До 110-ї річниці з дня народжeння Патріарха Мстислава (/)
04/10/2008 | Георгій
Наріжний камінь Київського Патріархату [ Історія ]
10 Квітня, 2008 14:00
До 110-ї річниці від Дня народження Патріарха Мстислава
Квітневими днями 1998 р. УПЦ Київського Патріархату відзначала 100-річчя від Дня народження першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава (Скрипника). Я був секретарем організаційного комітету, а очолював його Святійший Патріарх Філарет. Страннями Патріарха, Священного Синоду, єпископату, священикі та всіх вірних нашої Святої Церкви ми тоді врочисто і велично вшанували людину, яка заклала наріжний камінь відродження Церкви на новому - тепер найвищому – рівні, на рівні Церкви Патріаршої. Усі основні заходи щодо відзначення ювілею проходили тоді за участю і під керівництвом Патріарха Філарета. Він відкрив пам’ятну дошку на стилобаті чудової своєю архітектурою в стилі бароко Андріївської церкви (ця бронзова дошка різця скульптора Володимира Щура визнана фахівцями кращим твором меморіальної скульптури в м. Києві), очолив презентацію в Національному художньому музеї офіційного портрета Патріарха Мстислава пензля знаного митця Феодосія Гуменюка, виступав з доповіддю на науково-богословській конференції в будинку колишньої Центральної Ради УНР.
Це було рівно десять років тому, а пам’ять береже ті події, наче зовсім недавно. На ювілей з канадського міста Едмонтона прибув син Патріарха Мстислава Ярослав Степанович Скрипник з дружиною Софією Іванівною, а з іншого канадського міста, з Торонто, прилетіла донька Патріарха Тамара Степанівна Яровенко. Для мене особисто, як науковця і викладача, ювілей Патріарха Мстислава також став віхою моєї професійної праці: тоді виник задум написати наукову монографію про 95-літній життєвий шлях Патріарха Мстислава. Майже ціле десятиліття пішло в мене на працю і видання цієї книги – і ось минулого 2007 року книга під назвою „Патріарх Мстислав. Життя і архіпастирська діяльність” вийшла у державному видавництві „Мистецтво” на 448 сторінках, великим форматом майже зі 150-ма фотографіями, які візуально відображають тривалий у часі й повний драматичних колізій життєвий шлях одного з провідних святителів Української Православної Церкви у ХХ ст. Не зважаючи на очевидні об’єктивні труднощі (другу половину свого життя, до того ж більшу половину, Мстислав мешкав поза межами України), писалося мені легко і вдало, хоч доступ до архівів та іншого джерельного матеріалу був дуже непростим. Писалося легко може тому, що я одержав благословення Церкви й особисто Святійшого Патріарха Філарета (він написав Передмову до мої книги) і мав підтримку від сина і доньок Патріарха Мстислава.
Сьогодні, коли ми відзначаємо 110-ту річницю від Дня народження першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава, важливо нагадати бодай основні віхи й архіпастирської праці цієї унікальної людини. Степан Скрипник – таким було світське ім’я і прізвище майбутнього архіпастиря – народився 10 квітня 1898 р. в Полтаві в родині Івана Скрипника й Маріанни Скрипник, рідної сестри одного з лідерів Української Народної Республіки Симона Петлюри. Обидві родини мали глибоке козацьке й духовне коріння. Їхні предки займали визначні посади в Полтавському козацькому полку в XVII – XVIII століттях. З родин Скрипників і Петлюр вийшло чимало священиків, монахів і монахинь. Родичі Степана Скрипника, в тому числі Симон Петлюра, навчалися в Полтавській духовній семінарії. Степан Скрипник також мріяв навчатися у цій семінарії, але, закінчивши Полтавську гімназію, був підхоплений віхолою війни і революції. Він одержав військовий вишкіл і в роки УНР працював у апараті свого дядька Симона Васильовича Петлюри.
Опинившись на еміграції, Степан Скрипник здобув у Польщі вищу світську освіту з політології; у Варшавському університеті відвідував лекції на богословському факультеті. Він одружився з галичанкою Іванною і його родині було троє дітей – син Ярослав, доньки Тамара і Маріанна. Усі троє нині живуть в різних містах Канади. Дев’ять років, з 1930 до 1939, С. Скрипник був депутатом польського Сейму від українців Волині. Він захищав соціальні, національні, релігійні, освітні права своїх виборців, набув слави визначного парламентарія. Після зайняття радянськими військами Львова тут загинула при нез’ясованих обставинах дружина Іванна Скрипник. Степан вирішив удруге не одружуватися, сам піклувався про дітей, а відтак – постригся у ченці під ім’ям Мстислава. 1942 року був рукоположений на єпископа і став одним з найактивніших будівничих відродженої під час Другої світової війни Автокефальної Української Православної Церкви. Німецькою окупаційною владою єпископ Мстислав був підданий репресіям, заарештований і сидів у Києві у камері смертників.
