Вони трималися Спасителя, Який сказав: «…пізнаєте істину, і істина визволить вас» (Ін. 8, 32).
Біблію, тобто Божественне Одкровення, визнають і користуються нею всі християни, але правильно розуміють її не всі. Багато християн увірувало в Бога і Христа Спасителя, але, за словами апостола Павла, «придушують істину неправдою» (Рим. 1, 18); і таким чином спотворюють Божественне Одкровення. Божественну правду вони затьмарюють гріховним людським розумом і людське видають за Божественне. Хто тлумачить Святого Духа, той, як людина, помиляється.
Деякі з християн, особливо протестантів, говорять, що вони тлумачать Слово Боже, тобто Біблію, з натхнення Духа Святого. Для того, щоб так говорити, треба насамперед мати в серці, як у храмі, Духа Святого. А для того, щоб Дух Святий жив у серці, треба мати чисте серце, тобто серце – звільнене від будь-яких пристрастей. Там, де в серці знайшла собі місце будь-яка гріховна пристрасть, не може перебувати Дух Святий, – бо серце не чисте; а Господь сказав, що чисті серцем побачать Бога (Мф. 5, 8). А якщо Дух Святий не перебуває в серці людини, то її особисте тлумачення слова Божого є людським, а значить – помилковим.
Для чого подвижники благочестя йшли в пустелі і монастирі? Не тільки для того, щоб не грішити ділом, а для того – щоб очистити своє серце від гріховних пристрастей. Вони в результаті тяжкої боротьби з собою і демонами досягали чистоти серця. У таких серцях перебував Дух Святий, бо вони були дійсно чистими. А ті християни, які говорять, що мають Ісуса у своєму серці (а серце не очистили від гріховних пристрастей), обманюють і самі себе, і інших.
За словами апостола Павла, стовпом і утвердженням істини є Церква (1 Тим. 3, 15). Чому Церква є утвердженням істини? Тому, що в ній перебуває Дух Святий. Він є утвердженням істини, а не людина. Людина обмежена, а Дух Святий – необмежений. Доказом перебування в Церкві Духа Святого є чудеса. Бо і Христос, коли юдеї не вірили, що Він – Син Божий, посилався на Свої чудеса як на доказ Свого Божества (див. Ін. 10, 38). Святителі Христові, які пояснили нам Священне Писання, були в той же час і чудотворцями, бо через них діяв Дух Святий.
Православна Церква відрізняється від інших християнських Церков тим, що зберігає непошкодженою Богоодкровенну істину. Інші християнські Церкви не зберегли непошкодженою християнську істину. Вони відступили від неї тією чи іншою мірою. Усі святі трималися православної віри, бо в них дійсно перебував Дух Святий, доказом чого є звершені ними чудеса.
Дорогі браття і сестри! Нам усім треба триматися правої віри, бо вона є вірою апостольською, вірою отцівською, вірою православною, яка утвердила вселенну. Для того, щоб увійти в Царство Боже, треба сповідувати ту істину, яку відкрив Христос – Син Божий, а не пошкоджену істину, прикриту неправдою. Права віра на словах недостатня для Царства Божого. Треба цю віру довести своєю любов’ю до Бога і ближніх. Апостол Яків говорить: «…покажи мені віру твою без діл твоїх, а я покажу тобі віру мою в ділах моїх» (Як. 2, 18). Будемо сповідувати у своєму житті Божественну істину і показувати її в ділах своїх. Амінь.
Патріарх ФІЛАРЕТ
http://www.uaorthodox.info/ua/catalog/Publikatsiyi/Vira_i_zhittya/Pro_istinu.html