Разом з усім єпископатом, багатьма священиками й вірними УПЦ Мстислав 1944 року емігрував на Захід. Його подальша архіпастирська діяльність у 1944 – 1950 рр. пов’язана з організацією церковного життя православних українців діаспори в Німеччині, Франції й Канаді. 1950 року він переїхав до США, очолив УПЦ в цій країні – спочатку як архієпископ при митрополиті Івані Теодоровичі, а після його упокоєння 1971 р. – як Митрополит УПЦ в США з приєднаними до неї єпархіями в інших країнах української Діаспори. 1990 р. на Помісному соборі Української Церкви в Києві дев’яностодвухрічний митрополит Мстислав був першим Патріархом Київським і всієї України. Понад тисячу років наша Свята Українська Церква мала митрополиче управління, і лише в переддень відновлення Незалежності України Божим Промислом вона стала Церквою найвищого в лоні Православ’я управління – Патріаршого.
Доля судила саме цій, немічній фізично, але сильній духовно людині, очолити перше в історії України Патріарше управління Православною Церквою. Воно було не простим, і це природно для нації, яка щойно розпочала свій шлях самостійного життя. Дивовижною була енергія, з якою Патріарх Мстислав на десятому десятку свого життя брався за справу відродження Української Православної Церкви в нашій державі. Вже сам факт, що за три роки свого Патріаршества (червень 1990 – червень 1993 рр.) Патріарх вісім разів відвідував Україну й подовгу тут працював, - говорить сам за себе. З ряду об’єктивних і суб’єктивних причин він не зміг в останні роки свого життя на постійно оселитися в Києві, але перебуваючи в столиці, він старався закласти основи справді духовного життя відродженої Церкви. Як перший Патріарх він вписав яскраву сторінку не лише в історію Церкви, а й у новітню історію України.
Дмитро СТЕПОВИК,
Доктор богословських наук, професор КПБА
http://www.uaorthodox.info/ua/catalog/Publikatsiyi/Istoriya/Narizhniy_kamin_Kiyivskogo_Patriarhatu.html
10 Квітня, 2008 14:00
До 110-ї річниці від Дня народження Патріарха Мстислава
Квітневими днями 1998 р. УПЦ Київського Патріархату відзначала 100-річчя від Дня народження першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава (Скрипника). Я був секретарем організаційного комітету, а очолював його Святійший Патріарх Філарет. Страннями Патріарха, Священного Синоду, єпископату, священикі та всіх вірних нашої Святої Церкви ми тоді врочисто і велично вшанували людину, яка заклала наріжний камінь відродження Церкви на новому - тепер найвищому – рівні, на рівні Церкви Патріаршої. Усі основні заходи щодо відзначення ювілею проходили тоді за участю і під керівництвом Патріарха Філарета. Він відкрив пам’ятну дошку на стилобаті чудової своєю архітектурою в стилі бароко Андріївської церкви (ця бронзова дошка різця скульптора Володимира Щура визнана фахівцями кращим твором меморіальної скульптури в м. Києві), очолив презентацію в Національному художньому музеї офіційного портрета Патріарха Мстислава пензля знаного митця Феодосія Гуменюка, виступав з доповіддю на науково-богословській конференції в будинку колишньої Центральної Ради УНР.
Це було рівно десять років тому, а пам’ять береже ті події, наче зовсім недавно. На ювілей з канадського міста Едмонтона прибув син Патріарха Мстислава Ярослав Степанович Скрипник з дружиною Софією Іванівною, а з іншого канадського міста, з Торонто, прилетіла донька Патріарха Тамара Степанівна Яровенко. Для мене особисто, як науковця і викладача, ювілей Патріарха Мстислава також став віхою моєї професійної праці: тоді виник задум написати наукову монографію про 95-літній життєвий шлях Патріарха Мстислава. Майже ціле десятиліття пішло в мене на працю і видання цієї книги – і ось минулого 2007 року книга під назвою „Патріарх Мстислав. Життя і архіпастирська діяльність” вийшла у державному видавництві „Мистецтво” на 448 сторінках, великим форматом майже зі 150-ма фотографіями, які візуально відображають тривалий у часі й повний драматичних колізій життєвий шлях одного з провідних святителів Української Православної Церкви у ХХ ст. Не зважаючи на очевидні об’єктивні труднощі (другу половину свого життя, до того ж більшу половину, Мстислав мешкав поза межами України), писалося мені легко і вдало, хоч доступ до архівів та іншого джерельного матеріалу був дуже непростим. Писалося легко може тому, що я одержав благословення Церкви й особисто Святійшого Патріарха Філарета (він написав Передмову до мої книги) і мав підтримку від сина і доньок Патріарха Мстислава.
Сьогодні, коли ми відзначаємо 110-ту річницю від Дня народження першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава, важливо нагадати бодай основні віхи й архіпастирської праці цієї унікальної людини. Степан Скрипник – таким було світське ім’я і прізвище майбутнього архіпастиря – народився 10 квітня 1898 р. в Полтаві в родині Івана Скрипника й Маріанни Скрипник, рідної сестри одного з лідерів Української Народної Республіки Симона Петлюри. Обидві родини мали глибоке козацьке й духовне коріння. Їхні предки займали визначні посади в Полтавському козацькому полку в XVII – XVIII століттях. З родин Скрипників і Петлюр вийшло чимало священиків, монахів і монахинь. Родичі Степана Скрипника, в тому числі Симон Петлюра, навчалися в Полтавській духовній семінарії. Степан Скрипник також мріяв навчатися у цій семінарії, але, закінчивши Полтавську гімназію, був підхоплений віхолою війни і революції. Він одержав військовий вишкіл і в роки УНР працював у апараті свого дядька Симона Васильовича Петлюри.
Опинившись на еміграції, Степан Скрипник здобув у Польщі вищу світську освіту з політології; у Варшавському університеті відвідував лекції на богословському факультеті. Він одружився з галичанкою Іванною і його родині було троє дітей – син Ярослав, доньки Тамара і Маріанна. Усі троє нині живуть в різних містах Канади. Дев’ять років, з 1930 до 1939, С. Скрипник був депутатом польського Сейму від українців Волині. Він захищав соціальні, національні, релігійні, освітні права своїх виборців, набув слави визначного парламентарія. Після зайняття радянськими військами Львова тут загинула при нез’ясованих обставинах дружина Іванна Скрипник. Степан вирішив удруге не одружуватися, сам піклувався про дітей, а відтак – постригся у ченці під ім’ям Мстислава. 1942 року був рукоположений на єпископа і став одним з найактивніших будівничих відродженої під час Другої світової війни Автокефальної Української Православної Церкви. Німецькою окупаційною владою єпископ Мстислав був підданий репресіям, заарештований і сидів у Києві у камері смертників.
Разом з усім єпископатом, багатьма священиками й вірними УПЦ Мстислав 1944 року емігрував на Захід. Його подальша архіпастирська діяльність у 1944 – 1950 рр. пов’язана з організацією церковного життя православних українців діаспори в Німеччині, Франції й Канаді. 1950 року він переїхав до США, очолив УПЦ в цій країні – спочатку як архієпископ при митрополиті Івані Теодоровичі, а після його упокоєння 1971 р. – як Митрополит УПЦ в США з приєднаними до неї єпархіями в інших країнах української Діаспори. 1990 р. на Помісному соборі Української Церкви в Києві дев’яностодвухрічний митрополит Мстислав був першим Патріархом Київським і всієї України. Понад тисячу років наша Свята Українська Церква мала митрополиче управління, і лише в переддень відновлення Незалежності України Божим Промислом вона стала Церквою найвищого в лоні Православ’я управління – Патріаршого.
Доля судила саме цій, немічній фізично, але сильній духовно людині, очолити перше в історії України Патріарше управління Православною Церквою. Воно було не простим, і це природно для нації, яка щойно розпочала свій шлях самостійного життя. Дивовижною була енергія, з якою Патріарх Мстислав на десятому десятку свого життя брався за справу відродження Української Православної Церкви в нашій державі. Вже сам факт, що за три роки свого Патріаршества (червень 1990 – червень 1993 рр.) Патріарх вісім разів відвідував Україну й подовгу тут працював, - говорить сам за себе. З ряду об’єктивних і суб’єктивних причин він не зміг в останні роки свого життя на постійно оселитися в Києві, але перебуваючи в столиці, він старався закласти основи справді духовного життя відродженої Церкви. Як перший Патріарх він вписав яскраву сторінку не лише в історію Церкви, а й у новітню історію України.
Дмитро СТЕПОВИК,
Доктор богословських наук, професор КПБА
http://www.uaorthodox.info/ua/catalog/Publikatsiyi/Istoriya/Narizhniy_kamin_Kiyivskogo_Patriarhatu.html
Відповіді
2008.04.18 | Георгій
Щe про нього (л., укр.)
http://www.cerkva.info/2007/05/23/mstyslav.html